ЛЕКЦІЯ 5. Участь України в регіональних інтеграційних угрупованнях

Шляхи поліпшення інвестиційного клімату України

Накопичений обсяг ПІІ як % ВВП

Ефективність ПІІ

Експерти ООН розраховують цілу низку індексів, що характеризують порівняльну величину ПІІ у країні що, приймає. Так індекс транснаціональності економіки, який відображає питому вагу ТНК у ВВП, капіталоутворенні, доданій вартості та зайнятості, який останній раз розраховувався за 2005 р. та становив для України 22%, в той час як для країна СНД близько 13%.

ПІІ на душу населення,

ПІІ як % від валового утворення основного капіталу.

Для порівняння позицій України з іншими країнами, зокрема, ЦСЄ, в залученні ПІІ можна скористатися ЮНКТАД – індексом стану припливу ПІІ, який свідчить про те, наскільки країна успішна в залученні ПІІ, тобто залучає більше чи менше, ніж обсяг, обумовлений її потенціалом. Серед 141 країн, для яких розраховувався індекс, Україна посідала у 2010 р. – 38.

Також розраховується ЮНКТАД-індекс потенційного припливу ПІІ, який враховує більш широку гаму структурних факторів та включає 12 економічних і політичних показників. Україна за цим показником посідала 2009 р. 50 місце. Індекс показує, що Україна недоотримує інвестиції.

Процес іноземного інвестування в Україні гальмується численними чинниками. Основні серед них: нестабільне й надмірне регулювання; нечітка правова система; мінливість економічного середовища; корупція; великий податковий тягар; проблеми щодо встановлення чітких прав власності; низький рівень доходів громадян; труднощі у спілкуванні з урядовими та приватизаційними органами; мінливість політичного середовища; відсутність матеріальної інфраструктури; проблеми виходу на внутрішній і зовнішній ринки.

Практика свідчить, що пріоритетами державної політики мають бути лібералізація руху капіталу, валютного ринку та репатріації прибутків; зняття обмежень на частку іноземної власності в українських компаніях, мінімізація бюрократичних обмежень і зниження податкових ставок та зменшення кількості податків.

· завершення формування ринкових інституцій

· забезпечення правового захисту інвесторів

· вдосконалення податкової політики.

Однією із найбільш динамічних і впливових сучасних тенденцій та переконливим свідченням інтенсивного розвитку світового господарства є збільшення кількості регіональних інтеграційних об’єднань. Нині фактично кожна держава світу входить до хоча б одного такого об’єднання, а більше третини всієї кількості торговельних операцій здійснюється в рамках тих чи інших об’єднань, якщо ж враховувати таку організацію як АТЕС, то їх загальна кількість зростає до рівня понад 2/3 світових обсягів торгівлі. При цьому у форматі регіональних інтеграційних угод укладається близько 90 % від загальної кількості всіх регіональних торговельних угод.

Інтеграція існує в комплексі конкретних форм співробітництва та має чітко визначені цілі, котрими є:

– економія на масштабах, як закономірний наслідок спеціалізації виробництва і збільшення обсягів, а також підвищення ефективності виробництва та зменшення витрат на одиницю продукції;

– розширення фізичних обсягів ринків, можливостей збуту товарів, а відтак — потенціалу виробничої діяльності підприємницьких структур;

– вільний рух товарів та факторів виробництва, за якого знижуються непродуктивні трансакційні витрати,

– створення для країн та суб’єктів підприємницької діяльності додаткових конкурентних переваг у регіональному та світовому ринках, з огляду на конкуренцію щодо темпів економічного розвитку, сфер економічного та політичного впливу між окремими країнами, міждержавними угрупованнями;

– сприяння структурній перебудові економіки, що є особливо важливим завданням для постсоціалістичних країн;

– підвищення рівня добробуту населення за рахунок приєднання до більш ефективного ринкового простору, оптимізації умов підприємницької діяльності.

Однак інтеграція можлива лише на досить високому рівні техніко-економічного та політичного розвитку національних економік тому нині досяжна тільки для розвинених регіонів світу.

