Загальна частина

ГЛАВА 1 Поняття, предмет, методи і система міжнародного приватного права

§ 1. Поняття міжнародного приватного права

Що собою являє міжнародне приватне право? У чому його необхідність? Простим і переконливим з цього приводу є визначення дореволюційного російського вченого М. І. Бруна. Він писав щодо цього права: «Это совокупность правил, определяющих, законы какого государства должны нормировать частное юридическое отношение, в котором участвуют иностранцы или которое возникло за границей. Каждое государство, в силу своего суверенитета, могло бы, по-видимому, в пределах своей территории допускать применение только своих законов, но на практике все культурные государства признают у себя, в силу юридической необходимости, действие иностранных законов. Если нельзя требовать, чтобы наши законы соблюдались за границей людьми, которые вовсе не рассчитывали когда-либо иметь с ними дело, то уже по этой причине необходимо признавать иностранные законы. Иначе отношения, законно возникшие за границей, должны бы считаться незаконными у нас: супруги — незаконно сожительствующими, законные дети — незаконными, долги — ничтожными, договоры — не обязательными и т. д.».

У наш час, коли Україна здобула незалежність, підвищилась активність громадян у всіх сферах суспільного життя, зросла міграція населення, розширюються зовнішньоекономічні зв’язки, зростає і необхідність всебічної регламентації правовідносин з участю іноземного елементу. Розвиток економіки, культури, засобів комунікації, транспорту тощо вимагає правового оформлення такого типу відносин, як міжнародні. У літературі, навчальних посібниках, їх умовно поділяють на дві великі групи: міждержавні та неміждержавні. Перша становить сферу міжнародного публічного права, друга — міжнародного приватного права.

Публічне міжнародне право регулює відносини між державами і міжнародними організаціями. Міжнародне приватне право — цивілістичні відносини громадян та організацій-юридичних осіб з участю іноземного елементу. Ці галузі взаємопов’язані. Обидві регулюють міжнародні відносини. За чинною доктриною приватне міжнародне право не повинно суперечити принципам публічного міжнародного права[1].

Як відомо, поділ правових норм на норми публічного і норми приватного права є традиційним. Ще юрист Стародавнього Риму Доміцій Ульпіан зазначав, що публічне право належить до статусу держави, а приватне — до статусу окремих осіб. Цей поділ був сприйнятий правниками країн континентальної Європи[2] і традиція зберігається досі. До публічного права відносять галузі права, що регулюють відносини органів державної влади і громадян, а також відносини державних органів між собою; до приватного — галузі, що регулюють відносини між фізичними особами та організаціями-юридичними особами.

Слід зауважити, що цей поділ досить умовний. Відомий російський юрист свого часу писав, що римляни відміну приватного від публічного права зводили до різниці охоронюваних інтересів, поділяючи саме інтереси на приватні й загальні. З одного боку, інтереси тільки і існують в окремих людей. Загальний інтерес є ніщо інше як та чи інша сукупність приватних інтересів. У цьому розумінні можна вважати, що всяке право встановлене заради охорони інтересів окремих, тобто приватних осіб. З іншого боку, правова охорона надається тим інтересам окремих осіб, які мають більш-менш загальне значення. У такому аспекті можна сказати, що будь-яке право охороняє загальні інтереси.

Проте поділ міжнародного права на публічне і приватне не можна вважати безпідставним. Міжнародне приватне право, як пишуть багато авторів, існує в межах національного права і саме цим відрізняється від міжнародного публічного права — єдиного для держав, які є сторонами відповідних міжнародних нормативно-правових актів. Необхідність, зокрема останнього, як уже зазначалося, безперечна. Які відносини потребують урегулювання нормами цього права? Це, передусім, відносини так званого приватного характеру, суб’єкти яких автономні й юридично рівноправні, тобто цивільно-правові.

