Психологічна характеристика студенства як періоду пізньої юності або ранньої дорослості 1 страница

Як хто посіє в юності,

так пожне в старості.

Григорії Сковорода,

український філософ.

Життя людське завмерло б

на місці, якби юність не мріяла.

К.Д. Ушинський,

український педагог.

Основною метою реформування вищої освіти в Україні є забезпечення психолого-педагогічних умов для розвитку і самореалізації студента як суб'єкта освітнього процесу та майбутньої професийної діяльності.

Щоб допомогти студентові досягти вершин в духовно-моральному і професійному розвитку, педагогові потрібно знати його вікові й індивідуальні особливості та умови психічного розвитку. Викладач вищої школи повинен пам'ятати слова К.Д. Ушинського:»Якщо педагогіка хоче виховати людину в усіх відношеннях, то вона повинна спочатку пізнати ії такох в усіх відношеннях». Здатність пізнавати і розуміти студентів, адекватно оцінювати їхні особистісні якості та психологічні стани, визнавати і безумовно приймати їх як особистостей є однією з найважливіших складників професіоналізму викладача, підгрунтям його педагогічної майстерності та передумовою успішної педагогічної діяльності. Саме тому викладачеві ВНЗ надзвичайно важливо знати загальні психологічні особливості юнаків та дівчат студентського віку.

Студентство и студентські роки — дивовижний витвір християнської цивілізації ХІ-ХІІ століття, коли в європі відкрилися перші середньовічні університети.У цей час зароджуєтся культура молодості, яка запроваджується саме через студентство — цей найрозумніший, найскладніший, яскравий і, звичайно, психологічно найскладніший прошарок молоді.

Студентство — це молодь, що проходить стадію персоналізації на основі цілеспрямованого засвоєння навчальних, професійних і соціальних функцій шляхом свідомого оволодівання професійними знаннями, уміннями і навичкам, набуття професійних якостей під час навчання у вищіх навчальних закладах. Студентство дає висококваліфіковані кадри для науки, навчальних закладах і керівних посадах на піприємствах.

Стрижневою психологічною рисою студентства є тісне переплетення формування особистісної і корпоративной свідомості. У поєднанні зф специфікою юнацького віку (максималізм, підвищена потреба в самостверджені, боротьба за статус, нігілізм, надмірна самовпевненість) — це створює, на думку О.Ф. Бондаренка, досить пальну суміш, перетворюючи студентську молодь воднораз у складного партнера по діалогу і в легку здобич для всілякого маніаулювання.

Термін «студент» (від лат. Studentus — такий, що старанно працює; той, що займається) означає того, хто наполегливо працює, робить справу, тобто опановує знання, вивчає (студіює) науку. Згідно із Законом України «Про вищу освіту», студент (слухач) — особа, яка в установленному порядку зарахована до вищого навчального закладу і навчаєтся за денною (очною), вечірньою або заочною, дистанційною формами навчання, щоб здобути певних освітній та освітньо-квалификаційний рівень.

Вважають, що студентів, порівняно з иншими групами молоді цього віку, відрізняють такі риси:

-вищій освітній рівень;

-велике прегнення до знань;

-висока соціальна активніть;

-досить гармонійне поєднання інтелектуальної і соціальної зрілості.

Студентський період життя людини перепадає переважно на період пізньої юності або ранньої дорослості, який характеризується оволодінням усім різноманіттям соціальних ролей дорослої людини, отримання права життєвого вибору, набуття повної юридичної та економічної відповідальності, можливості включення в усі види соціальної активності (аж до державного рівня), здобуттям вищої освітита опануванням професією. Головними сферами діяльності студентів є професійне навчання, особистісне зростання та самоствердження, розвиток інтелектуального потенціалу, духовне збагачення, моральне, естетичне і фізичне самовдосконалення. Часто ж деякі викладачі не розуміють цього і бачать студента лише через свій викладацькій стіл залежно від того, як він відвідує заняття, виконує навчальні завдання, слухає пояснення і відповідає. Все інше в особі вихованця багатьох викладачів не цікавить, а це «інше» - частина ядра особистості студента — ії багатство або бідність у прагненнях і задумах, ії духовність або бездуховність, моральність або аморальність, гідність або рабська покірливість, сила духу або слабкість характеру, працьовитість або лінощі й апатія, корисливість або безкорисливість (З. І. Слєпкань)

Потрібно також враховувати відмінності між студентами вищих навчальних закладів І-ІІ та ІІІ-ІV рівнів акредитації.Можна говорити про стандартний та нестандартний періоди студентського віку.

