ЛЕКЦІЯ №8

ТЕМА 3.3: СПОЖИВЧА КООПЕРАЦІЯ УКРАЇНИ МІЖ ПЕРШОЮ І ДРУГОЮ СВІТОВИМИ ВІЙНАМИ (1921 – 1939 рр.)

ПЛАН

1. Споживча кооперація в період непу.

2. Споживча кооперація УРСР в 30-х роках ХХ ст.

3. Споживча кооперація у Західній Україні в міжвоєнний період.

ЛІТЕРАТУРА

1. Аліман М.В., Бабенко С.Г., Гелей С.Д. та ін. Історія споживчої кооперації України / Укоопспілка, Львівська комерційна академія.- Львів: Інститут українознавства НАНУ, 1996, с. 188 - 267.

2. Бабенко С.Г., Гелей С.Д., Гончарук Я.А. та ін. Історія кооперативного руху: Підручник для кооперативних вузів / Укоопспілка, Львівська комерційна академія. – Львів: Інститут українознавства НАНУ, 1995.с.281- 326.

3. Бабенко С.Г та ін. Основи кооперації - К.:2004.

4. Українські кооператори. Історичні нариси. Книга 1,2. – Львів: Видавництво “Укоопосвіта”, Львівська комерційна академія, 1999.

СПОЖИВЧА КООПЕРАЦІЯ УКРАЇНИ В ПЕРІОД НЕПУ

На початок 1921 р. реалії самого життя примусили визнати біль­шовиків на чолі з В. І. Леніним, що «воєнний комунізм» не став політи­кою, яка б відповідала інтересам багатомільйонного населення. Постій­не погіршення господарського і, насамперед, продовольчого становища сигналізувало про те, що політику треба змінювати. На X з'їзді РКП(б) у березні 1921 р. проголошено нова економічна політика (неп), яка озна­чала розрив із недавнім минулим і стала свого роду революцією в еко­номічному мислені, крутим поворотом на господарському фронті. Вве­дення нової економічної політики пов'язувалось із проблемою зміцнен­ня економічного союзу робітничого класу та селянства, покращення їх матеріального становища. Зміцнити союз промисловості та землероб­ства, міста та села повинна була кооперація як основна ланка товароп­ровідної мережі на селі.

У статті «Про кооперацію» опублікованій у травні 1923 р., В. І. Ленін ототожнював кооперацію з ринковим соціалізмом, від­мовляючись від попереднього погляду на кооперацію, від уявлень про несумісність товарно-грошових відносин і ринку з соціалізмом. Вож­дем більшовиків було зроблено фундаментальний висновок про те, що лад цивілізованих кооператорів при суспільній власності на засоби ви­робництва і є соціалізмом. Новий погляд на кооперацію значно приско­рив її розвиток.

В Україні перехід до непу розпочався майже відразу після прийнят­тя партійних рішень у Москві. Надзвичайна сесія Всеукраїнського ЦВК 27 березня 1921 р. прийняла закон про заміну розкладки податком. РНК УСРР 29 березня 1921 р. затвердила декрет про норми й розміри цього податку. Селяни, які виконали продрозкладку з урожаю 1920 р., могли вільно продавати лишки своєї продукції, тобто продподаток був спрямований на розвиток торговельних зв'язків, посилення ролі ринку. Аграрні перетворення стали основою масового кооперативного будів­ництва в Україні у період непу.

Перша Всеукраїнська нарада КП(б)У в травні 1921 р. прийняла спеціальну резолюцію «Про кооперацію». VI конференція КП(б)У в лип­ні цього ж року прийняла постанову «Про товарообмін та кооперацію». В січні 1925 р. пленум ЦК(б)У прийняв резолюцію «Про торговельну по­літику і кооперацію». Важливе значення для розвитку споживчої коопе­рації України в 20-ті роки мали також рішення державних органів, се­ред них постанова ВУЦВК від 19 квітня 1922 р. «Про союзну мережу спо­живчої кооперації на Україні»На той час споживча кооперація стала дійсно масовою організаці­єю. В початковий період непу (1921-1923) зберігалась обов'язкова при­писка та обов'язкове членство населення в єдиних споживчих товарис­твах. Обов'язкова приписка громадян до ЄСТ була викликана тим, що зразу після переходу до непу неможливо було відмінити нормальний розподіл продуктів і деякий час продукти продовжували розподіляти у вигляді натурального пайка через кооперацію Півтора року після вве­дення непу ще існувала карткова система забезпечення для деякої час­тини пайовиків, переважно для робітників. У містах та населених пун­ктах, незалежно від їх розміру, не могло бути більше одного товариства. ЄСТ розподіляли продукти харчування та широкого вжитку, які відпус­кала держава населенню.

