Рекомендації зі складання творчих опорних конспектів

Консультація

вид навчального заняття, на якому студент отримує відповіді від викладача на конкретні запитання або пояснення певних теоретичних положень чи аспектів їх практичного застосування.

Консультація може бути індивідуальною або проводитися для групи студентів, залежно від того, чи викладач консультує студентів з питань, пов'язаних із виконанням індивідуальних завдань, чи з теоретичних питань навчальної дисципліни.

Обсяг часу, відведений викладачу для проведення консультацій з конкретної дисципліни, визначається навчальним планом.

4.3 Самостійна робота студента

Самостійна робота студента є основним засобом оволодіння навчальним матеріалом у час, вільний від обов'язкових навчальних занять.

Навчальний час, відведений для самостійної роботи студента, регламентується навчальним планом і повинен становити не менше 1/3 та не більше 2/3 загального обсягу навчального часу студента, відведеного для вивчення конкретної дисципліни.

Зміст самостійної роботи студента над конкретною дисципліною визначається навчальною програмою дисципліни, методичними матеріалами, завданнями та вказівками викладача.

Самостійна робота студента забезпечується системою навчально-методичних засобів, передбачених для вивчення конкретної навчальної дисципліни: підручник, навчальні та методичні посібники, текст або конспект лекцій викладача, практикум тощо.

Методичні матеріали для самостійної роботи студентів повинні передбачати можливість проведення самоконтролю з боку студента. Для самостійної роботи студенту також рекомендується відповідна наукова та фахова монографічна і періодична література.

Самостійна робота студента над засвоєнням навчального матеріалу з конкретної дисципліни та виконання індивідуальних завдань може виконуватися у бібліотеці вищого навчального закладу, навчальних кабінетах, комп'ютерних класах (лабораторіях), а також в домашніх умовах.

У необхідних випадках ця робота проводиться відповідно до заздалегідь складеного графіка, що гарантує можливість індивідуального доступу студента до потрібних дидактичних засобів. Графік доводиться до відома студентів на початку поточного семестру.

При організації самостійної роботи студентів з використанням складного обладнання чи устаткування, складних систем доступу до інформації (наприклад, комп'ютерних баз даних, систем автоматизованого проектування тощо) передбачається можливість отримання необхідної консультації або допомоги з боку фахівця.

Навчальний матеріал навчальної дисципліни, передбачений робочим навчальним планом для засвоєння студентом в процесі самостійної роботи, виноситься на підсумковий контроль поряд з навчальним матеріалом, який опрацьовувався при проведенні навчальних занять. Види самостійної роботи студентів детально розглядаються нижче.

Самостійна робота студента – специфічна форма навчальної діяльності, головною метою якої є формування самостійності суб’єкта навчання, а формування вмінь, навичок та знань здійснюється опосередковано через зміст та методи усіх видів навчальних занять [2]. Специфічність цієї форми діяльності студента визначається тим, що вона ставить двоєдину ціль: формування самостійності студента (спеціальна мета навчання) та розвиток здібностей, вмінь, знань і навичок студентів (основна мета навчальної діяльності).

В підходах до організації СРС спостерігається певна циклічність. Так, в 20-і роки ХХ століття розвиваються такі методи навчання, як Дальтон-план, метод проектів, бригадно-лабораторний метод, трудовий метод, активно-трудовий метод тощо.

В 30 – 40 - і роки з’ясувалося, що переоцінка самостійного шляху в добуванні знань призвело до зниження якості знань, акцент зміщується на методи донесення до студентів “готових знань”, які потрібно “зрозуміти та міцно засвоїти”. Це повністю відповідало вимогам часу: перехід країни на рейки командно-адміністративної бюрократичної системи управління вимагав заміни активних самостійних форм і методів навчання на “излагающее слово учителя”.

В 50 – 60 - і роки знову підсилюється увага до методів, що націлюють на розвиток ініціативи та самостійності в оволодінні знаннями, необхідними для розв’язування практичних завдань.

Роки застою та перебудови (70 – 80 - і роки) вірні підходу: добрі гасла і ніяких конкретних результатів. Звучать заклики створення єдиної системи неперервної освіти, активно впроваджувати технічні засоби навчання, реалізовувати принцип поєднання навчання з працею, рішуче добиватися підвищення ефективності навчання, корінного поліпшення підготовки молоді до самостійного життя і праці.

Отримання Україною незалежності висунуло на перший план необхідність підготовки фахівців, спроможних в умовах ринкової економіки творчо, самостійно, без “підказок зверху” приймати рішення.