Студентський вік розглядався Б. Г. Ананьєвим як особлива онтогенетична стадія соціалізації індивіда. Він дає таке визначення студентського віку: «Виховання спеціаліст, суспільного діяча і громадянина, опанування та консолідація багатьох соціальних функцій, формування професійної майстерності — все це становить особливий і найважливіший для суспільного розвитку та становлення особистості період життя, який позначається як студентський вік.»

Розглянемо особливості фізичного, психофізіологічного й когнітивного розвитку студентів.

Фізичний розвиток стосується різноманітних аспектів фізіологічних, сенсорних я рухових функцій організму. Він розпочинається з першої миті життя людини і досягає свого розквіту у віці від 20 до 30 років, і характеризується найвищим рівнем таких показників, як м'язова сила, швидкість реакції, моторна спритність і фізична витривалість та ін.

Як відомо, мозок людини досякає функціональної зрілості на початку юності. Через те, що популяція нейронів уже повністю сформована, подальше дозрівання нервової системи пов'язане лише з розгалуженням відростків у кожного нейрона, мієлінізацією нервових волокон і розвитком гліальних клітин, які відповідають насамперед за живлення нейронів. Починаючи з 25 років, а особливо після 45, щоденно відмирають десятки тисяч нервових клітин. Проте це не має якихось серйозних наслідків для мозку, адже згідно з новітніми оцінками, у корі головного мозку нараховується десятки мільярдів клітин.

Б. Г. Ананьєв стверджував, що у процесі індивідуального розвитку аналітична діяльність великих півкуль головного мозку прогресує у відповідності з формуванням складних систем його синтетичної діяльності. Мало того, саме синтетична діяльність забезпечує нібито розширине відтворення потоків інформації, її впорядкування, відбір і організацію постійної взаємодії всіх каналів зв'язку з навколишнім середовищем.

Серед нейрофізіологічних особливостей, які пов'язані з розвитком ЦНС студента, найважливіші є такі:

-найменший латентних період реакції на будь-який вплив зовнішнього і внутрішнього подразника, тобто найшвидше реагування на нього;

-оптимум абсолютної та розпізнавальної чутливості всіх аналізаторів;

-нацбільша пластичність кори головного мозку та висока гнучкість в утворенні складних психомоторних та інших навичок;

-найбільших обсяг оперативної пам'яті зорової і слухової модальності;

-високі показники уваги;

-оптимум розвитку інтелектуальних функцій припадає на 18-20 років;

найвища швидкість розв'язання вербально-логічних завдань;

-інтенсивний розвиток усіх видів почуттів, підвищена емоційна чутливість до різних обставин навколишнього життя.

Усі ці високі показники розвитку нервової системи та нейрофізіологічні особливості роблять юнацький період життя максимально сприятливим для навчання і професійної підготовки молодої людини. Жан-Жак Руссо, говорячи у свій час про молодість,вигукнув: «От час для засвоєння мудрості».

У студентськи роки молода людина набуває не лише зрілості соматичної, статєвої та психофізіологічної. Вона повинна досягти інтелектуальної зрілості, а токаж зрілості як особистості, хоча індивідуальні відмінності в особистісному розвитку дуже помітні. Зрілість — це вища психологічна інстанція організації та управління своєю поведінкою. П. Я. Гальпєрін: «Зрілість — це здатність самостійно враховувати межі своїх можливостей, у середині яких людина діє вільно, тобто відповідно до психологічної оптимальності».

