Зміна активності ензимів при різних патологічних станах

Роль ензимів у клінічних дослідженнях

Ензимна діагностика має широке застосування. Це зумовлено, перш за все, її клінічним значенням, чутливістю та специфічністю, методичними особливостями її визначення, затратами часу та праці, а також вартістю виконання аналізу. Найчастіше у біологічних рідинах (кров, сеча) досліджують активність амінотрансфераз (АсАТ, АлАТ), фосфатаз (КФ і ЛФ), амілази, g-глутамілтранспептидази, ЛДГ та її ізоензимограми, дегідрогенази a-гідроксимасляної кислоти, холінестерази та ліпази.

Дослідження ензимів сироватки крові застосовують у клініці для вирішення різних завдань: встановлення діагнозу; проведення диференційної діагностики; оцінки динаміки перебігу захворювання; визначення ефективності лікування та ступеня одужання, а також з прогностичною метою.

Відомо три типи змін активності ензимів при патології: гіперензимемія – підвищення, гіпоензимемія – зниження активності ензимів порівняно з нормою, дисензимемія – поява в крові ензимів, які в нормі не виявляють.

Активність ензимів у клініко-біохімічних дослідженнях здебільшого виражають у каталах або його частках на 1 л (кат/л = моль/с = моль/(с×л), мкат/л = ммоль/(с×л), мккат/л = мкмоль/(с×л), нкат/л = нмоль/(с×л), інколи виражають числом одиниць ензимної активності на 1 мг білка (питома активність ензиму).

Про кількість ензиму судять за швидкістю реакції при визначеній температурі, рН середовища, концентрації субстрату. Зазвичай, активність ензиму вимірюють за швидкістю ензимної реакції, яка пропорційна концентрації ензиму. На активність ензиму можуть впливати присутні в середовищі коензими, активатори й інгібітори. Про швидкість ензимної реакції судять за швидкістю взаємодії субстрату або за швидкістю утворення продукту реакції.

Для кількісної оцінки активності ензиму комісія з ензимів міжнародної біохімічної спілки рекомендувала стандартну міжнародну одиницю. За одиницю активності (ЕІ) будь-якого ензиму приймають ту його кількість, яка в оптимальних умовах каталізує перетворення 1 мкмоль субстрату за 1 хв (мкмоль/хв).

8.3.1. Захворювання печінки. Розрізняють три типи змін активності ензимів плазми крові при захворюваннях печінки:

1. Вивільнення цитоплазматичних (меншою мірою, мітохондріальних) ензимів з клітин ушкодженої паренхіми печінки.

2. Вивільнення ензимів, пов’язаних із плазматичними мембранами (під час холестазу).

3. Порушення вивільнення ензимів внаслідок зниження інтенсивності їх синтезу.

Відзначають активність амінотрансфераз, які вважають стандартними ензимами, характерними для виявлення пошкодження гепатоцитів, що обумовлено простотою відповідних методів і традиціями (мал. 39).

Мал. 39. Зміна активності амінотрансфераз у сироватці крові при вірусному гепатиті

АлАТ характерніша для печінки і має вищу активність порівняно з АсАТ. Гепатоцелюлярні захворювання характеризуються зростанням АлАТ, помірним підвищенням активності ЛФ і γ-глутамілтранспептидази (ГГТФ) (у 3 рази понад норму), якщо вони не супроводжуються обструктивними процесами (табл. 8). Під час ушкодження печінкової паренхіми їх вивільнення незначне, проте суттєво зростає під час холестазу. Ці ензими допомагають диференціювати різні типи жовтяниці, але головне значення вони мають під час захворювань печінки, які перебігають без жовтяниці.

Таблиця 8. Ензими гепатоцитів, активність яких визначають

Дата добавления: 2017-02-01