Поняття, призначення та функції міжнародних фі­нан­сів.

Тема 9. Міжнародні фінанси

9.1. Поняття, призначення та функції міжнародних
фі­нан­сів.

9.2. Загальна характеристика світового фінансового ринку
та його структури.

9.3. Міжнародні фінансові інститути.

Компетентності, що формуються за темою:

знання:

теоретичні основи організації та функціонування світової фінансової системи;

сутнісні характеристики світового фінансового ринку та його структури;

організація діяльності міжнародних фінансових інститутів, їх зв’язки та інформаційне забезпечення;

уміння:

аналіз джерел формування фінансів міжнародних корпорацій;

здійснення міжнародних розрахунків;

визначення перспектив розвитку міжнародних фінансів;

комунікація:

здатність до визначення сутності міжнародних фінансів та основ їх організації;

здатність до аналізу основних факторів, які впливають на функціонування структурних елементів світового фінансового ринку;

здатність до обґрунтування особливостей функціонування та розвитку міжнародних фінансових інститутів;

автономність та відповідальність:

відповідальність за прийняття рішень у визначенні пріоритетних напрямків розвитку міжнародних фінансів, впровадження передового світового досвіду функціонування фінансових відносин в практику України.

Фінансова система складається не тільки в окремо взятій країні чи регіоні і є національною, але й у міжнародному масштабі, тобто виступає як наднаціональна, інтернаціональна, міжнародна фінансова система.

Працюючи в міжнародній сфері, фінанси впливають на економічні інтереси учасників міжнародних зв'язків, виступають посередником у міжнародному інтеграційному процесі, сприяючи його розвитку і поглибленню.

Міжнародні фінанси – це система складних за структурою відносин щодо створення і використання фондів грошових коштів, необхідних для здійснення зовнішньоекономічної діяльності державами, фірмами, іншими юридичними та фізичними особами.

Міжнародні фінанси є історичною категорією, яка постійно розвивається. В основі розвитку міжнародних фінансів покладено об'єктивні соціально-економічні закони та закономірності.

Початок формування системи міжнародних фінансів ознаменували перші ознаки міжнародних товарообмінних операцій. Розвиток міжнародних фінансів зумовлений процесами міжнародної економічної інтеграції, що супроводжуються глобалізацією економічних зв'язків, широкомасштабним переміщенням капіталів, об'єднанням фінансових ресурсів у світовому масштабі.

Основними факторами становлення і розвитку міжнародних фінансів є:

виникнення світових ринків;

поглиблення процесів міжнародного поділу праці, міграції робочої сили;

інтернаціоналізація і глобалізація економічних зв'язків;

інтеграція господарських процесів країн світу і регіонів, посилений розвиток міжнародної торгівлі товарами, послугами на рівні як урядів, так і окремих суб'єктів;

розвиток валютних систем та посилення взаємного впливу валют на їх вартість;

збільшення обсягів руху капіталів з однієї країни в інші, розширення форм прояву міжнародного кредиту та системи міжнародних фінансових установ;

становлення міжнародних фінансових корпорацій;

розвиток міжнародного фінансового ринку;

посилення інтеграційних процесів у політичній та соціальній сферах;

розвиток міжнародних програм різного спрямування: гуманітарних, культурних, політичних, і, відповідно, виникнення необхідності в їх фінансуванні.

Міжнародні фінанси вивчаються в різних аспектах:

як економічна категорія – це фонди фінансових ресурсів, які створені на основі розвитку міжнародних економічних відносин і використовуються для забезпечення безперервності і рентабельності суспільного відтворення на світовому рівні та задоволення загальних потреб, що мають міжнародне значення;

з інституційного боку – це сукупність банків, валютних та фондових бірж, міжнародних фінансових інститутів, регіональних фінансових кредитних установ, міжнародних та регіональних економічних організацій і об'єднань, через які здійснюється рух світових фінансових потоків;

як економічні відносини – це відносини в грошовій формі, що виникають у процесі перерозподілу національних продуктів під час руху товарів, послуг, капіталів на світовому ринку. Включають міждержавні і транснаціональні кредитно-фінансові відносини і характеризуються участю в них іноземного елемента;

як економічний важіль – застосування різноманітних економічних засобів для досягнення максимального прибутку суб’єкта господарювання або зростання загальної вартості капіталу, який вкладений у міжнародний бізнес.