Важливим аспектом психічного розвитку людини в юнацькому періоді є інтенсивне інтелектуальне дозрівання. Іетелектуалістичний підхід до специфіки юнацького віку реалізовано у концепції Ж. Піаже. Для розумового розвитку в юнацькому віці характерне ускладнення розумових операцій, що викликає схильність до теоретизування і рефлексії, які дають можливість усвідомити життя загалом, створити рактину або концепцію власного життя.

Показники інтелектуальної зрілості:

-широта розумового кругозору;

-гнучкість і багатоваріативність оцінок того, що відбувається;

-готовність приймати суперечливу інформацію;

-уміння усвідомлювати інформацію в термінах минулого і майбутнього;

-орієнтація на виявлення суттєвих, об'єктивно значущих аспектів того, що відбувається;

-здатність бачити явища в контексті його цілісних зв'язків з іншими явищами;

-вміння мислити в категоріях ймовірного.

Особистісна зрілисть, як слушно зауважує В.А. Роменець — автор «вчинкової моделі» життєвого шляху, є досить рідкісним явищем, і підміняти її просто психологією дорослої людини було б помилкою. Основу загальної зрілості складають особистісні та характерологічні риси, що визначають спрямованість учинкової активності. Головний мотив особистісного рівня поведінки — гідність. Головний мотив характерологічного рівня — досягнення людини в діяльності. Гідність і досягнення діяльності прямо пов'язані з характером взаємин між людьми. Зріла людина визнає в іншій неповторну цінність і поводить себе у відповідносту з таким візненням. Відсутність подібної позиції є свідченням інфантильності, незрілості. В.А. Роменець: «Самобутня зрілість — результат багатства соціальних відношень. Бути в іншому і водночас залишатися собою — означає цінувати неповторне у світі, неповторне як минаюче...нескінченну цінність унікального, неповторного...може осягнути лише зріла психіка. Неповторне наповнене змістом пройденого шляху».

За результатами лонгітюдного дослідження (проведенного Б.Г Ананьєвим протягом 60-70 рр., в якому брали участь понад 1800 осів віком 18-35 р.) було встановленно, що студентський вік є золотою порою людини — сенситивний період для розвитку основних соціогенних потенцій індивіда як особистості.

На підставі ідеї, що розвиток моральної свідомості відбувається паралельно з розумовим, американський психолог Л. Колберг обгрунтував думку про те, що для юнацького віку характерним є конвенціональний я постконвенціональний рівень розвитку моральної свідомості. Конвенціональний рівень — це рівень, коли вчинки людини оцінює як моральні або аморальні залежно від того, як вони сприймаються іншими людьми. Постконвенціональний рівень припускає здатність до чіткого формулювання моральних норм, усвідомлення їхньої відносності та умовності, незалежності від оцінок безпосереднього оточення.

Для особистості студента характерним є розвиток моральних й естетичних почуттів, підвищення рівня цілеспрямованності, рішучості, наполегливості, самостійності та ініціативності, вміння володіти собою. Цей період характеризується також змінами у мотиваційній сфері, зокрема потребах та интересах, посиленням свідомих мотивів поведінки. Зважаючи на концепцію ієрархії потреб людини А. Маслоу, можна уявити потребісну сферу студентської молоді так:

1. Фізіологічні потеби, серед яких особливо виділяють потребу у фізичній активності та посилення сексуального потягу, прагнення відкорегувати і стабілізувати фізичний аспект «образу-Я», необхідність підтримувати нормальний психофізіологічний тонус та бажання зберегти і поліпшати своє здоров'я.

2. Потреба у безпеці, захисті і стабільності посилюється і реалізується не тільки в середовищи ВНЗ і родини, а й у сфері уявлень про майбутню професію, життєві перспективи і плани.

3. Потреба в приналежності, прийнятті і любові найповнише реалізується в спілкуванні. Студентський вік - «золота пора» і в особистісному житті людини. Кохання в юності не завжди залишається для людини найсвітлішим, найсвященнішим. Саме в юнацькому віці кожному доводиться сформувати своє ставлення до сексуальної чутливості і кохання — це є важливим компонентом юнацької самосвідомості.