Споживчій кооперації потрібно було звільнитись від тих особливос­тей в її організаційній побудові і характері господарської діяльності, які були викликані політикою «воєнного комунізму» і перебудуватися відпо­відно до умов непу.

Перебудова споживчої кооперації України проходила в 3 етапи: 1 етап (січень 1920-березень 1921 рр.) — створення вищої ланки — Вукоопспілки та губспілок; 2 етап (березень 1921 — грудень 1922 рр.) — за­вершення організаційно-господарської перебудови кооперативного апарату середньої та нижньої ланки; 3 етап (січень 1923 — жовтень 1924 рр.) — удосконалення організаційно-господарського управління всієї системи споживчої кооперації.

Всеукраїнська спілка споживчих кооперативних організацій (Вукоопспілка ВУКС) — вища ланка системи споживчої кооперації України. Вукоопспілка була створена в 1920 р. на підставі тимчасового положен­ня Кооперативного комітету України від 15 березня 1920 р., декрету РНК УСРР від 10 липня та положення того ж комітету від 13 жовтня.

Тимчасове правління Вукоопспілки було створено за погодженням Української спілки робітничих споживчих кооператорів (Уробсекція), Південного управління Центрального споживчого товариства Росії (Центросоюз), Споживчого товариства Південної Росії (ПОЮР) і Дніп­ровської спілки споживчих товариств (Дніпросоюз). До управління та­кож ввійшли представники Раднаркому і Наркомпроду УРСР.

Вищим керівним органом ВУКС був з'їзд уповноважених від усіх кооперативних організацій споживчої кооперації. Місцем перебування центрального апарату ВУКС до 1934 р. був Харків.

Трагічним для кооперативних організацій було те, що партійні та державні органи вдавалися до репресій проти української кооперативної інтелігенції. Першим політичним процесом на Україні ще в 20-ті роки була «справа українських есерів». У травні 1921 р. Верховний На­дзвичайний трибунал України почав слухання «справи». Серед звинувачених були і кооператори, зокрема У. М. Часник (колишній член ЦК партії українських есерів). Його засуджено до 10 років концентрацій­
них таборів, але потім термін ув'язнення скоротили до 5 років.

У 1922 р. по всій країні почався наступ на капіталістичні елементи, рух за перегляд кадрів кооперативного апарату. Це стосувалося і споживчої кооперації. В ряді випадків використовували адміністративні засоби в боротьбі з «антирадянськими елементами» в кооперації. У 1922 р. з кооперативного апарату Одещини було звільнено з роботи 19 кооператорів, в тому числі 4 меншовиків, 2 есерів, 3 петлюрівців, 2 кадетів, З монархістів, 3 1923 р. почався перегляд інструкторського корпусу спо­живчої. Звільняли, перш за все інструкторів-кооператорів, які колись були есерами, меншовиками, представниками інших політичних пар­тій і течій. Звільняли і інструкторів-комуністів, які не виправдали себе або становили політичну опозицію.

На 1січня 1921 р. кооперативна мережа споживчої кооперації виглядала так: ВУКС — губспілка — районне відділення (райфілія) губспілки — Єдине споживче товариство (ЄСТ).

п/п Губспілки Райвідділення ЄСТ

1. Волинська 2 434

2. Донецька 15 625

3. Катеринославська 6 194

4. Запорізька 3 168

1 етап перебудови споживчої кооперації України закінчився в бе­резні 1921 р. На цей час існували Вукоопспілки, 12 губспілок, 105 райвідділень (райфілій) губспілок, 4548 ЄСТ.

