Тема 1: правове і нормативне регулювання охорони праці

Висновок

Хлібобулочні вироби із зерна слугують основою харчування людей. Із зернових продуктів організм людини отримує біля половини вживаного білка, 15% жирів і близько 70% вуглеводів. Зерно пшениці може забезпечити організм людини необхідними для нормальної життєдіяльності вітамінами групи В. Хлібні вироби також містять потрібні мікро- і мікроелементи. [8]

Хлібобулочні вироби є зерновою харчовою основою, що є дуже зручною для фортифікації із корекцією хімічного складу.

Здобні сухарі є продуктом масового вжитку, що створює ще більшу необхідність для збалансування складу нутрієнтів методом комбінування з поліфункціональними інгредієнтами.

Проаналізувавши склад і технологію виробництва сухарів «Особливі», можна зробити висновок, що підвищення вмісту в них ессенціальних речовин, мікро- і макронутрієнтів, шляхом внесення до рецептури корисних та необхідних речовин, особливо біологічно активних, дозволить створити принципово нові харчові продукти функціонального, а можливо навіть лікувально-профілактичного призначення. І це, в свою чергу, дасть можливість підвищити рівень здоров’я нації.

План викладу матеріалу

1.Основні положення Закону України "Про охорону праці".

2.Принципи державної політики в галузі охорони праці.

3.Законодавство про гарантії прав працівників на
охорону праці.

4.Охорона праці жінок, неповнолітніх та осіб зі
зниженою працездатністю.

5.Державне соціальне страхування від нещасного
випадку на виробництві та професійного захворювання.

6.Відповідальність за порушення законодавства про
охорону праці.

7.Громадський контроль за дотриманням
законодавства про охорону праці.

"Загальна декларація прав людини", прийнята ООН (1997), проголосила право кожного на справедливі та сприятливі умови праці, складовою частиною якого є такі умови, які відповідають вимогам безпеки та гігієни.

Право на безпечні умови праці визнано в Україні одним з конституційних прав людини і громадянина. Україна однією з перших держав на пострадянському просторі прийняла спеціальний закон "Про охорону праці" (14 жовтня 1992 р.). Цей закон (зі змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 21 листопада 2002 р. М229-ІУ) комплексно регулює питання охорони праці. Разом з Кодексом законів України про працю, Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів він складає основу українського законодавства про охорону праці.

Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, крім тих, що передбачені законодавством України про охорону праці, застосовуються норми міжнародного договору.

1. Основні положення Закону України "Про охорону праці"

Закон України "Про охорону праці" визначає основні положення:

ü щодо реалізації конституційного права громадян про охорону їх життя і здоров'я в процесі трудової діяльності;

ü регулює за участю відповідних державних органів відносини між роботодавцем або уповноваженим ним органом і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища;

ü встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні.

Нова редакція Закону України "Про охорону праці" містить преамбулу і дев'ять розділів:

Розділ І. "Загальні положення" (ст. 1-4).

Розділ II. "Гарантії прав на охорону праці" (ст. 5-12).

Розділ III. "Організація охорони праці" (ст. 13-24).

Розділ IV. "Стимулювання охорони праці" (ст. 25-26).

Розділ V. "Нормативно-правові акти з охорони праці" (ст. 27-30).

Розділ VI. "Державне управління охороною праці" (ст. 31-37).

Розділ VII. "Державний нагляд і громадський контроль за охороною праці" (ст. 38-42).

Розділ VIII. "Відповідальність за порушення законодавства про охорону праці" (ст. 43-44).

Розділ IX. "Прикінцеві положення", де вказуються строки набрання чинності закону і необхідність приведення законодавчих активів та інших нормативно-правових актів у відповідність з цим законом.

Закон України "Про охорону праці" визначає основні поло­ження щодо реалізації конституційного права працівників на належні безпечні умови праці, на охорону їх життя і здоров'я в процесі трудової діяльності, регулює за участю відповідних органів державної влади відносини між роботодавцем і пра­цівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого сере­довища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні.

