Розділ третій. Криміналістична тактика 2 страница

Рис. 14. Види куль.

Кулі до гладкоствольних мисливських рушниць за формою бувають: круглі (кулясті), стрілочні, турбінні і комбіновані.

Дріб - це свинцеві кульки, рідше шматочки свинцю, призначені для пострілу з дробової зброї. Дріб має діаметр від 1,5 до 5 мм (табл. 1). Дріб, що має діаметр більш 5 мм, називається картеччю (табл. 2).

Таблиця 1. Розміри дробу

№ п/п	Номер дробу	Діаметр дробин, мм	№ п/п	Номер дробу	Діаметр дробин, мм
	6/0	5,5			3,5
	5/0	5,25			3,25
	4/0	5,0			3,0
	3/0	4,75			2,75
	2/0	4,5			2,5
		4,25			2,25
		4,0			2,0
		3,75			1,75

Таблиця 2. Розміри картечі

Калібр	№ картечі	Діаметр картечі в мм
	V	6,15
	IV	6,88
	VI	5,9
	V	6,3
	IV	7,4

Порох - це вибухова речовина, яка застосовується у зарядах вогнепальної зброї. Поділяється на димний (при згорянні виділяється певна кількість диму) і бездимний (згоряє без виділення диму). Компонентами димного пороху є калієва селітра (60-70%), сірка (10-12%) і древесне вугілля (2-8%). Основу бездимного пороху складає піроксилін (наприклад, порох Лишева -це бездимний порох колоїдного типу, створений із нітроклітковини). За формою димний порох має вид маленьких порошинок різноманітної конфігурації; бездимний порох - платівок або циліндриків однакових розмірів.

Пижі та прокладки використовуються у патронах для гладкоствольних мисливських рушниць. Пиж - шматок войлоку або іншого щільного матеріалу, який відокремлює в заряді порох від кулі чи дробу. Пижі бувають основні і додаткові. За матеріалом пижі поділяються на войлочні, картонні, древесноволокнисті та ін. Прокладки призначені для зм'якшення поштовху порохових газів і запобігання деформації заряду.

§3. Сліди дії вогнепальної зброї, їх види

При пострілі з вогнепальної зброї відбувається взаємодія порохового заряду, снаряда (куля, дріб) і перепони в результаті чого виникають зміни, які називаються слідами пострілу або слідами застосування зброї. До цих слідів відносяться: стріляні снаряди, гільзи, пижі; частки речовин, що виникають при згорянні пороху, які викидаються з каналу ствола; сліди, що утворюються на стріляних кулях і гільзах; сліди - ушкодження від снаряда на ураженому об'єкті; відкладення кіптяви пострілу на тілі (найчастіше на руці) особи, що стріляла.

Сліди згоряння заряду у вигляді кіптяви залишаються в каналі ствола зброї, на кулях, картонних прокладках, пижах, на паску обтирання і перепоні.

Сліди частин зброї утворюються на кулях, дробу і гільзах. Вид і характер слідів залежить від конструкції зброї.

На гільзах, відстреляних з автоматичної зброї, сліди утворюються: на капсулі - слід від бійка ударника у вигляді вм'ятин (рис. 15) і сліди переднього зрізу затвора - борозенки і валика; на дінці гільзи - слід відбивача; на ребрі та дні кільцевого паза - сліди від зачіпки викидача. На корпусі гільзи можуть відбитися сліди патронника у вигляді повздовжних трас і дрібні вм'ятини від країв кожуха затвора.

Рис. 15. Сліди на гільзах.

На кулі (при пострілі з нарізної зброї) утворюються сліди від стінок каналу ствола. Такі сліди складаються з дрібних валиків і борозенок. Кількість слідів - смуги та їх нахил щодо подовжньої осі кулі відповідає кількості і напрямку нарізів каналу ствола.

На перепонах від кулі та дробу виникають пробоїни, вм'ятини, тріщини, розриви, сліди кіптяви у вигляді пояска обтирання (рис. 16).

