Споживча кооперація в Україні

ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ

ТЕМА 2.4: СПОЖИВЧА КООПЕРАЦІЯ УКРАЇНИ В РОКИ

ЛЕКЦІЯ № 9

1. Споживча кооперація в Україні в період фашистської окупації.

2. Споживча кооперація України в 1944-1945 рр.

ЛІТЕРАТУРА

1. Аліман М.В., Бабенко С.Г., Гелей С.Д. та ін. Історія споживчої кооперації України / Укоопспілка, Львівська комерційна академія.- Львів: Інститут українознавства НАНУ, 1996, с. 272 -284.

2. Бабенко С.Г., Гелей С.Д., Гончарук Я.А. та ін. Історія кооперативного руху: Підручник для кооперативних вузів / Укоопспілка, Львівська комерційна академія. – Львів: Інститут українознавства НАНУ, 1995.с.326 - 333.

3. Бабенко С.Г та ін. Основи кооперації - К.:2004.

4. Українські кооператори. Історичні нариси. Книга 1,2. – Львів: Видавництво “Укоопосвіта”, Львівська комерційна академія, 1999.

В ПЕРІОД НІМЕЦЬКО-ФАШИСТСЬКОЇ ОКУПАЦІЇ

Війна, яка розпочалася 22 червня 1941 р. між фашистською Німеччиною і Радянським Союзом, кардинально змінила долю споживчої кооперації України. Лінія фронту швидко пересувалась на схід. Більшо­вики не змогли вивезти або знищити націоналізоване та кооперативне майно. Значних збитків кооперації завдали угорські війська, які прохо­дили через південно-східну Галичину. Вони грабували все на своєму шляху, а деякі заклади споживчої кооперації були перетворені в руїни. Товар вивозили або псували, нищили устаткування, архівні матеріали, документи, книги протоколів, архівні книги тощо.

Кооперативні працівники, що вижили в період радянської перебудови споживчої кооперації, вже в перші дні війни, поки ще не з'явилась німецька окупаційна влада, негайно взялись відроджувати українську споживчу кооперацію в дорадянській формі, впорядковувати господар­ські справи.

Коли в серпні 1941 р. на зміну угорським військам прийшли німецькі, страхіття перших днів війни помалу почали вщухати. У Льво­ві проголосили відновлення Української держави. Була утворена Укра­їнська Національна Рада під протекторатом митрополита Андрія Шептицького і на чолі з доктором К. Левицьким — керівником національно-політичної організації галицьких українців. Але вже 1 серпня 1941 р. Галичина була приєднана як окрема область до Генерал губернії. Німці почали арешти найактивніших українських націоналістів і взялися за організацію своєї окупаційної адміністрації.

Німці намагалися використати суспільно-господарські реформи, проведені за короткий час в Галичині радянською владою. Вони вважа­ли воєнною здобиччю все те, що було націоналізоване Радянською вла­дою. Відновленій українській кооперації доводилося з великими труд­нощами добиватися повернення кооперативних підприємств, особливо вперта боротьба велася за відновлення міської споживчої кооперації на чолі зі спілкою «Народна торгівля». Німці не розігнали кооперацію в Га­личині бачачи в ній легкий для контролю засіб розвитку товарообігу і апарат для заготівлі сільськогосподарської продукції, що вкрай була не­обхідна Німеччині.

За весь час німецької окупації йшла явна й тиха боротьба української кооперації з німецькою окупаційною адміністрацією. Деякі німці, завданням яких було контролювати українську кооперацію, походили з давніх галицько-волинських колоністів. Вони знали українську мову і були прихильниками кооперації. Українська ж інтеліґенція володіла німецькою мовою. Отже, все це сприяло відновленню і діяльності спо­живчої кооперації.

Дехто у німецькій адміністрації був переконаним кооператорам, тому в окремих питаннях українські кооператори відчували сприяння, вони одержували поради при розв'язанні тих чи інших проблем, особ­ливо коли виникали суперечності з німецькою господарською адмініс­трацією.