Нині пострадянські країни є ініціаторами та учасниками багатьох регіональних об’єднань, сформованих під впливом їх географічної близькості та спорідненості економічних інтересів. За роки незалежності на теренах колишнього Радянського Союзу створено низку субрегіональних угруповань:

o СНД;

o Організація договору про колективну безпеку (ДКБ), котра об’єднує Білорусь, Вірменію, Казахстан, Таджикистан, Киргизію та Росію; Союз Росії та Білорусі;

o ГУАМ, до складу якого входять Грузія, Україна, Азербайджан та Молдова;

o ЄврАзЕС, в рамках якого співіснують нині Російська Федерація, Білорусь, Казахстан, Киргизстан, Таджикистан і Узбекистан.

o Організація Чорноморського економічного співробітництва — ОЧЕС (1992 р.), у форматі якої об’єдналося 12 країн, в тому числі й Україна.

o Угода про ЗВТ у СНД була підписана 18 жовтня 2011 року вісьмома країнами: Україною, Росією,Білоруссю, Вірменією, Казахстаном, Киргизією, Молдовою і Таджикистаном.

Азербайджан, Туркменістан і Узбекистан вирішили додатково опрацювати питання приєднаннядо ЗВТ СНД.

o Шанхайська організація співробітництва — ШОС (2001 р.), членами якої є Казахстан, Киргизстан, Росія, Таджикистан, Узбекистан та Китай.

Для країн пострадянського простору надзвичайно важливий період вибору економічної моделі розвитку та шляхів реформування національних економік співпав з періодом становлення глобальної світогосподарської системи, що перемножує і поглиблює проблеми соціальної трансформації викликами глобалізації. Зарахз посткомуністичні країни перебувають на перетині багатьох глобальних процесів, отримавши можливість автономного стратегічного вибору та маючи приблизно однакові вихідні умови.

СНД можна розглядати і як географічний регіон, котрий територіально об’єднав 12 пострадянських країн, і як одне з регіональних об’єднань із власним Статутом та законодавчо-нормативною базою, в рамках якого відбуваються інтеграційні процеси.

СНД - регіональне об’єднання на пострадянському просторі, має Статут, де визначені набуття статусу асоційованого члена СНД, загальні цілі та принципи функціонування Співдружності, питання колективної безпеки, військово-політичної співпраці й співробітництву в економічній, соціальній та правовій сферах діяльності країн пострадянського простору.

Співдружність Незалежних Держав створена 8 грудня 1991 року в садибі Віскулі (Біловезька пуща, Білорусь) як господарський, політичний та економічний союз Білорусі, Росії та України. 21 грудня на умовах Алма-Атинської угоди приєднались ще вісім колишніх республік СРСР (Азербайджан, Вірменія, Казахстан, Киргизстан, Молдова,Таджикистан, Туркмністан та Узбекистан). 23 жовтня 1993 року до СНД приєдналася Грузія. 26 серпня 2005 року припинив участь в діяльності СНД Туркменістан. Україна є співзасновницею СНД, але Статут організації Україною досі не ратифіковано, тому формально Україна залишається лише спостерігачем і не є членом СНД. В 2009 Грузія офіційно перестала бути членом Співдружності.

СНД засновано на засадах суверенної рівності всіх його членів, тому всі держави-члени є самостійними суб'єктами міжнародного права. Співдружність не є державою і не володіє наднаціональними повноваженнями.

Основні цілі організації:

· Співпраця в політичній, економічній, екологічній, гуманітарній, культурній та інших галузях;

· Всебічний розвиток держав-членів в рамках єдиного економічного простору, міждержавної кооперації та інтеграції;

· Забезпечення прав і свобод людини;

· Співпраця в забезпеченні міжнародного миру і безпеки, досягнення загального і повного роззброєння;

· Взаємна правова допомога;

· Мирне вирішення суперечок і конфліктів між державами організації[5].

До сфер спільної діяльності держав-членів відносяться:

· Забезпечення прав і основних свобод людини;

· Координація зовнішньополітичної діяльності;

· Співпраця у формуванні і розвитку спільного економічного простору, митної політики;

· Співпраця в розвитку систем транспорту, зв'язку;

· Охорона здоров'я та навколишнього середовища;

· Питання соціальної і міграційної політики;

· Боротьба з організованою злочинністю;

· Співпраця в галузі оборонної політики і охорони зовнішніх кордонів[6].

