Банки як провідні інституції фінансового посередництва. Функції банків

Місце банків на грошовому ринку

За своїм функціональним призначенням банки можуть займати провідне місце на грошовому ринку взагалі та у фінансовому посередництві зокрема. Завдяки функціональній універсальності, банки можуть надавати економічним агентам, у тому числі й небанківським посередникам, широкий асортимент різних послуг, тоді як інші посередники спеціалізуються на окремих, часто обмежених, фінансових операціях. Крім того, банки беруть активну і безпосередню участь у формуванні пропозиції грошей і тим самим впливають на кон’юнктуру грошового ринку, а отже, на стан фінансового посередництва в цілому і кожного посередника зокрема. Можливості такого впливу на кон'юнктуру грошового ринку і стан фінансового посе­редництва у небанківських посередників дуже обмежені.

Незважаючи на такі сприятливі можливості банків бути провід­ними центрами грошового ринку і фінансового посередництва, справжня їх роль в окремих країнах помітно відхиляється від мож­ливої і залежить від чинного законодавства кожної конкретної дер­жави, яке регулює банківську діяльність. Якщо законодавство країни жорстко обмежує банківську діяльність, то це послаблює конкурент­ні позиції банків порівняно з небанківськими фінансовими посередниками. Разом з тим обмежується роль фінансового посередництва в цілому на грошовому ринку і зростає роль фінансового ринку (пря­мого переміщення ресурсів від заощадників до позичальників).

У такій ситуації опинилась банківська система США після прийняття в 1933 р. закону Гласа-Стігала, яким були введені жо­рсткі обмеження на діяльність комерційних банків: їм забороня­лося займатися інвестиційною діяльністю (купувати та тримати у своїх портфелях цінні папери фірм та інших банків), виплачувати проценти за поточними вкладами, для банків — членів ФРС до­зволялося установлювати «стелю» процентних виплат за строковими вкладами. У США також діє ціла низка інших жорстких обмежень: заборона банкам відкривати філії в інших штатах, жо­рсткі вимоги при відкритті нових банків, надто складна система банківського контролю і регулювання та ін. І хоч у 1980 р. у США було значно послаблено обмеження банківської діяльності, ще й зараз місце комерційних банків у фінансовій системі цієї країни виглядає значно скромнішим, ніж в інших країнах, перед­усім європейських, у яких відчутних обмежень на банківську дія­льність не було. Про це свідчать дані, наведені в табл. 13.1.

Таблиця 13.1

СТРУКТУРА ЗОВНІШНЬОГО ФІНАНСУВАННЯ ФІРМ

(у середньому за кілька останніх десятиліть), %

Джерела залучення	США	Канада	Франція	Німеч­чина	Італія	Японія	Велико-британія
1. Фінансові ринки	52,0	41,3	24,0	7,9	23,2	10,6	32,0
2. Фінансові посередники	48,0	45,6	85,2	60,5	69,6	89,4	96,0
3. Інші	—	13,1	-9,2	31,6	7,2	—	- 28,0
Усього	100,0	100,0	100,0	100,0	100,0	100,0	100,0

Джерело: Розраховано за: Габбард Р. Глен. Гроші, фінансова система та економі­ка. — С. 302.

Як свідчать дані таблиці, США мають низьку частку фінансових і посередників у зовнішньому фінансуванні своїх фірм, при цьому частка депозитних установ (у тому числі банків) не переважає в за­гальних активах фінансових посередників і продовжує знижуватися. У 2000 р. частка депозитних установ в активах усіх фінансових по­середників, тобто в їх фінансових вкладеннях в економіку, станови­ла лише 27,0 % і знизилась порівняно з 1960 р. на 46,7 %. За той са­мий період частка пенсійних фондів зросла майже в 3 рази і досягла в 2000 р. 27,2 %, частка взаємних фондів зросла майже в 10 разів і досягла 22,3 %. Також інтенсивно знижується роль банків США в обслуговуванні грошових заощаджень домогосподарств. Якщо в 1978 р. частка їх вкладів у банках у загальній сумі активів в інстру­ментах фінансових посередників становила 58,5 %, то в 1985 р. вона знизилась до 48,3 %, а в 2000 р. — аж до 18,9 %, тобто більше ніж у З рази. Одночасно швидко зростають частки їх активів в інструментах фінансових посередників: у паях взаємних фондів — у 8 разів, у резервах пенсійних фондів — в 1,8 раза.

Наведені дані свідчать про те, що банки США після прийняття закону про дерегуляцію 1980 р. не відновили своїх позицій на ринку і продовжують витіснятись зі сфери фінансового посередництва їх конкурентами, насамперед пенсійними та взаємними фондами.