Після довгих переговорів і прохань у кінці жовтня 1941 р. окупацій­на німецька влада затвердила об'єднання української кооперації в Генералгубернії під керівництвом РСУК у Львові, який координував діяль­ність трьох обласних відділів РСУК: у Львові, Кракові і Любліні. Відновив свою діяльність Львівський «Центросоюз» з розгалуженою мережею сільських споживчих товариств. Німці кривим оком дивилися на дріб­ні сільські торговельні кооперативи та наполягали на їх об'єднанні в багатокрамничні, бо дрібні споживчі товариства були незручними для контролю

Отже велася боротьба за незалежність та існування дрібних сільсь­ких споживчих товариств. З великими труднощами вдалося відстояти «Центросоюз» бо на монополію торгівлі сільськогосподарськими про­дуктами претендувала німецька організація «Центральна хліборобська столиця». «Центросоюзу», правда не вдалося повернути собі фабрик ми­ла, свічок та м'ясних виробів.

Німецьке керівництво визнавало кооперацію у Західній Україні передусім як засіб заготівлі сільськогосподарської продукції. Заготівлі споживчої кооперації мали охопити всі ділянки господарсько-торго­вельного життя. Найбільше уваги приділяли сільськогосподарській продукції, якою особливо цікавились німці. За цією діяльністю пильно спостерігали їх представники. Споживча кооперація Галичини прий­мала від населення збіжжя, худобу, яйця, птицю, молоко, фрукти, овочі, мед, лікарську сировину. Як винагороду селянам за здану продукцію споживспілки нерідко пропонували алкогольні напої.

У 1941 р. німці зобов'язали Галичину здати 416 тис. тонн зерна але РСУК вдалося переконати окупантів, що Галичина може здати не біль­ше 120 тис. тонн. Фактично було доставлено лише 112 тис. тонн зерна.

У період окупації поступово відновлювалася торговельна діяль­ність споживчої кооперації в містах.

Через Західну Україну взимку 1942 р. проходили полонені радян­ської армії, яким кооперація допомагала одягом і продуктами.

Німецька влада встановила нормоване харчування, але споживча кооперація до­помагала шкільним і різним громадським підприємствам харчування. З її фондів призначалися різноманітні стипендії для студентів та учнів, стипендії і допомога вченим, митцям, письменникам краю. Не забула споживча кооперація і про емігрантів, допомагаючи їм, наскільки це можливо.

У Львові, а також в інших спілках, були організовані коопера­тивні курси, які готували кооперативних спеціалістів. Німецька окупаційна влада позитивно ставилася до цього і не вивозила курсантів на роботу до Німеччини, отже навчання стало одним із засобів охорони молоді від вивезення в Німеччину. Західноукраїнська кооперація нама­галася допомагати своїм братам-українцям зі Сходу, що змушені були евакуюватись і затрималися в Галичині — це були працівники громад­ської праці, науки, культури.

Однак міська споживча кооперація західноукраїнських земель переживала великі труднощі, бо німці не хотіли повертати її майно, націо­налізоване ще радянською владою. Німці вдавалися до конфіскації її товарів, арештів кооператорів та інших утисків.

Коли весною 1944 р. фронт пересувався на Захід, кооперативне ке­рівництво розповсюдило таємне рішення про передачу заготовленої продукції споживчим товариствам для розподілу між пайовиками, і щоб запобігати вивезенню цієї продукції в Німеччину. Кооператори західноукраїнських земель пам'ятали ставлення Радянської влади до кооператорів у 1939-1941 рр., тому багато провідних українських коо­ператорів покинули рідний край і подалися на еміґрацію у різні країни світу.

Кооперація в центральних та східних районів України.

З просуванням в 1941 р. лінії фронту на Схід, руйнівна хвиля війни завдала великої шкоди споживчій кооперації в центральних та східних регіонах України. В Україні встановлювався «новий порядок», який оз­начав розгортання репресій, грабунків, спекуляції. Нову адміністрацію не турбувало постачання товарів і продуктів місцевому населенню. От­же населення само почало шукати виходу зі скрутного становища, самочинно почало відновлювати споживчі товариства в селах та містах, охороняти склади та бази, які ще не встигли зруйнувати або пограбувати.

