Виробничий метод

Кумулятивний метод

За цим методом річну суму амортизації визначають як добуток вартості об'єкта, що амортизується, та коефіцієнта. Коефіцієнт розра­ховується щороку шляхом ділення кількості років до закінчення терміну корисної експлуатації на суму років експлуатації.

У нашому прикладі ця сума дорівнює 15(1 +2 + 3 + 4 + 5). Нарахування амортизації за нашим прикладом упродовж усього терміну корисної експлуатації наведено в таблиці:

роки	Почат кова вар тість	Варті сть, що амор тизу ється	Коефіцієнт	Річна сума аморт.	Накопичена зношува­ність	Залишко­ва вартість
				5(3x4}		7(3-6)
І-й			5:15 = 0,33
2-й			4:15 = 0,27
3-й			3: 15 = 0,20
4-й			2: 15 = 0.13
5-й			1: 15 = 0.07			-

Цей метод передбачає, що в перші роки експлуатації основні засоби використовуються ефективніше, тому сума нарахованої аморти-зменшується з року в рік.

За цим методом сума амортизації визначається як добуток фактичного обсягу продукції та виробничої ставки (коефіцієнта)амор-

(тиза ції. Коефіцієнт обчислюється шляхом ділення вартості, що амортн-8ується, на загальний обсяг продукції (робіт, послуг), який підприємство очікує виробити з використанням об'єкта основних засобів.

Припустімо, у нашому прикладі плановий обсяг продукції становить за весь термін корисної експлуатації технічного облад­нання 90 000 гри. У такому разі коефіцієнт, за яким буде визначе­но річну суму амортизації, розраховують так:

(П_{в -} Л ): на плановий випуск продукції

(20000 - 2000): 90000 = 0,2.

Розрахунок суми амортизації наведено в таблиці.

Роки	Початкова вартість	Випуск продукції	Річна сума амортизації	На Гро маджена зношуваність	Залишкова вартість
			4(ЗхКоеф.)
1-й
2-й
3-й
4-й
5-й

Таким чином виробничий метод передбачає, що функціональна корисність об'єкта основних засобів залежить від ефективності його використання. Більший обсяг випуску продукції — більша суми амортизації.

Зменшення залишкової вартості

За цим методом річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об'єкта на початок звітного року або початкової вартості на дату початку нарахування амортизації та річної норми амор­тизації. Річна норма амортизації (у відсотках) обчислюється як різниця між одиницею та результатом кореня ступеня кількості років корисного використання об'єкта з результату відділення ліквідаційної вартості об'єкта на його початкову вартість.

Таким чином, підприємство, керуючись своєю обліковою політикою, обирає один із методів нарахування амортизації.

Для обліку зношуваності (амортизації) призначено рахунок № 13 «Зношуваність необоротних активів». Сума нарзхованоїамортіі-зації відображається за кредитом цього рахунку в кореспонденції з рахунками обліку витрат. За дебетом відображається списання суми нарахованої зношуваності за об'єктами основних засобів, що вибу­вають, а також зменшення суми нарахованої зношуваності у випадках уцінки основних засобів.

Таким чином, рахунок № 13 акумулює сума нарахованої зношу­ваності. Сальдо на цьому рахунку завїкди кредитове, виноситься в активі балансу поряд зі сумою початкової вартості необоротних активів. До підсумку балансу додається сума залишкової вартості, яка визначається як різниця між сумою початкової вартості та сумою зношуваності. Відповідно, до користувачів узагальнено виноситься інформація про стан необоротних активів підприємства.

Нарахування зношуваності (амортизації) проводять у відомостях нарахування амортизації. Відомість ведуть у розрізі класифікаційних груп необоротних активів. Нарахування амортизації можна здійснювати щомісяця, виходячи з річної норми, поділеної на 12. Проте більшість підприємств роблять це поквартальне, оскільки визначається фінан­совий результат при складанні квартальних балансів. Утім, обліковою політикою підприємства має бути обумовлено та обгрунтовано періо­дичність нарахування амортизації. Проведення в обліку з нарахування зношуваності (амортизації) здійснюється так, як показано в табл1.

Таблиця 1 Схема кореспонденцій на рахунку № 1З «Зношуваність необоротних активів»

№	Зміст господарської операції	Д-т	К-т
	Нараховано амортизацію на необоротні активи, що використовуються в основному виробництві
	Нараховано амортизацію на основні засоби загально виробничого призначення
	Нараховано амортизацію на основні засоби адміністративного призначення
3.	Нараховано амортизацію на основні засоби, що використовуються у капітальному будівництві		Із
	Нараховано амортизацію на основні засоби, що використовуються за операціями, пов'язаними зі збутом
	Списання суми нарахованої зношуваності (амортизації) за об'єктом основних засобів, що вибув		10,11,12

Нагадаємо, що в таблиці наведено лише типові господарські операції з обліку зношуваності (амортизації) основних засобів.

5. Облік надходження основних засобів.

Згідно з положеннями П(с)БО № 7 основні засоби зараховуються на баланс підприємства за початковою вартістю. Механізм формування початкової вартості був розглянутий вище.

Відомі різні способи отримання основних засобів, відповідною є І методика проведення в обліку оприбуткування на баланс основних засобів. Розглянемо на конкретних прикладах порядок відображення в піку одержання основних засобів різними способами.

Приклад і. Підприємство підрядним способом здійснило будівництво офісу:

• вартість розробленої проектно-кошторисної доку­ментації - 2 000 грн (із ПДВ);

• вартість відведеної ділянки — 1 500грн;

• вартість будівельних робіт, виконаних підрядною організацією, - 40 000 грн (із ПДВ);

• вартість будівельних матеріалів — ЗО 000 грн (із ПДВ};

• вартість оплати за роботи з дизайну - 15 000 грн (із ПДВ).

• Методику проведення витрат на капітальне будівництво та оприбуткування на баланс завершеного об'єкта (офісу) наведено в таблиці.