Світовий досвід теж свідчить, що індивідуальна робота студента під час навчальних занять, самостійна робота при виконанні індивідуальних завдань, в наукових лабораторіях, бібліотеках, комп’ютерних залах, а також в домашніх умовах – запорука успішного опанування фахом.

Бути самостійним - це значить щось робити самому без сторонньої допомоги, без зовнішнього збудника, за своїми намірами. В цьому сенсі самостійність - і властивість особи, і показник активності людини, і критерій її зрілості в будь-якій галузі соціальної практики.

Найбільш повно самостійність студентів проявляється в різних формах СРС, частка якої в навчальних планах зростає. Наприклад, якщо протягом 1992 - 2002 р.р. в навчальних планах Київського національного університету імені Тараса Шевченка співвідношення аудиторної та самостійної роботи було 2: 1 (36 годин на тиждень навчальних занять, 18 годин на тиждень СРС), то з 2002/2003 навчального року це співвідношення складає 5: 4, а в магістерських програмах: 1: 2.

4.3.1. Основні елементи системи СРС:

- студент як суб’єкт діяльності;

- предмет діяльності;

- процес як сукупність дій студента над предметом;

- продукт як наслідок перетворення предмета;

- умови дій студента над предметом;

- мета як проекція на продукт результату діяльності;

- мотив як внутрішні умови діяльності;

- вихідний досвід студента: знання, уміння, навички, необхідні для дій над предметом;

- результат - сформовані вміння, набуті знання, розвинуті рисиособистості студента.

Предмети навчальних дій студента можна розподілити на дві великі групи:

- безпосередні;

- опосередковані.

До першої групи предметів входять такі об’єкти діяльності студентів, для яких запланований викладачем склад дій студента достатньо визначений і його потрібно здійснити (наприклад виконати вправу).

До другої групи предметів діяльності студента включаються предмети, опосередковані через продукти навчання (наприклад, підготовка реферату). Опосередковані предмети в кінці-кінців приводяться до суми безпосередніх, але через самостійні дії студента.

Вимога виконати певні навчальні дії – вид педагогічного доручення, яке називається завданням.

Завдання, як вид педагогічного доручення, можуть бути двох типів:

· завдання – дії, в яких предмет дій студента задається викладачем безпосередньо (види: вправа, питання, задача);

· завдання – продукти, в яких предмети дій студента задаються опосередковано (види: конспект, доповідь, реферат, звіт, курсова робота, проект тощо).

Продукти виконання завдань-дій – це відповіді на вправи, питання, задачі, а завдань-продуктів – власне конспекти, тексти доповідей, рефератів, оглядів, звітів, курсових робіт, проектів тощо.

Результати незалежно від видів завдання – набуті вміння та навички, і засвоєнні для цього знання. Кількісна характеристика результату визначається сукупністю виконаних дій, якісна – мотивованністю та доцільністю цих дій.

Основні завдання-дії в навчальному процесі підготовки фахівців з спеціальності "Міжнародна інформація".

Вправа – вид завдання, що потребує багаторазового виконання дії з метою її засвоєння. Дії, на які направлені вправи: мисленні, психомоторні, мнемонічні, орієнтуючі, виконавчі тощо. В процесі виконання вправи здійснюється уяснення змісту дії, її закріплення, узагальнення. За сутністю, вправа – це завдання, яке дозволяє домогтися певної сукупності характеристик дії: диференційованість, автоматизованість, узагальненість, усвідомленість, міцність, швидкість, легкість тощо. Дія, засвоєна у вправах до автоматизму, стає навичкою.

Основна мета вправи – формування окремих психічних актів для засвоєння навичок і вмінь шляхом самоконтролю, оцінки та уточнення повторних дій. Для досягнення мети необхідна система вправ. За рахунок багаторазового виконання вправ досягаються певні нормативи вірності дій, далі – точності, а потім – швидкості.

Вимоги до вправ:

· визначеність конкретної цілі кожної вправи (чому навчитися);

· наявність критеріїв, показників правильності, точності та

швидкості дії;

· знання про послідовність та техніку виконання майбутніх дій;

· попереднє засвоєння правил виконання дій, що засвоюються;

· багаторазове виконання дій;

· постійний самоконтроль ходу та результатів дії;

· контроль за ходом та результатом дії з боку викладача.

Таким чином, вправа – це форма завдання, в змісті якого для студента повинна бути повна ясність як за кількістю, так і за якістю дій, що засвоюються.

Питання – вид завдання, виконання якого передбачає відтворюючу діяльність студента. Питання – це звернення, яке потребує відповіді.

