Основні поняття менеджменту

РОЗДІЛ 1. СУТЬ І ПОНЯТТЯ МЕНЕДЖМЕНТУ

Трансформація економіки України до нової соціально-економічної формації, заснованої на ринкових відносинах, передусім пов’язана з корінною перебудовою системи управління нею і господарськими суб’єктами. У випадку, коли організація стає об’єктом товарно-грошових стосунків, вона зобов’язана сформувати систему управління, що забезпечила б високу ефективність роботи, конкурентоспроможність та стійкість положення на ринку.

Ефективно управляти організацією або її підрозділами у сучасних умовах неможливо без глибокого розуміння суті і змісту менеджменту.

У чому ж полягає суть ‟менеджменту”? Поняття ‟менеджмент” має досить широке тлумачення, а саме: управління, вплив, мистецтво управління, спосіб управління тощо.

З лінгвістичного боку, поняття ‟менеджмент” утворене від menaqe (з франц. – домоводство; to menaqe з англ. – мистецтво об’їжджати коней). У тій чи іншій мірі поняття ‟менеджмент” відображає дію або вплив, але таке трактування є досить вузьким.

Менеджмент є складним, містким і багатогранним явищем, що охоплює:

· уміння людини досягати встановлених цілей, використовуючи працю, інтелект, мотиви поведінки інших людей;

· функції, види діяльності, пов’язані з керуванням людьми в організаціях різних типів;

· галузь людського знання, що допомагає керувати;

· певну категорію людей (соціальний лад), що здійснюють управління;

· орган управління, адміністративна одиниця.

Звичайне визначення поняття ‟менеджмент” застосовують тільки під час управління соціально-економічними процесами на рівні організації, діючої у ринкових умовах. Проте, останнім часом це поняття широко застосовується у негосподарських, непідприємницьких організаціях.

Слід розрізняти такі поняття, як ‟управління”, ‟менеджмент” і ‟керівництво”.

Галузі управління

Управління технічними системами

Управління соціальними системами (соціальне управління)

Управління біологічними системами

Соціальне управління є впливом суб’єктів управління на діяльність людей, об’єднаних у соціальні групи, тобто управління соціальними системами. Соціальне управління включає два основних підкласи: управління індивідуальною діяльністю людини і колективною (сумісною) діяльністю  

Види соціального управління: · адміністративно-державне управління (соціально-політичний менеджмент) · управління матеріальним виробництвом (соціально-економічний менеджмент) · управління духовним виробництвом (соціально-культурний менеджмент) Підвиди соціального управління: Ø галузевий менеджмент: · промисловий · аграрний · будівельний Ø функціональний менеджмент: · фінансовий · персоналу · виробничий · адміністративний  

Форми соціального управління: Ø управління матеріальними ресурсами: · проектами · технікою · фінансами · обліком · поставками · збутом Ø управління людськими ресурсами: · соціальним розвитком · робочою силою · освітою · занятістю · трудом · соціальним забезпеченням · профорієнтацією

Незважаючи на те, що поняття ‟менеджмент” і ‟управління” близькі за значенням, поняття ‟управління” є набагато ширшим, оскільки застосовується у різних видах людської діяльності, галузях та органах управління (рис. 1.1.)

Рис. 1.1. Галузі управління

Категорія людей, які здійснюють управління

Функція (вид діяльності)

‟Менеджментˮ визначається як

Наука і мистецтво

Орган або апарат управління

Процес

Рис. 1.2. Визначення поняття ‟менеджмент”

‟Управлінняˮ − це свідома дія людини з впливу на об’єкти, процеси та їх учасників, що здійснюється з метою надання певної спрямованості, а також отримання бажаних результатів.

У широкому розумінні у спеціальній науковій управлінській літературі наведені різні тлумачення поняття ‟менеджментˮ.

Підходи до визначення суті і змісту менеджменту, що найчастіше використовуються, представлені на рис. 1.2.

Як бачимо, поняття менеджмент можна розглядати з різних точок зору, кожна з яких відкриває нові грані предмета дослідження науки управління.

