Загальна характеристика світового фінансового ринку та його структури. 1 страница

В сучасних умовах світовий економічний розвиток характеризується більш широким залученням країн до міжнародних економічних взаємозв'язків і посиленням їхньої взаємозалежності.

Процес глобалізації, характерний для всієї сучасної світової економіки, проявився найвищим чином у сфері фінансів. У результаті роль світового фінансового ринку істотно змінилася. Якщо до середини минулого сторіччя фінансовий сектор мав статус другорядного, обслуговуючого інші сегменти світової економіки, то з кінця ХХ століття світовий фінансовий ринок домінує в структурі світової економіки.

Найважливішою складовою глобального фінансового ринку є міжнародний (світовий) фінансовий ринок. Він являє собою форму руху міжнародних фінансів у певних параметрах міжнародної фінансової системи.

Об’єктивною основою розвитку світових фінансових ринків є закономірності кругообігу функціонуючого капіталу. В той час, як в деяких місцях виникає надмірна пропозиція тимчасово вільних капіталів, в інших постійно виникає попит на них. Світові фінансові ринки вирішують цю суперечність на рівні всесвітнього господарства.

Світовий фінансовий ринок являє собою сукупність операцій з купівлі-продажу фінансових інструментів (валют, міжнародних цінних паперів, кредитів і страхових продуктів) на глобальному світовому економічному просторі в безперервному режимі часу.

Головне призначення світового фінансового ринку полягає в забезпеченні перерозподілу між країнами акумульованих вільних фінансових ресурсів на національних ринках для сталого економічного розвитку світового господарства й одержання від цих операцій певного доходу.

Світові фінансові ринки виникли на базі відповідних національних ринків, тісно взаємодіють з ними та мають низку специфічних відмінностей.

Участь національних ринків в операціях світового ринку визначається такими факторами:

місцем країни у світовій системі господарства та її валютно-економічним становищем;

існуванням розвиненої кредитної системи та ступенем організації фондової біржі;

стриманістю політики оподаткування;

пільгами валютного законодавства, яке дозволяє доступ іноземним позичальникам на національний ринок і іноземних паперів до біржового котирування;

зручним географічним положенням;

відносною стабільністю політичного режиму та ін.

Основними відмінними рисами світових фінансових ринків від національних є:

величезні масштаби (щоденні операції на світових фінансових ринках перебільшують операції світової торгівлі товарами більш ніж у 50 разів);

відсутність географічних кордонів;

цілодобове проведення операцій;

використання валют провідних країн;

учасниками світових фінансових ринків є переважно першокласні банки, корпорації, фінансово-кредитні інститути з високим рейтингом;

доступ на ці ринки відкритий у першу чергу першокласним позичальникам або під стійкі гарантії;

диверсифікація сегментів ринку та інструментів операцій за умов революції у сфері фінансових послуг;

специфічні – міжнародні, – процентні ставки;

стандартизація та високий ступінь інформаційних технологій безпаперових операцій на базі використання комп’ютерів.

Головні фактори впливу на формування світового фінансового ринку подано на рис. 9.2.

Рис. 9.2. Фактори впливу на формування світового фінансового ринку

Світовий фінансовий ринок швидко розвивається. Так, за даними McKinsey Global Institute в 2011 році обсяг світового фінансового ринку досяг 212 трлн. доларів, що на 10 трлн. доларів більше, ніж у 2007 році.

Про стрімкий розвиток світового фінансового ринку також свідчить зростання ринку похідних фінансових інструментів. За даними Банку міжнародних розрахунків (БМР) в даний час вартість деривативів, які обертаються на світовому фінансовому ринку оцінюється в 708 трлн. доларів, що перевищує обсяг світового ВВП більш ніж у десять разів.