В Україні склалась зовсім інша ситуація у фінансовому посе­редництві. На кінець 2003 р, банківські активи становили 90,3 % всіх активів фінансових посередників, активи страхових компа­ній — 5,5%, активи решти посередників — лише 4,2%. Така структура значно ближча до європейської, ніж до американської. Це можна пояснити передусім відсутністю в Україні значних правових обмежень на діяльність банків, завдяки чому більшість із них розвивається як універсальні і має сприятливі умови для конкуренції з іншими фінансовими посередниками.

Разом з тим співвідношення між фінансовим ринком і фінансо­вим посередництвом в Україні поки що більше нагадує американсь­ке, ніж європейське. Станом на кінець 2003 р. в Україні було випу­щено наростаючим обсягом цінних паперів 109,2 млрд. грн. Обсяг активів усіх фінансових інституцій на кінець 2003 р. становив 124,2 млрд. грн. Отже, співвідношення обсягів грошових коштів, перероз­поділених через фінансовий ринок і через фінансових посередників, наближається до 50 %: 50 %. Приблизно на такому самому рівні перебуває це співвідношення в США та Канаді, тоді як у європейсь­ких країнах воно коливається на рівні 20—30 %: 70—80 %.

Це дає підстави для висновку про те, що фінансове посеред­ництво в Україні формується з урахуванням кращого світового досвіду, накопиченого в країнах Північної Америки і Західної Європи: активний розвиток і широке застосування на грошовому ринку як фінансового посередництва, так і прямого фінансування через фінансовий ринок (як у США), а в структурі фінансового посередництва — пріоритетний розвиток банківського сектору (як у країнах Західної Європи).

Що таке банк?

Гостра суперечливість між функціональними можливостями банків як комерційних струк­тур та правовою обмеженістю їхньої діяльності робить надзвичайно актуальним правильне визначення самого поняття «банк». Будь-яка двозначність у його тлумаченні може створити можливість для ви­користання в комерційних цілях функціональних переваг банківсь­кої діяльності й уникнути законодавчого її обмеження.

Не випадково в банківському законодавстві США протягом останніх 40 років питання, що таке банк, було одним з найбільш дискусійних. Робилися спроби, і не безуспішно, довести, що бан­ківські операції можуть виконувати і небанківські інституції. У законодавстві навіть з'явився термін «небанківський банк». Уре­шті-решт було визнано, що банком є будь-яка установа, яка за­страхована Федеральною корпорацією страхування вкладів, або виконує одну з двох операцій: приймає вклади до запитання чи переказні рахунки або надає комерційні кредити.

За такого підходу до визначення банку на перше місце став­ляться формальні ознаки, економічна ж сутність банку відсува­ється на другий план, ототожнення його з депозитною установою ледве проглядається.

Ще далі в бік формально-правового означення банку пішло законодавство деяких країн Західної Європи. У Німеччині, на­приклад, до банківської діяльності може бути допущений і одер­жати статус банку будь-який фінансовий посередник, що виконує кілька (чи навіть одну) операцій, віднесених законом до банків­ських. Серед загального переліку операцій, визначених законом як банківські, є і депозитні, і багато недепозитних. У цьому про­явився надто широкий підхід німецького законодавства до визна­чення банку порівняно з американським. Разом з тим німецьке законодавство має важливе уточнення щодо визначення банку — виконання банківських операцій має бути не побічним, а основ­ним видом діяльності і здійснюватися постійно.

В українському законодавстві спочатку переважав надто ши­рокий підхід до визначення банку. У першому Законі України «Про банки та банківську діяльність» (березень 1991 р.) банком названо будь-яку установу, що виконує функції кредитування, касового і розрахункового обслуговування народного господарс­тва та здійснює інші банківські операції, передбачені цим зако­ном (ст. 3). Таких операцій у законі зазначено 16, однак не засте­режено, чи банк повинен виконувати всі ці операції,чи тільки одну з них для того, щоб одержати відповідний статус. Ця обста­вина давала можливість надто широко трактувати поняття «банк» і сферу банківської діяльності, розмивала правову межу між банками і небанківськими фінансовими посередниками.

У 1993 р. у закон були внесені уточнення, що забороняли небанківським установам відкривати рахунки, приймати вклади, здійснювавати розрахунки та кредитування. Імовірно, малося на увазі, що це — суто банківська діяльність, і займатися нею іншим фінансовим посередникам не можна. Але й це уточнення остато­чно не вирішило питання про те, що ж розуміє під банком укра­їнське законодавство — чи установу, яка виконує всі чотири опе­рації, заборонені для небанківських установ, чи тільки одну з них, чи будь-яку з 16 операцій, названих у ст. 3 Закону.

