Правові засади

Із метою упорядкування роботи лобістів, запобігання їх проти­правним діям розробляється чітке законодавство, яке регламентує систему лобіювання. У США, наприклад, ще з 1946 року функціонує федеральний закон про регламентацію лобістської діяльності. Відпо­відно до ст. 308 цього закону будь-яка особа, яка за плату або з інших міркувань веде діяльність з метою мати вплив на схвалення або від­хилення будь-якого законодавчого акту в Конгресі, перш ніж почати діяти в цьому напрямку, зобов'язана зареєструватися в Конгресі та в письмовій формі і під присягою надавати відомості про себе та особу, яку вона представляє і в чиїх інтересах працює або виступає; указа­ти строк виконання цих зобов'язань; повідомляти про щоквартальні детальні витрати і джерела фінансування лобістських дій.

У рішеннях 1953-1954 pp. Верховний суд США уточнив дію цього закону і поширив її лише на ті особи та організації, головною метою яких є вплив на законотворчий процес шляхом «прямого спілкування з членами Конгресу з питань обговорюваного або передбачуваного федерального законодавства». До розряду лобіювання суд також включив «подання, адресоване безпосередньо до Конгресу, його чле­нів або комітетів». Відповідно до закону сюди ж були віднесені й пуб­лікації в газетах, журналах та інших періодичних виданнях, ініційова­ні та оплачені певною особою з метою підтримки законодавчого акта або протидії йому. Лобістським за змістом також вважається прямий тиск на членів Конгресу за допомогою «штучного стимулювання кам­панії надсилання листів» на їх адресу.

Лобіювання не поширюється на політичні кампанії, спрямовані на те, щоб «збудити думку громадськості» щодо загальних проблем. Во­но також не розповсюджується на будь-яку особу, яка один раз висту­пає на засіданнях тієї чи іншої комісії Конгресу, підтримуючи той чи інший законодавчий акт або опонуючи йому; на будь-якого державно­го службовця, котрий діє в межах своїх службових обов'язків; на ви­падки, коли газета чи будь-яке інше періодичне видання у звичному порядку публікує новини, редакційні статті або коментарі, платні ого­лошення, що прямо або непрямо закликають до схвалення чи відхи­лення законодавчого акту, якщо така газета, періодичне видання або особа не беруть участі в подальшій діяльності в цьому напрямку. Ло­бізм не поширюється також на контакт із представником виконавчої гілки влади, який потім контактує з членом Конгресу.

Зареєстровані лобісти зобов'язані звітувати про всі зроблені внес­ки на суму від 500 доларів і більше і вказувати при цьому прізвище особи, яка зробила такий внесок, усі витрати, що перевищують 10 до­ларів, та називати конкретну особу, яка отримала ці гроші, а також мету витрати. Лобісти зобов'язані повідомляти, на які законодавчі ак­ти вони планують впливати, які нові статті були внесені завдяки їхнім зусиллям.

Разом із тим уточнення до закону 1946 року, внесені Верховним су­дом США, звільнили багатьох впливових лобістів (особливо діючих в інтересах профспілок) від необхідності звітувати про свою роботу на тій підставі, що їхня головна мета не є лобістською, або тому, що їхні представники не вступають у «прямі контакти» з членами Конгресу, а спілкуються з працівниками апарату законодавчого органу влади чи посадовими особами виконавчої гілки влади.

Незважаючи на те, що єдиним законом, який регламентує лобіст­ську діяльність, залишається федеральний закон 1946 року, правовий статус лобіювання постійно уточнюється. Поява тих або інших нових нормативних актів у більшості випадків зумовлюється посиленням стурбованості громадськості з приводу порушень, які мають місце в цій сфері, та вимогами чіткіше упорядкувати інститут лобізму, що в ба­гатьох випадках набуває вигляду подальшого «закручування гайок».

