Тема 12 Теорії міжнародної торгівлі

Основні теорії розвитку міжнародної торгівлі. Сутність теорій: меркантилізму, абсолютних переваг, порівняльних переваг, співвідношення чинників виробництва та інші альтернативні теорії міжнародної торгівлі. Методи регулювання міжнародної торгівлі. Основні типи торговельної політики. Тарифні методи регулювання міжнародної торгівлі. Нетарифні методи регулювання міжнародної торгівлі.

Меркантилізм — економічне вчення періоду становлення капі­талізму у XV-XVII ст. Його прихильники обстоювали повну експлуатацію природних ресурсів, сприяння експорту та обмеження імпорту. Меркантилісти вважали, що важливо володіти золотом та іншими валютними металами. Країни, яким їх бракувало, мали отримувати золото завдяки торгівлі. Багатство націй, згідно з цією концепцією, безпосередньо пов'язувалося з торговельним балансом. Меркантилізм на практиці означав, що міжнародна торгівля контролювалася компаніями, які мали урядову підтримку, запроваджувалися високі тарифи та починалися торговельні війни (наприклад, англо-нідерландські).

Пізніше прихильники фритредерства (вільної торгівлі) — на­прямку в економічній теорії та політиці промислових кіл — до­вели помилковість поглядів меркантилістів. Шотландський філософ, економіст і історик Д. Х'юм (1711-1776) у 1752 р. розвін­чав концепцію меркантилістів, довівши, що резерви банківських металів країни переважно визначаються обсягом її економіки та її потребою у грошах як засобах платежу. Основні принципи фритредерства — вимога вільної торгівлі і конкуренції, невтру­чання держави в економічне життя країни та скасування про­текційного мита.

Меркантилізм — це не якесь чітке економічне вчення, а сукуп­ність поглядів і думок з проблем міжнародної торгівлі.

Теорія абсолютних переваг. її автор — шотландський еконо­міст А. Сміт (1723—1790), якого визнають і засновником сучас­ного "економіксу". Згідно з теорією абсолютних переваг країні доцільно імпортувати ті товари, затрати на виробництво яких у цій країні більші, ніж у зарубіжних країнах. Відповідно слід експортувати ті товари, затрати на виробництво яких нижчі, ніж у зарубіжних країнах. На відміну від меркантилістів А. Сміт обс­тоював свободу конкуренції як усередині країни, так і на світо­вому ринку, підтримував принцип невтручання держави в еконо­міку (laissez faire), висунутий французькою економічною школою фізіократів.

Теорія абсолютних переваг залишила без відповіді запитання: "А що робити тим країнам, у яких немає товарів, що мають абсо­лютні переваги перед товарами інших країн?"

Теорія відносних переваг англійського економіста Д. Рікардо, стверджує, що у міжнародній торгівлі доцільно брати участь усім країнам. Згідно з цією теорією країні вигідно імпортувати той товар, відносні затрати на виробництво якого у ній перевищують затрати на експортований товар. Інакше кажучи, якщо якась країна має переваги над іншими країнами за рядом товарів, то їй доцільно зосередитись на виробництві і міжнародній торгівлі тих з них, щодо яких її переваги є найвагомішими. Теорія відносних переваг є теоретичною основою міжнародної спеціалізації. Отже, міжнародна торгівля вигідна всім країнам-учасницям, щоправда, вигоди країн не однакові, хтось їх має більше, а хтось — менше.

Теорію факторів виробництва розробили на початку 30-х років XX ст. шведські економісти Е. Хекшер і Б. Олін. Об'єктом ана­лізу були праця та капітал. Якщо обсяг певних факторів вироб­ництва у країні більший, то вони дешевші. І навпаки, фактори дорожчі, якщо їхній обсяг менший. З теорії випливає, що країні слід експортувати ті товари, які забезпечені дешевшими факто­рами, а імпортувати товари, що є результатом дорожчих для неї факторів.