2 етап перебудови споживчої кооперації України здійснювався про­тягом двох періодів: перший період (березень-жовтень 1921 р.) та дру­гий період (жовтень 1921 — грудень 1922 рр.)- Другий етап перебудови споживчої кооперації проходив надзвичайно інтенсивно. В жовтні 1921 р. (тобто в кінці першого періоду цього етапу перебудови спожив­чої кооперації) в складі 12 губспілок України було 105 районних відді­лень, 4716 ЄСТ, 9694 розподільчих пункти, які обслуговували 27078210 осіб. 3 жовтня 1921 р. почався 2 період перебудови споживчої коопера­ції України.

В кінці 1921-1922 рр. апарат Вукоопспілки був значно удос­коналений. В міру того, як ускладнювалась робота спо­живчої кооперації, йшло розмежування різних видів кооперативної ро­боти, внаслідок чого із споживчої кооперації, із її автономної сіль­ськогосподарської секції виділяється в 1922 р. у самостійну сільсько­господарську кооперацію «Сільський господар», а із кустарно-промис­лового відділу — кустарнопромислова кооперація. Одночасно потрібно було реорганізувати громіздкий апарат губспілок та наблизити його до населення і споживчих товариств.

Другий період 2 етапу перебудови споживчої кооперації ознамену­вався проведенням крупної реформи — реорганізацією губспілок у рай­спілки. Декрет РНК УСРР від 19 квітня «Про союзну мережу споживчої кооперації в Україні» ліквідував губспілки та й райвідділення і встанов­лював замість них райспілки. Реформа проводилася з метою спрощен­ня кооперативного апарату, надання йому більшої гнучкості шляхом зменшення союзних щаблів. До жовтня 1922 р. замість 12 губспілок бу­ло створено 46 райспілок (45 райспілок та Донецький Союздонбасейн). В Донецькій губернії збереглася стара схема, тобто Донецька губспілка — Союздонбасейн.

У грудні 1922 р. зборами уповноважених ВУКС був підтриманий курс переходу на 3-ланкову систему організаційної побудови споживчої кооперації: Вукоопспілка — райспілка — Єдине спожив­че товариство (ЄСТ). Створені в ході перебудови райспілки стали серед­ньою ланкою в системі споживчої кооперації України. Виявлялася увага до низових споживчих товариств: міських та сільських. На початку в споживчій кооперації зберігався принцип обов'язкового вступу громадян віком 14 років у Єдині споживчі това­риства. В кінці 1921 р. ВУКС прийняла рішення про створення в сере­дині ЄСТ добровільних об'єднань. Добровільні споживчі товариства (ДСТ) створювалися на підприємствах і в установах із числом членів не менше 300. Ці об'єднання існували за рахунок вступної плати та пайо­вих внесків. На 1 січня 1922 р. в Україні було 609 добровільних спожив­чих товариств. Всього ж на 1 січня 1922 р. в Україні налічувалося 5213 ЄСТ, в тому числі в селах 4934 (94,9 відсотків].

На заключному 3 етапі перебудови споживчої кооперації особливо бралося до уваги удосконалення всього кооперативного апарату. Важ­ливим рубежем у виконанні поставлених задач став 1923 р. В 1924 р. при Вукоопспілці створено спеціальне кооперативне товариство експлуатації цукрових заводів «Українцукор» та спеціальне товариство по вивозу продуктів птахівниц­тва «Кооптах». У 1925 р. із ВУКС виділяється самостійна житлова коо­перація. В цей період Вукоопспілка мала 4 бази збуту (Харківську, Київ­ську, Одеську, Ростовську), 2 заготівельні контори (Закавказько-пер­ську та Ленінградську). Крім того, до складу ВУКС входила Московська контора, функції якої були надзвичайно широкими як щодо збуту, так і щодо заготівлі. ВУКС мала свої представництва за кордоном (Берлін. Париж, Лондон) На 3 етапі перебудови споживчої кооперації організовуються ін­тегральні кооперативи, їх виникнення пояснюється тим, що виділені із системи споживчої кооперації сільськогосподарська та кредитна коо­перації не мали на селі нових кооперативів і грошей для їх організації. Споживча кооперація запропонувала тимчасове створення інтеґральних кооперативів за погодженням із іншими видами кооперації. 1нтеґральні кооперативи були ліквідовані в селі у 1925 р., коли село було забезпечене достатньою кількістю постачально-збутових та кредитних товариств.