4. Потреба в самоповазі, соціальному статусі, компетентності — прагнення до успіху в діяльності, до соціального визнання і високої оцінки її результатів, бажання досягнути поваги.

Студентський вік — період романтики, життєвого оптимізму, активної соціальної позиції, хоча кожна історична віха має свій вектор її спрямованності.

5. Потреба в самоактуалізації, самореалізації та індивідуальному розвитку означає активне формування своїх здібностей та їх подальше удосконаленняю Вона пов'язана з мотивацією досягнення та пересікається з потребою у визнанні та прийнятті як члена професійної групи, суспільства.

Критеріями самоактуалізації є усвідомлене самосприйняття та осягання розумом свого життя як цінності. Внутрішніми детермінантами самоактуалізації є довірлива сміливість та емоційна мудрість.

Через недостатній життєвий досвід деяки студенти плутають ідеали з ілюзіями, романтику з екзотикою. Як наслідок цього, окремі студенти навчаються «від сесії до сесії», не виявляють особливої активності у навчанні та громадському житті, не виявляють потреби в самоосвіті та самовдосконаленні. Їхня увага переважно зосуреджується на розвагах, гедоністичних захопленнях:

Ті скарби найкращі душі молодої

Розтративши марно, без тями.

(І. Франко)

Дослідження показали, лише трохи більше половини студентів наприкінці навчання підвищують показники свого інтелекту порівняно з першим курсом.

Серед студентів поширені такі шкідливі звичкі як куріння, побутове пияцтво, вживання наркотиків, сексуально розпуста тощо.

Студентський вік — надзвичайно важливій період становлення «Я-концепції» як ядра особистості. Вона включає в себе такі показники:

1. Я-образ, що розкриває неповторність самосприйняття через фіксацію студентом певної соціально-рольової позиції та настанов щодо себе.

2. Емоційно-ціннісне ставлення до себе, що визначається самооцінкою

3. професійних якостей і особистісних властивостей, рівнем самосприйняття і самоповаги.

Поведінковий складник як самопрезентація — певні дії, які породжені уявленням про себе та самоставленням.

Юнацький вік — вік зростання сили «Я», здатності проявити і зберегти свою індивідуальність. Виникає підгрунтя для подолання страху встрати власного «Я» в умовах групової діяльності, інтимної близькості або дружби. Таким чином, сприятливе становище студента серед людей, що насколо, благодійно впливає на розвиток його особистості. До того ж не повинно бути суттєвої розбіжності між його самооцінкою та оцінками, які він отримує від товарищів із референтної групи.

2.2 Суперечливості та кризи студентського віку

Якби молодість знала,

якби старість могла!

Анрі Естьєн,

французький мовознавець

Д. Б. Ельконін відстоював положення про те, що певний історичний період розвитку дитинства може бути охарактеризований як кризовий. Суть цієї кризи він бачив у розриві, розбіжності освітьної системи і системи дорослішання. Найвіразнише цей розрив проявляється в юності, зважа.чи на потребу особистісного самовизначення взагалі та професійного зокрема.

Студентському віку також притаманно кризова насиченість (Б. А. Бариш). Можуть бути такі ознаки кризи:

-сильна фрустрація;

-загострення рольових конфліктів «студент-викладач», «студент-студент»;

-ціннісно-смислова невизначенність;

-інфантильність.

Кожен психологічний вік вирішує своє протиріччя. Криза 17-18 років пов'язана з потребою самовизначення молодої людини після закінчення школи та пошуком свого місця в подальшому житті.

Юнаки переосмислюють своє життя, вносять певні корективи, виробляють нові стратегії на майбутнє. Молода людина живе ратше майбутнім, ніж сучасним. Лінії орієнтації особистості, яка самовизначається, можуть бути такі:

-на альтруїзм або егоїзм;

-на норми повсякденної свідомості або на унікальність і самобутність;

-на суспільну значущість майбутньої професії або задоволення особистих потреб.