У пробоїні розрізняють вхідний і вихідний отвір. Вхідний кульовий отвір в еластичних перепонах має дещо менший діаметр, ніж діаметр кулі; у сухому дереві, листовому металі - отвір близький до калібру кулі; у ламких твердих перепонах (скло, цеглина) отвір може бути навіть дещо більшим діаметра кулі; на тілі людини діаметр вхідного отвору, як правило, менший задіаметр кулі.

Вхідний	Вихідний	Вхідний	Вихідний
а	б

Рис. 16. Вхідні і вихідні отвори: а - у металі; б - у дереві.

Ознаки вхідного отвору:

1) дефект тканини - відсутність частин тканини;

2) наявність навколо рани (на тілі людини) пояска осаднення у вигляді кайми завширшки 1 - 3 мм червоно-бурого кольору;

3) наявність пояска обтирання;

4) наявність ознак пострілу з близької відстані або в упор (при пострілі в упор відбивається дуловий зріз зброї - штанцмарка).

Вихідний кульовий отвір має різні розміри і форму. Найчастіше краї вихідного отвору нерівні, вивернуті назовні. Вихідний отвір, як правило, більше вхідного.

При пострілі можуть утворюватись сліди рікошету, які виникають при ударі кулі о перепону при малому куті зіткненні. При цьому куля змінює свій напрямок.

Поясок обтирання - одна з важливих ознак кульового ушкодження; має вигляд темної смуги, розташованої по краю вхідного отвору. Поясок обтирання утворюється частинами речовин, які винесені кулею з каналу ствола, а також частинами матеріалу, з якого виготовлена куля.

§4. Слідчий огляд вогнепальної зброї та слідів її дії

Огляд зброї, боєприпасів і слідів пострілу здійснюється відповідно до вимог норм КПК (ст. ст. 190 - 193, 195). У разі потреби слідчий запрошує для участі в огляді спеціаліста з судової балістики.

Завданням огляду є виявлення, фіксація, вилучення зброї, боєприпасів, слідів пострілу і дослідження їх на місці події для визначення виду, системи, калібру зброї, кількості пострілів, дистанції, напрямку і місця з якого було зроблено постріл.

Виявлену зброу фіксують за допомогою фотозйомки та опису в протоколі огляду. При огляді зброї необхідно дотримуватися певних правил. Так, при огляді бойової зброї необхідно:

1) встановити чи знаходиться курок (ударник) на бойовому або захисному взводі та чи є патрон у патроннику;

2) витягти магазин, оглянути його поверхню;

3) розрядити зброю;

4) вжити заходи до відшукання слідів;

5) оглянути внутрішню поверхню каналу ствола для виявлення слідів пострілу у вигляді нагару, незгорілих порошинок;

6) встановити, чи немає яких-небудь ушкоджень на зброї або чи не відсутні які-небудь частини;

7) визначити наявність або відсутність запаху пороху в каналі ствола.

У протоколі огляду про зброю слід вказати: місце виявлення, відстань від двох нерухомих об'єктів, положення ствола зброї, вид, систему, наявність і зміст маркувальних позначок, номер зброї або її частин, загальний стан зброї, положення курка, запобіжника, кожуха затвора, наявність патрона (гільзи) у патроннику, магазині (барабані), слідів пальців на зброї, кіптяви і нагару, сторонніх часток у стволі та слідів запаху порохових газів.

Огляд і дослідження боєприпасів. Патрони, гільзи, кулі, дріб, картеч, прокладки, пижі підлягають виявленню, фіксації і дослідженню при огляді на місці події.

У протоколі огляду при описі гільзи вказують: місце виявлення, форму, колір металу, маркувальні позначки, розміри, наявність і форму слідів зброї. При описі кулі (дробу) у протоколі відзначається: вид перепони, розміри ушкодження кулі, наявність на кулі сторонніх речовин.

Під час пошуку гільз необхідно враховувати механізм викидування гільзи (бік викидування). При цьому ефективним буде застосування металошукача.

Дріб може бути виявлений у тілі (або одягу) потерпілого та в інших об'єктах. Гранична дальність польоту дробу 400 м (придіаметрі дробу 5,0 мм - дальність 500 м, картеч - дальність до 600 м).

