Керівника

Функції і основні завдання діяльності класного

а) місце класного керівника в системі виховання

Класний керівник - це педагогічний працівник, який призначається директором школи для організації і здійснення виховного процесу в класі. Він здійснює педагогічну діяльність з колективом учнів класу, окремими учнями, їхніми батьками, організацію її проведення, позаурочної культурно-масової роботи, сприяє взаємодії учасників навчально-виховного процесу в створенні належних умов для виконання завдань навчання і виховання, самореалізації та розвитку учнів, їх соціального захисту.^[65] Класне керівництво є давньою традицією української школи. В школах Західної України керівників класу називали опікунами^[66]. Класний опікун дбав про розвиток учнівського самоврядування, розподіляв обов'язки між учнями, допомагав їм організувати позанавчальне життя. Як виховний інститут класне керівництво закріпилось у радянській школі в 30-і роки XX століття. За роки свого існування воно накопичило чималий досвід, узагальнений в працях Н.К.Гончарова, І.С.Мар'єнка, Н.І.Болдирєва, О.С.Богданової, С.Х.Чавдарова та ін.

Нині інститут класного керівництва зазнає відчутних змін, оскільки змінились умови здійснення виховного процесу і розвитку особистості. Змінюються цілі, завдання, зміст і методи роботи класного керівника. Сучасний класний керівник основну увагу в своїй діяльності має приділяти особистості учня, допомагати і підтримувати учня у його саморозвитку, самовихованні, поєднувати уміння учителя-предметника, соціального педагога, практичного психолога, наставника, старшого товариша, здатного увійти в референтне середовище школяра. Важлива також варіативність у діяльності класного керівника в залежності від вікової групи учнів (підлітки чи юнацтво), типу школи (загальноосвітня - із традиційною формою класного керівництва при повному навчальному навантаженні чи нового типу - із звільненням - повним або частковим - від навчальних обов'язків). Можливі й інші варіанти. Головне: вчитель, який бере на себе обов'язки класного керівника, повинен бачити перед собою не абстрактний класний колектив, який потрібен йому для підтримання дисципліни і впливу на окремих учнів, а самобутні особистості, окремі індивідуальності, які живуть, діють, розвиваються під його духовним наставництвом, які потребують його поради, захисту, підтримки у процесі своєї соціалізації.

б) суть діяльності класного керівника

У своїй роботі класний керівник керується державними документами про школу, освіту, виховання, Положенням про класного керівника навчального закладу системи загальної середньої освіти, Статутом школи, інструкціями та наказами керівних органів та директора.

До діяльності класного керівника ставляться певні вимоги. Професіограма¹ класного керівника містить такі характеристики, як професійно-педагогічну спрямованість, національну свідомість, громадянську активність, вимогливість до себе і до учнів, гуманізм, високу відповідальність, комунікабельність, тактовність та ін. Класний керівник має володіти глибокими психолош-педагогічними знаннями та уміннями (рефлективно-аяалітичними, комуніка­тивними, організаторськими, прогностичними, конструктивними,

гностичними, креативними тощо). ____ __________

^Функції (або призначення) класного керівника^)

- виховна (формування всебічно розвиненої особистості / вихованця);

- розвивальна (сприяння саморозвитку особистості кожного учня);

- освітня (створення умов для формування компетенцій школяра);

- організаторська (організація і здійснення позакласної та позашкільної роботи з учнями);

- діагностична (визначення рівня вихованості окремих учнів і колективу класу);

- соціальна (виявлення впливу різних соціальних чинників на формування учнів, нейтралізація небажаних впливів);

- стимулююча (стимулювання ініціативи та самодіяльності учнів, учнівського самоврядування);

- координаційна (узгодження спільних зусиль і вимог адміністрації, вчителів-предметників, батьків, громад­ськості, позашкільних закладів);

- методична (надання допомоги активу учнів, батькам, представникам громадських організацій).

Положення про класного керівника навчального закладу системи загальної середньої освіти (наказ Міністра освіти і науки України № 434 від 6.09.2000) визначає права і обов'язки класного керівника.

(ІСласний керівник має право на:

- відвідування уроків, заняТьіз теоретичного і виробничого навчання, виробничої практики та позакласних занять у своєму класі, присутність на заходах, що проводять для учнів навчальні, культурно-просвітні заклади, інші юридичні або фізичні особи;

- внесення пропозицій на розгляд адміністрації навчального закладу та педагогічної ради про моральне та матеріальне заохочення учнів;

- ініціювання розгляду адміністрацією навчального закладу питань соціального захисту учнів;

- внесення пропозицій на розгляд батьківських зборів класу щодо матеріального забезпечення організації та проведення позаурочних заходів у порядку, визначеному законодав­ством;

- відвідування учнів за місцем їх проживання (за згодою батьків, опікунів, піклувальників), вивчення умов їхнього побуту та виховання;

- вибір форми підвищення педагогічної кваліфікації з проблем виховання;

- вияв соціально-педагогічної ініціативи, вибір форм, методів, засобів роботи з учнями;

- захист професійної честі, гідності відповідно до чинного законодавства;

Кдаг.нітй кррітеттк зпбон* язаііни.

