План лекції

1. Культурно-історичні передумови становлення людини.

2. Історична періодизація первісної культури.

3. Матеріальна складова культури первісного суспільства|товариства|.

4. Духовний світ первісної людини.

5. Найважливіші риси|межі| первісної культури.

Культурно-історичні передумови становлення людини

Колиска культури ― це колиска людини як такої|як такої|, суб'єкта, що здатний|здібного| до раціонального мислення, прояву творчості і|та| продуктивної діяльності. Першої людини, але|та| не примітивної. Колиска культури ― це дитинство суспільства|товариства| в самих ранніх формах його організації.

Сучасна наука пов'язує виникнення культури із появою у людини здатності відкривати|відчиняти|, розвивати, створювати новий світ і|та| відтворювати природний у його корисних і|та| прекрасних|чудових| рисах|межах|, комбінувати з|із| першого і|та| другого щось третє ― не лише|не тільки| корисне, а й таке, що радує погляд. Здібності ці з'явилися|появлялися| від поєднання випадкових і|та| закономірних обставин, у яких перебував предок людини.

Як же теорія пояснює|тлумачить| виникнення культури?

Ось|от|, приміром|наприклад|, думка видатного|визначного| історика-філософа ХХ ст. К.Ясперса: "Перше становлення людини — найглибша таємниця, що нам досі|дотепер| абсолютно|цілком| недоступна, незрозуміла... Можна, звичайно, фантазувати з приводу виникнення людини, проте|однак| ці фантазії швидко виявляються|опиняються| неспроможними… До того ж нам невідома навіть остаточна, задовільна відповідь на питання: що таке людина"? Проте|тим не менше|, він не відмовлявся від спроб реконструювати початок|начало| нашого минулого|тяму|.

Існують різні підходи до проблеми походження людини і|та| культури, різні способи її вирішення.

Появу культури пов'язують із появою людини, а людини — із|із| появою культури. Але це — не тотожні субстанції. Є суб'єкти, що|та| далекі від культури,|та| протистоять їй і|та| прагнуть зруйнувати|поруйнувати|.

Найбільш стародавньою точкою зору є релігійна. Згідно із|згідно| нею, людина є творінням Божим, що створене за його образом|зображенню| і|та| подібністю|подобі|. Культура в цьому контексті розуміється як прояв у людині божого дару|дарунку|, як послання вірянам|віруючим| вищих духовних цінностей, як залучення до богоугодного життя.

У культурології існує і космологічна точка зору, що припускає|передбачає| "транспортування" розумної істоти на землю з|із| однієї з найближчих планет. Ця істота, якій|із| властиві певні культурні навички|навиками|, звички, здібності, і|та| є нашим високоповажним предком.

Згідно із|згідно| марксистським розумінням людини і|та| культури, культура є похідним від суспільства|товариства|, продуктом і|та| суб'єктом суспільно-трудової діяльності. Якщо тварина пристосовується до природних умов існування, то люди, що об'єднуються у спільній|сумісній| праці, перетворюють ці умови, створюючи світ матеріальної і|та| духовної культури відповідно до своїх потреб, що розвиваються. Марксистська (формаційна) концепція розглядає|розглядує| цю проблему крізь призму становлення первіснообщинної суспільно-економічної формації.

К.Ясперс розділяє передісторію або доісторію (тобто незафіксований період минулого людства, що не має опису в пам'яті людей) та історію ( період, що має такий опис).

У передісторії Ясперс виділяє два аспекти: біологічний і|та| історичний розвиток людини. У першому випадку створюються успадковані|наслідувані| якості, у другому здійснюється передача досвіду|досліду| за допомогою мови|промови|, поведінки, праці. У людини складаються своєрідні біологічні властивості, які дозволяють їй свідомо побудувати|спорудити,построїти| своє буття іншим чином, ніж тваринам, пристосовуватися до будь-якого середовища|середи|. Вона біологічно схильна до навчання бути соціумом, до духовної діяльності.

У передісторії, за думкою Ясперса, істотними|суттєвими| досягненнями були: використання вогню і|та| знарядь, поява мови|промови|, способів самоконтролю людини (наприклад, у формі табу), утворення соціальних груп і|та| співтовариств|спілок,спільнот|, формування світогляду за допомогою міфів.