Під час огляду вогнепальних пошкоджень фіксують: вид і властивості перепони, форму країв ушкодження та його розміри, взаємне розташування декількох пошкоджень, їх розміщення на перепоні. При виявленні слідів кіптяви, несгорілих порошинок, частин змазки необхідно описати в протоколі: форму, кількість зон відкладення, інтенсивність кожної зони, колір кіптяви чи порошинок, їх віддаленість від пошкодження та ін.

Визначення напрямку пострілу і місця, звідки він був зроблений. При огляді місця події місце пострілу визначають за допомогою виявлення гільз та за слідами вогнепальних пошкоджень. Напрямок польоту кулі звичайно визначається шляхом візирування (спостереженням крізь канал пробоїни). Наявність двох пробоїн дозволяє визначити напрямок польоту з достатньою точністю. Візирування може здійснюватися за допомогою виготовленої з паперу трубки або протягування шнуракрізь пробоїни. Місце пострілу, встановлене за допомогою візирування, фотографують. При стрільбі з великої відстані необхідно враховувати траєкторію польоту кулі. У складних випадках доцільно запрошувати спеціаліста з судової балістики.

Виявлена та досліджена на місці події вогнепальна зброя, сліди її дії, боєприпаси підлягають вилученню. Ці об’єкти упаковуються та опечатуються печаткою слідчого.

§5. Можливості судово-балістичної експертизи

Дослідження вогнепальної зброї, боєприпасів та слідів пострілу здійснюється за допомогою судово-балістичної експертизи, яка є різновидом криміналістичної експертизи. До основних завдань експертизи відносяться: встановлення виду, зразка (моделі) вогнепальної зброї за стріляними кулями, гільзами, слідами пострілу, а також конкретного екземпляра зброї за стріляними кулями та гільзами, визначення можливості застосування для стрільби зброї та боєприпасів, встановлення однорідності патронів, куль, гільз, дробу, картечі, встановлення деяких обставин, пов’язаних із застосуванням вогнепальної зброї.

Судово-балістична експертиза вирішує класифікаційні, діагностичні та ідентифікаційні завдання, які можна класифікувати як такі типові питання:

1) при дослідженні зброї: чи є дана зброя вогнепальною, а при позитивній відповіді – до якого виду, системи та моделі вона відноситься; чи справна зброя та чи придатна вона для стрільби; який калібр даної вогнепальної зброї; чи є представлена на дослідження деталь частиною даного екземпляра зброї; чи міг відбутися постріл з даного екземпляра зброї без натискання на спусковий гачок за певних обставинах; чи можливий постріл з даної зброї патронами певного калібру; чи здійснювалася стрільба з даної зброї після останньої чистки;

2) при дослідженні боєприпасів: чи справні дані патрони та чи придатні вони для стрільби; до якого виду і зразка відноситься поданий для дослідження патрон; чи не відносяться представлені патрони до однієї партії випуску;

3) при дослідженні стріляних куль, дробу, картечі, пижів: зі зброї якого виду, системи, зразка відстреляна куля, виявлена на місці події; чи не відстріляна куля з представленої зброї; чи не відстріляна куля з одного екземпляра зброї; до якого виду та зразка відноситься патрон, частиною якого є куля, виявлена на місці події; чи не відстріляна куля зі зброї невідповідного калібру; чи є представлені для дослідження куля і гільза частинами одного патрона; чи складали раніше представлені снаряди (дріб, картеч, кулі) єдину масу і чи не виготовлені вони в одних і тих самих виробничих умовах; чи не слугував предмет, що підлягає дослідженню саморобним пижем; з якого матеріалу виготовлений пиж; чи однорідні пижі представлені на дослідження;

4) при дослідженні гільз: зі зброї якого виду, зразка викинута дана гільза; чи є гільза частиною патрона, що використовувався під час стрільбі з даної зброї; чи не викинуті представлені гільзи з одного екземпляра зброї; чи не є представлені куля і гільза частинами одного патрона; які причини виникненні пошкоджень, що є на гільзі;

5) при дослідженні слідів пострілу: чи є дане пошкодження вогнепальним; чим саме утворене дане пошкодження (кулею,дробом, картеччю, скалками гранати); чи є сліди пострілу з близької відстані на одязі потерпілого; у якому напрямку був здійснений постріл; яким є дане ушкодження – вхідним чи вихідним отвором.

