Управління матеріально-технічними ресурсами и виробничими запасами

Забезпечення необхідних темпів розвитку і підвищення ефективності виробництва можливо за умови інтенсифікації відтворювання і поліпшення використання діючих основних фондів підприємств. Ці процеси, з одного боку, сприяють постійній підтримці належного технічного рівня кожного підприємства, а з іншою дають можливість збільшити об’єм виробництва продукції без додаткових інвестиційних ресурсів, понизити собівартість виробів за рахунок скорочення питомої амортизації і витрат на обслуговування виробництва і його управління, підвищити фондовіддачу і прибутковість. Система показників, яка може вичерпно характеризувати ефективність основних фондів, охоплює два блоки: перший – показники ефективності відтворювання окремих видів і всієї сукупності засобів праці; другий – показники рівня використання основних фондів в цілому і окремих їх видів (мал. 5.3). Необхідність виділення в самостійну групу показників відтворювання засобів праці, що характеризують процес їх руху, технічний стан і структуру, обумовлена тим, що процеси відтворювання істотно і безпосередньо впливають на ступінь ефективності використання вживаних у виробництві машин, обладнання і інших знарядь праці.

Діюча система показників ефективності відтворювання основних фондів в Україні вимагає вдосконалення методики вирахування окремих з них і більш повного обхвату деяких сторін відтворювання засобів праці. Так, наприклад, коефіцієнт оновлення визначається як відношення абсолютної суми введення основних фондів до їх наявності на кінець року, а коефіцієнт вибуття – як відношення об’єму вибуття основних фондів до їх наявності на початок року. У такому вигляді ці показники порівнювати не можна. Тому визначення коефіцієнтів відтворення основних фондів по їх середньорічній вартості потрібне вважати за правильне більш методологічно.

Необхідно також розрізняти дві форми оновлення основних фондів – екстенсивну і інтенсивну. Екстенсивне оновлення характеризує темпи збільшення об’єму експлуатованих основних фондів. Інтенсивне оновлення передбачає заміну діючих основних фондів новими і більш ефективними.

Рис. 5.3. Система показників ефективності відтворювання

і використовування основних фондів підприємства

Проте процес виведення з експлуатації застарілих і зношених основних фондів не можна ототожнювати з інтенсивним оновленням діючих засобів праці. Реальний господарський оборот охоплює не тільки введення в дію нових і виведення з експлуатації зношених фондів, але і передачу певної їх частини з балансу одного підприємства на баланс іншого. Крім того, в систему показників ефективності відтворювання основних фондів доцільно включити два нових: коефіцієнт інтенсивності оновлення (співвідношення об’ємів вибуття і введення в дію за певний період) і коефіцієнт оптимальності вибуття (відношення фактичного коефіцієнта вибуття до нормативного).

Показники, що характеризують рівень ефективності використовування основних фондів, об’єднуються в окремі групи по ознаках узагальнення і обхвату елементів засобів праці. Економічна сутність більшості з них є зрозумілим вже з самої назви. Пояснень вимагають тільки деякі, а саме:

· коефіцієнти змінності роботи обладнання – відношення загальної кількості відпрацьованих машино-змін за добу до кількості одиниць встановленого обладнання;

· напруженість використання обладнання (виробничих площ) – випуск продукції з розрахунку на одиницю обладнання (загальної або виробничої площі);

· коефіцієнт інтенсивності навантаження обладнання – відношення кількості виготовлених в одиницю часу виробів до технічної (паспортної) продуктивності відповідного обладнання.

Серед показників використовування обладнання і виробничих площ найбільш широко використовується на практиці коефіцієнт змінності роботи обладнання. Проте спосіб розрахунку, яким нині користуються підприємства, ніяк не можна визнати вдосконаленим, оскільки він не враховує внутрішньозмінних втрат робочого часу. У зв’язку з цим коефіцієнт змінності методологічно правильніше б обчислювати, виходячи з коефіцієнта використання календарного фонду часу і максимальної змінності роботи обладнання, яка звичайно дорівнює трьом при восьмигодинній тривалості зміни. Отже, при коефіцієнті використання календарного фонду часу, наприклад 0,6, коефіцієнт змінності роботи обладнання складав би 1,8 (3,0 х 0,6).