У зв'язку з перебудовою споживчої кооперації ускладнювалося пи­тання про взаємовідносини робітничої та загальногромадської коопе­рації. До 1921 р. в складі На початку 20-х років доводилось вирішувати складне завдання поєднання кооперативного будівництва з національною політикою. Кооперативне будівництво проводилось аналогічно до державного.

До мо­менту утворення СРСР у 1922 р. відносини між республіками будува­лись на основі договірної федерації, при якій уряд РСФСР одночасно виконував роль союзного уряду. Центроспілка об'єднувала і скеровува­ла діяльність всіх споживчих товариств України через ВУКС. На всеро­сійських зборах уповноважених у Раді Центроспілки споживча кооперація України брала участь на однакових правах із кооперативами інших частин РСФСР.

28 грудня 1923 р. ЦВК та РНК СРСР прийняли постанову «Про реорганізацію споживчої кооперації на основі добровільного членства».

Цією постановою на всій території країни скасовувалася обов'язкова приписка громадян до ЄСТ..

На 1 січня 1924 р. в Україні було 4565 ЄСТ, в тому числі у селі — 4219; на 1 жовтня 1924 р. — 6156 ЄСТ, в тому числі -5803 сільських. 1 жовтня 1925 р. число ЄСТ досягло 6703.ВУКС існувала Уцеробсекція, а з липня цього року при ВУКС був створений Всеукраїнський Центральний робітни­чий комітет — Уцеробкооп. В 1921-1922 рр. виникали на кожному під­приємстві робітничі кооперативи (робкоопи), які входили до ЄСТ. При обов'язковому членстві питання про кооперування не стояло так гостро, тому що формально кожний робітник був членом місцевого ЄСТ. Тепер, після введення добровільного членства, лише той мав пра­во розраховувати на обслуговування його кооперативом, хто став його членом, зробив свій членський внесок, виконував обов'язки члена кооператива. Членами споживчих товариств могли бути всі незаплямовані судом громадяни. Кожний кооператив повинен був мати свій Статут, в якому містились права та обов'язки членів кооперативу, його завдан

З Початку 1924 р. почалась широка агітаційна кампанія серед на­селення з добровільного членства в кооперації.

На 1 жовтня 1925 р. всього було кооперовано 1798 000 осіб (1 млн 043 тис. — в селах; 637 тис. — у місті; 118 тис. - члени транспортних споживчих товариств). Вони були об'єднані у 6703 споживчих товарис­тва. 10,2% дорослого населення вступило у кооперативи. Сільські спо­живчі товариства, порівняно з міськими, були невеликими. На 1 жов­тня 1925 р. на одне сільське товариство припадало в середньому 163 представники селянства, а на робітничо-міське споживче товариство — 1023 члени кооперації.

На 1 жовтня 1926 р. всього було кооперовано 2 млн. 566 тис. осіб, (1 млн. 591 тис. - в селах; 876 тис. — у місті; 99 тис. — члени транспортної споживчої кооперації, об'єднаних 8122 споживчих товариства кількість членів споживчої кооперації зросла в 2,8 раза; процент кооперування населення — в 2,7 раза. Роз­ширювалася соціальна база споживчої кооперації. Робітнича коопера­ція стала серйозним фактором у розвитку господарства та в повсякден­ному побуті робітничої сім'ї.

Залучились до споживчої кооперації робітниці, селянки, домогосподарки. Проходили місячники кооперування жінок. До кооперативів закликали сільських учителів, військовослужбовців, солдат Червоної Армії. Проходили кампанії щодо кооперування представників національних меншин, які проживали в Україні, зокрема німців, греків, болгар, поляків, угорців та ін. Створю­валися також споживчі товариства монахів, священнослужителів.

ЦК КПб)У у вересні 1921 р. закликав молодь України взяти актив­ну участь у кооперативному будівництві. Всі члени комсомолу повинні були вступати до місцевих об'єднань кооперації, залучаючи до цього і безпартійну молодь. Організовувалися студентські кооперативи. На 1 січня 1927 р. споживча кооперація України об'єднувала 68% членів профспілок.

Проводилася робота з роз'яснення селянству користі об'єднання в кооперацію. Особливу увагу звертали на кооперування незаможників та середняків. Все робилося для того, аби у споживчі товариства всту­пили найбідніші селяни, щоб досягти максимального відсотка участі незаможного селянства в кооперації. Залучались в кооперацію і середняцькі маси.

