Економічні вигоди фінансового посередництва

Фінансові посередники відіграють важливу роль у функціонуванні грошового ринку, а через нього – у розвитку ринкової економіки. Їх економічне призначення полягає в забезпеченні базовим суб’єктам грошового ринку максимально сприятливих умов для успішного функціонування. Конкретно це призначення проявляється через два завдання, які виконують фінансові посередники:

1) забезпечення ефективного зведення кредиторів (заощадників) і позичальників;

2) надання їм на вигідних умовах таких трьох послуг: зменшення ризиків; забезпечення ліквідності активів; надання надійної інформації.

Подібні завдання ставлять перед собою і технічні посередники фінансового ринку, проте виконують їх менш ефективно, ніж фі­нансові посередники, чи взагалі не виконують.

На перший погляд, звести заощадників і позичальників зовсім не складно, головне – щоб були заощадники з достатнім запасом ко­штів. Проте це дуже помилкова думка. Насправді нерідко буває ле­гше накопичити заощадження, ніж їх надійно і вигідно розмістити.

Зведення заощадників і позичальників постійно супроводжу­ються певними витратами, головними з яких вважаються:

— трансакційні витрати;

— інформаційні витрати.

Ці витрати несуть заощадники у зв'язку з пошуком надійних по­зичальників та з покриттям збитків від ризиків неповернення пози­чальниками коштів. Чим вищі ці витрати, тим довше вони будуть утримувати заощадників від розміщення своїх вільних коштів.

Зменшити витрати заощадники можуть такими способами:

— нарощувати обсяги своїх вільних коштів до такого рівня, за якого відносні витрати (на одиницю позичених коштів) знизяться до прийнятного рівня. Недоліком цього способу є те, що він відсікає від грошового ринку малих заощадників, які не зможуть капіталізу­вати своїх вільних коштів. Але витрати нестимуть і позичальники, і економіка в цілому, оскільки недоодержать потрібних їм коштів;

— перекладання заощадниками зазначених витрат на позича­льників. Недоліком цього способу є те, що він робить дорожчими для останніх вартість позичок і обмежує доступ до ринку малих позичальників. Від цього зазнають втрат заощадники та економі­ка в цілому внаслідок уповільнення обороту грошового капіталу;

— перекладання заощадниками своїх витрат на третіх осіб — фінансових посередників, які завдяки особливому характеру дія­льності можуть істотно знизити ці витрати як для заощадників, так і позичальників.

Розглянемо детальніше зазначені вище види витрат та способи їх зниження через фінансових посередників.

Трансакційні витрати

Це витрати, пов’язані з купівлею-продажем фінансових інструментів — акцій, облігацій, сертифікатів, векселів та ін. Їх несуть заощадники, тому вони повинні враховувати ці витрати при визна­ченні доцільності своїх інвестицій у цінні папери. Вони включа­ють брокерські комісійні, оплату послуг нотаріуса, юриста та ін.

Ви вирішили вкласти свої заощаджені 5,0 тис. грн. в акції якоїсь фі­рми. Спочатку Ви витратите час на вивчення того, як це можна зробити і акції якої фірми доцільно купити. Врешті-решт Ви зрозумієте, що краще за все звернутись у брокерську контору, яка може надати Вам професійну консультацію і здійснити купівлю акцій. Але за це дове­деться заплатити брокерські комісійні 150,0 грн. Якщо потрібно буде ще й підписувати угоду, то доведеться заплатити нотаріусу за посвід­чення угоди 300,0 грн. Очікуваний рівень дивідендів на акції становить 20 %, або 1000,0 грн. за рік. З цієї суми слід вирахувати Ваші трансакційні витрати в розмірі 450,0 грн., тоді чистий дохід становитиме 550,0 грн., або 11 % річних. Такий дохід може виявитися меншим від доходу за депози­том у банку (13 %), що зробить Вашу купівлю акцій недоцільною.

То чи є вихід із цієї ситуації, чи Ви «приречені» і далі зберігати свої 5,0 тис. грн.? Звичайно, вихід є. Для цього потрібно звернутися до фінансового посередника, наприклад інвестиційної компанії. Остання продасть Вам свої акції і за виручені кошти купить акції фірми, які Ви безпосередньо не змогли купити. Трансакційні витрати інвестиційної компанії будуть значно менші, ніж Ваші у разі особистої купівлі акцій. Це дасть можливість їй установити за своїми акціями дохід не набагато нижчий за дохід за акціями фірми, наприклад 14,5 %. Але це буде значно вище депозитного процента банків (13 %), і Вам стане вигідною інвестиція в цінні папери.

Фінансові посередники мають можливість знизити трансформа­ційні витрати двома шляхами: економією витрат завдяки збільшен­ню масштабу операцій та вдосконаленням експертизи операцій.

