Заведующий отделением финансов, экономики и права

04.04.2012

30.03.2012

28.03.2012

23.03.2012

21.03.2012

14.03.2012

09.03.2012

07.03.2012

02.03.2012

29.02.2012

Тема 13: «Правове регулювання зовнішньоекономічної діяльності»

«?»

1. Зовнішньоекономічна діяльність. Поняття і види;

2. Джерела правового регулювання зовнішньоекономічної діяльності;

3. Суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності;

4. Зовнішньоекономічний контракт. Порядок укладання;

5. Вимоги до форми контракту;

6. Право країни, що визначає права та обов’язки сторін зовнішньоекономічного контракту;

7. Базисні умови поставок;

8. Платіжні умови та джерела їх регулювання;

9. Захисні застереження у зовнішньоекономічному контракті;

10. Арбітражна угода;

11. Порядок розгляду справ інститутами міжнародного комерційного арбітражу;

12. Виконання іноземних арбітражних рішень;

13. Договір міжнародної купівлі-продажу товарів;

14. Посередницькі договори у зовнішньоекономічній діяльності

15. Франчайзингові та ліцензійні зовнішньоекономічні угоди;

16. Договори перевезення вантажів та пасажирів;

17. Система державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності;

18. Ліцензування та квотування зовнішньоекономічної діяльності;

19. Угоди з давальницькою сировиною;

20. Облік окремих видів зовнішньоекономічної діяльності;

21. Індикативні ціни;

І)Зовнішньоекономічна діяльність – діяльність суб’єктів господарювання України і іноземних суб’єктів господарської діяльності побудована на взаємовідносинах між ним, що має місце як на території України та і за її межами. Дане визначення дано в ЗУ «Про зовнішньоекономічну діяльність» у ГКУ ст. 377, але воно не є досконалим.

Види зовнішньоекономічної діяльності ст. 4 ЗУ «Про зовнішньоекономічну діяльність»:

- Експорт і імпорт товарів, капіталів і робочої сили;

- Надання суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності України послуг;

- Наукова, науково-технічна, науково-виробнича, навчальна та інша кооперація з іноземними суб’єктами господарювання. Навчання і підготовка спеціалістів на комерційній основі.

- Міжнародні фінансові операції та операції з цінними паперами;

- Кредитні та розрахункові операції між суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності, та суб’єктами господарської діяльності;

- Створення суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності кредитних, банківських та страхових установ за межами України і навпаки;

- Спільна підприємницька діяльність між українськими та іноземними суб’єктами господарювання;

- Створення суб’єктів на підставі новацій іноземних суб’єктів;

- Проведення аукціонів, симфозіумів, торгів за участі іноземних суб’єктів господарювання;
бартерні операції між суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності;

- Орендні і лізингові операції;

- Операції по придбанню, продажу, обміну валюти на валютних торгах, валютних біржах та міжбанківському валютному ринку;

- Праця іноземців на суб’єкті господарювання України;

ІІ) Джеролом правового регулювання зовнішньоекономічної діяльності слід визнати будь які зовнішні форми виразу права, що містять як норми приватного так і норми публічного права, призначені для регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

Правове регулювання зовнішньоекономічної діяльності здійснюється:

- Міжнародними договорами;

- Актами внутрішнього законодавства;

- Звичаями ділового обігу;

- Торговими звичаями;

- Судовою і арбітражною практикою;

- Доктриною;

Серед міжнародних договорів, як джерел правового регулювання зовнішньоекономічної діяльності слід назвати багатосторонні і двосторонні міжнародні договори.

Багатосторонні договори укладаються групою країн тим самим створюється універсальний міжнародно-правовий режим відносно осіб що мають відповідну державну належність. Протягом багатьох років ведеться активна робота міжнародних організацій по прийняттю багатосторонніх міжнародних угод. Серед них: Гаазьку конференцію з міжнародного приватного права, Комісію ООН по праву міжнародної торгівлі (юнсітрал), міжнародний інститут по уніфікації приватного права (унідруа), конференція ООН по торгівлі і розвитку (юнктад), Всесвітня організація інтелектуальної власності (воів). Україна приймає участь в багатосторонніх угодах універсального характеру, такі як Конвенція ООН по міжнародному продажу товарів, конвенція унідруа про міжнародний фінансовий лізинг.

До числа багатосторонніх угод слід віднести угоди,які хоча і не мають міждержавного характеру, але укладаються самими учасниками міжнародних економічних відносин, транснаціональними корпораціями, професійними асоціаціями. Такі джерела не відносяться ні до внутрішнього ні до зовнішнього порядку і є угодами третього порядку.

Двосторонні договори є каналами реалізації міжнародного співробітництва в питаннях податків, фінансової допомоги, розвитку і взаємного захисту приватних інвестицій. В межах таких угод сторони приймають на себе зобов’язання заохочувати інвесторів іншої країни, здійснювати капіталовкладення на своїй території. Сторони гарантують відповідно до свого законодавства повний та безумовний захист капіталовкладень іншої сторони, крім того зобов’язуються забезпечити таким капіталовкладенням справедливий і рівноправний режим.

Виділяють також змішані джерела зовнішньоекономічної діяльності, такі як договори між державою з одного боку і приватними особами з іншого.

Внутрішнє законодавство має значну роль то це по перше: Конституція (КУ ст. 9), ГКУ, ЗУ «Про зовнішньоекономічну діяльність», ЗУ «Про міжнародне приватне право».

Значну роль при регулюванні зовнішньоекономічної діяльності відіграють звичаї, здебільшого це: міжнародна торгівля, торгівельне мореплавства, страхування, грошові відносини. Звичаї ділового обігу, загальні принципи права, заведений порядок і практику між суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності, як засоби недержавного регулювання їх відносин.

Звичай – ст. 7 ЦКУ, а ст. 9 Віденської конвенції ООН – передбачає, що сторони пов’язані звичаєм про який вони домовились, якщо такої домовленості не має то застосовуються звичаї про які сторони знали чи могли знати. У Парижі міжнародна торгова палата кодифікує звичаї і випускає збірки звичаїв.

«Йорк-Антверпенські правила про загальну аварію» ця кодифікація стосується аварій на морі і врегулювання суперечок. «Правила інкотернс» діють в редакції 2000 року.

Звичаї ділового обороту – різновид звичаїв, що склались і широко застосовуються в певній сфері підприємницької діяльності, не передбачено в законодавстві і мають не суперечити чинному національному законодавству і обов’язковим для сторін умовам міжнародного договору.

Загальні принципи права – можливість застосування загальних принципів права передбачено в загальних принципах права. До категорії загальних принципів права спеціалісти відносять «принципи міжнародних угод» 1994 року, що були розроблені Міжнародними інститутом уніфікації міжнародного права (унідруа). Норми цих правил мають рекомендаційний характер, і застосовуються коли сторони спеціально зробили на них посилання в контракті. Такі посилання замінюють використання національного законодавства, сприяють модифікації матеріального права різних держав.

Не є джерелом права узвичаєння, проте про нього говорять. Узвичаєння не мають обов’язкового характеру, але це частина волевиявлення сторін до якого звертаються коли намагаються з’ясувати дійсну волю, справжні наміри сторін. Узвичаєння можуть прийматись до уваги судом чи арбітражем коли є сумніви, щодо змісту волевиявлення сторін, призюмується, що узвичаєння мають той зміст, який звичайно притаманний намірам сторін, при здійсненні угод в даній сфері ділового обігу в аналогічних умовах.