Мета питання усунути сумніви, невизначеність знань або підкреслити устремління до отримання нового, більш повного, точного знання.

Питання що?, де?, коли?, чому?, з якою метою? Ставляться у зв’язку з виникненням труднощів та протиріч у розвитку знань. Ці питання фіксують пізнавальні потреби. Питання який? використовується для позначення категорії властивості або стану. Питання коли?, де?, скільки?, для чого?, чому? позначають категорії часу, місця, кількості, мети, причини відповідно. Вірно сформульоване питання повинно точно вказувати на категорію або множину, до яких відноситься пошукуване.

Логічна структура питання:

- деяке невідоме пошукуване;

- неповна, невизначена, незавершена характеристика знання про невідоме;

- визначене знання, яке складає логічну посилку питання, вихідну

інформацію, необхідну не лише для постановки питання, але і для відповіді.

Основні пізнавальні функції питання:

- інформаційна, коли мета питання – отримати певну інформацію (відомості, дані, факти) про об’єкт, подію;

- інтерпретаційна, коли мета питання полягає в поясненні накопиченої інформації.

В залежності від пізнавальної цілі питання поділяють на:

- закриті питання, для яких наводиться повний набір варіантів відповіді, і студенту необхідно вибрати вірну відповідь;

- відкриті питання, які не містять підказок, не нав’язують варіанти відповідей, дають можливість сформулювати їх у вільній формі.

Задача – вид завдання, яке якісно та кількісно характеризує результат (ціль-образ) і може бути представлене як кінцевий результат діяльності.

Задача містить:

- невідоме (ясна, але недоступна мета);

- відоме, тобто те,що дано, відомі дані, об’єкти тощо;

- необхідні умови, що конкретизують зв’язок між даними і метою.

Типова навчальна задача – задача при розв’язуванні якої студент засвоює найбільш характерні для спеціальності, професії види дій на основі необхідних для цього знань.

Виконання індивідуальних завдань-продуктів формує вміння і навички самостійної роботи студента з виконання та оформлення результатів цієї діяльності.

Доповідь(повідомлення) - документ, або усне публічне оприлюднення наукових результатів та результатів самостійної роботи студента.

Структура доповіді:

- вступ (підстави, причини, проблемна ситуація, що зумовили підготовку доповіді);

- основна частина, в якій аналізується стан проблеми, обґрунтовується основна ідея автора;

- підсумкова частина, яка містить висновки, рекомендації, пропозиції.

Існують два підходи до написання (підготовки) доповіді. Перший полягає в тому, що спочатку готується план доповіді, потім - тези виступу, на основі тез готується доповідь. Другий, навпаки, пов’язаний з повним написанням доповіді, а потім у скороченому вигляді ознайомленням з нею аудиторії.

Специфіка усного виступу полягає у відмінності від друкованого змісту та форми. Слід пам’ятати, що частина матеріалу може бути подана в тезах, на плакатах, слайдах, схемах, діаграмах, табицях тощо, тому доповідь повинна містити коментарі, а не повторення ілюстративного матеріалу. Емоційність, впевненість доповідача, його вміння вести полеміку забезпечує контакт з аудиторією, увагу слухачів. Головне в доповіді - зміст та аргументація. Виразність і дохідливість змісту доповіді суттєво залежать від темпу, гучності та інтонації. Спокійна манера викладу завжди імпонує слухачам. Доповідачу необхідно слідкувати за вірною літературною вимовою, вживати слова відповідно до їх сенсу. Доцільним є полемічний характер доповіді: це викликає інтерес слухачів.

При підготовці доповіді слід зважати на те, що людина може прочитати одну сторінку формату А4 (текст у півтора інтервали) за 3 - 4 хвилини. Тому доповідь до 30 хвилин повинна містити 8 - 10 сторінок. Якщо наукова доповідь містить 4 - 6 сторінок, вона називається - повідомленням.

Реферат - короткий виклад змісту одного або декількох документів з певної теми. Як результат завдання - продукту СРС найчастіше використовують інформативний реферат, що найповніше розкриває зміст документу (документів), основні теоретичні та фактичні відомості. Розширений, або зведений (багатоджерельний, оглядовий) реферат містить відомості про певну кількість опублікованих і неопублікованих документів з однієї теми, викладені у вигляді зв’язного тексту. Більш детально це питання буде розглянуто в темі 10 "Аналіз змісту документів та аналітико-синтетична обробка інформації".

4.3.2. Конспектування лекцій як форма самостійної роботи студента

З позицій діяльнісного підходу конспектування - це робота студента з безпосереднім предметом навчання. Мета - засвоєння навчального матеріалу, конспектування - система дій над заданим викладачем матеріалом.

