Система нормативної інформації в господарській діяльності

Діяльності підприємства і його підрозділів ґрунтується на системі техніко-економічних норм і нормативів використання всіх матеріально-технічних, трудових і грошових ресурсів. У практиці планової роботи терміни «норма» і «норматив» чітко не розмежовуються, відмінності між ними є, по суті, умовними. Проте у більшості випадків зміст їх можна визначити так: норми — це максимально допустимі величини абсолютних затрат певних ресурсів на одиницю продукції (роботи); нормативи характеризують режими використання ресурсів.

Уся сукупність норм і нормативів підприємства створює його нормативну базу — надзвичайно важливу частину інформаційної системи управління. Норми і нормативи визначають ступінь використання ресурсів підприємства, а отже, від їх якості істотно залежить наукова обґрунтованість розроблюваних планів. Із прискоренням науково-технічного процесу ускладнюється нормування. Це проявляється у швидкій зміні виготовлюваної продукції, прискоренні поновлення засобів виробництва, появі нових матеріалів і технологічних процесів. Підвищення динамічності виробництва відповідно впливає на динамічність усієї нормативної інформації, ускладнює її організацію.

Раціональна організація нормативної бази підприємства будується на таких основних принципах:

· комплексне охоплення нормуванням усіх сфер діяльності підприємства;

· методична єдність формування норм і нормативів за рівнями управління (дільниця, цех, завод), за періодами (місяць, рік);

· забезпечення обґрунтованості норм і нормативів на основі застосування належних методів їх обчислення, своєчасного поновлення і коригування;

· організація ефективної системи формування і використання норм і нормативів: оформлення, зберігання, пошук, оновлення тощо.

Норми і нормативи класифікують за певними ознаками, що дає змогу внести певну систему в їх розмаїтість. До таких ознак передусім належать вид нормованих ресурсів, термін дії норм, ступінь їх агрегування і метод розроблення.

За терміном дії норми і нормативи поділяють на стабільні та змінні. Стабільні норми і нормативи залишаються незмінними протягом тривалого періоду (кількох років). До них належать передусім норми і нормативи, що встановлюються державою і стосуються формування і розподілу прибутку. Це — ставки оподаткування, обов’язкових відрахувань (наприклад на соціальні заходи), норми амортизації тощо. Стабільний характер цих нормативів, величина яких не залежить від підприємства, дає змогу правильно прогнозувати роботу і приймати перспективні рішення. До змінних належать ті норми й нормативи, які коригуються підприємством або замінюються новими при зміні умов унаслідок удосконалення техніки, технології, організації виробництва та праці. До них практично належать усі норми затрат ресурсів.

За ступенем агрегування нормованих ресурсів розрізняють норми специфіковані та зведені (загальні). Специфіковані норми встановлюються з максимальною деталізацією нормованого ресурсу. Наприклад, норма затрат матеріалу певного розміру та марки; норма затрат праці робітників певної професії та кваліфікації тощо. Зведені норми обчислюються за групами однорідних ресурсів, без конкретизації їх параметрів (робочого часу без зазначення професії і кваліфікації та ін.).

Застосовувані норми й нормативи мають бути прогресивними, відповідати сучасному рівню техніки, технології, організації виробництва та праці. Обґрунтованість норм залежить від методів їх розроблення та своєчасної зміни згідно зі зміною умов діяльності. Конкретна методика обчислення норм і нормативів залежить від виду нормованих ресурсів. Але, незважаючи на специфіку нормування окремих видів ресурсів, можна виокремити три основні методи розроблення норм і нормативів: розрахунково-аналітичний, дослідно-аналітичний і досвідно-статистичний.

Розрахунково-аналітичний метод полягає в тому, що норми і нормативи встановлюються на основі аналізу можливостей найкращого використання ресурсів з одночасними інженерними обчисленнями на підставі технічної документації. Цей метод найбільш обґрунтований, але досить трудомісткий і потребує кваліфікованих нормувальників, тому не може застосовуватись усіма підприємствами самостійно. Розширенню сфери його застосування, особливо в серійному та одиничному виробництві, сприяє централізоване розроблення нормативів на типові елементи робіт, які виконуються на різних підприємствах однієї чи ряду галузей промисловості. Збірники таких галузевих і міжгалузевих нормативів повинні розроблятися відповідними дослідними центрами (організаціями), що істотно полегшує підприємствам установлювати розрахунково-аналітичні норми в конкретних умовах виробництва.

Дослідно-аналітичний метод передбачає встановлення норм і нормативів на основі вивчення дослідного виконання нормованого процесу у виробничих або лабораторних умовах. Наприклад, визначення норм затрат енергії чи допоміжних матеріалів на одиницю часу роботи машини відповідними замірами їх витрачання за встановлених режимів навантаження, установлення норм часу шляхом хронометражних спостережень тощо. Цей метод вважається науково обґрунтованим і доповнює розрахунково-аналітичний метод.

Згідно з досвідно-статистичним методом норми і нормативи встановлюються на підставі досвіду виконання аналогічних робіт у попередніх періодах (статистично опрацьовані дані звітів). Недолік цього методу полягає в тому, що він орієнтується на минулий, іноді застарілий, досвід і не враховує прогресивних змін у техніці та організації виробництва. Цей метод придатний для орієнтовних, прогнозних обчислень, коли неможливо або недоцільно встановлювати норми іншими способами.

