Москва, 2007г

Фінансовий план підприємств його розділи та зміст

Прибуток та рентабельність підприємств ЦА шляхи їх підвищення

Прибуток підприємств ЦА порядок їх визначення та використання

Найважливіша фінансові показники господарської діяльності підприємства: доходи, прибутку, рентабельність їх економічний зміст та порядок розрахунку

Фінансові ресурси підприємств, їх склад та джерела утворення

Комерційний розрахунок: його сутність та основні принципи

Тема 10. Комерційний розрахунок та фінанси в ЦА

10.1. Комерційний розрахунок: його сутність та основні принципи

Фінансування поділяється на внутрішнє і зовнішнє за­лежно від джерел коштів.

Важливими формами фінансування підприємств є кре­дит (грошовий і майновий), випуск цінних паперів (акцій і облігацій). Спеціальними формами довгострокового креди­тування є оренда і лізинг (оперативний і фінансовий).

Фінансова діяльність підприємства може бути організо­вана такими методами:

• комерційний розрахунок;

• неприбуткова діяльність:

• кошторисне фінансування.

Відмінність між окремими методами полягає у схемі ор­ганізації фінансової діяльності, тобто у встановленні взає­мозалежності між фінансовими результатами і джерелами їх формування (див. тему «Фінансово-кредитні і нематері­альні ресурси підприємства»).

Основним методом фінансової діяльності витупає ко­мерційний розрахунок, який засновується на таких прин­ципах:

^ повна господарська та юридична відокремленість (випливає з вимоги чіткої визначеності щодо прав власності на фінансові ресурси, встановлення опти­мальних напрямів їх розміщення та відповідальності за використання залучених ресурсів);

•^ самоокупність (означає повне покриття витрат за ра­хунок отримання доходів);

^ прибутковість (отримані доходи мають не тільки по-1 крити витрати, а й сформувати прибуток);

•^ самофінансування (передбачає покриття витрат на розвиток виробництва за рахунок отриманого прибут­ку та залучених кредитів, які також погашаються за рахунок прибутку);

•^ фінансова відповідальність (підприємство несе повну відповідальність за фінансові результати своєї діяль­ності).

і Комерційний розрахунок є раціональним і високоефек­тивним методом фінансової діяльності, він націлює підпри­ємство на пошук достатніх і дешевих фінансових ресурсів, раціональне їх розміщення, мінімізацію витрат і максиміза-цію доходів та прибутку. Комерційний розрахунок прита­манний ринковій економіці, саме він, а не ринкові відноси­ни самі по собі сприяють високоефективному господарю­ванню.

Неприбуткова діяльність - специфічною ознакою формування фінансових ресурсів є те, що досить часто воно здійснюється за рахунок спонсорських та інших надходжень, насамперед від засновників. Цей метод організації фінансо­вої діяльності не передбачає принципу прибутковості. Головна мета функціонування неприбуткового підприємства забезпечення певних потреб суспільства, а не отримання прибутку. На таких засадах можуть здійснювати свою діяльність установи соціальної сфери та підприємства му­ніципального господарства.

Кошторисне фінансування полягає у забезпеченні ви­трат за рахунок зовнішнього фінансування за двома на­прямами: з бюджету і з централізованих фондів корпоратив­них об'єднань.

Установи, що фінансуються з бюджету на основі коштори­су, називаються бюджетними. На внутрішньому кошторисно­му фінансуванні перебувають відокремлені підрозділи під­приємств і організацій, як правило, соціального призначення.

Зрозуміло, що переважна більшість підприємств мате­ріального виробництва здійс­нюють свою фінансову діяль­ність за методом комерцій­ного розрахунку.

Інструментом управління фінансами підприємства є фінансовий план. Основна мета складання фінансового плану (бюджету) підприєм­ства - узгодження доходів із витратами у плановому пе-

Кошторисне фінансування

здійснюється за такими принципами:

•* плановість;

о цільовий характер виділе­них коштів;

=> виділення коштів незалеж­но від фактичних показників діяльності установи;

<=> підзвітність.