Природу міжнародної торгівлі досліджували також американсь­кий економіст російського походження В. Леонтьєв ("парадокс Леонтьєва"), американський економіст М. Портер (теорія кон­курентних переваг) та ін.

Суть "парадоксу Леонтьєва": відносний надлишок капіталу в США не позначався на їхній зовнішній торгівлі — США експор­тували більш трудомістку і менш капіталомістку порівняно з імпортованою продукцію. Згідно з концепцією В. Леонтьєва, у виробничому процесі беруть участь чотири фактори: кваліфіко­вана праця, некваліфікована праця, капітал і земля. Наявність надлишку висококваліфікованої робочої сили сприяє експорту товарів, виготовлених нею.

Розглянуті теорії є класичними. У рамках науки про міжна­родну економіку розробляються і так звані альтернативні теорії та концепції міжнародної торгівлі. Серед новітніх теорій міжна­родної торгівлі можна вирізнити три групи:

• теорії, які розвивають положення класичних теорій, поши­рюючи їх на більшу кількість товарів, країн і факторів ви­робництва;

• теорії, які вивчають ті аспекти міжнародної торгівлі, які залишилися поза увагою класичних теорій;

• теорії, які повністю відкидають класичні теорії, оголошую­чи їх застарілими. Розглянемо окремі з них.

Концепція реверсу факторів виробництва зазначає, що певний товар є водночас капіталонасиченим у капіталонасиченій країні і трудомістким у трудонадлишковій країні. Це означає, що за наявності в окремій країні попиту на певний товар вона може імпортувати його з інших країн навіть попри те, що відповідні фактори виробництва в цій країні кращі, ніж у її партнерів.

Концепція внутрішньогалузевої міжнародної торгівлі пояс­нює міжнародну торгівлю прихильністю споживачів до певних товарів та відповідністю внутрішнього і зарубіжного попиту (overlapping demand). Іншими словами, країні вигідніше експор­тувати товари, у виробництві і торгівлі якими вона нагромадила досвід на внутрішньому ринку. Насичення внутрішнього ринку є передумовою успішного експорту.

Концепція Столпера — Самуельсона. Міжнародна торгівля зумовлює підвищення доходів власників фактора, що інтенсивно використовується для виробництва товару, ціна на який збіль­шується, та зниження доходів власників фактора, що інтенсивно використовується для виробництва товару, ціна на який змен­шується.

Теорія специфічних факторів виробництва (П. Самуельсон і Р. Джон) виходить з того, що певні фактори притаманні окремій галузі і не можуть переміщуватися між галузями. Міжнародну торгівлю зумовлює відмінність відносних цін на товари, яка виникає через неоднакову забезпеченість країн специфічними факторами виробництва. Міжнародну торгівлю рухає те, що специфічні для експортного сектору фактори розвиваються, а фактори, притаманні сектору, який конкурує з імпортом, скорочуються. У результаті торгівлі підвищуються доходи власників специфічного для екс­портних галузей фактора і зменшуються доходи власників факто­ра, специфічного для галузей, що конкурують з імпортом.

Концепція Т. Рибчинського. Збільшення пропозицій одного з факторів виробництва за постійності інших змінних приведе до збільшення випуску товарів, що виробляються з інтенсивним використанням цього фактора, і до скорочення випуску інших товарів.

Теорія М. Портера стверджує, що на міжнародному ринку конкурують не країни, а фірми і успіх на ньому залежить від правильно вибраної конкурентної стратегії.

Методи регулювання міжнародної торгівлі

Митно-тарифні методи регулювання міжнародної торгівлі

Найвпливовішим видом торговельних обмежень є мито. Митом вважається податок, який стягується з товару при перетині ним митного національного кордону. Імпортне мито — це податок, який стягується з імпортованих товарів, в той час як експортне мито накладається на експортовані товари. Більшість країн застосовують саме імпортне мито, а експортне в основному застосовується країнами, що розвиваються, по відношенню до традиційного експорту, щоб отримати кращі ціни та збільшити виручку (наприклад, експортне мито стягується при експорті кави з Бразилії, або какао з Гани). З іншого боку, імпортне мито накладається з метою захисту окремих галузей економіки.