Заведений порядок і практика передбачається Гаазькою конвенцією про право, що застосовується до договорів міжнародної купівлі продажу товарів і Віденською конвенцію 1980 року.

Рекомендації міжнародних організацій і органів – ст. 6 ЗУ «Про зовнішньоекономічну діяльність». Це «Уніфіковані правила по договірним гарантіям» 1978 року, «Уніфіковані правила для гарантій по першій вимозі»,

Типові контракти, проформи, загальні умови і Керівництва по укладанню договорів. Ці засоби укладаються самими учасниками ділового обігу. Юридичну силу такі засоби мають лише після відповідного посилання у контракті. Як приклади, Типові положення контрактів на виконання загально будівельних і інженерних робіт розроблені міжнародною федерацією інженерів консультантів.

Lex mercatoria (право купців) недержавний комплекс правових і не правових норм, що регулюють міжнародні торгівельні операції. До складових вносять:

- Норми міжнародного публічного права;

- Уніфіковані акти;

- Загальні принципи права;

- Рекомендації міжнародних організацій;

- Арбітражні рішення;

- Модельні закони;

- Звичаї міжнародної торгівлі

- Типові договори;

- Загальні умови;

- Зводи єдино образних правил;

ІІІ) Суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності в Україні є:

- ф.о. які мають право і дієздатність і постійно проживають на території України;

- ю.о. зареєстровані як такі в Україні і які мають постійне місцезнаходження на території України. Це підприємства, організації, товариства, кооперативи, кредитно-фінансові установи і так далі, в тому числі особи майно і капітал яких є повністю у власності іноземних суб’єктів господарювання;

- Об’єднання ф.о. та ю.о. які не є ю.о. згідно ЗУ але які мають постійне місцезнаходження на території України і яким не заборонено здійснювати діяльність на території України.(спільні підприємства з постійним місцезнаходження м на території України). Особи які не мають постійного проживання на території України вони мають таке право за законом держави де вони мають постійне проживання або громадянином якої вони є. ЗУ «Про міжнародне приватне право». Щодо юридичних осіб то вони мають право здійснювати зовнішньоекономічну діяльність відповідно до статутних документів, з моменту набуття ними статусу юридичної особи.

ІV) Суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності в праві укладати будь які договори і контракти, крім тих, що у виключній формі прямо не заборонені ЗУ.

Зовнішньоекономічний контракт – це матеріально оформлена угода, двох або більше суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів спрямована на встановлення зміну та припинення їх взаємних прав та обов’язків у зовнішньоекономічній діяльності.

Зовнішньоекономічний контракт укладається відповідно до ЗУ «Про зовнішньоекономічну діяльність», інші ЗУ, ГКУ і міжнародних договорів України.

Зовнішньоекономічний контракт укладається суб’єктом зовнішньоекономічної діяльності або його представником у простій письмовій формі.

Повноваження представника на укладання зовнішньоекономічного договору може випливати з доручення, статутних документів, договорів і інших підстав.

V) Відповідно до Віденської конвенції встановлено вимоги до форми договорів у частині першій і четвертій (на початку), однак при приєднанні до цієї конвенції на підставі ст. 96 цієї конвенції зробив заяву про обов’язковість письмової форми, для зовнішньоекономічних договорів або контрактів. Аналогічне застереження діє для Аргентини, Білорусі, Угорщини, Китаю, Латвії, Литви, Чилі і Естонії. Решта країн не встановила форму контракту (навіть усну).

Трактовка форми зовнішньоекономічного договору полягаю у тому, що якщо хоча б однією стороною є громадянин України або ю.о. особа України також необхідна письмова форма незалежно від місця укладання.

Відповідно до ГКУ то норма, яка зафіксована у ГКУ була змінена і має лише 4 частини.

До умов, які повинні бути передбачені у контракті належать:

- Назва, номер договору, дата і місце укладання;

- Преамбула (зазначаються повне найменування сторін, країни походження, і документи якими керуються сторони);

- Предмет договору (товари, роботи і послуги, які контрагенти зобов’язуються надати, найменування, марка і сорт товару, послуги це кінцевий результат);

- Кількість і якість товару, обсяг робіт і наданих послуг, одиниця виміру товару;

- Базисні умови поставки товарів (правила інкотернс – зазначення виду транспорту, певна умова правил інкотернс, момент переходу ризиків, конкретний строк поставки товарів);

- Ціна товару і послуг, загальна вартість договору;

- Умови платежів (валюта платежу, спосіб, порядок, строки розрахунків і гарантії виконання);

- Умова приймання/здавання товару (місце здачі і перелік супровідних документів);

- Упаковка та маркування (відомості про упаковку, спеціальні умови транспортування і складування);

- Форс-мажор (вказівка на певні сторонні дії);

- Санкції та рекламації (Рекламація – претензія. Зазначаються штрафні санкції, строки відшкодування);

- Врегулювання спорів в судовому порядку;

- Місце знаходження чи проживання контрагентів (платіжні рахунки, поштові реквізити);

Додаткові умови:

- Страхування;

- Гарантії якості;

- Умови залучення субвиконавців, агентів, перевізників;

- Визначаються умови навантаження і розвантаження, збереження торгових марок, умови передачі документації на товари, порядок сплати податків, митних зборів, захисні застереження, момент дії договору, кількість примірників, можливість і порядок внесення змін до договору;

Наказ «Про форми зовнішньоекономічних договорів або контрактів)

VІ) Базовим правилом, щодо обрання права для регулювання зобов’язальних відносин, є автономія волі сторін. Lex Voluntaris – це право сторін зовнішньоекономічних відносин, обрати правопорядок будь якої країни для регулювання їх зовнішньоекономічних відносин.

До 16 сторіччя єдиним варіантом врегулювання було встановлено звичаєві норми. Але з дисертації французького адвоката виник новий підхід (середина 16 сторіччя) сторонам надано право обирати правопорядок обирати власний порядок врегулювання відносин сторін.

Автономія сторін відповідно до ЗУ абсолютно не обмежено. Російські і українські суб’єкти укладають контракт, що буде виконуватись на території Росії може виконуватись за законодавством будь якої країни на вибір, хоч Китайське. Але цей вибір має бути чітко закріплений. (Підручник стор. 222).

Сторони договору можуть і не використати це право, для врегулювання своїх відносин (не досягли згоди, не бажання обрати права, або взагалі не знання про можливість такого правопорядку), тоді ст. 5 і 43 ЗУ «Про міжнародне приватне право» діє спеціальний колізійний метод під назвою «найбільш тісний зв'язок» застосування даного права передбачено у ст. 44, ч. 2,3 ст. 32 ЗУ «Про міжнародне приватне право». (Підручник стор. 214).

ЗУ «Про міжнародне приватне право» використовує правову презумпцію про те, що договір є більш тісно пов'язаний з правом держави, де сторона, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту правочину має своє місце проживання або місцезнаходження. Для цього ЗУ наводить приклади сторін у ст. 44, виконання яких має вирішальне значення для виконання правочину (при продажу – продавець, при спадкуванні – спадкодавець).

Найбільш тісний зв'язок - цей термін є не чітким і розпливчатим і особливо невдалим для договору міни. Вважається, що це те виконання, що максимально відповідає суті договору і відрізняє його від інших договорів, це те виконання за яке має бути здійснено платіж, адже таке виконання є більш активним і складним ніж сплата грошей, або це те виконання за допомогою якого можна відокремити одну групу договорів від інших.