№ пор.	Зміст господарської операції	Д-т	К-т	Сума
1.	Оплачено рахунок за виготовлення проектно-кошторисної документації
2.	Списано вартість проектне –кошторисної Документації на витрати капітального будівництва офісу (без ПДВ) на суму податкового кредиту		63 63	1667 333
3.	Оплачена вартість земельної ділянки
4.	Списано вартість земельної ділянки на витрати на капітальне будівництво офісу
5.	Оплачено вартість будівельно-монтажних робіт підрядній організації		ЗІ
6.	Списано вартість будівельно-монтажних робіт на витрати капітального будівництва (без ПДВ) на суму податкового кредиту		63 63	33334 6666
7.	Оплачено вартість робіт із дизайну
8.	Списано вартість робіт із дизайну на витрати капітального Зудівництва (без ПДВ) І4з суму податкового кредиту		63 63	12500 2500
9.	Поставлено на баланс збудоване приміщення офісу закінчений об'єкт) за сформованою початковою вартістю

Таким чином, проведення в обліку наведеної операції з капітального будівництва офісу показав, що асі витрати на капітальне будівництво необхідно нагромаджувати на рахунку № 151 «Капітальне будівництво» до його завершення. Після того, як спеціальна комісія прийме об'єкт, зробить висновок про те. що він готовий до експлуатації, зазначивши відповідний висновок в Акті приймання-передачі, офіс ставлять на баланс за сумою витрат, що нагромаджена за дебетом рахунку № 151, тобто за початковою вартістю (операція № 9 у вище на веденій таблиці).

Приклад 2. Підприємством за договором купівлі-продажу придбано автомобіль:

• вартість автомобіля - 50 000 грн (із ПДВ);

• плата за реєстрацію автомобіля - 120грн;

• нараховано витрати за установку та налагодження працівникам реммайстерні - 100грн.

Методику проведення в обліку формування початкової вартості автомобіля та оприбуткування його на баланс наведено в таблиці.

. №	Зміст господарської операції	Д-т	К-т	Сума
	Проведено оплату вартості автомобіля
	Відкрито рахунок обліку витрат щодо придбання автомобіля (для формування початкової вартості об'єкта) — списано вартість автомобіля (без ПДВ) На суму податкового кредиту		63 63	4І 667
33.	Проведено оплату за реєстрацію		ЗІ
44.	Списано вартість реєстрації на капітальні витрати
55.	Нараховано зарплату працівникам реммайстерні
66.	Поставлено на баланс прийнятий в експлуатацію автомобіль (за рішенням відповідної комісії)

Отже, процес формування початкової вартості основних засобів у результаті їх купівлі також вимагає попереднього нагромадження всіх витрат, що формують початкову вартість об'єкта основних засобів, для чого необхідно відкривати рахунок № 152 «Придбання {виготовлення) основних засобів».

Будь-яке Інше придбання, безоплатне одержання тощо основних засобів, що не вимагає відображення формування їх початкової вартості, проводиться в обліку зарахуванням на баланс у кореспон­денції з відповідними рахунками.

Схему відповідних кореспонденцій за рахунком № 10 наведено в табл..2.

Таблиця 2 Схема кореспонденцій на рахунку № 10 «Основні засоби»

№.	Зміст господарської операції	Д-т	К-т
1.	Отримано об'єкт основних засобів від підзвітної особи
	Отримано об'єкт основних засобів у разі, коли виплата
	дивідендів здійснюється основними засобами
	Отримано основний засіб у рахунок погашення раніше
	завданого матеріального збитку
	Відображено суму початкової вартості основних засобів.
4.	отриманих від засновників підприємства у формі інших
	вкладень, які перевищують статутний капітал
5.	Відображено суму дооцінки основних засобів
6.	Отримано основний засіб у рахунок цільового фінансування
7.	Отримано основний засіб у довгострокову фінансову оренду
	Зараховано на баланс об'єкт основних засобів, виявлений
	як надлишок у результаті проведення Інвентаризації

Звичайно, у таблиці наведено лише типові господарські операції з обліку основних засобів.

6. Облік вибуття основних засобів.

Відповідно до П(с)БО № 7 об'єкти основних засобів виключаються з активів (списують із балансу) у разі їх вибуття внаслідок:

• продажу;

• безоплатної передачі;

• невідповідності критеріям визнання активом.

Для проведення в обліку операції вибуття активу необхідним є оформлення відповідних первинних документів. У разі продажу — накладна, податкова накладна, рахунок; у разі безоплатної передачі — документ, що свідчить про таке рішення (наказ, рішення зборів акціонерівтощо);утретьомувипадку(ліквідації) — відповідне рішення комісії.

Специфіка відображення в обліку вибуття необоротних активів І полягає в тому, що списання з балансу необхідно відображати двічі: на |суму залишкової вартості та на суму нарахованої зношуваності (аморти-^ації). Розглянемо на конкретних прикладах методику проведення в ЬблІку списання основних засобів.

Приклад А. Підприємство продає автомобіль:

- початкова вартість - 20 000 грн;

- сума нарахованої зношуваності (амортизації) на дату

- продажу - 8 000 грн;

- відпускна ціна автомобіля - 16000грн (Із ПДВ).

Проведення в обліку даної операції наведено в таблиці.

№ П№.	Зміст господарської операції	Д-т	К-т	Сума
	Списано залишкову вартість автомобіля 12 000 грн (20000 — 8000) на собівартість реалізації
22.	Списано суму нарахованої зношуваності
33,	Відпущено автомобіль покупцям за відпускною ціною зПДВ
44.	Нараховано суму податкового зобов'язання з ПДВ
55.	Відображено отримання виторгу за автомобіль

Як показує приклад, списання відбулося за двома опера­ціями, 1 та 2, на загальну суму початкової вартості — 20000грн. Із цього прикладу слід запам'ятати, що в разі продажу основних засобів для відображення їх собівартості призначено рахунок № 972. Собівартість об'єкта основних засобів — це сума залишкової вартості.