- матеріальне заохочення за досягнення вагомих результатів у виконанні покладених на нього завдань.

- вибирати адекватні засоби реалізації завдань навчання, виховання і розвитку учнів;

- здійснювати педагогічний контроль за дотриманням учнями Статуту і Правил внутрішнього трудового розпорядку навчального закладу, інших документів, що регламентують організацію навчально-виховного процесу;

- інформувати педагогічну раду, адміністрацію навчального закладу, батьків про етапи виховного процесу в класі та рівень успішності;

- дотримуватись педагогічної етики, поважати гідність учня, захищати його від будь-яких форм фізичного, психічного насильства, своєю діяльністю стверджувати повагу до принципів загальнолюдської моралі;

- пропагувати здоровий спосіб життя;

- постійно підвищувати професійний рівень, педагогічну майстерність, загальну культуру;

- вести документацію, пов'язану з виконанням повноважень класного керівника (класні журнали, особові справи, плани роботи тощо).

СЗміс

»міст роботи класного керівника - широкий, різноманітний і складний. Він Спрямований на:¹

- виховання громадянина України;

- формування особистості учня, його наукового світогляду, розвитку його здібностей і обдарувань;

- виконання вимог Державного стандарту загальної середньої освіти, підготовку учнів до подальшої освіти і трудової діяльності;

виховання в учнів поваги до Консти'іуції України, державних символів України, почуття власної гідності, свідомого ставлення до обов'язків, прав і свобод людини й грома­дянина, відповідальності перед законом за свої дії;

- реалізацію права учнів на загальне формування політичних і світоглядних переконань;

- виховання шанобливого ставлення до родини, поваги до народних традицій і звичаїв, державної та рідної мови, національних цінностей українського народу та інших народів і націй;

- виховання свідомого ставлення до свого здоров'я та здоров'я інших громадян як найвищої соціальної цінності, формування засад здорового способу життя, збереження і зміцнення фізичного і психічного здоров'я учнів.

Він містить традиційні аспекти виховного процесу: національне, громадянсько-патріотичне, правове, трудове, моральне, естетичне, фізичне, статеве, екологічне виховання.

Вся організаційно-педагогічна робота здійснюється класним керівником у таких основних напрямах: робота з класом, з учителями-предметниками, з батьками і громадськістю. Основною, звичайно, є робота з класом. Сюди можна віднести згуртування колективу, формування активу, специфічну роботу з хлопчиками (юнаками) і дівчатами, індивідуальну роботу з окремими учнями; виховання у школярів національної самосвідомості та почуття громадянської гідності, поваги до державних символів; підвищення правової освіченості, загальної культури, розвиток пізнавальних інтересів і здібностей, відпо­відального ставлення до навчання, зміцнення трудової дисци­пліни, запобігання тютюнопалінню, наркоманії, алкоголізму,

' Положення про класного керівника навчального закладу системи загальної середньої освіти //Завуч.-2003,—N»7. — С.1.

правопорушенням, статевій розпусті, прищеплення любові до праці, турботи про життя і здоров'я школярів, вивчення вікових та індивідуально-психологічних особливостей, їхніх нахилів, інтересів, задатків, готовності до певних видів діяльності, а також рівня сформованості учнівського колективу. Класний керівник координує роботу всіх учителів-предметників, які працюють у його класі щодо здійснення єдиних педагогічних вимог і впливів через методоб'єднання, педагогічні консиліуми. Навички ділового спілкування допоможуть йому знайти разом із колегами взаємоприйнятні шляхи спільної роботи. Класний керівник своєчасним втручанням може запобігти конфлікту учня і вчителя-предметника або пригасити чи розв'язати його, виступивши у ролі посередника. Класний керівник залучає вчителів-предметників до позакласної роботи з метою урізноманітнення її змісту і підвищення ефективності. Співпрацюючи з батьками учнів, класний керівник вивчає умови виховання дітей у сім'ї, надає консультації щодо організації ефективного сімейного виховання, залучає батьків та громадські організації до виховної роботи з учнями.

Для того, щоб класні керівники могли узгодити свої дії, поділитися досвідом, у загальноосвітніх закладах діють методам ні об'єднання класних керівників, їхня мета - підвищення кваліфікації класних керівників, сприяння їм у самоосвіті та самовихованні. Методичне об'єднання, як форма методичної роботи, допомагає класним керівникам ознайомитися з досягненнями психолого-педагогічної науки та практики виховання, відшукувати найбільш ефективні виховні засоби, розвивати педагогічну творчість.

