Розділ третій. Криміналістична тактика 1 страница

Дактилоскопія (від грецьк. daktuloz – палець і skopeo - дивлюся, розглядаю букв. – пальцероздивляння) – це розділ трасології, що вивчає властивості і будову папілярних візерунків з метою використання їх відбитків для ототожнення особи і розкриття злочинів.

У криміналістиці важливе значення приділяється слідам рук, оскільки:

1) контактування руки з яким-небудь об’єктом відбувається переважно долонною поверхнею кисті;

2) на пальцях і долонях рук є потожирові виділення, які залишають сліди нашарування;

3) шкіра руки має специфічні властивості.

Шкіра на долонній поверхні рук людини складається з двох основних шарів: верхнього шару - епідермісу; та нижнього, щорозташований під епідермісом. - дерми. Дерма має будову у вигляді сосочків, розміщених рядами, кожен з яких займає певне місце протягом усього життя людини. Епідерміс копіює рельєф сосочків і утворює папілярні лінії – лінійні пагорби, розділені борозенками. Папілярні лінії становлять основу рельєфу шкіри долонної поверхні руки і підошви стопи. У дорослої людиниширина папілярної лінії сягає 0,4-0,6 мм, висота – 0,1-0,4 мм.

Основними властивості папілярних лінійє їхня індивідуальність, стійкість та відновлюваність. Індивідуальність папілярних візерунків полягає у тому, що у кожної людини свої малюнки папілярних ліній, а будова їх ліній має сукупність ознак, якадозволяють відрізнити один візерунок від іншого. Цікавий (і поки ще єдиний) випадок зафіксовано у мешканців Швеції Андреаса Даніельсона та його доньки Марі, у яких зовсім відсутні папілярні лінії на пальцях рук. Та навіть відсутність папілярних ліній – це яскрава індивідуальність відбитків пальців рук людини, яка дозволяє їх ідентифікувати.

Стійкість папілярних візерунків виявляється в тому, що потягом усього життя людини їх будова не змінюється. На нігтьових фалангах вони виникають на 3-4 місяці розвитку плоду людини, а остаточне їх формування відмічається на 6 місячному розвитку плода. Розвиток організму людини пов’язаний зі збільшенням ширини, висоти та довжини папілярних ліній, але малюнок, його окремі деталі, кількість папілярних ліній залишається незмінними. В експертній практиці мали місце випадки пересадки злочинцями, які перебували на дактилоскопічному обліку, ділянок шкіри папілярного візерунка. Однак і в цихвипадках є певні ознаки, що дозволяють встановити факт пересадки шкіри та ідентифікувати особу. Про відновлюваністьпапілярних ліній свідчать такі дані. Пошкоджений епідерміс через певний час відновлюються у початковому вигляді, а пошкодження дерми призводить до порушення папілярних ліній та утворення шрамів або рубців.

На різних ділянках долонної поверхні папілярні лінії утворюють різні за складністю візерунки. Більшість узорів на нігтьових фалангах пальців складаються з трьох потоків папілярних ліній: а) внутрішній малюнок у вигляді петель, кругів, завитків чи інших фігур; б) верхній потік зовнішнього малюнку; в) нижній потік зовнішнього малюнку; г) дельта – місце зближення чи з’єднання всіх трьох груп папілярних ліній; д) основа, яка підкреслює малюнок.

Папілярний візерунок – узор на нігтьових фалангах пальців рук, утворений папілярними лініями. Папілярні візерунки поділяються на три основні типи: дугові, петльові і завиткові (рис. 4). Якщо візерунки за своєю будовою не можуть бути віднесені ні до одного з основних типів, то це атипові (аномальні) візерунки.

а	б	в

Рис. 4. Типи папілярних візерунків: а – дуговий; б – петльовий; в – завитковий.