Незважаючи на такі розбіжності в законодавчому трактуванні сутності банку, можна знайти дещо спільне в усіх указаних під­ходах і визначити банк у правовому аспекті як фінансового по­середника, що виконує одну чи кілька операцій, віднесених законом до банківської діяльності.

Недоліком правового підходу до визначення сутності банку є відсутність у ньому економічних критеріїв віднесення тих чи ін­ших операцій до сфери банківської діяльності. Не зрозуміло, чо­му одні фінансові операції Закон дозволив банкам виконувати, а інші — не дозволив, чому небанківським посередникам закон до­зволив виконувати деякі з дозволених банкам операцій, а інші — ні. Знайти відповідь на ці питання можна лише на підставі економічного підходу до визначення сутності посередницьких опе­рацій, які є виключною «вотчиною» банків. Це дасть можливість визначити економічну сутність самого банку.

Аналіз багатовікової світової історії банківської справи та меха­нізму функціонування грошового ринку дає підстави віднести до банківської діяльності комплекс із трьох посередницьких операцій:

— приймати грошові вклади від клієнтів та повертати вклади;

— надавати клієнтам позички і створювати нові платіжні засоби;

— здійснювати розрахунки між клієнтами.

Виконання цього комплексу операцій можна вважати визнача­льною економічною ознакою банку взагалі — як центрального, так і комерційного. Перелічені операції є базовими, вони створюють первинну (родову) сферу банківської діяльності. Це місце їх визна­чається самою природою грошового ринку.

Уявімо собі таку гіпотетичну ситуацію, коли на грошовому ринку діє тільки один фінансовий посередник. Щоб ринок міг функціонувати нормально, цей посередник повинен прийняти на вклади всі вільні грошові кошти від продавців, передати їх
покупцям і здійснити розрахунки за їхніми зобов'язаннями один з одним та з третіми особами. Тільки в цьому разі попит і пропозиція на грошовому ринку будуть реалізовані і такий посередник виконає повністю свою посередницьку місію. При невико­нанні будь-якої з цих операцій зв'язок між попитом і пропозицією на грошовому ринку буде розірваним або він повинен буде здійснюватися у формі прямих контактів між продавцями і покупцями грошей.

Отже, комплекс із трьох базових операцій – депозитних, кредитних і розрахунково-касових – створює первинну сферу банківської діяльності, а фінансовий посередник, що виконує цей комплекс, є банком в економічному розумінні.

Насправді банківські посередники, крім базових, можуть вико­нувати й багато інших, не базових, але потрібних для грошового ринку операцій. При цьому вони не перестають бути банками, то­му що забезпечують комплекс базових операцій. Такі банки заведено називати універсальними. Але якщо фінансовий посередник виконує не всі базові операції, а тільки одну чи дві з них, чи можна його вважати банком в економічному розумінні? На нашу дум­ку, якщо такий посередник не забезпечує комплексу базових операцій грошового ринку, він не є банком у повному розумінні цього слова, а скоріше це частина такого банку, яка може існувати і тільки в кооперації з іншими подібними посередниками, що виконують решту базових операцій грошового ринку. Такі банки називають спеціалізованими.

Якщо ж посередник грошового ринку не виконує жодної з названих базових операцій, тобто позбавлений ознак банку, він належить до небанківських фінансових інституцій.

У літературі тривалий час дискутується питання, чим є банк — посередником між заощадниками і позичальниками чи звичайним підприємством, яке виробляє фінансові продукти і продає їх на грошовому ринку. Так, у названому вище американському, підручнику Фредеріка С. Мишкіна банки розглядаються виключ­но як фінансові посередники. У російському підручнику «Гроші, кредит, банки» за редакцією О. І. Лаврушина банки вважаються переважно підприємствами: «Більш плідним є вихідне положення про те, що банк є підприємством... Виробничий характер банку проглядається насамперед у тому, що він створює свій власний специфічний продукт». До таких продуктів відносять передовсім платіжні засоби, що продукуються банками.

Проте між цими підходами немає непереборної суперечності. Все залежить від того, з яких позицій розглядати банк — з макро- чи мікроекономічних. Якщо з макроекономічних, коли банк є учасником руху капіталу в процесі суспільного відтворення, він неминуче буде зведений до посередника фінансового ринку. Як­що ж з мікроекономічних, коли банк аналізується як комерційна структура, один з багатьох конкуруючих суб'єктів ринку, то зра­зу виникає питання, з чим він виходить на ринок і що протистав­ляє своїм конкурентам. У цьому разі банк неминуче опиняється в ролі продавця своїх продуктів, а значить і їх продуцента, тобто підприємства. Отже, є підстави розглядати банк і як фінансового посередника, і як підприємство — продуцента особливих продук­тів для ринку.

