Функціоналістський та конфліктологічний підходи 13 страница

Основним напрямом міжгенераційної та внутрішньогенераційної мобільності було соціальне сходження, посідання високо-статусних позицій у суспільстві, але й зустрічний рух уздовж соціальної ієрархії також був досить жвавим. Стосовно України не доводиться говорити про закріплення певної групи або прошарку за мало при вабливою, тяжкою фізичною працею. Дослідження зайнятості виявили, що категорія робітників декваліфікованої праці формується поступово і становить 6—7 % обстежених. На ці позиції переміщуються індивіди, що раніше виконували більш кваліфіковану працю. До того ж від 2/б до 2/з їх мають професійну і навіть вищу освіту. Для них процес мобільності виявився процесом декваліфікації, відмови від набутих знань та умінь, опусканням до самої основи соціальної піраміди.

Отже, у другій половині XX ст. мобільність в Україні — процес масовий та інтенсивний навіть усупереч обмеженням щодо переміщення індивідів між нерівноцінними позиціями. Однак наявні перепони не можуть стримати наростаюче бажання індивідів шукати кращої долі, сходити до вершин соціальної ієрархії. Структура нерівності проникна. Саме тому соціальну мобільність здійснив багато хто з тих, для кого вона була не стільки проблемою вибору, скільки нагальною необхідністю уникнути умов, що визнавалися неприйнятними.

Основні поняття і терміни розділу

Аномія — стан відсутності загальнозначущих норм поведінки і взаємодії або цинічне ігнорування їх.

Влада — контроль над благами і ресурсами, який дає можливість досягти визначеної мети навіть за умови опору інших, здатність ефективно впливати на поведінку окремих індивідів і груп.

Категорії населення — сукупність індивідів, виділена за однією чи кількома ознаками.

Клас — основний елемент економічної структури індустріального суспільства; його характеризує становище в економіці (класова ситуація) і певні культурні особливості стилю життя і світосприймання.

Роль — складна дія, яка: а) спрямована на досягнення певної мети; б) пропонує засоби реакції на конкретну ситуацію; в) встановлює порядок завдяки координації зусиль принаймні двох індивідів; г) виконується в межах інституціональної системи цінностей.

Соціальна група — сукупність індивідів, що має певну культуру і статусно-рольову структуру.

Соціальна мобільність — процес переміщення між функціонально та ієрархічно організованими елементами соціальної структури.

Соціальна структура — організована функціонально та ієрархічно множина спільнот і спільностей.

Статус — вище або нижче положення (позиція) індивіда на шкалі тієї чи іншої об'єктивної або суб'єктивної ознаки; певний ранг, приписуваний індивідами, організаціями, громадською думкою.

Статусні групи — сукупність індивідів, що мають однаковий статус, позитивно чи негативно оцінюються з огляду на авторитет і престиж, дотримуються певного стилю життя.

Стиль життя — зразки і моделі споживання матеріальних, соціальних і культурних благ; певний смак і навички дотримуватися правил і ритуалів, що регулюють повсякденне життя.

Стратифікація — процес формування і стійкого в часі відтворення нерівних за можливостями задоволення потреб спільнот і спільностей.

Рекомендована література

Дарендорф Р. Тропы из утопии. — М.: Праксис, 2002, Гл.15.

Заславская Т.Н., Рывкина Р.В. Социология экономической жизни. — Новосибирск: Наука, 1991. — Гл. 12.

Изменение социально-классовой структуры общества в условиях его трансформации. —X.: Основы, 1997.

Куценко ОД. Общество неравных. Харьковский национальный университет им. В.Н. Каразина. — Харьков, 2000.

Макеев СЛ. Социальные перемещения в крупном городе. — К.: Наук, думка, 1989.

Макеев СЛ., Оксамитная С.Н., Швачко EJ$. Социальная идентификация и идентичности. —К.: Ин-т социологии HAH Украины, 1996.

Межгенерационная трудовая мобильность. — К.: Наук, думка, 1988.