На сучасному етапі розвиток світового фінансового ринку відбувається під впливом процесу глобалізації національних фінансових ринків, чинниками якого є:

інтенсивне впровадження електронних технологій, комунікаційних засобів та інформатизації, які робить високоефективними інформаційну інфраструктуру фінансового ринку та систему розрахунків між учасниками ринку;

розширення видів і кількості пропонованих цінних паперів;

посилення ролі фінансових ринків як основного механізму перерозподілу фінансових ресурсів як в національному, так і в глобальному масштабі;

вплив приватизаційних процесів на потенційну пропозицію цінних паперів;

концентрація діяльності учасників ринку в світових фінансових центрах;

інституалізація фінансових ринків, тобто постійне збільшення частки інституційних учасників ринку (інвестиційних, страхових компаній, пенсійних фондів тощо);

лібералізація фінансових ринків, тобто створення законодавства, яке сприяє проникненню учасників ринку на фінансові ринки різних рівнів і стимулює їх активність.

Світовий фінансовий ринок має на меті забезпечення перерозподілу між країнами тимчасово вільних фінансових ресурсів та одержання від цих операцій певного зиску, а також забезпечення міжнародної ліквідності.

Функціонування світового фінансового ринку дає змогу країнам швидко отримувати на вигідних умовах наднаціонального ринку таку кількість фінансових ресурсів, яка сприяла б їхньому економічному розвитку.

Світовий фінансовий ринок на сучасному етапі має такі особливості:

доступ на світові ринки довгострокового кредитування для більшості позичальників значно спрощений;

менші витрати на проведення операцій;

менш жорсткі вимоги до розкриття інформації;

рівень участі, особливо інституційних інвесторів, на ринках боргових цінних паперів більший, ніж на ринках акцій, так як останні є більш ризикованими (з інституційної точки зору) порівняно з ринками боргових інструментів;

міжнародні ринки боргових цінних паперів перевищують за своїми обсягами міжнародні ринки акціонерного капіталу та ін.

Сьогодні світовий фінансовий ринок визначають як величезні міжнародні фінансові центри, що мобілізують і перерозподіляють у всьому світі значні обсяги фінансових ресурсів.

Міжнародний фінансовий центр – це місце зосередження банків, спеціалізованих кредитно-фінансових інституцій, що здійснюють міжнародні валютні, кредитні, фінансові операції, операції з цінними паперами та золотом. Так, Лондон є провідним центром євровалюти, Токіо – ринку цінних облігацій (за рахунок великих обсягів збережень та надлишків капіталу в Японії), Цюріх – провідним ринком іноземних облігацій (за рахунок анонімності зарубіжних депозитів). Інші міжнародні фінансові центри (Франкфурт, Амстердам, Париж, Гонконг, Багамські острови, Кайманові острови) виконують різні функції, пов’язані зі світовими потоками капіталу.

Існують певні стадії розвитку міжнародного фінансового центру, а саме:

перша стадія – розвиток місцевого ринку;

друга стадія – перетворення в регіональний фінансовий центр;

третя стадія – розвиток регіонального фінансового центру до стадії міжнародного фінансового ринку.

Для того щоб місцевий ринок зміг перетворитися у розвинутий міжнародний фінансовий центр, необхідно, щоб країна володіла всіма необхідними елементами підтримання як власних, так і міжнародних операцій.

До найважливіших елементів існування міжнародного фінансового центру, які мають бути присутні у країні, належать:

стійка фінансова система та стабільна валюта;

наявність інституцій, що забезпечують раціональне функціонування фінансових ринків;

гнучка система фінансових інструментів, що забезпечують кредиторам та позичальникам різноманітність варіантів щодо затрат, ризиків, прибутків, строків, ліквідності та контролю;

відповідна структура й достатні правові гарантії, які здатні викликати довіру в міжнародних позичальників та кредиторів;

людський капітал, що вільно володіє спеціальними фінансовими знаннями, як результат систематичного навчання і перепідготовки;

здатність спрямовувати іноземний капітал через активні, всеосяжні й мобільні ринки, тобто існування комплексних ринків, як довгострокових, так і короткострокових, які надають позичальникам та інвесторам великі можливості;

економічна свобода: фінансовий ринок не може існувати без свободи діяльності, споживання, накопичення та інвестування;

найсучасніша технологія передавання інформації та засоби зв’язку, що дозволяють ефективно здійснювати безготівкові розрахунки та готівкові платежі.

