Церковний устав Володимира Великого

План

План

1. Епохи історії розвитку Кормчих книг.

2. Джерела виникнення Кормчих книг на Київських землях.

3. Кормчі книги Софійської та Рязанської фамілій.

4. Склад Кормчих книг на Україні та Московщині.

5. Зміст та оригінальна властивість Кормчих книг.

6. Первісні слов’янські переклади Кормчих книг.

З кінця 13 ст. Номоканони, які були перероблені в Київській Церкві, стали називатися:’’ Книга, глаголемая Кормчая, рекше Правило закону, грецким языком Номоканон ’’, або скорочено ’’ Книга Кормчая ’’.

На Русі-Україні Номоканон називали цілий час Кормчою книгою, від слова кормити, управляти чи адмініструвати.

Назва – Номоканон – появилася вже, мабуть, у монгольську добу; більш уживаною стала назва – Кормча книга або Кормчі книги (по слов’янському “кормило” значить – стерно). Походження цеї назви пояснюється тим, що св.Отці (Василій Великий, Йоан Золотоустий та інші) в своїх писаннях рівняють церкву з кораблем на хвилях житейського моря, а правила християнського життя стають її за спасенне стерно (кормило); часом в початку старих Кормчих малювали корабель на морі, а біля стерна стоїть Спаситель.

Якщо Церкву порівнюють з кораблем, перебуваючі на якому не гинуть в житейському морі, то як кораблю потрібен кормчий, який направвляв би його шлях, так і церкві, яка перебуває у світі, потрібне водійство, управління, регулювання її життя. Так в назві “Кормчі Книги” виявилася вся свідомість важливості документу і того великого значення, яке має в церкві її правова система.

Історія Кормчих Книг пережила декілька епох.

Перша епоха – період появи двох збірників: 1- привезеного до нас із Болгарії, в основу якого покладений збірник “синагоге” в 50 титулів з приєднанням уривків з новел Юстиніана, еклоги в болгарській редакції (закону судного царя Константина) і правил Іоана Посника; збірник цей до нас дійшов в 2-ох списках (в бібліотеці Моск. дух. академії і в Румянцевому музеї); 2- перекладеного у нас, як думають, при Ярославі I і відомого під іменем початкового слов’яно-руського номоканону. Цей збірник є перекладом збірника в 14 титулів без канонів 9 ст. і без тлумачення візантійських каноністів; він дійшов до нас в 5 списках: “Єфремівському”, Казанської духовної академії, Імп. Публічної бібліотеки, бібліотеки графині П.С. Уварової і Тройце-Сергієвої Лаври. Видана проф. В. Бенешевичем “Старослов’янська кормча 14 титулів без тлумачень” (СПб., 1906). В основі цієї праці покладений “Єфремівський’’ список тексту, як список давній і найбільш виправлений. Там, де в Єфремівському списку вирвані листки, текст доповнений із інших списків. Для окремих статей цієї кормчої наведені варіанти з найдавніших списків кормчих іншого складу. Паралельно зі слов’янським текстом надрукований і грецький, з якого був зроблений слов’янський переклад.

Друга епоха відкривається наданням сербським архиєп. Савою київському митрополиту Кирилу II в 1262 списки сербської кормчої, перекладеної з грецької мови самим Савою. Цей список є перекладом синопсису (скороченого тексту канонів) з тлумаченнями Аристена, Зонари, і, рідше, Вальзамона. Крім канонів тут є і закони прохийрон (у повному перекладі) і новели Алексія Комніна про шлюб. Кормча ця в 1274 р. була запропонована митрополитом Кирилом ІІ на Володимирському Соборі для керівництва в церковному управлінні і, таким чином, отримала церковно-правничу санкцію. Найдавніший (1984) список цієї кормчої, яка знаходиться сьогодні в Імп. Публічній бібліотеці, був знайдений в рязанському кафедральному соборі; звідси назва сербського списку кормчої Рязанським списком або кормчою рязанського прізвища.

Його зроблено в 1284 р. для рязанського митр. Йосифа і положено в рязанському кафедральному соборі «на увьдьніе разуму и на послушаніе вьрними и послушающим».

