Фінансовий аналіз 6 страница

Важливими були концепції: Давида Рікардо (1772 – 1823), шотландця Адама Сміта (1723 – 1790), Томаса-Роберта Мальтуса (1766 – 1834 рр.), К.-А. Сен-Сімона, Р. Оуена, Ш. Фур’є, швейцарського економіста Жана-Шарля-Леонара де Сісмонді (1773 –1842).

Теоретичні засади політичної економії критикували представники німецької історичної школи націонал-економії (Вільгельм-Георг-Фрідріх Рошер ( 1817 –1894 рр.), Б. Гільдебранд (1812 – 1878), К. Кніс (1821 – 1898)). Огюст Конт одним з перших вказав на характерні особливості індустріального суспільства, сформував закони його функціонування та розвитку.

Карл Маркс розглядав закономірності економічного розвитку з позиції інтересів, діяльності й відносин між класами, які займають різне становище в системі виробництва, розподілу, обміну і споживання суспільного продукту.

ІІІ етап: кінець ХІХ – початок ХХ ст: пов'язаний із загостренням протиріч між капіталістичною економікою і суспільством, кризами, подальшим відчуженням робітника від праці і капіталу тощо.

Внесок в розвиток економічної соціології зробили:

- німецька школа (лідер – німецький економіст, історик Густав Шмолер (1838 – 1917), В. Зомбарт, М. Вебер, Г. Зіммель), французька та американська соціологічна школи

ІV етап: сер. 50-х рр. – кінець 60-х рр. ХХ ст.: збігся з бурхливим розвитком емпіричних соціологічних досліджень. У становленні економічної соціології найважливішу роль відіграли індустріальна соціологія, соціологія організацій, теорія соціальної стратифікації та соціальної мобільності.

Відзначається важливість людських відносин, формальних та неформальних груп в організаціях; теорія малих груп, лідерства та керівництва; проблематика соціальної диференціації.

Структурно-функціональний напрям теоретичної соціології (Т. Парсонс, Н. Смелзер, К. Девіс, Д. Мурі), який намагався пов’язати економіку з іншими підсистемами суспільного життя.

V етап: кінець 60-х – кінець 70-х рр. ХХ ст .: оцінюється як кризовий, пов’язаний з різкою критикою методології структурного функціоналізму.

VІ етап: кінець 70-х – кінець 90-х р.р. ХХ ст. – етап «нової економічної соціології».

Еміль Дюркгейм – 1983 р. написав працю «Про розподіл суспільної праці», в якій подано тлумачення соціальних процесів у економічній сфері. Він вперше описав працю як соціальний процес інтеграції суспільства, довів, що соціальні протиріччя є причиною анемічності відповідних відносин.

2. ПРЕДМЕТ І ОБ’ЄКТ ЕКОНОМІЧНОЇ СОЦІОЛОГІЇ, ЇЇ ОСНОВНІ КАТЕГОРІЇ. СОЦІОЛОГІЯ ЕКОНОМІЧНОЇ І СОЦІАЛЬНОЇ СФЕР.

▓ Об'єкт економічної соціології – економіка як соціальне явище, її виникнення, розвиток та місце в житті суспільства. У сфері економіки соціологія вивчає соціальне: суб'єктів, носіїв економічних відносин, їх взаємодію, рольову поведінку, організаційно-нормативні форми, соціальні механізми, що визначають функціонування та розвиток економіки.

Рис. 1. Об’єкт економічної соціології

Особливості економічної та соціальної сфер суспільства.

· ▓ Економічна сфера є цілісною підсистемою (розглядаючи її відносно автономно від суспільства, ведуть мову про економічну систему) суспільства, що охоплює всі види виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ і послуг, необхідних для життєдіяльності людей.

▓ Соціальна сфера – це відносини і взаємодія індивідів, соціальних груп, спільнот, що мають різне соціально-економічне становище в суспільстві.

▓ Предмет економічної соціології – соціальні механізми регулювання економічних відносин, особливості поведінки соціальних суб'єктів.

Понятійний апарат економічної соціології охоплює наступні категорії:

1. Перший рівень понять – це загальнонаукові категорії;

2. До другого рівня належать загальносоціальні категорії;

3. Третій рівень – спеціальні категорії.

