Фінансова діяльність міжнародних організацій

Необхідність координації економічних, політичних і гуманітарних питань сприяла створенню багатьох міжнародних організацій. Це насамперед Організація Об’єднаних Націй, Європейський союз, Північно-Атлантичний договір тощо, для функціонування яких потрібні фінансові ресурси [1].

Фінанси міжнародних організацій за своєю структурою подібні до державних фінансів, але їх головним суб’єктом є не держава, а міжнародна організація. Така організація вступає у взаємовідносини з урядами окремих країн, формуючи при цьому бюджет і визначаючи напрямки використання коштів. Країна – учасник такої організації може отримувати кошти як у вигляді прямого фінансування, так і через різні централізовані заходи, проекти і програми, які стосуються даної країни.

Діяльність міжнародних фінансових організацій пов’язана з виконанням певних функцій, які визначаються їх статутами. Фінансове забезпечення виконання цих функцій здійснюється через фонди грошових коштів, що формуються цими організаціями. Наприклад, країни – члени ООН, сплачують членські внески до бюджету цієї організації. Кошти бюджету ООН використовуються на утримання її органів, на фінансування міжнародних проектів і проведення різних заходів міждержавного значення. Аналогічно формується і використовується бюджет країн Європейського Союзу.

Міжнародні фінансові інститути взаємодіють як з урядами, так і з суб’єктами господарювання окремих країн. Взаємовідносини з урядами складаються за двома напрямками. Перший – відображає процес формування статутного капіталу за рахунок внесків окремих країн, а другий – кредитні відносини. Взаємовідносини з підприємствами мають двосторонній кредитний характер, при цьому здійснюючи фінансове забезпечення окремих проектів, кредити, як правило, надаються на конкурсній основі.

До світових міжнародних фінансових інституцій належать Міжнародний валютний фонд (МВФ), група Світового банку та Банк міжнародних розрахунків. Регіональні фінансові інституції створюються за континентальною ознакою. До них належать: Європейський банк реконструкції та розвитку, Азіатський банк розвитку, Африканський банк розвитку, Міжамериканський банк розвитку, Лондонський та Паризький клуби кредиторів.

Міжнародний валютний фонд (МВФ) – це міжурядова валютно-кредитна організація, яка виконує функції регулювання, фінансування, нагляду та консультування держав-членів у сфері валютно-фінансових відносин. Фонд має статус спеціалізованої установи ООН. Об’єднує 188 країн-членів.

Штаб-квартира МВФ знаходиться в м. Вашингтон, США.

МВФ було створено 27 грудня 1945 року після підписання 29-ма державами угоди, розробленої на Конференції ООН з валютно-фінансових питань 22 липня 1944 року. В 1947 році фонд розпочав свою діяльність і став органічною частиною Бретон-Вудської валютної системи.

Офіційні цілі МВФ [14]:

1) «сприяти міжнародній співпраці в валютно-фінансовій сфері»;

2) «сприяти розширенню і збалансованому росту міжнародної торгівлі» в інтересах розвитку виробничих ресурсів, досягнення високого рівня зайнятості і реальних доходів держав-членів»;

3) «забезпечити стабільність валют, підтримувати упорядковані співвідношення валютної системи серед держав-членів» і не допускати «знецінення валют з метою отримання конкурентних переваг»;

4) надавати допомогу в створенні багатосторонньої системи розрахунків між державами-членами, а також в ліквідації валютних обмежень;

5) тимчасово надавати державам-членам засоби в іноземній валюті, з метою «виправлення порушення рівноваги їх платіжного балансу».

МВФ є організацією акціонерного типу, його ресурси складаються із внесків країн-членів, для кожної з яких встановлюється вступна квота залежно від частки країни в світовій торгівлі. Відповідно й право на одержання коштів залежить від обсягу вступного внеску. Квоти переглядаються кожних п’ять років [1].

Кредитні операції МВФ здійснює лише з офіційними органами країн-членів. Кредити МВФ надає лише з дотриманням певних економічних і політичних вимог у формі програми стабілізації економіки.