Для характеристики такого виконання застосовують критерії головного змісту, особливостей конкретного виду договору тощо.

Наведені у ЗУ презумпції є спростовними, тому що ст. 32 ЗУ «Про міжнародне приватне право» наведені презумпції про найбільш тісний зв'язок може випливати з сукупності обставин справи, та умов договору що надає сторонам можливість використовувати інші критерії. Можливість використання Lex Voluntaris закріплено в угоді СНД «Про порядок вирішення спорів пов’язаних зі здійсненням господарської діяльності», Мінська та Кишинівська конвенція «Про правову допомогу і правові відносини сімейних і кримінальних справах», за умови не обрання правової системи регулювання, а за місцем укладання угоди.

ЗУ встановлює спеціальні презумпції, для окремих видів договорів:

1) Щодо договору про нерухоме майно і майно, що підлягає державній реєстрації. Якщо сторони не використали автономію волі, то правом найбільш тісно пов’язаним з договором, предметом якого є нерухомість, є право місцезнаходження нерухомості. Якщо майно підлягає державній реєстрації то правом є право держави місця реєстрації.

2) Щодо договору про спільну діяльність або виконання робіт. Якщо її немає то для цих договорів є право держави проведеної діяльності, або створенням передбаченим договором результатів.

3) Договори укладені на аукціоні, конкурсі, біржі характерним є право держави де проводиться захід.

VІІ) Правила інкотернс – це правила стосуються поставки товарів, і як міжнародні торгівельні звичаї, і діють в редакції 1 січня 2011 рокую. Стосуються міжнародної поставки.

VІІІ) У відповідності з існуючою практикою застосовуються такі форми міжнародних розрахунків: документарний акредитив, інкасо і банківський переказ, використання векселів і чеків. Міжнародні розрахунки регулюються окрім міжнародних банківських правил і звичаїв також національними актами, в більшості випадків національні акти враховують положення міжнародних догорів. Міжнародні розрахунки стали предметом міжнародної уніфікації і універсалізації банківських операцій. На міжнародних конференціях у Женеві, буди прийняті міжнародні векселеві і чекові конвенції, спрямовані на уніфікацію внутрішніх законодавств. У подальшому уніфікацією вексельного права займалась комісія ООН з права міжнародної торгівлі. Міжнародна торгова палата на початку 20 сторіччя розробила і опублікувала ряд документів по уніфікації правил і звичаїв для документарних акредитивів, інкасо і міжбанківського рамбурсуванню, оплата товарів через банк. Акредитив – одна з форм. У міжнародній практиці використовуються уніфіковані правила і звичаї для документарних акредитивів,в редакції 1993 року. Публікація міжнародної торгової палати №500.

Документарний акредитив – грошове зобов’язання банку, що представляється на підставі доручення його клієнта імпортера на користь експортера. Суть акредитива полягає в тому, що банк зобов’язується сплатити певну грошову суму третій особі за рахунок клієнта, але від свого імені.

Інкасо – одна із старіших банківських операцій,являє собою доручення експортера своєму банку отримати від імпортера, безпосередньо або через інший банк певну грошову суму, або підтвердження того, що ця сума буде сплачена у певні строки. Регулюється інкасо «Уніфікованими правилами по інкасо».

Банківський переказ – це просте доручення банку, своєму банку кореспонденту виплатити певну суму, на вимогу і за рахунок наказодавця, іноземному бенефеціару, з вказівкою способів повернення банку платнику вказаної суми.

ІХ) Захисне застереження – умова зовнішньоекономічного договору головне функціональне призначення якого полягає у стабілізації договірної дисципліни та захисті комерційних інтересів сторін шляхом розподілу між ними можливих ризиків об’єктивного характеру та яка регламентує обов’язки сторін при настанні обставин, що мають певні кваліфікаційні ознаки, закріплює домовленість сторін, щодо модифікації окремих первісних умов договору, а в разі їх відсутності їх первісного встановлення.

Ознаки захисного застереження:

- Він є механізмом, що використовується тільки у договірній діяльності;

- За його допомогою захищаються комерційні інтереси, уникається невизначеність, підстави відповідальності і зберігається договір;

- Гіпотетичний характер застережень є об’єктивним і не залежить від волі сторін;

Захисне застереження виконує свої функції шляхом внесення в договір, різноманітних обставин гіпотетичного характеру, зазначає правові наслідки їх настання.

Захисне застереження може мати відкритий і закритий перелік таких обставин.

Функції захисного застереження:

- Стабілізаційна(збереження договірних відносин);

- Захисна (захист інтересів сторін);

- Попередження правової невизначеності;

- Компенсаційна;

- Уникнення підстав юридичної відповідальності;

Класифікація захисних застережень.

За умовою договору, можливість модифікації якої вони передбачають:

- Цінові:

1. Валютно-цінові;

2. Мульти-валютні

3. Валютно-товарні

4. Застереження про більш вигідну покупку чи продаж;

- Застереження про несення відповідальності, звільнення від неї або зміну характеру;

- Застереження щодо якості товару та якість;

За сферою застосування:

- Загальні (застосовуються у всіх різновидах договорів);

- Спеціальні;

За формою викладення:

- Прості (гіпотеза і диспозиція);

- Ускладнені (гіпотеза, диспозиція і санкція);

За характером спрямованості захисту інтересів сторін:

- Одно захисне;

- Двозахисне;

За відкритістю обставин, що складають гіпотезу застереження:

- Відкрите;

- Не відкрите;

За характером диспозиції:

- Матеріальні;

- Процесуальні;

- Альтернативні;

За змістом наслідків:

- Позитивні;

- Негативні;

За ступенем урегульованості:

- врегульовані нормативно;

- не врегульовані нормативно;

Х)Арбітражна угода – угода що виражає узгоджену волю сторін про передачу суперечки між ними до арбітражу. Укладається в письмовому вигляді, є обов’язковою для сторін, визначає компетенцію арбітражу, є основою для винесення арбітражного рішення.

В залежності від моменту виникнення суперечки арбітражна угода буває:

- арбітражне застереження;

- третейський запис;

Якщо угода про арбітраж міститься у контракті і спрямована на розгляд арбітражним шляхом гіпотетичної суперечки, то має місце арбітражне застереження.

Третейський запис – угода про арбітраж яка досягнута після виникнення суперечки між сторонами. Разом із цим сторони можуть укласти окремий документ, щодо арбітражу не чикаючи виникнення суперечки, тоді мова іде про арбітражну угоду у власному сенсі.

Характеристика:

1. Арбітражна угода виводить суперечку з під дії юрисдикції державних судів;

2. Арбітражна угода має ознаку автономності, тобто юридичної самостійності по відношенню до контракту, тобто дійсність арбітражної угоди не залежить від дійсності контракту;

Підстави недійсності арбітражної угоди:

- Відсутність право дієздатності сторін;

- Добровільності волевиявлення;

- Не допустимість розгляду суперечки арбітражем;

- Не дотримання форми арбітражної угоди;

ХІ) Існує два види міжнародного комерційного арбітражу:

1. Постійно діючий(інституційний) – постійно діючий орган, має свій апарат, положення про нього, регламент на підставі якого працює цей арбітраж і реєстр арбітрів. Інституційні арбітражі створюються при національних торгових палатах, при біржах;

2. Ізольований арбітраж (ad hoc) арбітраж на 1 раз – створюється сторонами для розгляду суперечки і припиняє своє існування після розгляду справи, такий арбітраж не має свого апарату, положення або регламенту і тому використовують будь який арбітражний регламент. Єдине обмеження це дотримання норм публічного порядку країни де проходить розгляд справи (публічний порядок – підручник);

Сторони на свій розсуд можуть домовитись про місце арбітражу, якщо такої домовленості немає то місце визначається з урахуванням обставин справи і фактору зручності для сторін і для суду.

