Правове положення вільновідпущеників

Правове положення перегрінів

Перегріни (peregrini) – це чужоземці, тобто населення общин, які не мали автономії. В результаті загарбницьких війн Рим підкорив сусідні території, населення яких не оберталося в рабство, але й не набувало римського громадянства.

Правовий статус перегріна набувала дитина при народженні в сім’ї перегрівів або матір'ю-перегрінкою поза шлюбом. Римський громадянин за деякі кримінальні злочини міг бути позбавлений свого статусу і висланий в місця проживання перегрінів, де й одержував їх статус.

Політичних прав перегріни не мали. У приватноправовій сфері вони керувалися власним національним правом (ius gentium) згідно з законом про провінції, який встановлював для них особливий правовий статус. Різноманітність приватного права, що діяло для перегрівів різних общин, а також відсутність правових норм, що регулювало відносини перегрінів з римськими громадянами, ускладнювали розвиток цивільного обороту (торгівлі). Основну роль в усуненні цих негативних факторів зіграв перегрінський претор, який узагальнював досвід правової культури різних провінцій та впроваджував його у практичну діяльність[76].

В окремих випадках перегріни могли набути римське громадянство в силу законів, якими воно надавалось як нагорода за особливі заслуги перед Римом. Іноді надання римського громадянства перегрінам спеціальними актами державної влади було пов’язане з політичними чи економічними мотивами, наприклад з метою поповнення римських легіонів воїнами, в яких, як відомо, мали право служити тільки римські громадяни.

На початку III ст. н.е., а саме в 212 р. імператор Каракалла надав права римського громадянства усім підданим римської держави, за певними незначними обмеженнями.

Вільновідпущеник (libertini) – це відпущений на свободу раб. За загальним правилом, він формально набував правового статусу свого господаря, що відпустив його на свободу (звільнив з рабства). Однак правоздатність вільновідпущеника не співпадала з правоздатністю тієї категорії, правове положення якої він набував. Він не міг укласти шлюб з вільнонародженою римською громадянкою аж до початку принципата, а шлюб вільновідпущеника з особою сенаторського звання заборонявся до юстиніанівського періоду. В сфері публічних відносин вільновідпущеник обмежувався в праві служити в римських легіонах, а в I ст. н.е. втратив право участі в народних зборах.

Навіть після звільнення з рабства не припинявся у вільновідпущеника залишалися певні обов’язки перед колишнім господарем. Вважалося, що вільновідпущеник був зобов’язаний володарю своїм громадянським життям, як син зобов’язаний батькові фізичним життям. Відносини між вільновідпущеником (клієнтом) і його колишнім господарем (патроном) називались патронатом. Фактично ці відносини були подальшою експлуатацією колишнього раба.

Вільновідпущеник був зобов’язаний надавати патрону всілякі особисті послуги, а у випадку потреби - аліментувати не тільки патрона, а й його дітей та батьків. Вважалося неприпустимим висунення вільновідпущеником звинувачення проти патрона, що абсолютно позбавляло його судового захисту від свавілля колишнього господаря. Навіть після смерті вільновідпущеника його майно успадковував патрон.

Статус libertini розповсюджувався тільки на саму особу, звільнену з рабства. Її нащадки вже вважалися вільнонародженими (ingenui).

Дата добавления: 2017-02-01