На світовому фінансовому ринку здійснюється торгівля різноманітними міжнародними фінансовими інструментами – валютами, цінними паперами, номінованими в іноземних валютах, міжнародними інвестиціями, іноземними кредитами та міжнародними страховими продуктами. В результаті формується капітал у грошовій формі (фінансові активи, фінанси), що являє собою фінансові ресурси світу – це сукупність фінансових ресурсів усіх країн, міжнародних організацій та міжнародних фінансових центрів світу. Вони використовуються у міжнародних економічних відносинах, тобто у відносинах між резидентами та нерезидентами.

Світовий фінансовий ринок надає умови для вигідного (дохідного) приміщення фінансових ресурсів у будь-який з інструментів цього ринку.

Інструменти світового фінансового ринку представляють собою відповідні договори, в результаті яких одночасно виникають активи в одних учасників ринку і зобов'язання в інших учасників ринку.

Асортимент і різноманітність інструментів, передбачуваних на сучасному світовому фінансовому ринку, стрімко зростає.

Специфічні функції світового фінансового ринку виділяють його в системі фінансових ринків. Забезпечуючи купівлю-продаж фінансових інструментів, світовий фінансовий ринок виконує три основні функції (рис. 9.3).

Рис. 9.3. Функції світового фінансового ринку

Перша функція світового фінансового ринку – акумулювання грошових потоків у формі заощаджень і їх інвестування. Завдяки світовому фінансовому ринку заощадження інвестуються, тобто перетворюються на функціонуючий капітал. Інвестування – це передача власниками заощаджень своїх коштів у користування компаніям і державам з метою отримання доходів. На світовому фінансовому ринку відбувається продаж власних коштів власників заощаджень і покупка цих коштів компаніями і міжнародними організаціями.

Другою функцією світового фінансового ринку є формування цін на фінансові інструменти. На формування ціни фінансового активу впливають надійність позичальника, термін відчуження засобів у інвестора, валюта, в якій здійснюються інвестиції, і ряд інших факторів.

Ціна міжнародного фінансового інструменту, що формується під впливом ринкових законів попиту та пропозиції пов’язує інтереси інвестора з інтересами одержувачів коштів.

Третя функція світового фінансового ринку – регулювання міжнародних фінансових потоків. Світовий фінансовий ринок розширює можливості національних фінансових ринків, формуючи умови для оперативного переливу коштів між ними. Крім того, національні фінансові ринки в наслідок обмеженості їх обсягів не завжди можуть забезпечити їх учасникам необхідну різноманітність фінансових інструментів. Міжнародний фінансовий ринок дозволяє розширити склад інструментів, доступних учасникам ринку.

Учасники світового фінансового ринку – це сукупність кредитно-фінансових установ, за допомогою яких здійснюється рух позичкового капіталу в сфері міжнародних економічних відносин.

Учасників світового фінансового ринку можна класифікувати за такими ознаками:

1. За характером участі суб'єктів в операціях:

Прямі учасники – біржові члени відповідних ринків похідних фінансових інструментів, які укладають угоди за свій рахунок і / або за рахунок і за дорученням клієнтів, які не є членами біржі.

Непрямі учасники – це учасники, які не є біржовими членами і відповідно повинні звертатися до послуг прямих учасників ринку (маркетмейкерів).

2. За цілями і мотивами участі на ринку:

Хеджери – учасники світового фінансового ринку, які використовують інструменти ринку деривативів для страхування курсового (цінового) ризику, ризику трансферту. Вимогам хеджера у процесі виконання угоди, як правило, відповідає реальний фінансовий інструмент, який він має або буде мати на момент виконання угоди.