в) планування виховної роботи класним керівником

Планування - один із етапів управління процесом формування особистості та учнівського колективу. Це спільна діяльність класного керівника, учнів і дорослих щодо визначення цілей, змісту й способів організації виховного процесу та життєдіяльності класного колективу, організаторів і учасників намічених заходів, термінів проведення останніх.

На допомогу класним керівникам Міністерство освіти і науки України розробило Рекомендації щодо планування роботи класного керівника навчального закладу системи загальної середньої освіти, в якому зазначено, що завдання сучасної школи щодо формування творчої, соціально активної, всебічно розвиненої особистості вимагають від педагогів нових підходів до організації виховної роботи. Згідно цих Рекомендацій зміст плану роботи класного керівника має задовольняти такі вимоги: ^[67] зв'язку запланованих заходів із життям; всебічності виховної роботи; доцільності вибраних форм організації діяльності; визначення конкретних справ і раціонального розподілу часу на їх виконання; залучення до роботи вихованців, сім'ї, громадськості. У плані роботи класного керівника з колективом вихованців мають відображатися організаторська діяльність педагога і діяльність колективу, участь колективу в загальних справах навчального закладу. План має бути реальним, можливим для виконання, забезпеченим методично, організаційно та матеріально. Класному керівнику важливо враховувати вік дітей та бути гнучким у плануванні: оперативно вносити доповнення, передбачати варіанти заходів, мати резерв часу.

Планування виховної роботи повинно ґрунтуватися на науково-правовій базі освітньої галузі, яку складають, зокрема: Загальна декларація прав людини, Конвенція ООН про права дитини, Конституція України, Закони України „Про освіту" та „Про загальну середню освіту", Національна доктрина розвитку освіти, Національна програма „Діти України", інші законодавчі та нормативно-правові документи.

Плануючи виховну роботу, слід виходити також з місцевих традицій, враховувати культуру і звичаї населення, дати народного календаря, визначні історичні дати, ювілеї відомих державних, громадських і культурних діячів України і світу, а також результати діагностичного вивчення класу і окремих учнів, інтереси батьківської громадськості.

У практиці використовуються різні види педагогічного планування: перспективне, оперативне, поточне. Перспективне планування передбачає складання плану роботи на тривалий період, оперативне планування - складання плану підготовки і проведення конкретного заходу, поточне - планування життєдіяльності класного колективу на день, тиждень, місяць тощо.

Структура плану будь-якого виду може включати такі розділи:

- характеристику педагогічної ситуації;

- навчальні, виховні та розвивальні завдання;

- зміст і основні форми навчальної та виховної роботи;

- очікуванні результати і показники ефективності роботи, критерії оцінювання запланованої роботи.

За формою плани також можуть бути різними: план-графік, план-сітка, календарний, циклічний, конспект тощо. У плані будь-якої форми мають бути зазначені:

- конкретні види занять, доручень, колективні (спільні) справи вихованців;

- відповідальні виконавці та учасники запланованої діяльності, які надаватимуть їм допомогу;

- матеріально-технічне забезпечення педагогічного процесу;

- терміни і форми контролю, обліку, оцінювання ефек­тивності виконаної роботи.

Уніфікованого плану виховної роботи класного керівника немає і не може бути. Форма плану обирається відповідно до існуючих методичних рекомендацій і затверджується рішенням педагогічної ради. У Рекомендаціях Міністерства освіти і науки України щодо планування роботи класного керівника пропонується десять різних варіантів можливої структури плану виховної роботи.^[68] Найбільш оптимальним варіантом є план, що має такі розділи: ^[69]

1. Аналіз виховної роботи за минулий рік.

2. Цілі та завдання виховної діяльності.

3. Психолого-педагогічна характеристика класу.

4. Основні напрями діяльності та справи класного колективу.

5. Індивідуальна робота з учнями.

6. Робота з батьками.

7. Вивчення стану та ефективності виховного процесу в класі.

План виховної роботи класного керівника погоджується

на засіданні методоб'єднання класних керівників і затверд­жується директором навчального закладу або його заступником з виховної роботи.