Функції банків

Будучи самостійними суб'єктами грошового ринку, банки виконують певні економіч­ні функції, в яких конкретизується їх сутність та призначення. У літературі, на жаль, найчастіше функції банків ототожнюються з певними напрямами чи видами їх діяльності, а то й просто з окремими операціями. Такий підхід до визначення функцій банків не правомірний.

Функція банку — більш складне, глибоке явище, ніж операція. Вона характеризує банк як абстрактну економічну структуру з макроекономічних позицій, з позицій її місця в економічній сис­темі взагалі і впливу на все економічне середовище, в якому банк функціонує. Функція — це те, що властиве кожному банку пос­тійно, незалежно від того, які конкретні операції він виконує в даний момент. Операція ж характеризує певний вид роботи банку тільки в даний момент і стосовно лише окремого економічного суб'єкта, тобто на мікрорівні.

Ураховуючи викладене вище, можна зробити висновок, що банки виконують такі функції:

• трансформаційну;

• емісійну.

Трансформаційна функція банків зумовлена посередницькою, місією банків взагалі і їх особливим місцем серед фінансових посередників зокрема. Полягає вона в зміні (трансформації) таких якісних характеристик грошових потоків, що проходить через банки, як рівень ризикованості, строковість, обсяги та просторове спрямування.

У зв'язку з цим можна виділити такі напрямки цієї функції:

• трансформація ризиків;

• трансформація строків;

• трансформація обсягів;

• просторова трансформація.

Трансформація ризиків полягає в тому, що банки акумулюють грошові кошти з високим ризиком, вживаючи відповідних заходів, можуть звести ці ризики для своїх вкладників та акціонерів до мі­німуму. До таких заходів належать: диверсифікація активів, ство­рення резервів, диференціація процентних ставок залежно від ри­зикованості кредитів, страхування депозитів тощо. Завдяки цим заходам банки беруть на себе переважну частину ризиків неповер­нення вкладень (кредитних, інвестиційних).

Трансформація строків означає, що, мобілізуючи значні обся­ги короткострокових коштів і постійно поповнюючи їх, банки ді­стають можливість деяку їх частину спрямовувати в довгостроко­ві позички та інші довгострокові активи. Це вигідно не тільки банкам (вони одержують більш високий дохід), а й їхнім клієн­там. Позичальники одержують можливість профінансувати дов­гострокові проекти, а вкладники банків — одержати більший дохід за своїми вкладами.

Трансформація обсягів капіталів виявляється в тому, що, мо­білізуючи великі обсяги дрібних вкладів, банки дістають можливість акумулювати великі маси капіталу для реалізації масштаб­них проектів. Без банків ці кошти залишались би розпороше­ними, використовувалися б з низькою віддачею чи взагалі не ви­користовувалися б.

Просторова трансформація означає, що банки можуть аку­мулювати ресурси з багатьох регіонів і навіть з інших країн і спрямувати на фінансування проектів одного регіону, однієї країни, одного об'єкта. Таким чином розсуваються географічні межі грошового ринку, він перетворюється у міжнародний і сві­товий, що полегшує балансування попиту і пропозиції на грошо­вому ринку в будь-якому місці світового ринку.

Емісійна функція банків полягаєте тому, що тільки вони, мо­жуть створювати, додаткові платіжні засоби і спрямовувати їх в оборот, збільшуючи пропозицію грошей, або ж вилучати їх з обо­роту, зменшуючи пропозицію грошей. Цю функцію виконує як центральний банк, емітуючи готівкові та депозитні гроші, так і комерційні банки, емітуючи депозитні гроші через механізм грошово-кредитного мультиплікатора. Детально ця функція банків була розглянута в розд. 7.

В економічній літературі називають й інші функції банків, на­приклад функцію акумуляції коштів, функцію регулювання гро­шового обороту. На нашу думку, акумуляція коштів є складовою трансформаційної функції, оскільки будь-який вид трансформації вимагає попередньої акумуляції грошових коштів. Регулювання грошового обороту теж досягається через дві названі нами функ­ції — трансформаційну та емісійну. Через першу здійснюється структурне, якісне регулювання грошового обороту, а через дру­гу — кількісне: маси грошей в обороті та загальної пропозиції грошей. Тому виділяти такі функції навряд чи є потреба. Проте це питання вимагає подальшого, більш глибокого вивчення.

Свої функції комерційні банки реалізують через виконання пев­ного набору операцій. Перелік операцій, які може здійснювати су­часний комерційний банк, змінюється залежно від країни та виду банку. Коло операцій, що можуть виконувати найбільш універсаль­ні банки, якими є німецькі комерційні банки, показано на рис. 10.2.

Рис. 13.2. Основні види операцій та послуг сучасного універсального комерційного банку (на прикладі Німеччини)

Окремі операції банків будуть розглянуті в розділах 14 та 15.

Дата добавления: 2017-02-01