Суть, значення та функції комунікативного менеджменту

Комунікаційний менеджмент – це порівняно молодий теоретичний виклад одного із самих прадавніх практичних людських навичок, що заключається в умінні суб’єкта управляти за допомогою взаємодії обставинами й процесами, що складаються як у зовнішньому об'єктивнім суспільнім середовищі, так і усередині створеної й контрольованої їм внутрішньому середовищі організації. Історичний досвід демонструє найрізноманітніші приклади того, як у різних народів і в різні цивілізаційні епохи люди, професійно або в силу обставин, виконуючи управлінські функції, управляли зв'язками й відносинами в суспільстві й у суспільних інститутах. У той же час відомо, що соціальні науки лише за останнє сторіччя стали глибоко вивчати комунікативні процеси й закономірності. У цьому немає протиріччя. Якщо прикладна емпірична сторона комунікацій була добре відома, то системотворчі комунікаційні закономірності соціуму перемістилися у фокус соціальних наук лише в останні два століття. Найбільш значимі наукові комунікаційні гіпотези теж обґрунтовані порівняно недавно. Соціологія й психологія сформулювали застосовувані нині основні концепції комунікації лише в XX в. А інформатика й теорія комунікацій – взагалі науки дитячого віку. Але саме їхня сучасна онтологічна архітектура й системна методологія дозволяють моделювати процеси комунікації. На основі сучасних уявлень з'явилася можливість розширити практику вирішення прикладних завдань на базі традиційних методик, але з використанням сучасних інструментів і оптимізуючих технологій.

Комунікації – це діючі зв'язки й відносини між людьми, що представляють елементи системи й позасистемні елементи в соціальному (комунікаційному) середовищі. Відсутність зв'язку виключає елемент із системи. Комунікаційна система складається із соціально обумовленого зовнішнього й внутрішнього середовища. Зовнішнє комунікаційне середовище формується об'єктивно. Внутрішнє середовище обмежене впливом закономірностей суб'єкта комунікації. Якщо суб'єкт носить риси соціального утворення, то говорять про організацію.

До даного поняття близько широко розповсюджене поняття «юридична особа», але організація не завжди формалізована, носить риси соціальної, а не тільки господарської діяльності, є більш абстрактним розумінням. Комунікації виконують в організації роль життєзабезпечення, функцію моторного елемента. Без комунікацій організація не може не тільки розвиватися або виконувати цільові завдання, але й просто існувати.

Незважаючи на те що зв'язки виникають не тільки між людьми (рівень міжособистісних зв'язків), але, опосередковано, і між різними елементами суспільства (рівень соціальних зв'язків), між його різними соціальними структурами й усередині них, все-таки реально зв'язки здійснюються у формі взаємодії двох і більше індивідів.

Головною формою здійснення зв'язку є психофізіологічний інструментарій: мова, міміка, мова жестів, образи й асоціації пам'яті, процес мислення, а вже потім – усілякі носії інформації й символіка, винайдені людиною. Така детермінованість людськими якостями збагачує наші уявлення про комунікацію. Міжособистісні комунікації мають наступні атрибути: неминучістю, необоротністю, реверсивністю, емоційністю.

Найбільш відомі теорії в сфері комунікації належать Ф. Хайдеру (теорія когнітивного балансу), Е. Хоффману (теорія управління враженням), А. Маслоу (теорія комунікативних потреб), Р. Емерсонові (теорія соціального обміну), Т. Ньюкому (теорія комунікативних актів), П. Танненбауму (теорія конгруентності). З вітчизняних учених, що розробляли соціологію комунікацій, слід назвати В. Філіппова, Н. Караулова, В. Ядова.

Комунікаційні проблеми організації пов’язані комунікаційними потребами організації. Комунікаціями в організації необхідно управляти, тобто ціленаправлена і регулююча взаємодія на об’єкт.

Основоположник теорії менеджменту Анрі Файоль характеризував функції управління як: передбачати, організовувати, керувати, координувати і контролювати. Управлять комунікацією – це значить:

1. Визначити цілі комунікацій.

2. Визначити шляхи досягнення цілей.

3. Планувати з врахуванням ресурсів і ситуацій конкретної дії, яка направлена на досягнення цілі.