ріоді. Цей план є підсумко­вим і одним із найважливіших розділів бізнес-плану під­приємства. Він включає:

• прогнозні дані щодо обсягів реалізації продукції (обчис­люються на основі прогнозів продажу і використовуються для розрахунку потреби в обладнанні, чисельності праців­ників і т. ін.);

• баланс грошових надходжень і витрат (документ, на основі якого визначається сума коштів, необхідна для реа­лізації підприємницького проекту в часовому розрізі; є засобом перевірки синхронності надходжень і витрат кош­тів);

• таблицю доходів і витрат (характеризує формування прибутку підприємства в часі);

• баланс активів і пасивів підприємства (дає змогу оці­нити, які суми вкладені в активи і за рахунок яких пасивів підприємець фінансуватиме створення цих активів);

• визначення точки беззбитковості (вона показує ту ве­личину обсягу випуску продукції, за якої досягається само­окупність виробництва, при дальшому нарощуванні обсягів випуску підприємство одержуватиме прибутки).

Фінансовий план складається на кожний поточний рік з поквартальним виділенням двох розділів: надходжень і ви­трат (платежів).

Головним елементом фінансового плану є баланс, тобто деталізована репрезентація фінансового стану підприємства на конкретний момент часу.

Баланс складається з двох частин: активу і пасиву. В ак­тиві балансу відображається все те, чим володіє підприєм­ство на момент складання балансу. Пасив показує джерела формування і нагромадження капіталу.

В Україні з 1 січня 2000 р. введено в дію нову форму ба­лансу підприємства. Вона відповідає міжнародним стандар­там здійснення бухгалтерського обліку суб'єктами госпо­дарювання.

За новою формою в балансі виділяють такі розділи:

Співвідношення між окремими групами активів і паси вів балансу має важливе значення для оцінки фінансового стану підприємства.

У ринкових умовах метою функціонування будь-якого підприємства є виготовлення і реалізація продукції для задоволення ринкових потреб та одержання певної суми доходу.

Згідно з Національними стандартами бухгалтерського обліку в Україні (стандарт 3).

Дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) визначений як за­гальний дохід (виручка) від реалізації про­дукції, товарів, робіт або послуг (виручка від реалізації продукції), тобто без вираху­вання наданих знижок, повернення прода­них товарів та податків з продажу (податку на додану вартість, акцизного збору тощо).

Основними чинниками, що впливають на величину ви­ручки від реалізації продукції, є обсяг виробництва про­дукції, її асортимент, якість, ритмічність роботи підпри­ємства та ін.

Проте загальний дохід ще не характеризує ефективності виробничо-господарської діяльності підприємства. Загаль­на схема формування фінансових результатів підприєм­ства відповідно до діючих нормативних документів може бути представлена:

Податок на додану вартість відображає суму податку на додану вартість, включену до складу доходу (виручки) від реалізації продукції.

Акцизний збір - платники акцизного збору відобража­ють суму, яка врахована у складі доходу (виручки) від реа­лізації продукції.

Інші вирахування з доходу відображають надані знижки, повернення товарів та інші суми, що підлягають вираху­ванню з доходу.

Прибуток - це частина чистого доходу, що залишається підприємству після відшкоду­вання всіх витрат, пов'язаних з виробни­цтвом, реалізацією продукції та іншими ви­дами діяльності.

В умовах ринку прибуток є джерелом усіх фінансових ресурсів підприємства. Величина прибутку характеризує фінансові результати роботи підприємства та визначає його фінансовий стан.

Розрізняють такі найважливіші види прибутку:

1. Валовий (балансовий) прибуток - розраховується як різниця між чистим доходом від реалізації продукції і собі­вартістю реалізованої продукції.

Валовий прибуток може бути зменшений на величину супутніх платежів:

•^ податок на майно;

^ податок з власників транспортних засобів;

^ плата за землю;

^ утримання дошкільних закладів тощо.

2. Операційний прибуток — це балансовий прибуток, скоригований на різницю інших операційних доходів та операційних витрат.