Міжнародні фінанси є однією з підсистем світового господарства, яка справляє визначальний вплив на національну та світову економіку. Вона взаємодіє із світовою валютною системою, яку характеризують такі складові як національні та резервні валюти, міжнародні колективні валюти, умови взаємної конвертованості, валютний паритет, валютний курс, національні та міжнародні механізми регулювання валютних курсів.

Водночас, міжнародні фінанси слід розглядати як цілісну систему, елементами якої є:

міжнародні розрахунки – грошові розрахунки між суб’єктами міжнародної діяльності, що пов’язані з рухом товарно-матеріальних цінностей і послуг у міжнародному обігу;

міжнародні фінансові ринки і механізми торгівлі конкретними фінансовими інструментами – валютою, кредитами, цінними паперами;

міжнародне оподаткування, як метод мобілізації фондів грошових коштів;

міжнародний фінансовий менеджмент, як система економічних рішень з приводу визначення джерел та напрямків фінансування в транснаціональних корпораціях, нейтралізації фінансових ризиків в умовах інтернаціоналізації господарського життя. Головне місце в міжнародному фінансовому менеджменті відводиться транснаціональному фінансуванню, міжнародному інвестуванню, управлінню ризиками.

Всі складові міжнародних фінансів об'єднує світове фінансове середовище – це середовище, яке визначає умови зростання світового фінансового ринку і впливає на рішення, що приймаються керівниками банків, фінансів корпорацій та інвесторами (рис. 11.1).

Протягом останніх років світове фінансове середовище стрімко змінюється під впливом постійно зростаючих міжнародних потоків капіталу. Це зростання сприяло глобалізації фінансових ринків провідних міжнародних центрів. Виникла світова фінансова мережа, що поєднала провідні фінансові центри різних країн. Найбільш активно перелив фінансових ресурсів здійснюється у таких міжнародних фінансових центрах світу, як Нью Йорк і Чикаго – в Америці, Лондон, ФранкфуртнаМайні, Париж, Цюріх, Женева, Люксембург – в Європі, Токіо, Сінгапур, Гонконг, Бахрейн – в Азії.

Зміцнення зв’язків між цими центрами обумовило фінансову революцію, ключовими аспектами якої є:

наявність міжнародних фінансових інститутів, які створюються на світовому і регіональному рівнях для сприяння економічному розвитку країн – засновників цих організацій;

міжнародна фінансова інтеграція, яка визначає напрямки і пріоритети сучасного етапу формування інтернаціоналізації господарського життя, впливає на формування принципів податкової та бюджетної політики і нарешті на стратегічні фінансові інтереси всіх країн і окремих регіонів;

швидкий розвиток фінансових інновацій. Високий рівень конкуренції між окремими фінансовими ринками та їхніми операторами, ймовірність виникнення глобальних фінансових криз сприяють розвитку нових фінансових інструментів, їхньому постійному вдосконаленню.

Внаслідок фінансової революції було забезпечено інтенсифікацію міжнародного руху капіталу, оскільки капітал спрямовується в найприбутковіші сфери світового господарства. Головним індикатором глобалізації фінансових ринків стали міжнародні фінансові потоки.

Для міжнародних фінансів характерні такі ознаки, що й для фінансів взагалі: зміна власника фінансових ресурсів, грошовий (вартісний) характер відносин, одностороннє формування і розподіл грошових фондів, а також такі, що пов’язані із специфікою їх функціонування: рух основних вартісних потоків через державний кордон тощо.

Міжнародні фінанси, як і будь-які інші, самі по собі нової вартості не створюють, але, як і будь-яка інша економічна категорія, виконують певні функції. До головних функцій міжнародних фінансів відносяться:

розподільча функція, сутність якої полягає у тому, що через механізм міжнародних фінансів здійснюється грошовий розподіл і перерозподіл світового продукту. Внаслідок існування міжнародних фінансів створюються, розподіляються і використовуються грошові фонди, забезпечуються різні потреби світового господарства.