Напрям інтенсифікації виробництва. Останніми роками на більшості підприємстві різних галузей народного господарства України спостерігається низький рівень ефективності відтворювальних процесів. Коефіцієнти оновлення і вибуття машин і обладнання, тобто найактивнішої частини основних фондів на промислових підприємствах, коливаються в межах відповідно 5-6 і 2-3 % загального об’єму, а коефіцієнт економічного зносу досягає 50-55 % загальної вартості. Парк діючого виробничого обладнання майже на третину є фізично зношеним і технічно застарілим. Саме цим і пояснюється невідкладність задачі прискорення і підвищення ефективності відтворювання основних фондів, зростання технічного рівня вживаних засобів праці. В сучасних умовах господарювання слід розрізняти такі головні напрямки інтенсифікації відтворювання основних фондів:

·всемірне прискорення розвитку машинобудівного комплексу України; радикальна перебудова його структури з метою максимально можливого задоволення народногосподарського попиту на достатньо широку номенклатуру різних видів машин і обладнання; організація виробництва нових поколінь техніки і закінчених (технологічно зв’язаних) систем машин; розробка і виготовлення тих знарядь праці, які раніше взагалі не виготовлялися або імпортувалися з інших країн;

· зосередження зусиль різних галузей науки на пріоритетних напрямках науково-технічного прогресу, форсованому розвитку перш за все науковоємних виробництв, істотному підвищенні техніко-організаційного рівня і соціально-економічній ефективності виробництва на підприємствах різних галузей народного господарства;

· корінне поліпшення організації робіт і економічного її забезпечення на всіх стадіях процесу відтворювання (проектування – виробництво – розподіл – впровадження – експлуатація нової техніки);

· дотримання кожним підприємством власної стратегії технічного, організаційного і економічного розвитку; переорієнтація інвестиційної політики на максимальне технічне переоснащення і реконструкцію діючих виробничих об’єктів; різке збільшення масштабів вилучення з виробництва технічно застарілих і економічно малоефективних машин і обладнання, перехід від практики одиничної заміни зношених знарядь праці до систематичного комплексного оновлення техніко-технологічної бази взаємозв’язаних ланок підприємств;

· створення ринкового економічного механізму країни, здатного забезпечити постійну зацікавленість всіх ланок управління виробництвом в здійсненні найефективніших процесів відтворювання і впровадженні науково-технічних і організаційних новацій (нововведень).

Практична реалізація перерахованих головних напрямків інтенсифікації процесів відтворювання вимагає не тільки активної інженерно-виробничої діяльності самих підприємств, але і мобілізації великих власних і привернутих ззовні грошових коштів. В повному об’ємі вона можлива тільки за умови постійної державної підтримки, безпосередньої участі багатьох інститутів ринкової інфраструктури, а також іноземного капіталу.

Головною ознакою підвищення рівня ефективного використання основних фондів того або іншого підприємства є зростання об’єму виробництва продукції. Кількість же виготовленої продукції при заданій величині виробничого апарату залежить, з одного боку, від часу виробничої роботи машин і обладнання протягом доби, місяця або року, тобто від інтенсивності їх завантаження, а з іншою – від ступеня інтенсивності використання знарядь праці в одиницю часу. Крім того, обов’язково повинні діяти ефективні стимули, що забезпечують краще використання основних фондів.

В цілому систематизована модель забезпечення ефективного використання основних фондів підприємства представлена на рис. 5.4.

Заходи представлені на мал. 5.4. можна умовно розділити на дві групи: 1) збільшення екстенсивного завантаження; 2) підвищення інтенсивного навантаження.

Рис. 5.4. Систематизована і послідовно реалізована

модель ефективного використання основних фондів підприємства

При цьому потрібно звернути увагу на дві важливі обставини: по-перше, якщо екстенсивне завантаження машин і обладнання обмежується тільки календарним фондом часу, то можливості підвищення інтенсивного навантаження обладнання, його продуктивності не є обмеженими. По-друге, здійснення заходів екстенсивного напрямку, як правило, не вимагає капітальних витрат, а підвищення рівня інтенсивного використання виробничого апарату пов’язано із значними інвестиціями; останні, проте, порівняно швидко окупаються за рахунок отриманого внаслідок інтенсифікації додаткового економічного ефекту. Значним резервом збільшення продуктивної роботи виробничого обладнання є максимально можливе скорочення його простоїв. На підприємствах з дискретним виробництвом кількість, що не використовується протягом доби обладнання нерідко досягає 15-20 % загального його парку, а внутрішньозмінні простої складають 10-15% робочого часу. Це залежить, перш за все, від неузгодженості пропускної спроможності окремих цехів і ділянок; незадовільної технічної організації профілактичного обслуговування і ремонту обладнання; брак робочих певних спеціальностей; складнощі забезпечення робочих місць матеріалами, електроенергією, комплектуючими виробами, оснащенням, підйомно-транспортними засобами і т.п.