У цьому випадку «цивільне право» розуміється зазвичай в узагальненому сенсі, тому що в різних країнах залежно від визнаної там системи використовують різноманітні терміни. Поряд з «цивільним правом» у деяких державах зберігається поняття «приватне право», започатковане ще за часів Стародавнього Риму. У США поширений термін «ділове право» (bisness-law). У країнах дуалістичної системи існує поділ на цивільне і торгове право (ФРН, Франція). В Україні і деяких інших державах крім цивільного виокремлюють ще трудове, сімейне і господарське право.

Відрізняються в різних державах і підходи до складу норм міжнародного приватного права. Дослідники зазначають, що у Франції доктрина відносить до цієї галузі передусім норми про громадянство, правове становище іноземців у Франції (в’їзд, перебування іноземців, їхні майнові та інші права), а також колізії законів і колізії в галузі юрисдикції.

Бельгійська доктрина поділяє в цілому традиційні підходи французьких юристів, доволі близькі до них також деякі італійські автори (наприклад, Т. Баларіно).

Німецькі правники зводять міжнародне приватне право до колізійного. Англійці, визначаючи міжнародне приватне право, доходять висновку, що воно є тією частиною права, яка починає діяти, коли розглядуване судом питання стосується факту, події, угоди, які перебувають у такому тісному зв’язку з іноземною системою права, що виникає необхідність звернутися до цієї системи. Таким чином, у працях англійських, а також американських авторів розглядаються як колізійні питання, так і питання підсудності, тобто правила про те, які спори з участю іноземних елементів мають розглядатися місцевими судами, а які — судами інших держав.

Учасниками приватних відносин виступають здебільшого фізичні та юридичні особи, однак, міжнародне приватне право регулює також відносини за участю держави чи інших суб’єктів міжнародного публічного права, якщо другою стороною таких відносин є фізична чи юридична особа.

Отже, міжнародне приватне право можна визначити як сукупність національних і міжнаціональних норм, що регулюють різноманітні майнові, особисті, трудові, сімейні та процесуальні відносини, які виникають у сфері міжнародного спілкування між фізичними та юридичними особами, а також їхні відносини зазначеного характеру з державними та міжнародними організаціями.

Як зазначається в літературі, нині на розвиток міжнародного приватного права впливають процеси, пов’язані з міжнародним господарським оборотом. Вони виявляються, по-перше, у прагненні розвинутих держав до зближення і, по-друге, у формуванні єдиного європейського економічного простору. А це веде до появи уніфікованих правових норм. Загального визнання набуває поява у правовому просторі відокремленої від національних систем права сукупності юридичних норм, що регулюють міжнародні господарські зв’язки.

Чи є міжнародне приватне право галуззю права? Чи це комплексна правова система? Щодо природи норм міжнародного приватного права існують різні думки. За однією з них, міжнародне приватне право є частиною міжнародного публічного права, за іншою — цього права не існує, а є внутрішнє законодавство, що стосується іноземців. Дехто з правників вважає, що міжнародне приватне право слід розуміти як поєднання внутрішнього законодавства і міжнародного публічного права. Але переважним, мабуть, є погляд, який зводиться до того, що оскільки міжнародне приватне право має свій предмет і методи регулювання, воно є галуззю права. Крім того, це, насамперед, внутрішнє право держави. Тому можна зробити висновок: у нашій державі функціонує така галузь права, як міжнародне приватне право України.

§ 2. Предмет міжнародного приватного права

Для визначення предмета міжнародного приватного права необхідно окреслити коло відносин, що регулюються нормами цієї галузі. Різні світові школи міжнародного приватного права по-різному вирішують це питання.

У літературі можна зустріти приклади різних доктрин. Так, французька до сфери міжнародного приватного права включає вчення про громадянство, правове становище іноземців, питання колізійних законів, питання міжнародного цивільного процесу. Німецька — обмежує предмет цієї галузі лише колізійними питаннями. Правове становище іноземців у Німеччині відносять до цивільного права, а питання громадянства — до державного права. Англо-американська доктрина зосереджує увагу на процесуальних питаннях, тобто насамперед ставиться завдання визначити, за яких умов місцевий суд компетентний розглядати справу з участю іноземного елементу.

