Основні складові національної стратегії переходу до збалансованого розвитку. Стан навколишнього природного середовища в Україні

Стратегічне екологічне планування переходу до сталого розвитку в Україні ще не набуло формальних ознак системної політики. На першому етапі десятирічного періоду (до 1997 року) г.ереважав складний й напружений процес становлення державших інституцій, формування нових суспільно-політичних відно-:пн, соціально-економічного формування і опанування ідеології сталого розвитку в якості державної стратегії XXI століття. У 1997-1998 роках було зроблено перші кроки до офіційного сприйняття всесвітньої стратегії сталого розвитку на національному рівні. До них можна віднести створення Національної комісії сталого розвитку при Кабінеті Міністрів України й прийняття Верховною Радою України "Основних напрямів державної політики в галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки", в яких законодавче визначено пріоритети й стратегію гармонійного розвитку виробничого і природно-ресурсного потенціалу держави. Разом із тим, протягом другої половини минулого десятиріччя здійснювалася розробка й уведення в дію різних стратегій розвитку рішенням Президента України, Кабінету Міністрів України, Верховної Ради України, місцевих органів влади, які у різній мірі враховували принципи сталого розвитку.

В Україні розроблено й уведено в дію біля 250 національ­них, загальнодержавних, державних, міжнародних, галузевих і регіональних програм, які фінансуються із залученням коштів державного бюджету. З них безпосередньо зв'язано зі сталим роз­витком 137, у тому числі по напрямках "Порядку денного на XXI століття":

— соціальні й економічні аспекти - 55;

- збереження і раціональне використання ресурсів із метою розвитку - 47;

— посилення ролі основних груп населення - 4;

— засоби реалізації - 31.

Із загального переліку програм, що сприяють сталому роз­витку, завершено 87. Тобто біля 60% програм вже "спрацювало", якщо так можна сказати, на "Порядок денний XXI століття".

Економічна й соціальна стратегія переходу до сталого роз­витку України визначаються пакетом офіційних документів, базовими серед яких є Послання Президента України до Верховної Ради України "Україна; поступ у XXI століття, "Про стратегію подолання бідності", "Про концепцію розвитку охорони здоров'я населення України", "Про основні напрями земельної реформи" та інші.

У Посланні базовою основою подальшого розвитку країни виз­нано європейський вибір, відданість України загальнолюдським цінності, ідеалам свободи та гарантованої демократії, визнання люди­ни, її прав і свобод - найвищою цінністю цивілізаційного прогресу.

До стратегічних пріоритетів сталого розвитку країни віднесено наступні:

В економічній сфері: утвердження механізмів, які мають за­безпечити надійні гарантії не лише остаточної стабілізації еко­номіки, а й утворення необхідних передумов ЇЇ прискореного зро­стання; упровадження науково-технологічних інновацій та опану­вання інноваційного шляху розвитку, як головного чинника ста­лого економічного розвитку; здійснення активної аграрної політики; зміцнення економічних передумов для глибокої перебу­дови соціальної сфери;

В соціальній сфері: зростання інтелектуального потенціалу нації, всебічний розвиток освіти; удосконалення механізмів на­дання державної соціальної допомоги, запровадження системи за­гально обов'язкового державного соціальне страхування; по­ліпшення становища дітей, молоді, жінок, сім'ї.

В екологічній сфері: гарантування екологічної безпеки ядерних об'єктів і радіаційного захисту населення та довкілля, зведення до мінімуму негативного впливу наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; поліпшення екологічного стану рачок Ук­раїни, зокрема басейну Дніпра та якості питної води; стабілізація та поліпшення екологічного стану в містах і промис­лових центрах Донецько-Придніпровського регіону; будівниц­тво нових та реконструкція діючих потужностей комунальних очисних каналізаційних споруд; запобігання забрудненню Чор­ного та Азовського морів і поліпшення їх екологічного стану; формування збалансованої системи природокористування та екологізації технологій у промисловості, енергетиці, будів­ництві, сільському господарстві, па транспорті; збереження біо­логічного та ландшафтного різноманіття, розвиток природно-за-повідпої справи.