Навчання під час лекції припускає активну розумову діяльність, у ході якої студенти повинні

- сприймати інформацію;

- сортувати її, не втрачаючи логіки міркування;

- погоджувати її з раніше пройденим матеріалом;

- розуміти;

- запам'ятовувати;

- записувати по ходу пояснення формулювання, графіки, висновки.

Однак навички конспектування при цьому часто виявляються недостатніми. Швидкість запису явно уступає швидкості викладу матеріалу викладачем, спроба повного конспектування приречена на невдачу. Лектор вимовляє 80 - 100 слів за хвилину, дослівний запис студент може вести зі швидкістю до 20 слів за хвилину. Отже, або викладач вказує, що і коли потрібно записувати, або до студентів це уміння приходить після багатьох проб і помилок. Але ж темп пояснення зростає, кількість інформації, що видається на кожному занятті, збільшується. Матеріал новий, незрозумілий, хочеться і формулу записати, і висновок, і пояснення до нього, а там і графік з'явився. У поспіху це часто переноситься в конспект з помилками і перекручуваннями. Словесні ж зв'язки, міркування, логічні переходи з розповіді викладача до конспекту практично не потрапляють. А вони дуже важливі при виконанні індивідуального завдання, при підготовці до семінарського заняття або контрольного заходу тощо.

У цьому світлі представляється доцільним видача студентам видрукуваних матеріалів, що відбивають суть матеріалу і розвантажують їх від непродуктивної писанини, але при такому підході зменшується вплив на запам’ятовування на основі моторної пам’яті.

У процесі СРС у студентів не завжди є можливість проконсультуватися у викладача, також виникають проблеми сприйняття, сортування інформації, диференціації її за критеріями «головне - другорядне» тощо. І тут на допомогу можуть прийти опорні сигнали й опорні конспекти.

За Шаталовим опорний сигнал - це «асоціативний символ, що заміняє деяке значення; він здатний відновити в пам'яті відому раніше і зрозумілу інформацію». Під опорним конспектом розуміють «систему опорних сигналів, що мають структурний зв'язок і представляють собою наочну конструкцію, яка заміщає систему значень, понять, ідей як взаємозалежних елементів»[2].

Творчим опорним конспектом будемо називати такий конспект, що складається самим студентом при вивченні якої-небудь теми. Діяльність студента в деяких аспектах подібна, а в інших - відмінна від діяльності викладача при складанні опорного конспекту.

Етапи роботи над складанням творчого опорного конспекту:

1. Первинне ознайомлення з матеріалом теми, з якої складається опорний конспект (робота з підручниками, додатковою літературою тощо).

2. Виділення головного в цьому матеріалі (відбирається матеріал ядра і найближчої оболонки).

3. Підбір опорних сигналів (ключових слів, символів і т.д.), їхнє кодування.

4. Пошук внутрішніх логічних взаємозв'язків, а також міжпредметних зв'язків в оброблюваному матеріалі.

5. Складання первинного варіанта конспекту, компонування матеріалу в окремі блоки. Компонування повинне враховувати логічні взаємозв'язки частин розглянутого матеріалу.

6. Критичне осмислювання першого варіанта конспекту.

7. Перекомпонування, перебудова окремих частин конспекту, спрощення окремих елементів.

8.Уведення кольору, акцентування кольором головних ідей (цей вид роботи може вироблятися і раніше - пункти 3, 4, 5).

9. Колір тла частин опорного конспекту.

10. Озвучування опорного конспекту й остаточне його корегування.

Розробка творчого опорного конспекту суттєво полегшується з використанням засобів обчислювальної техніки. Основою для розробки такого конспекту може стати електронний конспект, електронний підручник або електронний навчальний посібник як види навчального електронного видання.

4.3.3. Самостійна робота студента до проведення, робота під час і після проведення лабораторного, практичного та семінарського заняття

Лабораторне заняття – вид навчального заняття, на якому студент під керівництвом викладача особисто проводить натурні або імітаційні експерименти чи досліди з метою практичного підтвердження окремих теоретичних положень даної навчальної дисципліни, набуває практичних роботи з лабораторним устаткуванням, обладнанням, засобами обчислювальної техніки, вимірювальною технікою, методикою експериментальних досліджень у конкретній предметній галузі [1].