Нормативна база підприємства — це складна система, що охоплює десятки, а то й сотні тисяч норм і нормативів. Цією системою слід ефективно управляти. Непростим завданням тут є оформлення, зберігання, пошук і оновлення норм і нормативів. Усе це здійснюється на основі єдиної автоматизованої системи управління. Коригування й заміна норм і нормативів виконуються систематично, у міру змін умов, що впливають на їх величини.

Поточні специфіковані (первинні) норми і нормативи обчислюються і коригуються відповідними функціональними службами (відділами) підприємства. Але запис норм і нормативів на певних носіях інформації, їх систематизація, зберігання, внесення змін, обчислення зведених норм централізовані в межах усього підприємства. На середніх і великих підприємствах ця робота доручається спеціальному органу — бюро нормативного господарства (БНГ). Цей орган може здійснювати також методичне керівництво розробленням окремих груп норм.

В даний час на підприємствах використовують системи норм праці, які відображають різні сторони трудової діяльності. Найбільш широко застосовуються норми часу, виробки, обслуговування, чисельності, керованості, нормовані завдання.

Норма часу – визначає необхідні затрати часу одного працівника чи бригади (ланки) на виконання одиниці роботи (продукції). Вимірюється в людино-годинах (людино-хвилинах).

Норма виробітку – визначає кількість одиниць продукції, яка повинна бути виконана одним працівником чи бригадою за даний відрізок часу. Вимірюється в натуральних одиницях (штуках, метрах і т.д.).

Норма обслуговування визначає необхідну кількість станків, робочих місць, одиниць виробничої площі та інших виробничих об'єктів, закріплених для обслуговування одним працівником чи бригадою.

Норма чисельності визначає чисельність робітників необхідних для виконання певного обсягу роботи.

Норма керованості визначає кількість робітників, яка повинна бути безпосередньо підпорядкована одному керівнику.

Нормоване завдання визначає необхідний асортимент і обсяг робіт, які повинні бути виконані одним працівником чи бригадою за даний відрізок часу. На відміну від норм виробки вимірюється не тільки в інструментальних одиницях, а й в нормо-гривнях, нормо-годинах.

Всі названі види норм встановлюються виходячи з необхідних затрат часу на здійснення елементів виробничого процесу. Але робота по встановленню норм праці не зводиться лише до норм праці. В загальному вигляді нормування праці – це вид діяльності по управлінню виробництвом, направлений на встановлення необхідних затрат і результатів праці, а також необхідним співвідношення між чисельністю працівників різних груп і кількістю одиниць обладнання. Отже, названі види норм праці не терплять всіх характеристик трудового процесу, регламентація яких об'єктивно необхідна. При аналізі таких характеристик слід передусім виходити з оцінки трудового процесу по його ефективності, тобто по співвідношенню між затратами і результатами праці. Об'єктивно існує дві форми затрат праці: затрати робочого часу і норми затрат енергії працівників.

Класифікація норм за змістом.

За цією класифікацією тісно пов'язана класифікація нормативних матеріалів по праці. Звичайно виділяють два види нормативних матеріалів: нормативи; єдині (типові) норми. Перші виражають нормативні залежності для встановлення складових частин норм часу, а також для визначення норм чисельності; другі – являють залежність безпосередньо між величиною норми (часу, виробітки і т.д.) і впливаючими на неї факторами.

По змісту нормативи праці підрозділяються на нормативи режимів праці обладнання, нормативи часу, нормативи темпу роботи; нормативи чисельності. Нормативи режимів праці обладнання містять параметри обладнання, на основі яких встановлюються найбільш ефективні режими технологічного процесу, забезпечуючи задану виробничість обладнання з мінімальними затратами живої і уречевленої праці.

Нормативи часу містять регламентовані затрати часу на виконання окремих елементів трудового процесу, на виготовлення певних виробів, на обслуговування одиниці обладнання, робочого місця, одиниці виробничої площі.

Нормативи темпу встановлюють регламентований темп виконання роботи.

Нормативи чисельності визначають регламентовану чисельність робітників необхідну для виконання заданого обсягу роботи. На основі розглянутих класифікацій норм і нормативів можна відмітити наступні відмінності між ними.

Нормі відповідає строго визначене значення факторів, визначаючих її естетику в умовах конкретного виробничого процесу. На відміну від цього нормативи встановлюються множинності значень факторів.

Нормативи багаторазово використовуються для встановлення різних норм на роботи даного виду.

Нормативи діють довгий час (поки зберігається дана залежність нормою і факторами). Норми не повинні переглядатися при зміні умов.

Тема 4. Методи дослідження показників

4.1. Загальна характеристика методів дослідження показників в економіці.

4.2. Факторний аналіз.

Для оцінки господарської діяльності необхідно мати не тільки відповідні показники фінансової звітності респондентів, але і знати прийоми їх дослідження за всіма напрямками статистичного аналізу. Методи дослідження інформації фінансової звітності ґрунтуються на поєднанні аналізу і синтезу.