1. Менеджмент розглядається як вид діяльності людини, спрямований на досягнення певної мети або цілей.

Саме менеджмент створює економічний і соціальний розвиток. Усюди, де ми вкладаємо тільки економічні чинники виробництва, особливо капітал, ми не домагаємось розвитку. У небагатьох випадках, коли ми породжуємо енергію менеджменту, ми породжуємо стрімкий розвиток. Іншими словами, розвиток – справа людської енергії, а не економічного скарбу. Генерування людської енергії та надання їй напряму є завданням менеджменту (Пітер Друкер).

З позиції діяльності людини, менеджмент є особливим видом професійної діяльності, спрямованим на досягнення у господарському житті організації оптимальних результатів на основі розумного використання матеріальних, трудових, фінансових, інформаційних та організаційних ресурсів, застосування різноманітних функцій, принципів і методів управління.

3. Менеджмент визначається як процес, за допомогою якого професійно підготовлені фахівці формують організації та управляють ними шляхом постановки цілей і розроблення способів їх досягнення.

Процес управління є інформаційним процесом, тобто процесом формування, сприйняття, передачі, оброблення і зберігання інформації. Не зважаючи на те, що управління не зводиться до інформації, поза інформацією воно неможливо.

Суть і зміст процесу управління проявляється у його функціях. Процес управління передбачає виконання функцій організації, планування, мотивації і контролю, здійснюючи які менеджери забезпечують умови для продуктивної та ефективної праці зайнятих в організації працівників, а також отримання результатів, відповідних цілям. Тому, менеджмент можна розглядати з двох взаємопов’язаних сторін.

З одного боку, менеджмент є процесом взаємозв’язку функцій управління (організації, планування, мотивації, контролю), необхідним для досягнення цілей організації. Менеджмент як процес відображає динаміку управління. З іншого боку, менеджмент – це уміння досягати встановлених цілей, скеровувати працю, інтелект, мотиви тих, хто працює в організації. Таке трактування є основою для розгляду менеджменту як процесу впливу на діяльність окремого працівника, групи та організації в цілому з метою досягнення максимальних результатів. Цей вплив здійснюють менеджери. Тому менеджмент нерідко ототожнюють з менеджерами, а також з органами або апаратом управління.

3. Менеджмент розглядається як ієрархічна організаційна структура, у рамках якої реалізуються функції управління. У свою чергу ієрархія апарату управління знаходить віддзеркалення у структурі управління підприємством (організацією). Таким чином, апарат управління є складовою будь-якої організації та асоціюється з поняттям менеджменту. Без нього організація, як цілісне утворення, не може існувати і працювати ефективно. Апаратний підхід фокусує свою увагу на структурному складі, на характері зв’язків між ланками і елементами структури управління. У цьому сенсі менеджмент як структура відбиває статику управління.

4. Менеджмент розглядається як категорія людей, які здійснюють управління. Процес управління забезпечується у галузі управління професійно. Засновник школи наукового менеджменту Ф.Тейлор визначав уміння встановлювати і реалізовувати цілі як мистецтво точно знати, що належить зробити і як це зробити найкращим і найдешевшим способом. Це мистецтво повинна мати певна категорія людей – менеджерів, робота яких полягає в організації і керівництві зусиллями усього персоналу для досягнення цілей. Головним завданням управлінського персоналу є ефективне використання і координація усіх ресурсів організації (капіталу, будівель, устаткування, матеріалів, праці, інформації).

4. Менеджмент як мистецтво. Розуміння менеджменту як мистецтва управління базується на тому, що організації є складними соціально-економічними системами, на функціонування яких впливають численні чинники зовнішнього і внутрішнього середовища. Люди, які працюють в організаціях і з організаціями, − це найголовніший чинник, урахування якого вимагає не лише використання наукового підходу, а й мистецтва його застосування у конкретних ситуаціях. Адже кожен працівник має свій особливий характер, має свою систему цінностей і мотиви до праці. Тому нерідко менеджмент розглядається як мистецтво, що подібно медицині або інженерній справі, повинне спиратися на основні концепції, теорії, принципи, форми і методи. Менеджмент і мистецтво об’єднує те, що в основі лежить творчий процес, який дає можливість менеджерові організації вирішувати складні, під час неординарні управлінські проблеми і завдання.