Найважливіші надбання Закону України "Про охорону праці"

> встановлення норм прямої дії щодо порядку організації охорони праці безпосередньо на підприємстві, в установі, організації будь-якої форми власності, чітке визначення функцій, обов'язків, прав, відповідальності роботодавця та працівників, забезпечено визначення законом основоположних складових частин системи управління охороною праці на виробничому рівні;

> зміцнення позиції та підтвердження вагомого статусу служб охорони праці щодо прав і повноважень працівників цих служб, їх підпорядкування безпосередньо керівникові та прирівнення до основних виробничо-технічних служб підприємства, необхідність створення служб охорони праці як на підприємствах, так і в усіх органах управління, включаючи місцеві державні адміністрації;

> визначення вагомого місця та ролі колективного (трудового) договору підприємства у вирішенні завдань охорони праці, забезпечення прав і соціальних гарантій працівників;

-> встановлення порядку створення в Україні власної нормативної бази з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища згідно з вимогами сьогодення, із врахуванням ринкових перетворень та необхідності забезпечення єдиних державних нормативів з охорони праці на рівні, не нижчому від міжнародних стандартів;

> визначення курсу на забезпечення безперервного якісного навчання населення з питань безпечної життєдіяльності та охорони праці, впровадження у всіх навчальних закладах системи освіти відповідної дисципліни;

> започаткування підготовки спеціалістів з охорони праці у технічних вищих закладах освіти країни;

> поширення принципів демократизму і гласності на сферу охорони праці. Закріплення за відповідальними посадовими особами всіх рівнів та роботодавцями обов'язків щодо надання працівникам, населенню країни або відповідного регіону вичерпної інформаціїпро стан умов і безпеки праці, причини аварій, нещасних випадків, профзахворювань та про вжиті профілактичні заходи;

> забезпечення активної участі професійних спілок та інших громадських формувань у роботі щодо поліпшення охорони праці, створення можливостей для застосування ряду нових громадських інститутів: комісій з питань охорони праці підприємства, уповноважених трудового колективу з цих питань тощо.

Дія Закону України " Про охорону праці" поширюється на всіх юридичних та фізичних осіб, яківідповідно до законодавства використовують найману працю та найманих працівників.

2. Принципи державної політики в галузі охорони праці

Державна політика в галузі охорони праці визначається відповідно до Конституції України Верховною Радою України. Вона спрямована на створення належних безпечних і здорових умов праці, запобігання нещасним випадкам та професійним захворюванням.

Основні принципи державної політики в галузі охорони праці:

ü пріоритет життя і здоров'я працівників, повна відповідаль­ність роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці;

ü підвищення рівня промислової безпеки шляхом забезпечення суцільного технічного контролю за станом виробництв, технологій та продукції, а також сприяння підприємствам у створенні безпечних та нешкідливих умов праці;

ü комплексне розв'язання завдань охорони праці на основі загальнодержавної, галузевих, регіональних програм з цього питання та з урахуванням інших напрямів економічної і соціальної політики, досягнень в галузі науки і техніки та охорони довкілля;

ü соціальний захист працівників, повне відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;

ü встановлення єдиних вимог з охорони праці для всіх підприємств та суб'єктів підприємницької діяльності неналежно від форм власності та видів діяльності;

ü адаптація трудових процесів до можливостей працівника з урахуванням його здоров'я та психологічного стану;

ü використання економічних методів управління охороною праці, участь держави у фінансуванні заходів щодо охорони праці, залучення добровільних внесків та інших надходжень на ці цілі, отримання яких не суперечить законодавству;

ü інформування населення, проведення навчання, професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці;

ü забезпечення координації діяльності органів державної влади, установ, організацій, об'єднань громадян, що розв'язують проблеми охорони здоров'я, гігієни та безпеки праці, а також співробітництва і проведення консультацій між роботодавцями та працівниками (їх представниками), між усіма соціальними групами під час прийняття рішень з охорони праці на місцевому та державному рівнях;

ü використання світового досвіду організації роботи щодо поліпшення умов і підвищення безпеки праці на основі міжнародного співробітництва.

В реалізації державної політики щодо охорони праці значну роль має відіграти "Національна програма поліпшення стану безпеки гігієни праці та виробничого середовища на 2001-2005 рр.". На основі цієї програми, затвердженої Кабінетом Міністрів України, розроблені галузеві та регіональні програми поліпшення стану охорони праці.

З метою підвищення ефективності державного нагляду за охороною праці Указом Президента України від 18 вересня 2002 р. № 834 на базі Державного департаменту з нагляду за охороною праці утворено Держкомітет України з нагляду за охороною праці як центральний орган виконавчої влади.

Дата добавления: 2017-02-01