З урахуванням цього, ми звернемо увагу на прийоми статистичного дослідження, які забезпечують оцінку показників фінансової звітності за окремими напрямками статистичного аналізу. При цьому кожний із методів володіє відповідними інформаційними, візуальними, узагальнюючими або аналітичними можливостями. Всю різноманітність методів дослідження, що застосовуються для розв’язання конкретних завдань управління, можливо згрупувати за напрямами статистичного аналізу фінансової звітності.

1. Зведення – дозволяє здійснювати систематизацію одиничних фактів та вийти на узагальнюючі показники, що стосуються всієї досліджуваної сукупності та її окремих частин, здійснити аналіз і прогнозування досліджуваних явищ і процесів.

Насамперед, необхідно в повному обсязі використати просте підсумкове зведення, яке здійснюється без попереднього розподілу одержаних від респондентів форм фінансової звітності на відповідні групи. При простому зведенні визначають загальний підсумок всіх одиниць сукупності або загальний обсяг досліджуваних показників за фінансовою звітністю.

Проте, як свідчить практика, саме просте підсумкове зведення показників фінансової звітності, в окремих випадках, є проблемним, а іноді і неможливим. У зв’язку з цим на законодавчому рівні необхідно забезпечити:

· відображення на всіх формах фінансової звітності класифікаційних ознак респондентів за КОПФГ та вищестоящими організаціями по ідентифікаційних кодах ЄДРПОУ, а за формами № 2, 3, 4, 5, крім того, і за КФВ;

· можливість зведення показників фінансової звітності щодо всіх даних форм № 1 і 1м та 2 і 2м;

· узгодження методики обчислення показників форм фінансової звітності № 1 і 1м та № 2 і 2м;

· зведення інформаційних ресурсів, які дозволено подавати респондентам за довільними формами звітності;

· зведення показників фінансової звітності за класифікаційними ознаками підприємств, визнаних в діючому законодавстві, особливо щодо їх розміру залежно від кількості працюючих та обсягу валового доходу від реалізації продукції за рік (великі, середні, малі);

· подання звітності структурними підрозділами респондентів за їх місцезнаходженням.

Поряд з простим зведенням для висвітлення певних аспектів конкретного дослідження використовують групове зведення, на яке можливо покласти наступні аналітичні функції:

· розподіл всієї сукупності явищ і процесів на якісно однорідні групи;

· вивчення складу досліджуваних явищ і структурних зрушень;

· виявлення взаємозв’язків між ознаками.

Відповідно до цих завдань виділяють три види групувань: типологічні, структурні, аналітичні. Слід зауважити, що види групувань при дослідженні фінансової звітності, носять дещо умовний характер, оскільки вони застосовуються в комплексі. Це зумовлено багатогранністю процесів, які проходять в господарській діяльності.

Отже, статистичне зведення, спираючись на діалектичну єдність синтезу і аналізу, як взаємодоповнюючих один одного способів пізнання, допускає певний ступінь абстракції, поділяє велику кількість респондентів і показників їх фінансової звітності на відмінні між собою, але внутрішньо однорідні, частини, об’єднуючи їх у типові групи за певною істотною ознакою. Саме при таких підходах до вивчення господарської діяльності групування виступає важливим методом статистичного дослідження, який дозволяє простежити перехід кількісних змін в якісні і навпаки, виявити закономірності їх розвитку.

2. Горизонтальний (часовий) аналіз – здійснюється для оцінки розвитку кожного показника звітності у часі (динаміці).

Для горизонтального аналізу досліджуваних статистичних даних будуються хронологічні ряди, які називаються рядами динаміки або часовими рядами. За показниками фінансової звітності можна будувати одномірні і багатомірні ряди динаміки.

Одномірні ряди динаміки характеризують зміну в часі одного показника. Багатомірні ряди динаміки характеризують зміну в часі двох, трьох і більше показників.

У свою чергу багатомірні динамічні ряди поділяються на паралельні і ряди взаємопов’язаних показників.

Паралельні ряди динаміки відображають зміну в часі або одного показника різних об’єктів, або різних показників одного об’єкта.

Ряди взаємопов’язаних показників характеризують залежність одного явища від іншого.

При побудові динамічних рядів потрібно дотримуватись порівнянності всіх рівнів ряду між собою за періодами часу, за територією, колом охоплюваних об’єктів, методом обчислення показників, одиницями виміру та іншими параметрами. В цьому аспекті важливе місце необхідно відводити виявленню змін, які відбуваються з показниками внаслідок інфляційних процесів.

Завдання статистичного аналізу фінансової звітності полягає в тому, щоб шляхом побудови рядів динаміки розкрити і охарактеризувати закономірності, що проявляються на різних етапах розвитку того чи іншого явища, виявити тенденції розвитку та їх особливості.

У процесі аналізу рядів динаміки обчислюють і використовують наступні показники динаміки: абсолютний приріст, темп зростання, темп приросту і абсолютне значення одного проценту приросту.

Обчислення цих показників ґрунтується на абсолютному або відносному зіставленні між собою рівнів ряду динаміки. За базу зіставлення приймають або попередній, або початковий (перший) рівень ряду динаміки.

Якщо відносні величини динаміки зі змінною базою порівняння характеризують швидкість зміни величини показника від одного періоду до іншого, то базисні відносні величини характеризують поступове віддалення цього ж показника від періоду, який взято за базу порівняння.

