Загальна характеристика світового фінансового ринку та його структури. 2 страница

Роль валютного ринку визначається його функціями:

обслуговування міжнародного обігу товарів, послуг, капіталу;

формування валютного курсу під впливом попиту та пропозиції;

надання механізмів для захисту від валютних ризиків, руху спекулятивних капіталів і інструментів для реалізації цілей грошово-кредитної політики.

Всі операції, здійснювані на валютному ринку, можна розділити на операції, які обслуговують міжнародну торгівлю (близько 10%) та операції, які є чисто фінансовими трансфертами (спекуляції, хеджування, інвестиції).

Форми торгівлі валютою:

Спот угода – це угода негайної поставки валюти протягом двох банківських днів без нарахування процентної ставки на суму поставленої валюти. Основний інструмент спот ринку – електронний переказ по каналах системи СВІФТ (співтовариство всесвітніх банківських фінансових комунікацій).

Спред (маржа) – це різниця між курсом покупки і курсом продажу. Спред повинен покривати операційні витрати банку і забезпечувати нормальний прибуток.

Термінові угоди – це операції, пов'язані з поставкою валюти на строк від 3 днів з дня її укладення. Стандартні терміни укладання таких угод: 1, 3, 6, 9, 12 місяців.

При торгівлі валютою в учасників ринку виникають вимоги та зобов'язання в різних валютах. Співвідношення вимог і зобов'язань утворюють валютну позицію, яка буває відкритою і закритою.

Закрита позиція – збіг вимог і зобов'язань в кожній валюті.

Відкрита – розбіжність вимог і зобов'язань. Відкрита позиція буває довгою і короткою: довга – вимоги перевищують зобов'язання; коротка – зобов'язання перевищують вимоги. Наявність відкритої позиції тягне за собою валютний ризик, тобто ризик втрат або недоотримання прибутку у зв'язку з несприятливою зміною курсу.

Хеджування – це компенсаційні дії, що вживаються покупцем або продавцем на валютному ринку, щоб оберегти свій дохід у майбутньому від несприятливої зміни валютного курсу. З метою хеджування використовуються опціони.

Опціон – це цінний папір, що дає право його власнику купити (продати) певну кількість валюти за фіксованим курсом у майбутньому.

Опціонна премія це премія, яку покупець опціону платить за його придбання. Розмір премії залежить від прибутку, яку міг би отримати власник при негайному виконанні і терміну, на який укладено опціон.

На відміну від форвардних і ф'ючерсних контрактів, опціони дають можливість обмежити ризик, пов'язаний з несприятливим розвитком курсів, зберігаючи шанси на отримання прибутку в разі сприятливої зміни валютного курсу.

Відхилення валютного курсу на різних валютних ринках визначається операційними витратами, пов'язаними з перекладом даної валюти з одного ринку на інший. У разі, якщо курси розрізняються на величину більшу, ніж операційні витрати, виникає можливість валютного арбітражу.

Валютний арбітраж – операція з валютами, що складається в одночасному відкритті однакових за термінами протилежних позицій на одному або декількох фінансових ринках з метою отримання прибутку за рахунок різниці в котируваннях. За своєю суттю ці угоди протилежні хеджуванню. Арбітражні операції в процентному вираженні невеликі, оскільки вигідні лише великі угоди. Умови для валютного арбітражу: вільний перелив капіталу, відсутність валютних обмежень. Передумовою виникнення арбітражу є розбіжність котирувань активів в часі і в просторі. Існує часовий і просторовий арбітраж. Просторовий арбітраж – це отримання доходу за рахунок різниці курсу валют на двох різних ринках. Тимчасової арбітраж це дохід від різниці валютних курсів у часі.

В даний час валютний арбітраж поступається місцем валютновідсотковому.

Він ґрунтується на використанні відмінностей в процентних ставках по операціях, здійснюваних у різних валютах. Для цього здійснюється конверсія національної валюти в іноземну та її розміщення на депозит в іноземному банку. Після закінчення терміну кошти конвертуються у національну валюту.

Ринок боргових зобов'язань. Боргові зобов'язання підтверджують право кредитора на стягнення боргу з боржника.

