Типи навчання

У процесі аналізу особливостей історичних типів організації навчання можна виділити чотири сталі елементи навчального процесу:

· повідомлення (передавання) знань;

· засвоювання знань;

· відтворювання засвоєного;

· застосовування знань на практиці.

Існує чотири типи навчального процесу: інформаційно-повідомляючий, пояснювально-ілюстративний, проблемно-евристичний, або дослідницький, та проектний.

Інформаційно-повідомляючому типу відповідає догматичне навчання, яке панувало в середньовічній Європі.

Пояснювально-ілюстративний спосіб передавання інформації є характерним для традиційного навчання, час поширення якого – останні 300 років.

Проблемно-евристичний, або дослідницький тип навчання (розроблений і запроваджений в колишньому Радянському Союзі в 60-х роках ХХ ст.) характеризується тим, що вчитель підводить учня до необхідності засвоєння навчальної інформації через постановку перед ним проблеми, розвязування якої потребує засвоєння учнем нових знань.

Проектне (вільне) навчання спрямоване на вільне засвоювання знань шляхом спроб і помилок. Впровадження цього типу навчання в педагогічну практику на початку ХХ ст. пов’язано з іменами М.Монтессорі (Італія) і О.Паркгерст (США).

Елементи навчального процесу у різних типах навчання

Елементи навчального процесу	Догматичне Інформаційно-повідомляючий тип)	Традиційне (пояснювально-ілюстративний тип)	Проектне (вільне) (тип-природне самонаучіння)	Проблемне (проблемно-дослідницький тип)
Повідомлення знань	Інформаційне повідомлення	У вигляді дії, пояснення, повідомлення	Через організацію середовища й дидактичні засоби	Проблемне викладання
Засвоювання знань	Заучування без свідомого розуміння	Заучування після усвідомлення	Засвоювання через спроби й помилки	Засвоювання на основі продуктивного мислення
Відтворювання знань	Формальне та дослівне	По суті й власними словами	Творче, але не завжди сутнісне	Свідоме та творче
Застосування знань на практиці	Не передбачається	Свідоме	Творче	Творче

Діяльності навчання та учіння складаються з певних дій. Їхня своєрідність залежить від того становища, яке займає учень у полі педагогічного впливу педагога. Це, в свою чергу, зумовлює й ті функції, які за ним розуміються. У педагогічному процесі таких функцій може бути щонайменше три:

· пасивного сприймання й засвоювання інформації, що подається іззовні;

· активного самостійного пошуку, знаходження та використання інформації;

· організованого іззовні активного пошуку, знаходження та використання інформації.

Кожну з цих функцій можна покласти в основу трьох моделей навчання.

3.Психологічні моделі навчання

Аналіз історичних методів, форм і типів навчання дає можливість визначити основні психологічні моделі навчання.

Модель першого типу – традиційне навчання: ‘’Учень – об’єкт формуючих впливів педагога’’. В основі навчання за цією моделлю – повідомлення всієї інформації й вимог до певних навчальних дій. Концепцією навчання тут є навчання як викладання. Характер навчання визначається подаванням готових знань і вмінь. При цьому використовуються такі методи, як повідомлення, роз’яснювання, показ і викладання. Відповідно дії учіння зводяться до наслідування, дослівного й смислового відтворювання й повторювання, тренування й вправ, за готовими зразками та правилами.

Теоретико-психологічним обґрунтуванням цієї моделі слугують принципи організації навчання, що їх висунули у свій час Я.А.Коменський і сучасний психолог-дидакт Л.В.Занков.

Основні принципи організації навчання за Я.А.Коменським

· Природовідповідність змісту навчання. Викладання повинно здійснюватись не абстрактно, а через наочні демонстрації предмета вивчення та безпосередні спостереження за світом природи.

· Принцип обґрунтованості навчальної інформації вимагає від педагога підкріплювати кожну навчальну тезу аргументами розуму,за допомогою доведень, заснованих на зовнішніх відчуттях і розумі, вказуючи на причини явищ.

· Принцип ґрунтовності навчання означає, що навчання не можна довести до фундаментальності без частих і особливо майстерно поставлених повторень і вправ.

Сучасний варіант ефективної модернізації традиційної системи навчання розробив і експериментально підтвердив Л.В.Занков, заявивши, що надійною основою свідомого й міцного засвоєння знань буде лише той навчально-виховний процес, який стане ефективним джерелом загального розвитку учнів (розвивальне навчання).