За постійну базу порівняння можна приймати не лише початковий, а й будь-який інший рівень ряду динаміки. Іноді, за базу зіставлення приймають середній рівень будь-якого попереднього періоду. Вибір бази зіставлення повинен бути обґрунтований історичними та економічними особливостями розвитку досліджуваного явища.

За базу порівняння слід брати дані за період, які мають особливо важливе значення для розвитку досліджуваного процесу.

Абсолютний приріст обчислюється як різниця між поточним і базисним рівнями і показує на скільки одиниць підвищився чи зменшився рівень порівняно з базисним за певний період часу, тобто виражає абсолютну швидкість зміни рівнів ряду динаміки.

Темп зростання обчислюється як відношення зіставлюваного рівня з рівнем, прийнятого за базу зіставлення, і показує у скільки разів (процентів) порівнюваний рівень більший чи менший від базисного.

Темп приросту визначається як відношення абсолютного приросту до абсолютного попереднього або початкового рівня і показує на скільки процентів порівнюваний рівень більший або менший від рівня, взятого за базу порівняння.

Абсолютне значення одного проценту приросту визначається шляхом ділення абсолютного приросту на темп приросту за один і той же період. Обчислений показник має важливе значення в економічному аналізі, оскільки темпи зростання можуть мати тенденцію до зменшення або залишатись на тому ж рівні, а абсолютне значення одного процента приросту може зростати.

Динамічні ряди складаються з багатьох рівнів, а тому, як будь-яка статистична сукупність, вони потребують деяких узагальнюючих характеристик. Для цього вираховують середні показники: середні рівні ряду, середні абсолютні прирости, середні темпи зростання і приросту.

Показникам фінансової звітності притаманні більш-менш стійкі внутрішньорічні, сезонні коливання в рядах динаміки, які зумовлені специфічними умовами господарської діяльності. Щоб виявити і дати характеристику тенденції розвитку показників господарюючих суб’єктів в динаміці, можуть використовуватись різні способи згладжування та аналітичного вирівнювання динамічних рядів, які дозволяють оцінити закономірність зміни з різною точністю, надійністю і трудомісткістю.

3. Вертикальний (структурний) аналіз – визначення структури підсумкових показників з оцінкою впливу кожної позиції на результати в цілому.

Відносні величини структури характеризують склад досліджуваного показника. Їх розраховують як відношення абсолютної величини кожного складового елементу до абсолютної величини показника, тобто як відношення частини до цілого. Як правило, відносні величини структури виражаються у відсотках (база порівняння приймається за 100). Показники структури можуть бути виражені і в коефіцієнтній формі (база порівняння приймається за одиницю).

Структурний аналіз використовується для всіх показників, які мають адитивні моделі розрахунку (активи, власний капітал, зобов’язання, витрати, доходи і фінансові результати).

Зіставляючи структуру одного і того ж показника за різні періоди часу, можна простежити за його структурними змінами.

Поглиблений аналіз структури передбачає оцінювання співвідношень, пропорцій між окремими складовими узагальнюючих показників фінансової звітності за допомогою відносних величин координації. Вони показують, у скільки разів зрівнювальна частина сукупності є більшою чи меншою від тої частини, яку взято за базу порівняння.

4. Статистичне моделювання та прогнозування – оцінка показників фінансової звітності щодо основної тенденції їх динаміки та ймовірного значення у майбутньому.

Моделювання є важливим засобом розв’язання багатьох економічних завдань і, зокрема, проведення аналітичного дослідження. “Формальна статистична модель являє собою абстрактну схему відношень між величинами, що характеризують властивості реального процесу”.

Виділяють три основні типи математичних моделей для статистичного аналізу показників фінансової звітності: розрахункові, прогнозні, нормативні.

Розрахункові – надають інформацію за показниками фактичного фінансового стану підприємств для аналізу механізму його формування.

Прогнозні – визначають тенденції розвитку показників для розрахунку очікуваних їх рівнів.

Нормативні – дають змогу здійснювати діагностику фактичних даних в порівнянні з очікуваними або з досягнутими в минулих періодах.

Економічні моделі показників можуть мати різну математичну форму.

За способом поєднання факторів-аргументів у моделі показника останні поділяються на чотири типи.

До першого типу належать адитивні моделі, в яких результативний показник визначається як алгебраїчна сума кількох факторних явищ. Зв’язок описується наступною формулою:

у = х₁ + х₂ +...+х_n

Другий тип є так званим мультиплікативним. У цьому разі результативний узагальнюючий показник визначається як добуток певної кількості факторів, у = х₁ · х₂.

Таким чином описується, наприклад, залежність величини чистого доходу (ЧД) від обсягів продаж в натуральному виразі (К) і ціни за одиницю товару (Ц).

Третій тип – це кратні моделі. Вони застосовуються, якщо значення функціонального показника розраховуються як співвідношення факторних показників:

у = х₁: х₂

І нарешті, четвертий тип є комбінованим, тобто таким, що поєднує в певний спосіб попередні моделі.