Мито може встановлюватися на вартість та на кількість товару. Адвалерне мито встановлюється як процент від вартості товару, що є предметом торгівлі. Специфічне мито встановлюється як фіксована сума коштів на фізичний обсяг товару. Комбіноване мито передбачає одночасне встанов­лення як адвалерного, так і специфічного мита.

Таким чином, за допомогою мита проводиться перерозподіл доходів від споживачів, які змушені платити більше, до виробників цього товару в країні, які можуть отримати більш високу ціну за свій товар, також підвищуючи дохідність того фактора, який вважається відносно рідкісним у країні і за­стосовується для виробництва імпортозаміщувальної продукції, і знижуючи дохідність того фактора, який в країні є у великій кількості і використовуєть­ся для виробництва експортних товарів. Такі тенденції призводять до зни­ження загальної ефективності економіки і є ціною, яку необхідно заплатити за введення мита. Якщо ж ми розділимо втрати економіки на кількість "вря­тованих" робочих місць, то отримаємо вартість одного "врятованого" робочо­го місця.

Дуже часто країна не встановлює мита на імпорт сировинних матеріалів або комплектуючих, необхідних для створення кінцевої продукції на тери­торії цієї країни. Основною причиною цього є спроба заохотити місцеве ви­робництво та створити робочі місці в країні. Наприклад, країна може імпор­тувати вовну без стягнення мита, але встановити імпортне мито на ввезення з-за кордону вовняних тканин та одягу з метою стимулювання національно­го виробництва тканин та одягу, збільшення кількості робочих місць.

У такому випадку показник ефективного протекціонізму, який розраховується відносно до доданої вартості, що створюється в країні, або обсягів національного виробництва, є більшим за номінальну митну ставку, яка розраховується відносно до вартості кінцевої продукції. Національна додана вартість визначається як різниця між ціною кінцевої продукції та вартістю імпортованих матеріалів і напівфабрикатів, які використовуються для вироб­ництва цього товару. В той час, як номінальне мито має більше значення для споживачів, оскільки визначає ступінь збільшення ціни на внутрішньому ринку, ступінь ефективного протекціонізму має більше значення для виробників, оскільки визначає ступінь реального захисту національного виробництва, яке конкурує з іноземним.

Нетарифні методи регулювання міжнародної торгівлі

Незважаючи на те, що історично мито є найбільш впливовим методом торговельних обмежень, існує велика кількість інших видів торговельних об­межень, таких як імпортні квоти, адміністративні заходи та антидемпінгове регулювання. Значення саме таких нетарифних обмежень істотно зросло у повоєнний період. Найбільш важливим видом нетарифних обмежень є кво­та, що становить собою пряме кількісне обмеження на обсяг товару, який може бути експортованим або імпортованим. Розглянемо спочатку механізм дії імпортних, а потім і експортних квот.

Імпортні квоти можуть застосовуватися з метою захисту національної промисловості, сільського господарства та/або для збалансування торговель­ного та платіжного балансів. Імпортні квоти найбільш широко були розпо­всюджені у Західній Європі після Другої світової війни.

Розглянемо інші, ніж мита та імпортні квоти, види торговельних обме­жень. До таких ми будемо відносити добровільні обмеження експорту, технічні, адміністративні та інші види регулювання. Такі торговельні обмеження ви­никли в результаті поширення діяльності торговельних картелів, розширен­ня демпінгу та субсидіювання експорту. Останнім часом такі нетарифні об­меження стають дедалі все впливовішими в обмеженні торговельних потоків.