Хеджування – здійснення операції, спрямованої на мінімізацію фінансових ризиків, пов'язаних з існуючими чи майбутніми позиціями. Це досягається шляхом відкриття позиції на ринку деривативів, протилежної вже існуючої або планованої на ринку реального активу.

Спекулянти – укладають угоди виключно з метою заробити на сприятливій динаміці курсів. Вони здійснюють купівлю (продаж) контрактів, щоб пізніше продати (купити) їх за вищою (нижчою) ціною. В свою чергу, спекулянтів можна поділити на дві самостійних групи:

а) трейдери – намагаються використовувати коливання курсу одного або кількох контрактів, який досягається купівлею контрактів (або цінних паперів), коли можна очікувати підвищення їх ціни, і продажем при її зворотному русі. Для відкриття позиції за похідними операціями потрібні відносно невеликі витрати капіталу (початкова або депозитна маржа) порівняно із загальною сумою контракту. Виникає «ефект важеля», який дає можливість отримати більші прибутки або викликати великі збитки. Трейдери сприяють підвищенню і збільшенню ліквідності ринку і таким чином забезпечують здатність ринку функціонувати.

б) арбітражери – намагаються використовувати коливання курсу в різний час або на різних ринках (наприклад, між форвардним курсом на валютному ринку і курсом відповідного валютного ф'ючерсу). Це досягається шляхом одночасного продажу щодо переоціненого і купівлі щодо недооціненого інструменту. Арбітражна операція дає можливість витягти інвестору прибуток практично без ризику і не потребує значних інвестицій (наприклад, купівля-продаж активу на спот-ринку і продаж купівля відповідного ф'ючерсного контракту). Арбітражери сприяють вирівнюванню курсів, цін і поновленню паритетних співвідношень між взаємозв'язаними активами на різних торговельних майданчиках, ринках, а також між ф'ючерсним ринком та іншими ринками.

Якщо хеджери і спекулянти (трейдери і арбітражери) представлені на ринку в недостатній кількості, функціональна здатність даного ринку може бути поставлена під сумнів.

3. За типами емітентів та їх характеристикам міжнародний фінансовий ринок можна поділити на:

міжнародні та міжнаціональні агентства (Світовий банк, Міжнародний банк реконструкції та розвитку і Європейський банк реконструкції та розвитку);

національні уряди і суверенні позичальники;

провінційні і регіональні уряди (адміністрації штатів);

муніципальні уряди (муніципалітети);

квазі-державні емітенти;

корпорації, банки та інші організації.

4. За країнами походження учасники світового фінансовогоринку класифікуються на:

розвинені країни;

країни, що розвиваються;

міжнародні установи;

офшорні центри.

5. За типами інвесторів:

приватні;

інституційні.

Важливою тенденцією міжнародного фінансового ринку у ХХІ ст. стало кількісне і якісне зростання інституціональних інвесторів або фінансових установ колективного інвестування. Процеси інституціоналізації фінансових ринків, які знайшли своє вираження в посиленні ролі страхових компаній, пенсійних і взаємних фондів, інвестиційних компаній, привели до орієнтації інвестицій у фондові цінності, оскільки останні мають довгостроковий характер, що, в свою чергу, веде до подальшої сек'юритизації світових фінансових потоків.

6. За ступенем впливу на ринок банки та компанії, які працюють світовому фінансовому ринку, поділяють на активних і пасивних учасників ринку.

Активними учасниками є великі банки та фінансові компанії, яким належить переважний обсяг усіх фінансових угод на ринку. За рахунок здійснення значної частини операцій вони встановлюють поточний рівень валютного курсу або відсоткових ставок, тому їх ще називають створювачами ринку (від англ. market makers). При визначенні таких банків (компаній) головним є не їхній абсолютний розмір, а частка в операціях ринку, тобто спроможність впливати на ринок, встановлюючи ціну.

Зазвичай, активними учасниками ринку стають банки (компанії), які мають великі грошові активи, надійну репутацію, розвинену мережу зарубіжних відділень і філій, значний обсяг міжнародних розрахунків.

