Основні етапи еволюції світового господарства

Обговоримо складну проблему на основі оцінки вельми узагальнених ключових «подій» в термінах тривалого часу (від фр. dure).

1) Етап зародження світового господарства і сучасного міжнародного поділу праці (від середини XV до середини XVII в.). Це т. зв. «довге XVI століття» — Золоте століття після похмурого періоду в Європі 1350—1450 рр.

На цьому етапі відбувається сходження аграрного виробництва, небувале (після чуми) демографічне зростання. Відзначимо, що саме в це «століття» відбуваються: перехід у відносинах між країнами до міжнародного розподілу праці у сфері звичайного виробництва; такі найбільші події в області культури, як зародження Ренесансу, Бароко, в релігійній сфері — Реформація, Великі географічні відкриття, експансія Європи в Новий Світ і закриті для Європи країни Старого Світуа.

Новий Світ своєрідно включається в «трикутник» атлантичного товарообміну, що проіснував аж до XIX в.: 1) одна з вершин «трикутника» — західно-африканское побережжя, від якого відходили португальські, голландські, англійські і французькі судна з набитим в трюми товаром — неграми, яких продавали в рабство у Вест-Індії; 2) з Америки ці ж судна поверталися в західноєвропейські порти з цукром, кавою, індиго, бавовною; 3) потім знову відправлялися до берегів Африки з тканинами, домашнім начинням, скляним товаром, порохом, пістолетами, мушкетами, горілкою і іншим, щоб після реалізації цих товарів або шляхом бартерного обміну придбати нову партію рабів, а також ряд інших африканських товарів, включаючи слонячу кістку, шкіри, арахіс і тому подібне.

Освоюваний європейцями Новий Світ представлявся нагромадженням різних суспільств і економік, де «капіталізм і рабство йшли рука в руку» [Бродель, 1992, с. 440]. Проте як тільки Африка була колонізована, стала частиною Периферії світової економіки, торгівля рабами почала знижувати виробничий потенціал, що складався тут. Робоча сила була тепер потрібна для виробництва в Африці товарних культур. Рабство в Новому Світі перестало бути вигідним: «почало набагато дешевше використовувати найману працю, навіть на цукрових і бавовняних плантаціях, що і відбулося в XIX в. у Карібському басейні і в інших регіонах використання рабської праці» [Валлерстайн, 2001, с. 49].

Головний перелом в світовому розвитку на цьому етапі, на наш погляд, полягає в тому, що економіка розвинених країн почала залежати від МПП. Лідерами світової економіки були Венеція, Антверпен і Генуя. Але кінець «довгого XVI століття» закінчився сходженням голландського Амстердама, що означало підготовку нового етапу в еволюції світового господарства і МПП. Загальна системна криза феодалізму заклала основи капіталізму, тобто перехід до ринкової економіки.

2) Етап становлення світового господарства і сучасного міжнародного розподілу праці (середина XVII — початок XIXв.). Він припав на фазу загального спаду в світовому господарстві, який супроводжувався до промислової революції також демографічною кризою.

Відбувалися достатньо хворобливий і добре описаний в історичній літературі перехід від аграрного до індустріального суспільства, зміна історичних систем в світовому розвитку. Особливо могутній ривок помітний в останній третині XVIII в., коли мануфактура переростає в машинне виробництво — промисловість. У останній третині XVIII в. відбулася Перша промислова революція, батьківщиною якої стала Англія, що витіснила з кінця 1780-х років Голландію як світового лідера в економіці.

Даний етап, що завершився великим проривом в машинізації виробництва, став небаченим початком світової геополітичної і економічної експансії Великобританії, породженої згодом теорії геополітики і світової гегемонії. Кінець XVIII — початок XIX в. представляють вирішальний поворот в тому сенсі, що капіталісти, нарешті, досягли державно-суспільної влади в ключових державах [Wallerstein, 1990].

3) Етап інтенсивної світової експансії (з початку XIX в. до початку Першої світової війни) - « Невблаганна» експансія у світовому масштабі — найважливіша його ознака. До 1879 р. (середина етапу) площа британських колоній склала 22,5 млн км², а до 1914 р. — більше 30 млн.

На цьому етапі відбувся якісний стрибок в багатьох сферах економіки. У грошовій системі, наприклад, «золотий стандарт» як засіб обміну на світовому ринку і форма накопичення капіталу почав поступатися місцем акціонерному капіталу. Акціонерні суспільства як акумулятори капіталів в цей час розвиваються інтенсивно. Одночасно росте вивіз капіталу за кордон. Це пов'язано з тим, що перед світовим розвитком цього етапу стояли такі величезні на ті часи техніко-економічні проблеми, які вимагали для своєї реалізації достатньо великих капіталів. В цей час вивіз капіталів за темпами зростання обігнав звичайну комерційну торгівлю.