Одним із важливих методів нетарифних обмежень є добровільне обме­ження експорту. Під такими заходами ми будемо розуміти ситуацію, коли країна-імпортер змушує іншу країну, свого торговельного партнера, "добро­вільно" обмежити обсяг експорту під тиском застосування більш жорстких торговельних обмежень, якщо він загрожує діяльності промисловості країни-імпортера. Добровільні обмеження експорту є предметом переговорів між США, Європою та іншими країнами, як розвиненими, так і тими, що розвива­ються, ще з середини 50-х років XX ст. в таких галузях, як сталеплавильна, текстильна, виробництво електроніки, автомобілів.

Потоки міжнародної торгівлі також обмежуються численними технічни­ми, санітарними, адміністративними та іншими правилами і нормами. Вони можуть включати вимоги щодо безпеки, наприклад, для автомобілів та електричного обладнання, санітарно-гігієнічні норми щодо продуктів харчування та особистого користування, вимоги щодо маркування та пакування, які по­винні містити інформацію про країну походження та вміст товару. Незважа­ючи на те, що більша частина таких вимог є розумною, існують і курйозні випадки, зокрема заборона на показ іноземних фільмів на британському те­лебаченні, заборона на рекламу віскі у Франції.

Іншим торговельним обмеженням є законодавча вимога в багатьох краї­нах до власних урядів купувати лише товари вітчизняного виробництва.

Міжнародні картелі є організацією виробників, які знаходяться в різних країнах (або групи урядів), і які погоджуються обмежити виробництво та експорт товарів з метою максимізації або збільшення валового прибутку членів організації. Хоча діяльність національних картелів заборонена в більшості країн, оцінити владу міжнародних картелів не так просто, оскільки їх діяль­ність не підпадає під юрисдикцію жодної з країн. Найбільш відомим у наш час міжнародним картелем є ОРЕС (Організа­ція країн — експортерів нафти), який, обмеживши видобуток сирої нафти у 1973 та 1974 pp., змусив ціни на цей товар збільшитися в чотири рази.

Торговельні перешкоди можуть виникати і внаслідок демпінгу. Демпінг — це експорт, товару за ціною, нижчою від витрат на його виробництво, або у випадку, коли його ціна всередині країни є вищою за ціну, за якою продається даний товар за кордоном.

Експортні субсидії — це прямі виплати або надання податкових пільг чи пільгових кредитів національним експортерам або потенційним експор­терам, а також пільгових кредитів іноземним споживачам з метою стимулю­вання національного виробництва. В такому випадку експортні субсидії мо­жуть розглядатися як форми демпінгу. Незважаючи на те, що експортні суб­сидії є незаконними згідно з багатосторонніми міжнародними угодами, вели­ка кількість країн надає їх у прихованій формі.

І останнє. Заходи протекціонізму можуть стосуватися тих галузей, які повинні конкурувати з продукцією, що виробляється в країнах, які розвиваються і які ма­ють менше економічної та політичної влади порівняно з розвиненими, щоб ефективно протистояти перешкодам на шляху їхнього експорту. Зауважимо, що деякі з наведених вище теорій частково перетинаються, інші знаходяться у суперечності, а решта взагалі не має достатнього емпіричного обґрунтування.

Зовнішня торгівля України і її конкурентоспроможність

Зовнішня торгівля України стала суб'єктом міжна­родних економічних відносин лише на початку 90-х pp. XX ст. її виникнення не було пов'язане з порівняльни­ми перевагами, а спричинялося мотивами пошуку рен­ти, вона базувалася на старій народногосподарській структурі радянського характеру. З виходом України на світові ринки очікувались певні якісні зміни науко-інтенсивної спрямованості як в економіці в цілому, так і в експортно орієнтованих галузях. Та цього не ста­лось. Після майже десятирічного періоду формування зовнішнього сектору економіки України здається за­кономірним розширення пропозиції трудомістких га­лузей. Проаналізуємо стан зовнішньоекономічного сек­тору в один з найбільш сприятливих періодів, а саме: коли спостерігалося зрушення в бік покращання саль­до торговельного балансу.