Історія ж починається з таких реальних подій, як організація іригаційних систем, використання коня, відкриття|відчиняти| писемності, створення|створіння| держави, формування націй. Стрибок із|із| природного стану|статку| в історію пов'язаний з використанням техніки, передачею духовного надбання, наявністю людей, які стають прикладом|зразком| і|та| взірцем для наслідування, звільняючи|визволяти| інших від страху і|та| відкриваючи|відчиняти| перед ними можливості|спроможності| самосвідомості.

Історична періодизація первісної культури

Земля існує приблизно два мільярди років, а життя на ній ― близько|біля| півмільярда років. Перехід від біологічного предка людини до людини налічує|нараховує| декілька мільйонів років. Згідно з останніми даними, сучасні людиноподібні мавпи не є предками людини, вони ― лише паралельна гілка (чи гілки), які розвивалися самостійно поряд із людською гілкою.

Дані археології, палеонтології та інших наук дозволяють стверджувати, що, згідно і|згідно|з законом еволюції, розвиток виробничої діяльності від випадково-елементарного рівня до усього різноманіття діяльності людини, що постійно ускладнюється, був історичною неминучістю. Поряд із цією діяльністю розвивалася людська свідомість. У складних, екстремальних умовах, у які потрапляли наші "тваринні предки", виживали ті, що поводилися неординарно.

Становлення людини Розумної (Homo Sapiens) знаменувалося якісними змінами у інформаційній системі життєдіяльності, сприйняття і|та| переробки інформації, створенням|створінням| нової мови|язика| — мови|язика| мислення, мислення знаками, що переростає у словесно-понятійну свідомість. У цій сфері формуються, головним чином, духовна сфера життя, елементи духовної культури.

Одним з найважливіших аспектів розвитку перехідного стану|статку,достатку| є ігровий. Гра взагалівластива високорозвиненим|високорозвинутим| тваринам. Гра передує культурі, є одним з джерел, що її формують. У ній закладені якості протокультурної діяльності: це — вільне заняття (у грі ще відсутня "практична" зацікавленість), хоча й за певними правилами, що сприймається як таке, що "не є справжнім".

Нідерландський культуролог Й.Хейзинга відмічає|відзначає| у грі ті передумови культури, які відіграють істотну|суттєву| роль у становленні людини і|та| суспільства|товариства|. Вона прикрашає життя і|та| доповнює його, вона має значущу|значима| цінність, щось означає і|та| щось знаменує. У грі зав'язуються і|та| апробуються духовні та соціальні зв'язки.

Отже, опорними моментами, що зумовили формування людини як істоти вищого порядку|ладу|, ніж тварини, були:

· перехід до прямоходження,

· використання знарядь праці,

· спільна діяльність,

· парадоксальна поведінка,

· розвиток мови і|язика| спілкування на базі використання системи сигналів і знаків|та| комунікації,

· ігрові ситуації.

Учені висувають і інші гіпотези, наприклад, космічного характеру: був, ймовірно, період, сприятливий для стрибка у розвитку мислення, психіки передлюдини.

Біологічна еволюція людини завершилася приблизно 40 тис. років тому. Деякі учені відсувають цю межу|кордон| до 80 тисяч років. Десь в тих часових межах починається|зачинає,розпочинає| становлення і|та| розвиток соціуму, людини як істоти соціальної (громадської|суспільного|).

На початковому етапі людина використовувала кам'яні знаряддя, тому цей період називають кам'яною добою|віком|. Основні періоди кам'яної доби:

«палеоліт [від грец. palaios древній|стародавній| + lithos камінь ] — початковий етап кам'яної доби|віку|, коли первісна людина виготовляла знаряддя прийомами сколювання та оббивки каменю. Завершився приблизно у 35-33 тис.л. до н.е.;

«мезоліт [від грец. мesos середній + lithos] — період застосування|вживання| мікролітів (мініатюрних кам'яних знарядь) і|та| відбитих знарядь, тоді ж з'являються|появляються| лук|цибуля| і|та| стріли. Датується 12-6 тис.л. до н.е.;

«неоліт [від грец. neos новий + lithos] — період, що завершує епоху використання кам'яних знарядь праці. Господарська діяльність людини переходить від тієї, що привласнює|присвоює| до добувної економіки. Це є час "неолітичної революції", пов'язаної з початком|началом| розвитку скотарства і|та| землеробства. Більшість культур неоліту Європи і|та| Азії відносяться до 6-4 тис.л. до н.е.

