Риторичні тропи та фігури.

ТЕМА: СТИЛІСТИЧНІ РЕСУРИ ПЕРЕКОНУЮЧОГО МОВЛЕННЯ: ТРОПИ, ФІГУРИ ТА РИТОРИЧНІ ПРИЙОМИ

ЛЕКЦІЯ 5

Контрольні запитання

1. Назвіть основні підходи до вивчення аргументації.

2. Охарактеризуйте особливості риторичної аргументації.

3. Поясніть функції доказу та навіювання у риторичній аргументації.

4. Охарактеризуйте логічний бік риторичного мовлення.

5. Що таке теза? Наведіть приклади тез.

5. Що таке аргументи? Наведіть аргументи до якої-небудь тези.

6. Поясніть, що значить «привести аргументи в систему».

7. Що таке переконливий аргумент? Від чого залежить сила (переконливість) аргументу?

8. Назвіть оптимальне число аргументів у переконуючому виступ.

9. Назвіть та проілюструйте прикладами типи логічних аргументів.

10. Прокоментуйте психологічний бік переконуючого мовлення. Наведіть приклади ціннісних аргументів.

План лекції

1. Риторичні тропи та фігури.

2. Тропіка.

У сучасній риториці розділ елокуції складається з двох частин: вчення про стилі і вчення про фігури як про принципи і засоби фігурального вираження думки у мові. В цьому розумінні вчення про фігури включає тропіку як вчення про фігури слова і власне фігури як побудови, що виражають фігуральність думки. Таке розуміння фігур (тропи і фігури мови) представлене майже в усіх сучасних лінгвістичних і літературознавчих стилістиках та практичних риториках.

Дещо відмінним від традиційного є трактування фігуральності і дії основних тропів — метафори, метонімії, синекдохи, гіперболи та інших — в теорії фігур, яку розробила і висвітлила у праці «Загальна риторика» «Група мю» (від першої літери грецького слова metafora — переміщення, віддалення) бельгійських вчених Ж. Дюбуа, Ф. Еделін, Ж.-М. Клінкенберг, Ф. Менге, Ф. Пір, А. Трітон.

Виходячи з традиційно усталеного визначення стилю як мовного відхилення від звичайного практичного вираження думки, вони вибудовують конструкцію ніби двох рівнів мови. Якщо є відхилення, то має бути норма, від якої щось відхиляється. Цю норму можна вважати точкою відліку для відхилення. Якщо відхилення породжують якусь експресію волі, інтелекту, емоцій і вона може викликати естетичне задоволення, створювати ефект, то виходить, що норма має бути нейтральним дискурсом, без прикрас, натяків, без багатозначності, з прямими тактиками, де, наприклад, лисиця є тільки лисицею, а не хитрістю літературного персонажа, тобто без підтекстів. Цей нейтральний дискурс «Група мю» називається нульовим ступенем мови, де все має бути однозначним. Проте в реальній мовній практиці завжди є той, хто говорить, отже, особистість мовця, що якоюсь мірою, хоч і найменшою, але авторизуватиме, маркуватиме свій дискурс, отже, нульовий ступінь — це умовність. До цього нульового ступеня ближчою буде практична побутова мова, яка є переважно номінативною, однозначно називною: це стіп; сідай за стіл; пиши вправу. Проте й практична мова не позбавлена фігуральних відхилень, про що свідчать такі вирази розмовного мовлення: у мене вікно [перерва]; іди на пару [заняття]; постав чайник [воду] на голову [щоб помити].

Використовуючи розмежування: «норма» і «відхилення», практична і художня мова (як функціональні різновиди) — можна вибудувати конструкт, що схематично виглядатиме так:

Практична мова має незначний ступінь відхилення від нульового ступеня і отже малий семантичний простір для фігуральності (кут ВАД). Тому вона простіша і всім зрозуміла незалежно від ступеня освіченості й естетичного виховання мовців (слухачів). Художня мова має значно більші і різноманітніші ступені відхилення залежно від індивідуально-авторського художнього світобачення, і відповідно більший семантичний простір (кут ВАС) для метаболічних (з гр. metabole — зміна, перетворення) процесів, тобто метаплазм, метатаксисів, метасемем, металогізмів, в результаті чого одержуємо фігури слова (тропи) і фігури думки (риторичні фігури).

Саме тому, що в художній мові ступені відхилення високі і в дискурсах різних авторів можуть бути різними, сприймання художньої мови не є легким. Воно потребує певної освіченості й естетичного чуття, уважного вчитування, наступного повернення до тексту, тому що з першого прочитання не все можна збагнути. Отже, один і той самий образ може по-різному тлумачитися різними читачами, бо кожний по-своєму прочитує фігуральність вислову. Тому фігуральні образи на фоні нейтрального мовлення є незвичними, вони живучіші, наступні покоління мовців вчитуватимуть їх у культурні дискурси свого часу, якщо цим образам не судитиметься забуття.

Фігуральність практичної мови не тільки не високосяжна, а й не оригінальна. Це повтор образних штампів на зразок: Я тобі сто [тисячу] раз казав; Страх який гарний!; Це мені як ножем по серцю тощо. Фігуральність художньої мови є поетичною й оригінальною, свіжою. Наприклад: Вересень бив у золоті дзвони соняшників, і їм, як гобої, ни зинно вторували пізні гречки. Дні тепер стояли у шелестах зо лота, у вибухах блакиті, в потоках музики і чорнобривців, а ночі народжували печаль перелітних птахів. Ця печаль забрідала і в людське серце, і ставало жаль чи отих крил, що забирали з собою літо, чи того, що й ти не можеш, злетіти, як птиця. Ось такий і є вересень: удень надійний, вночі тривожний. Таким і люби його і тоді, коли він б'є у золоті дзвони соняшників, і тоді, коли відриває літо від землі та й садовить тебе за мудрість книжок (М. Стельмах).

Традиційні терміни «троп» (гр. tropos — зворот) і «фігура» (лат. figura — образ, вид) позначають такі мовні явища, які мають між собою спільне і відмінне. Спільним є те, що ці явища є відхиленням від загальноприйнятих висловлень, які можна вважати нульовим ступенем, тобто відхилення, і є властиво фігуральністю.

Розрізняють тропи і фігури за дивергентними (лат. diverqentia — розходження) ознаками:

• тропи — це операція фігуральності (відхилення) одного чи двох слів (щоправда, на фоні контексту); тропи — малі;

• тропи — це зміна (перетворення) основного значення одного слова чи словосполучення;

• тропи — це зміна значення слова за законами логіки, шляхом аналогії;

• тропи — це варіації значень;

• фігури — це операція фігуності (відхилення) одного чи ральності цілих груп слів;

• фігури — це зміна або спеціальна побудова цілих структур;

• фігури — це перетворення в межах законів синтаксису і самих законів синтаксису;

• фігури — це варіації структур.

Дата добавления: 2017-02-01