Із урахуванням товарної структури зовнішньої тор­гівлі України 2000 р. (табл. 12.1) та за алгоритмом аналізу, передбаченого стандартною моделлю торгівлі,

Таблиця 12.1. Товарна структура зовнішньої торгівлі України в 2000 р.

проаналізуємо кожну із товарних груп.

Перша група: продовольчі товари та сировина для їх виготовлення. Сальдо за цією групою є додатнім. Для товарів цієї групи ринки країн "далекого зарубіжжя" є визначальними. Основними імпортерами були краї­ни Азії (128 млн. дол.), Європи (73,1 млн. дол.) та Аме­рики (30,4 млн. дол.), зокрема, Ізраїль (62,7 млн. дол.), Республіка Корея (30 млн. дол.), Велика Британія (28,3 млн. дол.), Британські Віргінські Острови (18,8 млн. дол.), Угорщина (12,9 млн. дол.), Туреччина (12,5 млн. дол.), Швейцарія (10,1 млн. дол.), Франція, Нідерлан­ди, Іспанія.

Після проведення розрахунків за алгоритмом, наведеним вище, Україна була визначена як праценасичена країна. Таким чином, розвиток торгівлі у межах цієї групи відбувається за класичною теорією факторомісткості. Тобто, праценасичена Україна експортує праце-місткий товар.

Друга група: продукція енергетично-паливного ком­плексу. Сальдо групи є від'ємним. Частка імпорту за цією групою у процентах до загального обсягу складає 45,9%. Основним постачальником продукції другої групи є Росія. Вона є відносно капіталонасиченою краї­ною. Отже, праценасичена Україна імпортує капітало­місткий продукт.

Третя група: продукція хімічної та пов'язаних з нею галузей промисловості. Сальдо за цією групою товарів є додатнім: експорт перевищує імпорт. Основними імпортерами цієї продукції є: країни Азії (325,1 млн дол.), Америки (246,1 млн. дол.) та Європи (131 млн. дол.), Індія (170 млн. дол.), Китай (106 млн. дол.), Бри­танські Віргінські Острови (95 млн. дол.), Бразилія (90 млн. дол.), США (53,4 млн. дол.); продукція неорга­нічної хімії: Туреччина (41 млн. дол.), Угорщина (24,9 млн. дол.), Монако (20,8 млн. дол.), Італія, США, Японія, Велика Британія, Чехія.

За проведеними розрахунками праценасичена Украї­на експортує порівняно працемісткі товари хімічної промисловості до США, Італії, Великої Британії, Чехії, Японії, Угорщини, Туреччини, Бразилії (перша гру­па). Але вона є капіталонасиченою порівняно з Китаєм та Індією (друга група). Отже, країни першої групи (капіталонасичені) здійснюють міжнародний обмін згідно з теорією Гекшера — Оліна. Щодо другої групи (праценасичені країни) діє "парадокс Леонтьєва": пра­ценасичена Індія імпортує працеміский товар. Тут має місце ефект реверсу факторів виробництва.

Щодо інших чотирьох груп — деревина та вироби з неї, промислові вироби, чорні й кольорові метали та вироби з них, машини й устаткування — в результаті проведених розрахунків не було визначено наявності ефекту реверсу факторів виробництва та дії принципів класичних теорій обміну.

12.3 Концептуальні засади зовнішньоторговельної політики для України

В результаті аналізу товарної структури зовнішньої торгівлі України, проведеного в попередньому розділі, зрозуміло, що вона володіє дуже значним виробничим потенціалом, що й визначає спеціалізацію країни. Всі ринки поділені на експорто- або імпортоорієнтовані. Але незважаючи на це зовсім не умовне розділення, зовнішньоторговельна політика України спрямована на одне — підтримку національного товаровиробника. Ця мета реалізується за двома напрямками: підвищення експорту для експортоорієнтованих та зниження імпор­ту для імпортозаміщуючих галузей.