Наступний|такий| етап — енеоліт [від грец. aeneus мідний + lithos] чи мідно-кам'яна доба|вік|, час, коли кам'яні знаряддя були витіснені мідними і|та| бронзовими, датується 4 тис.л. до н.е. Наприкінці|в кінці,наприкінці| 4 тис.л. до н.е. енеоліт змінюється бронзовою добою|віком|. Приблизно в цей же час відбувається формування стародавніх держав, а в культурі — перехід до культури Стародавнього Світу

Застосування|вживання| заліза завершило первісну і|та| раннєкласову історію людства, поклавши початок|начало| залізної доби|віку|.

Матеріальна складова культури первісного суспільства|товариства|.

Хоча сучасна культурологія стосовно первісної епохи відмовилася від традиційного поділення|поділки| культури на матеріальну і|та| духовну, на наш погляд, має сенс зупинитися|зупинятися| окремо на матеріальному аспекті первісної культури.

Матеріальна складова первісної культури включає, в першу чергу, створення|створіння| і|та| вдосконалення знарядь праці, способів їх використання і обробки. Знаряддя праці діляться на первинні (палиця, камінь, дубина ц тому подібне), за допомогою яких добувалася їжа, і вторинні, за допомогою яких створювалися первинні знаряддя. Вторинні знаряддя якраз і складають те специфічне штучне середовище, яке створюється не природою, а людиною і є початком виникнення культури.

Важлива|поважна| особливість розвитку техніки полягає у зростанні|зрості| механічної потужності знарядь, що створені людиною. Людина постійно шукала способи підвищення своєї сили і здібностей: збільшувала вагу ударних знарядь, застосовувала важелі, використовувала колоди, плоти, довбані човни як транспортні засоби, нарощувала швидкість і|та| розширювала можливості|спроможності| пересування.

Для становлення людини, розвитку її культури велике значення мав вогонь. Вогонь — це тепло, світло|світ|, засіб|кошт| захисту і|та| приготування їжі, це одна з основ людського життя. Застосування|вживання| вогню сприяло перетворенню тваринної психіки у напрямі розвитку інтелекту, становленню господарської діяльності.

А яку роль в житті первісної людини грало житло? Це — не лише|не те що,не тільки| притулок, місце відпочинку, відновлення сил, це ще й|та| місце своєрідної культуротворчої діяльності. Печеру змінює штучне житло. На берегах Дністра виявлені житла шалашного типу|типа|, що відносяться до середини палеоліту. В період неоліту існують вже три типи жител: напівземлянки, споруди|спорудження| з|із| настелених колод і|та| свайні будівлі.

На ранній стадії свого розвитку люди створювали знаряддя праці, але|та| їжу ще не виробляли, а привласнювали її шляхом збирання, полювання і рибальства, використовуючи для цього різні знаряддя. Так, в рибальстві застосовувалися гачки, остроги, мережі тощо. Тому ранній період розвитку культури, її матеріального аспекту, можна умовно визначити як тип переважно привласнюючої культури.

Лише згодом, коли людина переходить у своїй діяльності на стадію землеробства, скотарства і|та| далі ремісництва, формується матеріальна культура виробничого типу|виробляє,справляє,проводить|.

Духовний світ первісної людини

Як вже було сказано|мовилося|, матеріальне буття на ранньому етапі розвитку людства було органічно пов'язане із життям духовним. Людська діяльність, спосіб життя носили синкретичний характер. Тобто однією з важливіших рис первісної культури є синкретизм [грец. нерозчленованість, що є характерним для первинного|початкового| нерозвиненого стану|статку,достатку| будь-чого ], усвідомлення своєї єдності з|із| навколишнім світом, природою і|та| усім, що існує, органічне злиття матеріальних і|та| духовних елементів людської життєдіяльності. Так, ритуал|скоює,чинить| перед полюванням, включав танок|танок| (зазвичай заснований на наслідуванні поведінці тварин), спів, музику, спеціальне вбрання та прикраси, магічні дії, що існували в нероздільній єдності, і|та|, в той же час, були невід'ємною частиною|часткою| процесу добування їжі.