Дугові папілярні візерунки є найпростішими за своєю будовою і складаються з одного-двох потоків папілярних ліній, які беруть початок біля одного бічного краю пальця та продовжуються до другого, утворюючи в середній частині візерунка дугоподібні фігури. Дугові візерунки поділяються на два види: прості дугові візерунки і дугові візерунки із зародковим внутрішнім малюнком. Дугові візерунки становлять близько 5% загальної кількості пальцьових візерунків.

Петльові папілярні візерунки складаються не менше ніж із трьох потоків ліній, мають одну дельту, а в їхньому внутрішньому малюнкові є хоча б одна папілярна лінія, що утворює вільну петлю. Петльові візерунки поділяються на: ульнарні (основи петель звернені до мізинця) і радіальні (основи петель звернені до великого пальця). Розрізняють такі види петльових візерунків, як прості, половинчаті, замкнуті, вигнуті, рівнобіжні, зустрічні. Петльові візерунки становлять близько 65% загальної кількості пальцьових візерунків.

Завиткові папілярні візерунки найскладніші за будовою, їх внутрішній малюнок має хоча б одне коло, повний оберт спіралі або дві-три системи петель, голівки яких огинають одна одну, або хоча б одне півколо, опуклість якого звернена до основи візерунка. Завиткові візерунки мають дві дельти (іноді три - чотири). Завиткові візерунки поділяються на кругові, спіралеподібні, неповні зі складною будовою внутрішнього малюнка. Завиткові візерунки становлять близько 30 % загальної кількості візерунків.

§5. Виявлення, фіксація і вилучення слідів рук. Сутність дактилоскопічної експертизи

На місці події зустрічаються такі види слідів пальців рук, як об'ємні (утворюються на пластичних речовинах) та поверхневі (видимі, слабкоовидимі і невидимі; відшарування і нашарування). Поверхневі сліди рук можуть бути безбарвними і забарвленими. Механізм утворення слідів та їхній вид обумовлюють техніку їх виявлення.

Способи виявлення слідів рук. При пошуках слідів рук на місці події необхідно уявляти до яких предметів міг торкатися злочинець. Виявлення об’емних і забарвлених слідів не викликає значних труднощів. Поверхневі сліди рук виявляють:

1) оглядом у косопадаючих променях;

2) оглядом в проникаючому світлі (якщо об'єкт огляду прозорий);

3) обробкою поверхні дактилоскопічними порошками;

4) окурюванням парами йоду;

5) використанням хімічних реактивів (розчини азотнокислого срібла, нінгідрина та алоксана).

Об’ємні сліди виявляють - візуальним оглядом.

Фізичні способи виявлення слідів рук засновані на здатності потожирового сліду утримувати частки іншої речовини (порошка). Існує загальне правило про те, що слідчий або спеціаліст повинні уникати застосування порошків з метою виявлення слідів на місці події: краще не використовувати ніяких порошків, а вилучати предмети цілими разом з виявленимислідами. Якщо немає іншої можливості у виявлені і вилученні слідів рук, то виникає необхідність у їхньому копіюванні абозастосування дактилоскопічних порошків.

Дактилоскопічні порошки - це порошки, які використовуються для виявлення невидимих або слабковидимих потожирових слідів рук (двоокис титана, основний вуглекислий свинець, бронзовий порошок, порошок алюмінію, сажа, графіт, порошок заліза). Серед них розрізняють магнітні та немагнітні дактилоскопічні порошки; прості та складні. Найбільш відомі такі магнітні порошки, як "Агат", "Сапфір", "Рубін", "Малахіт", "Топаз" та ін. Існують універсальні суміші порошків, що придатні для забарвлення слідів на різних поверхнях (темна суміш: родамін – 3%, окис кобальту – 60%, живиця – 37%; світла суміш: окис цинку (оброблений спиртовим розчином оксихінола) – 3%, окис свинцю – 60%, живиця – 37%). Принцип використання порошків полягає в тому, що потожирові виділення на відбитках пальців рук тривалий час залишаються зволоженими, тому до них прилипають часточки порошків. Слід на темній поверхні забарвлюють світлим порошком, а на світлій - темним.

