Залучення прямих інвестицій транснаціональних корпорацій в економіку України

Лекція 4. Форми залучення ПІІ в економіку України

Згідно законодавства, іноземні інвестори можуть здійснювати інвестиції на території України в таких видах:

· часткової участі в підприємствах, що створюються спільно з українськими фізичними або юридичними особами або придбання частки підприємств;

· створення підприємств, що повністю належать іноземним інвесторам, або придбання у власність діючих підприємств;

· придбання нерухомого або рухомого майна (будинки, обладнання, транспортні засоби, акції, інші цінні папери);

· придбання прав на користування землею та використання природних ресурсів на території України.

Прихід ТНК у певну країну та вихід національних корпорацій на зовнішні товарні і фінансові ринки — це економічне явище, яке має назву «транснаціоналізація» економіки. Воно сприяє інтеграції економіки певної країни у світову економіку, тобто залученню у процес глобалізації. Важливо, що ПІІ є основним способом поширення впливу ТНК на національні економіки, а також є засобом формування самих ТНК і глобальних стратегічних альянсів. А відтак транснаціоналізація економіки є об´єктивним явищем, до якого кожна країна повинна виробити свою національну політику регулювання інвестиційного клімату на засадах власних національних інтересів.

Нині світові ТНК контролюють: понад 50% світового промислового виробництва, 67% міжнародної торгівлі, понад 80% патентів і ліцензій на нову техніку, технологій та ноу-хау, майже 90% прямих зарубіжних інвестицій. майже всю торгівлю сировиною на світових ринках, зокрема, 90% світової торгівлі пшеницею, кавою, кукурудзою, лісоматеріалами, тютюном, залізною рудою; 85% — міддю, бокситами; 80% — оловом, чаєм; 75% — натуральним каучуком, сирою нафтою.

За даними "Доповіді про світові інвестиції" ЮНКТАД, в Україні у 2010 діяли 38 материнських компаній та 872 філії зарубіжних ТНК. Для порівняння: в Росії діє 116 материнських та 2139 зарубіжних філій; в СНД - 176 материнських і 3487 зарубіжних. Зокрема, кількість іноземних ТНК у Молдові сягає 2670, у Росії - 1176, у Казахстані - 1772. Ще більш разючим є порівняння з країнами ЄС, де іноземних філій більше 208 тис., а материнських компаній ТНК - понад 39 тис. Таке ж відставання спостерігається порівняно з країнами і територіями, що динамічно розвиваються, особливо Китаєм, де діє 280 тис. іноземних філій, Сінгапуром - 14 тис., Малайзією - понад 15 тис.

Розвиток світових процесів транснаціоналізації особливо характерний для таких галузевих ринків як ринки харчових продуктів та напоїв, автомобілів, електротехнічних виробів та електроніки, машинобудування, а у сфері послуг — ринків транспортних, банківських, страхових, туристичних та інших послуг. Як свідчить досвід останніх глобальних фінансових криз, інвестиції у виробничий сектор є більш стабільною формою вкладення грошей і ресурсів, ніж банківські позики і портфельні інвестиції.

Україна, як приймаюча ТНК країна, не посіла належного місця в їх діяльності. Незважаючи на певні природні переваги, вона має один із найнижчих показників залучення прямих іноземних інвестицій серед країн Центральної та Східної Європи, СНД.

Найбільшу питому вагу мають інвестиції, середній обсяг яких - від 10 до 100 млн. дол. Лідером - країною, що діє в Україні найбільш активно, - є США, на другому місці - компанії країн Європейського Союзу - німецькі, англійські; а також російські, південнокорейські.

ТНК можна розглядати як найкращий спосіб залучення довгострокових інвестицій в Україну.

