Соціологія права 1. Становлення соціології права

Що вивчає Розвиток соціологічних досліджень у право-

соціологія права вій науці обумовлюється рядом причин: не-

обхідністю пізнання соціальної дійсності, що відрізняється прагненням знайти структурний зв'язок норми з дея­ким набором факторів, які впливають на право. Право — зведена в закон воля владних і панівних спільностей, зміст якої визначається матеріальними умовами життя соціальної спільності, її джерелами. Право оформлюється у вигляді системи норм, правил, установлених або санкціонованих державною владою. Особливість правових норм полягає в тому, що їх реалізація забезпечується силою примусу дер­жави. Право — частина політичної надбудови, яка визначається панівними в суспільстві виробничими відносинами, оформляє і закріплює відносини й засновані на них стосунки.

Предметом соціально-правових досліджень є суспільні відноси­ни, що складаються при формуванні правових актів, тобто при під­готовці викладу соціальних відносин мовою юридичних норм і при переведенні, реалізації правових рекомендацій у соціальну поведінку особи та соціальних утворень. Конкретні соціологічні дослідження права спрямовані на вивчення соціальної обумовленості й соціаль­ної дії, ефективності права і його інститутів, розкриття впливу права на суспільні відносини, на практику і зворотний вплив соціальних факторів на право.

Предметом дослідження соціології є система і механізм взаємодії соціальних факторів, що впливають на формування та розвиток су­спільних відносин. Соціальна обумовленість правових норм, інсти­тутів і права є широкою проблемою, що передбачає глибокий аналіз існуючих у дійсності суспільних відносин, які вимагають правового Регулювання. Фактичні суспільні відносини надзвичайно рухомі, не­стабільні, тому важливо не лише описати їх систему, але й виявити тенденцію розвитку.

Вивчення соціальної обумовленості права має й інший, дуже складний аспект розгляду механізму обумовленості. Фактичні від-

носини, що обумовлюються правовим регулюванням, відображають­ся в інтересах, мотивах і меті, у свідомості людей, що потім знаходить відображення в діяльності державних органів і громадських форму­вань, які висувають нові правові рекомендації, а потім і в діяльності законодавчих органів. Предметом соціально-правових досліджень стають не тільки регламентовані форми діяльності підготовки пра­вових актів, а й різні неформальні відносини в правовому процесі, громадська думка та її різні течії тощо. Аналіз соціальної дії права тісно пов'язаний з вивченням його соціальної обумовленості.

Отже, соціологічні дослідження права мають предметом суспіль­ні відносини у сфері створення та функціонування правової систе­ми, її інститутів і норм, вивчення соціальної обумовленості й соці­альної ефективності права та аналіз взаємозв'язку між правовими нормами, правовими відносинами і фактичними суспільними від­носинами людей. Соціальні фактори, що взаємодіють із правовими явищами, а також механізм і закономірності такої взаємодії і станов­лять предмет соціології права.

Поява та розвиток соціології права не є чи-

мось випадковим. Це результат історичного
соціологи права ^г.......

розвитку знань людства, їх диференціації,

відокремлення. Незважаючи на зв'язки, що склалися історично між соціологічним і юридичним мисленням, у суспільній свідомості, на­віть у сприйнятті тих, хто професійно займається соціологією і пра­вом, це два різних типи мислення. Причини — передовсім історичні. Справа в тому, що юриспруденція не лише за формою, а й на ранніх етапах розвитку характеризується нормативним мисленням. Соціо­логія ж виникла на основі ідей пізнання соціальної реальності, дійс­ності, що відрізняється прагненням знайти структурний зв'язок нор­ми з деяким набором факторів, які впливають на право. Тип же правових поглядів, який проявився під час буржуазних революцій і становлення політичної ідеології буржуазії, став нормативним. Нор­мативність підходу до суспільних явищ і подій у багатьох випадках відбивалась і на поясненні неправових явищ. Тип мислення названо юридичним позитивізмом. Норми права і правове становище теоре­тичного і прикладного характеру розглядалось як сухі, мертві фор­мули поза зв'язком із генезисом, функціями і розвитком суспільних відносин. Правові явища відокремлювалися від політики, політич­ної системи, соціальних спільностей людей, від усього того, що мож­на назвати суспільним організмом.