Соціальний механізм розвитку економіки – стійка система взаємодії соціально-економічних груп у сферах виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ і послуг, що регулюється історично сформованими в даній країні типом культури, системою управління і соціальною структурою суспільства.

Економічна поведінка – система соціальних дій, пов'язаних з використанням різних за функціями і призначенням економічних цінностей (ресурсів) та зорієнтованих на одержання користі (вигоди, винагороди, прибутку) від їх обігу.

Параметри економічної поведінки залежать від різних факторів, насамперед від задіяних економічних ресурсів. Тому існує кілька її класифікацій. Однією з найпоширеніших є класифікація, в основі якої – різні фази відтворювального циклу, відповідно до яких виділяють дистрибутивну (розподільчу), виробничу, обмінну, споживчу економічну поведінку.

Економічна свідомість - погляди, потреби, інтереси, ідеї, уявлення і переконання стосовно економічних процесів і явищ, ставлення до власності, економічної самостійності та ін.

Взаємодія економічної свідомості, яка є внутрішнім чинником економічної діяльності, із зовнішніми чинниками (інституціалізованими формами економіки) складає соціальний механізм економічної діяльності та поведінки. Економічна свідомість базується на систематизованих наукових знаннях, заснованих на свідомому використанні соціально-економічних законів. З економічною свідомістю тісно пов'язане економічне мислення.

Економічне мислення – погляди та уявлення, породжені практичним досвідом людей, їх участю в економічній діяльності тощо.
Економічний інтерес – усвідомлена економічна потреба людини, груп, спільнот, об'єктивні спонукальні мотиви їх економічної діяльності.
Визначається він місцем людини в економічній системі, еволюцією відносин економічної власності, сприяючи узгодженню взаємодії індивідів, груп, верств.

3. ФУНКЦІЇ ЕКОНОМІЧНОЇ СОЦІОЛОГІЇ

Функції економічної соціології

Функції	Зміст функцій
Довідкова
Пізнавальна
Інформаційна
Планова
Прогностична
Регулятивна
Аналітична
Пояснювальна
Контрольна

Визначені функції можна згрупувати:

· теоретико-пізнавальні

· прогнозуюча

· управлінська;

· соціальна.

4. РОЗВИТОК ЕКОНОМІЧНОЇ СОЦІОЛОГІЇ В УКРАЇНІ

Основні періоди розвитку економічної соціології

В історії української соціологічної думки виокремлюють два загальні періоди її розвитку: протосоціологія та академічна соціологія.

Протосоціологія охоплює період від виникнення перших примітивних уявлень про світ людини до моменту появи соціології як самостійної науки (О. Конт).

Протосоціологічний період (V - сер. XIX ст.) містить (залежно від впливу на формування соціологічних поглядів економічних, соціальних, політичних, ідеологічних і парадигмальних факторів) такі етапи:

- становлення, розвиток і розпад Київської Русі (V - кін. XV ст.)

- виникнення, розвиток і розпад козацтва (кін. XV - сер. XVIII ст.).

Серед мислителів того часу ці проблеми досліджував Феофан Прокопович (1681-1736); Григорій Кониський (1717-1795).

Подальшого розвитку ідеї про людську діяльність як шлях досягнення щастя набули у працях Григорія Савича Сковороди (1722-1794). У праці "Алфавіт, або Буквар світу" він відходить від розуміння джерела щастя в абстрактному початку добра. Такий початок, на його погляд, міститься в праці. Розвиваючи ідею про необхідність самопізнання як умови успішної діяльності людини, він збагачує їх ученням про "споріднену працю".

- відродження України (кін. XVIII - сер. XIX ст.).

Академічна соціологія охоплює період із моменту появи системи О. Конта до наших днів.

Етап становлення й розвитку соціологічних знань.

За гуманістичною спрямованістю ці соціологічні ідеї про працю не втратили своєї актуальності й у наш час. Вони започаткували гуманістичні традиції в українській соціології економіки, що були продовжені на етапі відродження України (кін. XVIII - сер. XIX ст.). Тут доречно звернути увагу на те, що, незважаючи на певну самобутність і специфічність, ідеї соціології економіки в Україні розвивалися не тільки в руслі західної і російської соціологічної думки, а й у безпосередньому контакті й взаємодії з видатними вченими того часу. Серед них:

- М. Ковалевський (1851-1916), відомий як послідовник позитивізму в його контівському варіанті, працював у різних країнах;

- гуманістичні традиції української суспільної думки притаманні світоглядові Івана Яковича Франка (1856-1916). Соціально-економічну діяльність він розглядає в контексті й взаємозв'язку з усією людською діяльністю;

- з критичних позицій сприймав марксистські погляди видатний український економіст і соціолог Михайло Іванович Туган-Барановський (1865-1919);

- М. Туган-Барановський, який створив теорію циклів та криз, яка була покладена в основу сучасної теорії економічної кон'юнктури, а також широко визнану в світі соціальну теорію розподілу.

