Психологічна характеристика студенства як періоду пізньої юності або ранньої дорослості 2 страница

l знижена самоповага і самооцінка;

l недовіра до людей;

l труднощі у виборі партнера, товариша, друга;

l нереалістичні очікування.

Завданням викладача в адаптаційний період першокурсників є наданням їм допомоги у самовизначенні за соціальними цінностями, а не за тимчасовими результатами діяльності.

Якщо адаптація відбулася, ропочинається процес індивідуалізації пізнавальної діяльності і поведінки студента, з'являється настанова на розвиток індивідуальних якостей пізнавальних процесів, формується індивідуальний стиль розумової діяльності.

Інтеграція завершує процес професійного становлення: виникає спрямованність особистості на виконання професійної ролі. Це ознака автентичності особистості. Інтеграція студента означає, що він усвідомлює свої потреби і бере на себе відповідальність за іх реалізацію.

На етапі інтеграції у студента завершується професійне становлення. Усе це відбувається через професійну інтеграцію та професійну самопрезентацію. Унаслідок ціх процесів студент набуває соціально-психологічної зрілості.

За І. С. Коном, соціальна зрілість — стадія соціального розвитку особистості, яка характеризується здатністю до самостійних вчинків, активною соціальною позицією, прийняттям відповідальності за соціальні наслідкі своєї поведінки.

Отже, нова соціальна ситуація розвитку студента визначається зміною і закріпленням його соціального статусу, реалізацією його професійних намірів, розвитком його особистості як професіонала.

2.5 Типологічні особливості сучасних студентів

Джерело справжньої оригінальності

починається з того, щоб не мати

бажання бути тим, ким ви не є.

Л. Вітгенштейн,

австралійський філософ.

У психології широко використовується типологія особистості — класифікація людей на групи за певними істотними ознаками, їхнім співвідношенням, за «прототипом».

Хоча всі ми різні, однак культура певного соціального середовища в конкретний історичний період накладає глибокий відбиток на психологію особистості, формує як індивідуальні її відмінності, так і типові особливості.

До чинників, які визначають соціально психологічний портрет сучасного студента, належать такі:

l рівень підготовки, система цінностей, ставлення до навчання, уявлення про своє професійне майбутнє тощо;

l організайія навчального процесу у вищій школі, рівень викладання, тип взаємин викладача со студентом та інші.

За рівнем професійної спрямованності М. І. Дьяченко, Л. А. Кандибович розглядають таку типологію студентів:

Першій тип — студенти з позитивною професійною спрямованістю, яка зберігається протягом усього періоду навчання.

Другий тип — студенти, які остаточно ще не визначилися у своєму ставленнні до професії.

Третій тип — студенти з негативним ставленням до професії. Мотивація вибору ВНЗ зумовлена переважно загальновизнаними в суспільстві цінностями вищої освіти.

Залежно від соціальної активності студентів та іх позанавчальними інтересами можна виокремити такі типи студентів:

1-ий тип: студенти, якім притаманний комплексний підхід до мети та завдань професійного навчання.

2-ий тип: студенти, які чітко орієнтуються на вузьку спеціаоізацію.

З-ій тип: студенти ледарі та нероби.

У психологічній літературі є також інша типологія студентів. Так, наприклад, В. Т. Лісовський виділяє такі типи студентів: «Гармонійний», «Професіонал», «Академік», «Організатор громадської роботи», «Любитель мистецтв», «Старанний», «Середняк», «Розчарований», «Ледар», «Творчій», «Богемний».

Викладачі так характеризують ідеального студента:

l уміє вчитися;

l розсудливий;

l самостійний;

l творчій;

l має інтерес до науки, бере участь у науковому гуртку.

Є також і типологія, яку запропоновули самі студенти:

1. Відмінники-«зубрили» - ті, хто постійно відвідують заняття і через наполегливу працю домагаються гарних результатів.

2. Відмінникі-«розумні» - ті, хто володіють високим інтелектом, великою шкільною освітньою базою.

3. Студенти-«трудівники» - ті, хто постійно навчається, але через невисокий рівень розумових здібностей їхнім успіхам у навчанні не позаздриш.

4. « Випадкові» - різноманітний контінгент: дівчата, які бажають бути «дипломованими» дружинами; юнаки, що «косять від армії»; ледарі, якіх батьки «всунули» до університету.