2. Виховаїшя особистості в колективі

а) проблема взаємодії особистості та колективу

Необхідність колективу для повноцінного спілкування і виховання особистості ґрунтується на об'єктивних закономірностях її розвитку. Соціалізація особистості неможлива в ізоляції від соціального середовища. Потребу в організації дитячого виховного колективу зрозумів ще Г.Песталоцці, практично організовуючи дитячий притулок як великий сімейний колектив, але справжній розвиток колективного виховання постав на часі на початку XX століття. Теоретично цю проблему розглядав німецький педагог Август Лай. Він вважав за необхідне організувати в стінах школи таке соціальне мікросередовище, яке змушувало б учнів узгоджувати свої дії з законами природи і з волею даної спільності людей¹. Практично в Європі в кінці XIX століття починають формуватися дитячі організації військово-спортивного спрямування, такі, як "Перелітні птахи" (Германія, 1887 p.), "Юнацька бригада" (Великобританія, 1883 p.), виникає очолюваний британським полковником Р.Баден-Пауелом скаутський рух ("Скаут" - у перекладі з англійської - розвідник), який швидко поширюється по всій Європі і в 1911 році в Західній Україні знаходить своє втілення у молодіжній організації "Пластуни" (пластун - молодий розвідник у запорізьких козаків), очолюваній Олександром Тисовським, вчителем біології та Петром Франком, сином відомого письменника І.Франка. У 1905 році в Щелкові під Москвою російський педагог Станіслав 'Геофілович Шацький організував колективне трудове виховання в літній дитячій колонії. Усі західні шкільні системи з максимальною індивідуалізацією навчання містять також і форми спільної діяльності школярів; дітей виховують у дусі співробітництва, товариськості, взаємоповаги на спеціальних заняттях і у різноманітних об'єднаннях: клубах, братствах, кооперативах тощо.

Педагогічні основи організації і виховання дитячого колективу та взаємодії колективу й особистості розробляли такі педагоги, - як А.С.Макаренко, В.О.Сухомлинський, В.М.Сорока-

Росинський, М.М.Ністрак, І.П.Іванов, Ю.П.Азаров, В.А.Караковський, Н.Н.Анікієва, Л.І.Новікова та ін.

А.С.Макарейко створив теорію колективу на основі багаторічної практичної діяльності (ознаки, принципи організації, стиль і тон, стадії розвитку тощо). Він виступав за таку взаємодію особистості і колективу, яка б вчила вихованця враховувати свої інтереси, підпорядковувати їх колективним. Саме ця концепція підпорядкування інтересів особистості інтересам колективу була взята на озброєння тогочасною педагогікою. Багато шкільних і класних колективів перетворилися на інструмент конформізму. Часто колектив використовувався як засіб розправи над особистістю (виставлення на лінійку, обговорення).

Проти подібного тлумачення значення колективу виступив В.О.Сг/хомлинський. У роботі Павлиської школи він прагнув організувати процес виховання колективу, мікроклімат якого позитивно впливав би на розвиток кожного школяра. Він розглядав колектив як ідейну, інтелектуальну, емоційну та організаційну спільність^[70], відзначав роль колективних емоцій, спільних переживань, спілкування у збагаченні життя колективу, застерігав, що колектив - надзвичайно дієвий засіб, тому користуватися ним треба обережно^[71].

Російський педагог І Л Іванов розробив і практично вплив методику формування колективістських відносин (колективне цілеутворення, колективне планування, колективну організацію і виконання роботи, колективний аналіз) через організацію колективних творчих справ. Ним вперше поставлено питання про нову позицію педагога в умовах співробітництва вчителя і учнів - позицію старшого товариша: "Не за них і без них, а разом з ними і попереду них?*.

Нинішні погляди на взаємодію колективу і особистості опираються на висновки А.С.Макаренка, що в хорошому, згуртованому колективі кожен член його відчуває особисту гідність, захищеність, прагнення до активної спільної діяльності, стриманість у висловах.

Науковими дослідженнями встановлено три найпоширеніші варіанти розвитку взаємин між особистістю і колективом:

1) особистість підкоряється колективу (конформізм);

2) особистість підкоряє собі колектив (нонконформізм);

3) особистість і колектив знаходяться в оптимальних взаєминах¹.

В оптимальному варіанті гармонізація відносин особистості й колективу можлива тоді, коли вони будуватимуться на гуманній основі, коли колектив визнаватиме унікальність, неповторність кожної особистості, коли кожен учень матиме право брати чи не брати участь у різних видах діяльності, належати чи не належати до якої-небудь організації, відстоювати свою думку, брати участь у виробленні колективних рішень.

Слід пам'ятати, що колектив - сильне джерело впливу на особистість через оцінку, контроль, вимогу, емоційну підтримку, надання самостійності. Взаємодія в колективі також відбувається завдяки дії відповідних психологічних механізмів: зараження, наслідування, емпатії, ідентифікації. Тому, у стосунках вихованця з колективом недопустиме насилля над вихованцем, над його свідомістю, беззастережне підкорення інтересів особистості інтересам колективу, обмеження інтересів, заорганізованість, обговорення вчинків.

Таким чином, колектив має бути умовою розвитку особистості, а не інструментом впливу на нього, лише тоді він стане суб'єктом виховного процесу, тобто досягне високого рівня розвитку і як організм, і як спільність високо розвинених особистостей.

б) поняття п]Ю колектив, ознаки колективу, його

структура, типи, динаміка, стадії розвитку, принципи організації колективної діяльності

Поняття „колектив" вживається у двох значеннях: як будь- яка група і як група високоорганізована. Та коли йдеться про колектцв-як суб'єкт виховного процесу, то слід говорити про високий рівень соціально-психологічного розвитку людей, які мають спільну суспільно значущу мету, діяльність, що веде до цієї мети, органи управління, міжособистісні стосунки та відпо­відальність за результат своєї діяльності.