Інші операційні доходи відображають суми від опера­ційної діяльності підприємства, крім доходу (виручки) від реалізації продукції, а саме:

•^ дохід від оренди майна;

•^ дохід від операційних курсових різниць; ^ доходи від реалізації оборотних активів (крім фінан­сових інвестицій);

^ відшкодування раніше списаних активів тощо. Операційні витрати включають:

•^ адміністративні витрати (загальногосподарські ви­трати, пов'язані з управлінням та обслуговуванням підприємства);

•/ витрати на збут (витрати на утримання підрозділів, що займаються збутом продукції, на рекламу, достав­ку продукції споживачам тощо);

•*/ інші операційні витрати (собівартість реалізованих виробничих запасів, сумнівні (безнадійні) борги та втрати від знецінення запасів, втрати від операційних курсових різниць, економічні санкції, відрахування на забезпечення таких операційних витрат, а також усі інші витрати, що виникають у процесі операційної діяльності підприємства (крім витрат, що включаю­ться до собівартості продукції).

3. Прибуток від звичайної діяльності - це операційний прибуток, скоригований на величину фінансових та інших доходів і фінансових та інших витрат.

До фінансових та інших доходів належать:

^ дохід від інвестицій в інші підприємства;

^ дивіденди;

•^ відсотки та інші доходи від фінансових інвестицій;

•^ дохід від не операційних курсових різниць та ін. До фінансових та інших витрат належать:

^ сплата відсотків на позиковий капітал;

•^ втрати від уцінки фінансових інвестицій та необорот­них активів;

•^ інші втрати і витрати, не пов'язані з операційною ді­яльністю.

Саме цей скоригований прибуток є прибутком до оподат­кування (оподатковуваним прибутком).

В особливих випадках прибуток від звичайної діяльності після оподаткування коригується на суму оподаткованого надзвичайного прибутку, який може мати місце внаслідок надзвичайної події (стихійні лиха, пожежі, техногенні ава­рії тощо або такі події, які не повторюватимуться періодич­но або в кожному наступному періоді).

4. Чистий прибуток - це прибуток, що надходить у розпо­рядження підприємства після сплати податку на прибуток.

Чистий прибуток підприємства використовується у двох напрямах:

1. Фонд нагромадження (реінвестований прибуток) -створення резервного фонду, фонду розвитку виробництва, інвестиційної потреби.

2. Фонд споживання - виплати власникам, акціонерам, матеріальні заохочення персоналу за результатами роботи, вирішення соціальних проблем.

Отже, прибуток будь-якого підприємства формується за рахунок таких джерел:

а) Прибуток від реалізації продукції (виконання робіт, надання послуг); інакше цей прибуток називають прибут­ком від операційної діяльності, тобто такої, яка відображає основну мету існування підприємства на ринку та профіль діяльності.

Прибуток від реалізації визначається як різниця між ви­ручкою від реалізації продукції (без врахування податку на додану вартість і акцизного збору) та повною собівартістю продукції.

б) Прибуток від продажу майна включає прибуток від продажу матеріальних (основних фондів) і нематеріальних активів, цінних паперів інших підприємств тощо; визнача­ється як різниця між ціною продажу та балансовою (залиш­ковою) вартістю об'єкта, який продається.

в) Прибуток від позареалізаційних операцій - це прибу­ток від спільної діяльності підприємств, проценти за при­дбаними акціями, облігаціями та іншими цінними паперами, штрафи, що сплачуються іншими підприємствами за пору­шення договірних зобов'язань, доходи від володіння борго­вими зобов'язаннями, роялті.

Фінансовий стан підприємства можна оцінити за допо­могою групи показників:

• ліквідності;

• платоспроможності;

• прибутковості;

• ефективності використання активів.

Показники ліквідності характеризують здатність фірми виконувати свої поточні (короткострокові) зобов'язання за рахунок поточних активів.

Чим вищим є значення цього показника, тим краще використовуються основні і оборотні фонди підприємства.

Ефективність виробництва - це узагальнене і повне відображення кінцевих результатів використання засобів, предметів праці і ро­бочої сили на підприємстві за певний про­міжок часу. Загальну економічну ефектив­ність виробництва ще називають загальною продуктивністю виробничої системи.

Загальна методологія визначення економічної ефектив­ності полягає у відношенні результату виробництва до за­трачених ресурсів (витрат), тобто одержаного економічного ефекту до витрат на його досягнення.