Найбільш складним дослідженням є ідентифікація вогнепальної зброї за стріляними кулями та гільзами. Порівняльне дослідження слідів на кулі (гільзі), виявлених на місці події, та слідів на кулі (гільзі), отриманих експериментальним шляхом, провадиться шляхом співставлення за допомогою порівняльного мікроскопа (МСК-1, МС-51 та ін.) і за збільшеними фотознімками. Для отримання фотографічного зображення розгортки кулі зі слідами нарізів каналу ствола використовується спеціальні пристрої оптичного фоторозгортання (наприклад, прилад РФ-4). При такій зйомці на фотознімку отримується послідовно розгорнуте зображення циліндричної поверхні кулі (рис. 17). Для вивчення слідів на кулі за глибиною (профілем) застосовується профілографічний метод (у профілометрі розміщують кулю, де за допомогою алмазної голки отримують параметри слідів на ній, а потім, використовуючи ці дані, будують профілограми).

Розгортка кулі револьвера калібру 7,62 з характерними 4-ма полями нарізів

Розгортка кулі пістолета калібру 7,65 з характерними 6-ма полями нарізів
Рис. 17. Розгортки куль зі слідами на них.

До змісту

Глава 10. Техніко-криміналістичне дослідження документів

§1. Поняття документа в криміналістиці

Документ - це матеріальний об'єкт, у якому зафіксовані відомості про які-небудь факти, що відбулися чи передбачувані. Термін "документ" походить від лат. documentum - свідчення, доказ чого-небудь. У судово-слідчій практиці розрізняють такі види документів:

1) письмові (тексти, цифри та інші записи);

2) графічні (креслення, малюнки, схеми);

3) фотодокументи;

4) кіно-, відеодокументи;

5) фонодокументи.

За своєю процесуальною природою письмові документи можуть виступати як письмові та речові докази. Документи - речові докази мають значення для розслідування не тільки завдяки своєму змістові, а й через сам факт свого існування, а також спосіб їх виготовлення та інші матеріальні ознаки. Документи - речові докази можуть бути засобом учинення злочину чи засобомйого приховування; предметом злочинного посягання. Документи - письмові докази мають значення для встановлення істини у справі завдяки лише своєму змісту (наприклад, висновок експерта, акт ревізії тощо). При цьому вони не є об'єктом криміналістичного дослідження і можуть замінюватися у справі копіями і дублікатами. У практиці техніко-криміналістичних досліджень звичайно мають справу з письмовими документами як речовими доказами.

За юридичною природою документи поділяються на справжні та підроблені, а за джерелом - на офіційні (паспорт, посвідчення особи, довідка) та неофіційні документи (лист, записна книжка, тощо).

У підробленому документі зміст або реквізити не відповідають дійсності. При цьому підробка буває двох видів -інтелектуальна та матеріальна. Інтелектуальна підробка полягає у складанні та видачі правильного за формою та виготовленням документа, але такий документ містить завідомо неправдиві відомості. Встановити факт інтелектуальної підробки за допомогою криміналістичної експертизи неможливо. Матеріальний підлог передбачає змінення змісту документачерез внесення до нього неправдивих відомостей або шляхом повного виготовлення підробленого документа (тобто часткова або повна підробка). Матеріальний підлог виявляється за допомогою техніко-криміналістичного дослідження документів.

Обов'язкові відомості, які повинні міститися в документі для визнання його дійсним, називаються реквізитами (від лат. requisitum - потрібне, необхідне). Такими відомостями, як правило, є найменування документа і дата його складання; назва й адреса підприємства (організації), що складала документ; сторони, які беруть участь у здійсненні операції; зміст здійснюваної угоди; підстава для здійснення операції; одиниці виміру і обсяг операції (у натуральному і вартісному показниках); номер документа; підписи відповідальних (посадових) осіб; відтиски печаток та штампів. Відсутність одного або кількох реквізитів у випадках, передбачених законом, спричинює недійсність або заперечність документа.