Певне значення також має державна політика валютних обмежень, політика банків, а також стан телекомунікації в регіоні їх розташування.

Основною функцією активних учасників ринку є котирування для дрібніших банків, останні можуть прийняти або не прийняти ці котирування. Тобто вони формують ціни шляхом здійснення операцій один з одним та з меншими банками, які є учасниками ринку.

Пасивні учасники ринку – це дрібніші банки та компанії, які використовують для своїх операцій встановлені курси. Оскільки вони не є активними гравцями на ринках і, то їх ще називають користувачами ринку (від англ. market users). Незважаючи на те, що сукупний обсяг їхніх операцій на ринку може бути достатньо великим, частка кожного з них є незначною.

Головними гравцями на світовому фінансовому ринку є банки, які здійснюють 85-95 % угод між собою на міжбанківському ринку та з торгово-промисловою клієнтурою. Через брокерські фірми (в тому числі біржі) здійснюється близько 30% операцій світового фінансового ринку.

Світовий фінансовий ринок являє собою складну структуровану систему. Структура міжнародного фінансового ринку – це система взаємопов'язаних і взаємозалежних ринкових сегментів, що торгують різними фінансовими активами.

Важливою умовою диференціації світового фінансового ринку за різними ознаками є його класифікація.

Світовий фінансовий ринок за видами поділяється на первинний і вторинний. Вони тісно пов'язані між собою, так як первинний ринок насичує вторинний цінними паперами. Первинний ринок служить для перерозподілу капіталу між кредиторами і позичальниками (інвесторами і

реципієнтами). На вторинному ринку змінюються лише контрагенти, а саме:

відбувається зміна власників боргових зобов'язань;

величина ресурсів первинних позичальників не змінюється.

Вторинний ринок створює механізм перепродажу боргових зобов'язань, що призводить до зростання ліквідності ринку в цілому, а, отже, зростає і ступінь довіри до нього кредиторів – інвесторів. Він забезпечує, таким чином, безперебійне функціонування всього ринку позикових капіталів.

За місцем здійснення операцій. У структуруванні фінансового ринку мають значення місце здійснення операцій, характер і ступінь регулювання угод. У рамках світового фінансового ринку виділяють:

національний фінансовий ринок;

міжнародний фінансовий ринок;

офшорний фінансовий ринок.

В основі цього розподілу лежить ознака підконтрольності національним системам грошово-кредитного регулювання.

Під національним фінансовим ринком розуміється (основний критерій – підпорядкування національному законодавству):

сукупність позикових операцій резидентів, підлеглих національному законодавству, в національній валюті на території країни її походження (наприклад, кредит, отриманий в банку-резиденті в національній валюті);

запозичення резидентів в іноземній валюті;

запозичення нерезидентів у національній або іноземній валюті в рамках національної системи регулювання.

У всіх трьох випадках здійснюються операції за участю банку – резидента.

До особливостей фінансового ринку України відносяться: низький рівень капіталізації, ліквідності, прозорості, слабкий захист прав власності, переважання інституційних інвесторів над індивідуальними.

Міжнародний фінансовий ринок не існує у формі єдиного ринку, це лише сукупність взаємопов'язаних національних ринків. Під міжнародним фінансовим ринком розуміють фінансові операції у валютах поза країнами їхнього походження які не підлягають прямому державному регулюванню з боку цих країн.

Офшорний ринок (офшор – «що знаходиться поза берегів») – ринок офшорних зон і територій.

Офшорні зони – країни (чи частини їх території), в межах яких для нерезидентів даної країни встановлюється особливий режим діяльності, реєстрації та оподаткування:

практично повне звільнення від державного контролю діяльності компанії, гарантується повна її конфіденційність;

прискорена і спрощена процедура реєстрації компаній-нерезидентів даної країни;

податки з прибутку компанії-нерезидента країни виплачують за заниженими ставками.