Зокрема, випадки поповнення рядів лобістів за рахунок колишніх ви­сокопоставлених державних службовців, сенаторів або конгресменів сприяли схваленню декількох законодавчих актів наприкінці 80-х років. Так, з 1989 року міністрам та іншим офіційним радникам Президента, що пішли у відставку, забороняється протягом одного року лобіювати провідних посадовців виконавчої гілки влади. З цього часу заборонено й конгресменам протягом одного року після закінчення їхніх повнова­жень займатися лобістською діяльністю в законодавчих органах США. В останні роки значно посилився фінансовий контроль за діяльністю ло­бістів, особливо за їх спробами користуватися коштами різноманітних фондів для фінансування виборчих кампаній до Конгресу США.

Пошук нових, дедалі більш прискіпливих регламентацій діяльнос­ті лобістів інколи призводить до певних непорозумінь. Прикладом цього може слугувати визначення змісту лобізму, зроблене на трид­цяти сторінках Міністерством фінансів США весною 1994 року, яке викликало здивування з боку політичної громадськості. Серед іншого в цьому документі зазначено, що кожна особа, найнята «слідкувати» за перебігом подій на федеральному рівні і рівні штатів, скажімо пе­реглядати газети і журнали, ще не займається лобістською діяльніс­тю. Але як тільки ця особа почне вирізати і підшивати статті для дос­лідницької роботи з метою впливу на законодавство, вона тут же, згід­но з думкою Міністерства фінансів, стає лобістом. Це передусім є наслідком ще й досі існуючого певного упередженого відношення до лобізму навіть у країнах розвинутої демократії.

Невпинно зростає кількість лобістів, що професійно займаються цією діяльністю. Наприклад, у США з 1975 по 1999 рік кількість заре­єстрованих у сенаті лобістів збільшилася з 3 000 до 35 000. Кожна тре­тя з великих компаній із щорічним прибутком понад 100 мільйонів доларів має власний штат лобістів на столичному рівні. У США нині зареєстровано понад 14 тисяч фізичних та юридичних осіб, котрі представляють інтереси 12,5 тисячі національних і міжнародних під­приємницьких організацій, галузевих та асоційованих профспілко­вих об'єднань, різного ґатунку громадських та інших формувань.

Одним із основних стимулюючих факторів зростання інституту лобізму є потреба недержавних організацій налагоджувати добрі від­носини з державними установами та чиновниками на федеральному рівні і рівні штатів (government relations). Держава, як відомо, різно­манітними шляхами (через економічне законодавство, податкову по­літику й різного ґатунку контрольні функції) дедалі більше прагне проникнути в усі сфери діяльності приватних організацій і життя ок­ремих громадян. Тому в останні роки і зростає кількість корпорацій, приватних організацій, громадських об'єднань і груп особливого інтересу, які створюють у межах своїх управлінських структур спеціальні підрозділи з питань зв'язків з органами державної влади на націо­нальному і місцевому рівнях. А оскільки в цих підрозділах, як прави­ло, працюють лобісти, які зобов'язані мати справу з державними ор­ганами та установами, то зрозуміло, що лобіювання стало частиною функцій паблик рілейшнз окремої недержавної організації.

Зміст роботи лобістів

Лобісти, які відповідають за зв'язки організації з органами держав­ної влади, головним чином відстежують і зважують той вплив, який мо­жуть мати обговорювані законопроекти у разі їх затвердження на жит­тєдіяльність цієї організації. Як правило, працюючи в головному сто­личному офісі, лобісти, які відповідають за зв'язки із законодавчими органами державної влади, мають на меті кілька загальних цілей:

1. Поліпшують відносини з відповідальними працівниками держав­них установ та організацій.

2. Слідкують за роботою законодавчих і виконавчих органів, міністерств і відомств в тих сферах і з тих питань, які впливають на життя людей певного виборчого округу.

3. Активізують участь виборців у справах державного управління на всіх рівнях.

4. Впливають на законодавство, яке зачіпає економічні інтереси ви­борців певної місцевості і розташованих там підприємств.

5. Заздалегідь повідомляють законодавців і досягають розуміння з їх боку особливостей роботи організацій, які діють у певному вибор­чому окрузі.