Приклад В. На підприємстві ліквідується складське приміщення у зв'язку з ветхістю та непридатністю до подальшого ремонту та використання. При цьому:

• початкова вартість приміщення — 7 500 грн;

• сума нарахованої зношуваності - 7 000 грн;

• при ліквідації понесено витрати: нараховано зарплату працівникам — 300 грн; списано вартість пального -100 грн;

• під час ліквідації вилучено придатні для подальшого використання будматеріали на суму 200 грн.

Методику відображення в обліку цієї операції показано в таблиці.

№№.	Зміст господарської операції	Д-т	К-т	Сума
11.	Списано суму нарахованої зношуваності	ІЗ
22.	Списано складське приміщення на суму залишкової вартості
33.	Нараховано зарплату працівникам за роботи з ліквідації приміщення		Є6
44.	Відображено витрати пального
55.	Оприбутковано одержані від ліквідації будівельні матеріали

За цим прикладом видно, що в разі ліквідації об'єкта основ­них засобів списання залишкової вартості проводиться на рахунок № 976 «Списання необоротних активів». Окрім цього, на цей рахунок списують усі суми витрат, понесених у зв'язку з ліквіда­цією. Облік одержаних від ліквідації матеріалів ведуть як інший дохід від звичайної діяльності (рах. № 746).

Приклад В. Підприємство безоплатно передає іншому підприємству комп'ютер вартістю 2 000 грн; сума зношуваності на дату передачі становить 50%.

Методику проведення в обліку операції наведено в таблиці.

	Зміст господарської операції	Д-т	К-т	Сума
11.	Слисзно суму нарахованої зношеності	ІЗ
22.	Списано суму залишкової вартості

Таким чином комп'ютер списано з балансу на всю суму початкової вартості — 2 000 грн.

7. Облік ремонту основних засобів.

Для підтримання основних засобів у робочому стані на підприємствах виконують ремонтні роботи.

Залежно від обсягів та характеру робіт, джерел фінансування розрізняють поточний та капітальний ремонт основних засобів. Ремонтні роботи можна проводити підрядним та господарським

способами.

Суть підрядного способу полягає в тому, що для проведення ремонту залучають спеціалізовані ремонтні підприємства та інші підрядні організації, що виконують ремонт за укладеним договором.

Господарський спосіб - це виконання ремонтних робіт силами та засобами самого підприємства.

Порядок обліку ремонтів підрядним способом відбувається на підставі укладеного договору підряду. Приймання закінченого ремонту здійснюється за Актом приймання-здачі відремонтованих, реконстру­йованих і модернізованих об'єктів типової форми № ОЗ-2.

Сума витрат на закінчений капітальний ремонт збільшує початко-. ву вартість відремонтованого об'єкта і фіксується в інвентарній картці.

Розрахунок із підрядною організацією, що здійснила капітальний ремонт, відбувається за повністю виконані ремонтні роботи. До рахунків додають акти приймання виконаних робіт.

Затрати на реконструкцію, модернізацію, дообладнання об'єктів основних засобів (капітальний ремонт) як за підрядного, так і госпо-дарського способів відображають за дебетом рахунку № 15«Кзпітальні інвестиції». Списання фактичних затрат за закінченим ремонтом проводять: Д-т 10 «Основні засоби»; К-т 15 «Капітальні Інвестиції».

Затрата на поточний ремонт основних засобів відобра­жають за дебетом відповідних рахунків:

№ 23 «Виробництво» - витрати на поточний ремонт основних засобів, що використовуються в основному виробництві;

№ 91«Загальновиробничі витрати» — витрати поточного ремон­ту засобів загальновнробничого призначення;

№ 92 «Адміністративні витрати» — витрати поточного ремонту засобів загальногосподарського призначення;

№ 93 «Витрати на збут» — витрати поточного ремонту засобів, що забезпечують збут;

№ 941 «Витрати на дослідження І розробки» - витрати поточ­ного ремонту засобів, що забезпечують відповідні види робіт;

№ 949 «Інші витрати операційної діяльності» — витрати поточно­го ремонту основних засобів житлово-комунального та соці­ально-культурного призначення.

Такий порядок списання витрат поточного ремонту не впливає на збільшення початкової вартості основних засобів.

8. Облік орендованих основних засобів.

Порядок обліку операцій, пов'язаних із передачею та одержанням окремих інвентарних об'єктів основних засобів в оренду, регламентовано Інструкцією з бухгалтерського обліку орендних опера­цій, затвердженою наказом № 128 Міністерства фінансів України від 25.07.1995 р., Із відповідними змінами, а також П(с)БО № 14 «Оренда».

Згідно з наведеними нормативне-інструктивними матеріалами орендні відносини поділяють на оперативні та фінансові.

Оперативна оренда — передавання основних засобів у тимчасове користування на термін, що не перевищує їх повної аморти­зації, з обов'язковим поверненням цих засобів власникові.

Фінансова оренда передбачає передавання в користування об'єкта основних засобів на термін, що не перевищує його повної амортизації, з правом.орендаря на отримання прав власності на відпо­відний об'єкт за умовами договору фінансової оренди.

Прийняті в оперативну оренду основні засоби зараховують на по­забалансовий рахунок № ОІ «Орендовані необоротні активи» на балан­сову вартість, яка визначена в договорі оренди.

Залишок на рахунку № 01 збільшується в разі прийняття на облік орендованих необоротних активів, а зменшується при поверненні орендодавцеві. Аналітичний облік орендованих основних засобів ведеться за видами активів. Реєстром аналітичного обліку орендованих необоротних активів е копія інвентарної картки об'єкта або витяг з

І інвентарної книги. Ці документи орендодавець повинен додавати до Акта приймання-здачі об'єктів, що орендуються. Слід зазначити, що об'єкти, прийняті в оперативну оренду в орендаря, обліковуються за інвентар­ними номерами орендодавця.

В орендодавця об'єкт, переданий в оперативну оренду, обліко-1 вується на балансі, але якщо це відокремлений інвентарний об'єкт, який і можна перемістити з одного місця на Інше. Документом, що підтверджує обгрунтованість відсутності такого об'єкта, є оформлений Акт приймання-передачі.