З іншого боку, для захисту власного бізнесу країни, де розташувалися офшорні зони, компаніям-нерезидентам заборонено займатися будь-якою підприємницькою діяльністю всередині самої зони.

Офшорні центри мають такі специфічні характеристики:

внутрішня політична стабільність для забезпечення безперервності операцій;

мінімальне урядове регулювання і стимули для нерезидентів-учасників для роботи на ринку;

функціональна банківська система, що здійснює міжнародні угоди;

відсутність міжнародного регулювання;

наявність кваліфікованого персоналу і комунікацій для ефективної взаємодії з міжнародним банківським співтовариством.

За ознакою функціональних відмінностей (або залежно від економічного змісту операції) світовий фінансовий ринок, як національний, так і міжнародний, можна розділити на два основні сектори:

світовий грошовий ринок;

світовий ринок капіталу.

У свою чергу, світовий грошовий ринок поділяється на:

міжбанківський ринок (тобто ринок міжбанківських депозитів), який являє собою сукупність операцій між банківськими установами з надання взаємних короткострокових незабезпечених позик на суму до 1 млн. доларів США;

обліковий ринок – облік векселів приватного та державного сектора (казначейські) господарювання, а також інших короткострокових зобов'язань (інших комерційних паперів).

Світовий ринок капіталу поділяється на:

кредитний ринок (враховує механізм кредитування);

фондовий ринок (поділяють на ринок акцій і ринок облігацій).

На ринку акцій відбувається обіг грошових документів (акцій), що засвідчують майнове право власників цих документів стосовно осіб, які видали ці документи.

На ринку облігацій обертаються боргові цінні папери, що дають їх власникові безумовне право на гарантований фіксований грошовий дохід або на визначається за договором змінюваний грошовий дохід.

За типами ринків світовий фінансовий ринок включає в:

позабіржові нерегульовані валютні ринки, що об'єднують фінансові інститути різних країн. Торги на них здійснюються шляхом електронних переказів через глобальні комп'ютерні мережі;

біржовий і позабіржовий ринки облігацій, що дозволяють іноземним емітентам випускати свої цінні боргові папери на великих національних ринках. Фінансовими центрами цих ринків є такі країни, як США, Великобританія, Японія, Німеччина, Швейцарія та Люксембург; ринок синдикованих єврокредитів дозволяє міжнародним позичальникам здійснювати фондування у формі банківських кредитів відразу з декількох країн. Фінансовими центрами є Лондон, Франкфурт, Цюріх, НьюЙорк, Гонконг, Сінгапур та ін;

ринки єврооблігацій і єврокомерційних та інших боргових паперів.

Міжнародні позичальники отримують доступ до кредитних ресурсів інвестиційних фондів, хеджфондів, взаємних фондів, пенсійних фондів, страхових компаній, казначейських департаментів великих корпорацій, приватних банків інших країн;

ринки похідних інструментів, що забезпечують переміщення фінансового капіталу через національні кордони і укладання угод між економічними агентами резидентами різних держав.

За інструментами світового фінансового ринку. За фінансовими інструментами, які продаються і купуються на ринку, виділяються п'ять основних секторів: валютний, кредитний, фондовий, інвестиційний і страховий. Їх межі досить рухливі, тому багато інструментів сучасного міжнародного фінансового ринку поєднують елементи кількох секторів ринку.

Різниця сегментів міжнародного фінансового ринку визначається специфікою інструментів у відповідному секторі цього ринку. Для міжнародного валютного ринку – це іноземні девізи (валюти та деривативи); для міжнародного кредитного ринку – іноземні кредити та деривативи; для міжнародного фондового ринку – іноземні цінні папери та деривативи; для міжнародного ринку інвестицій – іноземні інвестиції; для міжнародного страхового ринку – іноземні операції страхування. Об'єднання всіх сегментів під егідою міжнародного фінансового ринку обумовлено єдністю процесу руху інвалютних потоків з урахуванням інтересів їх учасників.

