Методика читання лекцій

Методика організації курсового й дипломного про­ектування.

Методика проведення практичних і семінарських занять.

Методика читання лекцій.

4.3. Методика оцінювання знань, умінь і навичок (при­ймання іспитів і заліків).

4.5. Організація практичної підготовки спеціалістів.

4.6. Організація самостійної та індивідуальної роботи студентів.

Етапи підготовки лекції. Особливості використання лек­тором лінгвістичних, паралінгвістичних і кінетичних засо­бів впливу на аудиторію. Критерії оцінювання лекторської майстерності. Форми й порядок проведення практичних занять. Методи раціональної організації самостійної робо­ти студентів. Розроблення екзаменаційних білетів. Підго­товка й проведення іспиту і заліку. Порядок проведення державного іспиту. Форми самостійної роботи студентів та її контроль з боку викладача.

Лекція — основна форма проведення навчальних за­нять у вищому навчальному закладі, яка призначена для засвоєн­ня теоретичного матеріалу. Як правило, лекція охоплює основ­ний теоретичний матеріал окремої чи декількох тем навчальної дисципліни. Тематика курсу лекцій визначається робочою навча­льною програмою. Можливе читання проблемних лекцій, зміст яких стосується даної дисципліни, але не охоплений навчальною програмою. Такі лекції проводяться провідними вченими фахівцями для студентів і працівників вузів у спеціально відведений час. Лекції читають професори і доценти (викладачі) вузу. У ви­ключних випадках читання лекцій дозволяється викладачам за відповідним рішенням кафедри.

Лектор, якому доручено читати курс лекцій, зобов'язаний пе­ред початком відповідного семестру подати на кафедру конспект лекцій (авторський підручник, навчальний посібник), контрольні завдання для проведення підсумкового контролю, передбаченого навчальним планом і програмою для цієї дисципліни. Лектор зо­бов'язаний дотримуватися навчальної програми за темами лек­ційних занять, але не обмежуватися в питаннях трактування на­вчального матеріалу, формах і способах доведення його сту­дентам.

Лекція з елементами проблемного навчання починається не з оголошення теми лекції, а зі створення перед студентами про­блемної ситуації, вирішуючи яку разом з аудиторією, лектор уво­дить своїх слухачів у світ знань нової інформації. Після того як удалося сформулювати проблему, її необхідно структурувати на 2 —3 проблемні питання (у звичайних лекціях це еквівалентно основним питанням лекції). Тепер кожна проблема повинна бути сформульована самостійно. Кількість проблемних питань зале­жить від змісту проблеми та вміння педагога розчленити інфор­мацію на самостійні «порції» закінченої інформації. Кожна про­блема повинна бути чітко сформульована. Після структурування проблеми, окремі проблемні питання розміщуються у визначеній за значущістю послідовності, у якій рішення однієї проблеми сприяло б постановці наступної. Розроблена послідовність про­блемних ситуацій представляє план лекції в традиційному його розумінні.

Підготовка до виступу на лекції

Ораторське і педагогічне мистецтво — це засіб впливу на лю­дей і одночасно засіб керування ними. Успіх приходить, якщо ми враховуємо інтереси людей, їх психологічні особливості, потре­би, сприйняття і розуміння ситуації. Ораторське мистецтво — це мистецтво підготовки промови з конкретним впливом на розум, почуття і волю слухачів. Головне правило лектора — знати кому, що, де і як сказати. Відомий римський оратор Марк Тулій Цице-рон у своїй праці «Три трактати оратора» зазначав, що для досяг­нення мети під час своєї промови оратор повинен робити три ре­чі: 1) переконливо доводити свої ідеї; 2) впливати на волю і почуття слухачів; 3) доставляти задоволення аудиторії. Тому ус­піх публічного виступу, як і тисячі років тому, залежить від знання прийомів ораторського мистецтва, культури мовлення і невпинної праці. Нагадаймо заповідь ораторського мистецтва: «Поетами народжуються, а ораторами стають».

Гарну мову дуже часто порівнюють з деревом, що росте, де корінь — спонукальний мотив, стовбур — головне питання, гіл­ки — допоміжні питання, листки — порівняння, квіти — ритори­чні прийоми. Результативність лекції залежить від багатьох фак­торів, зокрема, від ситуації, у якій вона читається; типу аудиторії, з якою викладач працює; індивідуальних якостей самого лектора та ін. Студенти жартують над викладачами, виділяючи такі типи лекторів: «півні» — скльовують текст із конспектів; «солов'ї» — ті, що «співають», не дивлячись не тільки в конспект, а й на ау­диторію; «маятники» — постійно бігають по аудиторії, тримаючи в руках картки з опорним текстом. Ознакою ефективного, успіш­ного лектора, що вміє працювати з аудиторією, є здатність вико­ристовувати у своїй роботі сукупність стилів і жанрів виступів, усіх прийомів впливу на аудиторію, уміння швидко адаптуватися в новій ситуації.

Лекцію слід розглядати не тільки як засіб передачі інформації з голови викладача в голову студента. Насамперед лекція— це: засіб обміну думками; засіб полеміки (дискусії); форма управлін­ня навчально-творчою діяльністю студентів. У цьому контексті постає дуже важливе питання; чим визначається ораторська май­стерність педагога? Насамперед рівнем харизматичності, яскра­вою особистістю оратора, вмінням впливати на аудиторію, заці­кавити студентів практичною цінністю предмета, культурою мовлення. При цьому постійна праця і вдосконалення лекторсь­кої майстерності — умова гарного результату.