Завдання самовизначення — підбирати належні шляхи розвитку, які співвідносяться з гідними цілями і ідеями. Право вибору — це і є основа для професійного й особистісного самовизначення студента.

Одночасно самовизначення передбачає також самозбережання, тому що кожен вибір звужує життєві перспективи. Через це й відчувають юнаки побоювання помилки. Проте в такому ваганні і побоюванні розвивається професійна зорієнтованість. Загалом, погляд на майбутнє молоді оптимістичний.

Багато студентів не вміють конспектувати лекції і першоджерела, бо не можуть здайснити смислову структуризацію тексту. Вони не бачать теоретичних положень, а записують або переписують лише фактичний матеріал.

У студентські роки розрізняють нормативну кризу, яка переборюється в період адаптації до навчання і ВНЗ. Проте ця криза може набувати заняжного характеру: труднощі не вирішуються, а відкладаються на потім через небажання їх вирішувати.

Серед суперечностей студентського віку особливо важливу роль має криза ідентичності, пов'язана з системою «Я». Ідентичність — стійкий образ «Я», збереження та підтримка своєї особистісної цілісності, тотожності, нерозривної історії свого життя і власного «Я».

Особистісна ідентичність — система знань про себе, яка формується під час порівняння суб'єктом себе з членами групи і скаладається з сукупності рис, специффчних саме для «Я».

Ідентичність оцінюється за трьома аспектами:

-змістовному;

-оцінному;

-часовому.

Сутність кризи ідентичності в студентському віці полягає в тому, що відбувається зіткнення цінностей, які інтеріорізовані в ранній юності, з тими,

які формуються під час навчання студента у вищій школі через ідентифікацію себе з професійною моделлю.

Ознаки періоду формування ідентичності:

- високий рівень усвідомлення своїх потреб;

-активна позиція особистості щодо ймовірних альтернатив самореалізації;

-визначення позитивниї та негативних варіантів самореалізації перед прийняттям рішення;

-бажання визначитися у виборі за принципом: що раніше, то краще.

Канадський психолог Дж. Марсіа виокремив чотири варіанти формування ідентичності:

- «невизначена», розмита ідентичність;

- «дострокова», передчасна ідентичність;

- етап «мораторію»;

- «досягнута», зріла ідентичність.

Що допомагає студентові перебороти кризу ідентичності?

l Усвідомленність змін, що відбуваються в собі: самоаналіз, самокритичність, самооцінка, рефлексія;

l Довірливі стосункі з тими, хто є авторитетом;

l Власна конструктивна позиція, здатність ставити мету, вирішувати і виконувати рішення;

l Чітко встановлена система своїх цінностей;

l Керування своїм емоційним станом.

Якщо студенту не вдається розв'язати це завдання, у нього формується неадекватна ідентичність. Суперечливість між «Я-реальне» я «Я-ідеальне» студента може призвести до внутрішньої невпевненності в собі і супроводжуватися зовнішньою агрусією, роспустою або почуттям, що люди навколо не розуміють тебе.

Наслідками негативної «Я-концепції» студентів можеть бути такі виявлення:

1. Замикання в собі;

2. Демонстрація іншим «маски»;

3. Надмірно чутливе реагування на критику, сміх і осуд;

4. Болісне переживання невдач у навчанні;

5. Надмірна сором'язливість, схильність до психічної ізоляції, відхід від дійсності в світ мрій.

