Типи політичних систем

Кожне суспільство витворює власну політичну систему. Вона може бути подібною до інших, або мати суттєві відмінності. Типи політичних систем є результатом об’єктивних процесів і суб’єктивних зусиль людей, що живуть у певний час у певному місці. Тому існує велика кількість класифікацій політичних систем за різними критеріями. Практично неможливо виділити «чисті» типи систем, які б не містили у собі елементів інших або не могли б бути класифіковані за іншими ознаками.

У першому розділі теми йшлося про перші спроби типології політичних систем, здійснені давньогрецькими філософами Платоном та Аристотелем, основані на характеристиці різних форм правління.

У сучасній політології основними класифікаціями політичних систем є такі:

– за історичними типами соціально-економічних структур суспільства (формацій) – підхід, запропонований марксистською теорією: рабовласницька, феодальна, капіталістична [79], комуністична [80] (у першій фазі – соціалістична) системи;

– за типами легітимності політичної влади (теорія німецького політолога та соціолога Макса Вебера (1864–1920)): традиційні, харизматичні, раціонально-легальні;

– за типами політичних режимів: демократичні, авторитарні, тоталітарні;

– залежно від рівня політичної культури і структурованості: примітивні, традиційні, модернізовані;

– за здатністю до саморозвитку: консервативні й динамічні;

– за ступенем та глибиною зв’язків із зовнішнім світом: відкриті й закриті. Для перших характерним є демократизм, раціональне розуміння світу, дотримання загальнолюдських цінностей, критичне сприйняття власного досвіду. Для других – авторитарні й тоталітарні тенденції, нерозвинене громадянське суспільство, ідеологічний монополізм;

– за ступенем сформованості основних складових та ефективністю їх функціонування: завершені, незавершені, перехідні;

– за особливостями політичних культур, властивих різним країнам світу. Ця класифікація належить Г. Алмонду, котрий виділяв такі типи політичних систем:

1) англо-американська: Великобританія, США, Канада, Австралія та деякі ін. Характерні риси – прагматизм, раціоналізм, свобода особистості, індивідуалізм, спільність базових цінностей і норм, поміркований традиціоналізм);

2) континентально-європейська: Італія, Німеччина, Франція тощо. Взаємодія політичних традицій, субкультур з модернізованими інститутами, контраст ідеологічних позицій, що формують фрагментарну, змішану політичну культуру. Розвинута багатопартійність, гостра парламентська боротьба;

3) доіндустріальна [81] або частково індустріальна: країни Латинської Америки, Азії, Північної Африки, частково і різною мірою держави, що входили до колишнього СРСР та соціалістичного табору. Характерна неоднорідність політичної культури, але, на відміну від країн Західної Європи, тут має місце незавершеність творення власних політичних систем, пошук оптимальних варіантів структури, функціональних взаємодій, що призводить до появи іноді несумісних елементів, комбінацій із західних та східних традицій, прогресивного й консервативного, переплетення політичних, національних, релігійних особливостей. Значні ризики політичних конфліктів, навіть державних переворотів;

4) тоталітарна, основана на відповідному типі політичного режиму, елементи якого різною мірою спостерігаються у деяких мусульманських[82] країнах, що сповідують ідеї ісламського[83] фундаменталізму[84] (Іран), у Північній Кореї, Китаї, на Кубі. Історично (у 30–40-х рр. ХХ ст.) подібні системи існували у фашистській[85] Італії, нацистській[86] Німеччині, франкістській[87] Іспанії. Ознаки тоталітарної мала політична система СРСР. Властиво: монополія правлячих партій, посилена ідеологічна пропаганда, переслідування політичних опонентів, концентрація влади в руках бюрократичного апарату тощо.

Тема 2. ДЕРЖАВА – ГОЛОВНИЙ ІНСТИТУТ ПОЛІТИЧНОЇ СИСТЕМИ

1. Поняття, сутність та ознаки держави.

2. Основні теорії походження держави.

3. Функції держави та система державних політико-правових інститутів.

4. Правова, соціальна держава і громадянське суспільство.

Дата добавления: 2014-01-04