Колективу властиві певі^і||знша$) які дозволяють вичленити його серед інших груп. А.С.Макаренко вважав, що це:

- спільність і суспільна значущість мети;

- єдність дій;

- відносини відповідальної залежності (керівництва і підлеглості);

- уміння вихованця і наказувати, і підкорятися;

- психологічний клімат - загальний настрій, який створює емоційний комфорт для всіх і можливість самореалізації для кожного;

- дисципліна.

Сучасні психологічні дослідження дозволяють виділити такі ознаки (властивості) колективу:

- моральна спрямованість діяльності;

- організаційна єдність;

- психологічна єдність (інтелектуальна, емоційна і вольова);

- здатність до самоуправління;

- групова готовність;

- міжгрупова єдність^[72].

Учнівський колектив має певну структуру. Всі учні школи складають загальношкільний колектив, вчителі - педагогічний. Хоч і А.Макаренко і В.Сухомлинський стверджували: в школі повинен бути єдиний колектив. Досягти цього дуже важко і повністю не вдавалося майже в жодній школі. Тому говорячи про виховний, мають на увазі первинний колектив. В умовах школи такими колективами є класи. Крім того, в межах загально- шкільного колективу функціонують групи за інтересами, гуртки, клуби, виробничі бригади, спортивні команди, колективи художньої самодіяльності. Це теж первинні колективи, але їх називають тимчасовими через коротку тривалість їх існування. У класах формуються найбільш тривалі та стійки стосунки між учнями, між учнями і вчителями, відносини з іншими класами. Класи мають свої органи самоврядування, які взаємопов'язуючись, створюють систему органів самоуправління загальношкільного колективу, А.С.Макаренко на основі тривалих спостережень і експериментів дійшов до висновку, що первинний колектив, який не розкладається на підгрупи, повинен складатися з 7-15 чоловік.

Тому в класах, де ЗО і більше учнів, функціонування колективу як первинного вимагає значної педагогічної роботи. У класі складаються мікрогрупи (3-7 чоловік), об'єднані спільними симпатіями, інтересами, діловими взаєминами. Це об'єктивне явище, і боротись за його викорінення - марна справа. Але завдання вихователя - уміло спрямовувати вузькогрупові інтереси на загальну користь. Це сприятиме формуванню цілісного первинного колективу.

Велике значення має робота по згуртуванню загально- шкільного колективу, взаємин між учнями різного віку. З цією метою проводяться загальношкільні заходи і свята, трудові справи, турніри, олімпіади. У великих (понад 700-800 чоловік) школах до участі у таких заходах найчастіше залучають паралельні класи, але для успішного виховання варто і в таких школах будувати вертикальні зв'язки між учнями, зміцнювати загальношкільні традиції. Для цього в школі створюються різноманітні об'єднання школярів, діяльність яких здійснюється за принципом різновіковості в процесі її організації. А.С.Макаренко, виходячи з власного досвіду, вважав різновікові первинні колективи, сформовані за сімейним типом, найефективнішими у вихованні. Основну організаторську функцію у таких об'єднаннях виконують учні старших класів як більш досвідчені. Старші набувають досвіду піклування про молодших, виконуючи ролі наставників. Молодші мають приклад для наслідування, предмет для поваги. Участь у різновікових об'єднаннях готує школярів до дорослого життя, до праці у виробничих колективах, які завжди є різновіковими.

Як бачимо, ефективність виховного впливу колективу зростає, коли структурувати його по "горизонталі" і по "вертикалі".

Як спеціально організоване об'єднання учнів колектив формується не відразу: це справа складна і потребує значних витрат сил і чягу-, А-С-Мякярйнко сформулював закон життя колективу: рух - форма життя колективу, зупинка - форма його смерті; виділяв певні етапи (стадії) його розвитку в залежності від того, ким і як ставляться вимоги. Згідно з концепцією А.С_ЛМакаренка, на першій стадії вимоги ставить педагог, надругій-^кгив підтримує вимоги вихователя, ставить їх до себе і до інших членів колективу, на третій СХШШ вирішальний вплив має колективна вимога - громадська думка. Четверта стадія передбачає високий рівень самовиховання в усіх членів колективу, педагог коригує роботу по самовдосконаленню кожної індивідуальності. Кожен вихованець ставить суспільні вимоги сам до себе на фоні вимог колективу. Так, колектив із об'єкта виховання на 1 стадії свого розвитку перетворюється на повний його суб'єкт на четвертій.

Образний опис етапів розвитку колективу дав А.М.Луто- шкін\ За основний критерій взяв рівень його згуртованості.