Економія масштабу досягається завдяки тому, що трансакцій­ні витрати мало залежать від сумарного обсягу фінансової опера­ції. Наприклад, оформлення купівлі 1000 акцій коштуватиме майже стільки ж, скільки і 10 000 акцій. У другому випадку купі­вля однієї акції обійдеться в 10 разів дешевше, ніж у першому. Це дасть можливість фінансовим посередникам об'єднувати кошти багатьох невеликих заощадників і купувати для них акції з міні­мальними трансакційними витратами.

Удосконалення експертизи операцій веде до економії трансакційних витрат тому, що фінансові посередники, маючи досвід­чений та високопрофесійний персонал, можуть самостійно ви­значати доцільність придбання тих чи інших активів, розробити й укласти потрібні угоди, не звертаючись до сторонніх експертів і не оплачуючи їхні послуги. Звичайно, для виконання експертної роботи власними силами фінансові посередники здійснюють пе­вні додаткові витрати на утримання висококваліфікованих пра­цівників, оновлення комп'ютерної техніки та запровадження су­часних технологій. Проте завдяки економії масштабу ці витрати розподіляються між великою кількістю подібних операцій, уна­слідок чого досягається значна економія витрат на одну операцію.

Інформаційні витрати

Це витрати, пов'язані з визначенням заощадниками (кредиторами) кредитоспроможності позичальників та з відстеженням того, як позичальники використовують отримані кошти. Першу частину цих витрат кредитори здійснюють на етапі розміщення своїх коштів, другу частину — на етапі використання і повернен­ня цих коштів позичальниками.

Поява у заощадників інформаційних витрат спричинюється асиметричність інформації, якою володіють учасники фінансової операції (заощадник і позичальник). Асиметричність інфор­мації означає, що один з учасників фінансової операції (зазвичай заощадник) не має повної чи достовірної інформації про реальне економічне становище та справжні наміри свого контрагента (позичальника). Через це заощадник може вибрати ненадійного позичальника зависоким рівнем ризику неповернення позички і сплати процентів. Пов'язані з цим витрати заведено називати ви­тратами несприятливого вибору. Такі витрати заощадників не­гативно впливають і на позичальників, особливо на нові, малові­домі фірми чи в молодих високотехнологічних галузях. Якраз їм найдорожче залучати кошти на фінансовому ринку, внаслідок чо­го гальмується економічний розвиток.

Але проблеми заощадника не закінчуються з розміщенням кош­тів. У разі відсутності достовірної інформації він може нести втра­ти і далі, навіть за сприятливого вибору позичальника. Причин для таких втрат багато: використання позичальником коштів не за при­значенням, приховування інформації про справжній стан прибут­ків, свідоме збільшення менеджментом позичальника витрат для зменшення прибутків і виплат позикодавцям (проблема «власника-управителя») та ін. Пов'язані з цим витрати заощадників заведено називати витратами морального ризику. Запобігти таким витратам дуже складно. Навіть великі заощадники не завжди можуть переві­рити дієвість своїх позичальників (аудиторські послуги надто доро­гі), а малі заощадники взагалі позбавлені такої можливості.

Найбільшими інформаційні витрати бувають при розміщенні заощадниками коштів через фінансовий ринок. Світова практика ви­робила цілий ряд способів зниження таких витрат на цьому ринку:

— пряме оприлюднення інформації позичальником-емітентом цінних паперів;

— запровадження застави та вимог до власного капіталу пози­чальників, що робить надані їм позики надійнішими;

— розширення практики фінансування через емісію позико­вих інструментів і звуження – через емісію акцій;

— запровадження державного регулювання відносин на фі­нансовому ринку, спрямованого на посилення захисту інвесторів від несприятливого вибору та морального ризику.

Застосування цих заходів дещо послабило інформаційні втра­ти на фінансових ринках, проте вони ще залишаються значними, що відчутно стримує пряме зведення заощадників та позичальни­ків, особливо малих, на цьому ринку. Про це переконливо свід­чить досить низька частка фінансових ринків у перерозподілі фі­нансових ресурсів у більшості країн світу. Детальніше це питан­ня розглядатиметься в підрозд. 13.3.

Відчутно знизити інформаційні витрати можуть лише фінан­сові посередники, насамперед банки. Великі обсяги фінансових операцій, численна клієнтура дають можливість банкам (самостійно чи колективно) накопичувати інформацію про кредитоспроможність більшості позичальників і використовувати її для зниження ризику несприятливого вибору. І хоча збір, зберігання такої інформації та доступ до неї теж потребує певних витрат, але завдяки економії масштабу вони є просто мізерними для окремих фінансових операцій. А тому навіть малі заощадники, за посеред­ництва банків та інших інституцій, можуть надійно розмістити свої кошти і не тільки серед малих позичальників, а й серед вели­ких, що сприяє збільшенню їх дохідності.

Дата добавления: 2017-02-01