У 1925 р. мережею споживчої кооперації було охоплено 10% насе­лених пунктів та кооперовано 14% населення. В окремих районах рес­публіки — до 28% сільського населення. На 1 січня 1927 р. споживча кооперація України охоплювала вже 35. 4% селянських господарств.

Зароджувалися шкільні, дитячі споживчі кооперативи. Перші ди­тячі споживчі кооперативи виникли в 1922 р. на Полтавщині. Рішення про їх організацію прийняла нарада народної освіти Полтавщини у ве­ресні 1922 р. Мета шкільних кооперативів — забезпечення учнів під­ручниками та канцтоварами.

Споживчій кооперації були потрібні власні кошти, які вона могла отримати в першу чергу від своїх членів у вигляді вступних внесків та паїв. Перехід від обов'язкового членства до добровільного став серйозним кроком, який зміцнював фінансове становище міських та сільських ЄСТ, підводив під них стійкішу матеріально-технічну базу. Але тут існував і зворотний бік. При обов'язковому членстві без вступних та
пайових внесків та паїв створювалися певні перешкоди для вступу в кооперацію.

Для бідноти вступний внесок складав 50 коп. і пайовий внесок 5 крб. Практикували грошового пайового внеску або натурою із роз­рахунку хлібного карбованця. Вступний внесок у ряді товариств скла­дав 1 фунт пшениці, пайовий — 10 фунтів пшениці. Був встановлений наступний внесок 1 пуд жита з особи. Розбудова споживчої кооперації вимагала забезпечити керівні по­сади та апарат кваліфікованими спеціалістами.

СПОЖИВЧА КООПЕРАЦІЯ УКРАЇНИ В 30-х роках.

Наприкінці 1929 р. відбувся крутий поворот політики ВКП(б), що характеризувався цілковитою відмовою від непу і поворотом до плано­вого, адміністративно-вольового управління економікою країни. Відхід від непу почався з колективізації сільського господарства. Селянин-власник зберігав відносну незалежність від державних структур. Тому більшовики хотіли створити на селі замість неконтрольованих індивідуальних господарств велике виробництво. Причому колективне господарство у формі кооперативу ринкового зразка, в якому селянин би залишався власником засобів виробництва, не цікавило радянських керівників. Вони хотіли мати справу з селянами-колгоспниками, які позбавлені власності, переставали бути селянами у звичному розумінні цього слова, перетворившись на безправну найману робочу силу. У листопаді 1929 р. Пленум ЦК ВКП(б) проголосив перехід до суцільної ко­лективізації, постановивши закінчити її протягом року. Щоб змусити селян вступати до колгоспу, треба було показати, що станеться з не­покірливими. Тому у промові від 27 грудня 1929 р. Сталін висунув зав­дання «ліквідації куркульства як класу». Це стало фактично обґрунту­ванням репресій проти заможного селянства. Втім репресовували й бідняків, і навіть наймитів, якщо вони виступали проти колгоспів.

Наприкінці 1929 р. практично ліквідовано й іншу характерну озна­ку непу: приватну торгівлю. Було запроваджено карткову систему по­стачання міського населення і продрозкладку. Економічна політика ха­рактеризувалася гіпертрофованою централізацією управління. Дедалі помітнішою в управлінні ставала роль комуністів. Відповідальні ке­рівні посади могли посідати лише члени партії, нехай і некомпетентні.

В системі споживчої кооперації з жовтня 1928 р. КП(б)У розпочала ак­тивну роботу з підготовки «пролетарських спеціалістів-кооператорів» шляхом організації мережі закладів та курсів продавців і робітників громадського харчування.

На керівні посади системи почали висувати працівників із партій­ної, профспілкової та громадської роботи. Восени 1930 р. із Київського кооперативного інституту ім. В. Я. Чубаря виділили споживчий факуль­тет в самостійний вуз — Київський економіко-товарознавчий інститут споживчої кооперації — КЕТІСК. Через рік при ньому було відкрито заочний відділ та 1-річні педагогічні курси для підготовки викладачів кооперативних технікумів. Пізніше ці курси були реорганізовані в факультет, а ще пізніше — в самостійний Київський педагогічний інститут споживчої кооперації. Викладачами стали відомі спеціалісти: професо­ри Бойко, Червинець, Музикантська та ін. У цей час в Україні були відкриті ще 2 інститути споживчої кооперації — в Харкові та Луганську.