Демократичним шляхом пайовики обирали на керівні посади у споживчих кооперативах людей, що мали досвід праці в кооперації у період непу та в 30-і роки. Відновлювали свою діяльність спілки спо­живчої кооперації різних рівнів, налагоджувалися внутрішньокооперативні зв'язки. Деякі кооперативи інших видів прилучалися до системи споживчої кооперації, бо вони не зуміли відновити своїх систем так, як це зробила споживча кооперація.

Німецька окупаційна адміністрація спочатку не перешкоджала від­новленню діяльності споживчої кооперації, але офіційно не визнала її. Наміри споживчої кооперації і політика німецької окупаційної влади мали значні розходження і з часом протиріччя між ними зроста­ли та загострювалися. Німці намагалися обмежити діяльність спожив­чої кооперації України і її діяльність проходила без окремої регламента­ції та правових визначень.

Відновили поступово діяльність спілки всіх рівнів. 6 жовтня 1941 р. поновила свою діяльність Вукоопспілка. Було обрано правління та ор­гбюро. Головою правління став Г. Перевертун, заступником голови — М. Костовенко, членами правління — П. Бондаренко, І. Замша та І. Назаркевич. Голові правління і всім членам правління випала нелегка доля. Крім господарської роботи, їм доводилося співпрацювати з парт­изанами та так, щоб цього не помітило гестапо. Але не завжди це вда­валося зробити, і в 1943 р. голову правління Г. Перевертуна, його дру­жину і доньку, а також члена правління П. Бондаренка гестапо розстрі­ляло. Цей факт доводить, що кооперативний рух України стояв на позиціях національних інтересів і дбав про долю свого народу.

На 1 липня 1942 р. система Вукоопспілки об'єднувала 16 облспоживспілок, 522 райспоживспілки та 7782 споживчих товариств. У пері­од війни діяли Київська, Полтавська, Житомирська, Вінницька, Луць­ка, Кам'янець-Подільська, Дніпропетровська, Запорізька, Мелітополь­ська, Сімферопольська, Кіровоградська, Миколаївська, Чернігівська, Сумська, Донецька, Харківська облспоживспілки.

На 1 січня 1943 р. за неповними даними, система споживчої коопе­рації України нарахувала приблизно 8116000 пайовиків, 13314 крам­ниць, 967 складів, 3057 заготівельних пунктів та 3139 промислових підприємства. У системі споживчої кооперації на цей час працювало в торгівлі і заготівлях 53845 осіб, а в галузі виробництва —32400 осіб. Пайові і власні кошти всієї системи Вукоопспілки на 1 жовтня 1943 р. становили 233 млн. крб. Система мала власний транспорт, який складався з 639 автомобілів та з 5914 коней. Особливо велику увагу кооператори приділяли постачанню солі та інших товарів першої необхідності. В обмін на товари система споживчої кооперації змушена була організувати заготівлю й доставку лікарських рослин, овочів, фруктів, меду, різноманітної сировини: щетини, пуху, лляного та конопляного волокна, вовни, насіння овочів, металобрухту, макулатури тощо. У 1942 р. заготівельний оборот перевищив 1 млрд. крб., а в 1943 — 659 млн. крб.

Окупаційна адміністрація також використовувала споживчу кооперацію, для заготівлі продуктів, сировини для військових потреб. Вільна торгівля в селах практично була зведена до мінімуму. Товари сільському населенню відпускали за встановленою системою товарообміну. Це означало, що за здану сільськогосподарську продукцію, в залежності від її виду і якості, селянину зараховували визначену кількість умовних одиниць (пун­ктів). За здану продукцію він одержував квитанцію, на якій була зазна­чена відповідна кількість «пунктів». Після пред'явлення такої квитанції, власник міг отримати такі товари, як взуття, одяг, мануфактуру, госпо­дарське мило, гас, сірники тощо. Наприклад, для отримання одного метра тканини селянин змушений був здати споживчій кооперації 20 пудів зерна або 100 кг свинини. Товари, що отримували селяни через такий заготівельний обмін, були низької якості.