Поява соціології права випливає не лише з аналізу різних шкіл і течій у правознавстві та соціології, а пояснюється й зовнішнім відоб­раженням об'єктивно назрілих процесів змін у суспільних відноси-

_нах. Саме це стало наприкінці XIX ст. причиною занепаду позити­візму і появи в буржуазній юридичній науці нових течій, насамперед соціологічної юриспруденції в США і так званих шкіл вільного права в Європі. Соціологія права стала відображенням реакції юридичної те­орії на нові проблеми, що виникли в практиці соціології, тому що юридичний позитивізм виявився негнучким і малопристосованим до динамічного вирішення комплексу нових проблем. Однією з та­ких проблем стало пристосування правової теорії та практики до умов монополістичного капіталізму, пристосування юридичної і по­літичної надбудови до вимог розвитку зростаючого грошового й господарського обігу, зростання класових і національних супереч­ностей. У таких умовах виявилася вся ілюзорність теорій, що об­ґрунтовували природний характер державно-правової надбудови, різ­них ідей і загальної соціальної справедливості, непорушності ідейних і правових цінностей. Тоді буржуазна юриспруденція займалася пра­вом не як системою людської поведінки, а як сумою правил, і саме правових правил і норм. Західні дослідники охоче віддали данину історії права (Момзену, Гірке, історичній школі права Савіньї, пред­ставникам природно-правової доктрини та ін.) за той вплив, що спри­яв формуванню соціології права. Та не варто переоцінювати роль різних шкіл і течій правознавства, бо історична школа права займала центральне місце в юриспруденції до кінця XIX ст., а нормативний характер правового мислення, хоча б у континентальній Європі, особ­ливих змін не зазнав. На рубежі століть соціологія і право зблизи­лися. Два типи мислення доповнювали один одного. Соціологія пра­ва, дещо пов'язана з традиційно-позитивістським мисленням, давала можливість називатися і соціологією права, і філософією права. Та посилення викладу правових явищ філософським і соціологічним їх поясненням привело до формування соціології права.

Поява соціології права в середовищі буржуазної юриспруденції не вирішила і, природно, не могла вирішити соціальних проблем, що виникали в суспільстві. Тим більше, що людство ставить собі завжди тільки такі проблеми, які може вирішити, тому що завжди виявля­ється, що сама проблема виникає тоді, коли матеріальні умови її вирішення уже є або знаходяться в процесі становлення. Соціальні суперечності досягали в суспільстві критичної точки і були виклика­ні вільною конкуренцією та ринковими відносинами. Кризові яви­ща періодично охоплюють усі сфери суспільного життя: економіку, олітику, культуру тощо, викликають потребу пристосування право-

^{3 мех}анізму до нових умов. Державний апарат, правотворчість і УДова практика в таких умовах мали забезпечити стабілізацію Успільних відносин. Воля держави, що знаходить відображення в

³⁰ Соціол

законодавстві, якщо вона не відображає розвитку суспільних відно­син під впливом суб'єктивних факторів, спотворюється, зазнає кра­ху на рифах реальних суспільних відносин. Суспільні відносини ра­но чи пізно все ж прокладають шлях через правову практику, доки нарешті, покликані займатися правотворчістю органи не освячують нові норми, що вже знайшли відображення в правовій практиці. Од­нією з важливих для соціології права є проблема суспільної обумовле­ності права. Разом із тим розуміння соціальної обумовленості права протистоїть і тим перебільшенням, що випливають із суб'єктивного підходу до права як можливого засобу вирішення будь-яких суспіль­них проблем. Це дозволяє знайти правильну межу співвідносин за­гальної соціології і соціології права.