I етап - "піщані розсипи" - кожен у групі сам по собі, наче

піщинка в купі піску: подує вітер - рознесе піщинки в різні боки;

II етап - "м'яка глина" - у групі вже виникають внутрішні

зв'язки між вихованцями, але для спільної діяльності їм потрібна підтримка, підказка, допомога педагога;

III етап - "блимаючий маяк" - у групі виділяється актив, зна­

ходяться спільні цілі, у деяких випадках учні діють як колектив, є бажання бувати разом, допомагати один одному; але для справжніх справ ще не вистачає волі, наполегливості у досягненні мети, уміння підкорюватися колективним вимо—гам, не вистачає взаєморозуміння; активність виявляється сплесками - як світло маяка;

IV етап - "червоне вітрило" - у колективі діти живуть за

принципом "Один за всіх і всі за одного"; товариські взаємини поєднуються із взаємною вимогливістю, але прийти на допомогу іншим колективам ще не готові;

V етап - "палаючий смолоскип" - колектив не задоволь­

няється власним благополуччям, прагне принести користь іншим, поспішає на допомогу, високо піднявши смолоскип, який освітлює їм дорогу. Дещо по-іншому характеризує стадії розвитку саме класного колективу психолог Н.П.Анікієва^ В основу взято зміну характеру взаємозв'язку офіційної та неофіційної структури в колективі. Ма^рии]к стадії класний керівник сприяє розвитку авторитету тих мікрогруп, які мають найбільш змістовні інтереси і потреби, шляхом організації діяльності, розрахованої на вия­влення найбільш розвинених у морально-інтелектуальному плані школярів/' Друга) стадія вибір тих школярів, якіздатні позитивн(У"Вплйвати на клас, до офіційного активу- формування сильного активу шляхом систематичної зміни офіційного активу. На чеіґСвертїїй стадії розвиток колективу досягає такого рівня, коли всі мікрогрупи користуються авторитетом, кожна у своєму виді діяльності, інтереси і духовні запити кожної мікрогрупи досить високі^[73].

Для успішного розвитку колективу важлива гармонізація цілей, колективних та особистісних перспективних ліній (А.Макаренко), уміння розв'язувати можливі суперечності та конфлікти, перехід від близьких перспектив (швидке особисте і колективне задоволення інтересів і бажань) до середніх і далеких, коли особисті інтереси задовольняються через досягнення колективних цілей, спільну суспільно корисну діяльність.

Розпочинати організацію колективу, вважав Антон Семенович, можна і з походу в цирк, і з доброго обіду. Головне - виходити з потреб дитини. Спостереження показують, що значні суспільні цілі, поставлені вихователем, без відповідної педагогічної інструментовки не приймаються учнями як особисті і для діяльності по їх досягненню не виникає мотивів. Тому при формуванні перспектив необхідно базуватися на особистісних інтересах і прагненнях школярів, які є стимулом діяльності.

Одним із основних педагогічних засобів формування колективу є методика колективного творчого виховання ^[74] , яка дає простір для розвитку дитячої самодіяльності та ініціативи.

Розвиток учнівського колективу - це процес не стихійний, а керований, який має об'єктивні закономірності, що виявляються у системі принципів розвитку і організації колективу, обґрунтованих А.С.Макаренком.

1) Єдність колективу - вимагає постановки спільних цілей і завдань, корисних для суспільства, різноманітної колективної діяльності, встановлення взаємозв'язків між членами колективу (ділових і дружніх взаємин), повноцінного духовного життя.

2)

+11 остійний рух вперед - тобто постійне збагачення суспільних цілей діяльності вихованців, розвитку кожного члена

колективу.

3) Паралельна дія - вимагає поєднання прямого педагогічного впливу на окремого вихованця з впливом активу і всього

колективу.

4) Різноманітність колективної діяльності - вимагає включення вихованців у пізнавальну, ціннісно-орієнтаційну, трудову, художньо-естетичну, оздоровчо-спортивну діяльність усіх членів колективу з метою їхнього всебічного розвитку.

5) Наступність поколінь у колективі - вимагає створення і передачі молодшим поколінням колективних традицій.

У житті класних колективів бувають випадки, коли окремі учні (їх звичайно називають "важкими") "не вписуються" в колектив і вимагають особливої педагогічної уваги. Інколи такому учневі необхідно допомогти "знайти себе" в колективі, доручивши йому справу, в якій він зміг би досягти успіху і здобути повагу однокласників. В інших випадках (агресивності учня, скажімо) варто так організувати спільну діяльність, щоб учень не зміг реалізувати своїх шкідливих нахилів, а при спробі їх виявити колектив негативно прореагував би на його поведінку. Важливо, на думку педагогів і психологів, "переорієнтувати його увагу з самого себе, самоствердження за рахунок інших, на справу, внаслідок участі в якій він і отримає свій новий статус. Головне, щоб він прагнув не до статусу, а до справи, а статус зміниться сам собою природним чином, завдяки участі в діяльності

Для успішного керівництва класним колективом педагог повинен постійно збирати й аналізувати інформацію про учнівський колектив, використовуючи різні методики (соціометрію, анкети, твори тощо)^[75] і на основі аналізу планувати і здійснювати педагогічний вплив, використовуючи різноманітні засоби і, в першу чергу, громадську думку, спрямовані на підвищення рівня розвитку колективу і кожного учня, при цьому виходячи з позицій поваги до особистості, співробітництва, визнання неповторності кожної індивідуальності.