Документи можуть бути виготовлені рукописним, машинописним, комп'ютерним, поліграфічним або іншим способом, за допомогою письмових знаків, інших графічних зображень, виконаних чорнилами, пастами для кулькових ручок, тушшю, олівцем, друкарською фарбою або іншою речовиною. Як матеріал для виготовлення письмового документа можуть бути використані папір, дерево, фанера, картон, тканина, скло та ін. Документи відрізняються за формою, розмірами, засобамизахисту від підробок, текстом та іншими елементами.

Існують певні правила поводження з документами – речовими доказами, а саме:

1) необхідно обережно поводитись з документами (на них заборонено робити будь-які позначки, перегинати їх, класти на забруднені поверхні тощо);

2) документи слід розміщувати і зберігати в окремих конвертах з відповідними написами;

3) для зберігання документів повинні бути створені відповідні умови (запобіжні заходи щодо впливу променів світла, вологості, хімічних речовин).

§2. Сутність техніко-криміналістичного дослідження документів

Огляд документів - це слідча дія, яка полягає в їхньому вивченні та дослідженні з метою виявлення і фіксації ознак, що надають документам значення речових доказів. Попереднє дослідження документів може здійснювати слідчий. Проведення такого огляду регламентовано статтями 190, 191 та 195 КПК. При огляді та попередньому дослідженні документів не слідзастосовувати методи, засоби і прийоми, які призводять до змінення зовнішнього вигляду і стану документа. На цьом етапі слідчим з'ясовуються такі питання:

1) визначення характеру і призначення документа;

2) аналіз зовнішнього вигляду і стану документа;

3) вивчення змісту документа;

4) аналіз його реквізитів;

5) вивчення матеріалів документа;

6) виявлення ознак підробки документа.

Під час слідчого огляду документів необхідно звертати увагу на відповідність форми документа його змісту. Окремі суперечності встановлюються шляхом зіставлення певних реквізитів. При цьомузастосовується огляд в косопадаючому тапроникаючому світлі; за допомогою оптичних збільшувальних засобів; в ультрафіолетових та інфрачервоних променях; за допомогою електронно-оптичного перетворювача.

Повне і всебічне технічне дослідження документів здійснюється під час проведення технічної експертизи документів - техніко-криміналістичного дослідження документів. Об’єктами дослідження є зміст документа, матеріали і знаряддя письма. Технічна експертиза документів поділяється на експертизу реквізитів документів і експертизу матеріалів документів.

Експертиза реквізитів документів вирішує такі основні завдання:

1) встановлення особливостей виготовлення друкарських засобів і їх відбитків;

2) встановлення факту і способу внесення змін до документа (підчистка, травлення, дописка, переклеювання фотокарток,тощо);

3) виявлення залитих, замазаних, вицвілих та інших слабовидимих або невидимих текстів (зображень) на різних матеріалах, а також текстів (зображень) на обгорілих та згорілих документах за умови, що папір, на якому вони виготовлені, не перетворився на попіл;

4) встановлення типу, системи, марки, моделі та інших кваліфікаційних категорій друкарської техніки, а також ідентифікація цих засобів за відбитками їх знаків;

5) ідентифікація печаток, штампів, факсиміле за їхніми відбитками;

6) ідентифікація засобів розмножувальної техніки за їхніми відбитками;

7) ідентифікація компостерних знаків за просічками;

8) ідентифікація письмового приладдя за штрихами;

9) ідентифікація особи, яка надрукувала машинописний текст, намалювала і (або) вирізала зображення, за особливостями навичок виконавця;

10) встановлення належності літер певному комплекту шрифту;

11) визначення відносної давності виконання документа або його фрагментів, а також послідовності нанесення штрихів, що перетинаються.

Експертизою матеріалів документів встановлюються рід, вид (інша класифікаційна категорія) матеріалів, на яких і за допомогою яких виконувався (виготовлювався) документ (папір, барвники тощо), а також їх спільна родова (групова) належність.

§3. Встановлення змін в документі

Розповсюдженими способами змінення документів є підчистка, травлення і змивання тексту, дописка і виправлення записів, переклейка фотокарток та заміна окремих частин документа.