Сербська кормча не витісняє, однак, із вжитку церковного життя, попередніх кормчих, але попередня кормча відчуває на собі великий вплив сербської, поповнюється тлумаченнями каноністів і правилами соборів 9 ст. В такому доповненому вигляді вийшла кормча в новій редакції, відома під назвою Софійської кормчої. Цей список зроблено між 1294 та 1299 рр. по волі Новгородського князя Дмитрія для новгородського архиєп. Климента та положено в софійській церкві “на почитаніе священником и на послушаніе крестьянам”. Список цей зберігся в Московській Синодальній бібліотеці.

Перший тип – точна копія сербської Кормчої, без усяких місцевих додатків. Другий тип – софійська кормча – уявляє вже досить самостійну композицію сербського оригіналу з тим “Фотієвим” Номоканоном, що був у нас до кирилового часу, і має свої оригінальні властивості. Порівнюючи з сербською Кормчою, яка має скорочений текст правил, укладений та витолкуваний Аристеном, софійська Кормча містить повний текс правил, як у «фотієвому» Номоканоні, що був у нас до митр. Кирила, з тією лише відмінністю, що кінець правил звичайно відкликався і до такого урізаного тексту приписувалося коментарі з нової, сербської Кормчої. друга особливість “софійського” прізвища полягає в тому, що вона містить місцеві – руські канонічні памятки, яких не має в списках сербського прізвища. З цих двох прототипів робилися в дальший час списки з більшими чи меншими варіаціями, але з захованням основного типу свого прізвища.

Кормчі Рязанська і Софійська спільно служили посібними книгами в руській церкві. З часом у Софійську кормчу стали включатися різні статті руського походження; княжі устави і грамоти (н-д, устав Св. Володимира), постанови соборів, послання митрополитів; відповіді осіб духовної ієрархії на приватні питання; кормча ж Рязанська продовжила залишатися памяткою чисто візантійською. В 14-16 ст. Кормчі Книги Рязанська і Софійська багато разів переписувалися і по ініціативі приватних осіб, і по розпорядженню ієрархів. При цьому склад кормчих почав носити на собі значні сліди особистих інтересів і потреб. Назріла потреба в єдиній кормчій.

Починається третя епоха; шукають єдиної, повної і надійної кормчої. Епоха ця характеризується появою в 16 ст. нового типу кормчої: “сводной”. В цьому напрямі трудилися Максим Грек, Вассіан Патрікеєв, преп. Йосиф Волоцький, монах Волоколамського монастиря Ніфонт, митр. Даниїл. В сердині 17 ст. російська церква переходить до єдиної кормчої, надрукованої і офіційно виданої в 1650 р. по велінню царя і з благословення патріарха Йосифа. В основу її покладена Сербська кормча. До числа статей, які не були в давніх списках кормчих, але які увішли в друковану, належить стаття “Про тайну подружжя”, запозичена з требника Петра Могили (1646), доповнення патріарха Нікона і ін.

Третя епоха пов'язана з початком відновлення письмової і культурної традиції, про яке писав М. Тихомиров у другій половині XIII в., що супроводжувалося випискою нової кормчої на Русі її значними і багаторазовими переробками як у традиційному центрі – Києві, так і в інших місцях – на Волині, у Північно-східній Русі, у Новгороді, Пскову й ін. Ці переробки продовжуються й у першій половині XIV ст., а в середині того ж століття в Москві виникає нова редакція кормчої, що відбиває значні успіхи початкового періоду створення Російського централізованої держави. Вона виходить уже за межі нашого дослідження.

Склад Кормчих був різним на Україні та на Московщині. На Україні появляються Кормчі місцевого походження, які, поряд з загальним канонічним кодексом, містили статті, що належали виключно до української Церкви.

Розвиток церковно-законодавчого тіла у Київській Церкві зазнавав змін не тільки від зовнішніх чи політичних, чи релігійних обставин, але також від внутрішньої ситуації, яка існувала в державі. Поділ єдиної Київської Митрополії на дві частини, де одна частина відійшла до Константинополя, а згодом до Москви, інша ж з’єдналася з Апостольським Престолом, надав свого характеру Кормчим Книгам.