Підготовка до лабораторного заняття включає:

- самостійне опрацювання теоретичного матеріалу за конспектом лекцій, підручником чи навчальними посібниками;

- самостійне визначення та засвоєння методики проведення імітаційного чи натурного експерименту;

Під час проведення лабораторного заняття студент особисто проводить дослідження згідно з визначеною методикою, та самостійно готує звіт про результати дослідження. На лабораторних заняттях можна виділити чотири етапи: ознайомлення зі схемою та обладнанням лабораторної роботи; відтворення досліджуваного процесу чи явища, дослідження основних ознак, аналіз та узагальнення результатів.

Експеримент необхідно проводити свідомо, тобто відчувати, реєструвати процес. Для цього аід час лабораторної роботи потрібно не лише вести записи спостережень, а й відображати результати графічно. М.В.Ломоносов писав: "Один дослід я ставлю вище, ніж тисячу думок, народжених уявою". Звертаючись до молодих вчених І.П.Павлов радив: "Навчіться робити чорнову роботу в науці. Вивчайте, співставляйте, накопичуйте факти".

Практичне заняття - вид навчального заняття, на якому викладач організує детальний розгляд студентами окремих теоретичних положень навчальної дисципліни та формує вміння і навички їх практичного застосування шляхом індивідуального виконання студентом відповідно сформульованих завдань [1].

Підготовка до практичного заняття включає самостійне опрацювання теоретичного матеріалу за конспектом лекцій, підручником чи навчальними посібниками.

Під час проведення практичного заняття студент особисто або разом з групою бере участь у детальному розгляді теоретичних положень навчальної дисципліни, виконує вправи, задачі, інші завдання.

Після проведення практичного заняття студент, як правило, самостійно виконує індивідуальні завдання. При цьому потрібно пам’ятати, що мета заняття - це засвоєння методу використання теорії, а не лише вірний розв’язок конкретної задачі. Вірна відповідь - це підтвердження вірно вибраного методу розв’язку, вірно обраного математичного апарату та відсутність похибок в розрахунках. Невірно розпочинати розв’язок задачі, не визначивши плану роз’язку та послідовності дій, адже такий підхід - це механічний підхід, відмова від можливості навчитися логічному мисленню. При використанні математичного апарату доцільно під рукою мати математичний довідник, використовуючи як готові формули, так і виводячи деякі з них.

Семінарське заняття - вид навчального заняття, на якому викладач організує дискусію навколо попередньо визначених тем, до котрих студенти готують тези виступів на підставі індивідуально виконаних завдань (рефератів) [1].

Підготовка до семінарського заняття включає:

- самостійне опрацювання теоретичного матеріалу за конспектом лекцій, підручником чи навчальними посібниками;

- самостійну підготовку реферату.

Під час проведення семінарського заняття студент самостійно приймає рішення: брати чи не брати участь у дискусії, на які аргументи опиратися при виборі певної позиції. Повідомлення або доповіді на семінарському занятті, обговорення, доповнення, зауваження дають можливість навчитися вести дискусії, чітко викладати свої думки, аргументувати свої судження, вести наукову полеміку, зважати на точку зору опонентів тощо.

4.3.4. Курсова робота як форма самостійної роботи студента

Курсова робота є самостійною, науково-практичною роботою студента, що підводить підсумки набутих ним знань, вмінь та навичок з основних дисциплін, передбачених навчальним планом за курс навчання. Курсова робота виконується з метою закріплення, поглиблення і узагальнення знань, одержаних студентом за час навчання та їх застосування до комплексного вирішення конкретного фахового завдання. Курсова робота є важливим етапом підготовки спеціаліста-аналітика в галузі інформаційно-аналітичного забезпечення зовнішньополітичної та зовнішньоекономічної діяльності, готує студента до виконання самостійної роботи за спеціальністю "Міжнародна інформація".

В курсовій роботі студент повинен засвідчити, що він оволодів необхідними теоретичними знаннями та навичками їх практичного застосування в конкретних умовах. В зв'язку з цим робота повинна виконуватись стосовно конкретного об'єкту інформаційно-аналітичного забезпечення і містити його аналіз з конкретними пропозиціями щодо розв'язання проблем та задач, які розглядаються в даній роботі.

Курсова робота повинна носити проблемний характер, сутність її полягає у вмінні аналізувати, досліджувати проблему з допомогою наукових методів, синтезувати та узагальнювати накопичений в процесі аналізу матеріал, а також розробляти рекомендації на рівні оперативних, тактичних та стратегічних рішень.