Найбільш кризовими ситуаціями студентського віку є такі:

l Криза професійного вибору. Ця криза зумовлена тим, що вибір професії часто відбувається всу після вступу до ВНЗ. Через це часто виникає дисонанс між несвідомо обраною професією та необхиднистю отримання вищої освіти. Наприкінці третього курсу загалом вирішується питання професійного самовизначення, однак багато випускників не пов'язують своє професійне майбутнє з отриманою у ВНЗ спеціальністю.

l Криза залежності від батьківської родини. З одного боку, молоді люди можуть жити окремо від своєї родини в студентському гуртожитку, мати виражену тенденцію до самостійності, проявляти особистісну зрілість, а з іншого — емоційно-особистісна і побутова залежність від батьків.

l Криза інтимно-сексуальних стосунків. Студентський вік є періодом посилення сексуального потягу. Зростає потреба в інтимно-особистісних стосунках із психологічно-духовно близькою людиною. Водночас створення власної сім'ї блоковане матеріальною залежністю від батьків, житловою невлаштованістю, а позашлюбні стосунки загалом є соціально несхвальними та можуть супроводжуватися внутрішнєособистісною конфліктністю. У деяких студентів інтимні стосунки можуть затьмарювати собою все інше.

l Кризові ситуації навчально-професійної діяльності. Чинниками, що провокують кризові ситуації у студентів, є деякі психологічно несприятливі особливості організації навчального процесу у вищій школі. Часто вивчення та успішне складання якагось предмету стає самоціллю, а не засобом досягнення мети — оволодіти професійними знаннями та навичками. На жаль, цій тенденції підтримуються не лише студенти, а й окремі викладачі.

Криза може виникнути і на старших курсах. Головна проблема — побудова планів на майбутнє. Часто кризовою є також ситуація працєвлаштування після закінчення ВНЗ.

Водночас кожна криза має і позитивні сторони. Криза — загострення протиріч, а саме протиріччя — рушійна сила розвитку.

Знання особливостей студентського віку дає змогу викладачєві зрозуміти сутність особистості кожного студента та вчасно надати йому психологічну допомогу у визнання самого себе і свого життевого шляху. Така допомога особливо важлива першокурсникам у період їхньої адаптації до нових умов ВНЗ.

2.3 Вищій навчальний заклад — один із провідних чинників соціалізації особистості студента як фахівця.

Університет є не лише школою, але і науковою

інституцією, що дає можливість... свобідно

віддаватися вищім духовним інтересам, науковим

студіям.

Михайло Грушевський,

український історик і громадський діяч.

Студентська пора є надзвичайно важливим етапом розвитку та становлення особистості молодої людини. У цей період розкриваються потенційні її можливості, зростає інтелектуальний рівень.

Період навчання студента у вищій школі - надзвичайно важливий період соціалізації його особистості.

Соціалізація особистості — процес і результат засвоєння та активного відстворення індивідом соціального досвіду в діяльності та спілкування з іншими людьми. Цей процес може відбуватися як в умовах стихійного впливу різноманітних обставин життя в суспільстві, так і під час виховання.

У студентському віці залучені всі основні механізми соціалізації:

l прийняття та засвоєння нових соціальних ролей;

l професійно-рольова ідентифікація;

l порівняння себе з іншими студентами та професіоналами;

l навіюваність і конформізм.

Результатом соціалізації студента є:

l вироблення власної системи поглядів на життя;

l засвоєння культури людських взаємин і соціально-професійних функцій;

l формування індивідуального стилю навчально-професійної діяльності та власної моделі моральної поведінки;

l опанування професійною діяльністю та формами професійно-ділового спілкування.

Розглянемо особливості соціалізації особистості студента — майбутнього педагога. Вона традиційно розглядається в межах часу навчання його в педагогічному навчальному закладі. Проте студент приходить сюди вже з вагомим багажем знань і умінь, системою очікувань і настанов стосовно педагогічної сфери діяльності, які сформувалися в нього ще в родині, дитячому садку, школі.

Підвалини соціалізації особистості майбутнього педагога закладаються задовго до періоду професійного становлення та самовизначення. Ще змалку в родині в нього закладається духовна основа життя.

Важливим періодом для засвоєння дитиною фрагментів педагогічного досвіду дорослих є навчання в школі. У процесі безпосередньої взаємодії з учителями в учня формується уявлення про деякі особливості педагогічної діяльності, відбувається становлення і коригування ставлення до педагогічної професії.