Принципи реалізації розвивального навчання за Л.В.Занковим:

· Організація навчання в умовах напруженої розумової праці, яка сприяє швидкому й інтенсивному розвиткові учнів.

· Різке підвищення питомої ваги пізнавальної сторони навчання, зокрема, теоретичного знання.

· Швидкий темп навчання, в умовах стимуляції учнів до самостійного пошуку відповіді на запитання вчителя.

· Формування усвідомленості учнями процесу учіння, розвиток їхньої рефлексії в навчальній діяльності через аналіз ходу розв’язування задачі, можливих помилок на цьому шляху, самого процесу учіння, самоконтролю й самоперевірки зробленого.

· Здійснення цілеспрямованої й систематичної роботи над загальним розвитком усіх учнів (у тому числі й слабких) у режимі додаткових індивідуальних занять і консультацій.

Результати організованого експериментального навчання за системою Л.В.Занкова в початковій школі засвідчили суттєвий приріст розвитку таких виявів пізнавальної активності учнів, як спостереження, пізнавальний інтерес і самостійне планування власної діяльності.

Модель другого типу – вільне навчання: “Суб’єкт, який формується під впливом власних інтересів і цілей”.

В основі моделі вільного навчання – самостійний пошук і вибір учнем інформації та дій, які відповідають його потребам і цінностям. Навчання набуває характеру природного самонаучіння. Методи навчання, які забезпечують формування суб’єкта під впливом власних інтересів і цілей, - організація пізнавально-розвивального педагогічного середовища, пробудження інтересу й допитливості в учнів. Навчальна діяльність реалізується через різноманітні види активності: самостійний вибір запитань і завдань, пошук необхідної інформації й загальних принципів розв’язування пізнавальних проблем, усвідомлювання їх і творче вирішення. Спроби теоретично розробити таку модель знаходимо у творчих здобутках Ж.-Ж.Руссо, Г.Песталоцці й Дж.Дьюї, М.Монтессорі і К.Д.Ушинського. Усі їх об’єднує ідея виховання вільної собистості, здатної до самостійної творчої діяльності.

Основу методу організації вільного навчання в школі М.Монтессорі складають наступні принципи:

принцип свободи дитини в її самодовільних безпосередніх проявах, який має теоретичні витоки у філософсько-гуманістичній системі вільного виховання Ж.-Ж.Руссо (свобода дитини повинна бути обмеженою лише інтересами спільноти, а формою такого обмеження є вихованість);

принципі активної дисципліни: не стримувати довільних рухів дитини й не нав’язувати їй чужої волі;

принцип розвитку самостійності: вільне визначення дитиною, що вона знає для того, щоб самостійно виконувати обране завдання. Формування такої компетентності і становить основне педагогічне завдання вільного індивідуалізованого навчання.

Психологічне завдання полягає у розвитку природних схильностей дітей, їхньої здатності до сенсорної диференціації (виховання відчуттів) та координації рухів тіла, у подоланні природної безпомічності через розвиток само обслуговуючої праці.

Провідні шляхи реалізації педагогічного і психологічного завдань вільного навчання:

· Організація педагогічного середовища, яке б містило природні перешкоди, долаючи які дитина набувала б вправності рухів і навичок свідомої регуляції їх.

· Запровадження виховної гімнастики у вигляді спортивних ігор та трудових дій, спрямованих на сприяння нормальному розвиткові фізіології рухів дитини.

· Розробка самонавчаючого (автодидактичного) матеріалу – таких навчальних знарядь, маніпулюючи якими дитина самостійно розвиває свої сенсомоторні координації (дошка Сегена, пірамідка, кубики і рамки Монтессорі).

Сучасним варіантом реалізації другої моделі навчання виступає ідея цілісного підходу в освіті, яка знайшла своє відображення в концепції особистісно орієнтованого навчання. Основна ідея такого підходу полягає в зосереджуванні уваги педагога на цілісній особистості учня, яка передбачає не лише піклування про розвиток його інтелекту й почуття громадської відповідальності, а й становлення духовності молодої людини через актуалізацію її емоційних, естетичних і творчих задатків та можливостей розвитку.

Особистісно орієнтоване навчання,як вважає І.С.Якиманська, повинно базуватися на необхідності визнання унікальності особистісного досвіду кожного учня, який складається з:

· наявних уявлень і раніше засвоєних понять;

· практичних і розумових дій;

· особистісних смислів установок і стереотипів.