у = (х₁ + х₂) · х₃, або у = х₁: (х₂ + х₃)

Для здійснення моделювання за показниками фінансової звітності в економічній літературі найчастіше обґрунтовуються наступні методи:

· методи продовження моделі (додавання розрахункових показників), наприклад показник завантаження активів (ЗА) знаходимо за формулою:

ЗА = СА: ЧД,

де СА – середня вартість активів; ЧД – чистий дохід.

Водночас, якщо СА = СНА + СОА,

де СНА – середньорічна вартість необоротних активів; СОА – середньорічна вартість оборотних активів, то завантаження активів буде представлено як:

ЗА = СА: ЧД = (СНА: ЧД) + (СОА: ЧД),

тобто завантаження необхідних актів це ЗНА = СНА:ЧД, а оборотних ЗОА = СОА + ЧД.

В результаті завантаження активів складається з двох складових:

ЗА = ЗНА + ЗОА;

· методи розширення (множення розрахункових показників) факторної моделі, наприклад фондомісткість основної діяльності підприємств, визначаємо як ФМ = СОЗ: ЧД, де СОЗ – середньорічна вартість основних засобів. Цей показник можливо представити як модель ще двох факторних показників: ФМ = СОЗ: ЧД = (СОЗ: АМ) · (АМ: ЧД), де АМ – сума річної амортизації основних засобів; СОЗ: АМ – нормативний середній термін експлуатації основних засобів; АМ: ЧД – амортизаційна місткість чистого доходу (питома вага амортизації);

· методи ділення розрахункових показників моделі, наприклад рентабельність (прибутковість) активів (РА), визначимо за формулою РА = ЧП: СА, де ЧП – чистий прибуток.

Якщо СА + СНА + СОА, то зробимо такі перетворення:

РА = ЧП: СА = ЧП: (СНА + СОА) = (ЧП: ЧД): [(СНА: ЧД) +(СОА: ЧД)],

де ЧП: ЧД – рентабельність (прибутковість); СНА: ЧД – завантаження необоротних активів; СОА: ЧД – завантаження оборотних активів.

Основним інструментом прогнозування явищ і процесів, відображених у фінансовій звітності, є екстраполяція. Суть прогнозної екстраполяції полягає в поширенні закономірностей, зв’язків і відношень, виявлених у звітних періодах, за їх межі. Залежно від гіпотез щодо механізму формування і подальшого розвитку показників використовують різні методи прогнозної екстраполяції. Їх можна об’єднати в дві групи: закономірностей розвитку – тенденцій і коливань та причинно-наслідкового механізму формування явищ – багатофакторне прогнозування.

Прогнозний результат можна представити одним числом (прогноз точковий) або інтервалом значень (прогноз інтервальний). Порівнюючи прогнозне значення за результативним показником із реально досягнутим, можна зробити оцінку, а також визначити тенденції розвитку господарюючих суб’єктів на майбутнє, виходячи з певних економічних ситуацій, що матимуть місце або можуть скластися в умовах ринкових принципів господарювання.

5. Аналіз відносних величин інтенсивності – дослідження співвідношень між окремими показниками фінансової звітності.

Відносними величинами інтенсивності називаються показники, які характеризують ступінь поширення, розвиток явищ у певному середовищі.

Відносні величини інтенсивності за показниками фінансової звітності завжди є результат порівняння двох абсолютних різноіменних величин. За чисельник цього відношення беруться обсяги явища (показник), ступінь поширення якого вивчається, а у знаменнику – обсяги того середовища, в якому розвивається (поширюється) це явище. У кожному конкретному випадку таке співвідношення характеризує інтенсивність поширення явища в середовищі і показує, скільки одиниць однієї сукупності припадає на одиницю іншої сукупності. На відміну від інших видів відносних величин, відносні величини інтенсивності завжди є величинами іменованими.

У формі відносних величин інтенсивності обчислюється низка співвідношень: активів і зобов’язань; зобов’язань і власного капіталу; доходів і витрат; фінансових результатів і доходів, витрат, активів тощо.

6. Порівняльний просторовий аналіз, який включає три аспекти:

· територіальний – розвиток явищ і процесів за окремими регіонами (класифікаційна ознака КОАТУУ);

· організаційний – розвиток явищ і процесів за окремими організаційно-правовими формами господарювання (класифікаційні ознаки КФВ і КОПФТ);

· конкурентний – вивчення явищ і процесів в контексті конкурентного середовища економічної діяльності (класифікаційна ознака КВЕД).

Під економічним простором, який можна досліджувати за допомогою інформаційних ресурсів фінансової звітності, слід розуміти динамічну систему, яка включає всі наявні господарюючі суб’єкти з їх ресурсами розвитку. Наукове осмислення поняття просторового розвитку в економічній науці ґрунтується на таких характерних рисах як: синергетизм (незворотність, неврівноваженість, ризикованість); континуальність (безперервність); системність; складність; поліструктурність; відкритість; відособленість; динамічність; цілісність. Особливої актуальності статистичний аналіз процесів просторового розвитку набуває в епоху глобалізації світової економіки і поступового втягування в її орбіту нових суб’єктів господарювання економічного простору макро-та мікрорівнів.

Порівняльний просторовий аналіз господарюючих суб’єктів здійснюється за допомогою відносних величин порівняння у просторі шляхом співвідношення одноіменних показників діяльності різних суб’єктів.