Оссовская М. Рыцарь и буржуа: Исследования по истории морали. — М.: Прогресс, 1987.

Подвижность структуры. Современные процессы социальной мобильности. — К.: Ин-т социологии HAH Украины, 1999.

Рывкина PJJ. Социальная структура общества как регулятор развития экономики // Семья и воспроизводство структуры трудовой занятости. — К.: Наук, думка, 1984.

Сорокин П. Человек. Цивилизация. Общество. — М.: Политиздат, 1992.

Титма MX., Саар ЭЛ. Молодое поколение. — М.: Мысль, 1986.

Черноволенко В.Ф., Оссовский ВЛ., Паниотто ВЛ. Престиж профессий и проблемы социально-профессиональной ориентации молодежи. — К.: Наук, думка, 1979.

Шкаратан О.И. Социальная структура: иллюзии и реальность // Социология перестройки. — М.: Наука, 1990.

Шкаратан ОМ. Социальная структура населения города // Город: проблемы социального развития. — Л.: Наука, 1982. — С. 63—73.

Экономическая социология и перестройка. — М.: Прогресс, 1989. — С. 69—89.

Blau P., Duncan O.D. The American Occupational Structure. — New York: John Wiley Sons, 1967.

Dahrendorf R. Essays in the theory of society. — Stanford, Calif.: Stanford university press, 1969.

Davis K.t Moore W, Some principles of stratification // American sociological review. — 1945. — № 10. — P. 242—249.

Goldthorpe J., Llewellyn C, Payne C. Social mobility and class structure in modern Britain. — New York: Oxford university press, 1987.

Hauser Rt Featherman D. The process of stratification. New York: Academic press, 1977.

Lenski G. Power and privilege. — New York: McGraw-Hill, 1966.

Parsons T. A revised analitycal approach to the theory of social stratification // Essays in sociological theory. — New York: Free press, 1964. — P. 386—440.

Parsons T. Essays in sociological theory. — New York: Free press, 1964.

Weber M. From Max Weber: Essays in sociology / Edited and translated by Hans H. Gerth and C. Wright Mills. — New York: Oxford university press, 1946.

Wright E.O. Class, crisis and state. — New York: Schocken books, 1978.

Wright E.O. Classes. — London: Verso, 1985.

< Попередня ЗМІСТ Наступна >

Украинская Баннерная Сеть

Украинская Баннерная Сеть

Самые известные Украинки худеют именно так

Диета, которой нет равных в мире!

Розділ 5.СОЦІАЛЬНА ОРГАНІЗАЦІЯ ТА СОЦІАЛЬНА ІНСТИТУЦІЯ

Суспільні відносини, які об'єднують людей у сталі спільноти, реалізуються у формі соціальних дій, тобто, за Максом Вебером, дій людей, орієнтованих на минулу, теперішню або очікувану в майбутньому поведінку. Кожна соціальна дія — результат прагнень індивідів, їхнього бачення та інтерпретації власних потреб, інтересів, стану усвідомлення і врахування соціальної ситуації, яка обмежує можливість задоволення їх. Кожному особистому інтересу протистоїть інтерес інших, зумовлений не лише диференціацією соціальних статусів різних людей, а й розмаїттям бачення змісту потреб і інтересів, засобів задоволення їх, особливо за умов обмежених ресурсів. Що ж упорядковує соціальні дії акторів драми, яку ми називаємо суспільним життям, стає перешкодою на шляху до хаосу війни всіх проти всіх, дає змогу зберігати форми колективного життя та соціальний порядок?

Перш ніж відповісти на це запитання, з'ясуємо, що ми маємо на увазі, користуючись терміном "соціальний порядок".