- філософ і суспільний діяч Богдан Олександрович Кістяківський (1868-1920),який виступав проти монополізації ролі виробничо-економічної діяльності в соціальному житті суспільства;

- В'ячеславі Казимирович Липинський (1882-1931) – видатний український мислитель, соціолог, політичний діяч, який мав своєрідність поглядів на поняття класу, соціальної групи;

- Микита Юхимович Шаповал (1882-1932) – видатний український учений, політичний і державний діяч, соціолог, із науковою діяльністю якого українська соціологія інституювалася як наука. Цим ім'ям завершується перший етап академічного періоду соціології в Україні – етап становлення й розвитку соціологічних знань – і починається етап інституалізації соціальних досягнень у суспільстві й становлення соціології в Україні в радянський час.

Етап інституалізації соціальних досягнень

Початок цього періоду позначається досить активним дослідженням соціально-економічних проблем у рамках соціології праці в молодій Радянській державі. В Україні цей період пов'язаний зі створенням у Харкові Всеукраїнського інституту праці, який очолив Ф. Р. Дунаєвський. Він розробив, зокрема, концепцію "трьох категорій властивостей функціонера", основану на необхідності пов'язувати якості керівника не з якоюсь апріорною нормою, а з реальними вимогами конкретної трудової ситуації.

Серед напрямів соціально-економічних досліджень того часу відомі також роботи С. Дністрянського (1870-1934) щодо розробки теорії соціального зв'язку, що ґрунтується на таких ідеях: соціальні зв'язки виникають із необхідності задоволення людьми своїх потреб; на ранніх етапах суспільного розвитку потреби є переважно економічними; історично соціальні зв'язки розвиваються від найменш простих (родини) до найбільш складних (народу, держави); умовою успішного функціонування соціальних зв'язків є наявність норм; вирізняються органічні соціальні зв'язки, що виникли самі по собі, і соціальні, що утворилися на основі добровільної угоди.

В. Воровський (1871-1923) відстоював думку, що загальний характер і основні особливості соціальних відносин визначаються економічною структурою суспільства, яка залежить від рівня розвитку продуктивних сил.

Д. Садинський вважав, що під впливом природного відбору в суспільстві діє три основних форми пристосування людей до навколишнього середовища: первинна - технічна, вторинна - економічна, третинна - ідеологічна. Вони є рушійною силою суспільного розвитку.

О. Мицюк (1883-1943) дійшов висновку, що у суспільно-економічному процесі одні явища відбуваються стихійно, поза волею суб'єкта і не можуть бути раціоналізовані, а інші - згідно зі свідомою волею і підлягають раціоналізації. Суспільний розвиток має тенденцію до все більшої раціоналізації.

Зі зміною політичної ситуації у кінці 50 - на початку 60-х років XX століття змінюється ставлення до соціологічних наук. Зокрема, створюється перший соціологічний підрозділ у складі інституту філософії – сектор праці й побуту робочого класу.

У 60-80-ті роки активізувалась соціологічна робота в Україні: створювалися служби соціального розвитку, широко вивчалися й проводилися соціологічні дослідження проблем, пов'язаних із плинністю кадрів, конфліктами, адаптацією молоді на виробництві, мотивацією та дисципліною праці, згуртуванням колективу і міжособистісними відносинами, профдобором, профорієнтацією тощо.

Розквіт прикладної соціології прийшовся на кінець 70-х і початок 80-х років. На цей час сформувалася розгалужена система заводських соціологічних служб.

Одна з перших праць того періоду, в якій економічно-виробничі відносини розкриті в широкому соціальному їх сенсі, була написана українським соціологом Є. І. Суїменко у співавторстві з Д. П. Кайдаловим і видана в Москві. У цьому виданні продовжуються традиції гуманістичного підходу – аналіз ролі праці в суспільстві; розгляд проблем зміни праці в нерозривному зв'язку з усебічним розвитком особистості, формуванням культури трудової поведінки й культури відносин у трудовому колективі.