Арбітражний розгляд починається у день коли прохання про передачу цього спору арбітражем передано відповідачем. Сторони можуть обрати мову або мови, які будуть використовуватись в арбітражному розгляді, якщо такий вибір не зроблено суд сам обирає.

Третейський суд приймає рішення про проведення усного слухання справи або розглядати справу лише на підставі документів сторін.

Сторони мають бути завчасно повідомленні про арбітраж, про розгляд їх справи. Документи подаються до суду та до іншої стороні для вивчення (висновки експертів і інші докази)

Суд вирішує справу згідно з нормами права які обрали сторони, відповідно до умов угоди і з урахуванням торгових звичаїв. Арбітражне рішення має бути у письмовій формі і підписи арбітра (арбітрів). Рішення має бути мотивованим, визначені витрати на арбітраж, сторона що має їх сплатити, дата і місце.

ХІІ) Арбітражне рішення не залежно від країни де воно було винесене визнається обов’язковим і при поданні до компетентного суду письмового клопотання виконується сторона, що порушує клопотання про його виконання подає оригінал арбітражного рішення або його копію і оригінал арбітражної угоди або її копію. Якщо арбітражне рішення винесено іноземною мовою то сторона повинна надати належним чином засвідчений переклад таких документів. Порядок виконання в Україні рішення іноземних арбітражі визначається «Конвенцією про виконання арбітражних рішень» 1958 року, ЗУ «Про виконавче провадження» гл. 8, ЗУ «Про міжнародний комерційний арбітраж» ст.35, 36, ЦПК.

ХІІІ) Особливості міжнародного договору купівлі-продажу:

- Особи мають комерційні підприємства в різних країнах;

- Має бути переміщення через митний кордон;

За договором міжнародного договору купівлі-продажу одна сторона, продавець, зобов’язується передати товар, що часто переміщується через митний кордон, у власність контрагенту покупцю комерційне підприємство, якого знаходиться на території іншої держави, а покупець зобов’язується прийняти цей товар і сплатити за нього відповідну суму.

Сторонами можуть бути комерційні і не комерційні організації, з підприємствами на території інших країн, що діють в публічних інтересах. Контрагенти мають бути резидентами різних країн, мати відповідну дієздатність, і визначаються відповідно до особистого закону юридичної особи та фізичної особи підприємства.

Розповсюджений спосіб укладання це оферта – акцепт.

Існують типові договори купівлі-продажу.

Зміст договору складають суттєві умови договору сторін, або визначений порядок на майбутнє. (Конвенція ООН 1980 року «Про договори і міжнародний продаж товарів»)

ХІV) Посередницькі договори у міжнародній діяльності бувають:

- Договір комерційного посередництва (комерційний агентський договір) – контракт із посередником, що дії протягом певного часу ділової активності на певній території. Для таких договорів міжнародна торгова палата розробила – типовий комерційний агентський контракт, Керівництво по укладанню типових комерційних контрактів, Коментар до типового комерційного агентського контракту № 512. За звичай до такого типу контрактів заносяться такі умови як:

1. Категорії клієнтів з якими може працювати агент;

2. Показники мінімальних продаж і мінімального рівня винагороди агента;

3. Умови конфіденційності;

4. Обмеження агента в праві на надання аналогічних послуг конкурентам;

5. Умова про декельдере (гарантія отримання оплати за товар у покупця)

- Договір про випадкове посередництво – умова про посереднє)час від часу) сприяння у бізнесі. Умови наведені у типовому договорі про випадкове посередництво. Випадковий посередник виконує разові агентські функції, зокрема надає інформацію про можливий бізнес – відомості про потенційних клієнтів, про вигідні місця торгівлі, про умови тендеру, організує переговори, встановлює контракт між клієнтом і третьою стороною, сприяє складанню.

- Дистриб’юторська угода – контракт в якому покупець-перепродавець відповідає за маркетинг товарів поставника на певній території. Регулюється типовим контрактом на дистриб’юторство, і Керівництво про дистриб’юторство. Дистриб’ютори – самі товар не виробляють, реалізують від власного імені і у власних інтересах здійснюючи при цьому маркетинг товарів виробника.

ХV) Міжнародний франчайзинг – публікація МТП № 557;

ХVІ) Перевезення(виключено з питань до іспиту) (Підручник)

ХVІІ) Держане регулювання – спрямовані на захист інтересів України, прав законних інтересів зовнішньоекономічної діяльності, створення відповідних умов для розвитку підприємництва, використання доходів і інвестицій, обмеження монополізму.

Здійснюється за допомогою актів і норм, заходів економічного регулювання, встановлення спеціального режиму.

Здійснюється ВРУ (приймає відповідні ЗУ, затверджує напрямки розвитку, затверджує систему органів регулювання, укладає міжнародні договори, затверджує нормативи обов’язкового розподілу валютної виручки, затверджує ставки і умови оподаткування, встановлює митні тарифи, спеціальні режими економічної діяльності, затверджує список товарів експорт і імпорт яких підлягає регулюванню), КМУ (здійснює затвердження переліку органів, координує діяльність торгівельних представництв України в іноземних державах, приймає нормативні акти у сфері зовнішньоекономічної діяльності, проводить переговори, укладає угоди, забезпечує виконання міжнародних договорів), НБУ (забезпечує платоспроможність України, представляє інтереси України у відношеннях з іноземними центральними банками, іншими фінансово кредитними установами, укладає міжбанківські угоди, регулює курс національної валюти до грошових одиниць інших держав), МЗС (забезпечує проведення єдиної зовнішньоекономічної діяльності при здійсненні суб’єктами зовнішньоекономічної діяльно на зовнішньому ринку, контролює дотримання цим суб’єктами міжнародних договорі, здійснює заходи нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, проводить антидемпінгові, антисубсидиційні та спеціальні розслідування), міжвідомча комісія міжнародної торгівлі (здійснює оперативне регулювання), антимонопольний комітет (здійснює контроль за дотриманням суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності законодавства про захист економічної конкуренції), державне управління митного контролю (здійснюють митний контроль, органи місцевого самоврядування (відповідно до компетенції)

ХVІІІ)Ліцензування –ст. 1,16 ЗУ «Про зовнішньоекономічну діяльність»

Квотування –ст. 1,16 ЗУ «Про зовнішньоекономічну діяльність»

ХІХ)Угоди з давальницькою сировиною – ЗУ «Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах» Визначення у ст.1

ХХ)Облік окремих видів зовнішньоекономічних договорів (підручник)

ХІХ)Індикативні ціни Указ Президента втратив чинність втратив у 1996 році.

Тема 14: «Правове регулювання ринку фінансових послуг»

«?»

