Закони сучасної загальної риторики.

ТЕОРЕТИЧНА РИТОРИКА. КЛАСИЧНИЙ РИТОРИЧНИЙ КАНОН.

ЛЕКЦІЯ 3

Контрольні питання

1. Поясніть поняття «мова» і «мовлення».

2. Назвіть основні компоненти мовної комунікації. Дайте їм характеристику.

3. Поясніть поняття «дискурс» і «текст».

4. Що таке мовленнєва подія? Назвіть та охарактеризуйте основні її компоненти.

5. Поясніть поняття «мовленнєва роль».

6. Користуючись схемою, прокоментуйте поняття «смислове поле промови».

7. Назвіть основні види публічних виступів за метою. Поясніть різницю між ними, наведіть приклади.

8. Назвіть основні форми публічних виступів, чим вони відрізняються один від одного, де використовуються?

9. Які форми публічного виступу ефективні у великій аудиторії?

1. Закони сучасної загальної риторики.

2. Інвенція. Концепція і тема промови.

3. Модель аудиторії.

4. Диспозиція як розділ науки.

5. Структура сучасної промови.

У риториці, як і в багатьох інших, особливо гуманітарних, науках, виокремлення і формулювання законів має абстрактний і дещо умовний характер, оскільки в реальному житті науки її закономірності залежать одна від одної, переплітаються і переходять одна в одну, не становлячи чітко окресленого закону.

Першим основним і найзагальнішим називають закон ступеневої послідовності. Він є основою ідеомовленнєвого циклу, забезпечує йому системність і єдність мисленно-мовленнєвої діяльності, спрямованої на підготовку і виголошення промов. В результаті цього він взятий за основу визначення предмета і структури у класичній риториці. Основні розділи риторики відображають етапи (ступені) від появи ідеї через втілення її у мовний матеріал, підготовку — і до виголошення промови та одержання очікуваного ефекту від неї:

— винайдення задуму, ідеї, мети (інвенція);

— добір і розташування відповідного матеріалу (диспозиція);

— втілення змісту у мовні форми вираження (елокуція і елоквенція);

— тренування оперативної пам'яті, запам'ятовування (меморія);

— виступ, публічне виголошення промови (акція);

— самоаналіз власних успіхів та невдач (релаксація).

У конкретному виконанні цих ступенів підготовки промови їх межі можуть бути нечіткими, розмитими, «забігати» в попередні чи наступні ступені. Наприклад, працюючи на етапі елокуції над мовною, зокрема образною, формою вираження матеріалу, оратор оглядається на попередні етапи — інвенцію (яка ідея?, чого треба досягти?), диспозицію (чи не порушується структура викладу предмета?) й одночасно думає про наступні етапи — меморію (чи запам'ятаю?, чи не переплутаю?) та акцію (як звучатиме?, чи не буде ця образність недоречною?, чи досягну нею мети?). Етапи ніби переливаються один в одний, але в напрямку наступного ступеня.

Інвенція (лат. Inventio) або «знаходження», «винахід» — invenire quid dicere — «винайти, що сказати». На цьому етапі, за рекомендацією риторики, відбирався матеріал для майбутнього повідомлення. При цьому мається на увазі не «мовний матеріал» — йдаться про предмети реальної дійсності, частину яких пропонувалося вибрати з усього наочного різноманіття світу, а обравши, відмежувати від інших, щоб далі перейти до їх вивчення: по-перше, по відношенню до «інших предметів» що залишився після відбору, і, по-друге, дослідження їх сутності. Інвенція пропонувала риторові систематизувати власні знання з приводу відібраних ним предметів, зіставити їх з наявними на даний момент знаннями інших і визначити, які з них і в якій кількості мають бути представлені в майбутньому повідомленні» (Клюєв, 11).

Диспозиція (лат. Dispositio) — «розміщення»- inventa disponere — «розташувати знайдене». Другий розділ, «отримавши в своє розпорядження вже «готовий до вживання» предмет, перетворив його на поняття і помістив у систему інших понять. Поняття стали об'єктом логічних і аналогічних процедур. Вони визначалися ділилися, поєднувалися між собою». (Клюєв, с. 11). Весь цей процес регулюється певними правилами, дотримання яких дозволяє риторові уникнути логічних помилок. Крім цого, диспозиція «пропонує моделі розташування понять в складі єдиного мовленнєвогоного цілого». Таким чином, центральне місце в диспозиції займає поняття, «диспозиція гарантує якість понятійного апарату ритора».

Елокуція (лат. Elocutio) — «словесне оформлення думки», «власне красномовство» — «ornare vebris» — «прикрасити словами». Цей розділ розробив безліч прийомів (фігур і тропів), за допомогою яких створюють смислові ефекти незвичайної сили. Якщо диспозиція спиралася на логіку, то «елокуция відкривала перед ритором царину паралогіки. Ті ж самі процедури, які були заборонені з точки зору логіки і вважалися паралогічними (тобто помилковими з т.з. логіки) набували тут нового сенсу: невірне використання логіки і перетворення їх в закони паралогики створювало ефекти незвичайної сили». (Клюєв, 11). «Отже, тим довкола чого будувалася елокуция і що природним чином завершувало перетворення

вихідного предмету, було слово: віднині слово починало жити самостійним життям як один з елементів вербального світу». (Клюєв, 12).

Меморія (лат. Memorio|) — «пам'ять», запам'ятовування мови|промови|. Цей розділ розробив прийоми запам'ятовування матеріалу. «Фактично володіння меморією| повинне було забезпечити риторові постійну доступність відомостей з|із| «банку даних, наявних у нього» і можливість|спроможність| швидко і доречно скористатися будь-яким з цих відомостей». (Клюев, 13).

Акція (лат. Actio| hipocrisis|) — «акторського», «театрального виконання промови|промови|», її вимовлення|вимовляння|. Тут риторика дає поради з приводу вимовлення промови

|промові|. Зовнішньому вигляду оратора|промовця| завжди приділялося|наділяло| велике значення, він повинен був справляти приємне враження на публіку. Тому його промовамає бути продумана з точки зору|з погляду| сили звучності, тривалості пауз, супроводження жестами.

Дата добавления: 2017-02-01