5. Менеджмент як наука. Наукові основи менеджменту є сукупністю концепцій, теорій, принципів, способів і систем управління. Менеджмент як наука спрямовує свої зусилля на забезпечення зв’язків між причинною і наслідком, виявлення чинників та умов, за яких спільна праця людей виявляється кориснішою й ефективнішою. У визначенні менеджменту як науки підкреслюється важливість упорядкування знань про управління. Вони дають можливість не лише своєчасно та якісно управляти поточними справами, а й прогнозувати розвиток подій, та відповідно до цього розробляти стратегію і політику організацій.

Тому наука управління розробляє свою теорію, змістом якої є закони і закономірності, принципи, функції, форми та методи цілеспрямованої діяльності людей і процесів управління.

Менеджмент є міждисциплінарною галуззю знань, що поєднує у собі досягнення економічних, соціологічних, психологічних, правових, технічних та інших дисциплін, використовує досвід управлінського мистецтва.

У системі менеджменту виокремлюють такі спеціалізовані галузі пізнання:

· стратегічний менеджмент;

· фінансовий менеджмент;

· виробничий менеджмент (операційний);

· інноваційний менеджмент;

· інвестиційний менеджмент;

· менеджмент персоналу;

· інформаційний менеджмент;

· міжнародний менеджмент;

· податковий менеджмент;

· менеджмент галузі або галузевий менеджмент;

· регіональний менеджмент;

· торговельний менеджмент;

· менеджмент маркетингу.

Ці наукові напрями менеджменту вивчають специфіку проявів науки управління і є невід’ємною частиною її фундаменту.

На відміну від поняття ‟менеджментˮ, поняття ‟керівництвоˮ є більш вузьким, оскільки означає процес управління, який здійснюється керівником, виконуючим роль посередника соціального контролю і влади, на основі правових повноважень та норм соціальної спільності, до якої належить група. Взаємовідношення цих основних понять можна представити логічною формулою: управління > менеджмент > керівництво.

1.2 Суть і зміст принципів управління

Принципи – це основні положення (правила, норми), що неухильно відтворюють у своїй життєдіяльності особа, персонал, організація або держава.

Принципи управління є основними правилами, що визначають побудову організацій, поведінку суб’єкта і об’єкта у процесі управління, доцільний характер взаємин організації з довкіллям.

Принципи управління є результатом узагальнення людьми об’єктивно чинних законів та закономірностей, норм і положень, які через свої риси стають загальними для будь-яких організацій.

Принципи об’єктивні мають закономірний характер, відображають закономірності розвитку стосунків управління, зв’язані ланцюжком: закони − закономірності − досвід управління − принципи. При цьому слід враховувати, що одна закономірність (закон) може породжувати безліч принципів управління, і, навпаки, низка закономірностей (законів) може концентруватися в одному принципі управління.

Роль принципів у системах управління визначається тим, що, з одного боку, принципи виступають зведенням основних законів управління об’єктами різного роду, з іншого − вони є правилами управлінської діяльності.

В системах управління спостерігається взаємодія і взаємовплив усіх елементів. Принципи та їх дотримання суттєво впливають на такі важливі категорії управління як стилі управління і методи управління, а також за допомогою їх впливу визначаються ті чи інші способи й прийоми управління, спрямовані на досягнення результату (рис. 1.3.).

Принципи управління

Стилі управління

Методи управління

Засоби і прийоми управління

Результат

Рис. 1.3. Принципи управління в системі управління

Становлення принципів як категорії науки управління. Основоположники школи наукового управління на початку XX століття уперше зробили спробу сформувати правила ефективного управління, які відповідно до класичної системи управління до теперішнього часу не втратили своєї актуальності для менеджменту.