Під час повернення орендарем об'єкта після закінчення терміну оренди орендодавець повинен відобразити в обліку вартість добудови | і витрати орендаря на модернізацію (якщо це мало місце) мінус зношуваність.

На підставі документів, що свідчать про повернення об'єкта |І орендодавцеві, бухгалтерія орендаря списує його з позабалансового ра­хунку № 01 і вилучає з картотеки відповідну інвентарну картку та зберігає її разом з Актом приймання-передачі.

9. Облік нематеріальних активів.

Окрім матеріальних, середнсоборотнихактивів виді­ляють групу нематеріальних активів.

Методологічні засади формування в обліку Інформації про не­матеріальні активи визначає П(с)БО № 8 «Нематеріальні активи», за яким нематеріальний актив - немонетарний актив, який не має матеріальної форми, може бути ідентифікований (відокремлений від підприємства) та утримується підприємством Із метою використання протягом періоду більше ніж один рік(або один операційний цикл, якщо він перевищує один рік) для виробництва, торгівлі, в адміністративних і цілях чи надання в оренду іншим особам.

Бухгалтерський облік нематеріальних активів ведеться за та-

кими групами:

• права користування природними ресурсами;

• права користування майном;

• права на знаки для товарів І послуг (товарні знаки, торгові мар­ки, фірмові назви тощо);

• права-на об'єкти промислової власності (права на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, сорт рослин, ноу-хау тощо):

• авторські та суміжні з ними права;

• гудвіл;

• інші нематеріальні активи (права на провадження діяльності, використання економічних та інших привілеїв тощо).

Нематеріальні активи визнаються активом за умови існування ймовірності одержання майбутніх економічних вигід, пов'язаних з їх використанням, та достовірності визначення їх вартості.

Придбані (створені) нематеріальні активи зараховуються на ба­ланс підприємства за початковою вартістю.

Початкова вартість нематеріальних активів збільшується на суму витрат, пов'язаних з удосконаленням цих нематеріальних активів і підвищенням їх можливостей та терміну використання, які сприятимуть збільшенню початкове очікуваних майбутніх економічних вигід.

Нарахування амортизації нематеріальних активів здійснюється протягом терміну їх корисного використання, який встановлюється підприємством у разі визнання цього об'єкта активом (під час зараху­вання на баланс), але не більше ніж 20 років.

Визначаючи термін корисного використання об'єкта немате­ріальних активів, слід ураховувати:

• терміни корисного використання подібних активів;

• моральну зношуваність, що передбачається;

• правові або інші подібні обмеження щодо строків його вико­ристання та інші фактори.

Метод амортизації нематеріального активу підприємство обирає самостійно, виходячи зумов отримання економічних вигід. Якщо такі умови визначити неможливо, то амортизація нараховується Із застосу­ванням прямолінійного методу.

Під час розрахунку вартості, що амортизується, ліквідаційну вартість нематеріальних активів прирівнюють до нуля, окрім випадків:

• коли існує невідновне зобов'язання іншої особи щодо при­дбання об'єкта наприкінці терміну його корисного викорис­тання;

* коли ліквідаційна вартість може бути визначена на підставі інформації існуючого активного ринку і очікується, що таки£ ринок існуватиме наприкінці терміну корисного використанні цього об'єкта.

Для документування операцій з обліку нематеріальних активі; Икористовують типові форми документів для обліку основних засобів ї яких додаються документи, що описують сам об'єкт або порядок його використання, а також документи, що підтверджують ті або інші майнові права підприємства.

У разі придбання будь-яких авторських прав відображення їх обліку може бути здійснене лише на підставі договору з юридичною чи фізичною особою - продавцем цих авторських прав.

Для обліку витрат на придбання (створення) нематеріальни ІКтивів використовують рахунок № 154 «Придбання (створенні ^матеріальних активів». Тобто процес відображення в обліку форм}:ання початкової вартості нематеріальних активів аналогічний до не Іборотних активів (матеріальних).

За початковою вартістю нематеріальні активи обліковують ^ балансовому рахунку № 12 «Нематеріальні активи», за дебетом якої відображають надходження (придбання, безоплатне одержання 5ільшення початкової вартості, а за кредитом — їх вибуття та зменшення балансової вартості.

Аналітичний облік ведеться в розрізі класифікаційних груп окремих нематеріальних активів.

Загалом схема обліку надходження, вибуття нематеріальних активів аналогічна схемі обліку необоротних матеріальних активів (табл..3).

Таблиця 3

Схема кореспонденцій на рахунку № 12 «Нематеріальні активи»

Таблиця 9.3

Схема кореспонденцій на рахунку № 12 «Нематеріальні активи»

№ пор.	Зміст господарської операції	Д-т	К-т
1,	Поставлено на баланс придбані чи створені власними силами нематеріальні активи
2,	Відображено погашення довгострокової дебіторської заборгованості нематеріальними активами
3.	Відображено погашення претензій нематеріальними активами
4.	Відображено суму дооцінки нематеріальних активів
5.	Одержання нематеріальних активів у формі внесків у статутний капітал засновниками
6.	Відображено надходження нематеріальних активів через цільове фінансування або як гуманітарна допомога
7.	Списано залишкову вартість нематеріальних активів у разі їх продажу
8.	Списано залишкову вартість нематеріальних активів у разі їх ліквідації
9.	Списання нематеріальних активів на суму нарахованої зношуваності (амортизації)		12ї

Зауважимо, що це — лише типові господарські операції з обліку нематеріальних активів.

Основні терміни та визначення.

Амортизація - систематичний розподіл вартості, яка амортизується, необоротних активів протягом терміну їх корисного| використання (експлуатації). У свою чергу, вартість, що амортизується, — початкова або переоцінена вартість необоротних активів| за вирахуванням їх ліквідаційної вартості.