На кінець 1930 р. в Україні було відкрито 12 шкіл торговельно-конторського учнівства: в Херсоні, Києві, Одесі, Харкові, Миколаєві, Сталіно, Артемівську, Луганську, Житомирі, Кременчуці, Єлизаветграді, Дніпропетровську. Крім цього діяли кущові курси кооператпропаґандистів для Центральних робітничих кооперативів у Луганську, Артемівську, Сталіно, Одесі, Полтаві, Дніпропетровську, Кривому Розі, Миколаєві, Києві і Харкові. Створювались різні місцеві школи і гуртки для підготовки і перепідготовки кооперативних спеціалістів. У зв'язку з тим, що громадське харчування виділилось в окрему галузь системи споживчої кооперації, виникла потреба забезпечення його кадрами. Необхідно було підготувати кадри для підприємств громадського харчування шляхом навчання їх у навчальних закладах системи споживчої кооперації, в ФЗУ громадського харчування. Були організовані при робкоопах курси для підготовки спеціалістів громадського харчування.

У 1931 р. в Луганську були відкриті курси рахівників, кулінарів, браківників і підготовлено понад 60 спеціалістів, а на початку 1932 р. відкрилися курси завідувачів їдалень на 35 осіб, буфетників — на 35, са­нітарів — на 159, свинарів — на 16, семінар нормувальників — на 19 осіб.

У Дніпропетровську і Сталіно за 1931-1932 рр. було підготовлено відповідно 270 і 305 працівників громадського харчування. На кінець 1933 р. споживча кооперація України мала 4 інститути з робфаками, 20 технікумів і 43 школи масових професій. У 1933-1934 рр. навчальні заклади споживчої кооперації нараховували 13711 студентів і учнів.

Продовжувалися чистка кооперативного апарату і репресії проти укра­їнської кооперативної інтелігенції.

У 30-ті роки гонінням та репресіям підлягали десятки тисяч організаторів кооперативного руху. Кооперація зображалась як притулок «ворожих елементів», «ворогів народу». Всі виробничі недоліки списува­ли на неї. Звинувачувались і теоретики кооперації, і практичні праців­ники. Звинувачення були різні, в тому числі підрив колективізації, за­хист куркулів, пропаганда інтенсивних методів господарювання, розроб­ка питань ринкової економіки та розвитку індивідуальних селянських господарств фермерського типу, відстоювання економічної самостій­ності кооперації.

XVI з'їзд ВКПб) у червні 1930 р. поклав початок ново­му натиску на кооперативний апарат. Виступаючи на цьому з'їзді, Сталін сказав, що в кооперації є ряд значних недоліків, сама вона зара­жена «непманським духом», який треба вибити. В 1930 р. органи ДПУ України ліквідували «шкідницький кооперативний центр», поклали кінець «шкідництву» в організації «Кооптах». Цю організацію очолювали спеціалісти-кооператори з дорево­люційним стажем. Вони були названі «буржуазною інтелігенцією, за­лишками експлуататорських класів».

В липні 1930 р. Надзвичайна сесія Верховного суду України засудила 29 спеціалістів сільського господарства, їх звинуватили в спробі від­новити капіталістичний лад в країні. Серед звинувачених був професор Київського кооперативного інституту, директор Київської дослідної сільськогосподарської станції А. К. Філіповський. Його провина полягала в тому, що він довгі роки боровся за економічну самостійність кооперації. А. К. Філіповського звинувачували в підриві теорії і практики колективізації, якій він нібито протиставляв кооперацію. Професора П. Короткова звинуватили в тому, що він відстоював фермерські господарства, не вірив у колгоспи. Насправді вчений поділяв погляди I. В. Чаянова і О. М. Челінцева. Він був переконаний, що розвиток селянського господарства неможливий без кооперації.

В умовах насильницької колективізації споживчу кооперацію вико­ристовували не тільки для регульованого розподілу товарів.