4.3.5. Робота з джерелами інформації як форма самостійної роботи студента

Основними джерелами інформації в навчальному процесі залишаються підручник, навчальні посібники, монографії, наукові статті як в друкованому, так і в електронному вигляді. Як би добре не читав лекцію лектор, як би уважно не слухав його студент, як би старанно він не конспектував цю лекцію, для успішного вивчення навчальної дисципліни необхідно опрацювати матеріал підручника, інших рекомендованих джерел.

Багаторічний досвід свідчить, що більшість першокурсників не вміють ефективно і з невеликими затратами часу працювати з книгою.

Розрізняють два методи читання: швидкий (для поверхневого ознайомлення) та повільний (для глибокого вивчення). Необхідно оволодіти обома методами. Перший з них дозволяє швидко підібрати необхідні джерела, другий метод поглибленого вивчення підручників, монографій сприяє формуванню базових уявлень, що лежать в основі системи професійних знань та світогляду в цілому.

Перед тим як приступити до читання будь-якої книги, потрібно ознайомитися з нею. Як правило, у назві та рубрикації автор намагається розкрити зміст, тому необхідно в першу чергу розглянути зміст і вивчення вести відповідно до розділів, підрозділів, глав, параграфів тощо. Мисленні огляди доцільно робити після читання завершеного підрозділу, відтворюючи в пам’яті сенс прочитаного. Після кожної перерви в роботі з книгою доцільно зробити короткий огляд попереднього тексту для встановлення зв’язку з новим матеріалом.

Якщо в процесі читання зустрічаються незнайомі терміни, поняття, визначення, доцільно звертатися до словників, довідників, енциклопедій. Уміння працювати з довідковою літературою - ознака відповідного рівня культури розумової праці.

В книгах часто зустрічаються рисунки, графіки, таблиці. Графічний матеріал для фахівців, які вміють читати схеми і графіки, суттєво доповнює текст.

До прочитаного необхідно відноситися критично, співставляючи його з думками інших авторів, шукати пояснення власних труднощів і сумнівів в бесідах з товаришами, задавати питання викладачам.

Зміст книги краще та глибше засвоюється, якщо читання ведеться з олівцем або ручкою в руках, якщо здійснюються замітки, робляться виписки та конспекти. Читання з одночасним записом допомагає сконцентрувати увагу, з’ясувати головне, краще його запам’ятати.

Форми запису можуть бути різноманітними. Недопустимо робити позначки в самій книжці, краще використовувати закладки, на яких записують сторінки й абзаци. Виписки з підручника доцільно заносити до конспекту лекцій, наприклад, на ліву, вільну сторінку. Виписки, зроблені на окремих аркушах, вклеюють до конспекту лекцій.

Конспектування книги багато в чому схоже на конспектування лекції, але є й суттєва відмінність: при конспектуванні книги є можливість повернутися до прочитаного (і не один раз), продумати його, писати не поспішаючи, робити менше скорочень.

Конспект може бути різного ступеня деталізації в залежності від значення джерела, складності його засвоєння. Деякі таблиці, графіки, схеми доцільно копіювати. Цитати повинні бути дослівними з вказанням вихідних даних книги. Конспект книги, тези, план - є елементами вторинної обробки інформації, повинні бути акуратними, чіткими, зрозумілими.

При роботі з науковими статтями, доцільно виписки по кожній з них вести на окремих картках.

Процес конспектування джерела в електронній формі і спрощується, і, одночасно, ускладнюється.

Причини спрощення:

- текст вже існує у файловій структурі, тому можливі такі режими роботи як копіювання, вирізання, вставки об’єктів тощо;

- результат діяльності теж отримано у вигляді файлу.

Причини ускладнення:

- пошук інформації за ключовими словами та різними пошуковими системами.

4.3.6. Науково-дослідна робота як форма самостійної роботи студента

Особливо значний простір для творчої самостійної роботи студентів відкривається перед ними при виконанні навчально-дослідницької та науково-дослідницької роботи.

Навчально-дослідницька робота студента здійснюється в рамках кожної з навчальних дисциплін, результатом якої є реферати, огляди, звіти, курсові роботи, випускні кваліфікаційні роботи.

Якими б досконалими не були навчальні плани, які б раціональні форми організації навчального процесу вони не передбачали, але дійсна наукова творчість студента можлива лише тоді, коли вона не обмежена рамками навчального розкладу занять.

Ті студенти, які бажають працювати творчо, повинні активно брати участь у науково-дослідницькій роботі кафедри. Форми та направленість науково-дослідницької роботи студентів (НДРС) з кожним роком удосконалюються та розвиваються.

