Визначення аргументації.

ТЕМА: РИТОРИЧНА АРГУМЕНТАЦІЯ

ЛЕКЦІЯ 4

Контрольні питання

1. Назвіть основні закони риторики.

2. Назвіть та охарактеризуйте етапи класичного риторичного канону.

3. Що таке концепція промови? Проілюструйте відповідь прикладами.

4. Що таке закон моделювання аудиторії?

5. Що таке структура виступу?

6. Що таке традиційна композиція виступу?

7. Чому слухачі повинні відчувати структуру виступу оратора?

8. Про що оратор має говорити в кожній з традиційних частин виступу?

9. Як чином краще подавати важливу інформацію? В яких елементах виступу вона повинна міститись?

10. Яким чином позначають у виступі перехід від однієї частини виступу до іншої?

11. Назвіть можливі варіанту початку виступу.

1. Визначення аргументації.

2. Співвідношення доказу і навіювання.

3. Логічні компоненти| доказу.

4. Типи логічних аргументів.

5. Психологічний бік переконуючого мовлення. Цінності і топос.

6. Ілюстративні аргументи.

Аргументація є невід’ємною частиною людської комунікації. Феномен аргументації досліджувався з різних точок зору, що знаходить відображення в розмаїтті її визначень. У сучасній науковій парадигмі існує кілька підходів, які відіграли значну роль у формуванні основних ідей теорії аргументації.

В межах кожної парадигми припускається своє визначення, та жодне з них не може претендувати на визнання найбільш повним. У кожному з них висвічується лише одна зі сторін цього складного феномену і всі визначення лише доповнюють одно одне, а їх сукупність допомагає чіткіше уявити сутність та значення аргументації.

Суто логічний погляд на проблему аргументації представлений|уявляти|, наприклад, такою думкою: «Якщо процес аргументації в його абстрактній чистоті є єдністю логічних і позалогічних| компонентів, спрямованих на єдину мету|цілі|, — формування у адресата певних переконань, то до нього зазвичай|звично| звертаються в тих випадках, коли логічні| компоненти| для адресата виявляються|опиняються| недостатньо переконливими і внаслідок цього доказ не досягають мети|цілі|. Тоді поза логічні компоненти| виконують функцію посилення доказу і забезпечення запланованого ефекту. Проте|та| коли логічні компоненти| самі по собі є достатніми, то потреба у будь-яких позалогічних| елементах відпадає».

Така позиція характерна і для інших робіт фахівців з логіки, які вважають|лічать| аргументацію предметом суто логічним, потрібним лише у тому випадку, коли аудиторія відразу не сприймає пред'явлений доказ і потрібні додаткові аргументи, які все одно повинні залишитися в строго|суворий| раціональних рамках.

Протилежну позицію займають|позичають| представники неориторики|, в працях яких аргументація рішуче оголошується прерогативою риторики, і які вважають аргументацію однієї з можливостей|спроможностей| мовленнєвого впливу на свідомість людини.

Розмежування логічного і риторичного в аргументації має позитивне значення для обох|обидва| наук. Як відправний пункт такого розмежування розглянемо|розглядуватимемо| точку зору В.Ф. Беркова: «Будь-яка|усяка| аргументація має два аспекти — логічний і комунікативний. У логічному плані аргументація виступає|вирушає| як процедура пошуку|відшукування| і пред'явлення для певного положення|становища| (тези), що виражає|виказує| певну точку зору, опори в інших положеннях|становищах| (підставах, аргументах, аргументах). У комунікативному плані аргументація — це процес передачі, тлумачення і навіювання реципієнтові інформації, зафіксованої в тезі мовця|. Кінцева мета цього процесу — формування цього переконання. Аргументація досягає цієї мети|цілі| лише в тому випадку, якщо |у тому випадку, якщо|адресат: а) сприйняв, б) зрозумів і в) прийняв тезу адресата|. Відповідно|відповідно до| до цих двох аспектів виділяються функції аргументації: пізнавальна і комунікативна» [Берков, 212–213].

У лінгвістиці утвердилося визначення за А.Д. Беловою, де аргументація є комунікативною діяльністю суб’єкта в триєдності вербального, невербального та екстралінгвального, метою якого є переконання адресата шляхом обґрунтування у правильності своєї позиції.

Дата добавления: 2017-02-01