Основними механізмами кредитування, що застосовуються МВФ є [14]:

1. Резервна частка. Резервна частка визначається як перевищення величини квоти країни-члена над сумою, яка перебуває на рахунку Фонду національної валюти даної країни. Якщо МВФ використовує частину національної валюти країни-члена для надання кредиту іншим країнам, то резервна частка такої країни відповідно збільшується. Непогашена сума позик, наданих країною-членом Фонду в рамках кредитних угод, формують її кредитну позицію. Резервна частка і кредитна позиція разом складають «резервну позицію» країни-члена МВФ.

2. Кредитні частки. Засоби в іноземній валюті, які країна-член може отримати понад розмір резервної частки (у випадку її повного використання авуари МВФ в валюті країни досягають 100%), поділяються на чотири кредитні частки, або (Credit Tranches), які становлять по 25% квоти. Доступ країн-членів до кредитних ресурсів МВФ в межах кредитної частки є обмеженим: сума валюти країни в активах МВФ не може перевищувати 200% її квоти (враховуючи 75% квоти, яка внесена відповідно до підписки). Таким чином, гранична сума кредиту, яку країна може отримати в Фонді завдяки використання резервної і кредитної частки, становить 125% її квоти. Але угода надає МВФ право призупиняти це обмеження.

3. Домовленості про резервні кредити стенд-бай (Stand-by Arrangements) (з 1952 р.) забезпечують країні-члену гарантію того, що в межах визначеної суми і протягом терміну дії угоди вона може при умові дотримання обумовлених в угоді умов безперешкодно отримувати від МВФ іноземну валюту в обмін на національну. Така практика надання кредитів являє собою відкриття кредитної лінії. Якщо використання першої кредитної частки може бути здійснено у формі прямого придбання іноземної валюти після схвалення Фондом її запиту, то виділення коштів понад верхню кредитну частку відбувається шляхом домовленості з країнами-членами про резервні кредити.

4. Механізм розширеного кредитування (Extended Fund Facility) (з 1974 р.) доповнив резервну і кредитні частки. Він призначений для надання кредитів на триваліший період і в більших розмірах по відношенню до квот, ніж в рамках звичайних кредитних часток. Підставою для звернення країни до МВФ з проханням про надання кредиту в рамках розширеного кредитування є серйозні порушення рівноваги платіжного балансу, які були спричинені несприятливими структурними змінами в виробництві, торгівлі або цін. Розширені кредити зазвичай надаються на три роки, за необхідністю – до чотирьох, визначеними порціями (траншами) через певні проміжки часу – раз на півріччя, щоквартально або (в деяких випадках) щомісячно.

Зобов’язання країни-позичальника передбачають проведення нею відповідних фінансово-економічних заходів, фіксуються в Листі про наміри (Letter of intent) або Меморандумі про економічну і фінансову політику (Memorandum of Economic and Financial Policies), які подаються до МВФ. Процес виконання зобов’язань країною, яка отримала кредит контролюється шляхом періодичної оцінки передбачених домовленістю спеціальних цільових критеріїв реалізації (Performance criteria). Ці критерії можуть бути або кількісними (відносяться до певних макроекономічних показників) або структурними (відображають певні інституційні зміни). Якщо МВФ прийме рішення, що країна використовує кредит не за призначенням, не виконує взятих на себе зобов’язань, то в цьому випадку Фонд має право обмежити її кредитування або відмовити в наданні наступного траншу. Таким чином, цей механізм дозволяє МВФ здійснювати економічний тиск на країни-позичальники.

Україна вступила до МВФ у 1992 році. З 1994 р. співпрацю України з МВФ було активізовано за такими програмами, як: системна трансформаційна позика (STF), Stand-by та «Механізм розширеного фінансування» (EFF), кошти за ними в основному направляються на фінансування дефіцитів платіжного та торговельного балансів України. Важливим напрямом використання кредитів МВФ є також формування валютних резервів. Зокрема, за рахунок кредитів МВФ Україні вдалось успішно провести грошову реформу та ввести конвертованість гривні за поточними операціями [3].

Останніми роками МВФ прийняв низку рішень, спрямованих на створення механізму термінової фінансової допомоги окремим країнам у разі фінансової кризи. Ця допомога надається за допомогою політики траншів і механізму розширеного фінансування. Діяльність МВФ справедливо піддається критиці за негнучкість у взаємовідносинах із деякими країнами, надмірну бюрократизацію та заангажованість.