Як стверджують класики теорії економічної інтеграції, для повноцінного функціонування регіонального об’єднання початковим етапом є розвиток сфери обміну, тобто, розвиток взаємної торгівлі між членами угруповання. На теренах СНД зараз склалася ситуація, за якої торгівля є чи не єдиним проявом економічної взаємодії та формою співробітництва

Очевидно, що країни СНД ще не задіяли можливості науково-технічного співробітництва та виробничої кооперації, тоді як успішний технологічний розвиток і виробнича кооперація є умовою динамічного розвитку всіх форм економічної взаємодії - торгівлі, інвестиційних процесів, промислової кооперації.

За умов інтеграції на пострадянському просторі спрацьовує значна кількість чинників дестабілізації, котрі унеможливлюють створення в рамках СНД навіть початкової форми регіональної інтеграції — зони вільної торгівлі. Зокрема, йдеться проте, що:

- сектори економік країн-учасниць були часто взаємозалежними та взаємодоповнюючими, але втратили економічні, технологічні та наукові зв’язки, що викликало падіння промислового виробництва і показника ВВП;

- різний рівень соціально-економічного розвитку, про що свідчить ВВП, Так, ВВП на душу населення у 2010 р. в країнах з більш розвиненими економічними системами становив: в Казахстані — 10234 дол., в Росії — 15258 дол., тоді як в Киргизстані цей показник складав 2291 дол., Таджикистані — 2020 дол.

- досвід світових інтеграційних угруповань переконує, що успішно розвиваються об’єднання держав, котрі демонструють досить високі та стабільні темпи зростання економічних показників. Серед пострадянських країн найвагоміші результати мають Росія, Казахстан, Білорусь, середні – Україна, решта країн пострадянського регіону має низький рівень економічного розвитку, а отже, й незначні можливості для реалізації спільних інтересів в інтеграційних структурах.

- хоча порівняно дешеві трудові та сировинні ресурси, держави СНД мають низьку конкурентоспроможність на світових ринках;

- має місце політизація економічних процесів;

- розгалужена, проте неефективна інституційна система країн-учасниць;

- недосконала міграційна політика.

- дефіцит капіталу,

- порівняно низький рівень технічного та технологічного розвитку,

- спеціалізуючись, здебільшого, на експорті сировини, напівфабрикатів низького ступеню обробки та виробів з низькою доданою вартістю. До того ж, у світі з кожним роком зростає частка експорту наукомісткої продукції, що не характерне для країн пострадянського простору.

Саме ці розбіжності в рівнях розвитку стали основними причинами процесу переорієнтації зв’язків країн пострадянського простору поза його межами. Таким чином, відбувався пошук нових торговельних партнерів та інвесторів, що призвело до скорочення виробничої і науково-технологічної взаємодії між державами СНД.

Євразійське економічне співтовариство було засновано 10 жовтня 2000 р. Республікою Білорусь, Республікою Казахстан, Таджикистаном, Киргизькою Республікою та Російською Федерацією. Угода, на підставі якої функціонує ЄврАзЕС, набула чинності з 30 травня 2001 р. Згодом, 25 січня 2006 р., до держав-учасниць приєднався Узбекистан. Україна, Вірменія та Молдова мають статус спостерігачів об’єднання.

Новоутворена структура має за мету:

– завершення оформлення зони вільної торгівлі, формування єдиного митного тарифу та єдиної системи заходів нетарифного регулювання;

– забезпечення свободи руху капіталу та формування спільного фінансового ринку;

– узгодження принципів та умов переходу на єдину валюту в рамках ЄврАзЕС;

– встановлення спільних правил торгівлі товарами та послугами та можливістю їх доступу на внутрішні ринки;

– створення спільної уніфікованої системи митного регулювання;

– розробка і реалізація міждержавних цільових програм;

– створення рівних умов для виробничої та підприємницької діяльності;

– формування спільного ринку транспортних послуг та єдиної транспортної системи;

– формування єдиного енергетичного ринку;

– створення паритетних умов для залучення іноземних інвестицій на ринки членів угруповання;

– надання громадянам країн-членів ЄврАзЕС рівних прав отримання освіти та медичної допомоги;

– зближення та гармонізація національних законодавств;

– забезпечення взаємодії правових систем держав об’єднання з метою створення спільного правового простору в рамках Співдружності.