До способів виявлення слідів рук належить також обробка поверхні об’єкта парами йоду. Окурювання парами йоду не знищує слідів і не виключає у разі невдачі застосування інших методів. Сліди забарвлюють парами йоду за допомогою йодної трубки (складається з гумової груші, безпосередньо йодної трубки і скляної лійки). За таким способом добре виявляють сліди рук на найрізноманішніших поверхнях: папері, картоні, дереві, пластмасі, лакованих меблях. Однак сліди, виявлені парами йоду швидко знебарвлюються. Пари йоду не стійкі, швидко випаровуються (протягом 10-15 хв). Забарвлені парами йоду сліди фіксують фотографуванням, а в деяких випадках закріплюють на поверхні розчином крохмалю або порошком заліза.

Хімічні способи засновані на взаємодії деяких складових частин потожирової речовини з певними реактивами. Хімічні реактиви вступають в реакцію з амінокислотами поту і забарвлюють сліди рук. Найбільше розповсюдження отримали такі хімічні реактиви, як водний розчин азотнокислого срібла (5-10%), розчин нінгідрину (0,2-2%) або алоксану в ацетоні (1%), розчин бензидина в перекисі водню (в 100 см куб. етилового спирту розчиняється 0,25 г бензидина). Робота з хімічними реактивами провадиться в лабораторних умовах.

Способи фіксації слідів рук: 1) основний спосіб - опис у протоколі; 2) фотографування; 3) копіювання слідів.

Після виявлення слідів рук їх необхідно сфотографувати, а потім описати в протоколі слідчого огляду. В протоколі зазначається: на якому предметі виявлено сліди та їх місцезнаходження; розташування слідів на об’єкті; характер і стан поверхні об’єкта; вид сліду; розміри кожного сліду; які способи виявлення і фіксації використовувалися; яким чином упаковані об’єкти зі слідами.

Копіювання потожирових слідів, забарвлених дактилоскопічними порошками, здійснюється на спеціальну слідокопіювальну плівку (темну або світлу). Для копіювання об'ємних слідів рук використовують полімерні матеріали: силіконові пасти "К", "У-4", "СКТН-1", "Сиеласт".

Упакування предметів із слідами рук. Вилучені предмети зі слідами рук повинні бути певним чином упаковані. Способи упакування: циліндричні предмети (наприклад, склянку) можна помістити між двома дощечками, які перев'язують шпагатом; предмет може бути затиснутий листами картону, поміщений у коробку, яка перев'язується шпагатом.

Сутність дактилоскопічної експертизи. Дактилоскопічна експертиза (експертиза слідів рук) – є різновидом трасологічної експертизи, основним завданням якої є ідентифікація особи за слідами рук, залишеними на місці події.

Для проведення дактилоскопічної експертизи слід підготувати:

1) постанову про призначення експертизи;

2) протокол огляду місця події (інші матеріали кримінальної справи);

3) досліджувані об’єкти зі слідами або сліди перенесені на плівки, фотознімки слідів тощо;

4) зразки для порівняння.

Типовими питаннями, які вирішує дактилоскопічна експертиза є такі: чи залишені сліди рук даною особою; чи залишені сліди рук, вилучені з місця події, однією особою; чи є на даному предметі сліди рук і чи придатні вони для ідентифікації або визначення родової (групової) належності; якою рукою і якими пальцями руки залишені сліди; які особливості мають руки людини, яка залишила сліди (відсутність пальців, наявність шрамів тощо); якими ділянками поверхні долоні залишені сліди; внаслідок якої дії залишений слід (хапання, торкання тощо).