Сучасна соціологія права виникла і сформувалася на початку XX ст. Розвитку соціології права сприяють два значних фактори: з одного боку, завжди наполегливе «замовлення» суспільства, що виклика­ється змінами правових явищ, а з іншого — власний розвиток науки, її теорій і методів. Правознавці в США, Західній Європі та інших країнах висувають на перший план вивчення правової практики, дослідження права в дії. Це породжує в тісному зв'язку з певними філософськими традиціями прагматичну соціологію права, визнач­ним представником якої став Роско Паунд. Центральним у працях Роско Паунда є розуміння ним інструментального характеру права, що розвивається під впливом прагматичної філософії і особливостей системи загального права. Чітко простежується в соціології права історичний підхід. Роско Паунд ставить проблему суперечностей між стабільністю правопорядку і необхідністю змін у праві, яку поклика­на вирішити теорія права, вважає, що дві потреби визначили пов'я­зане з правом філософське мислення. З одного боку — це заінтересо­ваність у порядку, в суспільній безпеці, яких право вимагало з самого початку і тим спонукало людей шукати міцну основу для певної сис­тематизації їх діяльності, стримувати посадове свавілля й особисте, що забезпечує міцний та постійний суспільний порядок. З іншого боку — це потреба погоджувати право з вимогами загальної безпеки, що спонукає до створення нових компромісів, тому що зміни, які відбуваються в суспільстві, закликають перебудовувати навіть най-дрібніші деталі суспільного ладу, переглядати правові норми, аби пристосовувати їх до несподіваних ситуацій. Це спонукало людей відшукувати основні принципи розвитку права й нарешті привело до того, що люди спробували сформувати таку загальну теорію право­порядку, яка відповідала потребам певного періоду розвитку права. Соціологія права Роско Паунда передбачає активну діяльність. Здій­снення функцій суспільної творчості є її завданням. Правовому мис-

нню треба розстатися з кріслом, йому необхідно виміряти фактич-• потреби та інтереси, але не давати їм оцінок, оскільки вони діють з тієї простої причини, що існують, і на цій основі сформувати поавові постулати суспільства, що служить йому, на які мають спи­ратися правотворчість і правовідносини.

Значний внесок в розроблення теорії прагматичної соціології пра­ва здійснили юристи Генрі Керне, Юліус Стоун та інші. Пізніше соціологія права розробляється в працях юристів, соціологів Лео Фул-тера, Віллі Фрідмана, Жана Карбоньє та ін. Французький соціолог Жан Гурвич, використовуючи методи й поняття загальної соціоло­гічної теорії, формує власну концепцію соціології права, яка твер­дить, що соціологія права сумісна з технічним вивченням права і небез­печна не для соціології, а лише для панівного в соціології натуралізму, позитивізму, біхевіоризму та формалізму. Породження соціології права виводиться з розриву між правовими нормами, поняттями і життям, тобто з існуючої в суспільстві правової практики.

Соціологічний підхід до дослідження проблем держави і права органічно властивий і марксистській теорії. Карл Маркс викривав реакційну роль історичної школи права, звертав увагу на її метафі-зичність і удавану ортодоксальність. Карл Маркс сформулював суть матеріалістичного розуміння держави і права, яка полягала в тому, що громадянське суспільство визнавалося визначальним щодо дер­жави, а державні визначення — соціальними продуктами. Право — суспільне явище, і його зміст розкривається з розкриттям змісту суспільного, з урахуванням його обумовленості суспільними відно­синами. Говорячи про джерела й умови формування марксистської соціології права, варто сказати, що її становлення йшло в гострій боротьбі з усілякими реформістськими течіями.

На початку 60-х років XX ст. введено поняття соціологія права. Тоді ж сформульовано висновок, що сучасний інтелектуальний клі­мат, розвиток соціологічної теорії, а також методології суспільних наук визначили інституалізацію соціології права як науки. Зрозумі­ло, це не означає, що нібито раніше не існувало соціологічного під­ходу до права. Навпаки, соціологічний підхід до вивчення права в Росії і Україні має багаті традиції і в сфері теорії права, і в галузі емпіричних досліджень права. Французький філософ Огюст Конт, який вперше ввів у науковий обіг поняття соціологія, вкладав в його зміст широкий смисл, вважав, що предметом соціології є не держава ^{1 п}Р^аво чи народне господарство у своїй відокремленості, а суспільне життя, включаючи і явища духовної культури. Провідні ж теоретики соціологічної школи права Микола Коркунов, Максим Ковалевсь-^ии, Сергій Муромцев, Богдан Кістяківський та інші внесли знач-

