Про новітні теорії зовнішньоекономічних зв'язків

Зупинимося на деяких новітніх теоріях зовнішньоекономічних зв'язків. У них питання про зовнішньоекономічну взаємодію, на відміну від традиційних, ставляться більш раціоналістичними. Так, питання «Чому країни торгують?» замінений коректнішим: «Чому товари і послуги переміщаються між країнами»? Це в корені змінює уявлення про суб'єктів, що ухвалюють рішення. Головними стали реальні господарюючі фірми (підприємства), а не нації, якщо, зрозуміло, відсутня державна монополія на зовнішню торгівлю.

Згідно системі національних рахунків, всі інституційні одиниці розділені на п'ять секторів економічної діяльності:

1) нефінансові корпорації (nonfinancial) включають фірми, зайняті виробництвом товарів і реалізацією послуг (нефінансових) для ринку;

2) домашні господарства (house holds) представлені фізичними особами, зайнятими економічною діяльністю, зокрема продажем на ринку праці своєї робочої сили, а також виробництва і споживання подукції;

3) неприбуткові інститути (nonprofit institution) складаються з юридичних осіб, зайнятих наданням неринкових послуг домашнім господарствам і що діють за принципом добровільної участі в їх діяльності фізичних осіб;

4) урядові установи (government agencies) — виробництво неринкових продуктів, перерозподіл доходів з державного бюджету в сфери соціального забезпечення, охорони здоров'я і освіти;

5) фінансові корпорації (financial corporations) — фірми, зайняті фінансовим посередництвом і здійсненням допоміжних фінансових послуг, зокрема банки, страхові, фінансові і інвестиційні компанії.

Система національних рахунків не встановлює відмінностей між суб'єктами національної і міжнародної діяльності, оскільки в умовах відкритої економіки всі юридичні і фізичні особи, що реально існують в економіці будь-якої країни, одночасно, і в тій же якості мають право бути суб'єктами світової економіки, тобто вступати у дозволені законом економічні відносини з будь-якими суб'єктами інших країн або учасниць міжнародних економічних союзів.

Окрім організацій, безпосередньо зайнятих зовнішньоекономічною діяльністю, в світовій економіці все більш активну роль починають грати наднаціональні міжнародні інститути. Вони представлені міжнародними економічними установами, зайнятою організацією і координацією світогосподарських зв'язків. До таких органів належать консультативні ради економічних союзів, їх секретаріати, а також сесії союзів, що періодично проводяться. Крім того, до такого роду міжнародних економічних суб'єктів відносяться Міжнародний арбітражний суд, Всесвітній банк, Міжнародний валютний фонд, Міжнародна організація праці, Міжнародна фінансова корпорація, Європейський банк реконструкції і розвитку, Паризький і Лондонський клуби і ін.

Особлива роль серед подібних організацій зараз почала належати світовим фінансовим центрам. До них відносяться Нью-Йоркська міжнародна і валютна біржі, Лондонський міжнародний ринок золота, Лондонська і Токійська валютні біржі. У цих міжнародних центрах щодня через ринкову кон'юнктуру визначається реальне котирування національних валют, встановлюються підсумкові ціни на товари, послуги і фактори виробництва, що переміщуються в глобальному просторі.

Окрім організацій, що мають світову і регіональну юрисдикцію, в рамках міжнародних економічних альянсів діють свої союзні інститути координації і управління. Так, в Європейському союзі функціонує Рада міністрів, Європейська рада, Комісія Європейських співтовариств, Європейський парламент і Суд Європейських співтовариств.

Головне місце серед завдань всіх організацій такого роду займають проблеми розробки «правил гри», тобто правил і законів, що забезпечують нормальне функціонування світового господарства, а також контроль за практичною реалізацією господарських зв'язків.

Основною організаційною формою світового господарства на мікрорівні є міжнародна корпорація (international corporation) — особливий тип організації економічної діяльності, що припускає об'єднання чинників виробництва в єдине ціле (компанію) для здійснення виробничо-господарської діяльності в багатьох країнах світу. Існують два види міжнародних корпорацій: 1) транснаціональна корпорація (ТНК) — співтовариство, головна компанія якого є власністю однієї країни, а дочірні підприємства і філії функціонують в різних країнах; 2) багатонаціональні корпорації (БНК) — співтовариства, головні компанії яких належать капіталу двох або декількох країн, а дочірні підприємства і філії розміщені в багатьох країнах. За даними ЮНКТАД¹, в 2003 р. налічувалися 64 тис. ТНК і БНК (з переважанням ТНК), що контролювали 870 тис. іноземних дочірніх фірм і філій.

¹ ЮНКТАД (UNCTAD) — Конференція ООН з торгівлі і розвитку (United National conference of trade and development (Geneva).

