Необхідність страхового захисту

Страхування є однією із ланок фінансової системи. Це одна із найдавніших категорій суспільних відносин. Початок страхування відноситься до далекого минулого в історії людства.

Страхові відносини, закріплені в письмовому договорі страхування як цивільно-правова угода, відомі вже з часів пізнього Середньовіччя, коли завдяки великим географічним відкриттям значно розширились можливості морської міжнародної торгівлі, що спричинювало збільшення ризиків, пов'язаних із використанням нових можливостей. Зародившись у період розкладання первіснообщинного ладу, страхування поступово стало невід'ємним атрибутом і суспільного буття, і ринкової економіки.

Об'єктивна необхідність страхування зумовлюється тим, що збитки часто виникають під дією руйнівних факторів, що не контролюються людиною.

Історичний розвиток суспільства свідчить про те, що все людське буття пов'язано із непередбачуваними обставинами, які призводять до знищення майна, загибелі людей або завдають шкоду їх здоров'ю. Згадані обставини можуть бути зумовлені стихійними лихами, неврожаями, війнами, соціальними потрясіннями тощо. Такі обставини призводять до того, що результати діяльності людей за тривалий період часу можуть бути зведені нанівець. Діючи на природу, люди водночас відчувають її негативний вплив на себе. Створена людством матеріально - технічна база за певних обставин стає зоною підвищеної небезпеки як для життя, здоров'я, так і їх діяльності. На даний час поряд із збитками, що завдають стихійні лиха, не меншої шкоди завдають людству ДТП, авіакатастрофи, морські випадки, соціальні і криміногенні явища. За таких умов збитки не спричиняють цивільно-правової відповідальності, що робить неможливим їх відшкодування і вони залишаються в майновій сфері самого потерпілого, котрий не може покрити їх, не завдавши відчутного обмеження своєму життєвому рівню. Отже, за умов ризикового характеру функціонування будь-якого підприємства і не менш ризикового поводження людей існує потреба попередження, усунення і відшкодування збитків внаслідок настання несприятливих подій чи ризиків. Не маючи можливості запобігти їм, людство прагнуло обмежити їх негативний вплив і захистити себе, своє майно на випадок несприятливих подій. На початку історичного розвитку людства первинні форми захисту існували у вигляді спільних (недо­торканих) запасів продуктів харчування, одягу та інших продуктів праці. Про це свідчать знахідки доісторичного, античного, середньовікового та нового періодів цивілізації. Пізніше окремі фізичні особи, товариства, брали на себе функції щодо створення спільного фонду і захисту від ризиків, що призвело до появи нового виду людської діяльності в галузі економіки - страхування.

Таким чином, страхування виникло і розвивалося із ідеї спільної розкладки збитків, маючи за кінцеву мету задоволення потреб суспільства в захисті від різних випадковостей - ризиків. У ньому реалізовувались певні економічні і соціальні відносини, які складаються між людьми в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ.

Відносини, що складаються у суспільстві з приводу попередження, подолання або зменшення негативного впливу ризиків і відшкодування збитків складають зміст категорії страхового захисту.

Початковий зміст даної категорії пов'язують із словом "страх". Людина відчуває страх перед втратою всіх набутих цінностей, або життя і здоров'я, а звідси і її прагнення захистити себе, своє майно від цього.

У свою чергу категорія страхового захисту поділяється на дві самостійні категорії:

− категорію страхового захисту майнових благ, де об'єктом виступають всі матеріальні блага, що мають вартість;

− категорію страхового захисту населення (громадян), де об'єктом виступають життя і здоров'я, тобто те, що не має вартості.

Категорія страхового захисту громадян помилково ототожнюється з категорією соціального страхування. Проте в Україні соціальне страхування складає окрему самостійну економічну категорію, окрему ланку фінансової системи. Соціальне страхування засноване на принципі колективної солідарності та створенні суспільних страхових фондів за рахунок збору обов'язкових страхових внесків із доходів працюючого населення і підприємств (таких як Пенсійний фонд України, Фонд соціального страхування України та інші). Соціальне страхування є обов'язковим у силу закону і некомерційним, тому що не має за мету одержання прибутків. Економічну основу соціального страхування складають страхові відносини, умови яких є загальними і встановлюється державою. У преамбулі Закону України "Про страхування" (див. додаток А) зазначено, що дія вказаного Закону не поширюється на державне соціальне страхування.

Категорія страхового захисту має певні специфічні ознаки, які зумовлені такими чинниками:

− випадковим характером настання страхових подій;

− надзвичайністю і незвичним характером нанесення шкоди;

− вираженням збитку чи шкоди в натуральній чи грошовій формах;

− необхідністю подолання наслідків страхових подій і відшкодування збитків.