Рівень концентрації ринку щодо КВЕД можливо вивчити за допомогою індексу Герфіндаля.

І_К = ,

де, І_К – індекс концентрації (конкурентості) ринку за чистим доходом господарюючих систем (підприємства, регіону, форми власності тощо); S – частка чистого доходу господарюючої системи в загальному обсязі виду економічної діяльності (відсотків); n – кількість господарюючих суб’єктів.

Індекс конкурентності залежить від обсягів господарювання кожного суб’єкта ринку та їх кількості. Якщо на ринку господарює один суб’єкт (монополіст), індекс буде становити 10000, в інших випадках індекс зменшується, що свідчить про зростання конкурентності господарюючих систем.

7. Факторний аналіз – дослідження впливу окремих показників-факторів на показник, який розглядається як результат за допомогою прийомів статистичного аналізу стохастичних і детермінованих (функціональних) зв’язків. В економічних дослідженнях показників фінансової звітності під фактором (від лат. factor – роблячий, виробляючий) слід розуміти умови, необхідні для здійснення господарського процесу, а також причину, яка його змінює та визначає характер або основні риси. При цьому, виходять з того, що досліджувані показники характеризуються як жорстко детерміновані (функціональні), мультиплікативні та кратні моделі. Отже, при фінансовому аналізі, у моделі показника y = f (x₁, x₂,…,x_n), яка характеризує жорсткий зв’язок результату (у) від факторів (x_і), і який одержав приріст ∆у необхідно визначити, яка частка приросту відбулася за рахунок кожного фактора.

∆у = ∆х₁у + ∆х₂у + ∆х_nу.

Для вирішення цієї задачі в аналітичній практиці широко використовуються специфічні прийоми. Загальну схему алгоритму використання прийомів в статистичному аналізі показників фінансової звітності розглянемо на прикладі двофакторної моделі (табл.4.1).

Таблиця 4.1

Показники для факторного аналізу формування
чистого доходу та оцінки ефективності понесених витрат підприємствами України

(млн. грн.)

Показники	2001 (базисний рівень)(0)	2002 (звітний рівень) (1)	Відхилення (∆) +,–
Чистий доход (ЧД)	810011,5	895514,7	85503,2
Витрати (В)	797696,1	830374,4	32678,3
Чистий доход з 1 грн. витрат (ЕП), коп.	101,54387	107,84469	6,30082

Результативний показник ЧД описується формулою мультиплікативного зв’язку:

ЧД₀ = В₀ х ЕП₀; ЧД₁ = В₁ х ЕП₁.

Отже, показник ЕП, як кратна модель, дорівнює:

ЕП₀ = ЧД₀: В₀; ЕП₁ = ЧД₁: В₁.

Для розрахунку впливу факторів на ∆ЧД використаємо прийом абсолютних відхилень. При цьому, щоб розрахувати вплив першого фактора (кількісного) (В) на результативний показник (∆ЧД_в), необхідно абсолютний приріст цього фактора (∆В) помножити на базисний рівень другого фактора (якісного) (ЕП₀).

∆ЧД_в = ∆В х ЕП₀ = 32678,3 х 1,0154387 = 33182,8 млн. грн.

Вплив другого фактора (ЕП) на результативний показник (∆ЧД_ЕП) розраховується множенням фактичного значення першого фактора (В₁) на абсолютний приріст другого фактора (∆ЕП), тобто того фактора, вплив якого вивчається.

ΔЧД_ЕП = В₁ х ΔЕП = 830374,4 х 6,30082 = 52320,4 млн. грн.

Загальна ціна впливу факторів дорівнює приросту результативного показника.

∆ЧД = ∆ЧД_в + ∆ЧД_ЕП = 33182,8 + 52320,4 = 85503,2 млн. грн.

Для розрахунку впливу факторів на ∆ЕП (кратна модель) використаємо прийом ланцюгових підстановок. Алгоритм розрахунку за цим прийомом для кратної моделі показника буде таким.

∆ЕП = ∆ЕП_ЧД – ∆ЕП_в; ∆ЕП_ЧД = ∆ЧД: В₀;

∆ЕП_в = – [(∆В х ЧД₁): (В₀ х В₁)].

Як бачимо, зміна ЕП була зумовлена впливом:

∆ЕП_ЧД = 85503,2: 797696,1 = 10,71877 коп.; ∆ЕП_в = – [(32678,3 х 895514,7): (797696,1 х 830374,4)] = -4,41795 коп.

∆ЕП = 10,71877 – 4,41795 = 6,30082.

Зрозуміло, що при факторному аналізі з використанням жорстко детермінованих моделей допускаються певні умовні розрахунки. Але, на нашу думку, пошук прийомів, які уточнюють величину впливу окремих факторів на загальний результат та їх обґрунтування, є недоречним [82]. „Використання цього способу (інтегрального. – Прим. автора) уможливлює отримання точніших (але не точних. – Прим. автора.) результатів розрахунку впливу факторів проти способів ланцюгових підстановок, абсолютних та відносних різниць...” [82, с. 95]. Значення факторного аналізу полягає не в точності оцінок впливу окремих факторів, а в їх ідентифікації і зв’язку з результативним показником, поясненні суті залежності між ознаками, які формують модель, виявлення тенденцій і відносного значення факторів, приблизної оцінки рівня їх впливу. Саме через це, факторний аналіз за функціональними моделями показників набув широкого розповсюдження. Необхідно також відмітити, що для аналітика не має принципового значення і визначення порядку розрахунку впливу окремих факторів, тому що він здійснює лише незначний вплив на кількісну оцінку, яка і так сумнівна, але не на напрямок дії відповідного фактора.