У 70-ті роки розпочалися дослідження проблем діалектики праці в соціалістичному суспільстві (В. А. Буслинсъкий, В. Й. Коцюбинський, В. Л. Оссовський, В. А. Піддубний, М. Ф. Рибачук, Л. В. Соханъ, І. П Стогній, Є. І. Суїменко та ін.), а також дослідження змін характеру й форм праці під впливом науково-технічного прогресу (Є. М. Герасимов), формування потреби в праці (О. В. Нельга).

У 80-ті роки з'являється ряд робіт, підготовлених відділом соціальних проблем управління Інституту філософії АН України (керівник К. К. Грищенко). Значною подією в економічній соціології того часу стала праця А. О. Ручки та М. А. Сакади "Стимулювання й мотивація праці на промисловому підприємстві" (1988) та монографія Е. А. Гансової "Соціально-економічне управління (інтегративний аспект соціального пізнання)" (1988).

90-ті роки для економічної соціології були роками плідного та інтенсивного розвитку. В цей період розпочались систематичні дослідження в цій галузі, що пов'язано зі створенням в 1993 році в Інституті соціології НАН України відділу економічної соціології. До навчальних планів багатьох вищих навчальних закладів країни були введені курси з економічної соціології. У деяких наукових центрах було відкрито аспірантуру за спеціальністю "економічна соціологія". Соціально-економічні проблеми сучасного українського суспільства зайняли чільне місце в загальнонаціональному соціологічному моніторингу, який з 1992 року реалізується Інститутом соціології НАН України за участю Центру "Соціус" та фонду "Демократичні ініціативи".

Для 90-х років характерним є звільнення соціологічних досліджень від політизованості і заідеологізованості, розвиток методологічної бази соціології економіки, виокремлення нових, пов'язаних із ринком праці напрямів у дослідженнях, введення до наукового вжитку нових соціологічних даних, розширення методів соціологічного дослідження соціально-економічних процесів. Актуалізуються дослідження соціально-економічних проблем праці в контексті соціологічного осмислення економічної реформи.

5. ОСНОВНІ НАУКОВІ НАПРЯМИ СОЦІОЛОГІЇ ЕКОНОМІКИ

В економічній соціології в останні роки виділяються 3 основних напрямки:

1) дослідження статистичних аспектів взаємозв’язків економічної та соціальної сфер;

2) вироблення підходу до розвитку економіки як соціального процесу;

3) функціонування і розвиток соціального механізму.

Ці напрями включають теоретико-методологічні, емпіричні й прикладні дослідження.

Теоретико-методологічні дослідження містять питання:

– зв’язок між суспільством і економікою, економічною й соціальною сферами;

– соціальний механізм як система важелів управління економічною і соціальною сферами;

– соціально-економічні процеси;

– соціальна структура суспільства;

– соціально-економічна активність населення;

– участь трудівників в управлінні об’єктом;

– культура як регулятор соціально-економічних процесів;

– соціально-економічні результати функціонування соціального механізму.

Емпіричні дослідження охоплюють проблеми:

– стабілізація зв’язків елементів економічної й соціальної сфер;

– ефективне функціонування компонентів соціального механізму;

– організаційна побудова соціальної структури суспільства;

– форми та види соціально-економічної діяльності й поведінки соціальних груп;

– система управління економічною та соціальною сферами;

– вплив на соціально-економічну діяльність соціальних груп та культурних факторів (цінностей і норм).

Прикладні дослідження:

– оцінка економічної та соціальної ефективності соціального механізму;

– визначення тенденцій та закономірностей зміни елементів соціального механізму;

– вдосконалення соціального механізму.

Зв’язки економічної соціології з іншими науками:

- філософія,

- загальна соціологія,

- економічна теорія,

- психологія,

- статистика,

- управління,

- культурологія.

Питання для самоконтролю

1. Що розуміється під економічною соціологією?

2. Визначте об’єкт, предмет та основні категорії економічної соціології.

3. Назвіть основні етапи розвитку економічної соціології.

4. Розкрийте зміст соціальної і економічної сфер.