- висока культура взаємовідносин між членами сім'ї, високий моральний статус батька та матері, атмосфера взаємної довіри, доброзичливості;

- єдність вимог батька та матері у вихованні дітей;

- праця і правда як дві могутні виховні сили, які доповнюють одна одну;

- організація та забезпечення здорового способу життя дітей, збереження та зміцнення здоров'я, дотримання режиму дня;

- педагогічно обґрунтоване заохочення та покарання дітей, зокрема недопущення фізичних покарань, матеріального заохочення, примушування;

- наявність позитивного авторитету батьків, в основі якого повага і любов до них; недопустимість фальшивих авто­ритетів (за А.С.Макаренком), а саме:

- авторитету придушення, тому що це авторитет страху, терору батька по відношенню до всієї сім'ї, коли діти караються за дрібниці, а роль матері зводиться нанівець;

- авторитету віддалі, коли батьки перебувають на відстані у спілкуванні з дітьми, а розпорядження здебільшого передають через бабусю та дідуся;

- авторитету чванства - батьки намагаються вихвалятися перед дітьми, зверхньо ставляться до інших людей;

- авторитету педантизму - батьки вимагають точного до дрібниць виконання своїх розпоряджень, ніколи не визнають своїх помилок;

- авторитету резонерства - батьки не дають дитині ніякої самостійності у міркуваннях і діях, переслідують її постійними повчальними настановами;

- авторитету сентиментальної любові — батьки намагаються показати свою батьківську любов, вимагають такої ж любові з боку дітей, що приводить до виховання родинних егоїстів;

- авторитету "доброти та дружби" - батьки дозволяють дітям все, всім жертвують, діти намагаються командувати і виховувати батьків, ставляться до них по-панібратському;

- авторитету підкупу, коли батьки преміюють подарунками дітей за хороше ставлення до них.

Важливими умовами успішного сімейного виховання є також правильна організація дозвілля дітей, коли інтереси членів сім'ї перебувають у гармонійній єдності з інтересами суспільства, створення атмосфери емоційної та соціальної захищеності дитини.

в) основні напрями виховання дітей у сімЧ

У системі безперервного національного виховання основними напрямами родинного виховання є:

- формування національної свідомості, самосвідомості, забезпечення духовної єдності поколінь, виховання поваги і любові до батьків, рідної землі та історії свого народу;

- засвоєння моральних цінностей, ідеалів, культурних традицій, норм взаємин у суспільному оточенні, виховання культури поведінки, гідності, честі, людяності;

- включення дитини у спільну з дорослими діяльність, розвиток творчої працелюбної особистості, формування навичок самообслуговуючої праці, спрямування зусиль на турботу про навколишнє середовище, виховання дітей як цивілізованих господарів та підготовка їх до життя в умовах ринкових відносин;

- формування естетичних почуттів, навичок, уміння бачити красиве у побуті, поважати прекрасне у вчинках людей, виховання любові до краси рідної природи, до творів мистецтва, живопису, літератури, музики, розвиток індивідуальних здібностей і талантів дітей, забезпечення умов для їх творчої практичної діяльності;

- збереження родинних традицій, сімейних реліквій, вивчення коренів родоводу;

- забезпечення умов для збереження і зміцнення фізичного та психічного здоров'я дітей, формування навичок особистої та громадської гігієни, оволодіння основами здорового способу життя;

- розумовий розвиток дітей, розвиток пам'яті, уваги, мислення, уяви, допитливості, захоплень, оволодіння рідною мовою, прищеплення навичок культури спілкування, підготовка дітей до навчання у школі.

Реалізуючи зміст визначених напрямів родинного виховання, особливу увагу слід приділити створенню необхідних сприятливих умов для найбільш повної реалізації потенціальних можливостей кожної дитини.

Література

1. Волкова Н.П. Педагогіка: Посібник для студентів вищих навчальних закладів.- К.: Видавничий центр „ Академія", 2001.- С. 180-206.

2. Закон України "Про освіту" // Право України. -1996.- №7.

3. Іванов І.П. Виховувати колективістів // Педагогічний пошук. - К.: Рад. шк., 1988. - С.336-436.

4. Карпенчук С.Г. Теорія і методика виховання. - К.: Вища школа, 1997. - С.55-61.