По суті, виконуючи роль довіреного захисника інтересів організа­цій і груп громадськості та надійного джерела інформації про певне коло питань, лобіст має справу з інформуванням інших людей (у да­ному разі мається на увазі громадськість державних органів) із ме­тою переконати їх зайняти правильну позицію, прийняти-потрібне йому рішення. Лобісти в багатьох випадках досягають успіху або ж зазнають поразки залежно від того, якою мірою вони володіють за­гальними методами науки і мистецтва паблик рілейшнз: здібностями налагодити особисті добрі стосунки з об'єктами впливу та подати пе­реконливу інформацію, з одного боку, законодавцям і державним по­садовцям, а з іншого, - рядовим виборцям і заінтересованим грома­дянам. Але на додаток до таких ПР-здібностей лобістам потрібні ще й всебічні знання з питань державного управління, законотворчого процесу, соціальної політики, формування громадської думки.

Організація, заінтересована у зв'язках з органами державної вла­ди, їх чиновниками, як правило, наймає висококваліфікованих фа­хівців, перед якими, звичайно ж, ставиться завдання впливати на за­конотворчий процес.

Щоб виконувати таку роботу, напевне, не завжди потрібно офіцій­но реєструватися лобістом. Звернутися до члена парламенту, поса­дових осіб із того або іншого питання законодавства чи управлін­ського розпорядження може кожна особа чи організація демокра­тичного суспільства. Але на відміну від тих, хто випадково або лише час від часу використовує таку формальну можливість, лобіст-про-фесіонал швидше завойовує довіру та повагу до себе (до своєї орга­нізації) з боку законодавця. Справа в тому, що для підготовки й ана­лізу законопроектів, спілкування із законодавцем і переконання йо­го в цих питаннях лобіст має бути переважно юристом за фахом, ко­ристуватися авторитетом і мати добре налагоджені особисті зв'язки на столичному рівні. Не випадково офіційні лобістські посади най­частіше займають досвідчені політики, колишні працівники адмініс­трації Президента, сенатори та конгресмени, як тільки закінчується строк їх повноважень.

Нерідко трапляються випадки, коли досвідчені лобісти переходять на державну службу, а потім використовують свою офіційну посаду, щоб надавати підтримку колишнім клієнтам. Буває й навпаки, коли державні службовці залишають високі посади і стають лобістами. Наприклад, Говард Пастер, радник колишнього Президента США Б. Клінтона, став головою «Хілл енд Ноултон» - однієї з наймогутні-ших фірм паблик рілейшнз США. І хоч нічого не було поганого в то­му, що Пастер перейшов на нову, більш високооплачувану посаду, од­нак галас навколо його нового призначення зайвий раз оголив гостру проблему взаємовідносин між професіональними лобістами і тими, кого вони лобіюють.

Чим же займаються лобісти? У загальному вигляді суть роботи лобіста фактично полягає в тому, щоб інформувати і переконувати інших (законодавців, тих, хто приймає рішення). Безумовно, для цьо­го одних контактів замало. Адже лобістові насамперед потрібно воло­діти конкретною інформацією, що зацікавила б конкретного законо­давця. Крім того, така інформація та загальні ідеї щодо майбутнього законодавства мають бути викладені законодавцеві завчасно, ще до того, як з'явиться законопроект. Досвідчені лобісти та законодавці до­ходять спільної думки, що питання своєчасності та повноти інформа­ції - особливо важливі у процесі законотворення і впливу на нього.

Зрозуміло, що специфіка діяльності того чи іншого лобіста зале­жить від напрямку законодавства, на яке він збирається впливати, та від характеру організації, яку він представляє. Але незалежно від цього всім лобістам у більшості випадків доводиться так або інакше виконувати таку роботу:

• Збирати факти. Державне управління - це нескінченна кількість конкретних фактів, статистичних даних, економічних показників, ду­мок і рішень, про які потрібно знати і в яких потрібно розбиратися.

• Інтерпретувати управлінські акції. Ключова функція лобіста в тому, щоб інтерпретувати керівництву організації значення управ­лінських акцій і потенціальні наслідки законодавчих актів, що ма­ють бути прийняті. Лобісти часто прогнозують, що може відбутися у сфері законодавства, та рекомендують заходи щодо запобігання можливим небажаним наслідкам.

• Інтерпретувати дії організації. Під час щоденних контактів із членами парламенту і їхніми помічниками лобіст повідомляє їм думку організацій і конкретних груп громадськості щодо законо­давства. Лобіст має добре розумітися у справах клієнта і відношенні організацій до акцій державного управління.