Для досягнення кінцевої мети статистичного аналізу краще не здійснювати пошук більш точніших прийомів (точних не має), а застосовувати комбінацію різних прийомів.

Стохастичні зв’язки досліджуються переважно регресійними моделями.

Рівняння регресії характеризує зміну середнього рівня результативної ознаки (у) в залежності від зміни факторної ознаки (х). Воно визначає математичне сподівання групових середніх результативної ознаки під впливом різних значень факторної ознаки.

В залежності від форми зв’язку між результативними і факторними ознаками для аналітичного дослідження використовують відповідні математичні формули (табл. 4.2).

Розглянуті вище технічні засоби статистичного аналізу забезпечують можливість досліджувати будь-які зв’язки між результативними і факторними ознаками.

8. Індексний аналіз – визначається функцією, яку виконує індекс у конкретному аналізі та характером порівнянь. Розглядають дві функції індексів:

· синтетичну, пов’язану з побудовою узагальнюючих характеристик динаміки чи просторових порівнянь. Динамічний індекс характеризує інтенсивність динаміки, просторовий – визначає ступінь відхилення значень показників у просторі за класифікаційними ознаками господарюючих суб’єктів;

· аналітичну, спрямовану на вивчення закономірностей динаміки, взаємозв’язків між показниками, структурних зрушень.

Основою аналітичної індексної моделі є мультиплікативний зв’язок між певною множиною показників, один з яких розглядається як результат, інші – як фактори.

При побудові індексної моделі функція розглядається для двох періодів: базисного (з яким порівнюють) і поточного (який зіставляється і оцінюється). Абсолютну і відносну зміну показника функції можна розкласти за факторами-множниками. Оцінювання ступеня та абсолютного розміру впливу кожного з них на динаміку функції здійснюється в рамках індексної моделі, в якій відтворюються взаємозв’язки між показниками.

Таблиця 4.2

Математичні рівняння для регресійних методів аналізу зв’язків між показниками фінансової звітності

Характеристика зв’язків між результативними і факторними ознаками	Математичні рівняння для статистичного аналізу*
1. Результативна ознака змінюється рівномірно при зміні факторної ознаки
2. Результативна ознака при збільшенні факторної ознаки спадає, але не нескінченно, а прямує до певного рівня
3. Динамічний ряд показників результативної ознаки розвивається в геометричній прогресії, тобто ланцюгові темпи зростання більш-менш постійні
4. Зростання факторної ознаки впливає на нерівномірне зростання або спадання результативної ознаки
5. Зростання факторної ознаки призводить спочатку до певних меж дуже швидкого зростання результативної ознаки, але пізніше темпи її зростання поступово сповільнюються
6. Рівні результативної ознаки під впливом факторної ознаки, визначеній в радіанній мірі () або градусах, змінюються з певною періодичністю (ряд Фур’є) у вигляді синусоїдних коливань (сезонності)	при ступені точності гармонік 1
7. Результативна ознака змінюється рівномірно під впливом зміни двох факторних ознак

*Примітка. У математичних рівняннях наведені наступні позначення: – вирівняне середнє значення результативної ознаки; х – значення факторних ознак; а – параметри рівняння: а₀ значення „у” при „х” = 0, а₁, а₂ – коефіцієнти регресії.

В теорії і практиці виділяють декілька форм індексів: для оцінки кількісних факторів (обсягів) – Ласпейреса і Пааше; якісних факторів (цін) – Ласпейреса, Пааше, Маршала-Еджуорта, Лоу, Фішера. Вибір форми індексу залежить від мети дослідження та наявної інформації. Зауважимо, що при незначній кореляції між кількісними і якісними показниками, які впливають на результат, індекси розраховані за Ласпейресом і Пааше, практично однакові. Спираючись на формально-математичні критерії, Фішер назвав свій індекс ідеальним, проте через відсутність конкретного економічного змісту цей індекс не набув широкого практичного застосування. Водночас, будь-який з розрахованих індексів має певний ступінь умовності за необхідності елімінування інших включених у модель факторів. Використовуючи елімінування як спосіб факторного аналізу, доводиться виходити з того, що фактори змінюються незалежно один від одного. Насправді, вони змінюються одночасно, у взаємному зв’язку, і від цього взаємозв’язку отримується додатковий приріст результативного показника, який за використання способів елімінування приєднується до одного з факторів, як правило, до останнього. Отже, величина впливу факторів на зміну результативного показника змінюється залежно від місця, на яке поставлений той чи інший фактор в аналітичній моделі.

У зв’язку з цим, окремі вчені вважають, що приписування індексам аналітичної функції є значною мірою надуманим і перебільшеним та пропонують для факторного аналізу функціональних зв’язків користуватись математичними формулами і методами кореляційно-регресійного моделювання.