³⁰* 467

ний вклад у розвиток правової думки, прагнули виробити соціоло­гічні поняття права шляхом звернення до вивчення права в житті в русі й розкритті історичного генезису права тощо. Юристи Сергій Соловйов і Микита Капустін пов'язували з дією права в суспільстві створення сприятливих умов для життя людей, зокрема, шляхом при­мирення принципів рівності і свободи. Розвиваючи цю думку, Олек­сандр Горовцев доводив, що право здійснює здебільшого функцію поєднання інтересів усіх членів суспільства, незалежно від їх стано­вого становища, а тим самим потенціал права пов'язувався із захис­том принципів гуманізму. Соціологічний підхід до дослідження пра­вових явищ не обмежувався лише сферою теорії і історії права.

Уже в перші роки існування радянської юридичної науки широ­кого розвитку набуває соціологічний характер правознавства. Юрис­ти формують ідею складності права як суспільного інституту. Особ­ливо велике значення надавалося праву відносин, підкреслюючи їх безумовний примат перед нормами і правосвідомістю — конкретною формою права перед його абстрактними формами. Розуміння пра­ва як системи (порядку) суспільних відносин, що охороняються державою, акцент на поведінковому аспекті, обґрунтування необ­хідності розглядати конкретні норми в реальних соціальних відно­синах, а не тільки в застиглих абстрактних нормах, виявилися дуже актуальними і в сучасних умовах, у період ломки старої командної системи управління. Юрист Євген Пашуканіс, розглядаючи теорію права, намагається простежити процес безпосереднього формуван­ня правової форми об'єктивними економічними відносинами, не просто декларативно проголошує визначеність правової надбудови економічним базисом, не просто констатує залежність права від матеріальних відносин, а з'ясовує механізм кінцевого визначення права виробничими відносинами. Євген Пашуканіс, на відміну від інших теоретиків права, іде далі і пояснює, що крім класового кри­терію права, а також критерію опосередкованості права державною волею панівного класу, шукає глибинний генетичний критерій пра­вового в матеріальних відносинах, підкреслюючи, що право є форма якихось специфічних соціальних відносин і ця специфіка й передбачає те, що регулювання суспільних відносин за певних умов набуває право­вого характеру. Дослідження соціальної проблематики права одер­жали могутній імпульс у 60—70-х роках. Тоді ж відроджується інте­рес до соціології права. Однак далі не відбувся її повноцінний розвиток. Застійні явища, що проявляються в суспільстві, відбили­ся й на становищі правової сфери. Бюрократизм, що розрісся до небезпечних меж, а також такі його потворні прояви, як диктат, адміністративне свавілля в економіці, соціальній і духовній сферах,

казенна байдужість до прав і потреб людей, зневажливе ставлення до рпомадської думки, до соціального досвіду трудящих стали гальмом суспільного розвитку.

У 80-х — на початку 90-х років в Україні пробуджується інтерес до соціологізації теорії права. Формування нової економічної струк­тури відносин неможливе без корінної, глибокої реформи правової системи, що визначає необхідність і перебудову теорії права. Без глибокого аналізу соціологічних закономірностей права неможливе теоретичне обгрунтування і розроблення програми реалізації рефор­ми політичної системи суспільства, метою якої є радикальне зміщення законності та правопорядку з тим, щоб не допустити узур­пації влади і зловживань, забезпечити надійні гарантії захисту кон­ституційних прав і свобод громадян, а також виконання ними обов'­язків у ставленні до суспільства і держави.

У сучасних умовах соціологія права — структурована система со­ціальних знань про право як особливе соціально-юридичне явище в його генезі, а також у дії, тобто як соціально визначеному й соціаль­но діючому (соціально спрямованому) явищі, процесі. Соціологія права — напрям загальнотеоретичних досліджень, що формуються у відносно самостійну структуру знань про право як динамічне соці­ально-юридичне явище. Соціальна практика як джерело теоретич­них знань не зводиться і до юридичної практики. Для створення і застосування закону, для визначення закономірностей і тенденцій у розвитку правової надбудови недостатньо аналізувати діяльність од­них лише юридичних установ. Закон живе і діє у сфері суспільних відносин, усвідомлюється, дотримується або порушується громадя­нами, посадовими особами, а також конкретними колективами різ­них підприємств, установ, організацій. Суспільні відносини і проце­си у сфері виробництва й розподілу, побуту й духовного життя людей, внутрішньої і зовнішньої політики держави служать і мають служити предметом старанного вивчення правознавства.