Загальновизнаним є твердження, що люди не можуть існувати нормально без колективних об'єднань, за межами суспільства (навіть Робінзону було конче потрібно спілкуватися з П'ятницею). Однак, як слушно зауважує у своєму підручнику "Соціологія" Нейл Смелзер, "незважаючи на явні переваги колективного життя порівняно з індивідуальним, суспільства зберігаються не автоматично". Потрібні зусилля, щоб досягти такого стану взаємозв'язку, упорядкування процесів задоволення потреб і реалізації інтересів індивідів, щоб спільнота як цілісність існувала, виконувала свої функції і досягала своїх цілей, тобто соціальний порядок — це така взаємодія складових елементів спільноти, результатом якої є її певна цілісність. Отже, в суспільстві упорядкуванню, певній регламентації підлягає будь-яка індивідуальна поведінка, що становить зміст публічного життя на відміну від життя приватного.

Публічне — все те, що в межах певної культури, традиції і стану компетентності громадської думки про засади суспільного життя вважається (справедливо чи ні — то інша справа) істотним, важливим для долі соціальної групи, задоволення її потреб, реалізації загальних цінностей. Думка членів певної соціальної групи, спільноти, суспільства з приводу того, яка поведінка істотна для збереження цілісності соціуму, а яка — ні, може бути хибною, але оскільки вона вважається правильною, то спонукає до створення норм регуляції, які вимагають або забороняють певні дії.

Від сфери публічного слід відрізняти сферу приватного. Приватним вважається все те, що в суспільній свідомості не має значення для долі спільноти, а тому вона не цікавиться ним і не контролює його. Отже, коли йдеться про соціальний порядок, мається на увазі порядок у сфері публічного життя, певні правила "соціальної гри".

Виникає запитання: що буде, коли індивіди, орієнтовані в соціальних діях на власний інтерес, не дотримуватимуться цих правил? Таку ситуацію вельми образно репрезентував М. Вебер: "Якщо гравці в карти "дізнаються" про те, що прийнятих правил гри взагалі більше ніхто не дотримується, або як тільки з'ясується, що шансу, який звично враховується, не існує об'єктивно і тому на нього вже не зважають (шанс на те, що вбивця, наприклад, цікавитиметься встановленим порядком, котрий він свідомо порушує саме тому, що таке порушення не матиме згубних для нього наслідків), — у цьому разі цей встановлений порядок емпірично більше не існує, а тому не існують і відповідні спільноти в суспільстві"**.

* Смелзер Я. Социология. — M.: Феникс, 1994. — С. 79.

** Вебер M, О некоторых категориях понимающей социологии // Вебер M. Избранные произведения. — M.: Прогресс, 1990. — С. 513.

Які ж соціальні суб'єкти продукують правила гри, дотримання яких у певному сенсі робить з автономних індивідів соціальну групу, громаду, суспільство взагалі? Такими суб'єктами є соціальні організації і соціальні інституції. Саме вони задовольняють соціальні потреби в інтеграції суспільства, підтримують його цілісність, створюючи для цього відповідні умови. Американські соціологи Герхард та Джин Ленскі склали перелік головних елементів, необхідних для підтримання життєдіяльності суспільства, збереження його цілісності. Він має такий вигляд.

1. Комунікація між членами суспільства. У будь-якому суспільстві існує спільна мова.

2. Продукування товарів і послуг, потрібних для підтримання життєдіяльності членів суспільства,

3. Розподіл товарів і послуг.

4. Захист членів суспільства від будь-якої небезпеки.

5. Репродукція членів суспільства шляхом біологічного розмноження і засвоєння індивідами культури в процесі соціалізації.

в. Контроль за поведінкою членів суспільства, спрямований на створення умов для плідної діяльності суспільства, а також регуляція конфліктів між індивідами і групами.

Саме цю роботу покликані виконувати такі організації та інституції, як ринок, підприємства й установи, родина і навчальні заклади, заклади охорони здоров'я, правові й державні структури. Саме вони організовують спільну діяльність людей, регулюють використання матеріальних і духовних ресурсів, необхідних для задоволення соціальних потреб.

У повсякденній мові, а часто-густо і в наукових текстах терміни "організація" і "інституція" використовують як взаємозамінні. Хтось, наприклад, говорить "у моїй інституції", маючи на увазі установу, де він працює. І це не випадково, оскільки зміст цих понять значною мірою збігається і певні десигнати одного з них водночас можуть бути десигнатами іншого. Однак, хоча зміст поняття соціальної інституції близький до змісту поняття соціальної організації, вони не тотожні. На цю обставину слушно звертає увагу польський соціолог Антоні Камінський, підкреслюючи, що кожна соціальна інституція — це організація, однак не кожна соціальна організація є інституцією.