Найбільш поширені форми НДРС спеціальності "міжнародна інформація":

- студентські гуртки;

- наукові семінари;

- олімпіади, в т.ч. міжнародні;

- конкурси студентських наукових робіт;

- участь у виконанні держбюджетних та госпдоговірних науково-дослідних робіт кафедри;

- участь у реалізації міжнародних наукових проектів.

Дві останні форми дають можливість студентам працювати творчо не лише під керівництвом викладача, а й на рівних, сприймаючи їх як своїх старших колег. І внесок студентів у загальні здобутки кафедри, інституту, університету часто буває не меншим, ніж внесок викладачів. Таким чином і формуються лави майбутніх аспірантів, асистентів, працівників НДЧ кафедри.

4.3.7. Кваліфікаційні роботи бакалавра, спеціаліста та магістра як форми самостійної роботи студента

Випускна кваліфікаційна робота бакалавра, спеціаліста або магістра є самостійною, завершеною науковою роботою або методичною розробкою студента, що підводить підсумок набутих ним знань, вмінь та навичок, передбачених відповідною освітньо-професійною програмою підготовки. Так, магістерська робота є завершальним етапом підготовки фахівця-аналітика в галузі інформаційно-аналітичного забезпечення зовнішньополітичної діяльності, що свідчить про підготовленість випускника до виконання самостійної наукової та викладацької роботи за спеціальністю "Міжнародна інформація".

У випускній кваліфікаційній роботі студент повинен засвідчити, що він оволодів необхідними теоретичними знаннями та навичками наукового дослідження, їх практичного застосування в конкретних умовах. В зв'язку з цим робота повинна виконуватись стосовно конкретного об'єкту інформаційно-аналітичної діяльності і містити його науковий аналіз з обґрунтованими пропозиціями щодо розв'язання проблем та задач, які розглядаються в даній роботі.

Виконання випускної кваліфікаційної роботи студента передбачає основні цілі:

- поглиблення, розширення та систематизацію теоретичних знань і практичних навичок, отриманих студентом за весь період навчання за спеціальністю на відповідному освітньо-кваліфікаційному рівні;

- оволодіння методологією, методиками теоретичного та експериментального дослідження при розв'язанні конкретних міжнародних правових, політичних, економічних та соціальних проблем, пов'язаних з аналізом та розробкою рекомендацій для прийняття відповідних управлінських рішень;

- розвиток навичок пошуку та систематизації інформації, її обробки з застосуванням автоматизованих інформаційних систем та технологій, математичних методів обробки інформації, моделювання та прогнозування;

- розвиток вмінь та навичок в проведенні самостійних аналітичних робіт, а також оволодіння методами та формами їх виконання;

- визначення підготовленості студента для самостійного аналізу та викладу матеріалу, вміння захищати свою роботу перед Державною екзаменаційною комісією.

Випускна кваліфікаційна робота повинна носити проблемний науково-практичний характер, відмінність якого полягає у вмінні аналізувати, досліджувати проблему з допомогою наукових методів, синтезувати та узагальнювати накопичений в процесі аналізу матеріал, розробляти рекомендації на рівні оперативних, тактичних та стратегічних рішень, а також викладати отримані результати у формі наукових і науково-методичних розробок.

На підставі виконаної випускної кваліфікаційної роботи та її захисту Державна екзаменаційна комісія (ДЕК) оцінює її та приймає рішення про присвоєння автору відповідної кваліфікації за освітньо-кваліфікаційним рівнем бакалавра, спеціаліста або магістра з міжнародної інформації.

Тематика випускних кваліфікаційних робіт розробляється та щорічно оновлюється кафедрою міжнародної інформації та кафедрою міжнародних комунікацій і зв’язків з громадськістю з врахуванням замовлень організацій та установ і особливостей поточного стану міжнародних інформаційних, правових, політичних та економічних відносин.

Вибір теми здійснюється студентами самостійно з запропонованого кафедрою переліку або потреб конкретних організацій та установ протягом першого місяця дев'ятого семестру навчання. Студент подає на відповідну кафедру заяву за встановленою формою.

4.4. Практична підготовка

Практична підготовка студентів вищих навчальних закладів є обов'язковим компонентом освітньо-професійної програми для здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня і має на меті набуття студентом професійних навичок та вмінь.

Практична підготовка студентів здійснюється на передових сучасних підприємствах і організаціях різних галузей господарства, науки, освіти, охорони здоров'я, культури та мистецтва, торгівлі і державного управління.

Практична підготовка проводиться в умовах професійної діяльності під організаційно-методичним керівництвом викладача вищого навчального закладу та спеціаліста з даного фаху.

Програма практичної підготовки та терміни її проведення визначаються навчальним планом.

