Менеджмент та його роль в комунікаційному процесі

Тема 1. Сутність та роль комунікативного менеджменту. Комунікація як процес

1. Менеджмент та його роль в комунікаційному процесі.

2. Суть, значення та функції комунікативного менеджменту.

3. Суб’єкт та об’єкт комунікацій.

4. Види та засоби комунікаційного процесу.

5. Методи та закономірності комунікативного менеджменту.

Рекомендована література:

1. Введение в коммуникационный менеджмент: [учеб. пособие для студентов вузов / А.С. Орлов. – М.: Гардарики, 2005. – 368 с.

2. Матвієнко О.В. Основи інформаційного менеджменту: [навч. посібник] / О.В. Матвієнко. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 128 с.

3. Моисеева А.П. Коммуникационный менеджмент: [учебное пособие] / А.П. Моисеева. – Томск: Изд-во ТПУ, 2007. – 104 с.

4. Рева В.Е. Коммуникационный менеджмент: [учебно-методическое пособие, электронная версия.] / В.Е. Рева – Пенза: Изд-во ПГУ, 2003.

5. Федотова М.Г. Коммуникационный менеджмент: [учеб. пособие.] / М.Г. Федотова. – Омск: Изд-во ОмГТУ, 2006. – 76 с.

Кожна людина має право на волю переконань і на вільне вираження їх; це право включає волю безперешкодно дотримуватися своїх переконань і волю шукати, одержувати й поширювати інформацію й ідеї будь-якими коштами й незалежно від державних кордонів.

Загальна декларація прав людини.

Теорія управління (або менеджменту) є однієї із самих затребуваних наукових дисциплін. Методологічно теорія менеджменту є міждисциплінарним предметом, позицціонуючим на стику ідей, концепцій психології, економічної соціології, соціології управління, економіки. Ці родинні науки поєднує загальна онтологічна основа й схожа методологічна сутність: близькість основних принципів, інфраструктура, соціофактори, інструментарій. Теорія менеджменту граничить із дружніми по методології й структурі теоріями: насамперед це теорії організації й лідерства, конфліктологія, соціокультура. Розділ теорії менеджменту, який розглядає принципи й методи гармонізації відносин і зв'язків усередині системи суб'єкта управління, з одного боку, встановлення й оптимізацію зовнішніх зв'язків організації відповідно до її прагматичних цілей – з іншої, є предметом комунікаційного менеджменту.

Комунікаційний менеджмент вивчає, методологічно обґрунтовує й практично пропонує сукупність дій із приводу регулювання й розвитку зовнішніх зв'язків і відносин організації з навколишнім середовищем і управління зв'язками й відносинами внутрішньої структури організації. Цим він відрізняється від системного менеджменту, що здійснює в якості методології управління весь комплекс управлінських процесів в організації, усі процедури прийняття рішень, а також контроль над ними. У цю сукупність прийнято включати методику планування й контролю, взаємодії з іншими аспектами системного менеджменту організації, прикладний інструментарій. Цей науковий і прикладний предмет вивчення вписується в загальне предметне поле управління організацією і є її невід'ємною частиною. Інші аспекти управління – менеджмент економіко-фінансовий, звітно-контрольний, виробничий, інноваційний, ресурсно-логістичний, людського потенціалу та ін. – виконують свої набори завдань, підтримуючи комунікаційний менеджмент і одночасно використовуючи його результати. Можна говорити про те, що системний менеджмент і його спеціалізовані сектори представляють цільну керуючу систему з різним рівнем управління (керуючий вплив, методології, інструментарій, завдання, зв'язки).

Таким чином, управління комунікаціями, або комунікаційний менеджмент, здійснюється у двох підсистемах. Одна управляє зовнішніми комунікаціями організації, регулює, раціоналізує й розбудовує зовнішні зв'язки й відносини організації. Друга виконує управлінські функції стосовно внутрішнорганізаційних зв'язків, оперує внутрішнорганізаційними відносинами між структурними одиницями й управляє людськими ресурсами організації. Існувати сама по собі, абсолютно автономно, кожна із цих підсистем не може. Діяльність підсистем актуальна лише в контексті співіснування в єдиній системі організаційного управління. Але й сприймати кожну підсистему лише як дзеркальне відбиття діяльності свого системного антипода також невірно. Обидві вони діють у рамках властивих саме їм латентних законів, з набором властивих саме їм інструментів і індикаторів. Успіх стратегії комунікаційного менеджменту в зовнішньому середовищі залежить від внутрішнорганізаційного потенціалу. У нього звичайно включають такі загальноуправлінські можливості, як кваліфікацію й інтелект топ-менеджерів, структуру виконавчої влади організації й володіння її власністю, методику управління з набором інструментарію, структуру контролю, систему самонавчання персоналу й ін. У будь-якій організаційній структурі є в наявності якийсь функціональний модуль зовнішнього управління (контролю, регулювання, супроводу). У мінімальному випадку – це частина обов'язків конкретного фахівця, в оптимальному – розгорнута спеціалізована організаційна структура. Інша сторона – це мотиваційна система менеджменту організації. Примус – ще не управління. Адміністрування в ефективній системі управління не зводиться до примітивного делегування повноважень і приказного регулювання. Важливою стороною управління є також єдиний інформаційний простір (інформаційна мережа), що поєднує, з одного боку, інформаційні подразники, носії й формалізатори інформації із зовнішнього середовища, а з іншого – інформаційні канали, аналізатори й декодери внутрішньої системи комунікаційного менеджменту.

Моісєєва: Діяльність менеджера, що заключає у свої рамки сукупність актів і процесів управління всіма комунікаціями, які здійснює персонал організації, називається комунікаційним менеджментом (Communication Management).

Рева: Комунікаційний менеджмент – це сукупність накопичених в світовій практиці принципів, методів, засобів ы форм впливу комунікаторів на зміст потоків інформаційної взаємодії людей, їх груп, суспільних і політичних формувань в процесі спілкування з метою вирішення тактичних і стратегічних задач по управлінню суспільними відносинами.

Дата добавления: 2014-01-03