Група Світового банку – багатостороння неурядова кредитно-фінансова установа, яка об’єднує чотири окремі фінансові установи:

1) Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР);

2) Міжнародну асоціацію розвитку (MAP);

3) Міжнародну фінансову корпорацію (МФК);

4) Багатостороннє агентство гарантування інвестицій (БАГІ).

Крім того, до складу групи Світового банку входить спеціалізована структура – Міжнародний центр з урегулювання інвестиційних конфліктів (МЦУІК).

Офіційні цілі усіх членів Групи Світового банку – подолання бідності і підвищення життєвих стандартів країн-членів шляхом сприяння економічному розвитку останніх і залучення ресурсів з розвинених країн до країн, що розвиваються. Кожна з установ Групи Світового банку має свої функції і відіграє самостійну роль.

Мета Світового банку – сприяння економічному прогресу на користь найбідніших верств населення в країнах, що розвиваються, і фінансування інвестицій, які сприятимуть економічному зростанню. Інвестиції спрямовуються як на будівництво доріг, електростанцій, шкіл, зрошувальних систем, так і на сприяння розвитку сільськогосподарських структур, перекваліфікацію вчителів, програми поліпшення харчування дітей та вагітних жінок.

Серцевиною групи є Міжнародний банк реконструкції та розвитку, який був заснований разом з МВФ у 1945 р. і почав функціонувати в 1946 р. Учасниками банку можуть бути лише країни – члени МВФ. Основною метою діяльності банку є сприяння розвитку економіки країн – членів МБРР шляхом надання довгострокових кредитів та гарантування приватних інвестицій [4].

Основними цілями банку є:

- сприяння країнам-членам в розвитку економіки шляхом надання їм довгострокових позик і кредитів;

- заохочення іноземного інвестування через надання гарантій або участь в позиках та інших інвестиціях приватних кредиторів;

- стимулювання тривалого збалансованого зростання міжнародної торгівлі, підтримка збалансованості платіжних балансів країн-членів.

Напрями діяльності МБРР визначаються його завданнями саме як банку реконструкції та розвитку. Кредитування здійснюється у двох формах – системні позики та інвестиційні кредити.

Системні позики надаються урядам окремих країн під програми макроекономічної стабілізації та інституційні зміни. Кошти не мають цільового призначення, вони надходять до бюджету і можуть використовуватись урядом на власний розсуд, у тому числі і на фінансування дефіциту бюджету. Отримання позик обумовлюється виконанням певних вимог. При їх невиконанні надання кредитів може бути призупинено.

Інвестиційні кредити видаються під конкретні інвестиційні проекти. Основними напрямами інвестиційного кредитування є галузі інфраструктури (енергетика, транспорт, зв’язок), а також сільське господарство, охорона здоров’я та освіта. Кредити видаються на термін до 20 років під гарантії урядів [4].

Ставка кредиту в середньому перевищує на 0,5% ставку по позиковим коштам банку. Оскільки МБРР залучає позики з розрахунку 7% щорічних, то кредитна ставка складає в середньому 7,5%. Для країн, що розвиваються, ставка дещо нижча. Найбіднішим країнам МБРР може надати безвідсотковий кредит.

Інші організації, що входять до групи Світового банку, спеціалізуються на певних напрямах діяльності. Так, Міжнародна асоціація розвитку (заснована в 1960 р.) надає безпроцентні кредити найбіднішим країнам світу на термін до 50 років. Кошти МАР формуються за рахунок внесків економічно розвинених країн, тобто це інституція фактично прямого перерозподілу ресурсів на рівні світової економіки. Кредити спрямовуються на реалізацію проектів розвитку і програм перебудови економіки.

Основні цілі МАР:

- сприяння економічному розвиткові країн-членів;

- підвищення продуктивності праці;

- зростання рівня життя в державах-членах, в першу чергу, таких, що розвиваються.