Відомо, що будь-яка наукова дисципліна має формулювати висновки й узагальнення, користуючись термінами з точно визначеним змістом. Звісно, створення обов'язкової для всіх термінології - складне завдання, а розв'язання його проблематичне. Однак бажано принаймні, щоб завжди чітко обумовлювався сенс, в якому використовується той чи інший термін, його зміст, адже саме поняття — це ті цеглини, з яких будується теорія будь-якого рівня. Виходячи з цих міркувань, більш докладно розглянемо зміст понять, які в сучасній соціології позначаються термінами "соціальна організація" і "соціальна інституція".

< Попередня ЗМІСТ Наступна >

Украинская Баннерная Сеть

Украинская Баннерная Сеть

Вы не поверите, как ДЕШЕВЕЕТ техника!

Новейшие фотоаппараты по "приземленным" ценам!...

§ 1. Зміст поняття "соціальна організація"

Метр польської і світової соціології Ян Щепанський у своїй праці "Елементарні поняття соціології" (1970) починає розгляд існуючих дефініцій організації з метафори. Він пише: "Можна порівняти соціальний зв'язок із системою шнурків і ниток, які зв'язують членів спільноти, керують їхніми діями, тримаючи їх у шорах, змушуючи їх виконувати певні дії і не даючи змоги робити інші. Такі шнурки і нитки не повинні плутатися, паралізувати одне одного. Вони мають доповнювати одне одного, аби регулювати процес упорядкованим засобом, — інакше кажучи, вони мають бути організовані".

Спробуємо від метафори перейти до більш точного визначення змісту поняття соціальної організації. На заваді стає той факт, що термін "організація" набуває різних значень залежно від контексту його застосування.

В одному розумінні термін "організація" тлумачиться як цільова група, створена для реалізації певних цілей за допомогою раціональних засобів, економії зусиль, раціонального поділу праці між членами групи, координації їхніх дій за допомогою керівних органів. На думку Н. Смелзера, організація — це велика соціальна група, сформована для досягнення визначених цілей.

В іншому розумінні термін "організація" розглядається як комплекс засобів управління і керівництва людьми, координації їхніх дій, гармонізації зусиль, спрямованих на досягнення визначених цілей більшості індивідів, які виконують окремі завдання.

Нарешті, під організацією розуміють сам процес регуляції соціальних дій, спрямованих на реалізацію певних цілей, тобто підкреслюється поведінковий аспект процесу.

"Соціологізувати" визначення змісту поняття організації спробував Я. Щепанський. На його думку, соціальна організація будьякої спільноти — це така сукупність зразків поведінки, настанов, соціальних ролей, засобів соціального контролю, яка забезпечує співжиття членів спільноти, гармонізує множину їхніх прагнень і дій у процесі задоволення потреб, а також сприяє розв'язанню проблем і конфліктів, які виникають під час спільного життя.

Своє визначення Я. Щепанський ілюструє прикладами з організації життя групи студентів. Тут ми маємо справу з елементами загальної організації навчального закладу, встановленої законами про освіту, такими як певний порядок занять, обов'язки студентів і викладачів, з прийнятими зразками поведінки і взаємовідносин, а також з нормами, що регулюють взаємини членів колективу вищого закладу освіти, та ін. Все це разом приводить до того, що студенти, які вступили до навчального закладу, керуючись особистим інтересом — здобути фахові знання і диплом, живуть і співпрацюють у групі упорядковано, не прагнучи реалізувати особисті інтереси за рахунок прав і прагнень інших, і таким чином життя студентської групи йде упорядкованим, "нормальним" шляхом. Отже, соціальна організація — це комплекс засобів, за допомогою яких спільнота підтримує внутрішню рівновагу, певний порядок у своєму середовищі.