5. Студент-« трутень» - той, хто живе за рахунок інших, використовує чужі знання, матеріал як власний; нікому не допомагає, але сам постійно потребує допомоги.

Отже, при роботі зі сиудентами потрібно враховувати психологічні особливості особистісного їхнього розвитку, які зумовлені як своєрідністю соціальної ситуації розвитку студента, так і основними індивідуально-психологічними відмінностями юнацького віку. Викдалачєві потрібно безумовно «приймати» кожну особистість студента в її неповторному вияві та визнавати за ним право власного вибору.

Література:

Абдуліна О. А. Личность студеннта в процессе профессиональной подготовки// Высшее образование в России. - 1993.-№3.-С. 165-170.

Андреев А. Студент и культура: Информация к размышлению// Высшее образование в России.-2004.-№4.- С. 101-105.

Балабанова Л. М. Психолого-педагогісні проблеми студентського віку// Психологія: Зб. наук. праць.-К.: НПУ, 1999.-Вип. 4(7).-С. 169-170.

Барабаш Н. Психофизиологические особенности студентов с различными типами «коронарного поведения»/Н. Барабаш, М. Тульчинский// Вестник высшей школы.-2003.-№4.-С. 32-33.

Бохонкова Ю. Можливості корекції особистісних чинників соціально-психологічної адаптації// Соціальна психологія.-2005.-№2.-С. 45-54.

Вайсеро К. И. О социально-культурной адекватности студентов// Инновации в образовании.-2002.-№4.-С. 77-78.

Вербан Е. О. Стратегії і прийоми психологічного подолання життєвих криз особистості// Практична психологія та соціальна робота.-1998.-№8.-С. 12-14.

Герасімова Н. Є. Внутрішньоособистісні конфлікти в процесі соціальної адаптації студентів до умов ВНЗ: Автореф. дис...канд. психол. наук: 19.00.07/ Інститут психології ім. Г. С. Костюка АПН України.-К., 2004.- 21с.

Демченко В. А. Самосвідомість як фактор психологічної адаптації поршокурсників до навчальної діяльності: Авторе. дис...канд. психол. наук: 19.00.07/ Харк. нац.ун-т ім. В.Н. Каразіна.- Х,. 2006.- 19с.

Драчук А. Соціально-психологічний портрет студентів за роки становлення України як самостійної держави// Теорія і методика фізичного виховання і спорту.-2005.-№4.-С. 84-86.

Жигайло Н. Психологічни проблеми адаптації студентів-першокурсників і шляхи їх вирішення// Педагогіка і психологія професійної освіти.-2004.-№4.-С.107-112.

Иванова Н. Л. Межкультурная адаптайия студентов/ Н.Л. Иванова, И.А. Мнацаканян// Вопросы психологии.-2006.-№5.-С. 90-99.

Иоголевич Н. Особенности индивидуальности студентов-менеджеров// Вопросы психологии.-2005.-№3.-С. 97-107.

Кіпень В. Українське студентство: на що орієнтуємося і що цінуємо?// Управління освітою.-2001.-№22.-С. 3-5/

Конопкин О. А. Общая способность к саморегуляции как фактор субъективного развития// Вопросы психологии.-2001.-№22.-С. 3-5.

Левківська Г. П. Адаптація першокурсника в умовах ВЗО.-К.: Науково-методичний центр, 2001.-128 с.

Литвинова Л. В. Психологічні механізми подолання дезадаптаційних переживань студентів-першокурсників: Автореф. дис...канд. психол. наук: 19.00.07/ Ін-т психології ім. Г.С. Костюка АПН України.-К., 2004.-17 с.

Медведевская Е. И. Личностная готовность студентов-психологов к профессиональной деятельности// Психология в вузе.-2005.-№2.-С. 47-52.

Василькова О. И. Структурно-логическая модель динамики неформального лидерства в учебной группе// Психологія: Зб. наук. праць НПУ ім. М.П. Драгоманова. Вип. 12.-К.: НПУ ім. М. П. Дрогоманова, 2001.-С. 113-118.

Весна М. Интерсубъективная самоорганизация в студенческой группе// Вестник высшей школы.-2003.-№2.-С. 29-33.

Весна М. Самоорганизация в студенческой группе// Высшее образование в России.-2003.-№2.-С. 93-95.