Разом з тим міжнародний фінансовий ринок – це система взаємопов'язаних ринків: грошового, на якому відбуваються операції з борговими інструментами строком від 1 дня до 1 року; кредитного, обслуговуючого надання позичок на більш тривалий період; цінних паперів (емісія і купівля-продаж останніх).

Розрізняють первинний і вторинний світовий фінансовий ринок. На первинному ринку капітал перерозподіляється між позичальниками і кредиторами, далі цінні папери потрапляють на вторинний ринок. Вторинний світовий ринок служить механізмом здійснення угод на світових фінансових ринках, що стосуються перепродажу боргових зобов'язань.

Залежно від місця проведення операцій світовий фінансовий ринок поділяють на:

централізований – представлений валютними біржами. Його також називають біржовим ринком.

децентралізований (позабіржовий) світовий ринок – торгівля повністю децентралізована і здійснюється переважно через дилінгові системи, міжнародні телекомунікаційні системи, по телефону. На сучасному етапі спостерігається процес глобалізації централізованого фінансового ринку. Прикладом цього є угода про злиття лондонської та франкфуртської фондових бірж. До цієї угоди приєднується також американська, що у Європі представлена через електронну біржу у Брюсселі.

Залежно від періоду закінчення операцій міжнародний фінансовий ринок поділяють на:

ринок касових (поточних, «спот») операцій – передбачає торгівлю базовим активом, розрахунки за який здійснюються не пізніше другого робочого дня після укладення угоди;

ринок строкових угод – розрахунок здійснюється пізніше, ніж на другий робочий день після дати укладення угоди, тобто угода здійснюється більше трьох робочих днів.

Залежно від видів міжнародних розрахунків сегментів, з яких складається міжнародний фінансовий ринок:

короткостроковий (валютний) ринок – складається з короткострокових банківських кредитів і короткострокових цінних паперів;

середньо- і довгострокові євроринки (євроринки капіталів) – діляться на ринок банківських кредитів і ринок міжнародних цінних паперів. Останній складається з фінансових активів у вигляді всіх цінних паперів – акцій, облігацій та похідних від них так званих деривативів.

З погляду строків обігу фінансових активів світовий фінансовий ринок можна розділити на дві частини: грошовий ринок (короткостроковий) та ринок капіталу (довгостроковий).

Короткостроковий характер значної частини світового фінансового ринку робить його залежним від припливу та відпливу фінансових коштів.

Більше того, існують фінансові активи, спрямовані на перебування на грошовому ринку для отримання максимальних прибутків, зокрема за рахунок цілеспрямованих спекулятивних операцій на грошовому ринку.

Залежно від здійснюваних на ринку операцій, світовий фінансовий ринок складається з наступних сегментів: валютний ринок, ринок боргових зобов'язань, ринок титулів власності, ринок похідних фінансових інструментів (рис. 9.4).

Рис. 9. 4. Структура світового фінансового ринку

Валютний ринок – найбільший за розміром сегмент світового фінансового ринку. Це є механізм, за допомогою якого взаємодіють продавці та покупці валют. на ньому об'єктом купівлі-родажу є вільно конвертована валюта, термін реалізації майнових прав на яку не перевищує року. Світовий валютний ринок включає окремі ринки, локалізовані в різних регіонах світу, центрах міжнародної торгівлі і валютно-інансових операцій.

Під міжнародним валютним ринком розуміється ланцюг пов'язаних між собою системою кабельних і супутникових комунікацій регіональних валютних ринків. Існують такі регіональні ринки, як європейський, американський, азіатський.

Учасники валютного ринку – центральні банки, комерційні банки, спеціалізовані брокерські і дилерські організації, ТНК, фірми, фізичні особи. За суб'єктам, які оперують з валютою, валютний ринок ділиться на міжбанківський, клієнтський та біржової. Основою є міжбанківський сегмент як результат взаємодії валютних рахунків комерційних банків.

Дата добавления: 2017-02-01