Аналізуючи сутність соціальної організації, А. Камінський ілюструє її дії на прикладі упорядкування дорожнього руху. Правила дорожнього руху достатньо подані в Цивільному кодексі й обов'язкові для всіх водіїв та пішоходів. Допоміжну функцію в регулюванні руху виконують різні дорожні знаки. За дотриманням правил руху на дорогах стежать спеціальні служби (ДАІ, дорожня міліція). На роздоріжжі, де небезпека для транспорту і пішоходів зростає, з'являються міліціонери-регулювальники. Якщо поряд є кілька перехресть, дії регулювальників координуються. Міліція узгоджує свої дії з роботою світлофорів, останні можна підключити до комп'ютера, щоб, скажімо, забезпечити "зелену хвилю" для транспорту, та ін.

Приклад організації дорожнього руху свідчить, що соціальна організація виявляється в різних вимірах суспільного життя. Не випадково автори, які оперують терміном "соціальна організація", позначають ним онтологічні аспекти суспільного буття. Залежно від контексту, де використовується цей термін, акцентуються його матеріальний (організація — це група), атрибутивний (організація — це упорядкованість) або поведінковий (організація — це процес) аспекти.

Отже, організація спільноти людей, наприклад соціальної групи, виявляється:

1) у розподілі соціальних дій відповідно до статусів та ролей у групі;

2) взаємодоповненні цих диференційованих дій;

3) стабільності, тривалості у часі статусної та ролевої структури;

4) відносній незалежності соціальних дій від персони, що їх виконує. Дія має відбуватися навіть тоді, коли повністю або частково змінюється склад групи;

5) факті, що певні відхилення від встановлених дій викликають негативні санкції, а деякі — позитивні або взагалі не беруться до уваги. Негативні санкції — це осудження, іронія, догана, виключення з групи, позбавлення волі, страта. Позитивною санкцією може бути визнання, похвала, нагорода та ін.

Ступінь відхилення від усталених зразків соціальної дії, зміст і модальність санкцій різні в різних групах, неоднакові для окремих категорій у межах тієї самої соціальної групи, для індивідів з різними соціальними статусами. Як ведеться: "Що попові можна, то дякові — зась".

Всі ці прояви соціальної організації в групі свідчать про те, що діяльність людей в її межах зумовлена нормами і певними вимогами до того, як повинен діяти член спільноти в тій чи іншій ситуації. Ці норми становлять систему, яка охоплює сферу права, моралі, звичаїв і регулює поведінку в соціальній групі та в суспільстві взагалі. Оскільки у своїх діях індивіди обмежені наявними соціальними відносинами, можна і соціальну організацію визначити як систему нормативно обумовлених і санкціонованих соціальних відносин між індивідами в межах групи, між окремим членом групи і груповими цінностями і, нарешті, між ним та представниками інших груп і їхніми цінностями.

< Попередня ЗМІСТ Наступна >

Украинская Баннерная Сеть

Украинская Баннерная Сеть

Новая методика похудения, 260 грн

Очень быстро убрать жир на бедрах

§ 2. Типи соціальних організацій

Ще кілька століть тому все соціальне життя, задоволення соціальних потреб, турбота про здоров'я, навчання, піклування про старих відбувалися в межах родини, сусідської групи, сільської спільноти. Формування сучасних індустріальних та постіндустрі-альних суспільств зі складною соціальною структурою, розгалуженим поділом праці, диференціацією соціальних потреб та інтересів вимагало нових форм задоволення останніх, нових способів встановлення і збереження соціального порядку. Виникла потреба у створенні великої кількості організацій. Як зауважив Н. Смелзер, ми починаємо наше життя в організації й організовано залишаємо цей світ. Пологовий будинок, дитячий садок, школа, виробництво або установа, армія, міліція, банки, магазини, установи охорони здоров'я, соціального захисту і наприкінці бюро ритуальних послуг — ці та багато інших організацій регламентують все публічне життя. Спробуємо упорядкувати цей різноманітний світ організацій.