Процес експертного дослідження з метою ідентифікації складається з кількох послідовних етапів: підготовчий етап, роздільний аналіз, порівняльне дослідження, формулювання висновків. При роздільному аналізі окремо досліджують слід (чи його копію) та об’єкт (експериментальні зразки), який міг залишити слід на місці події. Основним завданням етапу є виявлення і вивчення загальних і окремих ознак зовнішньої будови, які відбиті в сліді та притаманні об’єкту. Спочатку виявляються загальні ознаки папілярного візерунка (його тип і вид, взаємне розташування частин і елементів узора, загальна спрямованість окремих потоків ліній узора, його розмір, ширина ліній узора, загальна кількість деталей в узорі тощо). А потім окремі ознаки (початокта кінець лінії, місток, гачок, розвилок, згиб, зтоншення чи утовщення папілярної лінії, форми країв, пори та ін.

Під час експертного дослідження слідів рук доцільним є використання папіляроскопу (дактилоскопу) – прилада, щопризначений для розглядання порівняльного дослідження і фотографування двох порівнюваних дактилокарт; або вивчення папілярних візернків у збільшеному вигляді.

Порівняння ознак здійснюється з метою встановлення співпадання або відмінностей щодо кожної ознаки та їх сукупності. Порівняльне дослідження папілярного візерунка дозволяє дійти висновку про наявність або відсутність тотожності.

§6. Сліди ніг та взуття людини

Сліди ніг і взуття - це відбитки морфологічних особливостей будови ніг, шкірного рельєфу (або рельєфу підошви взуття). Види слідів ніг (взуття) поділяється на об'ємні (утворюються на поверхні грунту) і поверхневі (видимі, невидимі); статичні тадинамічні. Об’єктом трасологічного дослідження можуть бути сліди ніг людини, сліди взуття і доріжка слідів.

Сліди босої ноги бувають об’ємні й поверхневі; в них виділяють пальці, плюснову частину, звід і п’ятку. На поверхні ступні розташовані папілярні лінії, які утворюють певні візерунки. За статичними слідами босої ноги можна встановити особу, яка їх залишила.

На місці події може бути виявлено одиничний слід або кілька послідовно залишених слідів ніг чи взуття (рис. 5). Доріжка слідів ніг - це група слідів ніг людини, яка складається з кількох (три і більше) послідовно розташованих відбитків босих ніг або взуття (рис. 6). Елементи доріжки слідів ніг: лінія напрямку руху; лінія ходьби; довжина кроку; ширина кроку; кут розгортання стопи. Доріжка слідів ніг має діагностичне значення (дозволяє дійти висновеу про напрямок, швидкість і характер пересування, зріст, стать, фізичний стан і приблизний вік, фізичні вади).

Рис. 5. Слід взуття. 1 - довжина сліду; 2 - довжина і ширина підметки; 3 - довжина і ширина проміжної частини; 4 - довжина і ширина каблука.

Рис. 6. Доріжка слідів ніг. АБГ - лінія ходьби; АБ - довжина кроку лівої ноги; БГ - довжина кроку правої ноги; БВ - ширина кроку; АБГ - довжина кроку; a - кут розгортання кроку правої ноги; b - кут розгортання кроку лівої ноги.

Способи фіксації слідів ніг (взуття):

1) опис у протоколі;

2) фотографування;

3) копіювання;

4) виготовлення зліпків (із гіпсу, пасти "К", "СКТН", сірки, парафіну);

5) складання схем і замальовок.

У протоколі слідчого огляду слід зазначити: місце і час виявлення слідів; на якій поверхні вони виявлені (пісок, глина, сніг, асфальт тощо); вид сліду (об'ємний, поверхневий); форма (сліди черевиків, чобіт, босої ноги); розміри сліду; індивідуальні особливості підошви; дані вимірів елементів доріжки слідів; спосіб виявлення і фіксації сліду; спосіб вилучення сліду та його упаковка.

Сліди ніг (взуття) фотографуються за правилами масштабної зйомки. Об'ємні сліди ніг на снігу фотографують із жовтим або жовтогарячим світлофільтром і з блендою. Доріжка слідів фотографується панорамним способом.