Зараз в Україні діє кілька десятків потужних у глобальному вимірі ТНК, у цілому представлено понад 70 філій, і щороку їх стає більше. Серед найвідоміших ТНК, що відкрили дочірні компанії, філії та спільні підприємства в Україні, можна відмітити: британську Imperial Tobacco Group; німецькі Henkel Group, Metro Group, Кnauf Group, Siemens, Salamandra; датську Carlsberg Group; італійські Antonio Merloni, Benetton Group; китайську A.S.Wanson Group; люксембурзьку ArselorMittal; голландську Royal Dutch Schtll; норвезьку Теlenor Group; польську Cersanit; російські Альфа групп, Лукойл, МТС, Газпром, Альянс, Евросеть; американські Coca-Cola, Kraft Foods, McDonalds, PepsiCo, Philip Morris International, Procter &Gamble; французькі Danone Group, Lafarge, Laktalis Group; швейцарські Nestle, Swiss Krono Group; шведські Тетrа Pak, Отіsс.

Найбільше коштів зарубіжні ТНК інвестують у харчову промисловість України, сільське господарство і в телекомунікації. Іншими значними напрямами іноземного інвестування є: машинобудування, роздрібна торгівля, яка дозволяє швидко отримувати високі прибутки; підприємства громадського харчування, банківський сектор, підприємства легкої промисловості, підприємства ремонту, переробна промисловість, операції з нерухомістю, будівництво, останні традиційно привабливі для іноземних інвесторів в економіках, що розвиваються. Іноземні інвестиції у будівництво дозволили Україні зайняти вигідну позицію на світовому ринку в цій галузі та експортувати послуги будівництва на світовий ринок.

При цьому для ТНК із країн Європейського Союзу та США найбільш привабливими є українська харчова промисловість, підприємства торгівлі, фінансовий сектор, фармацевтика. В саме цих галузях обіг капіталу є швидким, а комерційні ризики – мінімальні. Привабливим для ТНК із промислово розвинутих країн є також інвестування в інфраструктуру бізнес-послуг для обслуговування, в першу чергу, підприємств з іноземними інвестиціями.

Російським ТНК та компаніям, які зареєстровані в офшорних зонах, властиві інші пріоритети в інвестуванні: паливно-енергетичний комплекс, хімічна промисловість та металургія. Ця ситуація пояснюється тим, що саме в цих галузях російські ТНК мають конкурентні переваги на світовому ринку і фінансові можливості для закордонного інвестування та розширення своєї ринкової влади за рахунок придбання виробничих потужностей у постсоціалістичних країнах.

Окремо треба виділити функціонування транснаціональних корпорацій в нафтогазовій сфері України. Найбільшими компаніями, що нині працюють в Україні, є: у сфері нафтопереробки – російські «ЛУКОЙЛ», «ТНК», «Татнефть», «Славнефть», «Группа Альянс», «ЮКОС » та казахстанська «Казахойл» («КазМунайГаз»); в сфері транспортування нафти – російські «Сургутнефтегаз», «Роснефть», «Транснефть», «Сибнефть»; у сфері поставок та транспортування газу – російські «Газпром» та «Ітера».

Діяльність ТНК у нафтопереробній галузі України спрямована передусім на:

· переорієнтацію Росії з експорту сирої нафти на експорт нафтопродуктів, отриманих, зокрема, на українських НПЗ;

· поглинання з цією метою українських підприємств шляхом їх приватизації та акціонування для географічного наближення до ринків споживання нафтопродуктів у Центральній та Західній Європі;

· додаткове зміцнення позицій ТНК на внутрішньому ринку нафтопродуктів України шляхом створення спільних підприємств та через розвиток власної збутової мережі.

Водночас іноземні компанії не прагнуть вкладати кошти у високотехнологічні галузі, а також в добувну промисловість, сільське господарство, енергетичну галузь. Недостатнє інвестування цих галузей призводить до їх відставання від міжнародного рівня, старіння обладнання, його руйнації.

Однозначно оцінити наслідки діяльності ТНК в Україні неможливо.

Позитивне: з приходом інвестицій з’являються робочі місця - 2006-2010 роки створено 7 487 робочих місць; зростає оплата праці; надходження податків, розвиток інфраструктури підвищується рівень національного виробництва, підвищується конкурентоздатність, підвищуються стандарти життя, привноситься корпоративна культура.