5. Схарактеризуйте об’єкт і предмет економічної соціології.

6. Що таке теорія і методологія економічної соціології?

7. Що таке економічна культура?

8. Висвітліть зв’язок економічної соціології з іншими науками

9. У чому, на ваш погляд, полягає специфіка соціологічного вивчення соціально-економічних явищ (процесів) на рівні макроекономіки та мікроекономіки?

10. Розкрийте, у чому, на ваш погляд, полягає різниця між підходами соціолога та економіста до економічної діяльності та економічних інсти­тутів. А що між ними спільного?

11. Аргументуйте тезу про те, що етап економіки та рівень соціального розвитку суспільства пов’язані між собою.

12. Як формувалася та розвивалася економічна соціологія в Україні?

Рекомендована література:

1. Піча В. М. Соціологія: Підручник / В. М. Піча. – Львів: Магнолія Плюс, 2004. – с. 126-135

2. Піча В. М. Соціологія: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / В. М. Піча. – К.: Каравела, 2000. – с. 248

3. Практикум з соціології: Навч. Посібник для студентів вищих закладів освіти/ За редакцією В.М. Пічі. – Львів: „Новий Світ - 2000”, „Магнолія плюс”, 2004. – с. 132-152

ЛЕКЦІЯ 14

(15 – для спеціальності «Облік і аудит»)

Тема 8. Соціологія політики

ТЕМА ЛЕКЦІЇ: СОЦІОЛОГІЯ ПОЛІТИКИ

1. Поняття, предмет, об ’єкт і суб’єкт соціології політики.

2. Основні складові соціології політики.

3. Принципи політичної організації суспільства.Соціологічні дослідження політичних процесів в Україні.

Мета: формувати знання щодо сутності та особливостей соціології політики, її складових та основних категорії, Визначити сутність таких понять, як: „політичний суб’єкт”, „політика”, „держава”, „громадянське суспільство”, „влада” та інших ї їх видів; складові соціології політики. Розвивати уміння визначати предмет, об’єкт соціології політики, її зв’язки з іншими науками; аналізувати специфіку основних політичних суб’єктів; характеризувати політичну сферу як простір, у межах якого здійснюється політика; розкривати сутність політичної влади, політичних партій та рухів, політичної системи, політичної соціалізації, держави тощо.

Ключові поняття та терміни

Соціологія політики, об’єкт соціології політики, суб’єкт соціології політики, політична сфера, політика, влада, держава, політична партія, політичний рух, громадська організація, громадянське суспільство.

Зміст лекції

1. ПОНЯТТЯ, ПРЕДМЕТ, ОБ’ЄКТ І СУБ’ЄКТ СОЦІОЛОГІЇ ПОЛІТИКИ

▓ Соціологія політики – це галузь соціологічного знання, що вивчає соціальні механізми влади та їх вплив у суспільстві, закономірності впливу соціальних спільнот, інститутів; політичний лад, соціальні засади політичних і державних інститутів, функціонування політичної свідомості та політичної поведінки в соціальному середовищі.

▓ Політика – це галузь відносин між соціальними суб’єктами (класами, соціальними групами, політичними партіями, окремими особами, національними спільнотами, державами) щодо здійснення (використання, розподілу, завоювання)політичної влади.

Вітчизняні соціологи зазначають, що політика – це відносини, що включають згоду, підкорення, панування, конфлікт і змагання між соціальними спільнотами, людьми і державами..

▓ Об’єктом соціології політики можна вважати будь-які об’єкти економічної, правової, культурної, духовної та інших сфер суспільства тоді, коли вони виступають на політичній арені з метою чинити вплив на органи влади. Але соціологія політики має своц власний об'єкт: уся політична сфера; події, явища процеси та суб'єкти політичної сфери.

▓ Предметом соціології політики є соціальні аспекти фукнкціонування політичної сфери:

§ інституціалізація, соціалізація, інструменталізація політичних форм (держави, влади, демократії, консенсусу) в контектсті соціального середовища;

§ політична свідомість і політична поведінка людей в процесі діяльності державних і суспільних інституті та організацій;

§ механізми впливу соціальних субєктів на процес функціонування влади.

§ механізми перетворення соціального в політичне.