Під час огляді одиничного сліду взуття підлягають вимірюванню такі параметри: 1) довжина сліду; 2) довжина і ширина підметки; 3) довжина і ширина проміжної частини; 4) довжина і ширина підбора.

Завжди необхідно намагатися вилучити слід в натурі. Якщо це неможливо вдаються до копіювання слідів ніг.

Виготовлення зліпків. Після фотографування та опису в протоколі слідів з них виготовляються зліпки, використовуючи при цьому гіпс, парафін, сірку, полімерні матеріали.

Порядок виготовлення гіпсового зліпка: із сліду видаляють сторонні предмети; готують арматуру для каркаса (за довжиною і шириною) і бирку; готують розчин гіпсової маси; заповнюють слід насипним, наливним або комбінованим способом; після затвердіння зліпка його видаляють і промивають чистою водою (рис. 7).

Рис. 7. Гіпсовий зліпок.

Наливний спосіб. У посуд із водою невеличкими дозами сиплять сухий гіпс, рівномірно перемішуючи до утворення "сметаноподібної" маси. Заливають у слід гіпсову масу на 10-15 мм, розміщають арматуру, потім виливають іншу частину гіпсового розчину. Для виготовлення одного зліпка необхідно мати 0,5 л води і 0,5-0,7 кг медичного гіпсу.

Якщо сліди взуття залишені на снігу, рекомендується застосовувати комбінованийо спосіб. Слід покривається невеличким прошарком сухого гіпсу, а потім туди виливають гіпсовий розчин. У цьому випадку розчин повинен мати температуру повітря, а при дуже низькій температурі розчин гіпсу роблять на антифризі (суміш води зі спиртом).

Якщо сліди взуття залишені на сипучому грунті, їх попередньо укріплюють, поливаючи навколо них на відстані 50 мм водою, а потім застосовується наливний спосіб.

Якщо в сліді є вода, рекомендується застосувати насипний спосіб. Для цього в слід насипають 2-2,5 мм сухого гіпсу, кладуть арматуру, поверх знову насипають стільки ж гіпсу і через зволожену марлю ллють воду, поки вона не буде на його поверхні.

Поверхневі сліди-нашарування копіюють на глянцевий фотопапір чи дактилоплівку, а на нерівних поверхнях копії виготовляють за допомогою полімерних матеріалів – паст "К", "У-4", "СКТН-1".

§7. Сліди знарядь злому та інструментів

Сліди знарядь злому - це сліди, залишені різними засобами, які використовувалися злочинцем для відкриття сховищ і руйнування перепон. Слідів знарядь злому поділяються на такі види: сліди натискання, сліди ковзання (тертя), сліди різання, розпилу, розрубу і свердління (рис. 8). Залежно від умов слідоутворення вони можуть бути об'ємними та поверхневими; статичними і динамічними. Сліди знарядь злому та інструментів виявляють на зламаних вікнах, дверях, проломаних підлогах або стелях, на замикаючих пристроях.

Знаряддя злому – будь-який твердий предмет (металевий прут, лом, труба, сокира тощо), який може бути використаний для подолання перешкод. Звичайно застосовується різний столярський або слюсарський інструмент, металеві предмети. До особливої групи знарядь злому належать спеціально виготовлені у злочинних цілях інструменти та пристрої: "гусяча лапа", "рак", "фомка", "уїстіті", "відмички" та ін.

1	2
3	4

Рис. 8. Сліди знарядь злому: 1 - сліди натискання; 2 - сліди розпилу; 3 - сліди розрубу; 4 - сліди свердління.