1. Поняття та види фінансових послуг;

2. Поняття ринків фінансових послуг;

3. Функції та компетенція національної комісії з питань регулювання ринків фінансових послуг. Інші регулятори ринку;

4. Коло суб’єктів, що мають право надавати фінансові послуги. Реєстрація та ліцензування діяльності фінансових установ. Суміщення надання певних видів фінансових послуг;

5. Заходи впливу, що застосовуються у разі порушення законодавства, що регулює діяльність с надання фінансових послуг;

6. Запобігання легалізації або відмиванню доходів одержаних злочинним шляхом;

7. Система та суб’єкти фінансового моніторингу;

І) Фінансова послуга – це операція з фінансовими активами, що здійснюється в інтересах третіх осіб за власний рахунок, чи за рахунок цих осіб, а у передбачених ЗУ випадках і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку, або збереження реальної вартості фінансових активів.

Види фінансових послуг:

- Випуск платіжних документів, платіжних карток, дорожніх чеків їх обслуговування, кліринг і інші форми забезпечення розрахунків;

- Довірче управління фінансовими активами;

- Діяльність з обміну валют;

- Залучення фінансових активів із зобов’язанням, щодо наступного їх повернення;

- Фінансовий лізинг;

- Надання коштів позику, у тому числі на умовах фінансового кредиту;

- Надання гарантій і поручительств;

- Переказ коштів;

- Послуги у сфері страхування та у системі накопичувального пенсійного забезпечення;

- Професійна діяльність на ринку цінних паперів, що підлягає ліцензуванню;

- Факторинг;

- Адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах;

ІІ) Ринки фінансових послуг – сфера діяльності учасників ринків фінансових послуг з метою надання та споживання певних фінансових послуг.

До ринків фінансових послуг належать: професійні послуги на ринках банківських послуг, страхових інвестиційних послуг, операцій з цінними паперами та інших видів ринків, що забезпечують обіг фінансових активів;

ІІІ) Державне регулювання ринків фінансових послуг здійснюється, щодо ринку банківських послуг – НБУ, щодо ринку цінних паперів – Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку, а щодо інших ринків фінансових послуг – Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг.

Основними завданнями Національної комісії є:

- Розробка стратегії і реалізації розвитку та вирішення системних питань функціонування ринків фінансових послуг України;

- Здійснення державного регулювання та нагляду за наданням фінансових послуг та додержанням законодавства у цій сфері;

- Захист прав споживачів фінансових послуг, шляхом застосування у межах свої повноважень заходів впливу, з метою запобігання і припинення порушення законодавства на ринку фінансових послуг;

- Узагальнення практики застосування законодавства України з питань фінансових послуг і ринків та розроблення пропозицій, щодо їх вдосконалення;

- та інші…

Повноваження національної комісії у сфері регулювання фінансових послуг:

- розробляє і затверджує НПА обов’язкові до виконання центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, учасниками ринків фінансових послуг, їх об’єднаннями і контролює їх виконання;

- Здійснює реєстрацію та веде Державний реєстр фінансових установ і осіб, які мають право надавати окремі фінансові послуги;

- Видає фінансовим установам дозволи, ліцензії, затверджує умови провадження діяльності з надання фінансових послуг, та порядок контролю за їх додержанням;

- Встановлює обов’язкові критерії і нормативи достатності капіталу та інші показники і вимоги, що обмежують ризики по операціях з фінансовими активами та інші повноваження.

ІV) Фінансові послуги надаються фінансовими установами, а також, якщо це прямо передбачено ЗУ, фізичними особами підприємцями, надавати фінансові кредити, за рахунок залучених коштів має право, на підставі відповідної ліцензії, лише кредитна установа. Можливість та порядок надання окремих фінансових послуг юридичними особами, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами визначаються ЗУ та НПА.

Державний реєстр фінансових установ – система одержання, накопичення, зберігання, захисту, використання, та поширення адміністративної інформації про фінансову установу. Реєстр створюється для захисту інтересів споживачів фінансових послуг, та забезпечення державного регулювання ринку фінансових послуг і для забезпечення відкритості інформації про фінансові установи. Власником інформації внесеної до реєстру є держава. Реєстр ведеться на електронних носіях. Користувачами відомостей з реєстру є органи державної влади, органи місцевого самоврядування, юридичні і фізичні особи.

Юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги зобов’язана звернутись до органу державного регулювання фінансових послуг протягом тридцяти календарних днів з дати державної реєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ. Якщо для надання фінансових послуг, відповідно до ЗУ потрібна ліцензія, то фінансова установа зобов’язана отримати ліцензію і після цього має право надавати відповідні послуги.

Фінансова установа може розпочати надання фінансових послуг якщо:

1. Облікова і реєструючи система відповідає вимогам НПА;

2. Внутрішні правила фінансової установи узгоджені із НПА держаних органів, що здійснюють регулювання та нагляд за ринками фінансових послуг;

3. Професійні якості та ділова репутація персоналу відповідають встановленим ЗУ вимогам;

Фінансові установи можуть створюватись у будь-яких організаційно-правових формах, якщо спеціальні правила не встановлено в ЗУ.

Процедура реєстрація (в ЗУ самостійно)

Національна комісія видає ліцензії:

- Фінансовим установам для здійснення страхової діяльності;

- Діяльності з надання послуг накопичувального пенсійного забезпечування;

- Надання фінансових кредитів за рахунок залучених коштів;

- Діяльності за надання фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів фізичних осіб;

Особа, яка прагне займатись такою діяльністю звертається з заявою до Національної комісії, для отримання ліцензії. До заяви додаються виписка або витяг з єдиного державного реєстру фізичних осіб підприємців. Національна комісія приймає рішення протягом 30 календарних днів про видачу ліцензію або про відмову видачі. Після прийняття рішення заявнику надсилається повідомлення рішення в письмовій формі протягом трьох днів, якщо прийнято рішення про відмову то мають бути обґрунтування.

В ліцензії зазначаються:

- Найменування органу ліцензування;

- Вид господарської діяльності з надання фінансових послуг;

- ІНН, найменування, адреса, дата прийняття, номер рішення про видачу ліцензії;

- Посада і прізвище особи, яка підписала;

- Дата видачі, строк дії ліцензії, підпис і печатка;

Ліцензія оформлюється протягом 5 робочих днів з моменту підтвердження про оплату ліцензії. Ліцензована діяльність на надання фінансових послуг може провадитись на всій території України.

Суміщення діяльності з надання фінансових послуг – це надання фінансовою установою двох або більше видів фінансових послуг.

Обмеження в наданні фінансової діяльності:

- Діяльність з прямого або опосередкованого залучення фінансових активів, з зобов’язанням наступного їх повернення не може суміщатись з наданням будь-яких фінансових послуг;

- Діяльність з надання фінансових кредитів прямо або опосередковано залучених коштів має право здійснювати лише кредитна установа і така діяльність не може суміщатись з наданням будь-яких видів фінансових послуг;

- Діяльність ломбардів з надання послуг фінансового кредиту не може суміщатись з наданням інших видів фінансових послуг;

- Діяльність з адміністрування пенсійних фондів не може суміщатись з діяльністю з управління Фондом з операціями з нерухомістю;

- Діяльність з управління іпотечними активами не може суміщатись із залученням фінансових активів шляхом здійснення емісії іпотечних сертифікатів від власного імені;

- Діяльність з довірчого управління фінансовими активами не може суміщатись з будь-якими іншими фінансовими послугами;

- Діяльність з управління фондом з операцій з нерухомістю не може суміщатись з діяльністю з управління активами Інститутів спільного інвестування;

- Діяльність з управління фондом фінансування будівництва не може суміщатись з наданням будь-яких інших фінансових послуг;

V) Національна комісія може застосовувати такі заходи впливу:

- Зобов’язати порушника вжити заходів для усунення порушення;

- Вимагати скликання позачергових зборів учасників фінансової установи;

- Накладати штрафи;

- Тимчасово зупиняти або анулювати ліцензію;

- Відсторонювати керівництво та призначати тимчасову адміністрацію;

- Затверджувати план відновлення фінансової стабільності фінансової установи;

- Виключати учасників ринків фінансових послуг з державного реєстру фінансових установ;

VІ) ЗУ

VІІ) Система фінансового моніторингу складається з двох рівнів:

- Первинного (банки, страховики, кредитні спілки, інші фінансові установи, платіжні організації, члени платіжних систем, розрахункові установи,біржі, професійні учасники ринку цінних паперів, компанії з управління активами, оператори поштового зв’язку, філії представництва іноземних суб’єктів господарювання що надають фінансові послуги на території України);

- Державного (НБУ, Міністерство фінансів, Міністерство юстиції, міністерство транспорту та зв’язку, міністерство економіки, національна комісія з цінних паперів та фондового ринку, національна комісія державного регулювання у сфері ринків фінансових послуг).