Організації споживчої кооперації були змушені стати учасниками
виконання постанови Раднаркому УСРР і ЦККП(б)У від 6 грудня 1932 р.
«Про занесення на «чорну дошку» сіл, які злісно саботують хлібозаготівлю». Щоби забезпечити швидке наростання темпів, повне і безумовне
виконання плану хлібозаготівель, РНК і ЦК ухвалили за явний зрив
плану хлібозаготівель і злісний саботаж, що його організували куркульські і контрреволюційні елементи, занести на «чорну дошку» 6 сіл
Дніпропетровської, Харківської та Одеської областей. Щодо цих сіл передбачалися такі заходи: негайно припинити довіз товарів, цілком
припинити кооперативну і державну торгівлю на місці і вивезти з відповідних кооперативних і державних крамниць всі наявні товари; цілком заборонити колгоспну торгівлю як для колгоспників, так і одноосібників; перевірити і очистити органи РСІ, кооперативні і державні апарати від всіляких чужих і ворожих елементів та ін.

Додамо, що дану постанову підписали Голова Раднаркому УСРР В. Чубар і Секретар ЦК КП(б)У С. Косіор. Відомі факти і про притягнен­ня до судової відповідальності працівників споживчої кооперації за не­виконання плану хлібозаготівлі.

З розвитком мережі колгоспів споживча кооперація повинна була обслуговувати ці господарства: постачати їм товари, налагоджувати харчування колгоспників у полі. Голод 1932-1933 рр. не міг не позначитися на кооперації, її звинувачували в зриві хлібозаготівель, зменшенні товарності селянських господарств. Кооперацію лицемірно звинуватили у відсутності достатньої перевірки кадрів, які нібито винні у «деяких продовольчих труднощах. Під цим приводом протягом 1933 р. тільки з апарату споживчої кооперації. вичистили більш як 6 тис. осіб. В 1936-1938 рр. споживча кооперація України теж втратила немало теоретиків та практиків кооперативного руху. Таким чином, у 20-30-ті роки в Україні більшовиками була проведена чистка кооперативного апарату. Як звинувачення висували цілий ряд факторів: непролетарське походження, участь у минулому в дрібнобуржуазних партіях, створення опозиції, куркульська ідеологія, націоналістичний ухил. Тим самим було завдано непоправної шкоди системі споживчої кооперації, вона була позбавлена найкращих своїх працівників і повністю поставлена під контроль партійно-державного апарату.

У 30-ті роки Вукоопспілка продовжувала відігравати значну роль в організації постачання населення. У 1930 р. роздрібна торговельна мережа мала 28 тис. одиниць. Зростало передусім значення споживчої кооперації як розподільчого механізму. Оскільки вільну торгівлю, починаючи з 1930 р., фактично заборонили, у містах постачання відбувалося за кар­тками, а у селах промтовари передавались у фонд отоварення держзаготівель. У 1931 р. в роздрібному товарообізі республіки на споживчу коопе­рацію припадало майже 70 відсотків. У травні 1931 р. вийшло звернен­ня РНК СРСР, ЦК ВКПб) та Центроспілки «Про споживчу кооперацію». В ньому пропонувалось розширити торговельну мережу і поглибити спеціалізацію її. При Вукоопспілці було організовано 12 республікансь­ких галузевих об'єднань роздрібної торгівлі окремими групами товарів (Укооподяг, Укоопвзуття, Укоопгалантерея, Укоопмеблі та ін.) У великих містах були відкриті спеціалізовані, добре обладнані магазини, під­порядковані республіканським галузевим об'єднанням.

Колгоспам та колгоспникам, а також одноосібникам було дозволено продавати свою сільськогосподарську продукцію за цінами, які складались на ринку. Уже в червні 1932 р. почали працювати перші колгоспні ба­зари в промислових центрах та великих містах, на яких колгоспи та колгоспники продавали м'ясо, птицю, мед, яйця, молоко, сметану та ін.

РНК СРСР та ЦК ВКП(б) 29 вересня 1935 р. прийняли постанову «Про роботу споживчої кооперації на селі», в якій наголосили на необхідності посилення уваги до організації сільської торгівлі. 31 жовтня 1935 р. були скасовані кар­тки на решту продовольчих товарів, а з січня 1936 р. відмінено нор­моване постачання населення непродовольчими товарами. З 1935 р. райспоживспілки перейшли на оптову торгівлю, а роздрібні підприємства, що належа­ли їм, були передані споживчим товариствам. Із 1935 р. споживча коо­перація почала відкривати у районних центрах райунівермаги, а в се­лах сільмаги з розрахунку 1 -2 магазини на район.