Світовий банк виділяє:

довгострокову заборгованість, до неї відноситься заборгованість понад одного року у складі: державного прямого боргу, який створюється внаслідок запозичень держави; державного умовного боргу, який є результатом того, що держава виступає гарантом за запозиченнями інших суб'єктів господарювання, не гарантованого державою боргу приватних суб'єктів господарювання (в Україні співвідношення між прямим і умовним боргом держави за зовнішніми зобов'язаннями становить 78:22).

заборгованість перед МВФ. Оскільки МВФ кредитує країни – члени за допомогою продажу їм необхідної кількості іноземної валюти в обмін на національну, то заборгованість перед МВФ на кінець року відображає обсяги зворотного викупу країною-оржником у МВФ національної валюти. Заборгованість автоматично зменшується, якщо національна валюта країни, яка перебуває у розпорядженні МВФ купується іншою країною;

короткострокова заборгованість. Її формують: кредити терміном не більше одного року; платежі з обслуговування довгострокових кредитів (відсотки та комісійні), які повинні за графіком виплачуватися в поточному році.

За типом позичальника боргові зобов'язання бувають державними, гарантованими державою і приватними;

За типом кредитора боргові зобов'язання поділяються на офіційний борг і приватний борг. Офіційні боргові зобов'язання поділяються на зобов'язання перед міжнародними організаціями і двосторонні зобов'язання. Приватні боргові зобов'язання поділяються на:

Ноти і комерційні папери – середньо- і короткострокові негарантовані розписки на пред'явника, випущені на вільний ринок зі знижкою від оголошеної вартості; використовуються невеликими фірмами як замінник банківських позик;

Банківські позики – позики, що видаються банками приватному бізнесу як зовнішнє джерело фінансування; для зниження ризиків кредити може видавати група банків (так звана синдикована позика);

Облігації – цінні папери з середнім терміном погашення в 310 років, що видаються під заставу корпоративного або особистого майна.

Облігації можуть погашатися за настання терміну платежу або конвертуватися в акції компанії.

Центральним питанням у політиці міжнародних запозичень є здатність країни управляти своєю зовнішньою заборгованістю, її платоспроможність. Платоспроможність країни характеризують такі показники:

зовнішній борг країни / ВВП;

платежі з обслуговування зовнішнього боргу / ВВП;

зовнішній борг країни / експорт товарів і послуг;

платежі з обслуговування зовнішнього боргу / експорт товарів і послуг;

відсотки за міжнародними кредитами / ВВП;

відсотки за міжнародними кредитами / експорт товарів і послуг;

золотовалютні резерви країни / зовнішній борг країни.

Різновидом показника «зовнішній борг до ВВП» є показник «державний борг / ВВП».

Залежно від графіка платежів з обслуговування боргу (платежі рівномірно розподілені протягом тривалого часу або сконцентровані на короткому часовому відрізку) в країнах з однаковим показником «зовнішній борг / ВВП» ситуація може значно відрізнятися. Тому розраховується такий показник як «відношення відсотків з обслуговування зовнішнього боргу до ВВП». Вважається, що якщо цей показник становить 5% і більше, то боргове навантаження на економіку значне.

Оскільки платежі з обслуговування боргу здійснюються у вільно конвертованій валюті, то необхідно враховувати експортні можливості країни боржника. Для цього розраховуються такі показники як «зовнішній борг / експорт» і «відсотки з обслуговування зовнішнього боргу / експорт» (норма обслуговування боргу). Вважається, що якщо останній показник перевищує 20%, то існує загроза зриву графіка обслуговування боргу. На практиці ж деякі країни витримують і 35%, а інші припиняють регулярні платежі і при 15%. В Україні норма обслуговування боргу в останні роки становила близько 13%, але при цьому необхідно враховувати високу залежність української економіки від кон'юнктури світового ринку.

Ринок титулів власності. Титули власності на світовому ринку представлені у вигляді акцій та депозитарних розписок.

Акції – цінні папери, що підтверджують право їх власника на частку в капіталі компанії, що дають йому право голосувати на щорічних зборах акціонерів, обирати директорів і одержувати у вигляді дивідендів частку від прибутку компанії.