Тема 15: «Правове регулювання банківської діяльності»

«?»

1. Історія розвитку банківської системи;

2. Поняття банківської системи України, її структура;

3. Правове становище НБУ;

4. Система форми регулювання банківської діяльності і нагляду НБУ. Його повноваження;

5. Система банківських операцій;

6. Розрахунково-касові операції банків;

7. Банківські рахунки;

8. Права і обов’язки сторін по договору на розрахунково-касове обслуговування;

9. Правове регулювання касових операцій банків;

10. Правові основи безготівкових операцій у народному господарстві;

11. Кредитні операції банків;

12. Види банківського кредиту;

13. Депозитні операції банків;

І)У стародавньому світі місцем збереження товарних грошей були храмові господарства. Функції храмів, щодо регулювання грошового обігу зводились до необхідності їх оновлення у зв’язку із псуванням і зниженням якості. Храми здійснювали облік і розрахунок товарних грошей, що можна вважати прототипом розрахунково-касових операцій. Банки стародавнього світу надавали кредити, здійснювали розрахункові, касові і облікові операції. Свої функції храмові господарства здійснювали на підставі звичаю. Першим правовим регулюванням кредитних операцій і надання позики і відповідальності за борговими зобов’язаннями були закони Хамурапі 1759 р до н.е.

Жерці не мали права розпоряджатись вкладами і зберігали їх недоторканими, недоторканість храмів гарантувало недоторканість цінностей.

Розвиток міжнародної торгівлі породив необхідність обміну грошей різних держав. Так виникли міняли, що здійснювали обмінні, кредитні, вкладні операції, експертизу монет, перепис грошей з одного рахунку на інший. Правові норми щодо діяльності цих осіб містив кодекс Юстиніана, звід законів шостого сторіччя у Візантії і Руська правда. Приблизно з 11 сторіччя мінял починають називати банкірами від латинського означає «лавка, скриня для зберігання грошей».

Перші банкіри з’явились у 11-13 сторіччі в Генуї, Венеції і вели свої справи на лавках на вулиці, на ринках, де вели банківські книги і фіксували свої операції. Згодом виникли перші контори. Перший банк – Банк Святого Георгія у Генуї -1407 рік. В середні віки банки виконували такі функції: міняли гроші, приймали вклади на збереження, здійснювали розрахунки між клієнтами. Сплата коштів за банківськими вкладами з’явилась у Голландський період розвитку банківської справи, що пов’язується із заснування Амстердамського банку у 1609 році.

В самодержавній Росії виникнення банків пов’язують з правлінням Анни Іоанівни, яка 1733 році повеліла відкрити позики монетної контори. Пізніше королева Єлизавета повеліла заснувати дворянські банки в Москві і Петербурзі, і купецький банк при Петербурзькому порту. Дворянські банки давали позики під заставу будинків, а купецький під заставу товарів. У Харкові перша контора державного комерційного банку відкрита у 18 сторіччі. Перші ощадні каси виникли у1841 році. Перший приватний банк виник у 1861 році. Перші банківські закони на території Російської імперії датуються 1862-1871 роками. До революції існували 52 банки. Постановою народного секретаря України 1918 року було заборонено всі операції в приватних кредитних установах, щодо видачі всіх вкладів і позик, а ті вклади що були зроблені передавались до державного банку.

Радянська банківська система базувалась на державній кредитній і валютній монополіях, а центральне місце в банківській системі займав Державний банк СРСР. Елементами системи були декілька інших державних банків – СтройБанк, ВнешторгБанк.

Першими українськими банками були: Банк Таврія, Банк Полтава, Банк Добродій.

ІІ)Під банківською системою розуміють сукупність різних видів банків і банківських інститутів, що діє у певній країні, конкретний історичний період. В залежності від супідрядності кредитних інститутів і їх ієрархічній структурі виділяють 2 типи банківської системи:

- однорівневу;

- дворівневу (в Україні);

Українська банківська система складається з НБУ та інших банків, а також філій іноземних банків, що створені і діють на території України відповідно вимог ЗУ.

Банки можна поділити на універсальні і спеціалізовані (наприклад іпотечні). До країн де привалює принцип спеціалізації банків відносяться Англія, Франція, США, Італія, Японія. Принцип універсальності домінує у Швейцарії, Німеччині, Австрії. В Україні можуть існувати як універсальні так і спеціальні.

За спеціалізацією банки можуть бути:

- Ощадними – кредитна установа основна функція якої залучення і збереження грошових заощаджень, і тимчасово вільних коштів населення;

- Інвестиційні – їх головна задача фінансування проектів.;

- Інноваційні – головна їх задача фінансування і кредитування винаходів, новацій спрямованих на підвищення технічного рівня виробництва, випуск нових високоефективних видів продукції;

- Іпотечні – займаються довгостроковими позиками під заставу нерухомості (землі, будівель і т.д.);

- Розрахункові (клірингові) – ці банки надають послуги по отриманню і поставці цінних паперів, здійснюють виплати і розрахунки;

- Депозитні – здійснюють кредитно розрахункові і довірчі операції за рахунок залучених депозитів;

- Кооперативні банки;

- Емісійні банки;

Банк самостійно визначає напрямки своєї діяльності і спеціалізацію за видами послуг. НБУ визначає види спеціалізованих банків та порядок набуття банком статусу спеціалізованого. Банки мають право самостійно володіти, користуватись і розпоряджатись майном у своїй власності.

В Україні банки створюються у формі ПАТ або кооперативного банк(?). Учасниками банку можуть бути ю.о. і ф.о., резиденти і не резиденти, і держава в особі КМУ або уповноважених ними органів.

Обмеження щодо участі такі: учасниками не можуть бути ю.о. в яких банк має істотну участь, інститути спільного інвестування, об’єднання громадян, релігійні та благодійні організації.

Найменування повинно бути повним і скороченим, українською та іноземними мовами. Містити слово банк і вказівка на організаційно правову форму.

Банки можуть мати відокремлені підрозділи, і ці підрозділи мають використовувати назву підрозділу відокремленою частиною якого вони є.