Духовне життя первісної людини було, таким чином, динамічною цілісністю, що розвивалася. Її складовими компонентами є: мова|язик|, знання, вірування, моральність, художня творчість, табу (заборони), закони і|та| звичаї, які людина відкривала|відчиняла|, створювала, поширювала|розповсюджувала| і|та| засвоювала у суспільному бутті|товаристві|.

Мова |язик|, як знакова система, служила для первісної людини засобом|коштом| самовираження|виразу|, мислення, спілкування. Формування членороздільної мови|промови| стало результатом і|та| чинником|коштом| подальшого|дальшого| духовного розвитку людини, осмислення навколишнього світу і свого "Я"|та|, закріплення інформації в мовних структурах, передачі соціального досвіду|досліду|.

Сконструювати зв'язок між річчю і|та| уявленням про неї за допомогою набору звуків, що здійснюються завдяки механізму артикуляції, і, головне, не просто почуті, але зрозумілі співрозмовником — це справжня творчість. Коли це було досягнуто, виникла основа культури в області духу.

На ранніх етапах розвитку культури з'являється|появляється| міф — прадавня|якнайдавніша| форма уявлень людини про устрій і|та| походження всесвіту|світобудови,світоустрою|, пізніше — про божества і героїв, що представлені в декілька фантазійної формі. Міф є способом осмислення природної і соціальної дійсності на ранніх стадіях громадського розвитку, суть якого полягає в тому, що довкілля олюднюється, одушевляються космос, явища природи, людина прагне гармонізувати себе зі світом, "зробити" всесвіт подібним до себе, а отже зрозумілим і ясним.

Міфотворчість — це пізнання|знання| людиною світу|миру| шляхом співвідношення його із|із| собою, з|із| тим, що вже відоме, зрозуміло, пережите.

Міфотворчість первісних людей лежить в основі їх вірувань і|та| релігійних уявлень|вистав|.

Ранні релігійні вірування — це окремі і|та| відносно систематизовані уявлення первісних людей, що відображують|відображають| їх переконаність в існуванні надприродних сил і|та| істот, здатних|здібних| чинити вплив на людину і|та| світ|мир|, що її оточує. Первинними|початковими| об'єктами релігійного поклоніння були предмети, рослини, тварини, явища природи.

Вірування найтіснішим чином пов'язані з релігією. Але будь-яка |та| релігія, на відміну від розрізнених вірувань, є стрункою|злагодженою| системою поглядів, що відображують|відображають| віру людини в існування надприродної сили|єства,сутності| або істоти — бога (богів). Тому ранні релігійні вірування називають також проторелігією.

Науці відомі чотири форми ранніх релігійних вірувань:

· Тотемізм, заснований на вірі людини в надприродний кровно-споріднений|родинний| зв'язок зі|із| своїм тотемом — твариною, рослиною, явищем природи, що вважається родоначальником племені, роду.

· Фетишизм — віра в надприродну силу неживих предметів - фетишів.

· Уява людини відокремила|відділила| надприродні властивості предметів, тварин і|та| явищ природи від них самих, перетворивши на самостійні сутності — душі, духів. На цій основі виникли вірування, що визначають терміном анімізм [від латин. anima — душа ]. Це створило згодом можливість розподілу у свідомості людей світу на реальний і надприродний.

· Фетишизм пов'язаний із магією. Під магією розуміється сукупністю обрядів, заснованих на вірі в здатність людини надприродним чином впливати на інших людей, сили природи і|та| потойбічний світ|миру|.

На основі віри в невмирущу душу формувалися поховальний культ і|та| культ предків, які й після смерті продовжували чинити вплив на життя роду.

