Обмеження права власності

Обмеження права власності відносяться до суб'єктивних прав власника і не впливають на сутність самого правового інституту[158]. Обмеження існували ще із стародавніх часів і торкались здебільш земельної власності. Окремі правомочності власника могли бути обмежені або по закону, або ж по волі самого власника. Обмеження, встановлені законом хоча і стискують необмежену владу окремого власника до його майна, але кінцевою ціллю цього є вдосконалення відносин власності в цілому і встановлювались вони в інтересах усіх власників. Так, зокрема, звичаєве право і закон, а в подальшому і преторське право звузили вільне здійснення права власності з міркувань «загального блага», тобто держави, а також в інтересах окремих приватних осіб, переважно сусідів.

За змістом обмеження містять в собі зобов'язання по утриманню від певних дій (in non faciendo) – негативні обмеження, або зобов'язання терпіти дії других осіб (in patiendo) – позитивні обмеження. Позитивні зобов'язання (in patiendo) особи, що є власником (propter rem) римському праву не відомі. Публічна влада може примусити власника до позитивних дій тільки за рамками цивільного права.

На безпосередню залежність власника від інших членів суспільства вказують права по сусідству (iura vicinitatis). До сфери інтересів власника входять не тільки місце розташування об'єктів його власності, близькість їх до економічних і культурних центрів, але і властивості природного середовища, наявність джерел води, зелених масивів, чистоти повітря, тощо. Якщо небажані для власника зміни в його проживанні та господарюванні відбуваються по природним причинам, то власнику ні на кого скаржитись. Але, коли шкода виникала в результаті діяльності сусідів, тоді потрібно було вирішувати питання про врегулювання відносин, які торкались матеріальних інтересів власників – сусідів. Так, наприклад, якщо дощова вода збігає з верхньої ділянки землі на нижню, тоді власник нижньої ділянки стає беззахисним. Якщо власник ділянки навмисно відводить таку воду на ділянку сусіда, тоді він буде притягнутий до відповідальності за позовом позов про затримання дощової води (actio aguae pluviae arcendae) за спричинення шкоди (D. 39.3.1.1).

Дуже схожим правилом був підпорядкований захист від любої іншої небажаної діяльності сусіда: проникнення запахів, диму, звуків, світла, камнепадів, тощо, - шляхом подачі негаторного позову (actio negatoria). Так, якщо господарська діяльність чинила матеріальний вплив на сусідній маєток, власник міг настоювати на її припиненні. Але, в свою чергу, власник був зобов'язаний терпіти небажаний ефект діяльності сусіда який був необхідним для самого його існування (наприклад, коли джерелом диму була опалювальна система, що діяла взимку).

Коли власник виконував на своїй ділянці роботи, які могли призвести до пошкоджень на ділянці сусіда, то в такому разі можна було протестувати за допомогою позову про заперечення нових робіт (operis novi nuntiatio). В цьому разі, щоб продовжувати роботи, сусід зобов'язаний був надати гарантії про те, що при необхідності він відшкодує можливу шкоду. Якщо ж роботи супроводжувались вторгненням на чужу земельну ділянку (facere in alieno), власник також міг протестувати проти цього за допомогою відповідного інтердикту, який зобов'язував порушника ліквідувати все збудоване на земельній ділянці (interdictum resitutorium).

Таким чином, тільки така діяльність могла бути заперечена або обмежена без шкоди для волі власника, яка сама обмежувала волю інших власників, безпосередньо торкаючись об'єктів їх виключної влади, тобто об'єктів права власності.

Дата добавления: 2017-02-01