Міжнародна фінансова корпорація надає кредити високорентабельним підприємствам країн, що розвиваються, причому, на відміну від МБРР, без гарантій урядів відповідних країн. Позики надаються на ринкових умовах, але більш пільгових, ніж, наприклад, комерційними банками. Кредитування здійснюється на засадах спільного фінансування – частка кредитів МФК не може перевищувати 20% вартості проекту. Крім того, МФК може здійснювати прямі інвестиції шляхом придбання пакету акцій, але не більше 35%. Однак вона ніколи не стає володарем найбільшого пакету акцій та не бере участі в управлінні акціонерним товариством. Ресурси МФК формуються за рахунок запозичень на міжнародних фінансових ринках (до 80%) та від МБРР [4].

Головна мета МФК – сприяння економічному зростанню країн, що розвиваються, через заохочення приватного підприємництва у виробничому секторі.

Багатостороннє агентство гарантування інвестицій було засновано в 1988 р. з метою сприяння країнам, що розвиваються, у залученні іноземних інвестицій на основі страхування інвесторів від таких специфічних ризиків, як війни і заворушення, націоналізація, зриви контрактів тощо. Тим самим воно сприяє діяльності як інституцій Світового банку, так і приватних інвесторів [4].

Основні цілі:

- сприяння збільшенню притоку інвестицій в країни, що розвиваються, через надання гарантій, включно страхування, по некомерційним ризикам;

- здійснення досліджень, збір і поширення інформації для сприяння інвестуванню;

- надання технічної допомоги країнам, проведення консультацій з інвестиційних питань.

Міжнародний центр з урегулювання інвестиційних конфліктів, що був заснований у 1966 р., виконує функції з урегулювання спорів між урядами окремих країн та їх інвесторами. Сама наявність такої структури створює сприятливу основу для взаємодії групи Світового банку з його позичальниками.

Головна мета – сприяти притоку іноземних капіталів шляхом створення умов для примирення й урегулювання спорів між урядами й іноземними інвесторами.

Банк міжнародних розрахунків – є першою в історії міжнародною фінансовою інституцією. Він був створений у 1930 р. Основне завдання банку полягає у налагодженні співробітництва між центральними банками провідних країн світу та здійснення розрахунків між ними. Банк забезпечує здійснення розрахунків між країнами Європейської валютної системи.

БМР виконує цілий ряд функцій. Зокрема він:

- здійснює широке коло банківських операцій з метою сприяння центральним банкам в управлінні їх валютними резервами, тобто БМР є банком центральних банків;

- слугує форумом (організатором) міжнародного грошово-кредитного і валютного співробітництва, у рамках якого періодично зустрічаються керівники центральних банків;

- виступає інформаційно-дослідним центром з питань грошово-кредитних та валютно-фінансових відносин;

- виконує функції агента та довіреної особи з виконання міжнародних фінансових угод, у тому числі до 1994 р. у рамках ЄС.

В Європі функціонують такі регіональні валютно-кредитні організації:

- Європейський інвестиційний банк;

- Європейський банк реконструкції та розвитку;

- Європейський фонд валютного співробітництва;

- Паризький клуб кредиторів;

- Лондонський клуб.

Завданням Європейського інвестиційного банку, який був створений у 1958 р., є фінансування проектів, що мають регіональне, галузеве та загальноєвропейське значення. Кредити надаються терміном від 20 до 25 років. Пріоритетними є такі галузі інфраструктури, як енергетика, транспорт, телекомунікації, а також проекти, що пов’язані з охороною навколишнього природного середовища. Кредити банку видаються на ринкових умовах [4].

Європейський банк реконструкції та розвитку, який був створений у 1990 р. і відкритий у 1991 р., здійснює діяльність у країнах Східної і Центральної Європи, які проводять ринкові реформи. Засновниками банку є країни Європи та провідні країни світу. Україна є членом ЄБРР з 1992 р. Не менше 60% кредитів ЄБРР має спрямовуватись у приватний сектор економіки і не більше 40% – у державну інфраструктуру.

Позики ЄБРР Україні є джерелом пільгового фінансування інвестиційних проектів, що надається на 10-12 років за ставкою Libor + 1,0% маржі за дворічним пільговим періодом.

Дата добавления: 2014-01-03