Депозитарні розписки – цінні папери, що випускаються національним банком і підтверджують його володіння акціями іноземних компаній.

На акції припадає близько 80% всіх нових міжнародних розміщень титулів власності, а на депозитарні розписки – не більше 20%.

Міжнародний ринок титулів власності поділяється на розвинені ринки та ринки, що розвиваються. Розвинені ринки представлені ринками акцій підприємств США, Японії, країн ЄС, що характеризуються великою питомою часткою організованої торгівлі через біржі, високим рівнем ринкової капіталізації (вартість цінного паперу, встановлена котируванням на фондовій біржі) та відпрацьованою системою організаційного та правового забезпечення торгівлі акціями. Поняття ринків, що розвиваються об'єднує ринки акцій країн, що розвиваються та країн з перехідною економікою, які характеризуються високими темпами зростання, підвищеним ризиком, низьким рівнем ринкової капіталізації та механізмом правового регулювання, що формується.

Для ринків, що розвиваються характерні коливання цін акцій в діапазоні 15,4 – 64,2%, в той час як для розвинених ринків цей інтервал складає 18,4 – 37,5%. Якщо середньорічна дохідність на розвинених ринках наближається до нуля, то на ринках, що розвиваються прибутковість може коливатися так різко, що її значення відрізняється від нуля, як в позитивну, так і в негативну сторону.

Якщо на розвинених ринках витрати, супроводжують операції з цінних паперів (в основному брокерське обслуговування і пошук інформації) складають третину ціни угоди, то для учасників ринків, що розвиваються вони перевищують половину ціни угоди.

На ринки, що розвиваються більший вплив справляють макроекономічні фактори (валютний курс, процентна ставка, рівень інфляції, темп зростання ВВП, відношення державного боргу до ВВП), тоді як на розвинених ринках сильніше відчувається вплив мікроекономічних чинників (розмір компанії, величина та регулярність виплат дивідендів, відношення ціни до сукупного доходу фірми).

Ринок похідних фінансових інструментів. У сучасних умовах виникла ціла група нових фінансових інструментів, важливе завдання яких полягає в передачі або нейтралізації ризиків. До похідних фінансових інструментів належать фінансові деривативи – це інструменти торгівлі фінансовим ризиком, ціни яких прив'язані до іншого фінансового або реального активу, такого як товар, акції, валюта або процентна ставка.

Деривативи займають перше місце серед інструментів управління фінансовими ризиками. Ринок фінансових дериватів являє собою сукупність економічних відносин з приводу торгівлі інструментами фінансового ризику, ціни яких прив'язані до іншого фінансового або реального активу.

Основною відмінною особливістю світового фінансового ринку дериватів є, з одного боку, його відносна відокремленість від світового грошового ринку та світового ринку капіталів, а, з іншого – взаємозв'язок і взаємозалежність інструментів світового ринку дериватів з інструментами світового грошового ринку та світового ринку капіталів.

З організаційної точки зору деривативи поділяють на деривативи, що продаються на біржах, та деривативи, що продаються поза біржами.

Питома вага біржової торгівлі скорочується на тлі відповідного зростання обсягів торгівлі поза біржами. Біржова торгівля деривативами сконцентрована у Великобританії, США, ФРН; основними світовими центрами позабіржової торгівлі деривативами є Лондон, міста США (НьюЙорк, Чикаго, Філадельфія), Токіо, Сінгапур, Гонконг. З ринків деривативів найбільші – це ринки ПАР, Сінгапуру, Південної Кореї.

Останнім часом стали виділяти ще один окремий сегмент міжнародного фінансового ринку – євроринок, який включає інструменти названих вище сегментів міжнародного фінансового ринку, виражені в євровалюті.

Отже, кожен з існуючих сегментів міжнародного фінансового ринку оперує певним типом фінансових активів, що відображає умови купівлі-продажу тимчасово вільних грошей. Кожен сегмент світового фінансового ринку є, власне, окремим фінансовим ринком із характерною специфікою, особливостями функціонування, правилами укладання угод із фінансовими активами тощо. Проте, фінансовий ресурс одного ринку може, в свою чергу, бути й об'єктом купівлі продажу для іншого ринку. Тому, розглядаючи виокремленні сегменти ринку, слід пам'ятати, що вони тісно пов'язані між собою.