Банк повинен мати статут з 12 обов’язкових положень:

- Найменування банку;

- Місце знаходження;

- Організаційно правова форма;

- Видів діяльності, які має намір здійснювати банк;

- Розмір і порядок формування статутного капіталу банку, акції (форма, кількість);

- Структура управління банком;

- Порядок реорганізації та ліквідації банку;

- Порядок внесення змін та доповнень до статуту;

- Розмір та порядок утворення резервів, інших фондів банку;

- Порядок розподілу прибутків і покриття збитків;

- Положення про аудиторську перевірку банків;

- Положення про органи внутрішнього аудиту банку;

Державні банки – це банки, 100% статутного капіталу якого належить державі і створюється за рішенням КМУ. В ЗУ «Про державний бюджет» на кожний рік передбачаються витрати на формування статутного капіталу такого банку. Статут державного банку затверджується постановою КМУ. Держава здійснює і реалізує повноваження власника, щодо акцій, паїв, які її належать в статутному капіталу державного банку. Органами управління державного банку є наглядова рада і правління. Наглядова рада –вищий орган управління.

Кооперативні банки – банки, що створюються за принципом територіальності і поділяються на місцеві і центральний кооперативний банк. Мінімальна кількість учасників місцевого банку має бути не менше 50 осіб, у випадку,якщо кількість таких осіб зменшується то змінюється статус. Учасником центрального кооперативного банку є місцеві кооперативні банки. Функція центрального кооперативного банку – це централізація та перерозподіл ресурсів коштів місцевих кооперативних банків, а також здійснення контролю за діяльністю місцевих кооперативних банків.

Органами управління є загальні збори, спостережна рада, та правління банку. Органом контролю є ревізійна комісія. Статутний капітал кооперативного банку поділяється на паї. Прибутки або збитки кооперативного банку за результатами фінансового року розподіляються між учасниками пропорційно розміру їх паю.

Банківські об’єднання (спілки і асоціації) створені банками з метою захисту та представлення інтересів свої членів, розвитку міжрегіональних та міжнародних зв’язків, забезпечення наукового і інформаційного обміну і професійних інтересів, розробки рекомендацій щодо банківської діяльності. Такі об’єднання не мають права займатись банківською чи підприємницькою діяльністю і не можуть бути створені з метою отримання прибутку. Асоціації і спілки є договірними об’єднаннями банків і не мають втручатись в діяльність банків.

ІІІ) НБУ – є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління. Місце знаходження ради національного банку України, правління НБУ та центрального апарату НБУ – місто Київ. НБУ має статутний капітал, що є державною власністю. Розмір статутного капіталу – 10млн. грн. Джерелами формування статутного капіталу НБУ є доходи його кошторису а при необхідності, державний бюджет України. НБУ є ю.о. має відокремлене майно, що є об’єктом права державної власності і перебуває в його повному господарському віданні. НБУ може відкривати свої установи, філії представництва в Україні а також представництва за її межами. НБУ, його філії, установи і філії мають печатку із зображенням державного герба України та своїм найменуванням. Одержання прибутку не є метою діяльності НБУ. Відповідно до КУ основною функцією НБУ є:

- забезпечення стабільності грошової одиниці України;

- визначає та проводить грошово-кредитну політику;

- монопольно здійснює грошово-кредитну політику;

- виступає кредитором останньої інстанції для банків і організовує систему рефінансування;

- встановлює для банків правила проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку і звітності, захисту інформації і коштів;

- Визначає порядок і форми платежів;

- Визначає напрям розвитку сучасних електронних банківських технологій;

- Контролює електронні платіжні засоби, платіжні системи, автоматизацію банківської діяльності і засоби захисту банківської інформації;

- Здійснює банківське регулювання і нагляд;

- Здійснює погодження статутів банків, ліцензування банківської діяльності і веде державний реєстр банків;

16.03.2012

Керівними органами НБУ є:

- Рада НБУ;

- Правління НБУ;

Голова НБУ призначається на посаду ВРУ за поданням президента строком на 7 років. Очолює правління НБУ голова НБУ. Структура НБУ будується за принципом централізації, з вертикальним підпорядкуванням.

До системи НБУ входять:

- Центральний апарат;

- Філії;

- Розрахункові палати;

- Банкнотно-монетний двір;

- Фабрика банкнотного паперу;

- Державна скарбниця України;

- Центральне сховище;

- Спеціалізовані підприємства;

- Банківські навчальні заклади;

- Інші структурні одиниці і підрозділи, необхідні для забезпечення діяльності НБУ;

- Для інкасації і охорони цінностей та об’єктів НБУ має відомчу охорону озброєну бойовою вогнепальною зброєю;

ІV) НБУ здійснює постійний нагляд за дотриманням банками, їх підрозділами, афілійованими підрозділами, банківськими групами, представництвами а також іншими особами, о підпадають під дію банківського законодавства НПА НБУ і економічних нормативів. НБУ видає НПА, які є обов’язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування і інших осіб які стикаються з банківською системою. НБУ видає обов’язкові економічні нормативи, які забезпечують контроль за ризиками, ліквідністю, наданням кредитів, інвестиціями а також за відсотковим та валютним ризиком. Крім того НБУ визначає розміри і порядок формування і використання резервів банків для покриття можливих ризиків за кредитами валютними, відсотковими та іншими ризиками. НБУ може здійснювати нагляд безпосередньо або через створений ним орган банківського нагляду.

Для виконання своїх регуляторних та наглядових функцій НБУ визначає форми звітності, порядок її складання та подання до НБУ. НБУ контролює діяльність своїх структурних підрозділів шляхом проведення внутрішнього аудиту.

Існує 2 форми регулювання банківської діяльності:

- Адміністративне регулювання – включає реєстрацію банків, ліцензування їх діяльності, встановлення вимог та обмежень щодо діяльності банків, застосування санкцій адміністративного чи фінансового характеру, нагляд за діяльністю банків і надання рекомендацій щодо діяльності банків.

- Індикативне регулювання – встановлення обов’язкових економічних нормативів, визначення норм обов’язкових резервів для банків, встановлення норм відрахувань до резервів на покриття ризиків, від активних банківських операцій, визначення процентної політики, рефінансування банків, управління золотовалютними резервами, і т.д.

Наглядова діяльність НБУ охоплює всі банки, їх підрозділи, афілійовані та споріднені особи банків, банківські групи, учасники банківських груп як на території України так і за кордоном, установи іноземних банків в Україні, а також інших ю.о. та ф.о. частині дотримання банківського законодавства. При здійснені банківського нагляду НБУ має право вимагати усунення порушень банківського законодавства, виконання НПА НБУ. При здійсненні банківського нагляду НБУ може здійснювати послуги інших осіб. Банківський нагляд НБУ здійснюється у формі інспекційних перевірок та безвиїзного нагляду.

Перевірки провадяться для визначення рівня безпеки, стабільності банку, достовірності звітності і дотримання банківського законодавства. Перевірки здійснюються за планом. Планова перевірка – 1 раз на рік, і банк повідомляється про неї не пізніше 10 днів до її початку. НБУ може прийняти рішення про позапланову перевірку за умови підстав. Таке рішення підписується головою НБУ або уповноваженою особою. Якщо НБУ виявить порушення банківського законодавства він застосовує заходи впливу:

- Письмове застереження щодо припинення порушення і вжиття заходів для уникнення ризикової ситуації;

- Скликання загальних зборів учасників, або спостережної ради, або правління банку для прийняття програми по фінансовому оздоровленню банку.

- Укладання письмової угоди з банком за якою банк зобов’язується усунути порушення.

Якщо НБУ виявить порушення банку і виникнуть ризики щодо збереження коштів то НБУ може відкликати ліцензію і ініціювати процедуру ліквідації банку.