Для усвідомлення предмета міжнародного приватного права має значення аналіз його співвідношення з міжнародним економічним правом, яке почало формуватися порівняно недавно. За визначенням, наприклад, М.М.Богуславського, воно являє собою сукупність принципів і норм, що регулюють відносини між державами та іншими суб’єктами міжнародного права і галузі міжнародних економічних відносин.

З розвитком міжнародних економічних відносин зростає кількість економічних договорів, розширюється коло міжнародних економічних організацій, які приймають численні документи з приводу цієї сфери співробітництва, зростає кількість правових досліджень з цієї проблематики.

У радянському правознавстві ідея виокремлення системи норм, що регулюють світові господарські відносини, вперше була запропонована видатним українським правником В. М. Корецьким. Саме він розробив концепцію міжнародного господарського права як комплексної правової дисципліни, що охоплює міжнародно-правове і цивільно-правове регулювання.

Подальший розвиток ці ідеї отримали завдяки дослідженням українських і російських правників другої половини минулого століття. Згідно з ними, предмет міжнародного економічного права складають міждержавні економічні відносини між країнами, між країнами і міжнародними організаціями і цими організаціями між собою.

Від них відмежовуються майнові відносини міжнародного характеру між фізичними та юридичними особами різних країн, а також майнові відносини, в яких суб’єктами цивільного права особливого роду виступають держави. Останні відносини і складають предмет міжнародного приватного права. При цьому зміст терміна «міжнародне», тобто не обмежене територією однієї країни, не збігається з тим його значенням («міждержавне»), яке він має в міжнародному публічному праві.

У сучасній пострадянській науці міжнародного приватного права виділяють зазвичай дві основні групи відносин: а) господарські, зокрема науково-технічні зв’язки між суб’єктами господарювання різних країн та б) майнові, сімейні, трудові й інші відносини за участю іноземних громадян.

Для врегулювання цих відносин застосовують норми національного права та міжнародного публічного права, які у взаємодії утворюють певний комплекс норм міжнародного приватного права. Останній об’єднує матеріально-правові (такі, що регулюють конкретні відносини) та колізійні (такі, що відсилають при потребі до законодавства іншої держави) норми.

Наявність колізійних норм обумовлює особливість міжнародного приватного права. Іноді його так і називають — колізійне право.

Отже, відносинами, що підпадають під сферу дії норм міжнародного приватного права, є, насамперед, відносини так званого приватного характеру — відносини, суб’єкти яких автономні та юридично рівноправні. До сукупності приватноправових відносин традиційно включаються цивільні, шлюбно-сімейні та трудові відносини.

Особливістю приватноправових відносин, яка виводить їх зі сфери дії базових галузей права (цивільного, шлюбно-сімейного, трудового, цивільно-процесуального) і включає у предмет міжнародного приватного права, є наявність іноземного, чи міжнародного елементу.

За ознаками, які визначають наявність іноземного елементу у правовідносинах, зазвичай, виділяють три основні групи відносин з іноземним елементом:

— відносини, суб’єктом яких виступає сторона, що є іноземною;

— відносини, в котрих усі учасники належать до однієї держави, але об’єкт, у зв’язку з яким виникають відносини, перебуває за кордоном;

— відносини, виникнення, зміна, припинення яких пов’язані з юридичним фактом, що має місце за кордоном.

Найчастіше за інші висувається критерій спеціального суб’єктного складу відносин — участь у них осіб, які мають будь-які іноземні «характеристики» (громадянство, національність, місце проживання тощо).

Отже, предметом міжнародного приватного права є відносини, пов’язані з питаннями цивільних право- та дієздатності іноземних фізичних осіб і організацій; відносини за зовнішньоекономічними угодами; відносини, пов’язані з правами авторів на твори, видані за кордоном; відносини щодо трудоправового та соціального статусу осіб, які перебувають на території іноземної держави, працювали на такій території тощо.

Дата добавления: 2017-02-01