Винославська В. Психологічні особливості студентської групи// Практична психологія та соціальна робота.-2005.-№7.-С. 65-70.

Власенко Л.В. Розвиток комунікативної компетентності в контексті програми психологічного супроводу академічних груп ВНЗ// Зб. наук. праць Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України.- Т. VII.-Вип. 1.-К., 2005.-С. 34-39.

Жалдак Л. Управління гуртуванням студентської групи// Освіта і управління.-1999.-№3.-С. 99-102.

Земба А.Б. Проблема ефективного управління студентською групою: тренінг розвитку лідерських якостей студентів// Практична психологія та соціальна робота.-2007.-№3.-С. 42-48.

Коваль І.А. Психологічні особливості конфліктів у процесі спільної учбової діяльності студентів: Автореф. дис...канд. психол. наук: 19.00.07/ Ін-т психології ім. Г.С. Костюка АПН України.-К., 2003.-18 с.

Лузан П. Академічна група в контексті проблеми виховання студентської молоді/ П. Лузан, І. Зайцева// Освіта і управління.-2002.-Т.5, №1.-С. 151-156.

Лузан П.Г., Жалдак Л.М. Студентська група: Про оптимізацію міжособистісних взаємину ній// Педагогіка толерантності.-1999.-№2.-С. 53-56.

Социально-психологический уровень развития группы: (Тест)// Персонал/ МАУП.-К.: Експрес-Поліграф.-2003.-№8.-С. 70-73.

Фаустова Э. Межличностные отношения в студенческой среде// Высшее образование в России.-1999.-№1.-С. 96-97.

ТЕМА № 3:

ПРОФЕСІЙНЕ СТАНОВЛЕННЯ ОСОБИСТОСТІ СТУДЕНТА ЯК МАЙБУТНЬОГО ФАХІВЦЯ З ВИЩОЮ ОСВІТОЮ

У Національній доктрині розвитку освіти визначено головне завдан­ня вищої школи - «професійна підготовка студентів, формування фахів­ців із вищою освітою, здатних до творчості, прийняття оптимальних рі­шень, таких, що володіють навичками самоосвіти й самовиховання, умі­ють узгоджувати свої дії з діями інших учасників спільної діяльності». Щоб вирішити це складне завдання, викладачеві потрібно враховувати психологічні закономірності професійного становлення студента як май­бутнього фахівця, забезпечувати у вищому навчальному закладі належні психолого-педагогічні умови для його особистісного зростання і профе­сійного самоствердження.

3.1. Навчально-професійна діяльність як провідна,

її ознаки

Наука не є і ніколи не буде закінченою книгою. Кожен новий важливий успіх ставить нові запитання. Будь-який розвиток згодом знаходить новіші і глибші труднощі. Альберт Ейнштейн

Існує єдина насолода в житті -навчатися.

Франческо Петрарка, італійський поет

Розв'язанню завдань підготовки фахівців із вищою освітою сприяє навчально-професійна діяльність студентів, яка є провідною діяльністю цього віку. Що більш значуща для студента ця діяльність, то вищі її ре­зультати. Вона вимагає від майбутнього фахівця вищої навчальної (і на­укової) активності, засвоєння нових психологічних норм і критеріїв со-ціокультурного розвитку. У процесі навчально-професійної діяльності та через неї досягаються основні цілі підготовки фахівців. Цій діяльності притаманні як загальні риси процесу учіння (механізми та етапи учіння, цілісність структури та єдність основних його компонентів тощо), так і специфічні, зумовлені особливостями її мети і змісту, мотивації та форм організації навчання у ВНЗ. Навчально-професійна діяльність визначає професійне становлення студента, набуття ним професійно важливих знань, умінь і навичок, його особистісне зростання як фахівця (завер­шується професійне самовизначення, трансформується структура само­свідомості і формується соціально-професійний аспект «Я-концепції», «професіоналізуються» психічні процеси і стани та ін.). Саме у процесі навчально-професійної діяльності виникають новоутворення психічного розвитку студентського віку.

Для навчально-професійної діяльності студентів характерні такі ознаки:

1) Професійне навчання у вищій школі для майбутнього фахівця розпо-
чинається під час формування професійних знань, умінь і навичок та засво-
єння способів професійно-творчої діяльності. Доки студент не зіткнувся зі
світом професійних теоретичних знань, у його досвіді немає повноцінної
навчально-професійної діяльності, хоча одночасно він може досить інтен-
сивно опановувати способи здійснення різноманітних практичних пере-
творювальних дій, які ґрунтуються на узагальненнях емпіричного рівня.