5. Класний керівник у сучасній школі. Методичний посібник / В.М. Оржеховська, О.І.Пилипенко та ін. - К.: ІЗМН, 1996. - С. 10-22, 23-43.

6. Концепція виховання дітей та молоді у національній системі освіти // Інформаційний збірник МО України. - 1996. - № 13.

7. Концепція національного виховання // Рідна школа, 1995. - №6. - С.18-25.

8. Корчак Я. Як любити дітей. - К.: Рад школа, 1976. - 157 С.

9. Крикунов A.C., Чернышов А.О., Луньков А.Й. Социально- психологические основи работы классного руководителя. -М.: Просвещение, 1989. - С.44-49, 87-89. 93-104.

10. Лутошкин А.Н. Как вести за собой. - М., 1978.

11. Макаренко A.C. Педагогічна поема. Методика організації виховного процесу. Проблеми шкільного радянського виховання // Тв. в 7 т. - T.I, Т.5. - К., 1955.

12. Макаренко A.C. Лекції про виховання дітей. // Твори в 7-й т. - К.: Рад. школа, 1954. - Т.4. - С. 330-420.

13. Макаренко A.C. Книга для родителей. - К.: Рад. школа, 1987. - 384с.

14. Нікітін Б.П., Нікітіна Л.О. Ми та наші діти / Перекл, з рос. A.M. Лук'янець. - К.: Молодь, 1989. - 240 с.

15. Планування виховної роботи в середніх закладах освіти: Методичні рекомендації // Освіта України. - № 32. - 1998. - С.6.

16. Положення про класного керівника навчального закладу системи загальної середньої освіти // Завуч.- 2003.- № 7.- С.1-2.

17. Практикум з педагогіки: Навч. посібник / За заг. ред. O.A. Дубасенюк та A.B. Іванченка. - К.: СДО, 1996. - С.308-351, 202-221, 352-366

18. Рекомендації щодо планування роботи класного керівника навчального закладу системи загальної середньої освіти // Директор школи. - 2003. - № 3, 4.

19. Савченко О.Я. Сімейне виховання. Молодші школярі. - К.: Рад. школа., 1979. - 141 с.

20. Спутник классного руководителя: Методич. пособие. - Севастополь: Ахтиар, 1994. - С.3-20.

21. Статут С.ПОУ. Програма СПОУ,// Зірка. - 1991. - 23 січня.

22. Статут ICO "Пласт" // Цвіт України. - 1992.

23. Стельмахович М.Г. Народна педагогіка. - К.: Рад. школа,

1985. - С. 91-129.

24. Сухомлинський В.О. Батьківська педагогіка. - К.: Рад. школа, 1978. - 263 с.

25. Щуркова Н.Е. Вы стали классным руководителем. - М.,

1986.

ТЕМА 5. ФОРМИ ВИХОВАННЯ План

1. Сутність позакласної і позашкільної виховної роботи.

2. Загальне поняття про форми виховання.

3. Характеристика окремих форм виховної роботи.

4. Форми спільної роботи школи і сім'ї.

обирає зміст, напрям, форму позаурочної роботи, позашкільний заклад, керуючись своїми інтересами, прагненнями, можливостями. Правда, це не виключає педагогічного спрямування цих інтересів і прагнень, вивчення можливостей учнів педагогами та батьками у процесі позакласної та позашкільної роботи.

Позакласною називається, здійснювана в поза урочний час і спрямована на задоволення інтересів і запитів учнів, різноманітна освітня і виховна робота, організована колективом школи. Сюди відноситься не лише та робота, що проводиться в шкільному приміщенні, а й за її межами.

Позашкільна робота - це різноманітна позаурочна робота, здійснювана позашкільними навчально-виховними закладами, культурно-освітніми установами, молодіжними та громадськими об'єднаннями за місцем проживання, різними організаціями^[76]. Позашкільні заклади працюють у тісному контакті зі школами, спільно вирішують багато питань.

Позакласна і позашкільна робота спрямована на забезпечення потреб особистості у творчій самореалізації, здобуття дітьми та юнацтвом додаткових знань, умінь, навичок за інтересами, інтелектуальний і духовний розвиток, підготовку їх до активної професійної і громадської діяльності. Основними завданнями поза­класної і позашкільної роботи є створення умов для всебічного розвитку школярів, стимулювання їх творчого самовдосконалення, розвиток комунікативних здібностей та соціальної зрілості, формування національної самосвідомості, пізнавальної активності, культури, естетичних смаків, організація змістовного дозвілля.^[77]Зміст та. методи позакласної і позашкільної роботи аналогічні змісту й методам виховної роботи взагалі. Вони описані при викладанні попередніх тем, а із специфічними формами виховної роботи школи познайомимось далі. Форми роботи позашкільних закладів багато в чому схожі на форми роботи школи і не є предметом спеціального обговорення в даному посібнику.

2. Загальне поняття про форми виховання

Дата добавления: 2014-01-04