Так, Гаррінгтон Емерсон у праці ‟Дванадцять принципів продуктивностіˮ (1912 р.) сформулював їх таким чином:

1. Виразно встановлені ідеали або цілі.

2. Здоровий глузд.

3. Компетентна консультація.

4. Дисципліна.

5. Справедливе відношення до персоналу.

6. Швидкий, надійний, повний, точний, постійний облік.

7. Диспетчеризація.

8. Норми і розклади.

9. Нормалізація умов.

10. Нормування операцій.

11. Стандартні інструкції.

12. Винагорода за продуктивність.

Засновник школи адміністративного управління Анрі Файоль створив доктрину адміністративного управління, основні положення якої виклав у книзі ‟Загальне і промислове управлінняˮ (1916 р.).

У цій доктрині представлена система принципів управління (адміністрування):

· розподіл праці (підвищує кваліфікацію і рівень виконання роботи);

· влада (право давати команди і нести відповідальність за результати);

· дисципліна (дотримання робітниками та менеджерами правил і домовленостей, існуючих в організації);

· єдність розпорядництва, або єдиноначальність (виконання розпоряджень тільки одного керівника і підзвітність тільки одному керівникові);

· єдність керівництва або напряму (один керівник і один план для групи людей, діючих для досягнення єдиної мети);

· підпорядкування індивідуальних інтересів загальним;

· винагорода персоналу (оплата повинна відображати стан організації і стимулювати роботу персоналу);

· централізація (рівень централізації і децентралізації має залежати від ситуації й обирати його необхідно таким чином, щоб досягти найкращих результатів);

· скалярний ланцюг (чітка побудова цільової послідовності команд від керівництва до підлеглих);

· порядок (кожен повинен знати своє місце в організації);

· справедливість (до працівників слід ставитися справедливо і по-доброму);

· стабільність персоналу (кадри повинні знаходитися у стабільній ситуації);

· ініціатива (менеджери повинні стимулювати висунення ідей підлеглими);

· корпоративний дух (слід створювати дух єдності і спільних дій, об’єднувати колектив).

Принципи класичної системи управління отримали розвиток у сучасних ‟школах управлінняˮ як основоположні принципи менеджменту.

Важливе значення в управлінні мають загальні принципи управління, які є сполучною ланкою між фундаментальною основою теорії управління − законами управління, − й управлінською практикою.

Загальні принципи управління безпосередньо засновані на законах управління і відображають об’єктивну реальність (рис. 1.4.).

Загальні принципи управління − це правила, якими керуються під час управління об’єктами різної галузевої приналежності або специфіки. Вони властиві усім системам управління, тому називаються загальними. Ця група принципів віддзеркалює вимоги, що пред’являються до систем управління і до управлінської діяльності в цілому.

До основних принципів управління належать:

- принцип єдності політики і економіки;

- науковість;

- системність і комплексність;

- принцип єдиноначальності в управлінні і колегіальність у прийнятті рішень;

- принцип централізації і децентралізації;

Закони управління  

Загальні принципи управління

Принципи менеджменту  

Принципи продуктивності Г.Емерсона

Принципи менеджменту А.Файоля  

Рис. 1.4. Загальні принципи управління

- принцип пропорційності в управлінні;

- принцип єдності розпорядництва в управлінні;

- принцип заощадження часу;

- принцип пріоритету функцій управління над структурою при створенні організації та навпаки, пріоритет структури над функціями управління у діючих організаціях;

- принцип делегування повноважень;

- принцип зворотного зв’язку;

- принцип економічності;

- принцип ефективності;

- принцип мотивації.

Принцип єдності політики і економіки. Економіка є базисом будь-якої держави і суспільства та підкоряється об’єктивним економічним законам і закономірностям. Їх урахування і розумне використання веде до економічного зростання, а ігнорування або не урахування проявляються в економічному спаді та кризі. Політика відображає надбудову будь-якої держави і є концентрованим виразом економіки. Це означає, що при здійсненні господарської діяльності суспільство не може не враховувати політичних наслідків тих чи інших економічних заходів щодо громадського розвитку, змін у базисі та надбудові.