Фіксація слідів здійснюється за загальними правилами в протоколі слідчого огляду, де відображається, що зламано, з якого матеріалу виготовлено цей об’єкт, де він розташований, які на ньому пошкодження, їх розміри, контур, форма, механізм утворення, вид слідів, наявність в них сторонніх речовин тощо. Виявлені на місці події знаряддя злому підлягають ретельному огляду і опису в протоколі. Сліди знарядь злому та інструментів необхідно сфотографувати за правилами масштабної зйомки. Дрібні сліди -відображення доцільно фотографувати методом макрозйомки.

Способи фіксацїї слідів знарядь злому:

1) опис у протоколі;

2) фотографування;

3) виготовлення схем;

4) копіювання;

5) виготовлення зліпків.

Для виготовлення зліпків використовуються різні матеріали: пластилін, гіпс, синтетичні матеріали – пасти "К", "У-4", "СКТН-1", зуболікарські зліпочні маси (стіракрил, стенс, дентол, тіодент). Виготовлені зліпки слід упакувати та опечатати.

Дослідження слідів знарядь злому та інструментів дозволяє з’ясувати механізм злому, навички злочинця, встановити групову належність знаряддя, яке було застосовано, або ідентифікувати його.

§8. Сліди транспортних засобів

Сліди транспортних засобів – це сліди, які відображають зовнішню будову частин транспортного засобу: сліди - відображення (сліди коліс на грунті); предмети, що відокремилися від транспортного засобу (частки фарного скла); речовини (плями мастила).

Колісний транспорт залишає сліди статичного походження - сліди кочення, а під час різкого гальмування утворюються сліди динамічного походження (сліди гальмування). Сліди автотранспорту залишаються у вигляді відбитків протектора (рис. 9). Вони можуть бути об'ємними (на снігу, глині іншому грунті) і поверхневими (на асфальті).

Рис. 9. Сліди протектора шин транспортних засобів.

За слідами транспортного засобу можна визначити: групову належність (тип, марка, модель); ототожнити транспортний засіб або його частину; встановити деякі обставини розслідуваної події (напрямок руху, довжину шляху гальмування, швидкість гальмування, механізм і характер ушкоджень та ін.). Вивчення слідів дозволяє встановити: колію (відстань між середніми лініями слідів колес, встановлених на одній осі), базу (відстань між передній та задній осями), кількість осей та колес, ширину бігової доріжки, довжину кола колес.

Способи фіксації слідів транспортних засобів: 1) опис у протоколі; 2) фотографування; 3) виготовлення схем, замальовок; 4) копіювання; 5) виготовлення зліпків.

У протоколі слідчого огляду необхідно зазначати: місцезнаходження слідів і час їх виявлення; вид і стан грунту або покриття дороги, де виявлено слід; вид слідів (об'ємні, поверхневі); кількість слідів, їх розташування між собою; ширину кожного сліду; глибину об'ємних слідів стосовно поверхні дороги; розмір колії; форму малюнку протектора шин, їх розміри, індивідуальні особливості; довжину сліду одного обороту колеса; довжину сліду гальмування; ознаки напрямку руху; ознаки шляхугальмування і ступінь його відображення.

Поверхневі сліди протектора можуть бути скопійовані на фотопапір або прошкурену листову гуму. У випадку виявлення слідів на картоні, фанері, папері, одягу потерпілого вони вилучаються в натурі.

З об'ємних слідів транспортних засобів виготовляють гіпсові зліпки (зліпки повинні бути завдовжки 600-700 мм). Для фіксації окремих деталей використовуються полімерні матеріали.

До змісту

Глава 9. Судова балістика

§1. Поняття судової балістики та її значення

Судова балістика - це галузь криміналістичної техніки, яка вивчає ознаки вогнепальної зброї і боєприпасів, закономірності виникнення слідів їх застосування, розробляє засоби і методи збирання і дослідження таких слідів для встановлення певних обставин розслідуваних злочинів, а також рекомендацій щодо запобігання злочинам, пов’язаним із вогнепальною зброєю. У військово-технічній галузі означає це вчення про закони польоту снарядів, випущених із вогнепальної зброї. В судовій же балістиці досліджується вогнепальна зброя і наслідки застосування її зі злочинною метою.Дослідження зброї надає можливість висунути обгрунтовані версії, виявити суттєві обставини у справі, встановити винну особу.