Чим більше ми врахуємо інтереси студентів, особливості їх сприйняття інформації, рівень підготовленості, потреби— тим більше в лектора шансів на успіх. Основою цього є вміння воло­діти словом, мистецтво викладача переконувати людей. Успіш­ному оволодінню лекторською майстерністю сприяє вивчення досвіду кращих ораторів, критичне оцінювання власного досвіду і прагнення до самовдосконалення.

За змістом і формою представлення інформації лекції поділя­ють на такі види: проблемні, інформаційні, підсумкові, консуль­таційні (оглядові), а за типом їх подачі слухачам — монологи (без акценту на реакцію аудиторії); діалоги (постійна взаємодія зі слухачами); дискусії (розкриття протиріч у ході лекції). Підготовка до лекції

Звичайно підготовка до лекції включає складання плану і пе­ріод збирання інформації. Після цього лектор структурує матері­ал і визначає час на його викладання. Лектору потрібно ретельно готуватися і відразу намітити: головні проблемні аспекти, змісто­вні елементи, технологічність викладання матеріалу, порядок і форми завершення лекції. При цьому бажано добирати приклади з практики і «моменти розрядки» (психологічного розвантаження аудиторії). Особливу увагу слід звернути на підбір наочних засо­бів (плакатів, таблиць, слайдів тощо). Важливо викладачеві на­лаштуватися на відповідну аудиторію (поставити себе на місце студента, який буде сприймати матеріал). Цей механізм психо­логічного «вживання» в інший образ у психології називається емпатією.

Крім матеріалу, викладеного в письмовій формі, існує екс­промт викладача, тобто ті факти, що згадуються за аналогією в процесі викладення основного матеріалу. Звідси висновок: ви­кладач повинен знати більше, ніж планує викласти за планом чи програмою.

Підготовка оратора до лекційного виступу

Ця підготовка включає такі етапи:

1) визначення типу виступу, який може бути: інформаційний (дає конкретний опис, виявлену закономірність, пропонує визна­чені результати); пропагандистський (необхідно переконати ау­диторію, надихнути, залучити до участі тощо); комбінаційний;

2) вибір стилю виступу, який може бути: науковим (характери­зується обґрунтованою аргументацією й академічністю); діловим (використовується серед підприємців, практиків); співбесідою (довірча розмова куратора з аудиторією);

3) визначення варіантів промови: а) зачитувати з конспекту, б) відтворювати по пам'яті, в) викладати вільно або імпровізува­ти. У залежності від типу і способу підготовки вибирається інди­відуальний варіант читання лекції;

4) визначення чіткої композиційної побудови лекції (вступ, основна частина, закінчення).

При цьому необхідно пам'ятати психологічну складову засво­єння інформації студентами залежно від форми подання інфор­маційного матеріалу. Наприклад, якщо студенти сприймають на­очний матеріал— працює зорова пам'ять, сприймають інфор­мацію на слух — слухова пам'ять, вступають у полеміку —починають міркувати. Багатьма дослідженнями визначено, що для підвищення ефективності сприйняття інформації лектору необхідно використовувати комплексний підхід.

Кожен черговий лекційний матеріал викладач компонує на­вколо головної ідеї («опорної бази»). Бажано, щоб навчальний матеріал однієї лекції можна було розібрати за 2 академічні години (одна пара) з логічним її завершенням. Під час підготовки до ви­ступу варто пам'ятати, що для підвищення ефективності засвоєння навчального матеріалу необхідно дотримуватися таких вимог:

— середня довжина речення не повинна бути більше ніж 15 слів;

— повинна бути розмаїтість у пропозиціях;

— цілком розгорнуту думку бажано укласти в один параграф;

— використовуйте загально прийняті скорочення;

— використовуйте наочні графічні засоби подання інформації;

— перегляньте кілька разів текст і за можливістю скоротіть його.

Для більш якісної підготовки до виступу психологи рекомен­дують лекторові шліфувати лекційний матеріал за такою послі­довністю: 1) виступ у собі (матеріал потрібно «пережити», щоб він мав особистий відбиток; 2) виступ для себе (внутрішній мо­нолог за текстом; 3) виступ для уявних слухачів (тренування до­повіді).

Психологи відмічають: існує три типи запам'ятовування сту­дентами навчального матеріалу: 1) безпосередній відбиток сен­сорної (почуттєвої) інформації; 2) короткочасне; 3) довгостроко­ве запам'ятовування.

Безпосередній відбиток сенсорної інформації у пам'яті люди­ни здійснюється системою, що утримує досить точну і повну ін­формаційну картину протягом дуже малого проміжку часу (до 0,5 с). У короткочасну пам'ять потрапляє вже інтерпретована ін­формація. Наприклад, якщо на сенсорному рівні ми сприймаємо звуки, то в короткочасну пам'ять потрапляють слова і фрази. Ко­роткочасна пам'ять здатна утримувати невеликий обсяг інформа­ції шляхом безупинного уявного повторення, що дозволяє швид­ко і безпомилково приймати рішення. Довгострокова пам'ять — найбільш важлива і найбільш складна із систем пам'яті. її єм­ність практично не обмежена і містить весь придбаний людиною досвід.

Викладач повинен вчитися полемізувати. Необхідність веден­ня дискусій виникає внаслідок незгоди в оцінках і думках з тими чи іншими питаннями. Викладачеві необхідно зважити на те, що студенти інколи прагнуть спростувати те, що доводить лектор. Для цього необхідно вміти аргументовано довести істину.

Дата добавления: 2017-02-01