Науковість. Цей принцип встановлює, що управлінська діяльність, формування, функціонування та розвиток систем управління повинні базуватися на основі даних науки, тобто об’єктивних законах і закономірностях. Окрім цього, принцип науковості передбачає використання наявного арсеналу сучасних наукових методів пізнання об’єктів управління, дослідження реальних ситуацій, в умовах яких протікає життєдіяльність цих об’єктів.

Особливістю цього принципу є також застосування у практичній діяльності досягнень теорії і досвідчених даних наукового управління об’єктами різного роду, різної галузевої приналежності.

Системність і комплексність. Принципи системного підходу передбачають вивчення об’єкту управління і системи, що управляє, спільно та не окремо. Системність означає необхідність використання системного аналізу і синтезу у кожному управлінському рішенні. У системі управління неправильне, помилкове рішення може призвести усю діяльність системи до руйнування.

Комплексність в управлінні означає необхідність усебічного охоплення усієї керованої системи, урахування усіх напрямів діяльності, усіх властивостей.

Принцип єдиноначальності в управлінні і колегіальності у прийнятті рішень. Принцип єдиноначальності виходить з того, що у кожного підлеглого має бути один безпосередній начальник, який віддає розпорядження, накази, і підлеглий звітує тільки йому. Будь-яке рішення, що приймається, повинне розроблятися колегіально (колективно). Це означає всебічність (комплексність) його розробок й урахування думок багатьох фахівців з різних питань. Прийняте колегіально рішення впроваджується у життя за персональною відповідальністю керівника організації.

Принцип централізації і децентралізації. Централізація − це процес, коли люди, влада, відповідальність, структури підкоряються одному центру, одній особі або якому-небудь органу управління. Централізація забезпечує жорстку координацію ланок у рамках системи управління.

Децентралізація відбувається у результаті передачі частини влади, повноважень і відповідальності, а також права ухвалення рішення у межах своєї компетенції на нижчі рівні управління. У результаті децентралізації відбувається ‟розосередженняˮ влади. Децентралізація сприяє структурній гнучкості і розвитку адаптивних можливостей системи управління.

Централізація і децентралізація знаходяться у єдності і взаємному доповненні. Не існує повністю децентралізованої структури управління, оскільки вона втратить свою цілісність.

Принцип пропорційності в управлінні. Цей принцип знаходить своє віддзеркалення у співвідношенні того, хто управляє і керованою частиною організації. Суть цього принципу полягає у забезпеченні взаємної відповідності між суб’єктом і об’єктом управління. Зростання і ускладнення об’єкту управління приводить до зростання і ускладнення суб’єкта управління (підсистеми, що управляє).

Рівень відповідності суб’єкта управління об’єкту управління може бути визначений низкою показників, а саме: співвідношення чисельності управлінського персоналу та робітників; співвідношення потужності допоміжних і обслуговуючих підсистем (інформаційної, математичної, технічної) потребам функціональних підрозділів.

Принцип пропорційності в управлінні є актуальним при знаходженні й дотриманні правильного співвідношення між колегіальністю та єдиноначальністю, організацією і самоорганізацією, централізацією й децентралізацією, що складає коло найважливіших завдань управління.

Принцип єдності розпорядництва в управлінні. Раціональна структура управління − це структура, яка має чітко встановлені й закріплені повноваження розпорядництва для керівника з кожного конкретного питання на кожному рівні і стосовно кожного об’єкта управління (підрозділу або працівника). Однозначність закріплення повноважень розпорядництва забезпечує чіткість функціонування управлінської вертикалі. Кожен керівник має повну ясність відносно межі своєї компетенції і діє відповідно до цих уявлень.

Принцип заощадження часу. Принцип заощадження часу вимагає постійного зменшення трудомісткості операцій у процесі управління. Це передусім стосується інформаційних операцій з підготовки і реалізації рішень.