Однак, будь-який функціональний зв’язок, який вивчається за допомогою індексів, передбачає не абстракцію певних множин значень ознаки, які утворюють так званий умовний розподіл, а чітко визначені значення мультиплікативного характеру (а = вс, с = а: в). Таким чином, методологія розкладання абсолютних (відносних) змін результативного показника за факторами при допомозі розрахункових математичних формул, тим більше методів вивчення стохастичних зв’язків, призводить не тільки до ще більш суттєвих відхилень від реальності, але і до чисто формальних, зі змістовної точки зору, кількісних результатів.

Щодо вибору форми індексу, то він повинен, насамперед, передбачати вивчення впливу кількісних факторів шляхом ранжування від найбільш важливих до найменш важливих, а потім якісних. Це цілком узгоджується з методикою побудови економічних показників мультиплікативного характеру в умовах ринкової економіки. При цьому, якщо є кількісний фактор, то завжди буде і якісний, а також відповідний результат. За наявності тільки якісного фактору і відсутності кількісного результат завжди буде нульовий.

Індексною системою при факторному аналізі можливо користуватися для визначення одного з показників, якщо відомі всі інші, що входять в систему.

На підставі проведених досліджень ми схильні вважати, що аналітична функція індексів має самостійне смислове навантаження та значення для оцінки впливу зміни факторів на зміну результативного показника, за умови наявності між ними функціонального зв’язку. Виявлення і кількісна оцінка впливу окремих факторів на зміну складного явища – одне з важливих завдань, що стоїть перед індексним методом.

9. Аналіз цифрових характеристик показників за допомогою статистичних таблиць і графіків – здійснюється для наочного відображення загальної картини стану чи розвитку явищ і процесів, розкриття зв’язків і залежностей між різними показниками.

Значення статистичних таблиць полягає в тому, що вони дозволяють охопити матеріали статистичного зведення в цілому, значно полегшують їх аналіз, дозволяють без додаткових розрахунків зіставляти різні показники, виявляти ті чи інші характерні особливості досліджуваних явищ господарської діяльності.

Проте, таблична форма викладу цифрового матеріалу не завжди дозволяє достатньо наочно і чітко відобразити загальну картину стану чи розвитку якого-небудь явища, розкрити закономірності зв’язку статистичних показників між собою або їх розподілу. А тому, для розгляду цих та інших завдань в процесі аналізу показників фінансової звітності поряд із статистичними таблицями доцільно широко застосувати графічний спосіб зображення інформаційних ресурсів.

Графік в статистичному аналізі фінансової звітності – це особливий спосіб наочного зображення і узагальнення явищ і процесів у сфері господарської діяльності через геометричні образи, малюнки або схематичні географічні карти та пояснення до них.

При статистичному аналізі показників фінансової звітності можливо виділити такі основні напрями використання графіків:

· порівняння розвитку показників у просторі;

· дослідження динаміки (зміни в часі) показників;

· вивчення структури і структурних зрушень;

· організації контролю за виконанням прогнозних показників;

· вивчення розміщення явищ в просторі і поширення їх в часі;

· вивчення зв’язків та залежностей між різними показниками або щодо значень варіаційної ознаки.

Для оцінки господарської діяльності необхідно мати не тільки відповідні статистичні показники, але й знати прийоми їх дослідження за всіма напрямками статистичного аналізу. Серед всієї різноманітності методів дослідження, при статистичному аналізі туристичної діяльності, ми будемо використовувати наступні:§ зведення – дозволяє звести систематизацію одиничних фактів та вийти на узагальнюючі показники, що стосується досліджуваної сукупності та її окремих частин, здійснити аналіз і прогнозування досліджуваних явищ і процесів.§ горизонтальний (часовий) аналіз – здійснюється для оцінки розвитку кожного статистичного показника у часі (динаміці).§ вертикальний (структурний) аналіз – визначення структури підсумкових показників з оцінкою впливу кожної позиції на результати в цілому.§ статистичне моделювання і прогнозування – оцінка статистичних показників щодо основної тенденції їх динаміки та ймовірного значення в майбутньому.§ аналіз відносних величин інтенсивності – дослідження співвідношень між окремими статистичними показниками. § порівняльний просторовий аналіз, який включає три аспекти:- територіальний – розвиток явищ і процесів за окремими регіонами;- організаційний – розвиток явищ і процесів за окремими організаційно-правовими формами господарювання;- конкурентний – вивчення явищ і процесів в контексті конкурентного середовища економічної діяльності.§ індексний аналіз – визначається функцією, яку виконує індекс у конкретному аналізі та характером порівнянь. Основою аналітичної моделі є мультиплікативний зв’язок між певною множиною показників, один з яких розглядається як результат, інші як фактори.§ аналіз цифрових характеристик показників за допомогою статистичних таблиць і графіків – здійснюється для наочного відображення загальної картини стану чи розвитку явищ і процесів, розкриття зв’язків і залежностей між різними показниками.

Тема 5. Показники формування та використання ресурсів підприємства

5.1. Сутність та склад фінансових ресурсів підприємства.

5.2. Показники ефективності використання активів підприємства.

5.3. Трудові ресурси підприємства: сутність, нормування та оцінка ефективності використання.

Дата добавления: 2014-01-04