Екологічна стратегія визначається офіційними документа­ми, серед яких "Основні напрями державної політики України у сфері охорони довкілля, використання природних ресурсів та за­безпечення екологічної безпеки" (затверджена Постановою Вер­ховної Ради України від 5 березня 1998 року № 188/98-ВР), "Національна програма екологічного оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води" (затверджена Постано­вою Верховної Ради України від 27 лютого 1997 року), інші національні та державні екологічні програми.

Важливим здобутком розроблених стратегій, затвердже­них офіційними документами, є їх відповідність принципам ста­лого розвитку:

— подолання бідності та підвищення рівня життя громадян України;

— - забезпечення сталого ресурсозберігаючого економічного зростання, створення конкурентноспроможної ринкової економіки; поліпшення структури національної економіки на основі інноваційної моделі розвитку;

— інтеграція в європейські структури та світову економічну систему;

— забезпечення екологічної рівноваги, зменшення техноген­ного навантаження на природні екосистеми;

— збереження біорізноманіття.

Екологічні наслідки тоталітарного господарювання на тери­торії сучасної України можна охарактеризувати як надзвичайні та як такі, що створюють системні й складні проблеми на шляху до сталого розвитку. Практично майже всі екологічні складові по­тенціалу сталого розвитку: земля, вода, ліси, сільгоспугіддя, надра — зазнали значного антропогенного впливу.

Аналіз динаміки інтегральних показників сталого розвитку свідчить про те, що трансформаційні зміни в економіці та суспільстві в Україні мали як позитивні, так і негативні наслідки. Значне скорочення обсягів ресурсовитратного виробництва, структурні зміни в економіці сприяли зменшенню техногенного навантаження на навколишнє природне середовище, але мали не­гативні соціальні та демографічні наслідки, зокрема, призвели до поширення масштабів бідності та депопуляції населення країни.

Україна має високий рівень концентрації промислового ви­робництва та сільського господарства, внаслідок використання природних ресурсів протягом десятиріч вона перетворилася в од­ну з небезпечних в екологічному плані країн. Нинішня екологічна ситуація в Україні характеризується як глибока еколого-еко-номічна криза, котра зумовлена закономірностями функціону­вання адміністративно-командної економіки колишнього СРСР. Нарощування продуктивних сил здійснювалося практично без врахування екологічних наслідків, панував відомчий, споживаць­кий підхід до розміщення нових виробництв. Були допущені серйозні помилки в організації комплексного використання при­родних ресурсів, недостатня увага приділялася управлінню охо­роною природи та контролю якості природного навколишнього середовища.

Диспропорції у розміщенні продуктивних сил, що мали місце впродовж тривалого часу, призвели до того, що територія України за техногенним навантаженням на природне середовище у 4 — 5 разів перевищувала аналогічний показник розвинених країн. При цьому розораність земель сягнула 80% площ сільгос­пугідь і 57% загальної площі суші, а обсяг води, що використову­вався в технологічних процесах, у 2 - 5 разів (а на деяких підприємствах у 10 — 13 разів) перевищив рівень використання порівняно із сучасними технологіями. І, як наслідок, виникли регіони з надмірною концентрацією промислових виробництв, що характеризуються підвищеним забрудненням довкілля та інтен­сивним використанням природних ресурсів. Розвиток промисло­во-територіальних структур відбувався без урахування госпо­дарської ємності біосфери, а відтак призвів до утворення в деяких регіонах України надзвичайно потужних концентраторів техно­генного тиску. Одним з таких став Донецьке- Придніпровський промисловий комплекс, який посів одне з перших місць щодо за­бруднення в Європі.

Особливість екологічних проблем України характери­зується наявністю складних природно-техногенних процесів:

— радіаційне забруднення великих територій, пов'язане з Чорнобильською

— катастрофою;

— забруднення токсичними, побутовими та іншими відхода­ми значних територій

— внаслідок їх, техногенного перевантаження; не­раціональність розміщення структури виробництва й природокористування;

— забруднення стічними водами великих і малих річок як результат

— не виваженості й недалекоглядності в господарюванні; підтоплення значних територій унаслідок нераціонально­го гідротехнічного будівництва й меліорації; регіональні повені, що пов'язані зі змінами клімату, надмірностями в землекористуванні;

— розвиток екзогенних геологічних процесів (зсуви, осідан­ня поверхні й т. ін.);

--- деградація родючості ґрунтів унаслідок зниження культу­ри землеробства, надмірної хімізації, мінералізації тощо; — недостатній рівень екологічної свідомості, освіченості та культури населення.

