Система та структура кримінологічних знань.

Функції кримінологічної науки.

Предмет кримінологічної науки.

Основним предметом кримінології є злочинність.

До елементів предмета кримінології, що органічно пов'язані зі злочинністю, належать:

- злочини як її діяльнісні про­яви;

- особа злочинця;

- детермінація злочинності та злочинних про­явів;

- запобігання дії цих детермінантів;

- запобігання злочинності загалом.

До елементів кримінології, що дають мож­ливість глибше вивчити сутність її основного предмета, слід відне­сти:

- методологію кримінології;

- організаційні та методичні засади кримінологічного дослідження;

- кримінологічну інформацію;

- історію кримінології як джерело здобуття кримінологічних знань.

Межі предмета науки не є сталими.

Вони зміню­ються відповідно до того, як розвивається наука, які нові можливості відкриває її розвиток стосовно тих суспільних функцій і завдань, які постають перед нею з урахуванням ступеня ЇЇ розвит­ку.

Предмет науки, зокрема кримінології, визначається її метою, функціями, які вона має виконувати.

1. Загально – пізнавальна функція. Пізнання злочинності має відбуватися у контексті її зв’язків з іншими суспільними явищами - фоновими (алкоголізм, наркоманія, проституція).

2. Політична та ідеологічна функція. До предмету кримінології належить вплив політичних факторів та ідеологічних засад на детермінацію злочинності.

3. Прогностична функція. Кримінологічне прогнозування здійснюється як на рівні злочинності загалом, так і на рівні індивідуального злочинного прояву.

У кримінології виділяють Загальну та Особливу частини.

Загальна частина розглядає:

- загальнотеоретичні вчення про злочинність

- особу злочинця

- причини та умови злочинності

- протидію злочинності

- а також ви­вчає розвиток самої кримінології як науки.

Зазначені кримінологічні явища та категорії досліджуються уза­гальнено, без виокремлення специфіки окремих видів злочинності.

В Особливій частині визначається:

- кримінологічна характеристика окремих видів злочинності, яку поді­ляють за видами злочинів, змістом злочинних діянь, особливостями контингенту злочинців.

Останнім часом предметом вивчення кримінології стала економіка:

- аналізується кримінологічна харак­теристика злочинів, які вчиняються у різних сферах еко­номіки (кредитно-банківській; зовнішньоекономічній; па­ливно-енергетичній; агропромис -ловому комплексі тощо).

Сім'ю з кримінологічних позицій вивчають у рамках сімейної кримінології:

- досліджують специфіку злочинів, які вчиняються на ґрунті сімейно-побутових відносин

- а також об'єктивні й суб'єктивні чинники, які сприяють різним видам злочинів (насильницьким, корисливим; злочинів, що вчиняються жінками, неповнолітніми)

- кримінологія розробляє шляхи та методи запобігання злочинів за допомогою впливу на сім'ю.

Так звані «фонові» чи негативні соціальні явища:

- ал­коголізм

- наркоманія

- токсикоманія

- проституція

- СНІД

- безпритульність

- бездоглядність тощо.

Кримінологія ви­вчає тією мірою, якою ці явища взаємопов'язані з меха­нізмом вчинення злочинів, оскільки чинники, тенденції та профілактика всіх соціальних відхилень як злочинно­го, так і незлочинного характеру мають багато спільного.

Основне завдання кримінології на сучасному етапі переходу суспільства до утвердження демократичних цінностей полягає в науковому поясненні й прогнозу­ванні кримінологічних явищ з метою більш ефективної профілактики злочинності.

Мета вивчення кримінології складається з двох частин:

1. теоретична мета

2. практична мета

Теоретична мета кримінології полягає у словесно­му формулюванні бажаного майбутнього результату наукової діяльності з виявленням актуальних проблем протидії злочинності.

Практична мета — у виробленні наукових і практичних рекомендацій, положень та вис­новків з підвищення ефективності запобігання злочин­ності.

Вона формулюється з урахуванням професійної підготовленості кадрів, їх матеріально-технічного, фі­нансового забезпечення та реального часу.