• Захищати позиції організації. Крім надання окремих фактів, ло­біст від імені клієнта захищає його інтереси, тобто переконує зако­нодавця в необхідності підтримки або протидії щодо певного зако­нопроекту. Часто трапляється так, що, заздалегідь інформуючи за­конодавця пропозицію організації щодо передбачуваного законо­давства, лобісти тим самим добиваються такого напрямку його об­говорення в парламенті, який відповідає позиції клієнта. Слід ма­ти на увазі, що небагато депутатів парламенту мають час для то­го, щоб не тільки вивчити, а й просто прочитати кожний законо­проект, із приводу якого їм доведеться голосувати. Тому депутати значно залежать від інформації лобістів, особливо такої, яка роз­криває ймовірні наслідки для їхніх виборців у разі затвердження обговорюваного законопроекту.

• Слугувати трампліном для пабліситі. Більшість новин у країні на­роджуються у столиці. Вони є базовими для сотень журналістів і ре­портерів із різних засобів масової інформації. Зосередження засо­бів інформації у столиці - ідеальний трамплін для розгортання кампанії пабліситі на користь організації, яку представляє лобіст.

• Сприяти збуту продукції. Держава є одним із найбільших замов­ників продукції або послуг. Лобіст часто є сполучною ланкою, через яку здійснюються торгові операції. Лобіст, який має дружні відносини з державними посадовцями, може бути каналом, що з'єднує державні установи та компанію або організацію.

Підготовка до лобіювання

Працюючи в межах правового поля, що регламентує систему лобі­ювання, зареєстрований лобіст-професіонал користується різнома­нітними методами та прийомами впливу на законодавців. Але всьому цьому, як правило, передує велика підготовча робота. Як уже зазначалося, першою складовою такої роботи є збирання інфор­мації. Крім офіційної документації, різного ґатунку банків даних, що стосуються кола питань, по яких ведеться лобіювання, лобіст має во­лодіти поточною інформацією, точно знати розстановку сил у законодавчому органі, тримати руку на пульсі існуючих точок зору, бути глибоко обізнаним у всіх відтінках думок, яких на певний момент дот­римуються ті або інші законодавці з того чи іншого питання. Надто важливо знати потенційних прибічників позиції організації, інтереси якої обстоює лобіст, вірогідну опозицію, її сильні та слабкі місця.

Першим джерелом такої інформації є відкриті слухання, які пла­нуються і проводяться спільно законодавчими та виконавчими гілка­ми державної влади для розгляду законопроектів або постанов. Пос­тійне відстежування цих подій є обов'язковою складовою для всіх програм лобіювання.

Іншим джерелом необхідної інформації може бути обмін думок з офіційними представниками виконавчих органів влади, відповідаль­ними працівниками профспілок та їх об'єднань, інших груп спеціаль­ного інтересу, які володіють багатим фактичним матеріалом. У цьому відношенні чітко спрацьовують не тільки відвідування їх установ, а й різні форми організації спільного відпочинку, прийомів чи презента­цій, оскільки невимушена атмосфера більшості таких колективних зібрань сприяє процесові активного обміну інформацією.

Кінцевим моментом різних методів збирання інформації, уточнен­ня думок і настроїв має бути доведення всіх нових даних і фактів до відома керівництва організації-клієнта, підготовка лобістом конкрет­них рекомендацій про те, як на них реагувати.

Наступною складовою підготовчої роботи лобіста повинно бути ко­аліційне будівництво, прагнення об'єднати групи або окремих лю­дей (включаючи колег-лобістів), інтереси яких збігаються, на підтрим­ку схвалення або відхилення певного законодавчого акту чи розпо­рядження. Коаліції можуть об'єднати свої ресурси, інтелектуальний потенціал тощо та ефективніше діяти в потрібному напрямку. Працю­ючи разом, ці групи здатні встановити пріоритети своєї стратегії, роз­робити більш продуману тактику дій. Тобто коаліційне будівництво -один із найважливіших і найбільш продуктивних видів тактики підго­товки до впливу на законодавців.

Дата добавления: 2014-01-04