Територія України має унікальний комплекс фізико-гео­графічних, ландшафтних, гідрологічних, структурно-геологічних та інших параметрів, що й сприяло формуванню значної кількості видів і обсягів природних ресурсів. Наявність кількох природ-нокліматичних зон та розташування в межах водозборів двох морів - Чорного та Азовського — сприяють значним змінам гідро­графічної мережі, рослинного покриву, родючості ґрунтів та інших показників природно- ресурсного потенціалу. Найбільш цінними серед природних ресурсів, за оцінками Ради з вивчення продуктивних сил України, є земельні (72%) та мінерально-сировинні (26%). Але це не знижує економічного та екологічного значення водних, лісових, рекреаційних ресурсів, тваринного та рослинного світу для створення належних умов життєдіяльності та збалансованого розвитку держави. Значна кількість природних та рекреаційних ресурсів території України має неперевершені економічні та екологічні параметри. Насамперед до них належать унікальний масив чорноземних ґрунтів (більше 20% світових ре­сурсів), запаси високоякісного коксівного вугілля Донбасу, кар­патську провінцію мінеральних вод (кілька десятків типів), у то­му числі відомого у світі типу "Нафтуся", а також родовища ліку­вальної солі та мулу Причорноморського регіону. Сучасний стан використання природних ресурсів залишається значною мірою успадкованим з минулих часів, особливо техногенне переванта­жених регіонів України. У той самий час при здійсненні не­обхідної політики відтворення природних ресурсів є підстави роз­раховувати на підвищення природно-ресурсного потенціалу зба­лансованого розвитку.

Україні притаманні такі екологічні проблеми, як кислотні дощі, транскордонне забруднення, потепління клімату, накопичен­ня відходів, зниження біологічного різноманіття та інші. Аварія на Чорнобильській атомній електростанції 1986 року з її величезними медико-біологічними наслідками спричинила в Україні ситуацію, що наближалася до рівня глобальної екологічної катастрофи. З по­над двох тисяч населених пунктів, розташованих у радіаційно за­брудненій зоні, було переселено більше 200 тис. чоловік. Унаслідок нераціонального й неконтрольованого викорис­тання природних ресурсів на території України все примітніші оз­наки екологічної катастрофи. Характерними рисами погіршення екологічного стану виступають хімічне, фізичне та радіоактивне забруднення атмосферного повітря, поверхневих і підземних вод, порушення земель внаслідок гірничих розробок і невиправданих меліоративних робіт, забруднення ґрунтів міне­ральними добривами та пестицидами. Ці чинники у свою чергу активізують розвиток несприятливих природних процесів (зсуви, підтоплення, засолення ґрунтів і т. п.), ускладнюють використан­ня природних компонентів як виробничих ресурсів у промисло­вості та сільському господарстві, значно знижують їх рекреаційні можливості.

Унаслідок господарської діяльності значна кількість шкідливих речовин надходить у довкілля.

Забруднення атмосферного повітря відбувається внаслідок викидів шкідливих речовин від стаціонарних та пересувних дже­рел забруднення. Високий рівень забруднення спостерігається у 13-ти містах України, котрі знаходяться в Донецько-Придніпровському промисловому регіоні: Донецьку, Краматорську, Єнакієво, Горлівці, Макіївці, Маріуполі, Алчевську, Слов'янську, Луганську, Дзержинську, а також у Запоріжжі, Одесі, Кривому Розі. Такий рівень зумовлений підвищеним вмістом специфічних шкідливих речовин, а також діоксиду азоту і пилу.

Загальний земельний фонд України становить 60 млн, га і представлений переважно різновидами чорноземів, котрі займа­ють 57% усіх сільськогосподарських угідь і становлять 68% орних земель. У середньому на одного мешканця України припадає 0,8 га сільськогосподарських угідь.

Криза в аграрному секторі була викликана насамперед руй­нуванням вікового устрою господарювання на землі, створенням великих агропромислових комплексів. Політика надмірної цент­ралізації та гігантоманії в управлінні сільським господарством призводила до проблем, властивих промисловості та містам.

Дата добавления: 2014-01-04