Реалізація зазначених принципів вимагає докорінної зміни всіх компонентів сучасної освіти в напрямі їхньої максимальної психологізації. Основною функцією педагога за умов прийняття їх стає психолого-педагогічний патронаж розвитку дитини, що передбачає навчально-педагогічну діагностику й індивідуальне консультування, проектування ходу пізнавального й особистісного розвитку кожного учня.

Модель третього типу – проблемне навчання: ”Учень як об’єкт педагогічних впливів та суб’єкт пізнавальної діяльності”. Характер навчального процесу передбачає наявність спрямованої пізнавальної активності учня. Концепція навчання як управління. Методи навчання, якими в межах даної концепції оперує викладач,є постановка проблем і завдань, обговорювання їх, дискусії, сумісне планування. Учень за таких умов оволодіває навчальними діями розвязування завдань (стратегією спроб і помилок, експериментуванням, здатністю висувати й перевіряти гіпотези), діями оцінки результату й контролю навчальної діяльності, вибору й застосування понять.

Сучасними концепціями навчання в межах моделі проблемного навчання є: теорія розвивального навчання В.В.Давидова, теорія поетапного формування розумових дій П.Я.Гальперіна, теорія проблемного навчання А.М.Матюшкіна, програмоване навчання Н.Ф.Тализіної й ін. Кожна з них певним чином використовує проблемні завдання.

Проблемне навчання – метод навчання, який базується на здобуванні учнями нових знань через розв’язування теоретичних і практичних проблем.

Проблемна ситуація виникає тільки тоді, коли є пізнавальна потреба, відповідний інтелектуальний потенціал її задоволення й наявні певні ускладнення.

Проблемне навчання включає чотири схематично виділені етапи розв’язування будь-якого проблемного завдання:

· Перший етап – усвідомлення учнями загальної проблемної ситуації.

· Другий етап – виникнення проблемної ситуації на основі аналізу умов завдання й чіткого усвідомлення, що його неможливо розв’язати наявними стандартними засобами.

· Третій етап – реалізація нового принципу через висунення, зміну й перевірку гіпотез щодо шляхів розвязування проблемної ситуації з урахуванням нової ситуації.

· Четвертий етап – створення педагогічних умов для перевірки вирішення проблеми.

Отже,проблемне навчання являє собою, по суті дослідницький тип навчання.

Схема рівнів проблемності навчання за В.А.Крутецьким

Рівень проблемності	Ситуації	Дія учня	Кількість ланок,що передається учню
Дії учителя	Кількість ланок,що зберігається за вчителем
(Традиційне навчання)	Ставить проблему, формулює її розв’язує, перевіряє правильність розв’язання		Запам’ятовує розв’язування проблеми
Перший	Ставить проблему, формулює її, .		Розв’язує проблему, перевіряє правильність розв’язання.
Другий	Ставить проблему		Формулює проблему, розв’язує її, перевіряє правильність розв’язання
Третій	Організовує, керує, контролює навчання		Усвідомлює проблему, формулює її, розв’язує, перевіряє правильність розв’язання

Отже, основні типи навчання та їхні психологічні моделі розвиваються й ускладнюються в процесі культурно-історичного розвитку суспільства

Запитання та завдання для самостійної роботи

1. Дайте характеристику методів і форм організації навчання в істо­ричному контексті. 22. 2. Покажіть їхню соціокультурну зумовленість і часову динаміку.

3. Відтворіть психологічні моделі основних типів навчання, які діють у сучасній школі.

4. Покажіть специфіку традиційного навчання через характеристику основних компонентів його психологічної моделі.

5. Розкрийте психологічну суть моделі вільного навчання.

6. Які теорії навчання побудовано за принципом психологічної мо­делі третього типу?

Основна література:

5. Забродський М. М. Педагогічна психологія. К., 2000. С. 137— 178.

6. Зимняя И. А. Педагогическая психология. М., 1999. С. 19— 31.

Рекомендована література:

5. Педагогічна психологія / За ред. Л. М. Проколієнка, Д. Ф. Ніколенка. К., 1991-

6. Вікова та педагогічна психологія: Навч.посіб./О.В. Скрипченко, Л.В. Долинська та ін. – К. Каравела, 2006 – 344с.

Лекція 5

Тема: Напрями розвитку сучасного навчання

Дата добавления: 2013-12-13