Розвиток театрального мистецтва.

Друкування.

Українознавства». Він продовжив роботу в цьому напрямку і вже у 1834 р. вийшла збірка «Українські народні пісні», а у 1849 р. «Збірник українських пісень».

Завдання.

Микола Цертелєв про українську пісню.

Документи та матеріали

У передмові до своєї збірки він наголошував, що робить надзвичайно важливу й патріотичну справу: «Якщо ці вірші, не можуть слугувати поясненням української історії, то принаймні в них видно поетичний геній народу, його дух, звичаї старих часів і, нарешті, ту чисту моральність, якою завжди відзначалися українці й яку вони старанно зберігають і сьогодні, як одиноку спадщину по предках, яка врятувалася від жадності сусідніх народів».

1) Прочитайте документ.

2) Як оцінює українців та їхню усну народну творчість автор?

Таким само глибоким почуттям патріотизму перейняте перше видання ліричних народних пісень, підготовлене першим ректором Київського університету Михайлом Олександровичем Максимовичем під назвою «Малоросійські пісні» (1827), яке з часом дослідники назвали «золотою книгою

Значний внесок у вивчення та поширення народного фольклору внесли М.Костомаров, Й.Бодянський, І.Срезневський та інші дослідники української старовини.

На західноукраїнських землях фольклорним виданням був альманах «Русалка Дністрова», виданий «Руською трійцею» у Буді (суч. Будапешт, Угорщина) 1837 р. Він містив українські народні пісні з передмовою І.Вагилевича про Морозенка, Коновченка, Довбуша, про взяття козаками Варни, веснянки, колядки; твори учасників гуртка та інші матеріали.

Величезне значення для розвитку української культури мало друкування. На початку ХІХ ст. загальна кількість друкарень в Україні становила лише близько двох десятків. Значна частина написаних книг і періодичних видань друкувались переважно в Москві та Петербурзі, а з відкриттям університетів в університетських друкарнях, тобто у Харкові і Києві. Наприкінці 30-х рр. в Україні, як і в усій Росії відкрились губернські друкарні, де друкувались офіціальні «Губернские ведомости» (з 1838).

У І половині ХІХ ст. на території України, переважно в Харкові, з’явились періодичні видання (газети і журнали): «Украинский вестник» (1816-1819), «Харьковский Демокрит» (1816), «Харьковские известия» (1817-1824) та ін.; альманахи «Украинский альманах» (1834), «Молодик» (1843-1844), «Ластівка» (1841; вийшов у Петербурзі), «Киевлянин» (1840- 1841, 1850; виходив у Києві). У деяких з цих журналів, наприклад в «Украинском вестнике», крім літературних творів, були вміщені статті з історії України. Реакційно-монархічні погляди знайшли своє відображення в альманахах «Сніп» (1841) та «Южный русский сборник» (1848).

Відбулися зрушення в театральному мистецтві України. Перші професійні трупи на Наддніпрянщині виникли в кінці XVIII ст. на початку ХІХ ст. На Лівобережній Україні виступали переважно російсько-українські трупи, на Правобережній – польсько-російсько-українські, в Галичині існували постійні німецький і польській театри.

Новий театр, за європейськими зразками, який побачила Україна, нажаль, був не український. У першій чверті ХІХ ст. на території Наддніпрянщини виникають професійні російські театри: у 1805 р. – в Києві, у 1809 р. – в Одесі, у 1810 р. – в Полтаві, у 1812 р. – в Харкові. У Харкові і Полтаві з’явились і перші українські трупи ,засновані І.Котляревським та Г.Квіткою-Основ’яненком. Вистави п’єс «Наталка Полтавка» і «Москаль-чарівник» Котляревського в очолюваному ним Полтавському театрі з 1819 р. за участю великого актора Михайла Семеновича Щепкіна (1788-1863) відкрили історію українського національного професійного театру. З особливим талантом Щепкін грав у п’єсах Василя Гоголя-Яновського (ба тько М.В.Гоголя) і Івана Котляревського. З великим успіхом виступав видатний артист Карпо Трохимович Соленик (1811-1851), який був творчо близький до Щепкіна. Соленик грав у класичних комедіях: «Ревізор» М. Гоголя, «Лихо з розуму» О. Грибоєдова, «Москаль-чарівник» І.Котляревського. Репертуар

професіонального театру в Україні складався з п’єс російською і українською мовами. Особливою любов’ю глядачів користувалися п’єси Котляревського і Квітки-Основ’яненка.

Існував також аматорський театр у с. Кобинці, керівником і режисером якого був В. П. Гоголь-Яновський. Аматорський театр був заснований і у Полтаві у 1815р. директором якого став І.Котляревський.

Українські поміщики також створювали у своїх маєтках кріпосні театри – драматичні та музичні, де виступали актори-кріпаки. Відомими на той час були театри Д.Ширая на Чернігівщині, М.Рєпніна, Д.Трощинського – на Полтавщині.

У Кам’янці-Подільському був польський театр під керівництвом Антона Змієвського. В той же час польський театр був і у Києві під управою Ленковського, де виставлялись твори «Україна або Заклятий замок», «Олена або Розбійники на Україні», деякі ролі в них грали українською мовою.

Театральні вистави у Галичині українською мовою з’явилися тільки в добу національного відродження, яке розпочала «Руська Трійця». Йосиф Лозинський видав у 1834 р. збірку обрядових весільних пісень «Руське весілля»,яке театралізували вихованці семінарії. Це була перша спроба ввести народну мову на сцену.

У 1848 р. галицькі українці побачили перші публічні вистави рідною мовою. Вони відбувалися в 1848-1850 рр. у Коломиї, Львові і Перемишлі. Початок зробив парох Коломиї отець Іван Озаркевич, який склав аматорську трупу, переробив «Наталку Полтавку» і виставив її на сцені у Коломиї під назвою«На милування нема силування» у травні 1848 р.

За прикладом львівських аматорів пішли і перемишльські українці, які відіграли ту саму переробку. Репертуар складався і з таких творів як «Козак і мисливець», «Москаль-чарівник», «Проциха» та ін. У виставах брали участь українці, поляки, німці. Талановитими акторами цього періоду були Соломея Чайківська, Іван Вітошинський, Трешкевич, Юлія Панькевич та ряд інших.

Висновки.

Особливе місце в розвитку духовних засад українського національного руху, української культури належить, безумовно, Тарасові Шевченку. Важко знайти інший приклад, коли б творчість і особистість однієї людини такою повною мірою віддзеркалювали б національну ідею, національний дух. Те, що в історії народу, який змагався за свою свободу й державність, таке видатне місце посів саме поет, не було випадковим. Культурна діяльність була практично єдиною цариною, де українці могли виявити свою самобутність.

У розглядуваний період серед талановитої плеяди українських письменників виділяються такі широковідомі постаті, як І. Котляревський, П. Гулак-Артемовський, Є. Гребінка, Г. Квітка-Основ'яненко, П. Куліш. Виникають російські професійні театри — у Києві (1805 р.), Полтаві (1810 р.), Харкові (1812 р.). Великою популярністю користувався в Полтаві український театр, на сцені якого виступала аматорська група під керівництвом І. Котляревського. У 1819 р. тут поставили «Наталку Полтавку», «Москаля-чарівника». Існував також аматорський театр у с. Кобинці, керівником і режисером якого був батько Миколи Гоголя В. П. Гоголь-Яновський. Широку популярність мали українські бандуристи, кобзарі, лірники.

Дата добавления: 2017-02-01