Загальні питання організації, проведення і підведення підсумків усіх видів практик викладені у Положенні про проведення практики студентів вищих навчальних закладів України затвердженим наказом Міністерства освіти України від 8 квітня 1993 року N 93 [3].

Метою практики є оволодіння студентами сучасними методами, формами організації та знаряддями праці в галузі їх майбутньої професії, формування у них, на базі одержаних у вищому навчальному закладі знань, професійних умінь, навичок для прийняття самостійних рішень під час конкретної роботи в реальних ринкових і виробничих умовах, виховання потреби систематично поновлювати свої знання та творчо їх застосовувати в практичній діяльності.

Зміст і послідовність практик визначається наскрізною програмою практичної підготовки та програмами практик, які розробляються кафедрою згідно з навчальним планом.

Практика студентів проводиться на базах практики, які мають відповідати вимогам програми. Для студентів, які навчаються за держзамовленням, бази практики визначає кафедра. Для студентів, які навчаються за контрактом, бази практики погоджуються з замовником. Студенти можуть самостійно з дозволу кафедри підбирати собі місце проходження практики і пропонувати його для використання як бази практики.

З базами практики вищі навчальні заклади укладають договори за відповідною формою.

Навчально-методичне керівництво і виконання програми практики забезпечує відповідна кафедра. До керівництва практикою залучаються найбільш досвідчені викладачі кафедри.

Керівник практики від вищого навчального закладу:

- контролює підготовленість бази практики;

- забезпечує проведення організаційних заходів перед від’їздом на практику (інструктаж про порядок проходження практики та з техніки безпеки, надання студентам необхідних документів - направлення, програми практики, щоденника, календарного плану, індивідуального завдання тощо);

- повідомляє студентам про систему звітності з практики, а саме - подання письмового звіту, вимог щодо ведення щоденника, оформлення індивідуального завдання, підготовки виступу тощо);

- у тісному контакті з керівником практики від бази практики забезпечує високу якість її проходження;

- контролює забезпечення нормальних умов праці і побуту студентів під час практики;

- контролює виконання студентами-практикантами правил внутрішнього трудового розпорядку;

- у складі комісії приймає заліки з практики;

- подає завідувачу кафедри звіт про проведення практики.

Студенти при проходженні практики зобов’язані:

- до початку практики отримати від керівника практики від вищого навчального закладу консультації щодо оформлення усіх документів;

- своєчасно прибути на базу практики;

- у повному обсязі виконувати всі завдання, передбачені програмою практики;

- вивчити і сурово дотримуватися правил охорони праці і техніки безпеки;

- нести відповідальність за виконану роботу;

- своєчасно скласти залік з практики.

Після закінчення терміну практики студенти звітують про виконання програми та індивідуального завдання.

Письмовий звіт, щоденник. характеристика подаються на рецензування керівнику практики від вищого навчального закладу.

Звіт з практики захищається студентом (з диференційованою оцінкою) в комісії, призначеній завідуючим кафедрою. Комісія приймає залік у студентів на базах практики в останні дні її проходження або у вищому навчальному закладі протягом перших десяти днів семестру, який починається після практики.

Оцінка за практику вноситься в заліково-екзаменаційну відомість і в залікову книжку студента за підписами членів комісії.

Студенту, який не виконав програму практики без поважних причин, може бути надано право проходження практики повторно при виконанні умов, визначених вищим навчальним закладом. Студент, який повторно отримає незадовільну оцінку з практики в комісії, відраховується з вищого навчального закладу.

Практична підготовка фахівців з інформаційно-аналітичного забезпечення міжнародних відносин освітньо-кваліфікаційного рівня "бакалавр" спеціальності "Міжнародна інформація" включає практики:

- комп’ютерний практикум (216 годин протягом І-ІV семестрів поза розкладом занять);

- навчальна практика (108 годин, 2 тижні після ІV семестру)

- мовна (іноземно-перекладацька) практика (162 години, 3 тижні після VІ семестру).

Практична підготовка фахівців міжнародників-аналітиків освітньо-кваліфікаційного рівня "спеціаліст" спеціальності "Міжнародна інформація" включає переддипломну практику (324 години, 6 тижнів протягом Х семестру).

Практична підготовка фахівців міжнародників-аналітиків освітньо-кваліфікаційного рівня "магістр" спеціальності "Міжнародна інформація" включає практики:

- педагогічна (162 години, 3 тижні протягом ХІ семестру);

- науково-виробнича (432 години, 8 тижнів протягом ХІ семестру).

Дата добавления: 2017-02-01