Рис. 1. Види політики

▓ Надзвичайно важливою категорією соціології політики є «політичний суб'єкт». Політичним суб'єктом може стати окрема людина (якщо вона бере участь у голосуванні на виборах, входить до політичної партії тощо), соціальна спільнота (наприклад, нація, яка виборює самостійну державу), соціальний інститут (наприклад, армія тої чи іншої країни, яка здійснює державний переворот).

▓ Політична сфера – це той простір, в межах якого здійснюється політика.

Центральним поняттям є поняття влади. Це зумовлено тим, що боротьба за завоювання влади та її здійснення є змістом політики, її основою.

М. Веберу, який вводить до наукового обігу багато положень соціології політики, належить визначення політики як прагнення до участі у владі або до здійснення впливу на розподіл влади (чи йдеться про відносини між державами, чи усередині держави, чи між групами людей). Інший відомий соціолог Р. Арон також визначає політику як боротьбу за владу та пов'язані з нею переваги.

У соціологічній літературі існує декілька визначень поняття «влада» різних соціологічних шкіл і напрямків.

Спробу поєднання декількох визначень влади робить Н. Смелзер «Влада передбачає здатність нав'язувати свою волю іншим і мобілізовувати ресурси для досягнення поставленої мети».

▓ Влада – це взаємодія, що ґрунтується на нерівності індивідів, коли одна особа може примушувати іншу, або інших осіб до певних дій, незалежно від їхнього бажання, а іноді й всупереч йому.

Способи примусу людини діяти всупереч власному бажанню:

- пряме насильство;

- економічний примус (надання певних благ в обмін на підкорення);

- нормативний порядок (система законів і правил).

▓ Інституціалізація влади – заміна спонтанної й експериментальної поведінки людей на передбачувану поведінку, яка очикується, моделюється, регулюється.

▓ За визначенням американського соціолога і політолога Сеймура Ліпсета (нар. у 1922 р.), легітимність – здатність системи породжувати і підтримувати віру, що існуючі політичні інститути є найбільш придатними для суспільства.

Німецький соціолог Макс Вебер виділив три основні типи легітимності політичної влади:

- традиційний тип легітимності

- раціонально-легальний тип (бюрократичне панування)

- харизматичний (Charisma – з грец. – покликання, Божий дар.) тип легітимності.

2. ОСНОВНІ СКЛАДОВІ СОЦІОЛОГІЇ ПОЛІТИКИ

Оскільки політика – явище складне і багатоманітне, то і структура соціологічного знання про неї є складною і розгалуженою. У зв'язку з цим дослідники вирізняють такі внутрішні складові соціології політики, як:

· соціологія політичних рухів і партій,

· соціологія держави,

· соціологія політичної свідомості і політичної поведінки,

· соціологія міжнародних відносин,

· соціологія електоральної поведінки тощо.

▓ Політична партія ( від лат. pars, partis – частина, група ) – це ідеологічна добровільна організація, яка об’єднує найактивнішу і найбільш організовану частину соціальної спільноти, виражає і захищає інтереси цієї спільноти і здійснює практичну роботу для їх задоволення, бере участь у виборах та інших політичних заходах.

Функції політичних партій

1. Визначення цілі

2. Висловлювання і об’єднання суспільних інтересів.

3. Мобілізація і соціалізація громадян

4. Формування правлячої еліти і складу уряду.

Типи політичних партій

1. За ознакою соціального носія інтересів, що висловлює партія:

§ класові (робітничі, селянські, буржуазні тощо);

§ міжкласові (робітничо-селянські, буржуазно-поміщицькі).

2. За політичною основою партій, їх ставленням до політичного і економічного устрою, форми правління та політичної діяльності тощо:

§ прогресивні;

§ демократичні,

§ республіканські,

§ радикальні,

§ ліберальні та ін.

3. За ідеологічним спрямуванням:

§ комуністичні,

§ соціалістичні,

§ консервативні, націонал-демократичні та ін.

4. За умовами набуття партійного членства (за франц. соц. та політологом Морісом Дюверже):

§ кадрові (не мають інституту фіксованого членства і членських внесків, слабо ідеологізовані, керуються виборчим прагматизмом: Республіканська іДемократична партії у США);

§ масові (мають статутне членчтво, членські внескі, спільність поглідів і ідеології, більш організовані, мають сувору дисципліну, культ вождів);

5. За статусом у політичній системі:

Дата добавления: 2017-02-01