Отже, соціальна практика, як вихідний пункт теорії у сфері пра­вознавства, охоплює, по-перше, суспільні відносини і процеси, об'єк­тивно існуючі в суспільстві; по-друге, об'єктивне відображення су­спільних відносин і процесів — політична і правова свідомість, інтереси і мотиви поведінки, ціннісні орієнтації і соціальні рекомен­дації людей; по-третє, власне юридичну практику — діяльність пра-*отворчих і правозастосовних органів зі створення і застосування правових актів. Соціологічний підхід відкриває безперечно ширші горизонти в пізнанні права і правових явищ і має безперечні перева-^ПеРед традиційними методами. Це пояснюється тим, що розши­рюється предметний діапазон досліджень, збагачується техніко-ме-

тодологічна база досліджень із широким використанням загальної соціології. Основною перевагою соціологічного підходу є та обста­вина, що не відкидається, а визнається і поширюється науковий обмін у сфері наукових ідей і концепцій знання, суті правових явищ.

Головна особливість полягає у відмінності «мертвого закону» і «живого, гнучкого права» й обумовлена коректним протиставлен­ням належного й сущого, норми і правовідносин. Реалістичний на­прям у соціології права довів це уявлення до крайності. В США соціо­логічний підхід названо інструментальним тому, що він по-новому розумів основне завдання правової теорії: сформувати по можливос­ті несуперечливу систему правових уявлень, що дозволяло б посадо­вим особам і рядовим громадянам використовувати право ефектив­ніше, тоді як панівні позитивізм і аналітична юриспруденція ставили в центр логіку розвитку права. Кредо інструменталізму полягає в сугубо утилітарному підході до використання законодавства як засо­бу регуляції економічної діяльності та соціальних процесів. Правові норми й інститути розглядаються крізь призму ефективності досяг­нення мети, поставленої владою.

У сучасних умовах існують дві школи соціології права: європейська та американська.

Сучасні школи У розвитку європейської соціологічноїюриспру-

соціології права денції значну роль відіграв австрійський

юрист Євген Ерліх. Його концепція права ду­же ускладнена й суперечлива. Критикуючи юриспруденцію за те, що вся складна соціальна реальність розглядається крізь призму судової практики, а це призводить до неточної картини дійсності, де правова галузь суспільного життя ширша, аніж судове поле. Вихідні джерела права, його розвиток і суть варто шукати в суспільстві, що є сукуп­ністю різних об'єднань, сімей, общин тощо, завершуючи державою. Така суть соціальної обумовленості права. Тоді ж Євген Ерліх прово­дить досить чітку межу між правовою галуззю, правопорядком і ін­шими сферами соціального життя, мораллю, релігією тощо, підкрес­люючи, що держава будує свою діяльність не тільки на правових нормах. У суспільстві відбувається спонтанний процес правотвор-чості, і що «живе право», на відміну від «теоретичного права», і є предметом соціології права. Методом вивчення права має стати без­посереднє спостереження конкретних правових явищ, юридично значуща поведінка людей та їх «спілок». Важливе значення має доку­ментальне дослідження — аналіз різних договорів (земельної арен-ди, іпотечних, шлюбних), статусів торгових компаній, заповітів то­що. Опитування населення Буковини, проведені Євгеном Ерліхом,

підстави твердити, що тут реально діє приблизно лише третина статей громадянського кодексу.