Споживчій кооперації було важко добитися дозволу на постачання населенню навіть таких вкрай необхідних товарів, як сіль. Тому споживча кооперація намага­лася налагодити власне виробництво необхідних товарів з місцевої си­ровини. Система Вукоопспілки мала 3139 виробничих підприємств, на яких ремонтували господарське знаряддя, домашнє начиння, ви­робляли вози, соду, бочки для соління овочів та фруктів, хустки, гребін­ці, ґудзики, щітки, виправляли шкіру, ремонтували взуття, одяг тощо. Керував виробництвом при Вукоопспілці відомий колишній працівник Дніпроспілки М. Крижанівський.

У заготівельній діяльності системи Вукоопспілки була зацікавлена німецька адміністрація, тому це давало можливість Вукоопспілці вима­гати дозволу на організацію різноманітних курсів в Києві, в областях і районних центрах, друкувати підручники, посібники, а також захища­ти молодь України від вивозу в Німечину на важкі, майже каторжні ро­боти.

У Києві в 1942 р. організовано центральні кооперативні курси з
терміном навчання один, три, шість місяців. Курси були на утриманні
Вукоопспілки, їх забезпечили літературою, наочним матеріалом та обладнанням. Німці особливо не втручалися в навчальні програми та в
підбір викладачів. Тому вдалося трудовлаштувати та врятувати від голоду велику кількість працівників української науки та культури. При
Вукоопспілці працювала їдальня, яка щоденно реалізовувала понад
1000 обідів.

Організації споживчої кооперації України періодично, відповідно до потреби і їхніх можливостей допомагали культурно-освітнім устано­вам грішми і продуктами. Вукоопспілка особисто допомагала вченим, громадським і культурним працівникам столиці, капелі бандуристів, хоровій капелі «Думка» тощо.

Вукоопспілка випускала власний Бюлетень тиражем в 15000 примірників, організувала музей та бібліотеку, видавала фахову літературу, інструкції. Вукоопспілці було важко підтримувати
зв'язок з облспоживспілками та з райспоживспілками і споживчими
товариствами через воєнні операції, через терор окупаційної адміністрації, партизанські рейди, через провокації з усіх боків. Зв'язки між
різними ланками системи споживчої кооперації України часто обривалися, але стосунки між населенням і споживчими товариствами у важкі роки воєнного лихоліття були сталими і тісними, вони трималися на
довірених, обраних демократичним шляхом кооперативних працівниках. Споживча кооперація представляла собою найбільш суцільну, масову, громадську господарську організацію, яка діяла в найвіддаленіших куточках України, вона входила в життя й потреби населення.
Система споживчої кооперації передавала найширшим колам населення України інформацію загально-громадського і навіть довірчого характеру. Крамниці, підприємства громадського харчування та заготівельні пункти були тим місцем, де люди могли поспілкуватися, обмінятися інформацією.

Підприємства споживчої кооперації інколи ставали своєрідними явочними пунктами. Тому німецька окупаційна влада чим більш підозрілодивилася на діяльність споживчої кооперації. Вона вдавалася до арештів, розстрілів провідних кооператорів, навіть цілих сімей, паралізувала господарську діяльність, конфісковувала товари, заготовлену сировину та вторинні матеріали, закривала окремі підприємства. Тому, під кінець окупації споживча кооперація майже була ліквідована. Провідні працівники споживчої кооперації емігрували в інші країни, де також розвивали українську кооперацію. Відступаючи, окупанти майже зовсім знищили майно споживчої кооперації. За даними окремих джерел, було зруйновано повністю або частково 90% підприємств роздрібної торгівлі, 75% торгових складів, понад 90% хлібопекарень. Загальна сума збитків складала 2579

СПОЖИВЧА КООПЕРАЦІЯ УКРАЇНИ В 1944-1945 рр.