За оцінками експертів Організації об'єднаних націй по промисловому розвитку (ЮНІДО), на внутрішньофірмові зв'язки ТНК в даний час доводиться близько ²/₃ всієї світової торгівлі, від 80 до 90% ліцензій, що продаються, і патентів, до 40% експорту капіталу. Внутрішньофірмова торгівля базується на обміні напівфабрикатами і запасними частинами. Тому внутрігалузевий обмін розвивається швидшими темпами, ніж міжгалузевий.

Міжнародна фірма може в своїй стратегії керуватися довгостроковими, стратегічними цілями, а не дотримуватися принципів порівняльних переваг. Наприклад, при виборі джерела сировини — надати перевагу дорожчому, але такому, що знаходиться в повній залежності від неї підприємству за кордоном, або розмістити капітал в країні з меншою процентною ставкою, але з високою гарантією від ризиків. В обох випадках стабільність, високий ступінь контролю і інші «невідчутні чинники» виявляються вагомішими в порівнянні з ціною факторів виробництва.

У одній з відомих методик, використовуваних у ФРН для оцінки інвестиційної привабливості країни, питома вага такого чинника, як стабільність господарської діяльності, в 1,5 разу вище за значущість умов отримання кредиту і рівня заробітної плати, тобто цін капіталу і робочої сили.

У новітніх теоріях зовнішньоекономічних зв'язків ставиться і інше основоположне питання: «За яких умов фірмі вдається вийти на зовнішній ринок і успішно завоювати його?»

Перейдемо до викладу основних положень ряду новітніх теорій міжнародного поділу праці.

5.7. ТЕОРІЯ ЖИТТЄВОГО ЦИКЛУ ПРОДУКТУ В МІЖНАРОДНОМУ ПОДІЛІ ПРАЦІ (МПП)

В основі цієї теорії лежать ідеї Кондратьєва—Шумпетера про визначальну роль інновацій в МПП. Теорія життєвого циклу продукту (ЖЦП) виходить з того, що будь-який товар, якими б чудовими споживчими властивостями він не володів, рано чи пізно витісняється з ринку іншим, досконалішим. Можуть бути товари-довгожителі, але не може бути, як здається, вічного товару.

Модель (теорія) включає чотири фази, що розрізняються абсолютно різними можливостями збуту перспективного продукту.

1. Фаза впровадження, коли об'єм продажів невеликий; покупці поки що не оцінили перваг нового продукту і не у всіх дистриб'юторів (розповсюджувачів) він є у продажу.

2. Фаза зростання — продажі зростають, продукт пропонується великою кількістю дистриб'юторів; конкуренти випускають свої аналоги товару.

3. Фаза зрілості характеризується зразковою рівновагою попиту—пропозиції і стабілізацією продажів; ця фаза має найбільшу тривалість і характеризується гострою конкуренцією.

4. Фаза занепаду, в якій вихід з положення полягає у випуску нового продукту.

Американські дослідники С. Хірш і Р. Вернон інтерпретували модель ЖЦП для зовнішньої торгівлі [Ліндерт, 1992]. Процес дифузії нового товару в світогосподарському просторі, за Верноном, відображений на мал. 11.

Коментарі до цього малюнка такі. Велика частина нової продукції з'являється в США. Багатий американський споживач більш, ніж європейський і японський, схильний до споживання нових дорогих товарів, тому що тут дуже високі абсолютні і відносні показники споживчого попиту і дуже велика диверсифікація виробництва і наукових розробок.

За кордоном, в інших розвинених країнах, населення переймає через раціональність своєї споживчої поведінки американські стандарти, купуючи нові, поки що дорогі, імпортні товари (фаза зростання продажів) із США.

У міру зростання попиту за кордоном на новий продукт розвивається його місцеве виробництво і заміщення імпорту із США експортом в США. Стаючи все більш дешевими, нові продукти витісняють американські, а компанії США переходять до виробництва нового, досконалішого і дорожчого продукту.

Приведемо приклад ЖЦП з історії електроніки. Протягом перших років після Другої світової війни виробники США домінували на світовому ринку радіоапаратури, заснованої на вакуумних трубках. Японія, використовуючи дешеву робочу силу в цей час, опинилася в змозі забезпечити виробництво дешевших і не менш якісних радіоприймачів. У свою чергу, США налагодили виробництво транзисторних радіоприймачів, зробивши новий виток в життєвому циклі продукту. Через декілька років Японія змогла наздогнати США по транзисторній електроніці і захопила значну частину міжнародного ринку. Але послідував наступний виток, який був пов'язаний з розробкою і виробництвом радіоприймачів на основі інтегральних схем.

Недолік теорії циклу в тому, що ця теорія закріплювала виключно за СШАлідируюче положення в розробці інноваційних продуктів. Проте за останні два десятиліття країни ЄС і Японія у ряді виробництв стали ініціаторами. Простежується, що імітаційна поведінка інших країн «Тріади» все більш заміщається інноваційною, про що говорили, зокрема, дані про скорочення розриву в «імітаційному кроці» у міру науково-технічного прогресу на прикладі Японії (табл. 31).

Дата добавления: 2017-02-01