З українських Кормчих чотири характерні списки XVI ст. переховувалися в Московському Румянцівському Музеї, і з них особливо звертає на себе увагу Кормча, списана з примірника, виготованого р. 1286-го для Володимира Васильковича, що княжив у Володимирі на Волині і помер 1289 р. Кормча XV в. є в Нац. Музею у Львові і Кормча XVI в. – у Львові ж, в університетській бібліотеці. В цих Кормчих, крім загального канонічного матеріалу, містяться памятники щодо правного становища української Церкви; між тими памятками найбільш звичайні: послання 1415 р. українських єпископів до митрополіта Фотія, де вони зрікаються підлягати його юрисдикції; соборна грамота, того ж року, українських єпископів про вибір та посвячення Григорія Цамбалака на митрополіта київського; окружна грамота, того ж року, вел.кн. Олександра-Витовта про відділення київської митрополії від московської; грамота короля польського Казимира IV литовському, руському і жмудському духовенству та іншим станам держави; Судебник того ж короля, 1468 р., даний Литві й Русі; устави про права православного духовенства на Литві й т.ін. Як видно звідси, українські Кормчі мали характер різнорідних юридичних збірників, де поруч з законами церковними, містилися й державні закони не тільки про справи церковні, але й загального правового змісту (напр., Судебник короля Казимира IV).

У зміст Кормчих книг, розповсюджених на території Київської Русі, потрапило декілька неканонічних творів філософського та юридичного змісту відомих візантійських церковних діячів, які займали високі посади у церковній ієрархії. Такі твори, будучи неканонічними, тим не менш мали юридичний зміст, так як додатково тлумачили терміни та поняття, що використовувалися у канонах Синтагми, але самі залишалися поза Синтагмою. Серед творів такого типу можна назвати: два сказання Анастасія, патріарха Константинопольського; повість Єпіфанія, єпископа Кіпрського про єресі з елементами сказань Нікіфора, патріарха Константинопольського та Софронія, патріарха Ієрусалимського; сказання Тимофія пресвітера про різноманітності тих, хо звертається до православ’я.

Оригінальну властивість Кормчих Книг складала присутність в них збірок державних законів цивільного змісту. Бачимо тут «Закон судний людем» - болгарську переробку візантійських джерел цивільного права. Міститься тут: переклад «Еклоги» ім. Льва Ісаврянина і Константина Копронима складений 741 р., в якому є постанови цивільного права – про шлюб, опіку, спадкоємство та карного права – про злочини, кари; переклад «Прохирона» ім. Василя Македонянина, під заголовком: «Закона гражданского главы различны» від 870 р.; переклади новел ім. Олексія Комнена та ін.. Особливою популярністю користувалася юридична пам’ятка «Закон судний людем» - переробка складена невідомим автором для болгар на основі «Еклоги». Також відомим є збірник переробок деяких розділів карних грецьких законів, що має назву «Судебник царя Константина». Ці збірки законів увійшли в Кормчі Книги з огляду на особливі відносини Церкви суспільства в новоохрещених країнах, бо Церква приносила сюди не лише віру, але й певні форми права і впливала на право місцеве.

Кормча Книга і по духовним, і по цивільним справам є найповнішим документом відомим на Русі. До первісного слов'янського перекладу були приписувані в різних століттях найдокладніші закони грецьких царів про судні справи всякого роду і навіть закони землеробські, покупні, продажні, поміщицькі, договірні, щодо свідчення, спадкоємні й ін. До неї прилучалися і Устави перших великих князів наших Володимира, Ярослава, Святослава, Всеволода, і сама Руська Правда, різні повчальні оповідання, рішення руських Отців на різні випадки, настанови народу і князям.

ТЕМА 12. ХАРАКТЕРИСТИКА ЦЕРКОВНИХ УСТАВІВ

Навчальна мета: розгляд Церковних уставів на Київських землях.

Час: 80 хвилин.

Метод: лекція.

Місце: навчальна аудиторія.

Навчальні питання: 1. 5хв.

2. 10хв.

3. 10хв.

4. 10хв.

5. 10хв.

6. 5хв.

7. 10хв.

8. 10хв.

Заключна частина 10 хв.

Матеріально-технічне забезпечення: збірники документів та матеріалів.

Джерела та література: згідно списку рекомендованої літератури.

1. Церковні устави.

3. Судівництво в Уставі Володимира Великого.

4. Юрисдикція церковних судів.

Дата добавления: 2014-01-04