Теоретичні професійні знання мають бути включені в реальну на­вчальну діяльність студента. Це можливо за умови, коли наукові поняття стають знаряддями досягнення цілей і способом розв'язання прийнятих ним професійних завдань. Отже, озброєння майбутнього фахівця поня­тійними формами знань повинно стати способом досягнення мети про­фесійної підготовки.

Таким чином, мета професійної підготовки полягає не в передачі конкретних предметних знань, умінь і навичок, а в озброєнні студентів системними інтегрованими науковими знаннями, які є загальною переду­мовою оволодіння способами вирішення виробничих проблем. У цьому змістовна відмінність навчально-професійної діяльності від практичної діяльності й пізнавальної (теоретичної) діяльності. Крім наукових теоре­тичних знань, студент набуває практично-методичні знання й конструк­тивно-майстерні уміння.

2)У вищій школі вивчають не основи наук (як у школі), а самі науки в їхньому розвитку. До того ж самостійна навчальна робота студентів збли­жується з науково-дослідною роботою викладачів, тобто забезпечується єдність навчальної та наукової роботи студентів. Вища школа - справжня наукова школа, яка формує системні фундаментальні знання. Студенти працюють із провідними вченими, спільно з ними беруть участь у роз­робленні наукових тем (курсові й дипломні роботи).

3) Відбувається професіоналізація викладання майже всіх наук. Що чіткіша професійна перспектива, то краще студент розуміє, навіщо і як бу­дуть йому необхідні набуті наукові знання, тим успішніше він навчається.

4) Навчання студента має проблемний характер.

5) Для вищої школи характерні емоційність, мажорність усього процесу навчання.

Навчально-професійна діяльність студентів, з одного боку, відрізняєть­ся від діяльності школяра (для якого головне - набути конкретні знання), а з іншого - від діяльності професіоналів, які практично виконують певні професійні функції. Головна особливість навчально-професійної діяль­ності студента полягає в тому, що вона професійно спрямована, підпоряд­кована засвоєнню способів і досвіду професійного розв'язання практич­них завдань і виробничих проблем, з якими випускники ВНЗ зустрінуться в майбутньому. Студенти оволодівають професійними знаннями, опанову­ють професійне мислення, розвивають професійні здібності й творчість. Суттєвим для навчально-професійної діяльності є також посилення ролі професійних мотивів самоосвіти та самовиховання, які є найважливішою умовою розкриття можливостей особистості студента, потенціалу його професійного розвитку в подальшій виробничій діяльності.

3.2. Професіоналізація особистості студента як новоутворення студентського віку

Здоровий глузд і працьовитість компенсують у вас брак таланту, тоді як Ви можете бути найгеніальнішим, однак знічев 'я згубити своє життя. Бернард Шоу, англійський драматург

Людина з ремеслом - дерево з плодами, а невіглас - пустоцвіт. Українське прислів'я

Професіоналізація особистості студента, його професійне становлен­ня і професійне зростання як фахівця, формування творчої, духовно ба­гатої особистості з урахуванням її потреб, інтересів, бажань, здібностей є одним із найголовніших завдань сучасної вищої школи.

Професіоналізація особистості студентів може відбуватися таки­ми основними шляхами:

1) Формальний шлях, який пов'язаний із виконанням лише тих вимог і правил, які вимагають від студента викладачі, дирекція інституту, акаде­мічна група. У цьому разі вдосконалюється лише показна форма поведін­ки і зовнішній прояв психічної діяльності, які перебувають під соціаль­ним (педагогічним) контролем. Результатом такої зовнішньозумовленої адаптації до вимог може бути те, що витончений ззовні інтелігент за від­сутності соціального контролю «раптом» поводиться непрофесіонально, наприклад, як аморальна людина (при нагоді може обманути, зрадити то­що). Це відбувається тому, що спричинена психікою поведінка настіль­ки пластична, адаптивна, багатоваріантна, що можуть змінюватися лише зовнішні форми поведінки без зміни її глибинної структури (розуму, по­чуттів, потреб та ін.).