Принцип пріоритету функцій управління над структурою при створенні організації та навпаки, пріоритет структур над функціями управління у діючих організаціях. Створення нових систем управління здійснюється для реалізації певного кола цілей. Кожна мета реалізується завдяки підбору завдань. Потім ці завдання групуються за спільністю, для цих груп формується низка функцій, а потім низка виробничих та управлінських ланок і структур.

У діючих системах управління управлінські функції розподілені між виробничими та управлінськими ланками і структурами, взаємозв’язки між елементами структури узгоджені.

У процесі функціонування організації зайві елементи структури ‟відмираютьˮ або з’являються нові функції.

Принцип делегування повноважень. Принцип делегування повноважень полягає у передачі керівником частини покладених на нього повноважень, прав і відповідальності своїм компетентним співробітникам. Головна практична цінність цього принципу полягає у тому, що керівник звільняє час від менш складних повсякденних справ і концентрує зусилля на вирішенні управлінських завдань більшої складності.

Принцип зворотного зв’язку. Зворотний зв’язок у системах управління − це особлива форма стійкого внутрішнього зв’язку між суб’єктом та об’єктом управління, яка має інформаційний характер, є необхідною умовою процесів управління, а також має на меті координацію управлінських дій. Суть принципу зворотного зв’язку полягає у тому, що будь-яке відхилення системи від її природного або заданого стану є джерелом виникнення у суб’єкта управління нового руху, спрямованого на підтримання системи у заданому стані.

Принцип економічності. Ця вимога є правилом управлінської діяльності, системи управління, що означає: управління повинне здійснюватися з найменшими витратами ресурсів, має бути раціональним і результативним. У будь-якому випадку усі показники повинні співвідноситися та оптимально поєднуватися. На основі зіставлення різних варіантів результатів і витрат на управління можна стверджувати про його економічність.

Принцип ефективності. Цей принцип є вимогою до управлінської діяльності щодо забезпечення високої результативності (прибутковості) функціонування об’єкту управління. Його кількісна визначеність може позначатися через показники результативності діяльності об’єкту управління і доповнюватися відповідними синтетичними показниками оцінки управлінської праці.

Принцип мотивації. Цей принцип стверджує, що управління може бути результативним лише завдяки справедливому стимулюванню персоналу. Стимулювання здійснюється у двох основних формах − матеріальній і морально-психологічній, причому вони повинні гармонійно поєднуватися при ведучій і визначальній ролі матеріальних чинників мотивації успішної діяльності.

Принципи менеджменту. Менеджмент − це раціональний спосіб управління діловими організаціями. При цьому фундаментальною основою є застосування ясних і чітких методів суто прагматичного характеру з метою найбільш ефективного використання ресурсів та інших умов, а також можливостей бачення бізнесу.

Оскільки менеджмент базується на сучасній науці і теорії управління людьми і роботою, система його принципів включає принципи класичних шкіл управління, загальні принципи управління, а також принципи економіки, що визначає сучасний розвиток господарської діяльності та суспільства країни.

До деяких сучасних принципів менеджменту належать:

· орієнтація на споживача;

· орієнтація на перспективу розвитку бізнесу, розширення сфери діяльності;

· загострене відчуття відповідальності за справи організації;

· орієнтація на кінцеві результати діяльності;

· прагнення до нововведень;

· орієнтація на лідерів;

· ентузіазм персоналу;

· розвиток усього кращого, що є в людях (уміння, здібності, бажання оригінально, креативно, професійно, ефективно, самостійно працювати);

· опора на загальнолюдські цінності;

· високі стандарти діяльності;

· опора на об’єктивні закони та реальності ринкових стосунків;

· вирішення нових проблем із застосуванням нових методів;

· зростання ролі неформальної організації;

· свобода і жорсткість одночасно;

· постійне намагання досягти успіху;

· вчинки мають бути рішучими, але зваженими;

· концентрація діяльності на пріоритетних програмах.

Дата добавления: 2014-01-04