Судова балістика пов’язана з іншими галузями знань. Найбільш близький зв’язок судової балістики з судовою медициною та судовою хімією, методи яких використовуються при дослідженні зброї та слідів пострілу. Судова балістика пов’язана також з іншими галузями криміналістичної техніки (трасологією, судовою фотографією та ін.).

Речовими доказами при використанні вогнепальної зброї можуть бути зброя та її частини, патрони, гільзи, кулі, дріб, картеч, пробоїни, пижі, несгорілі порошинки, пристрої, пристосування і матеріали, що застосовувалися при кустарному виготовленні зброї та боєприпасів.

Завдання судової балістики:

1) визначення властивостей вогнепальної зброї та боєприпасів (наприклад, чи є вилучений у затриманого предмет вогнепальною зброєю; чи придатна зброя до стрільби; чи можливо виникнення самоповільного пострілу з вказаного екземпляра зброї та ін.);

2) визначення групової належності зброї та боєприпасів або їх частин (наприклад, до якого виду чи зразку відносяться патрони, куля, гільза; зі зброї якої моделі (системи) відстреляно дану кулю, гільзу тощо.);

3) ідентифікація зброї та боєприпасів (наприклад, чи з даної зброї відстреляна куля, гільза; з одного чи різних екземплярів зброї відстреляні дві кулі або гільзи, які виявлені в різних місцях; чи були куля і гільза до пострілу частинами одного патрона та ін.);

4) встановлення окремих обставин застосування вогнепальної зброї (наприклад, відстань з якої стріляли; напрямок пострілу; взаємне розташування зброї та перешкоди; кількість пострілів та ін.).

Об’єктами судово-балістичного дослідження є:

1) ручна вогнепальна зброя;

2) окремі частини та приналежності зброї;

3) боєприпаси;

4) сліди пострілу (сліди застосування зброї);

5) засоби та інструменти, що застосовувалися для спорядження патронів або виготовлення снарядів.

§2. Криміналістична класифікація вогнепальної зброї та види боєприпасів

Ручна вогнепальна зброя може бути класифікована за різними підставами. За своїм призначенням зброя поділяється на бойову, мисливську і спортивну.

Бойова зброя (вогнепальна і холодна) призначена для вирішення бойових завдань. Бойова вогнепальна зброя буває:короткоствольна - довжина ствола 50 – 200 мм (пістолети і револьвери, рис. 10), середньоствольна - довжина ствола 200 – 300 мм (пістолети-кулемети, автомати, карабіни), довгоствольна - довжина ствола 450 – 850 мм (гвинтівки, ручні кулемети).

Рис. 10. Пістолет "Форт". Виробляється в Україні. 1 – дульний зріз; 2 – кожух; 3 – запобіжник; 4 – курок; 5 – спускова скоба; 6 – спусковий гачок; 7 – рукоятка.

Мисливська зброя призначена для мисливських цілей (рушниці різних систем, мисливські карабіни та ін.).

Спортивна зброя призначена для заняття спортом (спортивні пістолети, малокаліберні гвинтівки тощо).

За будовою каналу ствола зброя може бути нарізною, гладкоствольною чи комбінованою. У більшості моделей вітчизняної нарізної зброї чотири нарізи. Наріз слугує для надання кулі обертального руху. Для поліпшення бойових властивостей дульна частина ствола в деяких видах зброї має звуження ("чок"), а інколи ще й нарізи ("парадокс").

Вогнепальну зброю розрізняють за внутрішнім діаметром ствола (калібром). У нарізній зброї калібр виміряється в міліметрах і відображає відстань між протилежними полями нарізів. Найчастіше бойова зброя має такі калібри: 6,35; 7,62; 7,65; 8; 9; 11,45 мм, спортивна – 5,6 мм. У США та Великобританії – калібр визначається в дюймах і лініях (1 дюйм – 25,4 мм, 1 лінія – 2,54 мм).