Значний внесок у розробку європейської школи соціології права ніс відомий представник соціальної антропології Броніслав Мали-овський. Досліджуючи питання економіки, сімейного життя, ро­динних відносин, індивідуальної психології населення Меланезії (острова Тробріан, Нова Гвінея та ін.), а також первісної культури, права, релігії, етики, мови тощо намагається створити струнку кон­цепцію права. Особливе місце в історії соціології права займає фран­цузький соціолог Жорж (Георгій) Гурвич. Теоретико-соціологічні погляди Жоржа Гурвича сформувались у результаті критичного ана­лізу і прагнення до інтеграції найрізноманітніших напрямів філо­софсько-соціологічної думки: теорій німецької класичної філософії, Маркса, Прудона, школи Дюрктейма та інших. Стверджуючи, що право становить спробу реалізації в соціальній системі ідеї справед­ливості, Жорж Гурвич намічає кілька груп проблем, що є предметом соціології права (різні взаємовідносини людей, типи правових норм, покликаних зберігати суспільне життя, проблеми генетичної соціо­логії права та ін.). Жорж Гурвич перебував під сильним впливом психологічно-правової концепції Льва Петражицького. Психологіч­на концепція визначає, що основними рушійними силами дії особи й соціальних груп у суспільстві є психічні переживання, вони вважа­ються центром усієї суспільної діяльності. До того ж одна частина психічних переживань — пізнання і почуття — належить до «пасив­ного» становища пізнаючого суб'єкта, для якого характерно, що піз­наючий і чуттєвий суб'єкт обмежені випробуванням на собі. Іншими за своїм характером є активні переживання, вольові акти, спрямова­ні до впливу на пасивний суб'єкт переживань. Часто бувають пере­живання з подвійним характером — емоціонально-вольові пережи­вання або, як Петражицький часто їх називає, просто емоції. Саме емоції є причиною, що визначає поведінку людини у ставленні до зовнішнього світу. Безперечні заслуги у формуванні сучасної захід­ної соціології як теоретико-емпіричної науки, а предмета соціології права як вивчення права в соціальному контексті, зв'язків між пра­вом і мораллю тощо (Бріт-Марі Блечвад, П'єр Вінке, Жан ван Хутте, Вільфредо Феррарі, Ральф Дарендорф, Анрі Арно та ін.).

Для розвитку соціології права в США велике значення мають тео­ретичні розробки, цілісна специфічна система методів емпіричного соціологічного дослідження. Один із визначних представників амери­канської школи соціології права Ральф Паунд дотримувався думки, Що право необхідно розглядати як засіб соціального контролю, що завданням соціології права є виявлення і аналіз соціальних результа-

тів законодавства, а також соціальних змін, що обумовлюють зміни в законодавстві, що необхідна відповідність правотворчості до еко­номічних факторів у суспільстві. Під впливом Ральфа Паунда пере­бувають його прихильники Отто Холмс, Лео Бренденс, Баррі Кардо-зо та ін. Більшість основоположників соціологічної юриспруденції виходили з того, щоб подолати формалізм у теорії, консерватизм поглядів на роль права в житті суспільства. Не випадково саме в надрах соціологічного підходу виникають такі теорії: популізм, про­гресизм і новий курс Франкліна Рузвельта. Становлення нових погля­дів на інструментальну цінність права сприяло розвитку й відокрем­ленню соціальних наук, а також використанню нових технічних засобів в емпіричних дослідженнях права і правової дійсності.

Американська школа соціологічної юриспруденції орієнтувала тео­рію права на те, щоб розглядати судову діяльність як мистецтво. Таку позицію підтримали представники школи «правового реалізму», які вважали мистецтвом не лише судову діяльність, а й все правове мис­лення, де панують нібито не логіка й раціональна система, а емоції та інтуїція. Прагматично-інструменталістський підхід до праворозкрит-тя підготував основу для виникнення реалістичного напряму в амери­канській соціологічній юриспруденції. Реалісти доходять того ж ви­сновку, що і прагматисти. На їх думку, треба вивчати не позитивний зміст права, а його дію. Реальна цінність права залежить від прогресу самої юриспруденської техніки і розвитку форм правозастосовчої діяльності. Науково-практичне кредо реалістів полягає в тому, що право перебуває в постійному русі і створюється судом, що право є не самометою, а засобом досягнення соціальної мети або функцій. Відмінною особливістю позиції реалістів є відверте негативне став­лення до стабільності права і нормативності взагалі.

Отже, соціологія права в США і Європі мала позитивний вплив на подолання консерватизму в теорії і методах пізнання права, запро­понувала засоби для надання судовим рішенням більшої передбачу­ваності й ціннісні методи винайденого, і прийняття судових рішень, дискредитувала правовий формалізм тощо.

Дата добавления: 2014-01-04