Гудвіл — 1) умовна вартість ділових зв'язків фірми, «ціна» накопичених нематеріальних активів фірми (престиж торгових марок,! досвід, ділові зв'язки, стійка клієнтура, панівна позиція на ринку тощо);| 2) грошова оцінка різниці між ціною підприємства та реальною вартістю| його основного капіталу.

Ліквідаційна вартість — сума коштів або вартість Інших| активів, яку підприємство очікує отримати від реалізації (ліквідації)! необоротних активів після закінчення терміну їх корисного.; використання (експлуатації), за вирахуванням витрат, пов'язаних із і продажем (ліквідацією).

Нематеріальний актив — немонетарний актив, який не має матеріальної форми, може бути ідентифікований (відокремлений від підприємства) та утримується підприємством для використання протягом періоду більше ніж один рік(або один операційний цикл, якщо він перевищує один рік) для виробництва, торгівлі, в адміністративних цілях чи надання в оренду іншим особам.

Оперативна оренда — передавання основних засобів у тимчасове користування на термін, що не перевищує їх повної амортизації, з обов'язковим поверненням цих засобів власникові.

Основні засоби — матеріальні активи, які підприємство утримує для використання їх у процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний термін корисного використання (експлуатації) яких більший ніж один рік (або операційний цикл, якщо він довший за рік).

Початкова вартість — Історична (фактична) собівартість необоротних активів у сумі грошових коштів або справедливої вартості інших активів, сплачених (переданих), витрачених для придбання (створення) необоротних активів.

Справедлива (реальна) вартість — сума, за якою актив може бути обміняний у разі здійснення угоди між компетентними, обізнаними, зацікавленими та незалежними сторонами.

Фінансова оренда передбачає передачу в користування об'єкта основних засобів на термін, що не перевищує його повної амортизації, з правом орендаря на отримання прав власності на відповідний об'єкт за умовами договору фінансової оренди.

Питання для самоконтролю.

1.Обґрунтуйте економічний зміст і класифікацію необоротних активів. 2.Висвітліть нормативно-інструктивне забезпечення обліку основинх засобів.

3.Поясніть методику формування початкової вартості необоротних активів.

4. Зношуваність (амортизація) основних засобів: економічний зміст і методика обліку.

5.Дайте характеристику методів нарахування зношуваності (амортизації] основних засобів.

6.Висвітліть методику синтетичного та аналітичного обліку надходженні основних засобів.

7.Висвітліть методику синтетичного та аналітичного обліку вибуття основних засобів.

8.Облік ремонтів: види та методика обліку.

9.Охарактеризуйте особливості обліку орендованих основних засобів.

10.Облік нематеріальних основних засобів: особливості, методологічне забезпечення.

Лекція.

Облік виробничих запасів.

1. Економічний зміст, класифікація та нормативне-інструктивне забезпечення обліку виробничих запасів.

Необхідною умовою підтримання виробні процесу на підприємстві є наявність достатньої кількості виробдй запасів. Так, щоб здійснювати процес виробництва, підприємці повинно мати необхідні запаси сировини, матеріалів, палива, матеріалів, запасних частин, інших виробничих запасів. У ході їЩ користання збільшуються витрати на виробництво. Результат процесу виробництва € створення готової продукції, унаслідок ч^ предмети праці переходять у форму готової продукції.

Отже, запаси є вагомою частиною активів підприємства, в| займають особливе місцеу складі майна та домінуючі позиціїу струн витрат підприємств різних сфер діяльності; при визначенні результаті господарської діяльності підприємства та при висвітленні інформа| про його фінансовий стан.

Методологічні засади формування в бухгалтерському інформації про запаси та розкриття її у фінансовій звітності визнач^ П(с)БО № 9 «Запаси», згідно з яким запаси — це активи, які:

• утримуються для подальшого продажу за умов звичайної, ял ьн ості;

• перебувають у процесі виробництва з метою подальшого пре дажу продукту виробництва;

• утримуються для споживання під час виробництва продукції виконання робіт і надання послуг, а також управління підпри^ ємством.

Запаси поділяються на виробничі і товарні.

Виробничі запаси — придбані або самостійно виготовлену вироби, які підлягають подальшій переробці на підприємстві. У процесії виробництва виробничі запаси використовуються неоднаково. Деякі з І них повністю споживаються в технологічному процесі (сировина,; матеріали), інші — змінюють тільки свою форму і розмір (мастильні^: матеріали, фарби), треті — входять до складу виробу без будь-яких зовнішніх змін (запасні частини), четверті — лише сприяють виготовленню виробів, але не включаються до їх маси або хімічного складу (МШП).

Товарні запаси - придбані підприємством товари, призначені _гая подальшого перепродажу. При цьому підприємство, як правило, '„_е вносить суттєвих змін у їх фізичну форму, вже під час закупівлі в постачальника вони є готовою продукцією.

Залежно від того, яку роль відіграють різноманітні виробничі запаси в процесі виробництва продукції, робіт і послуг, вони поді­ляються на такі групи: сировина, основні й допоміжні матеріали; купо­вані напівфабрикати; незавершене виробництво; малоцінні та швидко­зношувані предмети, тварини на вирощуванні та відгодівлі.

Одиницею бухгалтерського обліку запасів є їх найменування або однорідна група (вид).

Сировина [матеріали - це предмети праці, з яких виготовляють продукцію, вони утворюють матеріальну (речовинну) основу продукції.

Сировина - це продукція сільського господарства (зерно, бавов­на, молоко) І видобувної промисловості (вугілля, руда тощо), а лате- ріали - продукція переробної промисловості (борошно, тканина, цукор тощо).

Поділ матеріалів на основні та допоміжні має умовний характер і часто залежить лише від кількості матеріалу, використаного на вироб­ництво різних видів продукції.

До групи допоміжних матеріалів у зв'язку з особливістю ви­користання окремо виділяють паливо, тару і тарні матеріали, запасні частини.

Паливо виділяють в окрему групу з причин його великого еконо­мічного значення та специфіки споживання. Сюди належить паливо, придбане чи заготовлене для технологічних потреб, експлуатації транспортних засобів, а також для вироблення енергії чи опалення при -міщення.