Організації, які регулюють соціальне життя, можна передусім поділити на такі, що сформовані свідомо, рефлексивно, немовби заздалегідь сплановано, та організації, які створюються поступово в процесі спільного життя, набуття соціального досвіду, коли рефлексія відіграє не плануючу, а швидше коригуючу роль.

Перший тип організації виникає як результат узагальнення в нормах і санкціях більш або менш раціонального аналізу соціальної дійсності, умов вирішення життєво важливих для спільноти завдань.

Другий тип створюється поступово і немовби несвідомо. Він містить у собі, як стрижень, такі норми і санкції, які певний час вже функціонували і визнавалися індивідами, але не були зафіксовані у кодексах, правилах чи загальних регламентах. Взагалі більшість таких норм не формулюються однозначно, хоча на практиці реалізуються в діях індивідів — членів групи. Про це свідчать санкції, негативні для тих, хто відхиляється у своїй поведінці від визнаної більшістю норми.

Межа між першим і другим типами організації досить плинна. Обидва типи організації — граничні, ідеальні. Організації в архаїчних суспільствах, групи типу сусідської общини, сільської громади складаються спонтанно, як умова відтворення спільного життя, і не мають прикмет, заздалегідь спланованих. У свою чергу, профспілки, установи охорони здоров'я, наукові товариства, взагалі великі групи, створені для реалізації визначених соціальних завдань, — це спільності, майже цілком сконструйовані, в яких усі основні норми і санкції чітко сформульовані у статутах. Однак слід зазначити, що кожна свідомо створена організація ґрунтується на організації або організаціях, сформованих поступово, з малою участю рефлексій. Наприклад, керівництво промисловим підприємством свідомо встановлює норми організації процесу виробництва і міжособових стосунків під час праці, спираючись на думку, що робітники підприємства засвоїли певні норми соціального співжиття, які були обов'язкові в середовищі, до якого вони належать, або на підприємстві, де вони раніше працювали.

Часто трапляється, що організаційні норми, які спочатку були встановлені свідомо й ефективність яких була контрольованою, з часом настільки глибоко засвоюються індивідами, що реалізуються ними автоматично, без урахування можливості застосування санкцій. Це свідчить про високий ступінь соціалізації суспільства. Можна провести аналогію: у добре вихованої дитини поведінка визначена не страхом покарання, а тим, що сама думка про "поганий" вчинок для неї неприємна, тому емоційно відкидається.

Існуючі соціальні організації можна поділити на формальні ft неформальні. Слід зауважити, що є різні традиції тлумачення цього поділу. На це звертає увагу у своїх лекціях український соціолог Валерій Хмелько. В українській мові термін formal organization часто перекладають як "формальна організація". Однак українське слово "формальний" не має деяких значень, властивих англійському слову formal. Наприклад, formal, за американським словником англійської мови Вебстера, — це, крім іншого, ще й highly organised — "високоорганізований". Це значення Вебстер ілюструє словосполученням a formal garden, що перекладається не як "формальний сад", а як "парк, що доглядається".

Терміном formal organization американські соціологи позначають великі вторинні групи, які свідомо створюються для досягнення певних цілей, підкреслюючи при цьому, що останніми десятиліттями Сполучені Штати стали суспільством саме таких організацій. Це і "великий" уряд — система державної адміністрації від місцевих муніципалітетів до федерального уряду. Це також "великі" транснаціональні корпорації, "великі" лікарні, профспілки, університети тощо.

За іншою традицією, формальна організація — це система формалізованих приписів, статусів, ролей, яка встановлює раціональний поділ праці, а також забезпечує координацію дій індивідів. Натомість неформальна організація — це спонтанне утворення зразків поведінки, які передаються за допомогою традиції, звичаїв. Неформальна організація упорядковує повсякденне життя поза межами формальних організацій або ж доповнює і компенсує кодифіковані зразки поведінки; в ній функціонують переважно моральні санкції. Наприклад, на промисловому підприємстві формальна організація — це комплекс приписів, чітко сформульованих керівництвом, які регулюють поведінку персоналу в процесі виробництва. Неформальну організацію становлять усі засоби регуляції соціальних відносин і процесів, які існують або створюються на підприємстві поряд з формальною організацією, а іноді й всупереч їй.

