Всмоктування

Всмоктуванням називають процес надходження різних речовин у кров і лімфу крізь складні біологічні мембрани клітин слизової оболонки травного кана­лу. Слизові оболонки різних відділів травного каналу мають різний ступінь всмоктування. У ротовій порожнині всмоктування майже не відбувається. В шлунку всмоктуються вода, мінеральні солі, амінокислоти, глюкоза. В передшлунках жуйних відбувається досить ін­тенсивне всмоктування води, мінеральних солей, летких жирних кислот, аміаку, аміно­кислот, глюкози. Найінтенсивніше всмоктування відбувається в тонких кишках. Цьому сприяє будова слизової оболонки тонких кишок. За рахунок наявності на слизовій обо­лонці кишкових ворсинок (2500 на 1 см²) площа її поверхні збільшується в 20—30 разів. Загальна площа поверхні ворсинок у корови досягає 17 м², у коня -12 м², у собаки -0,52 м². Кишкові ворсинки вкриті одношаровим циліндричним каймистим епітелієм. На апі­кальному кінці кожної епітеліальної клітини розміщені мікроворсинки (до 3000 шт.), це в ЗО разів збільшує всмокту­вальну поверхню кишкових ворсинок. До кожної ворсинки підходять артеріальні і венозні капіляри, в центрі ворсин­ки лімфатична порожнина (синус), яка є початком лімфа­тичної судини. Крім того, в середині ворсинки є ще гла­денькі м'язи, нервові волокна (Мал).

У товстих кишках всмоктування незначне, тут всмок­туються вода, мінеральні солі, леткі жирні кислоти та інші речовини.

Всмоктування — фізіологічний процес, який відбува­ється внаслідок активної діяльності клітин слизової обо­лонки кишок. При цьому в цих клітинах посилюється об­мін речовин і енергії, збільшується споживання кисню і утворюється теплова енергія.

У процесах всмоктування спостерігаються також фільтрація, дифузія і осмос.

Мал. Будова кишкової ворсинки:

1 — покривний каймистий епітелій; 2 — судинна сітка під ним; З — гладенькі м'язові клітини;

4 — центральна лімфатична порожнина

На рівень фільтрації впливає тиск у кишках, але він незначний (3—5 мм рт.ст.), тому фільтрація повільно прискорює всмоктування. Більш істотне значення, ніж фільтрація, мають дифузія і осмос.

Окремі речовини всмоктуються дифузією. Для всмоктування води більше значення має осмос. Наприклад, вода, що не містить солей, всмоктується швидше, ніж ізотоніч­ний розчин.

Рухи ворсинок прискорюють всмоктування. Під час скорочення їх м'язів кров і лім­фа із судин витискуються, а під час розслаблення в них всмоктуються речовини, роз­чинені в хімусі. Отже, кишкові ворсинки функціонують, як біологічний насос.

Рухи ворсинок зумовлені різними подразниками: продуктами розщеплення білків — пептидами й амінокислотами, глюкозою, жовчними кислотами, а також гормоном вілікініном, який виробляється клітинами слизової оболонки кишок. Скорочення ворсинок ре­гулюється нервовим сплетенням Майсснера, розміщеним у підслизовій основі ворсинок.

Всмоктування білків. Білки всмоктуються в кишках після розщеплення їх до аміно­кислот. Швидкість всмоктування залежить від хімічної структури амінокислот. Амінокис­лоти всмоктуються активно із затратою енергії. Це відбувається за допомогою спеціаль­ного переносника, який активується приєднанням фосфорної кислоти та іонів натрію.

Крім амінокислот, у тонких кишках можуть всмоктуватися також низькомолекуляр­ні поліпептиди й дипептиди. Деякі білки частково всмоктуються без розщеплення, на­приклад, у новонароджених незміненими всмоктуються глобуліни молозива, завдяки чому їх організм отримує готові захисні імунні тіла (антитіла).

Всмоктування вуглеводів. Вуглеводи всмоктуються в основному в кишках у ви­гляді моноцукрів — глюкози, галактози, фруктози і манози. Різні моноцукри засвоюють­ся з різною швидкістю, найшвидше всмоктуються глюкоза і галактоза. Всмоктування глюкози в тонких кишках здійснюється активно з допомогою транспортного конвеєра з участю переносника. На мембрані мікроворсинок є спеціальні рухомі переносники біл­кової природи, з якими зв'язуються глюкоза та інші моноцукри. Переносник стає актив­ним, коли приєднує до себе іони натрію і фосфорну кислоту, яка відщеплюється від АТФ. Глюкоза з клітини також з допомогою переносників транспортується в кровонос­ні судини, а натрій видаляється з клітини спеціальним механізмом, який називають нат­рієвим насосом.

Всмоктування жирів. У травному каналі розщеплюється близько 30—45% всієї кількості жирів, які надходять з кормом. Жири всмоктуються як у вигляді продуктів їх розщеплення — гліцерину та жирних кислот, так і у вигляді нерозщеплених емульгова­них жирів. Гліцерин добре розчиняється у воді і тому досить легко всмоктується. Жир­ні кислоти спочатку вступають у взаємодію з жовчними кислотами, утворюючи комплек­сні сполуки, які також добре розчиняються у воді і потім всмоктуються. У всмоктуванні жирів важливу роль відіграє жовч печінки.

У слизовій оболонці кишок жирні кислоти швидко сполучаються з гліцерином, внас­лідок чого утворюються краплі нейтрального жиру, який в основному всмоктується в лімфатичні судини ворсинок слизової оболонки кишок. Жири всмоктуються з різною швидкістю залежно від кількості, якості та хімічного складу їх молекул.

Всмоктування води і мінеральних речовин. Вода всмоктується у всіх відділах травного каналу, але більше її всмоктується в тонких і товстих кишках.

Разом з водою всмоктуються розчинені в ній мінеральні речовини. Це відбуваєть­ся в основному в тонких кишках. Всмоктування хлоридів натрію і калію відбувається краще з гіпо- та ізотонічних розчинів. Солі кальцію всмоктуються після утворення з жир­ними і жовчними кислотами комплексних сполук. На інтенсивність всмоктування каль­цію впливає кількість солей натрію і калію. Надлишок калію порівняно з натрієм погір­шує всмоктування кальцію. Фосфор всмоктується з органічних і неорганічних сполук. Залізо засвоюється у вигляді окисних та закисних солей. Мікроелементи мідь, цинк, йод, бром, кобальт всмоктуються у вигляді органічних та неорганічних сполук.

Самостійна робота студентів.

Дата добавления: 2014-01-04