Зараз ЄврАзЕС — це такий економічний проект, створення якого пов’язане з реалізацією національних інтересів та економічних пріоритетів декількох країн, зацікавлених, передусім, у формуванні та повноцінному функціонуванні митного союзу, а в перспективі — економічного простору, а також координації діяльності членів Співтовариства у процесі поступового залучення до світової господарської системи.

Інституційну структуру становлять Міждержавна рада, Інтеграційний комітет, Секретаріат, Міжпарламентська Асамблея, Суд Співтовариства.

Вищий орган керівництва ЄврАзЕС - Міждержавна рада, яка визначає можливі напрямки та необхідні для реалізації інтеграційної стратегії заходи.

Бюджет ЄврАзЕС складають внески, аналогічні кількості голосів кожної держави-члена об’єднання. Росією та Казахстаном створено Євразійський банк розвитку (ЄАБР) з початковим капіталом 1,5 млрд. дол., основним призначенням якого є інвестиційна діяльність та сприяння економічному зростанню.

Можна виокремити деякі особливості економічного розвитку держав у рамках ЄврАзЕС:

1. простежується тенденція зменшення частки внутрішньо регіональної торгівлі в загальному обсязі торгівлі ЄврАзЕС. Частка експорту в інші країни світу переважала частку експортних поставок на регіональний ринок у всіх без винятку країнах ЄврАзЕС;

2. найбільш ємним є ринок РФ і Казахстану;

3. низька частка високотехнологічної продукції;

4. низький рівень конкурентоспроможності продукції.

5. переважну більшість взаємного експорту та імпорту на теренах ЄврАзЕС становлять сировина та напівфабрикати: сира нафта і нафтопродукти, природний газ, електроенергія, руди, чорні та кольорові метали, бавовняне полотно і т.д.

Очевидно, що функціонування ЄврАзЕС поки що не вплинуло на оптимізацію міжнародного поділу праці між його учасниками. Подібна спеціалізація на виробництві продукції сільськогосподарського виробництва, сировини та напівфабрикатів обмежує взаємну торгівлю між державами ЄврАзЕС. Для інтенсифікації торгівлі та збільшення взаємного товарообміну необхідно зосередитись на змінах внутрішньої структури виробництва та експортної спеціалізації кожної з країн на ринок ЄврАзЕС, а також на ринки третіх країн поза межами Євразійського Співтовариства. Це можливо лише за докорінної перебудови структури національної економіки кожної з країн та переходу на більш раціональне використання ресурсів із застосуванням інноваційних технологій та підвищення конкурентоздатності товарів.

В цілому н айбільш перспективним об’єднанням пострадянського простору може вважатися ЄврАзЕС, де діє режим вільної торгівлі без вилучень та обмежень, без стягування митних зборів з товарів, які виробляються в країнах-учасницях, та перебуває в стані формування митного союзу та зони вільної торгівлі. Підстави для цього дають масштаби російського та казахського ринків збуту, а також відносно високий рівень розвитку економік цих держав. Нині окреслюється цілком позитивна перспектива створення в рамках цього інтеграційного об’єднання єдиного енергетичного ринку.

Однак, мають місце і д езінтеграційні фактори, серед яких

- відмінність між рівнями розвитку економік країн-учасниць,

- зростаюча конкуренція в межах об’єднання,

- існуюча структура експорту.

Україна бере участь в регіональному об’єднанні ГУАМ.

Організація за демократію та економічний розвиток ГУАМ — регіональне об'єднання чотирьох держав: Грузії, України, Азербайджанської Республіки та Республіки Молдова. В основі утворення цієї форми співробітництва лежить єдність позицій країн із подібними політичними й економічними зовнішніми орієнтаціями. Організація була створена 1997 року для протистояння впливу Росії в регіоні й отримала підтримку Сполучених Штатів. У 1999 організація була перейменована у ГУУАМ завдяки вступу Республіки Узбекистан до неї, яка, однак, вийшла з організації 5 травня 2005, викликавши повернення початкової назви. Штаб-квартира розташована у Києві на Майдані Незалежності.