V) Банк має право надавати банківські та інші фінансові послуги крім страхових. Банківські операції провадяться на підставі ліцензії шляхом надання банківських послуг:

- Залучення у вклади депозитів коштів банківських металів від усіх осіб;

- Відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів;

- Розміщення залучених у вклади коштів та банківських металів від свого імені,на власних умовах та на власний ризик;

Банк має право здійснювати діяльність щодо інвестицій,

- Випуску власних цінних паперів;

- Проведення лотерей;

- Зберігання цінностей та здавання в оренду банківських сейфів;

- Інкасація коштів та перевезення валютних цінностей;

- Ведення реєстру власників іменних цінних паперів;

- Надання консультаційних та інформаційних послуг;

VІ) Постанова НБУ «Про затвердження правил організації розрахунково-касового обслуговування комерційними банками клієнтів і взаємовідносини з цього питання між територіальними управліннями НБУ та комерційними банками в національній валюті» від 05.02.2001 року №44 втратила чинність, постановою НБУ «Про внесення змін до деяких НПА НБУ» від 18.02.2004 року.

VІІ) Банки відкривають своїм клієнтам за договором банківського рахунку поточні рахунки, а за договором банківського вкладу – вкладні або депозитні рахунки.

Поточний рахунок – рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі, для зберігання грошей, і здійснення розрахункових операцій за допомогою платіжних інструментів, відповідно до договору і законодавства.

До поточних рахунків належать:

- Рахунки за спеціальними режимами їх використання;

- Поточні рахунки типу «Н» - відкриваються в національній валюті, офіційними представництвом і представництвом юридичних осіб нерезидентів, які не займаються підприємницькою діяльністю на території України

- Поточні рахунки типу «П» - відкриваються в національній валюті постійним представництвам;

- Поточні або накопичувальні рахунки виборчих фондів;

- Інвестиційні рахунки – відкриваються нерезидентам інвесторам, для інвестиційної діяльності в Україні.

Вкладний (депозитний рахунок) – рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей, що передаються клієнтом в управління на встановлений строк або без зазначення такого строку під визначений процент і підлягають поверненню клієнту відповідно до ЗУ і умов договору.

До вкладних (депозитних рахунків) належать:

- Пенсійні депозитні рахунки, для накопичення заощаджень на виплату пенсій;

VІІІ) дивись питання (VІ)

ІХ) До касових операцій належать:

- Приймання через касу банку готівки, національної та іноземної валюти, від клієнтів, для зарахування на власні рахунки та рахунків інших осіб, або на відповідний рахунок банку;

- Видача готівки, національної і іноземної валюти через касу банків;

- Приймання від ф.о. і ю.о. готівки в іноземній і національній валюті для переказу і виплати отримувачу. Сума переказу в готівковій формі;

- Отримання банком у територіальному управлінні підкріплення готівкою та здавання надлишків;

- Вилучення з обігу сумнівних банкнот або монет та надсилання їх на дослідження;

- Обмін клієнтам непридатних до обігу та вилучення з обігу банкнот, монет національної валюти на придатні;

- Обмін монет на монети і монет на банкноти;

- Оброблення готівки;

Постанова НБУ «Про затвердження інструкції проведення касових операцій в Україні» - банк повинен призначити відповідальних осіб для проведення касових операцій. Банк повинен приймати платежі готівкою, за рахунками про сплату платежів, приймати готівку лише через касу. Банкноти шляхом суцільного поаркушного перерахування, а монети за кружками. Після приймання готівки видається квитанція, що підтверджує внесення готівки до каси банку.

Банк зобов’язаний видавати лише придатні до обігу банкноти і монети, видача банкнот видається повними пачками. Монети видаються в непошкодженій упаковці. Клієнт повинен перевірити банкноти за пачками, та роликами. Якщо банк виявляє сумнівні банкноти або монет іноземні та національні то він видає довідку а сам відправляє на дослідження.

Якщо банк виявляє в одного клієнта 2 або більше банкноти сумнівні то банк зобов’язаний не пізніше наступного дня повідомити про це МВС. Сумнівні монети повинні бути списані, повинно бути проведено дослідження таких монет, і відшкодована сума монет при справжності таких грошей.

Х) Учасники безготівкових розрахунків, відкривають рахунки в порядку встановленому правовими актами НБУ з питань відкриття та використання рахунків, а також рахунки для обліку коштів у розрахунках за конкретними операціями (акредитиви, розрахункові чеки)

Банк здійснює розрахункове обслуговування своїх клієнтів на підставі відповідних договорів, свої внутрішніх правил здійснення безготівкових розрахунків і НПА НБУ.

Банк не має права визначати та контролювати напрями використання коштів клієнта та встановлювати інші не передбачені ЗУ або договором обмеження, його права розпоряджатись коштами на власний розсуд. Кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів. Платники та стягувачі оформляють доручення або розпорядження про списання коштів з рахунків на відповідних бланках розрахункових документів. Банк для здійснення розрахункових операцій може формувати електронні розрахункові документи. Доручення платників про списання коштів зі свої рахунків банки приймають до виконання виключно в межах залишку коштів на цих рахунках або якщо договором між банком і платником передбачено їх приймання та виконання в разі відсутності або недостатності коштів на цих рахунках. Платіжні вимоги на примусове списання коштів з рахунків платників банки приймають незалежно від наявності на них достатнього залишку коштів та виконують їх в межах залишку коштів. Якщо недостатньо коштів не достатньо то банк не здійснює облік заборгованості платника та не веде реєстр розрахункових документів неоплачених у строк,за винятком здійснення банком таких операцій в межах укладених ним цивільно-правових договорів, і в порядку визначеному цими договорами.

Якщо до банку надійшло кілька звернень про списання коштів то:

1. В першу чергу стягуються кошти завдані ушкодженням здоров’я або смертю, а також вимог про стягнення аліментів;

2. У другу чергу списуються кошти на підставі рішення суду для розрахунків, щодо виплати вихідної допомоги та оплати праці особам, які працюють за трудовим договором, а також виплати за авторським договором;

3. У третю чергу списуються кошти га підставі інших рішень суду;

4. У четверту чергу списуються кошти за розрахунковими документами, що передбачають платежі до бюджету;

5. В п’яту списуються кошти за іншими розрахунковими документи в порядку послідовності;

XІ) Кредитні операції полягають - у розміщенні банками від свого імені на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних та фізичних осіб.

До кредитних операцій ЗУ включає:

1. Розміщення залучених у вклади депозитів(коштів) і банківських металів від свого імені та на власний ризик;

2. Здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені;

3. Надання поручительств та інших зобов’язань від третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі;

4. Придбання права вимоги на виконання зобов’язань у грошовій формі, за поставлені товари чи надані послуги приймаючи на себе ризик виконання таких вимог, та прийом платежів;

5. Банк зобов’язаний мати структурний підрозділ функціями якого є надання кредитів та управління операціями пов’язані з кредитуванням. ЗУ «Про банк і банківську діяльність» забороняє банкам надавати кредити на придбання власних цінних паперів. Використання цінних паперів власної емісії для забезпечення кредитів можливе лише з дозволу НБУ.

Банк зобов’язаний при наданні кредитів дотримуватись основних принципів кредитування:

- Цільовий характер кредиту;

- Строковість;

- Платність;

- Забезпеченість кредиту;

- Банки повинні перевіряти кредитоспроможність позичальників;

-

Дата добавления: 2014-01-04