Наступила стадія монополістичного капіталу. Якщо в XVII— XIX вв. існував «етатизм», але не було «націоналізму», то останній виник в XIX в. Класова боротьба при цьому придбала політичну форму. Націоналізм і класове протистояння знаходилися в складних, часом взаємовиключних відносинах: антагонізм і кооперація. В центрі цієї взаємодії опинилася держава, до захоплення якої прагнули обидва антисистемних, з погляду міжнародної кооперації, рухи. Виразно виявилася гостра суперечність між інтернаціоналізмом (пізніше переріс в глобалізацію) і націоналізмом, який був головною формою партикуляризму в світовій системі. Процеси інтернаціоналізації за останніх більш ніж 150 років детально і глибоко досліджені і узагальнені [наприклад, Синцеров, 2000; Липець, 2002].

В світі на даному етапі зіткнулися три основні ідеології: імперіалістична, ліберальна (пізніше неоліберальная) і соціалістична. «Суміш» імперіалістичної і ліберальної моделей розвитку світового господарства стала пануючою у момент світової гегемонії Великобританії — в другій половині XIX в. Після відміни Британією Хлібного закону, що обмежував вільну конкуренцію на національному британському ринку хліба, з 1846 р. і практично до Першої світової війни пануючим принципом в МПП був постулат «Laissiez faire» (термін належить економістові Турне), що означав опір протекціонізму багатьох країн.

У обміні між ними переважав вивіз товарів, а внутрішня і зовнішня економічна рівновага досягалася автоматично, за допомогою міждержавного переміщення злитків золота. Регулююча діяльність держав при «золотому стандарті» була нікчемною. У цей період відбувалися могутні міграційні переміщення до Америки, Австралії, Нової Зеландії.

Але Перша світова війна покінчила з «ерою вільної торгівлі». Почався дезінтеграційний період розвитку світогосподарської системи. Дослідники приводять численні соціально-економічні причини порушення світогосподарської системи: соціалістичні методи державного втручання в бюджетну і грошово-кредитну системи, впровадження і поетапне розширення принципів соціального страхування і ін.

Слід особливо відзначити, що з кінця XVIII в. почали діяти кондратьєвськіе цикли світогосподарські динаміки, а світовим лідером на цьому етапі розвитку стала Великобританія (до Великої депресії 1929-1933 рр.). Потім постав, за визначенням Ф. Броделя, світовий мастодонд — США, а також Німеччина, Японія і певною мірою Росія.

4) Дезінтеграційний етап в період між двома світовими війнами. У період між двома світовими війнами в результаті політичного тиску в більшості країн були введені значні обмеження на торгівлю, зарубіжні інвестиції і переміщення трудових ресурсів.

5) Етап консолідації (другого інтеграційного періоду) світового господарства — після Другої світової війни. Цей термін підкреслює головну тенденцію в розвитку — перехід до нового етапу інтернаціоналізації, який в середині 1980-х років був вперше названий глобалізацією.

Правда, останнім часом з'явилися роботи, в яких обгрунтовується наявність ще одного дезінтеграційного періоду з середини 1970-х до початку 1980-х років. Поштовхом стали підвищення світових цін на енергоносії і ряд видів сировини, поважчання структури економіки у зв'язку з сильним розвитком «енерго- і ресурсопожираючих» галузей, а також громіздкістю фордистських принципів організації виробництва [Globalization, Growth, and Powerty..., 2002, р. 27-41].

Звична система національних економік поступово втрачає свою напівзакритість або закритість і стає частиною системи цілого — світового господарства. Деякі учені вважають, що транснаціональні корпорації, а не національні економіки стають матеріальною основою майбутнього глобального господарства постіндустріального суспільства. В світі йде дискусія не тільки з даної проблеми, але і по протистоянню їй у формі антиглобалізму. «Глобалізація як механізм, що зчленовує компоненти людства в його загальних вимірюваннях і властивостях, є процес безальтернативний, але вариабельний, що задане ускладненням зв'язків, зростаючою активністю людини як індивіда, принциповою різнорідністю глобального соціуму...» [Чешков, 2002, с. 30]. Руками антиглобалізму «можна зруйнувати те, що вже побудоване, а взаміну нічого не створити» [Рогожіна, 2002, с. 38].

Дата добавления: 2017-02-01