9.3. Міжнародні фінансові інститути.

Сучасна міждержавна інституціональна структура характеризується розгалуженою системою міжнародних організацій та інститутів, до складу якої входять як глобальні, так і регіональні валютно-фінансові установи.

Міжнародні валютно-кредитні і фінансові організації (міжнародні фінансові організації) – це економічні організації, створені на основі міждержавних угод для регулювання міжнародних валютних і фінансово-кредитних відносин з метою стабілізації світової економіки.

Вони мають систему постійно діючих органів, володіють міжнародною правосуб’єктністю і засновані відповідно до міжнародного права. Поняття правосуб’єктності включає:

правоздатність – здатність мати права та обов’язки;

дієздатність – здатність незалежно від інших суб’єктів здійснювати свої права та обов’язки.

Інституційна структура міжнародних валютно-кредитних і фінансових відносин включає міжнародні організації, які характеризуються наступними ознаками:

мають великі повноваження і ресурси, здійснюють регулювання міжнародних валютно-кредитних і фінансових відносин;

існують як форум для міжурядового обговорення, для вироблення консенсусу і рекомендацій з валютної і кредитно-фінансової політики;

забезпечують збір і поширення статистичної та науково-дослідної інформації з актуальних валютно-кредитних і фінансових проблем та економіки в цілому.

Діяльність міжнародних фінансових організацій пов'язана з виконанням певного ряду функцій, які керуються і визначаються їх статутами. Фінансове забезпечення для виконання цих функцій здійснюється через існуючі фонди грошових коштів, формування яких відбувається цими організаціями.

Провідними міжнародними організаціями є: Організація Об'єднаний Націй та Європейський союз.

Організація Об'єднаний Націй (ООН) – міжнародна організація, заснована в 1943р., що має розгалужену мережу своїх органів, у сфері діяльності якої – економічні, гуманітарні, соціальні проблеми, права людини, охорона зовнішнього середовища та ін.

Бюджет ООН формується за рахунок внесків країн-членів ООН.

Розмір внесків визначається залежно від рівня економічного розвитку країни. В основі розрахунків лежить норматив платежів, який залежить від обсягів ВНП даної країни. Кошти бюджету ООН використовуються на адміністративні та накладні витрати (38%) і фінансування міжнародних проектів та проведення різних заходів міждержавного значення (62%).

Так, в Україні, реалізуються проекти за Програмою розвитку (ЮНДП), Управління Верховного комісара у справах біженців (ЮНХКР), Дитячого фонду (ЮНІСЕФ), Фонду народонаселення (ЮНФПА), Міжнародної організації праці (ІЛО), Міжнародного агентства і атомної енергії (IAEA).

За видатками бюджет ООН ділиться на дві частини – адміністративні, накладні та програмні витрати.

Європейський Союз (ЄС) – сформувався в 1957р. з метою економічної співпраці Європейського економічного співтовариства. В основі ЄС – сформований загальний ринок капіталів, товарів, послуг, ліквідація митних бар'єрів, уніфіковане податкове законодавство, європейська валюта та ін.

Бюджет ЄС формується за рахунок надходжень від країн Союзу.

Всі доходи поділяються на дві групи: внески країн – членів та доходи бюджету ЄС. Внески кожної країни до бюджету визначаються залежно від рівня її економічного розвитку, який відображається у виробленому ВНП. Специфікою бюджету ЄС як ланки міжнародних фінансів є наявність власних доходів. До них належать, поперше, мита і

сільськогосподарські податки, якими обкладаються продукти, що імпортуються з країн, які не є членами Союзу. Подруге, важливе місце займає податок на додану вартість, який встановлюється за єдиною для всіх країн ставкою по відношенню до уніфікованої в усіх країнах бази оподаткування (ставка оподаткування не може перевищувати 1,4%).

Установлено ліміт бюджету ЄС – він не може перевищувати 1,2% загального обсягу ВНП Союзу.