У грудні 1939 р. відбулась нарада окружних спілок та представни­ків споживчих товариств західних областей України, на якій було прийнято рішення про злиття всіх споживчих товариств із Українсь­кою спілкою споживчих товариств Вукоопспілкою. В січні 1940 р. тор­говельна мережа всіх об'єднань споживчої кооперації Західної України була залучена до системи Вукоопспілки.

У 30-ті роки відбувався подальший розвиток громадського харчу­вання споживчої кооперації.. На 1 січня 1941 р. мережа підприємств громадського харчування становила 4389 одиниць.

З 1931 р. споживча кооперація України активізувала власне вироб­ництво сільськогосподарських та промислових продуктів. Вона мала підприємства борошномельної, кондитерської, консервної та інших га­лузей харчової промисловості, підсобні господарства.

У 30-ті роки було немало зроблено для ство­рення навколо великих міст картопляно-овочевих і тваринницьких баз.

Важливою сферою діяльності робітничої споживчої кооперації в 30-ті роки було хлібовипікання. До 1930 р. мережа механізованих підприємств хлібовипікання в системі спожив­чої кооперації України нараховувала 17 хлібозаводів. У 1933 р. повніс­тю механізованих було 96 підприємств при загальній потужності 3779 тонн хліба за добу.

У 30-ті роки споживча кооперація продовжує займатись заготівлямисільськогосподарської продукції і сировини. Із 1934 р. сільська споживча кооперація почала проводити державні закупівельні операції зерна і для «отоварю­вання» завозила на село дефіцитні товари, які реалізувались колгоспам та селянам після здачі ними хліба державі.

У 30-ті роки відбулися певні зміни і в культурно-просвітницькій ді­яльності споживчої кооперації. Вона активно розвивала книжкову торгівлю і торгівлю товарами культурно-побутового призначення, прово­дила культурно-масову роботу серед пайовиків та некооперованого на­селення, брала участь у роботі сільбудів, хат-читалень, проводила ра­діо- та кінофікацію села.

Отже в 30-ті роки споживча кооперація продовжувала розвивати свою різнобічну діяльність. Але вона була повністю одержавлена і стала цілковито залежною від директив комуністичної партії та державної влади, перетворилася на безправну складову ланку планової системи радянського господарства. Від державних підприємств споживчу коо­перацію відрізняли тільки деякі формально-правові відмінності та особливе призначення. Споживчу кооперацію на селі було фактично перетворено на додаток до колгоспної системи, допоміжну структуру успівпраці з державними заготівельними структурами.

Споживча кооперація у Західній Україні в міжвоєнний період.

У міжвоєнний період споживчу кооперацію на західноукраїнських землях представляла головним чином Народна Торгівля. Народна Торгівля працювала у трьох напрямках: організаційному, технічно-торговельному і культурноосвітньому. З кінця 1926 року вона обслуговувала 11 міських споживчих кооперативів. Її представники проводили загальні збори, інструкторські і господарські наради, виступали перед членами кооперативів із спеціальними рефератами. Народна Торгівля була найбільшою організацією споживчої кооперації І-го ступеня, мала свої філії і склади по всій Західній Україні. споживчий відділ Народної Торгівлі спеціалізувався на постачанні зарубіжних товарів – чаю, кави, какао, різних приправ, мандаринів, апельсин тощо. З місцевої продукції Народна Торгівля торгувала грибами, овочами, медом. Вона активно підтримувала зв’язки з українським приватним виробництвом.

Основу західноукраїнської кооперації складало селянство. На Західній Україні в першій половині 30-х років було 192 споживчих кооперативи. Організація кооперації на території Західної Волині, Холмщини, Підляшшя й Західного Полісся натрапляли на перешкоди, які чинили представники польської політичної влади.

Незважаючи на різноманітні труднощі, споживча кооперація на Західній Україні виконала свою історичну місію. На обмеженій території вона стала частиною тих глобальних процесів, які охопили всю Україну Українське громадянство шукало в споживчій кооперації не лише ліків від соціально-економічних злиднів, але й національної самооборони. Під впливом споживчої кооперації відбувалася тиха революція в господарюванні і культурі села.

Дата добавления: 2013-12-12