2)Неформальний шлях, коли студент самостійно ставить мету само­вдосконалення, що зачіпає глибинний пласт психіки - потреби, настано­ви, переконання, ідеали, у відповідності з якими повинен зійтися напря­мок фундаментальної навчально-професійної діяльності. Тому проблема професіоналізації майбутніх фахівців у процесі навчально-професійної діяльності має виховне значення.

3)Шлях, що пов'язаний із вузькою прагматичною спеціалізацією сту­дента, і шлях підготовки широко освіченого фахівця (залучення його до різноманітних професійних і загальноосвітніх знань, до культури в усій її складності, багатоплановості і суперечливості).

Кожен шлях професіоналізації особистості студента - це засіб, метод вирішення важливих життєвих і майбутніх професійних завдань.

При організації навчального процесу у вищому навчальному закладі потрібно враховувати розвиток когнітивної сфери студентів. Цікавим є дослідження, в якому фіксувалися зміни процесів мислення 140 студен­тів протягом чотирьох років їхнього навчання в Гарвардському та Ред-кліфському університетах. Наприкінці кожного навчального року в цих студентів брали інтерв'ю з широкого кола питань. Дослідників цікавило, як студенти усвідомлювали свій досвід навчання в університеті, як вони його інтерпретували та якого значення йому надавали, як оцінювали су­перечливі погляди і критерії свого навчання. Це дало змогу виокремити три стадії послідовних змін у мисленні студентів (за Г. Крайгом):

1-а стадія - стадія початкового дуалізму - студенти інтерпретують світ і свій освітній досвід авторитарним, дуалістичним чином. Вони шу­кають істину й прагнуть до знань. Світ може бути лише хорошим або по­ганим, правильним або неправильним. Роль викладача - вчити студентів, а їхня власна роль - старанно навчатися.

2-а стадія — стадія концептуального релятивізму - зіткнувшись із різ­ними точками зору, студенти поступово починають їх визнавати і навіть схвалювати таке різноманіття думок. Виникає терпимість до суперечли­вих поглядів, до думок різних учених.

3-я стадія - стадія самостійно обраної позиції та відповідальності. У студентів виникає потреба прийти до якоїсь власної думки, до своїх пе­реконань і відповідей на спірні запитання. Спочатку це реалізується до­слідним, випробувальним шляхом. Потім студенти цілком визначаються і беруть на себе відповідальність за вибір власних цінностей, поглядів і свого стилю життя.

Викликають інтерес результати дослідження впливу здобуття вищої освіти на розвиток інтелекту дівчат і хлопців. Виявлено (A.C. Пашкова), що протягом усіх років навчання у ВНЗ хлопці і дівчата відрізняються за рівнем інтелектуального розвитку. Але якщо на першому курсі показ­ники загального інтелекту вищі у хлопців (на дві умовні одиниці), то до п'ятого курсу дівчата не тільки наздоганяють їх, а й домагаються вищо­го показника загального інтелекту (на 1,2 умовних одиниць). Особливо помітні зміни відбуваються в показниках рівня невербального інтелекту. Це пояснюється більшою старанністю і наполегливістю дівчат у навчан­ні, про що засвідчує також краща успішність студенток на всіх курсах, а особливо - на п'ятому.

Майже 300 студентів молодших курсів Гарвардського університету погодилися взяти участь у лонгітюдному дослідженні, яке добре відоме як «Grant study». Дослідників цікавило, як і чому одні люди досягають успіху в зрілі роки, а інші зазнають невдачу. Дорослі успіхи учасників дослідження зіставлялися з їхніми юнацькими особистісними профіля­ми. Дослідники очікували знайти підтвердження зв'язку між веселим, дружелюбним, альтруїстичним юнаком і успішним, щасливим, добре пристосованим до життя дорослим чоловіком. Однак це дослідження не підтвердило таку гіпотезу. Товариські, ідеалістичні студенти якщо і до­моглися в майбутньому життєвого успіху, то не більше, ніж сором'язли­ві, замкнуті, відлюдні молоді люди. Дослідники зробили висновок, що природна товариськість - усього-на-всього відмінна ознака юності, яка не обов'язково проявляється у зрілої особистості. Рисами юнаків, за яки­ми найбільш точно можна передбачити їхній майбутній успіх, є практич­ність, організованість і цілеспрямованість особистості - властивості, які переважно не асоціюють з юністю (Г. Крайг).