Друга світова війна завдала величезних втрат кооперативному господарству України. 3а неповними даними в системі споживчої кооперації України було зруйновано і пограбовано будівель, споруд, інвентаря, обладнання, транспорту, робочої та продуктивної худоби на 652 млн. крб., товарів і готової продукції — на 1899 млн. крб. Загальна сума матеріальних втрат системи становила понад 255 млн. крб. У міру визволення території України від фашистських загарбників працівники споживчої кооперації під контролем компартійних та ра­дянських органів, за участю мас пайовиків відновлювали зруйноване кооперативне господарство. Велику фінансову допомогу організаціям споживчої кооперації України надали в цей період кооперативні органі­зації Російської Федерації, Казахстану, Грузії, Азербайджану.

Для відродження радянської споживчої кооперації була прийнята Постанова № 10 правління Укоопспілки від 28 вересня 1943 р. «Про порядок діяльності організацій споживчої кооперації на звільненій від окупантів території УРСР», яку підписав голова президії І. Дрофа. Ство­рення будь-яких структур системи споживчої кооперації на звільнених землях набуло юридичної сили. Ця постанова зобов'язувала відроджу­вати негайно всі структури системи споживчої кооперації.

У 1943 р. було досягнуто досить великих успіхів у відбудові матеріальної бази споживчої кооперації України. Роздрібна торговельна мере­жа системи Укоопспілки на кінець 1943р. мала 36 райкрамниць, 786 сількрамниць, 4569 інших крамниць та крамничок, 170 палаток, кіосків та 6 розвозних пунктів (це були автолавки, вантажний транс­порт і громадяни-кооператори, що доставляли товари першої необхід­ності в віддалені населені пункти, в яких не було стаціонарної торго­вельної мережі, у поле, на ферми тощо). Всього діяло 5561 роздрібних підприємств. За архівними даними, на кінець 1943 р. в системі спо­живчої кооперації відновили діяльність 3500 сільських споживчих то­вариств, 20 міських споживчих товариств, 274 районних спілок спо­живчих товариств, 12 торговельних баз, 274 райзаготконтор та 10 об­ласних спілок споживчих товариств.

На балансі системи Укоопспілки в 1943 р. було всього 13 вантаж­них машин (однак в русі — лише 6, інші вимагали ремонту) та 1 легко­ва машина. Кооператори України мали також 1299 коней, з них робо­чих, віком 3 і більше років, — 1242 та 57 коней-молодняку, віком до З років.

Вантажний транспорт складався з 1133 одиниць, в тому числі — 249 парокінних. Роздрібний товарообіг споживчої кооперації за 1943 р. становив 9372 млн. крб., з цього роздрібної торгівлі — 7993 млн. крб., тобто лише 49% плану, доведеного компартійними і радянськими ор­ганами, а громадського харчування — 1379 млн. крб., що відповідало 72.6% доведеного плану. Громадське харчування споживчої кооперації реалізувало 10820 тис. страв.

Відновлювала свою діяльність заготівельна мережа споживчої кооперації України. У 1943 р. облспоживспілки заготовили на 410 тис. крб., райспоживспілки — на 21627 тис. крб. сільськогосподарських продук­тів, сировини, вторинної сировини, лікарської сировини. Вся заготов­лена системою Укоопспілки продукція становила 44194 тис. крб. При плані в 36670 тис. крб. Отже, доведений план заготівель було виконано на 120. 5%.

В 1943р. відновлювала свою діяльність хлібопекарська мережа, що було особливо важливо в період карткової системи розподілу това­рів. З уцілілих 178 хлібопекарень діяли лише 123, які випекли 23.365 центнерів хлібобулочних виробів, на що було використано 16.163 цен­тнера борошна. Вихід готової продукції становив 144.9%.

Крім того, виробнича система Укоопспілки в 1943 р. нараховувала З об'єднаних промкомбінати і 875 підприємств, в промкомбінати не об'єднаних. Всього в виробничих підприємствах системи Укоопспілки на кінець 1943 р. працювало 3392 працівники, 160 з них — надомники. Продукції вироблено на 12712 тис. крб.