На підприємствах ряду галузей індустрії, а раніше всього машинобудування, надзвичайну гостроту стояла проблема підвищення коефіцієнта змінності роботи виробничого обладнання. В Україні цей показник нині є невиправдано низьким і свідчить про наявність значних резервів поліпшення використання знарядь праці. Якщо довести реальну змінність роботи металообробного обладнання до раціонального рівня (1,7-1,8), то можна було б збільшити випуск машинобудівної продукції більш ніж на 30 %.

Значному поліпшенню екстенсивного завантаження засобів праці сприяє зменшення парку недіючого обладнання, який на промислових підприємствах України дуже великий (декілька десятків тисяч одиниць), а також прискорення виводу з експлуатації зайвого і неефективно використовуваного обладнання і організація завдяки цьому повноцінної двозмінної роботи. За існуючими розрахунками, здійснення таких заходів дозволило б підвищити фондовіддачу на підприємствах різних галузей промисловості і народного господарства на 10-15% і більш.

Вирішальне значення для підвищення інтенсивного використання основних фондів має своєчасна заміна і модернізація фізично зношеного і технічно застарілого обладнання. Для підтримки порівняно високого технічного рівня виробництва на підприємствах потрібно щорічно замінювати 4-6 % і модернізувати 6-8 % діючого парку машин, обладнання і інших видів знарядь праці.

До найважливіших чинників, що забезпечують зростання продуктивності обладнання в одиницю часу, відносяться також впровадження нових технологій, інтенсифікація виробничих процесів. Підприємствам різних галузей властиві специфічні способи інтенсифікації: застосування киснево-конверторного методу виплавки сталі в чорній металургії, високих температур і каталізаторів – в хімічній промисловості; обробка металу тиском, точні методи лиття – в машинобудуванні і т.п. Так, наприклад, широке використання природного газу і кисню разом із збільшенням температури дуття і тиску під колошником доменної печі забезпечує зростання виробництва чавуну майже на одну третину.

Значного підвищення інтенсивного навантаження обладнання можна досягти, застосовуючи прогресивні форми і методи організації виробництва (концентрація, спеціалізація, кооперація і комбінування; впровадження гнучких, потокових і роторно-конвейєрних ліній), що дозволяють використовувати високопродуктивне автоматизоване обладнання. Як показують спеціальні дослідження, на підприємствах машинобудування виготовлення конструктивно і технологічно однорідних деталей на потокових лініях дає можливість збільшити навантаження обладнання на 20-30 %.

Достатньо істотні резерви підвищення рівня екстенсивного і інтенсивного використовування основних фондів можна реалізувати за допомогою освоєння в стислі терміни проектних показників, введення в дію нових технологічних агрегатів, ліній, обладнання. За даними вибіркового обстеження декількох сотень підприємств різних галузей промисловості і будівництва, середній фактичний період освоєння виробничих об’єктів складає 5-6 років. Проте технічно і економічно обґрунтовані розрахунки свідчать про реальну можливість досягнення проектних показників виробничих об’єктів на підприємствах добувної промисловості за півтора-два року, а оброблювальної – за один рік і навіть швидше.

В умовах ринкової економіки процес господарювання в цілому повинен передбачати достатні економічні стимули для забезпечення ефективного використання основних фондів, всього майна підприємств. Дієва система таких колективних і індивідуальних економічних стимулів на підприємствах різних галузей народного господарства України поки що знаходиться на стадії становлення і розвитку.

Швидкому її впровадженню повинні сприяти: повна реалізація програми роздержавлення і приватизації власності; широке акціонування підприємств, реформа системи оподаткування; побудова механізму оплати праці залежно від кінцевих результатів виробництва; більш гнучка амортизаційна і інвестиційна політика; державна підтримка великих інвестиційних проектів, підприємницької і зовнішньоекономічної діяльності і ін.

Раціональне і економне витрачання окремих елементів оборотних фондів підприємств має важливе економічне значення. Це пояснюється постійним збільшенням абсолютного споживання сировини, матеріалів енергії для виробництва продукції в різних галузях народного господарства, перевагою матеріальних витрат в загальній її вартості. Економія матеріальних ресурсів, що характеризується зниженням абсолютної і питомої витрати окремих видів ресурсів, дозволяє з однієї і тієї ж кількості сировини і матеріалів виготовляти більше продукції без додаткових витрат суспільної праці, підвищувати ефективність виробництва в цілому на кожному підприємстві.

Для вимірювання ступеня ефективності використання оборотних фондів існує відповідна система техніко-економічних показників.