До тари і тарних матеріалів належать предмети, які викорис­товуються для пакування, транспортування, зберігання різних матеріа­лів і продукцїї(мішки, ящики, коробки тощо).

До тари відносять також деталі, матеріали, призначені для виготовлення або ремонту тари, що використовуються для пакування продукції (деталідля складання ящиків, діжкова клепка, залізо обручне, пробка коркова і поліетиленова, ковпачки віскозні, фольга тощо).

Тару розрізняють:

• одноразового використання (паперова, картонна), що | підлягає поверненню, вартість якої, як правило, включаєтье до відпускної ціни продукції;

• багаторазового використання — що підлягає обов'яз ковомуповєрненню(дерев'яні ящики, діжки, мішки із тканні тощо). Вартість цієї тари залежно від умов поставки продуй включається до відпускної ціни повністю, частково або ош чується покупцем окремо. Вартість металевої поворотної та (бідони, діжки), як правило, не включається до варте затареної в ній продукції.

Запасні частини — готові деталі, вузли, запасні частини, використовуються для заміни зношених під час проведення ремон^ основних засобів.

Важливо зазначити, що автомобільні шини (покришка, каме| вкладна стрічка), що є на колесах і в запасі при автомобілі і вклі чаються до ціни, а відповідно, і до інвентарної вартості автомобіл підлягають обліку в складі основних засобів.

Незавершене виробництво становить незакінчені обробкою^ складанням деталі, вузли, вироби та незакінчені технологічні процесі

Напівфабрикати — це сировина і матеріали, які пройшли пещ стадії обробки, але ще не є готовою продукцією. У виготовлеї продукції вони виконують таку ж роль, як основні матеріали, тобто утво^ рюють її матеріальну основу.

Зворотні відходи виробництва - це залишки, що утворилис|| у процесі переробки сировини І матеріалів та які повністю або частко* втратили споживчі якості (тирса, стружка тощо).

В окрему групу виділ яють малоцінні та швидкозношувані пре мети, термін використання яких не перевищує одного року, які е, основному, засобами праці.

За П(с)БО № 9 «Запаси» запаси визнаються активом, якщс,

• існує ймовірність того, що підприємство отримає в ма{ бутньому економічну вигоду, пов'язану з їх використанням;;

• їх вартість може бути достовірно визначена.

Майбутня економічна вигода, утілена в актив, є потенціалон який може сприяти надходженню грошових коштів або їх еквіваленті] на підприємство.

Отже, не всі матеріальні цінності визнаються активами, і ті, що не визнані такими, не можуть обліковуватися у складі запасів і не будуть відображатись у складі активів при складанні фінансової звітності.

Наприклад, товарно-матеріальні цінності, придбані для благодійної діяльності або для задоволення особистих потреб працівників підприємства, не відображають у складі активів. Вартість таких матеріальних цінностей слід обліковувати як витрати, що виникають у процесі звичайної діяльності, але не пов'язані з операційною діяльністю підприємства.

У згаданому стандарті використовуються такі терміни.

Одиниця бухгалтерського обліку запасів — це найменування або однорідна група (вид). Такою одиницею може бути вид, сорт, марка запасу, тобто кожен номенклатурний номер.

На великих підприємствах, де використовується широка номенклатура матеріальних цінностей, для раціонального обліку, якіс­ного контролю та запобігання помилкам у поточному обліку, для запобі­гання фактам пересортиці матеріали можна деталізувати на дрібніші групи. Для цього на підприємстві розробляють детальний класифікатор матеріальних цінностей, який дозволяє згрупувати матеріальні цінності. Формуючи такий класифікатор матеріальних цінностей, кожному окремому найменуванню присвоюють умовне цифрове позначення -номенклатурний номер (код).

Початкова вартість запасів — сума фактичних витрат на їх придбання або виготовлення.

Чиста вартість реалізації запасів - це очікувана ціна реалі­зації запасів вумовах звичайної діяльності за вирахуванням очікуваних витрат на завершення їх виробництва та реалізацію.

Справедлива вартість — сума, за якою можна обміняти актив чи погасити заборгованість за операцією між поінформованими, за­цікавленими і незалежними сторонами.

Подібні запаси - це запаси, які мають однакове функціональне призначення і подібну справедливу вартість.

Раціональна організація обліку виробничих запасів має велике значення, оскільки це забезпечує контроль та ефективне використання запасів, що має однозначно позитивний вплив на виробничо-фінансову діяльність підприємства.

Необхідними передумовами правильної організації обліку є:

• раціональна організація складського господарства;

• розробка номенклатури запасів;

• наявність інструкції з обліку виробничих запасів;

• правильне групування (класифікація (запасів;

• опрацювання норм витрачання запасів.

Основними завданнями організації обліку запасів на підпри-» ємстві є:

• контроль за повним і своєчасним оприбуткуванням матеріаль-^ них цінностей та їх збереженням за місцями зберігання і на; всіх стадіях оброблення;

• відповідність складських запасів нормативам;

• раціональна оцінка виробничих запасів;

• розрахунок фактичної собівартості витрачених матеріалів та їх залишків за місцями зберігання і статтями балансу;

• виявлення всіх витрат, пов'язаних Із придбанням або виготов­ленням запасів, та визначення початкової вартості;

• контроль за правильністю використання МШП під час їх;| експлуатації;

• установлення методології обліку затрат на виробництво І каль- /| кулювання собівартості продукції протягом року;

• регламентування складу собівартості продукції;

• своєчасне оприбуткування і списання готової продукції, також оформлення документів щодо її руху;

• забезпечення своєчасного документального оформлення руху| продукції — надходження її на склади і відправлення покупцям;

• відображення операцій випуску, відвантаження і реалізації' продукції в реєстрах поточного обліку в системі бухгалтерських^ рахунків.