Видатки бюджету ЄС поділяються на адміністративні (5%) та операційні (до 95%). Операційні видатки складаються з фінансування сільського господарства (до 50%), структурних перетворень в економіці країн Союзу, наукових досліджень і освіти, зовнішньої діяльності (реструктуризація економіки країн Центральної і Східної Європи та підготовка їх до вступу в ЄС, надання технічної та гуманітарної допомоги та ін.).

Бюджет ЄС розробляється Європейською комісією і затверджується Європейським парламентом. Виконує бюджет фінансове

управління Європейської комісії, яке перебуває під подвійним контролем – з боку Палати аудиторів і Європарламенту. До складу Палати аудиторів входять 15 членів, які перевіряють надходження доходів і фінансування видатків.

Слід відрізняти фінансову діяльність міжнародних організацій від діяльності міжнародних фінансових інститутів. Перша є переважно бюджетною, в той час як друга використовує можливості акумуляції грошей для використання їх у передбачених Статутом напрямках.

Наднаціональна координація міжнародних фінансів здійснюється міжнародними та регіональними валютно-інансовими інституціями, які створюються на базі багатосторонніх угод між державами.

Термін «міжнародні валютно-редитні і фінансові інститути» використовується для позначення різних організацій, які в тій чи іншій мірі виконують функції регулювання міжнародних валютних, кредитних і фінансових відносин, проведення досліджень з проблем валютно-кредитної та фінансової сфер світового господарства, вироблення рекомендацій та пропозицій.

Міжнародні фінансові інститути виникли в переважній більшості після другої світової війни, за винятком Банку міжнародних розрахунків (БМР, 1930р.). Поява міжнародних фінансових інститутів була спричинена такими подіями у світовій економіці:

посиленням процесів глобалізації економіки, агресивним розвитком транснаціональних корпорацій і транснаціональних банків, діяльність яких вийшла за межі національних економік;

розвитком міждержавного регулювання світо-господарських зв’язків як складової регулювання міжнародних економічних відносин, у тому числі валютно-кредитних і фінансових відносин;

необхідністю спільного вирішення проблем нестабільності світової економіки, в яку входять світова валютна система, світові ринки валют, кредитів, цінних паперів, золота.

Основною метою діяльності міжнародних фінансових інститутів є сприяння розвитку зовнішньої торгівлі й міжнародного та регіонального валютно-фінансового співробітництва, підтримання рівноваги платіжних балансів країн, що входять до них, регулювання курсів їхніх валют, надання кредитів цим країнам та гарантування приватних позик за кордоном.

Загальні цілі діяльності міжнародних фінансових інститутів представлено на рис. 9.7.

Рис. 9.7. Цілі міжнародних фінансових інститутів

Володіючи фондами грошових коштів, міжнародні фінансові інститути ведуть фінансові операції, які можуть бути пов'язані як з грошовими платежами (розрахунки, трансферт та ін), так і з рухом капіталу (лізинг, траст, кредит, франчайзинг та ін.) Об'єктами фінансових операцій можуть бути фінансові активи.

Всі фінансові операції міжнародних фінансових інститутів за своєю спрямованістю можна класифікувати на:

інвестиційні,

спекулятивні,

переказ грошей,

операції зі збереження здатності капіталу приносити дохід (страхування, хеджування, застава, іпотека, диверсифікація та ін.).

Міжнародні фінансові інститути створюються на світовому, а також на регіональному рівнях для подальшого сприяння економічному розвитку країн засновників цих організацій. Тому, за цією ознакою міжнародні фінансові інституції поділяють на дві групи:

1 група – світові міжнародні фінансові інституції – основним завданням є мобілізація коштів і надання допомоги на кредитних засадах

для планування і здійснення важливих економічних проектів;

2 група – регіональні міжнародні фінансові інституції – створюються за континентальною ознакою.

Значну роль у концентрації фінансово-кредитних ресурсів і регулюванні сучасного світового господарства відіграють Бреттон-Вудські інститути, Банк міжнародних розрахунків (БМР) та банки регіональної спеціалізації (Африканський банк розвитку, Азіатський банк розвитку, Міжамериканський банк розвитку, Європейський банк реконструкції та розвитку; Лондонський та Паризький клуби кредиторів та ін.).

