Тема 5. Міжнародна міграція робочої сили. Міжнародний науково-технічний обмін

Розрізняють внутрішню міграцію робочої сили, яка відбувається між регіонами одної держави та зовнішню міграцію, яка торкається кількох країн.

Основними поняттями, які використовуються для вивчення проблем міжнародної міграції є такі:

Міграція робочої сили (labor force migration) – переселення працездатного населення з одних держав в інші на термін більше року, яке викликане причинами економічного або неекономічного характеру.

Еміграція (emigration) – виїзд працездатного населення з даної країни за її межі.

Імміграція (immigration) – в’їзд працездатного населення в дану країну з-за її меж.

Міграційне сальдо (net migration) – різниця еміграції з країни та імміграції в країну.

"Відплив інтелекту" (“brain drain”) – міжнародна міграція висококваліфікованих кадрів.

Рееміграція (re-emigration) – повернення на батьківщину емігрантів на постійне місце проживання.

Міжнародне переміщення робочої сили, як одного з факторів виробництва впливає на темпи економічного зростання, а основною причиною міграції є різниця в оплаті праці. Серед економістів не існує одностайності щодо оцінки наслідків міграції для країн реципієнтів та донорів робочої сили.

Неокласичний підхід полягає в тому, що кожна людина отримує і споживає граничний продукт своєї праці, отже еміграція приводить до зростання добробуту приймаючої країни. При цьому економічний стан країни донора не погіршується.

Неокейнсіанці визнають можливість погіршення економічного стану експортерів робочої сиди, особливо через виїзд висококваліфікованих фахівців.

Причини міграції:

1. Економічні (різниця в оплаті праці, різниця у податках, різниця у пенсійному забезпеченні)

2. Неекономічні (релігійні, політичні, стихійні, війни, розпад і утворення країн, особисті, екологія).

Основними кількісними показниками міграції, які відображаються у платіжному балансі за поточними операціями є:

1.Трудовий дохід (labor income) - заробітна плата та інші виплати готівкою або у натуральній формі, які отримують приватні особи-нерезиденти за роботу, яку виконують для резидентів, які за це платять. (31%) = Виплати зайнятим (compensation of employees)

2.Переміщення мігрантів (migrants’ transfers) – оціночний грошовий еквівалент вартості майна мігрантів, яке вони перевозять з собою, коли переїздять в іншу країну. (7%)

3.Перекази працівників (workers’ remittances) – переказ грошей і товарів мігрантами своїм родичам, які залишились на батьківщині. (62%)

2.+3.=Приватні неоплачені перекази (private unrequited transfers) – оціночний грошовий еквівалент майна, яке переміщують мігранти в момент їх виїзду за кордон і наступних пересилань товарів на батьківщину.

Вигоди експортерів робочої сили: перекази грошей родичам; податки з фірм по працевлаштуванню; інвестиції емігрантів в національну економіку; зниження витрат на соціальні потреби; набуття працівниками досвіду роботи; зменшення безробіття.

Програші експортерів робочої сили: утічка мізків; зменшення обсягу виробництва.

Вигоди імпортерів робочої сили: отримання фахівців з мізками; дешева робоча сила; збільшення обсягів виробництва.

Програші імпортерів робочої сили: збільшення безробіття; зменшення заробітної плати (некваліфікованих працівників)

Механізми контролю міграції: боротьба з нелегалами; візовий режим; стимулювання рееміграції.

Регулювання імміграції переважно селективне:

а) працівники, які готові дешево виконувати важку і шкідливу роботу;

б) спеціалісти для нових і перспективних галузей;

в) представники рідкісних професій;

г) спеціалісти зі світовим іменем;

д) крупні бізнесмени.

Міжнародні домовленості реалізуються шляхом прийняття постанов відповідними державними органами:

Міністерством закордонних справ (візи)

Міністерством юстиції (створення імміграційних служб)

Міністерством праці (обмеження на прийняття на роботу та розмір заробітної плати)

Регулювання імміграції відбувається за такими критеріями: професійна кваліфікація; обмеження особистого характеру (вік, стать, судимість); кількісне квотування (студенти, Green Card); економічне регулювання; часові обмеження; географічні пріоритети; заборони.

Стимулювання рееміграції: програми стимулювання рееміграції; програми професійної підготовки емігрантів; програми економічної допомоги експортерам робочої сили

В рамках міжнародної економіки залежно від того, що розуміємо під технологією, її міжнародне переміщення можна розглядати і як торгівлю товаром і як рух фактора виробництва.

Технологія (technology) – наукові методи досягнення практичних цілей. До поняття технології переважно включаються три групи технологій: технологія продуктів, технологія процесів і технологій управління.

Якщо технологія розглядається як спосіб збільшення продуктивності інших факторів виробництва, то аналіз її впливу цілком вписується у модель співвідношення факторів виробництва Хекшера-Оліна. Впровадження нової технології просто еквівалентно зростанню пропозиції того фактора виробництва, ефективність якого підвищується за допомогою цієї технології.

Якщо технологія розглядається як самостійний фактор виробництва, вона з одного боку впливає на зміну умов торгівлі товарами, виготовленими з її допомогою, а з іншого боку – сама може бути предметом міжнародної торгівлі.

Міжнародна передача технології (international technology transfer) – міждержавне переміщення науково-технічних досягнень на комерційній або безкоштовній основі.

У міжнародній економіці носіями технології можуть виступати товари та інші фактори виробництва. Як і у випадку інших факторів виробництва в основі міжнародного переміщення технології лежить її міжнародний поділ, який є результатом відмінностей у рівні розвитку науково-технічного прогресу, який своєю чергою є наслідком різної забезпеченості капіталом та трудовими ресурсами.

Існує багато моделей та методів аналізу технічного прогресу. Найпопулярнішою є модель Джона Хікса. Нехай існує два фактори виробництва(праця L та капітал К), за допомогою яких виготовляються всі товари. Відносна ціна факторів виробництва (w/r) залишається постійною. Згідної цієї моделі технічний прогрес (ТП) ділиться на нейтральний, працезберігаючий та капіталозберігаючий.

Основні форми захисту технологій:

1. Патент (patent) – свідоцтво, яке видається компетентним урядовим органом винахіднику і яке засвідчує його монопольне право на використання цього винаходу.

2. Ліцензія (license) – дозвіл, який видає власник технології (ліцензіар), яка захищена або не захищена патентом, зацікавленій стороні (ліцензіату) на використання цієї технології протягом певного часу і за певну плату.

3. Копірайт (copyright) – ексклюзивне право автора літературного, аудіо- або відеотвору на показ і використання своєї роботи.

4. Товарна марка (trademark) – символ певної організації, котрий використовується для індивідуалізації виробника товару і не може бути використаний іншими організаціями без офіційного дозволу власника.

Форми передачі технологій:

1. Патентні угоди (patent agreement) – міжнародна торгова угода, за якою власник патенту уступає свої права на використання винаходу покупцю патенту.

2. Ліцензійні угоди (licensing agreement) – міжнародна торгова угода, за якою власник винаходу або технічних знань надає іншій стороні дозвіл на використання в певних межах своїх прав на технологію.

3. “Ноу-хау” (know-how) – надання технічного досвіду і секретів виробництва, яке поєднує відомості технологічного, економічного, адміністративного, фінансового характеру, використання яких забезпечить певні переваги.

4. Інжиніринг (engineering) – надання технологічних знань, необхідних для придбання, монтажу і використання куплених або орендованих машин і обладнання.

Дата добавления: 2014-01-04