В червні 2001 р. було досягнуто домовленості про створення Об’єднання ГУАМ як міжнародної організації, а також укладено Ялтинську хартію. Підписання Статуту ГУАМ відбулося в травні 2006 р. В Статуті чітко окреслено цілі та перспективні наміри учасників блоку, основними з яких є:

· ствердження демократичних цінностей;

· забезпечення верховенства права та дотримання прав людини;

· забезпечення стійкого розвитку;

· зміцнення міжнародної та регіональної безпеки і стабільності;

· поглиблення економічного та гуманітарного співробітництва;

· розвиток соціально-економічного, транспортного, енергетичного, науково-технічного та гуманітарного потенціалу держав-учасниць;

· активізація політичної та практичної взаємодії в різних сферах діяльності.

В Організації ГУАМ функціонує 8 робочих груп (деякі з них мають свої підгрупи), діяльність яких охоплює основні сфери міжнародного співробітництва, зокрема: економіку та торгівлю; інформаційні технології; культуру, науку та освіту; енергетику; транспорт; туризм; боротьбу з тероризмом, організованою злочинністю та розповсюдженням наркотиків; надзвичайні ситуації.

Зараз серед основних напрямів діяльності цього блоку виокремлюються:

– зниження рівня міжетнічної напруженості, надання технічної та гуманітарної допомоги у випадку виникнення конфліктів та їх урегулювання, а також заборона поставок зброї у зони конфліктів;

– пошуки економічно виправданих шляхів транспортування каспійської нафти на світові ринки (зокрема, використання території України дозволяє більш ніж удвічі зменшити шлях транспортування нафти з прикаспійського регіону);

– створення нових транзитних коридорів у Кавказькому регіоні, зокрема, Транскавказький транспортний коридор забезпечить обслуговування пасажирів і перевезення вантажів та з’єднає міста Баку, Тбілісі, Поті, Одесу, Київ;

– реалізація проекту створення Євразійського транспортного коридору та надання в подальшій перспективі можливості співробітництва з європейською і євроатлантичною спільнотами;

– створення повноцінної зони вільної торгівлі у форматі ГУАМ;

–розширення економічного, гуманітарного, науково-технічного співробітництва держав-учасниць.

Економічні відносини на теренах ГУАМ розвиваються досить непросто.

Учасники ГУАМ мають спільні вихідні умови, однак, така «подібність» спрацьовує не на користь об’єднання:

· всі члени ГУАМ є країнами, де все ще триває реформування економічних систем;

· партнерів по ГУАМ не можна назвати самодостатніми, жодна з країн не є впливовим інвестором для інших членів блоку;

· товарообіг між країнами угруповання складає близько 2-4 % зовнішньоторговельного обігу, тоді як Росія є основним торговельним партнером для кожної з цих країн.

Найбільш активно в рамках ГУАМ розвивається співробітництво у двосторонньому форматі.

Українаспівпрацює також в ОЧЕС. Організація заснована 1 травня 1999 р., штаб-квартира знаходиться в Стамбулі. Засновниками Організації чорноморського економічного співробітництва початково було 11 держав — Азербайджан, Албанія, Вірменія, Болгарія, Греція, Грузія, Молдова, Російська Федерація, Румунія, Туреччина та Україна, згодом до них приєдналась Сербія.

Інтеграція відбувається на регіональній основі, існує також основний об’єднуючий фактор — до блоку входять держави, котрі розташовані навколо Чорного моря.

До системи виконавчих органів належить 16 робочих груп, які охоплюють основні сектори міжнародної діяльності: співробітництва в галузі науки і технології, банківської та фінансової діяльності, обміну статистичними даними та економічною інформацією, охорони здоров’я і фармацевтики, транспорту, торгівлі та економічного розвитку, туризму, комунікацій, захисту навколишнього середовища, сільського господарства й АПК, енергетики.

Задля поглиблення інтеграційних процесів створено також Парламентську Асамблею (ПА ЧЕС), яка координує роботу ОЧЕС на міжпарламентському рівні.

Фінансування проектів ОЧЕС покладається на Чорноморський банк торгівлі й розвитку (ЧБТР), статутний капітал якого складає 1,5 млрд. дол. Найбільшу частку статутного капіталу — по 16,5 % внесли Росія, Туреччина та Греція.