Бреттон-Вудські інститути – це Міжнародний валютний фонд та Світовий банк. Вони мають таку назву, оскільки рішення про заснування цих двох установ було прийнято на міжнародній валютно-фінансовій конференції в місті БреттонВудс.

Зі створенням БреттонВудських інститутів міжнародна валютна система стає законодавчо регульованою офіційними угодами.

Міжнародний валютний фонд (МВФ) – провідний світовий фінансовий інститут, що має статус спеціалізованої організації ООН та практично служить інституціональної основою світової валютної системи.

МВФ – міжурядова організація, призначена для регулювання валютно-кредитних відносин між державами – членами і надання їм фінансової допомоги при валютних ускладненнях, що викликаються дефіцитом платіжного балансу, шляхом надання короткої середньострокових кредитів в іноземній валюті. МВФ був створений на міжнародній валютно-фінансовій конференції ООН (22 липня 1944р.) У БреттонВудсі (США, штат НьюГемпшир).

Конференція прийняла Статті Угоди про МВФ, яка виконує роль його Статуту і набрало чинності 27 грудня 1945 г. Практичну діяльність Фонд розпочав з 1 березня 1947р.

Зараз МВФ об'єднує більше ніж 180 країн світу, включаючи всі колишні союзні республіки СРСР. Штаб-квартира МВФ знаходиться у Вашингтоні.

Універсальність МВФ порівняно з іншими організаціями визначається тим, що він поєднує регулюючі, консультативні та фінансові функції. Регулююча функція МВФ полягає в тому, що він здійснює нагляд за політикою країн-членів на предмет її відповідності зобов'язанням, які приймає на себе країна, вступаючи до Фонду.

Відповідно до Статуту в центрі уваги МВФ знаходяться питання спостереження за політикою країн-членів щодо валютних курсів. З поглибленням тенденцій до становлення глобальної економіки зазначена роль зросла. Капітал МВФ створений за рахунок внесків стан членів фонду. Крім власного капіталу МВФ використовує позикові кошти.

Діяльність МВФ охоплює кредитування, регулювання міжнародних валютних відносин, постійний контроль за світовою економікою. МВФ входить у систему ООН як спеціалізована установа, створена для сприяння розвитку міжнародної торгівлі та валютного співробітництва шляхом встановлення норм регулювання валютних курсів і контролю за їх додержанням, вдосконалення багатосторонньої системи платежів, а також для надання державам-учасницям коштів у іноземній валюті при валютних труднощах, пов'язаних із платіжними дисбалансами країн.

Цілями МВФ є:

заохочення міжнародного співробітництва в галузі валютної політики;

сприяння збалансованому росту світової торгівлі для стимулювання і підтримки високого рівня зайнятості та реальних доходів, для розвитку виробничого потенціалу всіх країн-членів як головної мети економічної політики;

підтримка стабільності валют й упорядкування валютних відносин між державами-членами, а також девальвації валют з огляду на конкуренцію;

участь у створенні багатосторонньої системи платежів, усунення обмежень на трансфер валюти;

надання засобів для ліквідації незбалансованості платіжних балансів країн-членів.

У галузі регулювання платіжних балансів і зовнішньої заборгованості МВФ надає кредити країнам-членам за умови проведення ними визначених змін у своїй економічній політиці. Перед одержанням кредитів країна-позичальник повинна погодити з фондом програму фінансово-економічної стабілізації. Надання валютних засобів здійснюється залежно від виконання цієї програми. Наявність подібної програми й угоди з МВФ звичайно розглядається як міжнародне свідчення платоспроможності країни.

У межах програми розширеного фінансування членам МВФ може надаватися середньостроковий кредит (звичайно на три роки) для усунення внутрішньо-зовнішніх економічних неузгодженостей.

У сфері боргового регулювання МВФ активно взаємодіє із Світовим банком.