Шляхи впровадження ефективної імпортної політики такі:

а) скорочення імпорту товарів, які в достатній кількості є в країні (морозиво, молочні вироби, соки);

б) скорочення споживання імпорту шляхом розвитку виробництва конкурентоспроможної аналогічної продукції в Україні (солодощі, кондитерські вироби).

Для вирішення цих завдань в Україні проводиться ряд заходів, зокрема: шляхом використання мита при перевезенні імпортованої продукції через митницю, за­стосовування нетарифного регулювання через адміністративні обмеження ввезення товарів в Україну зав­дяки створенню технічних бар'єрів на базі вимог відповідності імпорту товарів нормам і стандартам України. Підвищення ефективності захисту українського товаровиробника, особливо в тих галузях, які в перспективі можуть скласти значну конкуренцію закордонним секторам світової економіки, передбачає певні заходи. Захист багатьох виробників продовольчих товарів має відбуватись з урахуванням специфіки окремих сегментів світового ринку. Щодо ринку вільної реалізації та національних ринків країн світу, з боку яких існує найбільша загроза економічній безпеці нашої держави, має бути застосований режим максимального кон­тролю над імпортними операціями. Провідним інстру­ментом мають бути тарифні методи регулювання зовнішньої торгівлі. Система диференційованих плаваю­чих ставок імпортного мита має забезпечувати встанов­лення такого рівня цін на імпортну продукцію, який існує на внутрішніх ринках країн їх виробників. Для деяких окремих груп товарів поставки доцільно про­водити на принципах щорічного встановлення квот за­лежно від обґрунтування потреби в цьому товарі із застосуванням спеціального механізму стягнення імпортного мита. На рівні виконавчої влади доцільно скоротити строки і підвищити ефективність розгляду позовів національних суб'єктів господарювання про їх захист від антидемпінгового імпорту.

Експортерам та уряду слід знати суму експортних податків у відповідній валюті по кожній окремій поставці товару. Експортерам також необхідно укладати контракти, що гарантують поставку товарів, не витрачаючи при цьому часу та засобів на операції з отримання ліцензій, державі — отримувати сталі доходи, по­легшуючи вирішення бюджетних проблем.

Слід звернути увагу на деякі особливості торговельної політики, а саме: торгівля за обов'язковим переліком та двобічний кліринг до цього часу наявний у міжнарод­ній торгівлі, але за своєю суттю несумісні з ринковою економікою. Митні пільги (звільнення від мита) та зво­ротні схеми (компенсація сплаченого мита) звільняють експортерів від сплати тарифів на експортовані вироб­ничі ресурси, що використовуються при виробництві експортної продукції, або надають право на отримання компенсації. Ці заходи торговельної політики дають змогу забезпечити доступ експортерів до імпортних ви­робничих ресурсів на надійній основі без сплати мита.

Експортери стикаються в Україні з багатьма перешкодами в сфері маркетингу: вони не знайомі з інформацією про санітарні стандарти, стандарти безпеки на зовнішніх ринках.

Слід запобігати високим тарифам, тому що промис­лові галузі, які отримують з цього вигоду, негативно ставляться до їх лібералізації. Більш позитивного ре­зультату можна досягти субсидіюванням виробництва тих підприємств, які продемонстрували найкращу здатність до адаптації. Протекціонізм та торгові пре­ференції необхідно використовувати дуже обережно і гнучко, пристосовуючи їх до конкретних умов та ска­совуючи, коли цього потребують обставини.

Важливі заходи можуть супроводжувати встанов­лення митних союзів та зон вільної торгівлі. Якщо в межах зон вільної торгівлі тарифи на товари "третіх країн" будуть значно відрізнятися, то відбуватимуться контрабандні поставки з країн з низькими тарифами в країни з високими тарифами. Доходи будуть одержу­вати тільки перші. Це треба враховувати.

Безумовно, вся сукупність окреслених вище заходів може бути використана в короткостроковому періоді і помірковано.