Серед основних напрямів співробітництва у форматі ОЧЕС найважливішими є такі:

– створення нових об’єктів інфраструктури та модернізація вже існуючих задля диверсифікації джерел постачання вуглеводневих енергоносіїв та реалізації транзитного потенціалу країн-учасниць;

– розвиток транспортного сполучення, зокрема, автомобільного, залізничного, авіа – та поромного сполучення між державами;

– створення сучасної системи комунікацій (телефонного зв’язку, цифрових мереж передачі даних, приєднання до спільної оптико-волоконної лінії, яка з’єднує країни Європи з державами Євразії;

– забезпечення режиму вільного руху товарів та послуг;

– розширення виробничого та наукового співробітництва, а також розвиток співробітництва у сфері малого та середнього бізнесу;

– створення єдиної банківської мережі;

– створення мережі інформаційних центрів усіх країн Чорноморського регіону;

– вирішення питань безпеки та ліквідації локальних конфліктів;

– співпраця у боротьбі з розповсюдженням наркотиків та організованою злочинністю;

– налагодження культурного діалогу між країнами-учасницями;

– охорона мінеральних, водних ресурсів, а також флори і фауни басейну Чорного моря.

ОЧЕС — це регіон площею понад 20 млн. км, котрий має місткий внутрішній ринок — близько 330 млн. чоловік, та щорічний обсяг торгівлі понад 300 млрд. дол. Так, для України товарообіг з державами-учасницями ОЧЕС складає 12 % (88 % — за рахунок торгівлі з Росією), для Росії — близько 15–16 % від загального товарообігу (2/3 припадає на Україну), для Туреччини цей показник становить 7 %, для Греції — 12 %, для Молдови — 80 %, для Болгарії — 32 %.

Організація Чорноморського економічного співробітництва об’єднує досить різні держави, з точки зору економічного потенціалу і національних стратегій, а також політичних пріоритетів, соціальних, етнічних та культурних відмінностей. Країни ОЧЕС відрізняються також за кількістю населення, економічним потенціалом, структурами виробництва й експорту, а також торгівельною та інвестиційною політикою. Суттєвою відмінною є зовнішньоторговельна діяльність країн. Кожна з країн ОЧЕС перебуває на різних стадіях економічного розвитку,

Така неоднорідність відображається на якості функціонування даного об’єднання та привносить значні розбіжності при визначенні напрямків подальшої діяльності ОЧЕС.

З огляду на пріоритетність розвитку економічних відносин України у регіональних проектах, Чорноморський регіон є однією із можливостей реалізації розвитку співробітництва на міжнародному рівні. Використання території України дозволяє більш ніж удвічі скоротити довжину нафтопроводів для транспортування нафти з Близького Сходу через Туреччину та Чорне море до Європи, українсько-грузинський шлях транспортування вуглеводнів до Європи також набагато коротший, порівняно з мережею нафтогонів через територію Туреччини та Російської Федерації.

Участь країн ОЧЕС в інших світових угрупованнях створює додаткові можливості для забезпечення міжрегіональних зв’язків й об’єднання країн Європи, Центральної Азії та Близького Сходу. Належність окремих держав одразу до декількох інтеграційних об’єднань дозволяє також створювати взаємодоповнюючі ланки структури виробництва у таких інтеграційно диверсифікованих регіонах, формувати інформаційні бази обміну науковими та статистичними даними, забезпечувати взаємодію між суб’єктами бізнесу, визначати пріоритетні проекти та можливості їх реалізації, розширювати рамки пошуків інвестиційних партнерів, розбудовувати відповідні глобальним запитам транспортну та комунікаційну інфраструктури. Зокрема, такі країни як Греція, Румунія та Болгарія нині є повноправними членами ЄС, отже вони отримують геостратегічну та геоекономічну можливість здійснити роль посередника між ОЧЕС та ЄС, сприяючи залученню фінансових ресурсів міжнародних організацій з метою реалізації проектів та розвитку взаємодії між цими двома суттєво відмінними регіональними угрупованнями.

Нині для успішного функціонування ОЧЕС існує багато перешкод. Інтеграційний потенціал регіону поки що залишається невикористаним через гетерогенність економічних господарств та різнорідність стратегій країн-учасниць. Тому подальше існування цього блоку залежить від потреб та можливостей кожної з держав ОЧЕС, а саме — впровадження комплексних механізмів структурної взаємодії та реалізації численних економічних, наукових та технічних проектів.

Дата добавления: 2014-01-04