Розподільча функція покликана сприяти організації збалансованого й ефективного світового виробництва, розвитку у всіх галузях світової економіки з метою найбільш повного задоволення потреб світового співтовариства;

контролююча функція, сутність якої в загальному вигляді полягає у здійсненні контролю за виробництвом та розподілом світового суспільного продукту у грошовій формі шляхом обліку та аналізу його руху. Результатом реалізації цієї функції є прийняття рішень щодо міжнародних фінансів, розробки поточної та стратегічної міжнародної фінансової політики;

регулююча функція, яка пов’язана із втручання міжнародних валютно-кредитних та фінансових організацій за допомогою фінансів у процес відтворення;

стабілізуюча функція, сутність якої полягає у створенні у світо-осподарській системі стабільних умов для економічних та соціальних відносин.

Взагалі, у функціях міжнародних фінансів відбивається основне їх призначення – ефективно обслуговувати міждержавний рух товарів і послуг та перерозподіл грошового капіталу між конкуруючими агентами світового ринку, а також вчасно подавати сигнали про стан світової фінансової кон'юнктури.

Основними критеріями характеристики будь-якої суверенної держави, що діє у сфері міжнародних фінансів, є:

правосуб’єктність, тобто здатність вступати у відносини з іншими суб’єктами;

імунітет, що виходить з принципу суверенної рівності;

спадкоємність, яка полягає у переході прав та обов’язків внаслідок зміни однієї форми державної влади іншою.

З позиції конкретної держави у міжнародних фінансових операціях беруть участь дві сторони: резидент і нерезидент.

Резидентами є:

а) громадяни, які мають постійне місце проживання в Україні, в тому числі і тимчасово знаходяться за межами держави;

б) юридичні особи, створені відповідно до законодавства України, з місцезнаходженням в Україні;

в) підприємства та організації, які є юридичними особами, створені відповідно до законодавства України, з місцезнаходженням в Україні;

г) дипломатичні та інші офіційні представництва України, що знаходяться за межами України;

д) філії і представництва резидентів зазначених у пунктах б) і в), що знаходяться за межами України.

Нерезидентами є:

а) громадяни, які мають постійне місце проживання за межами України, в тому числі тимчасово знаходяться в Україні;

б) юридичні особи, створені відповідно до законодавства іноземних держав, з місцезнаходженням за межами України;

в) підприємства та організації, які є юридичними особами, створені відповідно до законодавства іноземних держав, з місцезнаходженням за межами України;

г) іноземні дипломатичні та інші офіційні представництва, що перебувають в Україні, а також міжнародні організації, їх філії та представництва;

д) філії та представництва резидентів, зазначених у пунктах б) і в), що знаходяться за межами України.

Отже, міжнародні фінанси опосередковують усі сторони міжнародної взаємодії суб'єктів, до складу яких входять: фізичні особи; юридичні особи; державні структури; міжнародні інституційні та спеціалізовані фінансові організації; неформальні об'єднання.

До фізичних осіб відноситься більшість дієздатного населення держав, що підрозділяється на активну і пасивну категорії учасників.

Активну категорію складають особи, які займаються міжнародною підприємницькою та фінансовою діяльністю (наприклад, торговці зарубіжними цінними паперами), туристи, а також всі громадяни, які мають інші фінансові відносини (меценатство, спонсорство, спадкування тощо). Пасивна частина населення об'єднує людей, що мають вітчизняну і зарубіжну валюту і купують товари та послуги зарубіжного виробництва. Фізичні особи можуть виступати як інвесторами, так і одержувачами коштів.

До юридичних осіб відносяться транснаціональні компанії, фінансово-кредитні організації та всі інші організації. Вони також поділяються на активні і пасивні. Активні – це агенти міжнародного фондового, валютного, грошового і страхового ринків, міжнародного товарообігу (експортери, імпортери) та інших правочинів. До пасивних учасників відносяться всі інші резиденти, які здійснюють різні грошові розрахунки.

Державні структури беруть участь у міжнародних фінансових відносинах як агенти зарубіжного фондового, валютного, грошового і страхового ринків, міжнародного товарообігу (експортери, імпортери) та інших правочинів. Це насамперед урядові структури, центральні банки, міністерства фінансів та інші органи державної і муніципальної влади.