Калібр гладкоствольної зброї визначається кількістю круглих куль, які можуть бути виготовлені з англійського фунта свинцю (453,592 г). Мисливські рушниці мають калібр 12 (відповідає діаметру 18,2 мм), 16 (16,80 мм), 20 (15,70 мм). Калібр зброї наносять на ділянці казенної частини ствола і на дінце гільзи.

Залежно від будови ударно-спускового механізму розрізняють:

1) неавтоматичну зброю (наприклад, револьвер системи Наган, Сміт-Вессон, Бульдог, гвинтівка зразка 1891 р. та ін.);

2) автоматична – самозарядна (наприклад, пістолети ТТ, Макарова, Парабеллум та ін.);

3) автоматична – самострільна (наприклад, пістолет-кулемет "Скорпіон" (рис. 11), автомати ППС, АКМ, АКМС, АК-74 та ін.).

Рис. 11. Пістолет-кулемет Скорпіон.

За способом виготовлення зброя буває заводська, кустарна, саморобна. Вогнепальна зброя, що використовується зі злочинною метою за способом виготовлення поділяється на перероблену заводську і атипову. Перероблена зброя виготовляється злочинцями з стандартної зброї шляхом внесення конструктивних змін – укорочування ствола, відсторонення приклада (наприклад, обрізи бойових і спортивних гвинтівок, мисливських рушниць). Атипова зброя може бути сконструйована як таємна зброя (зброя таємної дії) – стріляючі авторучки, парасольки, трості, стволи, зброя вмонтована в каблук черевика та ін.

Залежно від функціонального призначення розрізняють просту, яка виконує функції одного виду зброї та комбіновану – функції двох і більше різних видів зброї (рис. 12).

Рис. 12. Комбінована зброя – револьвер-кинджал-кастет.

Серед мисливської зброї буває одноствольна і багатоствольна (двох-, трьох-, чотирьохствольні рушниці); зброя, що має горизонтальне та вертикальне розміщення стволів.

Боєприпаси. Патрон- це сполучення необхідних для пострілу компонентів (порох, куля або дріб) в оболонці. Патрони поділяються на унітарні і патрони окремого запалення. Стрільба з сучасної зброї здійснюється унітарним патроном, який складається з гільзи з зарядом пороху, кулею або дробом і капсулем, а мисливський патрон має пиж і прокладки. Унітарний патрон характерний для вогнепальної казнозарядної зброї. За принципом устрою капсуля унітарні патрони підрозділяються на патрони лефорше, голчасті, бічного вогню і центрального бою (рис. 13).

Рис. 13. Устрій патрона центрального запалювання: а - для гладкоствольної зброї; б - для нарізної зброї.

Гільза - це тонкостінна стаканоподібна ємкість для порохового заряду, капсуля, кулі або снаряда, у дробовому патроні - дробу і пижів. Складається з денця, корпусу і дульця, в якому закріплюється куля. У гільзі дробового патрона дульце відсутнє. Гільза виготовляється з металу або картону (рідше з пластмаси).

Стрільба з нарізної зброї провадиться кулями, а з гладкоствольного - дробом, спеціальними кулями, картеччю. Куля - цеметалеве (найчастіше свинцеве) тіло, різне за формою для стрільби з вогнепальної зброї (рис. 14). Кулі в нарізній зброї бувають оболончасті, полуоболончасті і безоболончасті. У бойовій зброї використовуються кулі спеціального призначення: важкі, бронебійні, трасуючі, запалювальні, розривні та ін. Розрізняють також кулю зі зміщеним центром ваги - куля, осереддя якої розташоване так, що в момент удару об перешкоду вона змінює траєкторію польоту.

Дата добавления: 2017-02-01