Розрізняють результат самого процесу виробництва, який може виступати у формі чистої продукції підприємст­ва, прибутку, і кінцевий народногосподарський результат роботи підприємства, який, крім обсягів виготовленої продукції, враховує її споживну вартість, значимість для суспільства.

Проблема підвищення ефективності виробництва поля­гає в забезпеченні максимально можливого результату на кожну одиницю затрачених трудових, матеріальних і фі­нансових ресурсів. Тому критерієм ефективності вироб­ництва в макроекономічному масштабі є зростання продук­тивності суспільної праці.

Кількісне вираження цього критерію відображається че­рез систему показників економічної ефективності вироб­ництва.

Ця система містить такі групи показників:

/. Узагальнюючі показники економічної ефективності ви­робництва (рівень задоволення потреб ринку, виробництво про­дукції на одиницю витрат ресурсів, витрати на одиницю товарної продукції, прибуток на одиницю загальних витрат, рентабельність виробництва, народногосподарський ефект від використання оди­ниці продукції).

//. Показники ефективності використання живої праці (тру­домісткість одиниці продукції, відносне вивільнення працівників, темпи росту продуктивності праці, частка приросту продукції за рахунок росту продуктивності праці, коефіцієнт ефективності використання робочого часу, економія фонду оплати праці, випуск про­дукції на 1 грн. фонду оплати праці).

///. Показники ефективності використання основних ви­робничих фондів (фондовіддача основних фондів, фондоміст­кість продукції, рентабельність основних фондів, фондовіддача активної частини основних фондів).

IV. Показники ефективності використання матеріальних ресурсів (матеріаломісткість продукції, матеріаловіддача, коефі­цієнт використання найважливіших видів сировини і матеріалів, витрати палива і енергії на 1 грн. чистої продукції, економія мате­ріальних витрат, коефіцієнт вилучення корисних компонентів із сировини).

V. Показники ефективності використання фінансових коштів (коефіцієнт оборотності обігових коштів, тривалість одно­го обороту нормованих оборотних коштів, відносне вивільнення обігових коштів, питомі капіталовкладення, капіталовкладення на одиницю введених потужностей, рентабельність інвестицій, строк окупності інвестицій).

VI. Показники якості продукції (економічний ефект від поліп­шення якості продукції, частка продукції, яка відповідає кращим світовим і вітчизняним зразкам, тощо).

Під резервами підвищення економічної ефективності виробництва розуміють невикористані можливості збіль­шення випуску продукції в розрахунку на одиницю сукуп­них витрат завдяки більш раціональному використанню усіх видів ресурсів підприємства.

Основні чинники підвищення ефективності виробни­цтва - це підвищення його технічного рівня, вдосконален­ня управління, організації виробництва і праці, зміна обсягу і структури виробництва, поліпшення якості природних ре­сурсів та інші.

Економічна ефективність діяльності підприємства без­посередньо пов'язана із соціальною ефективністю цієї ді­яльності, оскільки результати роботи підприємства є базою для вирішення цілого ряду соціальних проблем. Соціальну ефективність слід розглядати як на рівні окремо взятого підприємства (локальна ефективність), так і на загально­державному чи муніципальному рівнях. Визначення рівня соціальної ефективності повинно охоплювати ті заходи, які піддаються кількісному вимірюванню, а також ті, які не піддаються прямому кількісному вираженню.

Тема 11. “Податки та податкова політика держави”.

1. Економічна сутність та види податків.

2. Система оподаткування та принципи її побудови.

3. Державна податкова служба України, її функції та задачі.

11.1. Податки є найважливішою формою фінансових відносин між державою і членами суспільства. Під податком і збором до бюджетів і державних цвілевих фондів слід розуміти обов’язковий внесок до бюджету відповідного рівня або державний цільовий фонд, що здійснюється платниками в порядку і на умовах, які визначені законами України про оподаткування.

Сутність податків як економічної категорії проявляється в її функціях. Основними функціями податків є фіскальна та регулююча. Через фіскальну функцію системи оподаткування задовольняються загальнонаціональні необхідні потреби, а за допомогою регулюючої функції формуються протидії надлишковому фіскальному тиску, тобто створюються спеціальні механізми, які забезпечують баланс економічних інтересів держави, юридичних та фізичних осіб.