Світовий банк – багатостороння кредитна організація, яка включає п'ять тісно пов'язаних між собою установ, що входять до системи ООН. Загальною метою їх є мобілізація та перерозподіл фінансових ресурсів на користь країн, що розвиваються, і країн з перехідною економікою за рахунок розвинутих країн. Світовий банк, як один із спеціалізованих фінансових закладів ООН має сприяти виконанню стратегічного завдання: інтегрувати економіку всіх її держав членів із світовою системою господарювання і таким чином забезпечувати підвищення рівня життя у бідніших країнах до рівня розвинутих.

Групу Світового банку утворюють:

Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР) – створений в 1945 р. для надання кредитів відсталим державам.

Міжнародна асоціація розвитку (МАР) – заснована в 1960 р. для видачі кредитів на особливо пільгових умовах бідним країнам.

Міжнародна фінансова корпорація (МФК) – заснована в 1956 р. для сприяння економічному прогресу країн, що розвиваються шляхом підтримки приватного сектора в них.

Міжнародний центр з врегулювання інвестиційних спорів (МЦВІС), створений в 1966 р. для розширення міжкраїнових інвестицій за допомогою надання послуг по арбітражному розгляду і врегулюванню суперечок між урядами і іноземними інвесторами.

Багатостороннє агентство з інвестиційних гарантій (МАІГ), утворене в 1988 р. для заохочення іноземних інвестицій в господарство відсталих держав через надання гарантій інвесторам від втрат, викликаних некомерційними ризиками.

На частку групи Світового банку доводиться не менше половини всіх коштів, що виділяються міжурядовими організаціями на допомогу країнам, що розвиваються. Юридично і фінансово незалежні, ці установи мають власні статути, власний акціонерний капітал, окреме членство та окремі штати працівників. Проте вони мають спільне керівництво – президент МБРР одночасно є президентом МАР, МФК і БАТІ. Членства у

МАР, БАТІ, МЦРІС або МФК набуває тільки країна – член МБРР.

Найвагомішою кредитною організацією групи Всесвітнього банку став Міжнародний банк реконструкції та розвитку.

Міжнародний банк реконструкції та розвитку – міжурядовий інвестиційний інститут, основним завданням якого є стимулювання економічного розвитку країн-членів МБРР (у даний час переважно країн, що розвиваються), сприяння розвитку міжнародної торгівлі та підтримки платіжних балансів, надання довгострокових позик і кредитів, гарантування приватних інвестицій.

Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР) створений в 1946 р. згідно з домовленістю учасників БреттонВудської конференції.

Членами банку можуть бути тільки країни, що вступили до МВФ. В даний час він об'єднує більше 180 країн світу. Штабквартира МБРР знаходиться у Вашингтоні. Банк має близько 70 регіональних та державних бюро і представництв.

Статутний капітал МБРР складає 142 млрд. доларів. Країни оплачують 20% своїх квот у статутному капіталі, причому 2% – у конвертованій валюті, а 18% у національній валюті.

МБРР формально є спеціалізованою фінансовою установою ООН, однак відповідно до статуту банку й угоди, укладеної між ООН і МБРР, цілком незалежний у своїх діях від її рішень.

Основною діяльністю МБРР є надання довгострокових позик під досить високий відсоток. Велика частина його кредитів надається на умовах, аналогічних умовам приватних комерційних позик. Позики виділяються як державним, так і приватним підприємствам за наявності гарантій їхніх урядів. Значна частина кредитів направляється в місцеві (регіональні) банки розвитку, що перерозподіляють отримані від МБРР засоби. Більшість кредитів видається на термін близько 20 років за ставкою в розмірі 10%.

Основні напрями діяльності МБРР:

створення сприятливих умов для виробничих інвестицій;

стимулювання міжнародних довготермінових капіталовкладень;

сприяння реконструкції та розвитку економіки, конверсії військової економіки в цивільну;

гарантування приватних зарубіжних інвестицій. До джерел фінансових ресурсів МБРР належать:

статутний капітал, який формується шляхом підписки країн-членів на акції МБРР у межах встановлених квот. Квоти кожної країни визначаються відповідно до її економічного потенціалу та виходячи з її квоти у МВФ;

Дата добавления: 2017-02-01