На підприємствах галузей, що переробляють первинну сировину, застосовують показник (коефіцієнт) виходу або добичі готової продукції з початкової сировини. Наприклад, на підприємстві кольорової металургії таким показником служить коефіцієнт добичі міді з руди, а на цукровому заводі – вихід цукру з цукрового буряка. На підприємствах окремих галузей народного господарства показником ефективності використання сировинних ресурсів є витрата сировини на одиницю готової продукції. Так, на комбінатах (заводах) чорної металургії застосовується показник витрати сировини (залізняку, вугільного коксу, флюсів) на одну тонну чавуну, а на підприємствах по виробництву мінеральних добрив – витрати сірчаної кислоти на тонну суперфосфату і т.п.

На підприємствах оброблювальної промисловості для цієї мети застосовують коефіцієнт використання матеріалів, тобто відношення чистої ваги (маси) виробу до норми або фактичної витрати конструкційного матеріалу. Для окремих видів матеріалів розраховують такі показники, як коефіцієнт використання площі матеріалу (листовий прокат, тканина, шкіра), коефіцієнт використання об’єму матеріалу (деревина).

Більш ефективне використання оборотних фондів передбачає перш за все рішення конкретних задач по економії сировини, матеріалів, палива, електроенергії. Прийнято розрізняти джерела і шляхи економії матеріальних ресурсів. Джерела економії показують, за рахунок чого можна досягти економії ресурсів, а шляхи економії як саме, за допомогою яких заході можна зберегти ті або інші види матеріальних ресурсів. Зі всієї сукупності можливих заходів, направлених на економію матеріальних ресурсів, слід виділяти виробничо-технічні і організаційно-економічні (рис 5.5).

Найбільші резерви підвищення рівня ефективного використання важливих видів матеріальних ресурсів пов’язані з комплексною переробкою сировини і широким застосуванням вторинних ресурсів.

Комплексна переробка сировини – це процес його промислової переробки, результатом якого є добич з початкової сировини всіх корисних компонентів і їх повне використання, включаючи і технологічні відходи. Економічна доцільність комплексної переробки сировини обумовлена великою цінністю, так званої попутної продукції, яка міститься в початковій сировині. Наприклад, при добичі природного газу попутними продуктами є конденсати, гелій, сіра; нафти – горючий газ, сіра, йод, бром; мідної, мідно-колчедановий і мідно-цинкової руди – цинк (до 7 %), залізо (більше 30 %), сіра (до 45 %), а також свинець, кобальт, молібден, золото, срібло і інші метали в кількості, що забезпечує їх рентабельну добич.

Значна частина попутних продуктів в загальному об’ємі продукції, що виготовляється, свідчить про економічну доцільність комплексної переробки початкової сировини на підприємствах відповідних галузей народного господарства. Наприклад, більше 30 % виробництва різних видів хімічної продукції зосереджено на підприємствах кольорової і чорної металургії, 10 % на підприємствах целюлозно-паперової промисловості.

Рис. 5.5. Джерела і шляхи економії матеріальних ресурсів

на виробничих підприємствах

Не дивлячись на достатній рівень ефективності такого методу досягнутий рівень комплексності його використання на більшості підприємств України не відповідає сучасним вимогам. Коефіцієнт використання багатьох видів комплексної сировини протягом останніх років не перевищує 50-60 %. Вторинні матеріальні ресурси – це залишки сировини (матеріалів), відходи виробництва і споживання, які можуть бути повторно використані для виготовлення продукції. За ознакою утворення вони діляться на дві основні групи – відходи виробництва і відходи споживання.

До відходів виробництва відносяться: залишки сировини і матеріалів, значною мірою, що втратили свою первинну споживну вартість (обрізання матеріалів, металева стружка, відпрацьовані каталізатори, технічне масло, мелясна барда, макуха, костра і т. п.), побічні і попутні продукти переробки початкової сировини, що є технологічно неминучими (різні види шлаку, лігнін, попутний газ, порожня порода і ін.). Відходи споживання бувають виробничими (різні, повністю зношені елементи засобів виробництва – лом, гума, тара і ін.) і побутовими (непридатні речі домашнього споживання, зношені взуття і одяг, макулатура і т. п.).

За об’ємом і цінністю найважливіше значення для промислового виробництва мають різноманітні “вторинні метали” у вигляді амортизаційного лому і так званого оборотного металу (металева стружка, відходи ливарного виробництва). Їх частина в загальному матеріально-сировинному балансі сталеплавильного виробництва складає більше 45 %. Проте масштаби використання вторинних матеріальних ресурсів на підприємствах відповідних галузей промисловості України ніяк не можна визнати задовільними. Особливо це торкається побутових відходів. Наприклад, частка паперової макулатури в загальному об’ємі сировини для виготовлення паперу і картону складає в даний час не більш ніж 20 %, що майже в 2-2,5 рази нижче технологічно можливого і економічно доцільного рівня.

Дата добавления: 2014-01-04