Отже, соціалізацію особистості майбутнього педагога варто розглядати як багатоаспектне явище, яке детерміноване низкою соціокультурних і соціально-психологічних чинників: морально-духовні особливостей родинного середовища, специфіка попереднього освітньо-виховного простору, практична реалізація наукової моделі підготовки фахівця в навчальному закладі.

Джерелом соціалізації студента є не лише зміст педагогічного процесу у вищому навчальному закладі, а й соціально-професійне його оточення, студентська референтна група, ЗМІ, громадські молодіжні об'єднання тощо. Процес соціалізації молодого фахівця значною мірою залежить від успішності адаптації студента до умов нового культурно-освітнього середовища.

2.4 Адаптація студента до навчання у вищій школі, її види та умови ефективності.

Ми вступаємо в різні періоди нашого

життя так, як немовлята, не маючи

за плечима ніякого досвіду, хоч би

скільки нам було років.

Ф. Ларошфуко,

французький письменник

Адаптація — процес і результат взаємодії індивіда і навколишнього середовища, що забезпечує оптимальне його пристосування до життя і діяльності. Адаптація компенсує недостатньсть звичної поведінки в нових умовах. Якщо адаптація не настає, виникають додаткові труднощі в спілкуванні, опануванні предмета діяльності аж до порушення її регулювання.

Адаптація пов'язана зі зміною соціальної ситуації розвитку студента. Адаптація — це зміна самого себе відповідно до нових вимог.

Період адаптації першокурсника пов'язаний із руйнуванням раніше сформованих стереотипів.

О. Г. Мороз розрізняв такі форми адаптації студентів-першокурсників:

1. Адаптація формальна — яка стосується пристосування до умов навчального закладу.

2. Адаптація соціально-психологічна як процес внутрішньої інтеграції груп студентів-першокурсників і інтеграція цих груп зі студентським оточенням загалом. Деякі студенти відчувають утруднення входження в новий студентський колектив, труднощі становлення дружніх стосунків або спілкування. Якщо ж група стає референтною, студент стверджується в ній, починає виконувати певну соціальну роль. Іноді виникають також проблеми спілкування студента з викладачами.

3. Дидактична адаптація, яка пов'язана з готовністю студента опанувати різноманітними новими організаційними формами навчання у вищій школі. У ВНЗ значно збільшується обсяг самостійної навчальної роботи, з'являються нові форми організації навчання. Усе це може породжувати своєрідний негативний ефект, що має назву «дидактичного бар'єру» між викладачем і студентами, подолання якого стає одним із важливих завдань управління процесом навчання. Саме нездатність подолати дидактичний бар'єр часто є гальмівним моментом, що ускладнює адаптацію студентів. На адаптацію студентів впливають також їхні ціннісні орієнтації, мотиваційна спрямованість, рівень особистісної тривожності, типологічні особливості темпераменту. Науковці виокремлюють певні якості готовності до навчання у вищій школі:

l уміння вчитися самостійно;

l здатність контролювати й оцінювати себе;

l самодисципліна;

l врахування індивідуальних особливостей власної пізнавальної діяльності тощо.

4. Особистісно-психологічна адаптація пов'язана з прийняттям студентом нової соціальної позиції «студент» та опанування нової соціальної ролі «майбутнього фахівця». Період адаптації не всі проходять однаково. За результатами дослідження, 48% студентів важко перебудовуються до нових форм організації навчального процесу; 20% - гостро передивають відірваність від сім'ї; 12% студентів відчувають труднощі входження в новий колектив; 39% - не можуть охопити весь обсяг самостійної роботи.

Залежно від швидкості адаптації розрізняють такі типи адаптації студента:

1-ий тип адаптації характеризується легкістю пристосування до нових умов.

2-ий тип адаптації характеризується тим, що вона повільна, цілком залежить від середовища й соціального оточення студента.

3-ій тип адаптації характеризується тим, що він важко адаптується через свої індивідуальні особливості.

Для деструктивного стану студента в період адаптації характерним є:

l неспроможність відчувати самотність;

Дата добавления: 2014-01-04