Отже, коротка характеристика структури виробничих запасів даєі підстави зробити висновок, що дана ділянка обліку є специфічною зі огляду на широку номенклатуру об'єктів обліку. Це, у свою чергу, вимагає | відповідної організації аналітичного обліку. Окрім цього, ураховуючи! специфіку діяльності підприємства, періодичність надходження та І списання запасів, виділяють дві форми (системи) організації обліку:

• безперервна;

• періодична.

Сутність кожної із систем обліку відображається в назві: за сис­теми безперервного обліку надходження та витрачання товарно-матеріальних запасів обліковують постійно, день удень, за системи періодичного обліку - підчас складання звіту (раз на рік, квартал, місяць). Застосовуючи періодичну систему, оцінку вартості залишків запасів та собівартості проданої продукції проводять у кінці облікового періоду. А в разі застосування постійної системи таке оцінювання ведуть протягом усього облікового періоду. Постійна система обліку запасів вимагає більших затрат праці, хоча використання комп'ютерних технологій значно зменшує такі затрати. Застосовуючи періодичну систему, наприкінці звітного періоду обов'язково проводять інвентзри-зацію запасів, а за постійної системи така інвентаризація не є обов'язковою.

Таким чином, обрана система обліку запасів має суттєвий вплив саме на оцінку списання запасів, і особливо чітко це виявляється під час використання методів ЛІФО та ФІФО. Утім, коли розглядатимемо порядок визначення ціни списання за названими методами, то пере­конаємось у цьому.

2. Оцінка запасів.

Важливим питанням в організації обліку виробничих запасів є їх оцінка за національними стандартами. Порядок оцінки запасів залежить від багатьох факторів, основним з яких є обрана під­приємством система обліку запасів.

Для послідовного обґрунтування методики оцінки необхідно роз­почати з оцінки внаслідок придбання виробничих запасів.

Отже, придбані чи виготовлені виробничі запаси зараховують на баланс підприємства за початковою вартістю.

До початкової вартості запасів, придбаних за плату, відносять суми таких фактичних затрат:

а суми, що сплачуються згідно з договором постачальникові;

° суми, що сплачуються за інформаційні, посередницькі та інші подібні послуги у зв'язку з пошуком та придбанням запасів; суми ввізного мита; ° суми непрямих податків у зв'язку з придбанням запасів, які не відшкодовуються підприємству;

° затрати на заготівлю, навантажувально-розвантажувальні ро* боти, транспортування запасів до місця і'х використання, вклю-і чаючи витрати зі страхування ризиківтранспортування запасів;' ° інші витрати, які безпосередньо пов'язані з придбанням запа-) сів і доведенням їх до стану, в якому вони придатні для вико­ристання в запланованих цілях. До таких витрат, зокрема»] належать прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці, інші прямі витрати підприємства на доопрацювання і'| підвищення якісно технічних характеристик запасів.

Початковою вартістю запасів, виготовлених силами підприємства, визнається собівартість їх. виробництва яка визначається за П(с)БО № 16 «Витрати».

Початковою вартістю запасів, що внесені до статутного капіталу підприємства, визначається погоджена засновниками (учасниками) підприємства їх справедлива вартість.

Не включаються до початкової вартості запасів, а належать до витрат того періоду, в якому вони були здійснені:

° понаднормові втрати І нестачі запасів;

° проценти за користування позиками;

° витрати назбут;

° загальногосподарські та інші подібні витрати, які безпосередньо не пов'язані з придбанням і доставкою запасів та приведенням їх до стану, в якому вони придатні для використання в запланованих цілях.

Отже, початкова вартість запасів у бухгалтерському обліку незмінюється, проте за певних умов усе ж можливими є такі зміни —псування, застаріння, тобто втрата очікуваної економічної вигоди. У| таких випадках запаси відображають за чистою вартістю, яку визначають за кожною одиницею запасів шляхом вирахування з очікуваної ціни продажу очікуваних витрат за завершення виробництва і збут. Різницю між початковою та чистою вартістю таких запасів списують на витрати звітного періоду.

Таким чином, ціни придбання (виготовлення) однойменних | запасів протягом звітного періоду (місяця), як правило, € різними, у зв'язку з чим виникає проблема їх оцінки в разі списування запасів із балансу.

Починаючи з 2000 року, оцінка запасів у разі їх списування можлива за кількома методами, які регламентує П(с)БО № 9 «Запаси»:

• ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасів;

• середньозваженої собівартості;

• собівартості перших за часом надходження запасів (ФІФО);

• собівартості останніх за часом надходження запасів (ЛІФО);

• нормативних затрат;

• цінипродажу.

Слід зазначити, що для всіх одиниць бухгалтерського обліку запасів, що мають однакове призначення та однакові умови викорис­тання, застосовують тільки один із наведених методів.

Розглянемо суть і методику кожного з них.

Метод ідентифікованої собівартості не є поширеним, оскільки за своєю специфікою має вузьке застосування — для запасів, які відпускаються, та послуг, що виконуються для спеціальних замовлень і проектів, а також запасів, які не замінюють одне одного.

Отже, така методика не потребує глибокого обгрунтування, оскільки вартість списання визначають за цінами, обумовленими до­говором замовлень.

Методику за іншими методами відпускання розглянемо на кон­кретному прикладі.

Оцінювання за середньозваженою собівартістю проводять за кожною одиницею запасів шляхом ділення сумарної вартості залишку таких запасів на початок звітного місяця і вартості одержаних у звітному місяці запасів на сумарну кількість запасів на початок звітного місяця та одержаних у звітному місяці. Тобто вартість списання за даним методом можна визначити за формулою:

де Ссв — середньозважена собівартість запасів;

Сзап. Нп.— вартість запасів на початок звітного періоду;

С зап.п. — вартість запасів, що надійшли;

К зап.нп. — кількість запасів на початок звітного періоду;

К зап.п — кількість запасів, що надійшли.

Приклад

Аналітичні дані про рух сировини за період з 0І.03.20.. поЗІ.03.20..