Цікавими є результати дослідження І.Ш. Фахрутдінової щодо особли­востей динаміки психічного стану у студентів-хлопців і студентів-дівчат в умовах навчального процесу. Було виявлено, що показники самопочуття та настрою, бажання навчатися загалом вищі в юнаків, тоді як активність, за­доволеність заняттям, яке пройшло, а також частота серцебиття під час ви­конання роботи вища в дівчат. У дослідженні Н.М. Пейсахова визначено, що студенти-дівчата відрізнялися від своїх ровесників студентів-хлопців більш вираженою потребою в досягненні й спілкуванні, спрямованістю на взаємні дії, а також порівняно високим рівнем тривожності. В юнаків ви­явилася в середньому більша спрямованість на себе та вища самооцінка.

За даними нашого спостереження, є деякі особливості в завданнях розвитку і проблемах формування особистості студентів як майбутніх фахівців на різних курсах:

1-ий курс - розв'язуються завдання залучення вчорашнього абітурі­єнта до студентських форм життя, його адаптації до умов навчання у ви­щій школі. Поведінка більшості першокурсників відрізняється високим ступенем конформізму; у них немає диференційованого підходу до своїх соціальних ролей (студента, майбутнього фахівця).

2-ий курс - період найбільш напруженої навчальної діяльності сту­дентів. Життя другокурсників пов'язане з інтенсивним включенням до всіх форм організації навчання і виховання у ВНЗ. Студенти отримують загальноосвітню підготовку, що сприяє формуванню їхніх широких куль­турних запитів та інтересів. Процес адаптації студентів до умов навчання у вищій школі загалом завершується.

3-ій курс - початок спеціалізації, зміцнення інтересу до наукової робо­ти як свідчення подальшого розвитку й поглиблення професійних інтере­сів студентів. Проте це може призвести до звуження сфери різнобічних інтересів і потреб особистості. Відтепер становлення особистості май­бутнього фахівця загалом визначається чинником спеціалізації.

4-ий курс - перше реальне знайомство майбутнього фахівця зі спеці­альністю в період проходження практики. Для поведінки студентів харак­терний інтенсивний пошук раціональніших шляхів і форм професійної підготовки, відбувається суттєва трансформація системи ціннісних орі­єнтацій особистості, переоцінка сенсу життя і ставлення до культури.

5-ий курс - перспектива близького закінчення ВНЗ формує в студентів чіткі практичні настанови на майбутній різновид діяльності. Виявляють­ся нові, актуальніші цінності, пов'язані з матеріальним і сімейним ста­ном, майбутнім працевлаштуванням. Показником успішності розвитку студента на цьому етапі є професійна ідентифікація, розвиток здібнос­тей до професійної самопрезентації, конкурентоспроможності на ринку праці, а також професійно-особистісного творчого ставлення до роботи.

Основні напрями професіоналізації особистості студентів:

1) Особливості навчання у вищій школі вимагають від студента переконструювання всієї його пізнавальної діяльності. Навчальні завдання спрямовані одночасно і на розуміння матеріалу, і на його запам'ятання, і цілеспрямовану актуалізацію при вирішенні навчально-професійних завдань. Через це професіоналізуються всі пізнавальні процеси студен­та, відбувається їхнє спрямування на вирішення професійних завдань (педагога, лікаря, інженера, біолога тощо). Збагачується активний і па­сивний словник студента завдяки оволодінню професійним понятійним апаратом.

Професійної спрямованості набувають також пізнавальні якості і властивості особистості (наприклад, розвивається музичний слух музи­канта, педагогічна спостережливість вихователя, творча уява художника, професійне мислення психолога тощо).

У студентському віці відбувається становлення і суттєва зміна профе­сійно-важливих складників мисленнєвих характеристик і професійних новоутворень (професійне самовизначення, професійна самосвідомість, професійний аспект «Я-концепції», професійна рефлексія та ін.). Розви­ток мислення відбувається у тісному зв'язку з формуванням особистіс-них якостей майбутнього фахівця. Професійне мислення розглядається дослідниками (Н.І. Пов'якель та ін.) у двох вимірах: з одного боку, як вищий рівень розвитку мислення (ідеальне мислення, мислення вищого рівня - «акме»), що тісно пов'язаний із ментальністю, самосвідомістю, професійною компетентністю та професіоналізмом взагалі, а з іншого, -як фахово-професійне мислення з точки зору специфіки фаху, діяльності, класів завдань, технологій їхнього вирішення. До того ж професіоналізм мислення обмежується критеріями та межами відповідної професії, спе­цифікою професійної діяльності.