Одним з критеріїв, за якими формальну організацію відрізняють від неформальної, є принцип легальності. Формальним є все, що легальне, встановлене розпорядженнями чи за допомогою демократичних процедур волевиявлення. Інший критерій — незалежність організаційної структури від конкретних індивідів, які виконують регулюючі функції. Слід зазначити, що за допомогою цих критеріїв не можна ясно і виразно визначитися, де формальна організація, а де неформальна. На практиці вони взаємно проникають, взаємно доповнюють одна одну.

Формування організаційних структур відбувається різними шляхами. Зважаючи на їхню специфіку, можна навести два антиподи — добровільну і тотальну (примусову) організації. Прикладом добровільних організацій є професійні та релігійні об'єднання, політичні партії (за умов демократії), різні асоціації типу наукових товариств, клуби за інтересами, самодіяльні колективи тощо. Н. Смелзер наводить три головні ознаки добровільних організацій: 1) вони створені для захисту спільних інтересів їхніх членів; 2) членство в організації є добровільним — люди можуть вільно входити до них і вільно залишати їх; 3) організації цього типу не пов'язані з державними органами. Щодо останньої ознаки, то вона властива далеко не всім добровільним організаціям, тому модифікується залежно від специфіки тієї чи іншої країни.

Протилежний тип організації — організація тотальна, або примусова. Це об'єднання, входити до якого людей примушують, навіть якщо вони цього не бажають. Н. Смелзер підкреслює: "Якщо добровільні організації створюються для захисту певних інтересів своїх членів, то примусова організація формується для "загального" суспільного блага, сутність якого формулюється державою, церквою, іншими організаціями, що мають право уособлювати загальний інтерес"*.

До них можна віднести такі організації, як шпиталі, будинки і санаторії для немічних людей, тюрми, виправні табори, різні типи примусових робіт для людей, небезпечних для суспільства, обов'язкову (не професіональну) армію, обов'язкову школу тощо.

Специфічним типом організації е бюрократія — "організація організацій". Дослідимо її детальніше.

< Попередня ЗМІСТ Наступна

§ 3. Бюрократія

У повсякденній мові слова "бюрократія", "бюрократ" мають негативне забарвлення і використовуються для позначення неефективної роботи установ, паперової тяганини, безвідповідальності чиновників, зосереджених на формальних правилах, застарілих нормах, що перешкоджають продуктивному вирішенню нагальних справ.

У соціології поняття бюрократії використовують у нейтральному значенні, як певний засіб керівництва й управління людьми, як адміністративну владу — раціональну, підпорядковану чітко встановленим і неухильно виконуваним правовим нормам. Надалі ми позначатимемо терміном "бюрократія" ієрархічну, таку, що ґрунтується на обумовлених контрактом відносинах безпосередньої службової залежності між керівником і підлеглим, організацію, персонал якої одержує постійну грошову винагороду за свою роботу.

Своїми витоками бюрократія пов'язана зі становленням товарно-грошових відносин, раціоналізацією податкових систем, упорядкуванням відносин між можновладцями й підлеглими. Притаманні XX ст. зростання й ускладнення соціальних організацій дали імпульс швидкому процесу бюрократизації їх. Щоб контролювати і регулювати різноманітну діяльність організацій та їхніх досить розгалужених структурних підрозділів, був потрібний відповідний механізм. Вперше ґрунтовний науковий аналіз цього механізму здійснив М. Вебер, який сконструював так званий ідеальний тип бюрократії. Зазначимо, що ідеальний тип — абстрагований опис певного явища на підставі багатьох реальних ознак цього явища, встановлення зв'язків, властивих якійсь історичній цілісності або перебігу подій. Це певна модель, в якій зафіксовані суттєві характеристики того чи іншого феномену і з якою порівнюються його конкретні емпіричні прояви.

Дата добавления: 2017-02-01