Підчистка - спосіб змінення змісту документа, при якому здійснюється механічне видалення частини тексту. Видалення штрихів може бути підготовчим етапом для внесення нових записів. При підчистці текст стирають (тертям гумки) або зіскрібають гострим предметом (лезом бритви). Ознаками підчистки є порушення верхнього прошарку паперу; зменшення товщини паперу; ушкодження ліновки або захисної сітки; залишки підчищених штрихів; розпливи барвника в штрихах нового тексту.

Дописка - спосіб зміни початкового змісту документа шляхом внесення до рукописного тексту нових слів, фраз або окремих письмових знаків. Дописка проводиться щодо літерних або цифрових записів. Ознаками дописки є нерівномірність проміжків між рядками, словами, буквами усередині слів; зменшений розмір і розгін почерку певної частини тексту; неоднаковий нахил штрихів однойменних знаків; наявність обведення штрихів основного тексту; розходження в інтенсивності, відтінках барвника штрихів та їх копіювальних властивостей. Ознаки дописки можуть бути виявлені за допомогою оптичних приладів абосвітлофільтрів, що посилюють колірний контраст барвника штрихів. Дописка розпізнається у процесі почеркознавчого і техніко-криміналістичного дослідження.

Виправлення – спосіб зміни початкового змісту документа шляхом переробки одних письмових знаків на інші. Виправлення провадиться стосовно літерних і цифрових записів. Виправляються, як правило, близькі за конфігурацією цифри і літери. Ознаками виправлення є відмінність у відтінку та інтенсивності забарвлення штрихів у літерах, цифрах і словах; різна товщина штрихів або наводка в літерах, словах; пошкодження паперу в місцях виправлення (рис. 18).

Рис. 18. Виявлення виправлення за допомогою ультрафіолетового випромінювача.

Травлення - спосіб зміни змісту документа, при якому здійснюється видалення тексту за допомогою хімічних реактивів, які вступають у реакцію з барвником штрихів і знебарвлюють його. Як травлячі речовини використовуються деякі кислоти і луги. Ознаками травлення є наявність білястих плям від дії хімічної речовини; поява матових ділянок; зміна кольору паперу; знебарвлення ліновки і захисної сітки; шорсткість поверхні; поява дрібних тріщин; збільшення ламкості паперу; наявність залишків барвника витравлених штрихів; розпливи барвника нових штрихів. Ознаки травлення виявляються за допомогою оптичних приладів і ультрафіолетових випромінювачів. Так, під ультрафіолетовим освітленням залишки хімічних речовин, штрихи знешкодженого тексту можуть люмінесцирувати.

Заміна частин документа - один із способів часткової підробки, який полягає в заміні окремих аркушів документа, уклеюваннідеяких ділянок або переклеюванні фотокартки.

Ознаками заміни аркушів є порушення порядку нумерації сторінок або невідповідність номерів сторінок; розходження уграфічних ознаках друкарського шрифту, у малюнку захисної сітки, формі та розмірах лінування; невідповідність аркушів за розміром або якістю паперу; додаткові проколи в місцях кріплення аркушів та ін.

Ознаки переклеювання фотокартки є відсутність на фотокартці відбитка печатки; розходження у графічних ознаках літер участинах відбитка на фотокартці та документі; наявність розрізу на фотокартці; розходження в кольорі часток клею, що виступає з-під фотокартки.

§4. Встановлення слабовидимих і невидимих текстів

Під дією різних природних факторів (впливу прямої сонячної радіації, підвищеної вологості повітря, атмосферних газів тощо) текст з часом може знебарвлюватися (так званий "згаслий" текст). Методи дослідження таких текстів були запропоновані ще Є.Ф.Буринським.

При дослідженні "згаслих" текстів застосовуються такі методи, як фотозйомка видимої та інфрачервоної люмінісценції, кольоророзрізнення, дифузно-копіювальний та адсорбційно-люмінісцентний методи. Слабовидимі штрихи можуть бути прочитані за допомогою світлофільтрів, які посилюють контрастність тексту. В лабораторних умовах застосовуютьопромінювання документа за допомогою лазера і спостереження люмінісценції за допомогою електронно-оптичного перетворювача.