2)Майбутній фахівець із вищою освітою повинен оволодіти не тіль­ки професійними знаннями, уміннями й навичками, а й виробити вміння самостійно виробляти засоби досягнення поставлених професійних за­вдань, а для цього повинні бути сформовані механізми планування своєї діяльності, програмування своїх дій на шляху досягнення мети, оціню­вання досягнутих результатів і можливості їхньої корекції.

3)Навчання у ВНЗ повинно орієнтувати студента на розвиток про­фесійних здібностей, творчого потенціалу. Студентський вік до того ж сенситивний для утворення професійних, світоглядних і громадянських якостей, для формування творчих рис - «сходження до вершин творчос­ті», що багато важить у подальшій професійній діяльності.

Професійної спрямованості набуває також особистість студента. Про­фесійна спрямованість особистості передбачає розуміння і внутрішнє прийняття нею цілей і завдань професійної діяльності, а також співзвуч­них із нею інтересів, настанов, переконань і поглядів. Усі ці ознаки і ком­поненти професійної спрямованості є показниками рівня її сформова-ності в студентів. Професійна спрямованість характеризується стійкістю (нестійкістю), домінуванням соціальних або вузькоособистісних моти­вів, далекою чи близькою перспективою життєдіяльності:

• професійна мотивація є панівною: загальне позитивне ставлення, ін­терес і схильність до професійної діяльності; прагнення за її допомо­гою реалізувати смисл служіння суспільству, державі і людям;

• розуміння і прийняття професійних завдань із оцінкою власних ре­сурсів для їхнього розв'язання;

• бажання вдосконалювати свою підготовку до професійної діяльності, підсилюються мотиви самоосвіти і самовиховання;

• прагнення задовольняти матеріальні й духовні потреби, працюючи в галузі своєї професії.

Практика показує, що можна виділити такі рівні професійно-педаго­гічної спрямованості студентів - майбутніх педагогів:

Високий рівень характеризується тим, що професія педагога є покли­канням (внутрішній потяг до майбутньої професії, стійкий інтерес до неї з дитинства, виражена потреба в спілкуванні з дітьми та активна співпраця з молодшими, прояв педагогічних здібностей), а тому є намагання працюва­ти ефективно. Мотивація навчання студента з усіх предметів позитивна.

Середній рівень професійної спрямованості визначається навчанням студента «без пристрасті». Вибір педагогічного ВНЗ відбувся під впли­вом другорядних обставин (різноманіття предметів або відсутність тих, які були в школі непривабливими; порада родичів або друзів та ін.), про­фесійне майбутнє особистості невизначене.

Низький рівень - професійної спрямованості немає або вона нечітка. Студент говорить: «А я й не збираюся працювати вчителем!» Тому ку­раторові треба з першого курсу вивчати мотиви вступу першокурсників до цього ВНЗ і допомагати їм набути гідної професійної спрямованос­ті. Згадаємо слова В. Гете: «У людських справах головну увагу потрібно звертати на мотиви».

Як допомогти студентові набути професійної спрямованості?

1)Виробляти у студентів правильне уявлення про суспільну значу­щість і зміст майбутньої професійної діяльності, яку він набуває.

2)Викликати активний інтерес до всього, що пов'язано з майбутньою професією.

3)Формувати позитивну мотивацію до засвоєння знань і вмінь, які мають пряме відношення для успішного розв'язання майбутніх профе­сійних завдань.

4)Зміцнювати професійну самооцінку, формувати впевненість сту­дента в можливості успішно опанувати професію та наявності в нього необхідних для цього задатків і здібностей.

5)Стимулювати самоосвіту та самовиховання.

6)Поступово зближувати та обмінюватися соціально-рольовими функ­ціями між викладачем і студентом (у процесі підготовки майбутнього вчите­ля це може бути, наприклад, взаємоконтроль студентами своїх знань, мікро-викладання та ін.), оптимізувати взаємини в системі «студент - викладач».

Дата добавления: 2014-01-04