Рух сировини	Один. вим.	К-сть	Ціна, грн	Сума, грн
Залишок на 01.03.20...	ц
Надійшло 03.03.20..	— «—			5М
Списано на виробництво 05.03.20..	—» —		?	?
Надійшло 10.03.20..	—» —	ЗО
Надійшло 20.03.20..	—«—		ЗО
Списано 25.03.20..	—«—		?	?
Залишок на ЗІ, 03.20..	—» —	ЗО	?	?

За наведеним прикладом проведемо розрахунок ціни списання запасів за методом середньозваженої собівартості.

Таким чином, станом на 05.03.20.. середньозважена собівартість становитиме: (200 + 500): (10 + 20) = 23,33 (грн) на загальну суму 349,95 грн.

Станом на 25.03.20..

(200 + 500 +,660 + 300): (10 + 20 + ЗО + 10) = 1660; 70 = = 23,71 (грн) на загальну суму 592,75 грн.

Отже, залишок- на кінець місяця у кількості З0 ц становитиме: 717,30 грн за середньозваженою собівартістю 23,91 грн.

Зазначимо, цей метод оцінки на нинішній день найбільш

прийнятний для великої кількості підприємств, оскільки кожне наступне; списання проводиться за середньою собівартістю, що, у свою чергу, не; має різкого впливу на коливання собівартості готової продукції.

ФІФО («Перший вхід, перший вихід*)

Суть методу полягає в тому, що матеріали списують за цінами придбання відповідних партій у хронологічному порядку їх надходження. Цей метод має два варіанти. Перший (передбачає ведення обліку залишків партій товарів після кожного їх відпуску). Цінності обліко­вують за ціною партії придбаних товарів до повного їх списання.

Після списання товарів першої партії облік списання ведуть за ціною кінцевого залишку матеріалів. Вартість списаних протягом місяця цінностей визначають так: вартість на початок місяця плюс вар-214

тість надходження мінус вартість на кінець місяця. Вартість кінцевого залишку вимірюється в цінах останнього за часом надходження.

Тут наголосимо, що залежно відобраної системи обліку виробни­чих запасів (постійної чи періодичної) ціна списання запасів Уіідрізнятиметься, хоча методика визначення ціни, подана вище, е одна­ковою для двох систем. Річ утім, що за постійною системою матеріали мають списуватися за цінами придбання відповідних партій у хроно­логічному порядку їх надходження, тому залишки запасів у цьому разі визначають після кожного списання запасів упродовж місяця та оцінюють за ціною останнього надходження. За періодичною системою залишки запасів визначають лише наприкінці періоду (місяця), тому в цьому разі ціна списання запасів упродовж цілого місяця буде однаковою.

Проведемо оцінку списання сировини за методом ФІФО:

а) за періодичною системою обліку

Оцінюємо кінцевий залишок сировини ЗО ц за ціною останнього надходження ЗО грн на суму 900 грн (30x30 = 900).

Отже, вартість списаної сировини становитиме:

|(200 + 500 + 660 + 300) - 900] = 760 (грн).

При цьому ціна списання становитиме: 760:40= 19 (грн).

Примітка. Щоб перевірити, чи правильно здійснено списання, потрібно зіставити суму початкового залишку та всіх надходжень із сумарною сумою списання та сумою залишку на кінець місяця. У нашому випадку: (200 + 500 + 660 + 300) = (900 + 760), тобто 1660 = 1660.

б) за постійною системою обліку Станом на 05.03:

Залишок — 15 ц: [(10 + 20) — 15)] оцінюємо за ціною останнього надходження 25 грн:

15x25 = 375 (грн).

Вартість списання становитиме:

(200 + 500) - 375 = 325 (грн).

Таким чином, ціна списання сировини станом на 05.03 буде:

325: 15 = 21,66(грн).

Станом на 25.03:

Залишок - ЗО ц: [(10 + 20 - 15 + 30+ 10)-25|оцінюємо за ціною останнього (до дати списання) надходження ЗО грн: 30x30 = 900 (грн).

Вартість списання у цьому разі становитиме: (200 + 500 - 325 + 660 + 300) - 900 = 435(грн). Ціна списання сировини станом на 25.03 буде: 435:25= 17,40{грн). Отже, перевіримо:

(200 +.500 4- 660 + 300) = (325 + 435 + 900), тобто 1660 = 1660.

ЛІФО ( «Останній вхід, перший вихід»)

Цей метод зворотний щодо попереднього. Залишок на кінець періоду тут визначається шляхом застосування ціни початкового періоду або першого надходження, якщо на початок періоду залишку не було.

У нашому випадку:

а) за періодичною системою обліку

Оцінюємо кінцевий залишок сировини ЗО ц за ціною першого надходження 25 грн на суму 750 грн (ЗО х 25 = 750).

Отже, вартість списаної сировини становитиме:

[(200 4- 500 4- 660 + 300] - 750) = 910(грн).

При цьому ціна списання становитиме:

910:40 = 22,75(грн).

Перевіримо себе: (200 + 500 4- 660 + 300) = (9104- 750), тобто 1660= 1660.

б) за постійною системою обліку Станом на 05.03:

Залишок - 15 ц(10 + 20 -15) оцінюймо за ціною першого надходження 25 грн:

15х25 = 375(грн).

Вартість списання в такому разі становитиме:

(2004-500)-375 = 325(грн).

Таким чином, ціна списання сировини станом на 05.03 буде:

325: 15 = 21,66 (грн).

Станом на 25.03:

Залишок – З0 ц: [(10 4- 20 - 15 4- ЗО 4- 10) - 25] оцінюємо за ціною першого (до дати списання) надходження 22 грн: 30х22 = 660(грн).

Вартість списання у цьому разі становитиме:

(200 + 500 - 325 + 660 4- 300) - 660 = 675 (грн).

Ціна списання сировини станом на 25.03 буде:

675:25 = 27 (грн).

Перевіримо себе'.

(200 + 500 + 660 4- 300) = (325 + 675 4- 660), тобто

1660 = 1660.

Дата добавления: 2014-01-04