При цьому постає питання про джерело відшкодування втрат. Можливі два варіанти. Перший полягає в тому, що збитки можуть покриватися за рахунок власних фінансових ресурсів самого суб'єкта (юридичної чи фізичної особи). Однак це спричинює їх відволікання від основного призначення-забезпечення життєдіяльності й безперервності вироб­ництва.

Наслідки такого відволікання залежать від розмірів збитків і призводять до скорочення обсягів виробництва та масштабів життє­діяльності, або до припинення діяльності взагалі. Такий варіант - дуже ризикований.

Другий варіант полягає у створенні спеціальних цільових ресурсів, призначених для відшкодування збитків – страхових фондів, які виступають матеріальним втіленням системи страхового захисту, для створення яких спрямовується частина ВВП. Страховий фондстворюється у формі резерву матеріальних і гро­шових коштів для покриття збитків, спричинених несприятливими чи ризиковими подіями.

На даний час суспільна практика залежно від суб'єктів власності на ресурси, котрими виступають держава, окремі суб'єкти господарювання та страховик, виробила три основні організаційні форми існування страхового фонду:

а) централізовані резерви держави утворюються за рахунок загально державних ресурсів. Основне призначення - відшкодування збитків і усунення наслідків стихійних лих і аварій, що спричинили великі розрухи і призвели до значних людських жертв. Резерви формуються як в натуральній, так і в грошовій формі.

Натуральні – це постійно обновлю­вані запаси продукції, матеріалів, палива та інших матеріально-технічних ресурсів за визначеною номенклатурою, які розміщені на спеціальних базах. Вони є стратегічними запасами держави, що знаходяться у підпорядкуванні спеціалізованого державного відомства - Державного матеріального резерву, створеного при Кабінеті Міністрів України. У грошовій формі - це централізовані державні фінансові ресурси, які формуються за рахунок коштів державного бюджету, а розпорядником цих коштів є Кабінет Міністрів України.

Водночас страхова відповідальність держави обмежена надзви­чайними подіями, адже державні фінанси призначені для забезпечення функцій держави, до яких страхування не належить. Страховий захист поточної діяльності юридичних і фізичних осіб відноситься до їх важливих функцій і не може бути повністю перекладений на державу. З цією метою юридичні особи організовують самострахування.

б) фонди самострахування (нецентралізовані страхові фонди) - це організаційно - відокремлені фонди суб'єктів господарювання, які створюються як в натуральній, так і в грошовій формах. Призначення цих фондів – оперативне подолання тимчасових ускладнень в процесі господарювання.

В аграрному секторі за допомогою механізму самострахування утворюються насіннєвий, фуражний та інші натуральні фонди, які мають за мету пом'якшити або усунути негативний вплив природно - кліматичних умов на результати господарювання. В ринковій економіці значно розширені границі самострахування, так як суб'єкти господарювання прагнуть захистити себе від постійно змінюваного економічного середовища, забезпечити собі можливість працювати без будь-яких зривів. З цією метою відповідно до чинного законодавства України кожен суб'єкт госпо­дарювання створює резервний фонд (капітал) за рахунок розподілюваного прибутку в розмірі 15-25% від статутного капіталу. Крім резервного фонду підприємства можуть формувати інші фонди, які мають за мету покриття непередбачуваних витрат і збитків (наприклад, фонд ризику, фонд уцінки товарно-матеріальних цінностей тощо). Недоліком системи самострахування є те, що воно змушує суб'єктів відволікати свої оборотні кошти в повному обсязі можливих збитків, а це, у свою чергу, зменшує його фінансові можливості щодо операційної діяльності. Це досить дорога і нераціональна форма захисту, яка передбачає вилучення з обігу значних фінансових ресурсів.

в) фонд страховика – найбільш універсальна форма страхового захисту виступає (відповідно до чинного законодавства – страхові резерви), який створюється за рахунок великої кількості його учасників як юридичних, так і фізичних осіб, які виступають у ролі страхувальників. Формування фондів здійснюється тільки в децентралізованому порядку, тобто страхові внески сплачуються кожним учасником відокремлено. Фонд має тільки грошову форму вираження.

Витрачання коштів фонду відбувається на конкретні цілі - на відшкодування збитків та виплату страхових сум тим страхувальникам, які постраждали. У рамках фонду страховика досягається висока ефективність використання коштів на покриття збитків; у даному випадку збитки розподіляються серед усіх учасників страхування, відбувається значний перерозподіл коштів як в просторі, так і в часі, що в кінцевому підсумку приводить до високої маневреності, оборотності коштів. Страхові відносини між учасниками страхового фонду організовуються через спеціалізовані страхові організації страхові компанії або страхові товариства (узагальнена назва - страховики).

Дата добавления: 2017-02-01