Класифікація податків дає можливість більш повно висвітлити сутність та функції податків.

Залежно від рівня державних структур, які встановлюють податки, вони

поділяються на загальнодержавні і місцеві, які відповідно встановлюються вищими або місцевими органами влади.

До складу загальнодержавних податків і обов’язкових платежів належать:

1). податок на додану вартість;

2). акцизний збір;

3). податок на прибуток підприємств;

4). податок на доходи фізичних осіб;

5). мито;

6). державне мито;

7). податок на нерухоме майно (нерухомість);

8). плата (податок) на землю;

9). рентні платежі;

10). податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів;

11). податок на промисел;

12). збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету;

13). збір за спеціальне використання природних ресурсів;

14). збір за забруднення навколишнього природного середовища;

15). збір до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення;

16). збір на обов’язкове соціальне страхування;

17). збір на обов’язкове державне пенсійне страхування;

18). плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності;

19). фіксований сільськогосподарський податок;

20). єдиний податок для суб’єктів малого підприємництва;

21). збір на розвиток виноградарства, садівництва та хмелярства;

22). єдиний збір, що справляється у пунктах пропуску через державний кордон України;

До місцевих податків відносяться:

1). податки з реклами

2). та комунальний податок.

До місцевих зборів (обов’язкових) платежів належать:

1). Готельний збір;

2). Збір на припаркування автотранспорту;

3). Ринковий збір;

4). Збір на видачу ордера на квартиру;

5). Курортний збір;

6). Збір за участь у перегонах на іподромі;

7). Збір за виграш на перегонах на іподромі;

8). Збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі;

9). Збір за право використання місцевої символіки;

10). Збір за право проведення кіно- і телезйомок;

11). Збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і лотерей;

12). Збір за проїзд по території прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон;

13). Збір за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі та сфери послуг;

14). Збір з власників собак;

15). Збір за право використання суб’єктами підприємницької діяльності приміщень, пов’язаних з їх діяльністю, що знаходяться у центральній частині населеного пункту та у будинках, що є пам’ятками історії та культури.

Місцеві податки і збори, механізм їх стягнення та порядок їх сплати встановлюються сільськими, поселковими, міськими радами згідно переліку та в рамках обмежених розмірів ставок, що встановлюються законами України.

За формою оподаткування розрізняють прямі і непрямі податки. Прямі податки встановлюються безпосередньо щодо платників, їх розмір прямо залежить від масштабів об’єкта оподаткування. Це: податок на прибуток підприємств, податок на доходи фізичних осіб, податок на землю та інші.

Непрямі податки встановлюються в цінах товарів і послуг, а їх розмір для окремого платника прямо не залежить від його доходів. До непрямих податків відносять податок на додану вартість, акцизи, мито.

Непрямі податки не впливають на процеси нагромадження, але вони регресивні в соціальному аспекті і здійснюють досить значний вплив на загальні процеси ціноутворення.

11.2. Податкова система – це сукупність різних видів податків, які справляються в державі.

Побудова податкової системи повинна спиратися на наукові основи, які передбачають застосування таких вимог, як систематичність. Встановлення визначальної бази цієї системи, формування правової основи і вихідних принципів.

Вимога системності полягає в тому, що податки повинні бути взаємопов’язані між собою, органічно доповнювати один одного, не заходити в суперечність із системою в цілому та іншими її елементами.

Визначальною базою побудови податкової системи є обсяг коштів, якого потребує держава, для виконання покладені на неї функцій.

Правову основу системи доходів держави становлять відносини власності, а вихідними принципами побудови податкової системи є:

- стимулювання підприємницької виробничої діяльності та інвестиційної активності;

- обов’язковість;

- рівнозначність;

- пропорційність;

- недопущення будь – яких проявів податкової дискримінації;

- соціальна справедливість;

- стабільність;

- економічна обґрунтованість;

- рівність сплати;

- єдиний підхід;

- доступність;

Система оподаткування в Україні представлена на схемі 1.

Дата добавления: 2013-12-12