Недоліки: ТНК монополізують окремі (іноді стратегічно важливі) галузі економіки, формується непритаманна українцям культура споживання; інвестиції, що надходять, переважно не пов’язані з високими технологіями і не сприяють розвитку інноваційної системи України; важливим стає питання щодо використання кадрового потенціалу; питання економічної безпеки.

Серед об’єктивних проблем, які існують в Україні щодо розширення діяльності ТНК, можна назвати такі: нестабільність політико-правового середовища країни; нерозвиненість ринкової інфраструктури; нестабільність курсу національної валюти; нерозвиненість внутрішнього інвестиційного ринку; обмежена зовнішня орієнтація бізнесу; інформаційна відсталість країни; невеликі (у світовому масштабі) розміри бізнес-груп; недостатній інноваційний розвиток; криза високотехнологічних галузей економіки тощо.

ТНК почали формуватися і в Україн і в 90-х рр.. Наприклад, відкрите акціонерне товариство "Укрнафта", створене 1994р. шляхом корпоратизації підприємства "Виробниче об'єднання "Укрнафта", що є монопольною нафтовидобувною компанією, види її діяльності - геолого-розвідувальні роботи, експлуатаційне буріння, видобуток нафти, конденсату, супутнього нафтового і природного газу, підготовка нафти і переробка.

Іншою формою є фінансово промислові групи, які мають на меті подальше розширення своєї діяльності і перетворення у транснаціональні корпорації. Серед таких груп можна відзначити фінансово-промислову групу «Приват», фінансово-промислову групу «Інтерпайп». Водночас навіть такі потужні виробничо-фінансові комплекси не в змозі виступати на міжнародній арені на рівні інших ТНК світу.

Законодавство України передбачає також можливість створення спеціальних економічних зон. Закон України «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон», прийнятий у 1992 р., дав визначення, сформулював їх мету, визначив типи, порядок створення та закріпив основні принципи управління, порядок ліквідації, принципи митного і валютно-фінансового регулювання, державні гарантії захисту інвестицій.

Метою СЕЗ є залучення інвестицій для створення нових робочих місць, вирішення екологічних проблем, поставок на внутрішній ринок високоякісної продукції і послуг.

В Україні налічується 11 спеціальних економічних зон, 66 територій пріоритетного розвитку та 8 технопарків. Однак ефективність цих утворень порівняно низька.

Технопарк (як і технополіс) — це певний науково-виробничий комплекс, основною метою якого є впровадження нових технологій.

Технопарки України можна поділити на три категорії:

1. ті, що створювалися при вузах, НДІ без будь-якої підтримки держави і не мають жодних пільг (технопарк „Львівська політехніка”);

2. ті, які функціонують у спеціальних економічних зонах (СЕЗ) і користуються такими ж податковими пільгами, як і решта підприємств цих зон (технопарк “Яворів”(Львівська обл.), бізнес-інкубатор СЕЗ “Славутич”). Науково-технологічний парк «Яворів» можна вважати однією з перших масштабних інноваційних інституцій в Україні. У своїй діяльності він керується Законом України «Про спеціальну економічну зону “Яворів”» (1999 р.) та іншими нормативними актами України, які регулюють діяльність спеціальних економічних зон та інноваційних структур. Згідно з ними, всім проектам технопарку “Яворів” надаються пільги, які дозволяють зменшити податковий пресинг з боку держави майже на 40 %.

3. Створені на базі великих наукових центрів або ВУЗів, що мають потужні дослідні підрозділи, підпадають під дію Закону України „Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків” (1999р.) і користуються спеціальними пільгами. До таких належать технопарк «Інститут електрозварювання імені Є.О. Патона», технопарк «Інститут монокристалів», технопарк «Напівпровідникові технології і матеріали, оптоелектроніка та сенсорна техніка», технопарк „Вуглемаш”, технопарк „Інститут технічної теплофізики”, технопарк „Укрінфотех”, технопарк „Інтелектуальні інформаційні технології”, технопарк „Київська політехніка”.

Дата добавления: 2014-01-04