З|із| ранніми релігійними віруваннями пов'язано спорудження т.з. мегалітів [від грец. megas великий + lithos камінь ] — споруд|споруджень| із|із| велетенських каменів, що служили, ймовірно, могильними пам'ятниками і|та| святилищами. Мегалітичні споруди|спорудження| стали прообразом скульптури і|та| архітектури, вони органічно спліталися з проявами художньої свідомості первісної людини.

Відомі три типи мегалітів:

- менгіри — окремі камені, що вертикально поставлені, яким з часом|згодом| стали|почали| надавати чіткішої форми, наділяти рисами|межі|, схожими із|із| зображенням людини і тому подібне.|тощо,абощо| По всьому світу збереглося немало менгірів різноманітних форм і розмірів|всіляких|, цілі алеї менгирів;

- дольмени — декілька вертикально поставлених каменів, перекритих зверху горизонтальною плитою — прообраз усіх архітектурних споруд|споруджень|;

- кромлехи — складні композиції з великих каменів, розставлених найчастіше у вигляді концентричних кіл. Найвідомішим кромлехом є Стоунхендж у Англії.

Мистецтво, як окрема сфера культури, виникає, коли людина навчилася створювати і|та| передавати специфічну художню інформацію. Але|та| "перші кроки" у сфері художньої творчості мали, поза сумнівом|безсумнівно|, і|та| самостійне значення. З|із| отриманням здатності образного сприйняття і|та| відображення дійсності формується художньо-образне мислення — метафоричне, оцінне, емоційно|емоціональний| значиме. Проте|однак| про мистецтво можна говорити лише з того часу, коли первісна людина змогла закріплювати, зберігати і|та| передавати художню інформацію за допомогою спеціальних засобів|коштів| — в малюнку і|та| звуці, камені, глині і|та| дереві.

Мистецтво виконує важливі|поважні| функції розвитку духовності людини, перетворення навколишньої|довколишньої| дійсності на основі уявлень про красу|вроду|, ідеали і|та| досконалість.

Предметом первісного образотворчого протомистецтва були тварини, сцени полювання, пізніше — фігури людей, танці|танок|, а також ритмічно організовані геометричні візерунки, лінії, кольорові "гами". Ці символічні зображення були вже чимось, що виходить за рамки простого відтворення навколишнього світу, стали віддзеркаленням|відбиттям,відображенням| естетичних почуттів, абстрактного мислення, духовного світу людини.

Збереглися цілі "галереї" художньої творчості наших первісних предків: в печерах Аляско (Франція), Альтаміра (Іспанія) та ін. Первісна людина навчилася створювати петрогліфи — наскальні зображення тварин, птахів|птиць|, риб, мисливців, сцени, що оповідають про якісь дії та події. Їх називають " літопис на скелях". І хоча первісна культура — це культура неписьменна, саме з петрогліфів згодом "виростає" писемність.

Таким чином, духовний світ нашого далекого предка був світом|миром| культури, світом|миром| створення|створіння| значущих|значимих| для його душі цінностей.

Найважливіші риси|межі| первісної культури

Підсумовуючи аналіз розвитку культури в первісну добу, виділимо основні риси|межі|первісного типу|типа| культури:

· синкретичність людської свідомості і|та| культури;

· кам'яні знаряддя праці;

· приручення вогню і|та| тварин;

· привласнюючий|присвоювати| спосіб життєдіяльності, коли людина ще не створює, а бере (привласнює|присвоює|) те, що створено природою;

· первіснообщинний устрій, безкласове суспільство|товариство|;

· відсутність писемності, а отже й історії (літописання), через що цей період називають доісторичним;

· формування проторелігії;

· міфологічна свідомість;

· поява протоархітектури і|та| протомистецтва.

Первісна людина створила безліч чудових творінь, залишивши значний слід у літопису культури. Яскраві міфи і|та| релігійні уявлення|вистави,подання,уявлення|, дивовижне мистецтво і практичні знання про життя природи, багатий повсякденний досвід і уявлення про те, як краще жити у своїй спільноті і в гармонії з навколишнім світом — усе, що створене нею, служило основою для становлення культури наступних поколінь, допомагало їм сходити у своєму культурному розвитку все вище, до тієї риси, від якої людство починає відлік розвитку цивілізації.

Дата добавления: 2014-01-04