4. Організовувати реалізацію планів.

5. Координувати взаємодію компонентів комунікаційних процесів.

6. Контролювати комунікаційний процес, особливо зворотні зв’язки.

7. Корегувати процес о результатам комунікацій.

Сьогодні деякі російські вчені (Б. Фірсов і ін.) розглядають зв'язок як комбінація трьох комунікаційних фаз. Якщо розширити запропоновану ними прикладну модель трифазного розвитку процесу комунікації, то можна охарактеризувати її наступними фазами:

•Перша фаза – докомунікативна, або формування психологічної готовності суб'єкта вступити в якісь відносини. Вона визначається відповідним комплексом очікувань і потреб – комунікаційною установкою.

•Друга – сама комунікація, тобто вибір контрагента, носіїв комунікації, процес переростання їх першого контакту у зв'язок, формування відносин – комунікаційна поведінка.

•Третя заключається в обміні, використанні інформації, у стабілізації вибраної моделі спілкування, у формалізації зв'язку – комунікаційна ситуація.

Відповідно до цього при комунікації реалізуються функції:

- інформаційна (обмін повідомленнями),

- експресивна (оцінна);

- функція впливу (прагматична);

- функція двусторонності (реверсивності).

Рева виділяє наступні функції:

- аналітико-прогностична (аналіз, використання, прогноз тенденцій);

- організаційно-управлінська (забезпечення цілей організації, організаторська і управлінська діяльності по виконанню намічених планів, оперативна розробка відповідних заходів тощо);

- комунікативно-інформаційна (досягнення взаєморозуміння, гармонії, забезпечення керівництва організації необхідною інформацією);

- консультаційно-методична (виступає в якості порадника керівника, кандидата в депутати тощо).

Прийнято функцію реверсивності ілюструвати формулою: суб'єкт А → комунікація → суб'єкт Б → зворотний зв'язок → суб'єкт А. Строго говорячи, така формула далека від істини. Вона дає лише загальне схематичне уявлення про напрямок інформаційних потоків при обміні інформацією. Насправді й такі взаємообміни, і стан зв'язків суб'єктів комунікації, і сам акт комунікації є єдиний актуальний процес, і він же – актуальний стан взаємозв'язку. Проте прийнято розглядати взаємозв'язок як двосторонню комунікацію. Дана властивість реверсивності широко використовується в технологіях масових комунікацій, у прикладній психології. Схожа форма інтерактивного зворотного зв'язку застосовується в інформатиці й IТ-сфері. Існує ще одне застосування властивості реверсивності інформації, досить важливе для менеджменту. Керуючий вплив, що базується на значеннєвому ефекті зворотного зв'язку, – зміст і суть процесу управління. На ньому ґрунтується саме поняття свідомого регулювання. У цьому плані комунікацію можна назвати інструментом управління. Але поняття комунікації набагато ширше.

Крім реверсивності, у процесі комунікації використовується й інша властивість керуючого впливу людських зв'язків. Комунікація, як інструмент взаємодії контрагентів, одночасно відповідно до виконуваної її прагматичною функцією виконує роль носія впливу в комунікаційній ситуації – є системним компонентом. Системні компоненти, при всій їхній множинній відмінності, виступають відносно самостійними підсистемами. Підкоряючись законам більш високого порядку, така підсистема в той же час автономно є самокерованим соціальним феноменом. Оскільки суспільство ґрунтується на постійних процесах зміни, розвиток закладений і реалізується в кожнім його гнізді, у кожному соціальному суб'єктові. Розвиваючись на основі відомих соціальних законів, суспільні елементи повинні перебувати в стані постійного саморегулювання. Ця функція, як відомо, виражається в регулюючому впливі або управлінні своїм розвитком. Але саморегулювання вступає в протиріччя із внутрісистемним регулюванням і вимагає втручання системних закономірностей, тобто управління. Тому друга особливість комунікації складається в тому, що сам процес комунікації також повинен управлятися. Іншими словами, зв'язками треба управляти, як і будь-яким іншим суспільним явищами. Але виникає проблема вибору центру управління, тому що управління зв'язками здійснюється обома контрагентами. І, як правило, неузгоджено, через відмінність із метою регулювання кожного об'єкта.

Дата добавления: 2014-01-03