Система споживчої кооперації з перших днів почала відроджувати дуже потрібне для нормального функціонування перш за все громадсь­кого харчування, підсобне господарство. На кінець 1943 р. споживчій кооперації України належали 481 штука крупної рогатої худоби, 357 свиней, 150 овець і кіз, 3574 штук домашньої птиці, 138 бджоломаток.

У розпорядженні кооперації було 34 лісосклади, 361 склад для збе­рігання солі загальною ємкістю в 34847 тонн, 231 сховищ нафтопро­дуктів, ємкістю в 4695 тонн, 2085 погребів і льодовиків загальною єм­кістю в 60634 тонн, 1323 загальнотоварних складів, площею в 198535 кв. м., 1184 сховищ для зберігання картоплі та овочів, в яких зберігало­ся 84960 тонн продукції, 1727 інших заготівельних складів площею 144422 кв. метра. Тоді ж число пайовиків системи споживчої ко­операції України досягло 606656 осіб, за цей рік було кооперовано 554056 осіб, сума пайових внесків становила 375433 тис. крб.

Поста­новою N 14 Президії Укоопспілки від 6 жовтня 1943 р. «Про поновлення діяльності Українського торговельно-кооперативного інституту в м. Харкові» з торговельним, планово-економічним, фінансовим факульте­тами та факультетом технології сільськогосподарських продуктів, було відроджено діяльність вищої освіти кооператорів України. На 1943/44 навчальний рік затвердили контингент студентів: на 1 курс — 150. на 2 курс — 75, на 3 курс — 50 осіб. Директором інституту призначено А. Головаш

Отже, не зважаючи на важкі воєнні умови, споживча кооперація
України поступово відновлювала всі галузі діяльності і вносила свій
вклад в перемогу над ворогами.

У міру того, як територія України звільнялася від фашистських загарбників, працівники споживчої кооперації під керівництвом і контр­олем компартійних органів, за участю мільйонів пайовиків своєї систе­ми відбудували знищене кооперативне господарство. Вже на 1 квітня 1944 р. господарська діяльність споживчої кооперації була відбудована в 16 з 24 облспоживспілок, у 450 райспоживспілках, 5200 сільських споживчих товариствах. У районах і селах України до цього часу вже працювало 8200 крамниць, 660 підприємств громадського харчуван­ня, діяло 502 пекарні споживчої кооперації. Сільському населенню звільнених районів було продано різноманітних непродовольчих това­рів на суму 125 млн. крб.

Після визволення від ворога всієї території України, Укоопспілка, відповідно до адміністративного територіального поділу, організувала 24 облспоживспілки. Вони об'єднували наприкінці 1944 р. 745 райспоживспілок, 29 міських споживчих товариств, 4 робітничих кооперати­ви, 9054 сільських споживчих товариств. Система споживчої коопера­ції мала 61 торговельну базу, 66 заготівельних баз, 712 райзаготконтор, 95 раймагів, 1450 сільмагів, 16751 інших видів крамниць, всього мережа роздрібної торгівлі нараховувала 18648 різного роду торговельних підприємств. Кількість пайовиків значно зросла і становила 4036443 чоловік, зібрано 173812 тис. крб. пайових внесків.

На цей час споживчій кооперації України вже належало 3570 штук крупної рогатої худоби, 2546 свиней, 1417 овець і кіз, 35283 штук до­машньої птиці, 786 бджолосімей, які дали 34 центнери меду. Вилов риби за 1944 р. становив 4 908 центнерів. Число підсобних госпо­дарств досягало 2 077, їм належало 13 806га землі.

Товарообіг діючих 1337 підприємств громадського харчування ста­новив 310467 тис. крб., а власна продукція дорівнювала 57808 крб.

У 1944 р. було випечено 338 388 центнерів хлібобулочних виробів, на що затрачено 223 703 центнери борошна. Всього в системі кооперації було 617 пекарень але діючих — лише 539.