Мета і предмет кримінології визначають її основні завдання, а саме:

1. вивчення об'єктивних і суб'єктивних чинників, які впливають на рівень, структуру, динаміку, характер зло­чинності, її регіональні особливості;

2. соціально-кримінологічне дослідження окремих видів злочинності для визначення способів боротьби з ними

3. вивчення особи злочинця, дослідження механізму вчинення конкретного злочину, класифікація видів зло­чинних проявів і типів особи злочинців;

4. вивчення особи потерпілого від злочинів, взаємо­зв'язку між жертвою та злочинцем;

5. визначення основних напрямів і заходів протидії злочинності, правове регулювання профілактичної діяльності.

Історія розвитку кримінології

Вважається, що термін «кримінологія» було введено у 1879 році французьким антропологом П. Топінаром. У 1885 році вперше з такою назвою вийшла друком праця Р. Гарофало.

Проте вчення про злочини почало формуватися набагато раніше і в своєму розвитку пройшло три основні періоди:

1. Класичний, що тривав з другої половини XVHT ст. до останньої тре­тини XIX ст.;

2. Позитивістський — з останньої третини XIX ст. до 20-х років XX ст.;

3. Сучасний — з 20-х років XX ст. дотепер.

Під класичною школою кримінології слід розуміти систему ідей про злочини та боротьбу з ними, що сформувалися в межах так зва­ної класичної школи кримінального права.

Класична школа кримі­нології відмовилася від пануючих раніше уявлень про надприродні сили, що визначають поведінку людини, включаючи й злочинну по­ведінку, і замінила все це концепцією вільного волевиявлення лю­дини та її намірів.

Погляди цієї школи були спрямовані проти безглуздя і непос­лідовності практики карного правосуддя, що існувало тоді, у діяння якого судді вносили свої власні судження.

Результатом були жор­стокі покарання, що свідчили не про правий суд, а про помсту.

Виникнення позитивістського періоду було обумовлено, з од­ного боку, значним поширенням злочинності в середині XIX ст. в багатьох європейських країнах, з іншого — стрімким розвитком при­родничих і гуманітарних наук.

У науки, які вивчали людину, почали впроваджуватися прийоми з точних дисциплін, що призвело до виникнення антропології, со­ціології та статистики.

Від науки класичного періоду позитивістська кримінологія відрізнялася широким застосуванням статистичних та інших фактичних даних про вчинені злочини.

При цьому якщо кла­сична школа звертала основну увагу на діяння, а ще раніше — на провину, то позитивістська школа спрямовує увагу на злочинця, на його долю і небезпеку для суспільства. Якщо класична школа орі­єнтована на захист інтересів правової держави, то позитивістська — на виправлення злочинця.

Позитивістська кримінологія розвивалась у двох основних на­прямах:

- біологічному

- соціологічному

Залежно від того, ви­знають їх автори та прихильники значну роль біологічних факторів у генезисі злочинної поведінки чи ні.

До кримінологічних теорій біологічної орієнтації відносяться:

— біологічна школа;

— генетичні теорії причин злочинності;

— психіатричні концепції причин злочинності;

— клінічна кримінологія та інші.

До соціологічного напряму в кримінології відносяться:

— концепція аномії;

— теорія стигми;

— теорія диференційованої асоціації;

— теорія множини факторів;

— теорія соціальної дезорганізації та низка інших.

У дореволюційний період кримінологія в Україні розвивалась як особливий розділ кримінально-правової теорії. Харківський про­фесор М. Чубинський називав її кримінальною політикою. Того часу панувало два напрями — соціологічний (І. Фойницький, Є. Не- мировський, М. Ісаєв, М. Гернет та ін.) і традиційний нормати- вістський (М. Таганцев, А. Трайнін).

Великого поширення набули біологічні теорії злочинності (А. Дріль, М. Неклюдов) та психоло­гічні (С. Познишев).

За радянських часів було підсилено позиції соціологічної кри­мінології.

Вийшло друком багато праць з аналізу моральної статис­тики, особи злочинця тощо.

У 20-х роках XX ст. у великих містах Росії, зокрема, у Петрограді (1918 р.), Саратові (1922 р.) і Москві (1923 р.) було відкрито кабінети кримінальної антропології та судово-медичної експертизи, у яких проводили наукові дослідження з вивчення злочинця та злочинно­сті, пошуку найбільш раціональних методів перевиховання злочин­ців і проведення експертиз для судових органів.

Дата добавления: 2017-02-01