В особі державних органів (Кабінет Міністрів, Міністерство фінансів, Міністерство закордонних справ та ін.) та через офіційних посадових осіб (президент, прем’єр міністр) держава має право здійснювати такі види діяльності: брати участь у міжнародних економічних та фінансових конференціях, у діяльності міжнародних організацій, укладати міждержавні договори щодо експорту-імпорту товарів та послуг, а також клірингові, платіжні й валютні угоди, міждержавні угоди оренди рухомого та нерухомого майна, іпотеки, кредитування, позик, інвестування, фінансування; здійснювати операції із золотом та дорогоцінними металами, емітувати державні казначейські зобов’язання, цінні папери;

забезпечувати фінансовими й іншими гарантіями операції різних юридичних та інших осіб; надавати безплатну фінансову допомогу тощо.

До міжнародних інституційних та спеціальних фінансових організації, створених державами відносяться: ООН та її структури (Світовий банк, Міжнародний валютний фонд, Всесвітня торгова організація та ін), ЄС та його структури, Організація економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР), НАТО та його структури, Євразійське економічне співтовариство (ЄврАзЕС) та багато інших. Всі вони мають бюджети, отримують податки та здійснюють витрати. Одні структури мають суто бюджетний характер, інші – функціональний фінансовий.

Серед інституційних організацій особливу роль відіграють Міжнародний валютний фонд (МВФ), завданнями якого є сприяння розвитку валютно-фінансового співробітництва та міжнародної торгівлі, підтримка платіжних балансів країн – членів МВФ і надання їм кредитів;

Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР), а також Світовий банк, які займаються в основному наданням довгострокових кредитів підприємствам країн членів МВФ під гарантію урядів цих країн.

Особливе значення в міжнародних фінансах мають неформальні організації: «сімка» провідних країн світу, «група десяти» країн, Паризький клуб країн-кредиторів, Лондонський клуб банкірів-кредиторів та ін. Саме неформальні організації олігархів провідних країн світу визначають основні принципи неформальної міжнародної фінансової політики.

Об’єкти міжнародних фінансів поділяють на прямі та непрямі.

Якщо непрямим об'єктом міжнародних фінансів виступає вартість життєвих цінностей всіх економічних суб'єктів: фізичних і юридичних осіб, то безпосередній об'єкт міжнародних фінансів – це вартість:

фондів міжнародних інституційних організацій;

міжнародного позичкового фонду;

міжнародних інвестицій;

грошових інструментів, що беруть участь у міжнародних відношеннях (національних валют, цінних паперів держав, транснаціональних і національних корпорацій, державних та ін.);

міжнародного товарообігу і послуг.

Матеріальною передумовою міжнародних фінансів є міжнародні валютно-фінансові потоки.

Міжнародні валютно-фінансові потоки – це потоки іноземних валют або будь-яких інших фінансових активів, які зумовлено економічною діяльністю суб'єктів світового господарства. Вони складаються між різними країнами у вигляді:

грошових потоків – надходжень валютних доходів від експорту товарів і послуг та оплати імпортованих товарів і послуг; ці потоки можуть відображати фінанси суб'єктів господарювання, але оскільки вони належать різним країнам, то відображають рух грошових потоків між країнами;

потоків кредитних коштів, які також є двосторонніми: з одного боку, надання позики, з іншого – її погашення та сплата відсотків. Таким чином, на базі цих потоків виникає рух фінансових ресурсів між країнами.

Їх розподіл регулюється з одного боку, валютним курсом, а з іншого, митними тарифами і правилами.

Валютно-фінансові потоки та їх напрями між суб'єктами міжнародних фінансів створюють певні взаємозв'язки у системі міжнародних фінансів:

між експортерами та імпортерами з приводу платежів за товари, надання й погашення кредитних зобов'язань;

між усіма вищезгаданими суб'єктами та банками щодо отримання й погашення кредитів, відкриття та обслуговування валютних рахунків, надання гарантій страховими організаціями з приводу страхування ризиків та іншими фінансово-кредитними установами;

між усіма вищезгаданими суб'єктами і міжнародними фінансовими інституціями з приводу отримання кредитів, субсидій тощо;

між усіма вищезгаданими суб'єктами та фізичними особами з приводу оплати праці, здійснення міжнародних переказів, сплати за товари й послуги, виконання договорів страхування;

між усіма вищезгаданими суб'єктами та іноземною державою з приводу сплати податків і виконання певних зобов'язань, які випливають із правил державного регулювання міжнародних фінансових відносин;

між фізичними особами з приводу здійснення різноманітних міжнародних банківських, поштових і готівкових грошових переказів;

між урядами різних країн з приводу сплати (отримання) контрибуцій та репарацій, надання й погашення кредитів тощо;

між урядами різних країн і міжнародними організаціями та фінансовими інституціями з приводу грошових внесків у ці організації, отримання кредитів, субсидій тощо;

між наднаціональними суб'єктами міжнародних фінансів (міжнародними організаціями та фінансовими інституціями).