Приєднання України до COT потребувало значної організаційної роботи, прийняття законів та інших нормативних актів. Процес приєднання України до системи COT розпочався ще 17 грудня 1993 р. Передусім з'ясуємо, які потенційні переваги надає Україні членство в COT. Ось основні з них:

— поліпшення цінових параметрів конкурентоспроможності вітчизняних товарів унаслідок зниження тарифних ставок щодо українських товарів країнами — членами COT;

—подолання багатьох інструментів кількісного обмеження ввезення української продукції завдяки радикальному зменшенню нетарифних обмежень щодо вітчизняних товарів;

—додаткові гарантії проти необґрунтованих анти­демпінгових процедур;

—оптимізація структури експорту;

—кращі передумови участі України та її суб'єктів господарювання у міжнародних суперечках та судово-арбітражних процедурах;

—поліпшення загальної кон'юнктури та забезпечення передбачуваності у стосунках з основними тор­говельними партнерами України як окремими державами, так і угрупуваннями країн.

Членство в COT забезпечує Україні якісно кращий режим торгівлі із 142 країнами світу, на які припадає понад 90 % світової торгівлі. Отже необхідно визначити основні етапи вдосконалення тарифного механізму:

—зниження і навіть поступове скасування тариф­них та нетарифних обмежень для доступу вітчизняної продукції на світові ринки;

—уніфікація правил торгівлі в рамках COT;

—застосування антидемпінгових та компенсаційних заходів з метою захисту внутрішнього ринку від субсидованого експорту як ефективного інструменту боротьби із заниженням цін на імпортовані товари;

—введення тимчасових обмежень імпорту в разі проблем з платіжним балансом;

—підвищення імпортного мита та застосування кількісних обмежень з метою уникнення заподіяння серйозної шкоди вітчизняним виробникам, яка може бути спричинена надмірним імпортом;

—системна трансформація українського економіч­ного законодавства відповідно до принципів, норм і стандартів системи COT, апробованих протягом деся­тиліть у багатьох країнах світу;

—забезпечення передбачуваного розвитку торговель­но-економічних стосунків з основними партнерами.

Одним із кроків на шляху приєднання до системи COT було ухвалення нового Митного кодексу України з 1 січня 2004 р.

Ним передбачається впровадження положень угод COT про правила митної оцінки товарів, визначення країни походження товарів тощо. Тут же висвітлю­ються питання кодування товарів та ін. За оцінками провідних фахівців багатьох країн і економічних орга­нізацій, цей Митний кодекс України відповідає євро­пейським і міжнародним стандартам, високим юридич­ним вимогам країн з ринковою економікою до норма­тивних документів такого рівня.

Основна його перевага — це уніфікація та об'єднан­ня двох основних діючих на цей час законодавчих актів з питань митно-тарифного регулювання: Митного ко­дексу і Закону України "Про Єдиний митний тариф" в один деталізований розділ нового Митного кодексу України. Ця особливість характерна і для аналогічних міжнародних правових актів. Кодексом встановлю­ється новий механізм побудови митного тарифу Украї­ни, який відповідає вимогам, що пред'являються до митних тарифів країн — членів Генеральної угоди з тарифів і торгівлі та Світової організації торгівлі.

В основу нового митного тарифу покладено Україн­ську класифікацію товарів зовнішньоекономічної діяльності (УКТЗЕД) на базі Гармонізованої системи опису і кодування товарів версії 1996 р., з рівнем на­ціональної деталізації до 10 знаків, щоб уникнути вико­ристання сьогодні "буферних" підсубпозицій із зазначенням тільки конкретного виду товару.

Для України, як незалежної держави, котра сьо­годні стикається із серйозними економічними пробле­мами, важливим завданням є вирішення питання про те, яким чином міжнародна торговельна система може допомогти їй вийти на шлях стабільного розвитку. Україна може і має посісти належне місце у міжнародній торговельній системі і світовій економіці в цілому.

Дата добавления: 2014-01-04