У 1944 р. кооператори України мали 312 ван­тажних автомобілів, з них 183 справні. Отримували автомобілі, як пра­вило, непридатні для фронту, ремонтували їх і використовували у гос­подарстві. Крім того, споживчій кооперації належало 16 легкових авто­мобілів, (з них на ходу — 10) та 2 трактори. Кооперативне господарство мало в 1944 р. 7381 кінь, а гужовий транспорт нараховував 4933 оди­ниці, з них 2828 парокінних.

Виробничі підприємства виробляли продовольчі та непродовольчі товари.

На цей час адміністративний апарат споживчої кооперації нарахо­вував 9407 осіб, які отримували 39747 тис. крб заробітної плати, а опе­ративний апарат в торгівлі нараховував 48619 чоловік, заробітня пла­та їх — 77038 тис. крб.

Отже, 1944 р. зростала торговельна, заготівельна та виробнича діяльність споживчої кооперації. Особливо швидкими темпами росла переробка сільгоспродукції та хлібовипікання.

Працівники споживчої кооперації самовіддано працювали над тим, щоб скоріше налагодити зруйноване кооперативне господарство і краще організувати обслуговування широких мас населення, яке заз­нало багато лиха в роки війни.

1945 рік для України був перехідним від війни до мирного життя. Значних досягнень у розвитку своєї організаційно-господарської діяль­ності домоглася споживча кооперація. Наприкінці 1945 р. вона об'єдну­вала 5,6 млн. пайовиків. За один рік кількість пайовиків збільшилась на 31,,4%, а сума пайового фонду — на 14,8 млн. крб. Це свідчило про зростаюче довір'я до кооперації з боку сільського населення і зміцнення з ним зв'язків кооперативних організацій. Під час кооперування населення споживча кооперація широко використовувала дефіцитні това­ри, які, як правило, продавалися лише пайовикам. Отже, для того, що­б придбати такі товари населення змушене було вступати в систему споживчої кооперації України.

У 1945 р. було повністю укомплектовано управлінський апарат сис­теми споживчої кооперації і частково зміцнено його кваліфікованими кадрами за рахунок випускників Харківського торговельно-коопера­тивного інституту, технікумів, училищ та кооперативних шкіл, а також за рахунок кооператорів, що поверталися з фронту. Кількість усіх пра­цівників системи споживчої кооперації зросла на 47%.

25-27 березня 1945 р. в Києві, вперше після визволення України, відбулась Республіканська нарада працівників споживчої кооперації, яка підбила підсумки відбудови діяльності системи споживчої коопера­ції України і накреслила її основні завдання на 1946 р. Як тоді було за­ведено, учасники наради звернулися з листом до партії і уряду. В листі до ЦК КП(б)У і Ради міністрів УРСР вони завірили, що докладатимуть максимум зусиль, для успішного виконання завдань партії і уряду у від­будові кооперативної торгівлі.

В західних областях України було організовано 176 нових спожив­чих товариств, а в решті областей проведено деяке їх укрупнення. Крім того, в 1945 р. в системі української споживчої кооперації було орагнізовано 20 торговельних баз, 371 райконтору для торгівлі будівельними матеріалами і 6 райзаготконтор. На кінець 1945 р. в системі споживчої кооперації України діяли 19773 крамниці та 670 палаток.

Продукції хлібовипікання в системі споживчої кооперації України було випущено у 1945 р. 69036 тонн, або на 24,8% більше, ніж у 1944 р.

Отже, збільшилася продукція кооперативного хлібопечення, зріс випуск товарів широкого вжитку підприємств споживчої кооперації, розвивалися заготівлі і власна переробка плодів і овочів. Виросла кіль­кість вантажних автомобілів і робочих коней, великої рогатої худоби, овець і кіз, домашньої птиці. Але, незважаючи на значні досягнення споживчої кооперації, довоєнного рівня не було досягнуто.

У роки війни багато кооперативів та й самих кооператорів потерпі­ли від комуністичного та фашистського терору, але український коопе­ративний рух ріс і розвивався.

Дата добавления: 2013-12-12