Фінансові операції можуть бути пов'язані як з грошовими платежами (розрахунки, трансферти та ін.), так і з рухом капіталу (лізинг, траст, кредит, франчайзинг та ін.)

До основних напрямів проведення міжнародних фінансових операцій належать:

проведення валютних операцій;

залучення іноземних інвестицій;

мобілізація іноземних кредитів;

проведення страхування за участю іноземних страхових компаній;

надання фінансової допомоги.

Такі операції здійснюються з використанням різних форм міжнародних розрахунків.

Міжнародні розрахунки – це система виконання грошових вимог і зобов'язань, що виникають між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності на основі обміну відповідними об'єктами. Це розрахунки за експортно-імпортними операціями, що супроводжують рух капіталів, за потоками інвестицій, за формуванням резервів та ін.

Міжнародні розрахунки можуть проводитися як в готівковій, так і в безготівковій формах (інкасо, акредитиви, банківський переказ, векселі, банківська гарантія, бартер (взаємна передача товарів, послуг), інші форми). Найважливішими формами міжнародних розрахунків є інкасо, акредитиви та банківські перекази.

Акредитив – угода згідно з якою, банк зобов’язується на прохання клієнта оплатити документи третій особі (бенефіціаруекспортеру), на користь якої відкритий акредитив, чи оплатити акцепт тратти, яку виставив бенефіціар, або зробити негоціацію (купівлю) документів, виставлених йому експортером (бенефіціаром) відповідно до певних умов.

Інкасо – банківська операція, завдяки якій банк за дорученням клієнта отримує платіж від імпортера за відвантажені на його адресу товари і послуги, зараховуючи ці кошти на рахунок експортера в банку.

Банківський переказ – це розпорядження, що пересилається (як правило, електронною поштою) банком однієї країни в банк іншої країни.

За його допомогою дається вказівка дебетувати депозитний рахунок першого з них і кредитувати рахунок певної особи чи установи. При здійсненні переказу банк продає клієнту іноземну валюту на національну.

Банківський переказ може здійснюватися через телеграф.

Альтернативою телеграфному переказу є поштовий переказ.

Міжнародні фінансові операції проводяться згідно з умовами валютного регулювання, здійснення митних платежів та оподаткування, встановлених законодавством країни та міжнародними угодами.

Валютним регулюванням встановлюються в умови проведення фінансових операцій резидентів та нерезидентів з використанням національної та іноземних валют.

До таких умов, зокрема, належать: порядок установлення валютних курсів, придбання та використання іноземної валюти, відкриття та використання валютних рахунків в іноземних та, вітчизняних банках, створення і використання валютних фондів, організації торгівлі валютними цінностями та ін.

Валютний курс – це встановлена центральним банком країни ціна грошової одиниці однієї країни відносно грошових одиниць інших країн.

Згідно з міжнародною класифікацією у світі нараховують п'ять основних типів валютних режимів:

фіксований (до однієї валюти або кошика валют);

керований курс;

плаваючий курс;

змішана система;

вільний (некерований) курс.

Формування валютного курсу здійснюється на основі ринкового механізму з регулюванням його з боку центрального банку. Найбільш важливими інструментами такого регулювання є валютні інтервенції, які зводяться до купівлі-продажу центральним банком іноземної валюти з метою здійснення впливу на курс національної валюти. Для підвищення курсу національної валюти продають іноземну валюту. Джерелами таких операцій можуть бути офіційні резерви центрального банку, спеціальні стабілізаційні фонди і залучення кредитів на міжбанківському ринку.

Для забезпечення зниження курсу національної валюти здійснюються операції купівлі іноземної валюти. Наслідком цього стає збільшення резервів та обсягу стабілізаційного фонду.

Дата добавления: 2017-02-01