Невидимі тексти можуть бути результатом тайнопису. Тайнопис – невидимі записи, виконані безбарвним розчином якоїсь речовини. У процесі тайнопису використовується "симпатичне" чорнило, прозорий або слабозабарвлений розчин солей, невидимий на папері (наприклад, розчин хлористого кобальту), а у деяких випадках застосовують різноманітні органічні речовини, соки рослин (цибулі, лимона, капусти). Ознаками тайнопису можуть бути неоднорідність лиску на різних ділянках паперу, наявність нечітко виражених матових штрихів, збільшені проміжки між рядками, наявність значних ділянок аркуша без тексту.

Методами виявлення тайнопису є огляд документа в косопадаючих променях, прасування паперу праскою, запилення поверхні паперу порошками (сажою, графітом) або окурювання його парами соляної кислоти, аміаку, йоду. При огляді документа можуть бути використані ультрафіолетові освітлювачі. Органічні речовини можна виявити фотографуванням в ультрафіолетових променях. Під час лабораторних досліджень застосовують рентгенівське опромінення, хімічний аналіз і спеціальні методи виявлення невидимих текстів.

§5. Дослідження залитих і закреслених текстів. Встановлення тексту спалених документів

В судово-слідчій практиці інколи виникають випадки коли документи, які мають важливе значення для встановлення істини, пошкоджені – тексти залиті, закреслені чи замазані певними барвниками. Можливість прочитання таких записів і обрання відповідних методів дослідження залежить від таких факторів: 1) який барвник використовувався для виконання запису; 2) який саме барвник було застосовано для пошкодження записів; 3) з якого матеріалу виготовлено основу документа.

Виявлення залитих і закреслених текстів є можливим за допомогою огляду документа на просвіт або в косопадаючому світлі. Позитивний результат може дати огляд з використанням світлофільтра того ж самого кольору, що і барвник, яким залито текст документа. Закреслені тексти можуть бути встановлені за рельєфом штрихів на зворотньому боці документа.

Відомими методами дослідження залитих текстів є:

1) кольоророзрізнення – спосіб фотозйомки з застосуванням світлофільтрів;

2) фотозйомка в інфрачервоних променях (доцільна при виявленні запису, який виконаний речовиною, що поглинає ці промені);

3) фотозйомка у проникаючому світлі та косопадаючих променях;

4) фотозйомка в рентгенівських променях (метод отримання тіньового зображення за рахунок дії на фотоматеріал рентгенівських променів, які пройшли крізь об’єкт, що фотографується);

5) фотозйомка в інфрачервоних (фотозйомка об’єкта, який освітлюється тепловими променями. На об’єктив одягається інфрачервоний фільтр, а об’єкт освітлюється за допомогою ламп розжарювання) або ультрафіолетових променях (метод, заснований на дії ультрафіолетових променів відбитих від об’єкта зйомки);

6) дифузно-копіювальний метод (рекомендується для текстів, які виконані водорозчинними речовинами (наприклад, чорнило) і закритих нерозчинними (друкарською фарбою));

7) адсорбційно-люмінісцентний метод (для копіювання використовується виборчо діючий розчинник).

Виявлення записів на спалених документах має свої особливості. Вплив високих температур на матеріал документа змінює його властивості. Так, при температурі близько 500 °С папір стає крихким і при доторканні руйнується. При такому стані документів виявити записи неможливо.

Відновити записи в документах стає можливим за умови, що вони були піддані температурі не більш ніж 150-250 °С. З такими документами необхідно поводитись дуже обережно. Дрібні шматочки вилучаються за допомогою гумової груші.

Перед дослідженням спалений документ необхідно розправити. Для чого документ рекомендується обробити водним розчином гліцерину (10-20%) або водяною парою.

Для встановлення текстів спалених документів застосовується комплекс методів. У таких випадках ефективними виявляються огляд в косопадаючому світлі, огляд в ультрафіолетових променях, різні фотографічні методи дослідження, відбілювання поверхні документа перекисом водню.

Дата добавления: 2017-02-01